Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 712/9873/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2022.
Дата набрання законної сили: 29.06.2022
Номер судового провадження: 61-1341ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		29 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 712/9873/20
		провадження № 61-1341св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		суддів:                Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Комунальний заклад «Черкаський обласний краєзнавчий музей» Черкаської обласної ради,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2021 року у складі судді Марцішевської О. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Єльцова В. О., Бородійчук В. Г., Карпенко О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального закладу «Черкаський обласний краєзнавчий музей» Черкаської обласної ради (далі - КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей») про скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Позов обґрунтовано тим, що вона працювала у Черкаському обласному краєзнавчому музеї з 30 жовтня 1978 року. Наказом від 23 березня 2018 року № 27-к переведена на посаду старшого наукового співробітника сектору новітньої історії                  в складі науково-дослідного відділу історії краю. Наказом від 20 серпня 2020 року 
		№ 48-к «Про оголошення догани та звільнення ОСОБА_1 » позивачці оголошено догану та з 07 вересня 2020 року звільнено з роботи за пунктом 2 статті 41 
		КЗпП України. У наказі КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» від 20 серпня 2020 року № 48-к вказано, що підставою цього наказу є вчинення позивачкою грубого порушення Посадової інструкції, внутрішньої Інструкції з організації обліку музейних предметів від 06 лютого 2018 року, Інструкції Міністерства культури України з організації обліку музейних предметів, затвердженої наказом Міністерства культури України від 21 липня 2016 року № 580 та Закону України «Про музеї та музейну справу», яке призвело до втрати довіри з боку адміністрації та неможливості подальшого виконання посадових обов`язків, так як її Посадова інструкція передбачає роботу з фондовою колекцією музею.
		 
		Позивач зверталася до Управління Держпраці у Черкаській області щодо проведення відповідної перевірки, та за її результатами встановлено, що посадовою інструкцією старшого наукового співробітника не передбачено укладення договору про матеріальну відповідальність. У наказі про звільнення не конкретизовано зміст порушення, яке вчинено позивачкою. Пунктом 1 цього наказу позивачці оголошено догану за грубе порушенням посадової інструкції, Інструкції з організації обліку музейних предметів, затвердженої наказом Міністерства культури України 
		від 21 липня 2016 року № 580, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 
		12 серпня 2016 року за № 1129/29259 та Закону України «Про музеї та музейну справу». За ці ж порушення позивачку звільнено з роботи за пунктом 2 статті 41 
		КЗпП України. Зазначені дії відповідача щодо застосування двох видів стягнень та безпідставне притягнення до відповідальності є грубим порушенням законодавства. Ні наказом від 20 серпня 2020 року № 48-к ні будь-яким іншим документом не зафіксовано факт порушення позивачем трудових обов`язків, а отже, не можливо встановити зміст та дату вчинення порушення, що не дає можливості провести аналіз забезпечення роботодавцем норм статті 148 КЗпП України, яка передбачає, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку                              з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Будь-яких пояснень від позивачки роботодавець фактично не вимагав, про що свідчить зміст наказу від 20 серпня 2020 року № 48-к та його дата.
		 
		У КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» позивачка пропрацювала 42 роки та за весь цей час у неї не було жодного стягнення, а навпаки ОСОБА_1 більше ніж 15 разів заохочувалась, про що свідчать записи у її трудовій книжці.
		 
		Отже, при застосуванні до позивачки дисциплінарного стягнення директором 
		КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» повністю порушено порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановлений нормами трудового законодавства. Позивачку нібито звільнено за якісь вигадані правопорушення, що нібито вчинені у 1 кварталі 2018 року, що суперечить вимогам трудового законодавства та грубо порушує права  ОСОБА_1 . Будь-яких обов`язків щодо збереження чи обслуговування музейних предметів не передбачено кваліфікаційною характеристикою старшого наукового співробітника, затвердженою наказом Міністерства культури і мистецтв України, Міністерства праці та соціальної політики України від 14 квітня 2000 року № 168, та Інструкцією з організації обліку музейних предметів, затвердженою наказом Міністерства культури України від 21 липня 
		2016 року № 580, також не передбачено обов`язків та відповідальності старшого наукового співробітника сектору новітньої історії у складі науково-дослідного відділу історії краю. Посада старшого наукового співробітника сектору новітньої історії                    у складі науково-дослідного відділу історії краю не належить до посад, звільнення з якої можливе на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України.
		 
