Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 947/7449/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2022.
Дата набрання законної сили: 06.07.2022
Номер судового провадження: 61-3861ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                              
		Іменем України
		 
		06 липня 2022 року 
		м. Київ
		 
		справа № 947/7449/20-ц
		провадження № 61-3861св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		          суддів:                Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., 
		               
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Одеська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Одеській області, Приморський ОМУ РВ ГУМВС України в Одеській області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року у складі судді Петренка В. С. та постанову Одеського апеляційного суду             від 28 березня 2022 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка І. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		У квітні 2020 року ОСОБА_1  звернулася до суду із позовом до Держави Україна                в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Одеській області, Приморського ОМУ РВ ГУМВС України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового слідства та прокуратури.
		 
		Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 16 лютого 2001 року прокурором Жовтневого району м. Одеси Пімоновим Г. П. порушеного кримінальну справу за фактом шахрайства з фінансовими ресурсами посадовими особами СП «Гефест Ко» за ознаками частини другої статті 145-5 КК України. 30 березня 2001 року їй обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та її допитано як підозрювану                       у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті148-5 КК України, в редакції 1960 року, 28 квітня 2001 року їй пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 148-5, частиною другою статті 172 КК України.
		 
		Починаючи зі стадії ознайомлення з матеріалами справи у період із 05 травня                 2001 року до 10 травня 2001 року вона доводила абсурдність пред`явленого їй обвинувачення.
		 
		Постановою про закриття кримінального провадження старшого слідчого відділу Приморського районного відділу міліції ОМУ ГУМВС в Одеській області                Виноградова В. О. від 01 жовтня 2015 року кримінальне провадження від 24 січня 2014 року № 12014160500000623 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, закрито у зв`язку                               з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.
		 
		Не зважаючи на те, що частинами четвертою та шостою статті 284 КПК Українипередбачена необхідність направлення копії постанови про закриття кримінального провадження та передбачена можливість оскарження такої постанови протягом                10 днів з моменту її отримання, після закриття кримінального провадження, її не повідомили про прийняте щодо неї рішення, не направили їй копію цього рішення, не роз`яснили їй її права у зв`язку із закриттям кримінального провадження.
		 
		Отже, вона знаходилась під слідством та судом більше 14 років, після чого кримінальне провадження було закрито з реабілітуючих підстав, та ще 4 роки витрачено на те, щоб дізнатись про прийняте щодо неї рішення у кримінальному провадженні.
		 
		Таким чином, їй завдано шкоду, яка складається з двох складових: шкода, завдана внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності в період із                30 березня 2001 року (дати обрання запобіжного заходу) до 01 жовтня 2015 року дати прийняття рішення про закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав) та шкода, завдана внаслідок бездіяльності правоохоронних органів із                    01 жовтня 2015 року до 11 грудня 2019 року (дати направлення захиснику копії постанови про закриття кримінального провадження у справі).
		 
		Всього державні органи держави України відняли у неї 18 років, 8 місяців та 20 днів життя і за вказаний період часу, проведені під слідством та судом, доказуючи свою невинуватість, а потім, намагаючись дізнатись про прийняте рішення та отримати його копію, вона отримала величезну психологічну травму та зазнала моральних страждань, та внаслідок переживань у неї суттєво погіршився стан здоров`я. Зазначені моральні страждання завдані їй діями органів слідства, прокуратури та суду.
		 
		Кожен виклик до слідчого або до суду, а таких викликів було безліч, викликав у неї сильний стрес, внаслідок постійного стресу у неї прогресивно розвинулась діабетична хвороба, що потягло погіршення зору, яке для бухгалтера за фахом означає відсутність можливості працювати та заробляти собі на життя.
		 
		Перебування в стані постійного стресу сильно відобразилось на її особистому житті             у неї погіршились стосунки із членами її сім`ї, а оскільки обвинувачення безпосередньо пов`язане з її службовими повноваженнями, вона відчувала додатковий стрес і напруженість у відношеннях із колегами по роботі із керівництвом.Перебуваючи під запобіжним заходом у вигляді підписки про невиїзд, вона протягом 14 років була позбавлена можливості вільно переміщуватися за межі м. Одеси, реалізовувати своє конституційне право на свободу пересування,                        з 02 квітня 2001 року заарештовано усе її майно. За час, який минув із моменту реєстрації матеріалів у ЄРДР - 24 лютого 2014 року, стороні захисту довелось чотири рази звертатися до суду зі скаргами з метою отримати ефективний засіб правового захисту, але назвати цей засіб ефективним наразі неможливо.
		 