		Таким чином, наказом від 20 серпня 2020 року № 48-к порушено право                    ОСОБА_1 на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України. Звільнення позивачки з роботи на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України є порушенням                 КЗпП України, є незаконним, та принижуючим честь та гідність позивачки. Такими діями відповідач завдав моральної шкоди, яка полягає у тому, що позивачка у зв`язку з притягненням до дисциплінарної відповідальності та необґрунтованим і незаконним звільненням втратила душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, чим майже спровоковано нервовий зрив. Позивач постійно перебуває у напрузі та нервовому стані у зв`язку з хвилюваннями щодо відсутності засобів для забезпечення залежного рівня життя своєї родини. Крім того, позивачка є інвалідом другої групи та потребує постійного лікування, підтримання стану здоров`я, а всі зазначені моральні страждання у зв`язку з незаконними діями відповідача, негативно впливають на здоров`я як безпосередньо позивачки так і її близьких. Крім того, на фоні наявної інвалідності, зазначені страждання можуть призвести до більш серйозних проблем із здоров`ям, ніж нервовий зрив.
		 
		Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила скасувати наказ
		КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» від 20 серпня 2020 року № 48-к «Про оголошення догани та звільнення ОСОБА_1 », зобов`язати КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» поновити ОСОБА_1 на посаді старшого наукового співробітника сектору новітньої історії у складі науково-дослідного відділу історії краю, стягнути з КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 вересня 2020 року до дня поновлення на роботі, стягнути з КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн.
		 
		Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		 
		Рішення мотивоване тим, що відповідачем доведено вчинення позивачкою як працівником, посадова інструкція якої передбачає роботу з фондовою колекцією музею винних дій, які виразились у використанні в особистих інтересах зображення довіреної їй культурної цінності - Рукописного зошиту Василя Симоненка 
		1962-1963 років, що обґрунтовано викликало втрату довір`я та послугувало підставою для її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 
		КЗпП України.
		 
		Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , залишено без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 липня 
		2021 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився            з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для скасування наказу відповідача про оголошення догани та звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
		 
		У січні 2022 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Соснівського районного суду 
		м. Черкаси від 08 липня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду 
		від 17 грудня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		 
		У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 
		ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми матеріального права, зазначеної у пункті 46 постанови Кабінету Міністрів України 
		від 20 липня 2000 року № 1147 «Про затвердження Положення про Музейний фонд України», статтях 12, 15, 21 Закону України «Про авторське право та суміжні права». Крім того, у касаційній скарзі представник заявниці посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України) як на підставу касаційного оскарження судових рішень. Зокрема, представник заявниці у касаційній скарзі зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		 
		Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змінз огляду на таке.
		 
		Встановлені судами обставини
		 
		Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 31 жовтня 1978 року прийнята на роботу до Черкаського музею.
		 
		26 червня 1995 року складений акт прийому № 13 ОСОБА_3 ОСОБА_4 , в який увійшли вірші 1962-1963 рр. та блокнот (записна книжка) ОСОБА_5 1959 р. 
		У фонд Черкаського обласного краєзнавчого музею прийнято 14 лютого 1997 року 
		(т. 2, а. с. 10).
		 
		08 квітня 2002 року позивачка переведена на посаду завідувача відділом історії краю з 1917 року та сучасності на підставі наказу від 05 квітня 2002 року № 29.
		 
		01 жовтня 2005 року між завідуючим відділом ОСОБА_1 та Черкаським обласним краєзнавчим музеєм укладений Типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно з яким позивачка зобов`язалась нести повну відповідальність за забезпечення зберігання довірених їй матеріальних цінностей.
		 
		Відповідно до свідоцтва про спадщину від 05 грудня 2006 року спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на майнове авторське право, що належало батькові померлого ОСОБА_7 ,     є ОСОБА_8 (т. 1, а. с. 227).
		 
		20 листопада 2017 року виданий наказ КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» № 129-к «Про оголошення догани ОСОБА_1 » (т. 1, а. с. 79).
		 
		01 квітня 2018 року у зв`язку з затвердженням нового штатного розпису 
		КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» ОСОБА_1 переведена на посаду старшого наукового співробітника сектору новітньої історії в складі науково-дослідного відділу історії краю на підставі наказу від 23 березня 2018 року № 27-к 
		(т. 1, а. с. 15).
		 
		Посадова інструкція позивачки затверджена 12 жовтня 2017 року, з якою вона ознайомлена під підпис 15 березня 2018 року (т. 1, а. с. 86-88).
		 
		Пунктом 1.3 посадової інструкції старшого наукового співробітника визначено, що               у процесі своєї діяльності працівник керується Конституцією та законами України, постановами Кабінету Міністрів України та наказами Міністерства культури України, іншими нормативними документами, а також локальними правовими актами та цією посадовою інструкцією.
		 
		Згідно з пунктом 2.6 посадової інструкції до обов`язків позивача належить, зокрема, комплектування фондів музею матеріалами за профілем відділу, взяття участі у їх каталогізації, систематизації, вивченні.
		 
		Відповідно до розділу 4 посадової інструкції працівник несе відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов`язків, а також за невикористання або неповне використання своїх функціональних прав, що передбачені цією посадовою інструкцією в межах, визначених чинним законодавством України (пункт 4.1); за правопорушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності, - в межах, визначених чинним законодавством України (пункт 4.2); за завдання матеріальної шкоди музею - в межах, визначених чинним законодавством України (пункт 4.3).
		 
		Згідно з розділом 5 посадової інструкції працівник повинен знати чинне законодавства в галузі культури (пункт 5.1); новітні дослідження і методичну літературу в галузі музеєзнавства, профілюючих наук (пункт 5.2).
		 
		Інструкція з організації обліку музейних предметів у КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» розроблена на підставі Інструкції з організації обліку музейних предметів, затвердженої наказом Міністерства культури України 21 липня 2016 року № 580, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за 
		№ 1129/29259 (т. 1, а. с. 144-151).
		 
		21 червня 2018 року складений акт обстеження експозиційних залів № 23, 24 відповідно до якого виявлено, що музейні предмети певний час знаходяться                    в експозиції без відповідно оформлених документів ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 80-82).
		 
		15 листопада 2019 року між підприємством «ІнтролігаТОР» Черкаської обласної організації «Громадська організація людей з обмеженими можливостями «День» та ОСОБА_1 укладені авторський договір та договір про укладання літературних творів (т. 1, а. с. 155).
		 
		06 січня 2020 року між ФОП ОСОБА_9 та ОСОБА_8 укладений ліцензійний договір, предметом якого є видання творів на основі Рукописного зошита ОСОБА_10 , який зберігається у фондах Черкаського обласного краєзнавчого музею (т. 1, а. с. 229-230).
		13 січня 2020 року протоколом № 1 засідання науково-методичної ради 
		КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» ухвалено: впровадити серію видань «Золоті фонди ЧОКМ», визначити видавцем видавництво ФОП ОСОБА_9 «Брама-Україна», підготувати до друку до 85 річчя з дня народження ОСОБА_5 зошит із його рукописом (т. 1, а. с. 72).
		 
		21 січня 2020 року укладений видавничий договір № 01-21 між ФОП ОСОБА_9 та КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей». Відповідно до пункту 1.1 у порядку та на умовах, визначених цим договором, музей надає для видання рукописний зошит ОСОБА_10 1962-1963 рр. та передає видавництву майнові права на твір 
		(т. 1, а. с. 73-74).
		 
		Відповідно до заяви ОСОБА_11 від 06 березня 2020 року до експертної ради при Черкаській ОДА з розвитку видавничої справи в області, позивачка просила взяти до розгляду книгу Василя Симоненка «Власноруч» укладеною ОСОБА_1 та ОСОБА_12 , в якій використані рукописні твори ОСОБА_5 1962-1963 рр. 
		(т. 1, а. с. 160).
		 