		Таким чином, загальний строк перебування під судом і слідством із моменту обрання запобіжного заходу - 30 березня 2001 року і до закриття кримінального провадження - 01 жовтня 2015 року складає 14 років 6 місяців, а до моменту отримання повідомлення про закриття кримінального провадження - 11 грудня 2019 року становить ще 4 роки 32 місяця та 12 днів, а всього 18 років 8 місяців та 20 днів - 224, 5 місяці.
		 
		Отже, мінімальний розмір моральної шкоди, завданої їй незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду становить 1 060 313,5 грн               (224,5 місяці під слідством та судом х 4723 грн мінімальна заробітна плата в Україні                 з 01 січня 2020 року), а всього з урахуванням усіх перелічених факторів, які характеризують глибину її душевних страждань та їх тривалості (більше 18 років життя) вона оцінює розмір завданої їй моральної шкоди у розмірі 3 000 000 грн, який є адекватним та необхідним для справедливого відшкодування її витрат за весь період, коли вона була обмежена в особистих правах. 
		 
		Враховуючи викладене, позивач просила стягнути з Державного бюджету України на її користь компенсацію моральної шкоди, завданої їй незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури у розмірі 3 000 000,00 грн. 
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року позов            ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратурі у розмірі 1 500 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. 
		 
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 незаконно перебувала під слідством та судом, починаючи з 30 березня 2001 року, тобто з моменту обрання запобіжного заходу, і до 01 жовтня 2015 року, що складає  14 років 6 місяців 1 день, а до моменту отримання повідомлення про закриття кримінального правопорушення - 11 грудня 2019 року, пройшло ще 4 роки 2 місяця         9 днів, а всього ОСОБА_1 незаконно перебувала під слідством та судом 18 років            8 місяців 11 днів, що складає 224 місяці 12 днів.
		 
		Оскільки кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито з реабілітуючих підстав, наявні правові підстави для відшкодуванні позивачці моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури. Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом визначаються судом у розмірі мінімальної заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством та судом, виходячи                     з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, а саме 6 000 грн щомісячно. Визначений законом розмір                                 є мінімальним, який гарантований державою, а тому мінімальний розмір відшкодування позивачці моральної шкоди за 224 місяця 12 днів перебування під слідством та судом відповідно до вимог статті 13 Закону становить 1 344 720, 00 грн. Розмір моральної шкоди 3 000 000 грн, що визначений позивачем не відповідає принципу співмірності сатисфакції. 1 500 000 грн у рахунок компенсації                                   з відшкодування ОСОБА_1 завданої моральної шкоди відповідає принципам розумності та справедливості.
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 28 березня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що доводи відповідачів, про те, що період перебування позивачки під слідством та судом необхідно розраховувати з 30 березня 2001 року до 01 жовтня 2015 року, тобто 175 місяців, є помилковими, такими, що суперечать практиці Верховного Суду. Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив                          у судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, керуючись критерієм «поза розумним сумнівом».
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
		 
		У квітні 2022 року Одеська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2022 року, в якій просить змінити зазначені судові рішення в частині визначення строку перебування позивача під слідством і судом та зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що суди                   в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 615/1947/15-ц, від 14 квітня 2021 року                        у справі № 520/14448/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 761/20935/19.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                   з урахуванням статті 400цього Кодексу. 
		 
		За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд                 у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - зміні. 
		 
		Обставини, встановлені судами
		 
		16 лютого 2001 року прокурором Жовтневого району м. Одеси порушено кримінальну справу за фактом шахрайства з фінансовими ресурсами з боку посадових осіб           СП «Гефест Ко» за ознаками частини другої статті 148-5 КК України.
		 
		16 лютого 2001 року кримінальну справу № 054200100089 прийняв до свого провадження слідчий прокуратури Жовтневого району м. Одеси.
		 