		10 червня 2020 року листом до директора музею звернувся видавець ОСОБА_13 із проханням з`ясувати, яким чином цифрова версія рукопису ОСОБА_5 , яка                 є предметом фондової колекції музею, подана на розгляд експертної ради ОДА                       з питань розвитку книговидавничої справи в області коштом обласного бюджету, про що йому стало відомо з сайту видавництва «ІнтролігаТОР» щодо книги «Василь Симоненко: Власноруч» (т. 1, а. с. 57, 71).
		 
		14 липня 2020 року № 192 директор музей ОСОБА_14 звернулася до видавництва «ІнтролігаТОР» про недопустимість публікації «піратської версії» рукопису ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 59).
		 
		Відповідно до листа видавництва «ІнтролігаТОР» від 14 липня 2020 року директору музею повідомлено, що акт від 14 лютого 1997 року № 13 про передачу на зберігання до краєзнавчого музею рукопис ОСОБА_10 не надає права власності 
		КЗ «Черкаському обласному краєзнавчому музею». Видавництвом «ІнтролігаТОР» використано рукописний зошит 1962-1963 рр. із фонду видавництва «Відлуння-Плюс», який надано для копіювання ОСОБА_15 у 2003 році при виготовленні книги «Літопис Щербанівського роду, роду В. А. Симоненка». Видавництвом зошит 1962-1963 рр. використано як фото документ, а не як літературні твори, які потребують авторського договору, що вимагає укладення договору на використання авторських прав (т. 1, а. с. 66).
		15 липня 2020 року № 195 директор музей ОСОБА_16 звернулася до Управління комунікацій Черкаської ОДА про недопустимість до видання за державний кошт «піратської версії» рукопису ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 58).
		 
		16 липня 2020 року наказом № 27-А КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» створено комісію для проведення службового розслідування, до складу якої увійшли заступник директора наукової роботи ОСОБА_17 , учений секретар ОСОБА_18 , головний зберігач фондів ОСОБА_19 , фотограф ОСОБА_20 , старший науковий співробітник відділу фондів Біла Л. О.
		 
		16 липня 2020 року заступником директора ОСОБА_17 , ученим секретарем ОСОБА_18 , старшим інспектором з кадрів ОСОБА_21 , діловодом 
		ОСОБА_22 складений акт про відмову позивачки ознайомитись з наказом про створення комісії для проведення службового розслідування за фактом подання цифрової версії рукопису ОСОБА_10 , який зберігається у фондах музею, на розгляд експертної ради ОДА з питань розвитку книговидавничої справи в області коштом державного бюджету (т. 1, а. с. 61).
		 
		Згідно з доповідною запискою ОСОБА_19 від 16 липня 2020 року, в І кварталі               2018 року позивачка отримувала з музейного фонду рукопис ОСОБА_10 , який по закінченню роботи повернула у фонд, де він і зберігається. Рух експоната за актами прийому-передач оформляла хранитель фонду старший науковий співробітник ОСОБА_23 , після повернення рукопису до музею акти знищені. Аналогічні покази ОСОБА_19 надала в судовому засіданні при її допиті як свідка               (т. 1, а. с. 62-63).
		 
		Відповідно до доповідної записки фотографа музею ОСОБА_20 від 03 серпня 
		2020 року, 06 лютого 2018 року він на прохання позивачки зробив цифрову копію оригіналу рукопису ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 64). Аналогічні покази ОСОБА_20 надав у судовому засіданні при його допиті як свідка.
		 
		Згідно з пунктом 2.12 посадової інструкції завідувач фотолабораторії з метою створення єдиного електронного реєстру з обліку музейних предметів за дорученням наукових співробітників структурних підрозділів музею здійснює оцифрування фондової колекції (т. 1, а. с. 223-224).
		 
		Свідок ОСОБА_17 вказувала на те, що вона та інші члени комісії вивчали макет книги, наданої позивачкою на експертну раду ОДА та впевнилися, що цей макет містить цифрову копію оригіналу рукопису ОСОБА_10 , який зберігається у музейному фонді.
		 
		04 серпня 2020 року наказом № 215-вп КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» надано ОСОБА_1 , старшому науковому співробітнику науково-дослідного відділу історії краю, частину щорічної відпустки за період роботи з 29 червня 
		2019 року по 28 червня 2020 року тривалістю 14 календарних днів із 17 до 31 серпня 2020 року.
		 
		14 серпня 2020 року листом Управління комунікацій Черкаської ОДА за № 02/17-02/25/02/17-02/ НОМЕР_1 повідомило КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» про те, що ОСОБА_1 дійсно 06 березня 2020 року надала експертній раді облдержадміністрації з питань розвитку книговидавничої справи в області документи (заяву, макет, рецензії, кошторис) для розгляду питання можливості видання книжки «Василь Симоненко: Власноруч». На засіданні експертної ради 27 липня 2020 року видавничий проект « ОСОБА_24 . Власноруч» не потрапив до переліку рекомендованих до друку у 2020 році (т. 1, а. с. 65).
		 
		14 серпня 2020 року складений акт про надання усного пояснення старшим науковим співробітником ОСОБА_1 , в якому зазначено те, що ОСОБА_1 відмовилась надати письмове пояснення, мотивуючи це тим, що вона не має ніякого відношення до цього факту і нічого про це не знає (т. 1, а. с. 69).
		 
		14 серпня 2020 року актом за результатами службового розслідування щодо факту подачі цифрової версії рукопису ОСОБА_5 на розгляд експертної ради ОДА                      з питань розвитку книговидавничої справи в області коштом обласного бюджету встановлено порушення ОСОБА_1 , а саме: пунктів 1.3, 4.1, 4.2, 4.3, 5.1, 5.2 посадової інструкції; розділу 1 пункту 5, пункту 7 та розділу 3 пункту 1 внутрішньої інструкції з організації обліку музейних предметів від 06 лютого 2018 року; інструкції Міністерства культури України від 21 липня 2016 року за № 580; розділу 6 статті 31 Закону України «Про музеї та музейну справу»; статті 176 «Порушення авторського права і суміжних прав» Кримінального кодексу України; статті 51-2. «Порушення прав на об`єкт права інтелектуальної власності» Кодексу України про адміністративні правопорушення (т. 1, а. с. 67-68).
		 
		Відповідно до наказу КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» від 20 серпня 2020 року № 48-к оголошено догану старшому науковому співробітнику науково-дослідного відділу історії краю ОСОБА_1 . Звільнено старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу історії краю ОСОБА_1 із займаної посади на підставі пункту 2 статтею 41 КЗпП України з 07 вересня 2020 року. Відділу бухгалтерського обліку наказано провести розрахунок та виплатити компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 29 червня 2019 року по 28 червня 
		2020 року, кількістю 19 календарних днів, та за період роботи з 29 червня 
		по 07 вересня 2020 року, кількістю 7 календарних днів.
		 
		01 вересня 2020 року наказом № 240-вп КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» надано ОСОБА_1 , старшому науковому співробітнику сектору новітньої історії, відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 4 календарних днів 
		із 01 по 04 вересня 2020 року, за сімейними обставинами згідно зі статтею 26 
		Закону України «Про відпустки».
		 
		07 вересня 2020 року в доповідній записці ОСОБА_21 зазначено те, що 
		07 вересня 2020 року о 16 год 00 хв ОСОБА_1 під час ознайомлення з наказом про звільнення, вирвала з рук і забрала з собою оригінал наказу про звільнення 
		(т. 1, а. с. 75).
		 
		Відповідно до пояснювальної записки ОСОБА_25 від 24 вересня 2020 року                        - у липні поточного року при прибиранні в кабінеті виявлено 4 малюнки (папір, гуаш), ескізи театральних костюмів роботи художника Д. Нарбута (т. 1, а. с. 70).
		 
		30 вересня 2020 року КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» подало заперечення на припис про усунення виявлених порушень № ЧК 585/375/АВ/П. Відповідно до заперечення музей вказав на те, що ОСОБА_1 звільнена із займаної посади не за порушення трудової дисципліни, як зазначено у приписі, а за втрату довіри на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України (т. 1, а. с. 83-84).
		 