		30 березня 2001 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та допитав ОСОБА_1 як підозрювану у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 145-5 КК України.
		 
		02 квітня 2001 року накладено арешт на все майно ОСОБА_1 
		 
		28 квітня 2001 року у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 172 КК України та об`єднано цю справу в одне провадження зі справою № 0540010009.
		 
		28 квітня 2001 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 145-5 та частиною другою статті 172 КК України (у редакції 1960 року) та оголошено про закінчення попереднього розслідування та надання матеріалів справи для ознайомлення.
		 
		Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 вересня            2004 року, кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1                        у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 145-5 та частиною другою статті 172 КК України (у редакції 1960 року) повернуто прокурору Приморського району м. Одеси для проведення додаткового розслідування, запобіжний захід залишено підписку про невиїзд.
		 
		08 листопада 2004 року прокурор Приморського району м. Одеси встановив строк досудового розслідування у справі до 08 грудня 2004 року.
		 
		10 січня 2005 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 222, частиною другою статті 366 КК України            (у редакції 2001 року). 
		 
		Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2005 року кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернуто прокурору для організації додаткового розслідування у зв`язку з невиконанням органами досудового розслідування вказівок, які містились у постанові Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2004 року та ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 09 вересня 2004 року. Запобіжний захід залишено підписку про невиїзд.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 вересні 2005 року постанову суду скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до того ж суду. Запобіжний захід залишено підписку про невиїзд.
		 
		24 січня 2006 року Апеляційним судом Одеської області змінено підсудність, кримінальну справу відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 направлено для розгляду до Київського районного суду м. Одеси.
		 
		Постановою Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2006 року прокурору Одеської області направлено постанову про проведення службового розслідування     у кримінальної справі відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з метою з`ясування місцезнаходження речових доказів та бухгалтерської документації.
		 
		Вироком Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2007 року ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 222 та частиною другою статті 366 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту «б», статті 6 Закону України «Про амністію»                   від 19 квітня 2007 року.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 квітня 2008 року кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернуто до Київського районного суду м. Одеси для належного оформлення.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 вересня 2008 року вирок Київського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2007 року скасовано, справу направлено прокурору Приморського районного суду м. Одеси для організації додаткового розслідування та встановлено, що оформлення довідок про наявність майна, яке передається у заставу, не знаходиться в причинному зв`язку з діями посадових осіб банку з прийняття рішення щодо можливості видачі кредитних коштів підприємству та те, що слідчим не виконано вказівки, які містилися у постанові Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2004 року.
		 
		03 серпня 2009 року заступником прокурора Приморського району м. Одеси встановлено строк досудового розслідування у справі до 03 вересня 2009 року,                    а кримінальну справу прийнято до провадження слідчим прокуратури Приморського району м. Одеси від 06 липня 2004 року.
		 
		03 вересня 2009 року ОСОБА_1 оголошено про закінчення досудового розслідування та надання матеріалів кримінальної справи для ознайомлення. При ознайомленні з матеріалами справи стороною захисту зазначено, що вказівки, які містяться в ухвалі Апеляційного суду Одеської області, слідством не виконані.
		 
		04 вересня 2009 року кримінальну справу направлено для розгляду до Приморського районного суду м. Одеси.
		 
		14 жовтня 2009 року Приморський районний суд м. Одеси направив справу до Апеляційного суду Одеської області для визначення підсудності.
		 
		26 жовтня 2009 року Апеляційний суд Одеської області направив справу для розгляду до Приморського районного суду м. Одеси.
		 
		09 грудня 2009 року постановою Приморського районного суду м. Одеси справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 направлено прокурору Приморського районного м. Одеси для організації додаткового розслідування. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 залишено підписку про невиїзд.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2010 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2009 року скасовано, справу направлено для розгляду в той самий суд в іншому складі суддів. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 залишено підписку про невиїзд.
		 
		Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2010 року справу за звинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_1 направлено прокурору Приморського району м. Одеси для організації додаткового розслідування.
		 
		Постановою помічника прокурора Приморського району м. Одеси від 23 січня               2012 року змінено обвинувачення ОСОБА_1 з частини другої статті 222, частини другої статті 366 КК України на частину першу статті 366 КК України.
		 
		Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2012 року справу за звинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_1 направлено прокурору Приморського району м. Одеси для організації додаткового розслідування. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 залишено підписку про невиїзд. 
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2012 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2012 року скасовано, справу направлено для розгляду у той самий суд в іншому складі суддів.
		 
		Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2013 року справу за звинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_1 направлено прокурору Приморського району м. Одеси для організації додаткового розслідування, у якій зазначено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 залишено підписку про невиїзд.
		 
		24 січня 2014 року слідчим Приморського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області внесені відомості в ЄРДР про скоєння злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.
		 
		18 червня 2014 року слідчим Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі пункту другого частини першої статті 184 КПК України за відсутністю складу злочину.
		 
		27 квітня 2015 року старший прокурор прокуратури Приморського району м. Одеси постанову слідчого про закриття кримінального провадження скасував та направив кримінальне провадження від 24 січня 2014 року № 12014605000006123 до Приморського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області для досудового розслідування.
		 
		20 березня 2015 року представником ОСОБА_1 до прокуратури Приморського району м. Одеси направлено скаргу щодо необхідності встановлення місцезнаходження кримінального провадження та закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 . 
		 
		Листом від 24 квітня 2015 року № 7-217-15 представника ОСОБА_1 повідомлено про те, що постанову від 18 червня 2014 року про закриття кримінального провадження скасовано 27 квітня 2015 року, досудове розслідування триває.
		 
		22 травня 2015 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням про скасування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.
		 
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 червня 2015 року у справі               № 522/10525/15 запобіжний захід - підписка про невиїзд відносно ОСОБА_1 скасовано.
		 
		13 серпня 2015 року представником ОСОБА_1 до прокурора Приморського району м. Одеси направлено скаргу щодо закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 . 
		 
		Листом від 26 серпня 2015 року № 7-217-15 представника ОСОБА_1 повідомили про те, що по кримінальному провадженню надані письмові вказівки у порядку статті 36 КПК України.
		 
		02 червня 2017 року представником ОСОБА_1 до прокурора Одеської області направлено скаргу з проханням повідомити про рішення, прийняте у кримінальному провадженні № 12014605000006123 та повідомити прізвища процесуальних керівників.
		 
		07 серпня 2017 року стороною захисту до керівника Одеської місцевої прокуратури                  № 3 (колишня прокуратура Приморського району м. Одеси) направлено скаргу                       з проханням повідомити про рішення, прийняте у кримінальному провадженні                       № 12014605000006123 та повідомити прізвища процесуальних керівників.
		 
		17 серпня 2017 року представник ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на бездіяльність керівника місцевої прокуратури № 3 щодо ненадання відповіді на клопотання.
		 
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2017 року уповноважених осіб Одеської місцевої прокуратури № 3 зобов`язано розглянути клопотання сторони захисту відповідно до вимог статті 220 КПК України.
		 
		15 червня 2018 року представник ОСОБА_1 звернувся до керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 із клопотанням організувати виконання уповноваженими особами Одеської місцевої прокуратури № 3 ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2017 року повідомити про рішення, прийняте у кримінальному провадженні № 12014605000006123 та повідомити прізвища процесуальних керівників.
		 
		17 липня 2018 року заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 листом за № 10-623-14 повідомив представника ОСОБА_1 , що СВ Приморського ВП                    в м. Одесі ГУНП в Одеській області матеріали кримінального провадження до прокуратури не надав у зв`язку з чим прокуратурою ініційовано проведення службової перевірки за фактом втрати кримінального провадження                                       № 12014605000006123.
		 
		18 грудня 2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 зі скаргою та проханням організувати виконання уповноваженими особами Одеської місцевої прокуратури № 3 ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2017 року повідомити про рішення, прийняте у кримінальному провадженні № 12014605000006123 та повідомити прізвища процесуальних керівників.
		 
		21 лютого 2019 року представник ОСОБА_1 направив до прокурора Одеської області дві скарги: на бездіяльність керівника Одеської місцевої прокуратури № 3, та в порядку статті 208 КПК України з проханням надати керівнику Одеської місцевої прокуратури № 3 вказівки щодо необхідності виконання ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2017 року.
		 