		02 жовтня 2020 року листом Управління Держпраці у Черкаській області за 
		№ М-671/14-01/7196 повідомлено ОСОБА_1 про те, що пунктом 5 розділу 1 «Загальні положення» інструкції з організації обліку музейних предметів 
		у КЗ «Черкаський обласний краєзнавчий музей» від 06 лютого 2018 року передбачено, що з працівниками музею, на відповідальне зберігання яких передаються предмети фонду музею, зареєстровані у книгах обліку, або які виконують роботу, пов`язану зі зберіганням і використанням предметів фонду музею (експонування, наукова атрибуція, реставрація тощо), укладаються договори про повну матеріальну відповідальність. Під час інспекційного відвідування не встановлено укладення з ОСОБА_1 договору про повну матеріальну відповідальність. Посадовою інструкцією старшого наукового співробітника не передбачено укладення договору про матеріальну відповідальність. Інспекційним відвідуванням встановлено порушення вимог статей 147, 149 КЗпП України, щодо одночасного застосування двох видів стягнення, а саме оголошення догани та звільнення. При проведенні заходів контролю встановлено порушення вимог 
		статей 116, 117 КЗпП України щодо невиплати ОСОБА_1 у день звільнення належних коштів та середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. За результатами інспекційного відвідування до адміністрації закладу вжито заходи впливу в межах повноважень.
		 
		12 квітня 2021 року головним зберігачем фондів Муховою В. О. подана службова записка про те, що старшим науковим співробітником ОСОБА_1 не надано                     у фонди електронну версію рукопису ОСОБА_26 (інв. № ЧКМ - 58772 ПП-2015) для електронного каталогу (т. 2, а. с. 225).
		 
		13 травня 2021 року Управління комунікації Черкаської обласної державної адміністрації на виконання ухвали суду від 06 травня 2021 року повідомило те, що макет книги «Василь Симоненко: Власноруч», що поданий ОСОБА_1 у 2020 році в Управлінні відсутній, оскільки він провернутий видавцеві - підприємству «ІнтролігаТОР» Черкаській обласній організації «Громадська організація людей                     з обмеженими можливостями «День».
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Положення трудового законодавства
		 
		Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).
		 
		Тлумачення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов:
		1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо) (спеціальний суб`єкт);
		2) винна дія працівника;
		3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу (суб`єктивне ставлення роботодавця до конкретної ситуації і зміна ставлення до працівника).
		 
		Відповідно до положень статті 135? КЗпП України письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Системний аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і тому подібне), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
		 
		Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових                 і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, це особи, які одержують їх під звіт.
		 
		Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.
		 
		Підставою для звільнення у зв`язку з втратою довіри може бути також використання працівником доручених для безпосереднього зберігання чи обслуговування цінностей в особистих інтересах.
		Культурні цінності як матеріальні об`єкти, які є свідченням історичного становлення Українського народу, української нації, є частиною світової культурної спадщини,                   а отже, безумовно підлягають збереженню і захисту. Культурні цінності України знаходяться, зокрема, в музеях, галереях, заповідниках, бібліотеках, архівах, інших закладах культури на всій території України і є частиною Музейного фонду України.
		 
		Належність позивача до спеціальних суб`єктів трудових правовідносин, на яких поширюється дія пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, є істотною обставиною, яка підлягала встановленню. 
		 
		Ураховуючи положення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, особливий характер і коло функціональних обов`язків працівника музею, який обслуговує культурні цінності, має доступ до таких цінностей та працює із ними безпосередньо, такий працівник є спеціальним суб`єктом трудових правовідносин. Такому працівнику ввірені не просто матеріальні цінності, які можна згодом компенсувати чи відшкодувати, а культурні цінності, які хоча і мають матеріальний (грошовий) еквівалент, але мають значення не тільки для роботодавця (як у випадку                               з матеріальними цінностями), але і для всього Українського народу і можлива втрата таких цінностей, це втрата для всього Українського народу. Саме це положення 
		КЗпП України безпосередньо корелює із охоронними нормами у сфері захисту культурних цінностей, як на міжнародному, так і національному рівнях.
		 
		Положення законодавства про авторські та суміжні права 
		 
		У частині першій статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:
		а) виключне право на використання твору;
		б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
		 
		Статтею 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено вичерпний перелік вільного використання творів із зазначенням імені автора без згоди автора. 
		 
		Пунктом 46 Положення про музейний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 2000 року № 1147, передбачено, що виготовлення образотворчої, друкованої, сувенірної продукції з використанням зображень музейних предметів здійснюється відповідно до вимог законодавства                 у сфері авторського права та з письмового дозволу музеїв, у яких вони зберігаються.
		Правила етики музейних працівників
		 
		Згідно з пунктом 5.1 Кодексу професійної етики IKOM приймання на роботу до музею (державного, громадського чи приватного) є свідченням суспільного довір`я, яке покладає велику відповідальність. У будь-якому виді діяльності від співробітників музею вимагаються абсолютна чесність, принциповість і максимальна об`єктивність.
		 
		Важливим обов`язком професійного музейного працівника є лояльне ставлення до колег і до музею, який найняв його на роботу, проте насамперед він повинен бути лояльним до фундаментальних етичних принципів і музейної професії в цілому 
		(пункт 5.2 Кодексу професійної етики IKOM).
		 
		Діяльність окремої людини, що має відношення до музейної справи, може позначатися на самому музеї чи бути до нього віднесеною. Музейний працівник повинен рахуватися не тільки зі своїми особистими міркуваннями та інтересами,                а й з тим, як вони можуть сприйматися іншими людьми (пункт 5.3 Кодексу професійної етики IKOM).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Ураховуючи викладене, встановивши, що позивач є спеціальним суб`єктом трудових правовідносин, на якого поширюються положення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, судам також необхідно з`ясувати, у чому полягають винні дії працівника, які призвели до втрати довіри до нього. У такому разі не має значення форма вини (умисел або необережність), проте, враховуючи сформовану судову практику, можна констатувати, що зазвичай дії, що дають підставу розірвати трудовий договір за цим пунктом, зумовлюються саме корисливим мотивом, що вказує на усвідомлення особою вчинення відповідного діяння та бажання настання певних наслідків. Тобто дії працівника, який користуючись своїм службовим становищем, використав в особистих інтересах зображення культурної цінності без погодження з роботодавцем, можуть бути кваліфіковані роботодавцем як дії, що дають підстави для втрати довіри, стаючи передумовою для звільнення самої особи.
		 
		Обов`язок обґрунтувати втрату довіри до працівника покладається на роботодавця, який повинен навести об`єктивні докази вини працівника у завданні матеріальної шкоди роботодавцеві або скоєнні інших протиправних дій. Недовіра до працівника не може ґрунтуватися лише на підозрі власника або уповноваженого ним органу. Втрата довіри може бути обумовлена лише винними діями працівника, які він вчинив навмисно або з необережності, і завдав або міг завдати шкоду, що дає підстави власнику або уповноваженому ним органу виявити йому недовіру.
		 
		Водночас доведення «втрати довіри» роботодавця до звільненого працівника                       є наслідком винних дій останнього, тому не потребує окремого доказування                              і встановлюється, зокрема, за внутрішнім переконанням суду. КЗпП України не вимагає повторюваності таких дій, тобто одного інциденту достатньо для звільнення, оскільки створюється загроза їхньої повторюваності.
		 
		Отже, спеціальні трудові функції музейного працівника та особливості робота                        з культурними цінностями, втрата чи пошкодження яких можуть бути безповоротними, створює для роботодавця переконання чи острах повторюваності винних дій. Крім цього, робота музею у контексті збереження довіри до працівників, які виконують свої службові обов`язки, є особливим елементом їх взаємодії.
		 
		Однією з підстав касаційного оскарження, заявниця вказувала пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми матеріального права, зазначеної у пункті 46 постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 2000 року № 1147 «Про затвердження Положення про Музейний фонд України», статтях 12, 15, 21 Закону України «Про авторське право та суміжні права».
		 
		За результатами перегляду справи в касаційному порядку, така підстава касаційного оскарження підтвердилася, у зв`язку із чим Верховний Суд формулює такі висновки. 
		 
		Встановивши, що відповідачем доведено вчинення позивачкою як працівником, посадова інструкція якої передбачає роботу з фондовою колекцією музею, винних дій, які полягали у використанні в особистих інтересах зображення довіреної їй культурної цінності - Рукописного зошиту Василя Симоненка 1962-1963 років без погодження             з роботодавцем, що обґрунтовано викликало втрату довіри роботодавця та послугувало підставою для її звільнення за пунктом 2 частини першої                      статті 41 КЗпП України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що при звільненні позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України відповідач дотримався положень законодавства про працю, які регулюють порядок звільнення працівника, тому підстави для задоволення позову не встановлено. 
		 
		Верховний Суд погоджується, що посада музейного працівника, яку обіймала  позивачка, передбачала безпосереднє зберігання та обробку культурних цінностей, до яких відносяться експонати музейного фонду. 
		 
		Посада, яку обіймала позивачка, належить до спеціальних суб`єктів трудових правовідносин на яких поширюється дія пункту 2 частини першої статті 
		41 КЗпП України, тому вчинені винні дії позивачки, які могли призвести до настання негативних наслідків для роботодавця та вплинути на його репутацію, викликали втрату довіри з боку роботодавця та стали підставою для її звільнення.
		 
		Положення пункту 46 постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 2000 року    № 1147 «Про затвердження Положення про Музейний фонд України», який передбачає, що виготовлення образотворчої, друкованої, сувенірної продукції                         з використанням зображень музейних предметів здійснюється відповідно до вимог законодавства у сфері авторського права та з письмового дозволу музеїв, у яких вони зберігаються, підлягало врахуванню при оцінці судом правомірності дій позивачки, які потягли втрату довіри роботодавця. 
		 
		Застосовуючи наведений пункт постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня  2000 року № 1147 «Про затвердження Положення про Музейний фонд України», Верховний Суд формулює такий висновок: використання працівником музею предметів музейного фонду без письмової згоди роботодавця (музею), у тому числі             у власних інтересах, є трудовим правопорушенням, незалежно від того, чи відбулося таке використання з порушенням інших норм чинного законодавства або без такого.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що позивачці згода музею для використання зображення культурної цінності не була потрібна, оскільки вона діяла лише як укладач із впорядкування книги, і такі дії не є діями з виготовлення друкованої продукції, а виготовлення продукції здійснюється видавництвом Інтроліга ТОР, суд оцінює критично з огляду на таке. 
		 
		Процес створення друкованої продукції охоплює етап створення (укладання) видавничого проекту - макету. При створенні макету позивачкою використано зображення рукописних творів ОСОБА_5 1962-1963 років, які є предметами фондової колекції музею, без письмової згоди музею. Отже, письмовий дозвіл музею для використання зображень музейних предметів для виготовлення образотворчої,   друкованої, сувенірної продукції є обов`язковим на будь-якому етапі виготовлення (створення) такої продукції.  
		 
		Посилання позивачки на те, що укладена нею книга не вийшла у друк, не спростовують висновків судів про неправомірне використання нею зображень  музейних предметів без письмової згоди музею. 
		 
		Згаданий твір як частина музейного фонду є об`єктом особливої охорони з боку держави та відповідної музейної установи, що виключає самовільні дії працівників музею з їх використання. 
		 
		Наведене підтверджує висновок Верховного Суду, що судами правильно застосовані         і положення пункту 46 постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 2000 року    № 1147 «Про затвердження Положення про Музейний фонд України» при оцінці дій позивачки. 
		 
		Доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами в оскаржуваних рішеннях положень пункту 2 статті 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права» не спростовують правильність висновків судів у частині встановлення порушення позивачкою положень пункту 46 постанови Кабінету Міністрів України             від 20 липня 2000 року № 1147 «Про затвердження Положення про Музейний фонд України» та використання позивачкою зображення рукописних творів ОСОБА_5 1962-1963 років, які є предметами фондової колекції музею, без письмової згоди музею.  
		 
		Передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підстава касаційного оскарження спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
		 
		У касаційній скарзі представник заявниці вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми матеріального права, зазначеної у пункті 46, статтях 12, 15, 21 Закону України «Про авторське право та суміжні права», проте вказані обставини є підставою для касаційного оскарження, але не є підставою для скасування судових рішень.   
		 
		Верховний Суд також відхиляє посилання у касаційній скарзі на неналежне дослідження обставин у справі, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили усі обставини, які мали значення для правильного вирішення справи та ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, при цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення                          в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
		 
		Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте                    в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи, що передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено, так і не встановлено обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 
		ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		 
		Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
		 
		Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 липня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 грудня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                           О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                               І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                                   А. С. Олійник
		 
		                                                                                                        С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                        Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...