		Листом від 27 лютого 2019 року за № 04/2/2-р-19 представника ОСОБА_1 повідомили про те, що звернення направлено до Одеської місцевої прокуратури № 3.
		 
		13 березня 2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на бездіяльність керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 щодо не розгляду у встановлений законом строк звернень сторони захисту.
		 
		Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня                2019 року відповідальних уповноважених осіб Одеської місцевої прокуратури № 3 зобов`язано розглянути скаргу сторони захисту на недотримання розумних строків              у кримінальному провадженні № 12014605000006123 та повідомити заявника про прийняте рішення.
		 
		Листом від 14 березня 2019 року № 100-623-14 заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 повідомив представника ОСОБА_1 про те, що 01 жовтня 2015 року слідчим СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України та те, що ознайомитись із матеріалами кримінального провадженні можна               у Приморському ВП.
		 
		24 квітня 2010 року представник ОСОБА_1 звернувся до начальника Приморського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області з клопотанням про надання можливості ознайомлення з матеріалами справи кримінального провадження                                           № 12014605000006123.
		 
		Листом від 23 травня 2019 року № 36/к-2012 представника ОСОБА_1 повідомлено про те, що ознайомлення з матеріалами кримінального провадження                                    № 12014605000006123 може бути здійснено у канцелярії слідчого відділу Приморського ВП в м. Одесі.
		 
		Після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження представником ОСОБА_1 з`ясовано, що постанова про закриття кримінального провадження                  від 01 жовтня 2015 року у матеріалах кримінального провадження                                    № 12014605000006123 відсутня, про що сторона захисту невідкладно повідомила Одеську місцеву прокуратуру № 3.
		 
		Листом від 12 липня 2019 року № 10-623-14 заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 повідомив представника ОСОБА_1 про те, що прокуратурою витребувано з Приморського ВП кримінальне провадження та встановлено, що постанова про закриття кримінального провадження від 01 жовтня 2015 року                         у матеріалах кримінального провадження відсутня. З цього приваду прокуратурою ініційовано проведення службової перевірки.
		 
		16 липня 2019 року представник ОСОБА_1 направив до прокурора Одеської області скаргу з проханням вжити заходів щодо дотримання посадовими особами Одеської місцевої прокуратури № 3 розумних строків у кримінальному провадженні                           № 12014605000006123 та направлення стороні захисту копії прийнятого                                у кримінальному провадженні рішення.
		 
		Листом від 24 липня 2019 року № 04/2/2-р-19 представника ОСОБА_1 повідомили про те, що скаргу направлено для розгляду до Одеської місцевої прокуратури № 3.
		 
		Листом від 05 серпня 2019 року № 10-623-14 заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 повідомив представника ОСОБА_1 про те, що 01 жовтня 2015 року слідчим СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України та те, що ознайомитися з матеріалами кримінального провадженні можна               у Приморському ВП.
		 
		27 серпня 2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 із проханням встановити місце знаходження постанови про закриття кримінального провадження від 01 жовтня 2015 року та надання копії цієї постанови.
		 
		Листом від 06 вересня 2019 року № 10-623-14 заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 повідомив представника ОСОБА_1 про те, що прокуратурою витребувано з Приморського ВП кримінальне провадження та встановлено, що постанова про закриття кримінального провадження від 01 жовтня 2015 року                          у матеріалах кримінального провадження відсутня, з цього приводу прокуратурою ініційовано проведення службової перевірки, але відповіді про результати такої перевірки до прокуратури не надходили.
		 
		09 вересня 2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на бездіяльність уповноважених посадових осіб Одеської місцевої прокуратури № 3 із проханням зобов`язати їх надати стороні захисту копію постанови про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 . 
		 
		Ухвалою Приморського районного суду від 26 вересня 2019 року керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 зобов`язано розглянути скаргу сторони захисту                       від 27 серпня 2019 року та надати відповідь у встановлений статтею 220 КПК України строк.
		 
		22 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 із вимогою негайно виконати ухвалу слідчого судді Приморського районного суду від 26 вересня 2019 року.
		 
		Листом від 05 грудня 2019 року № 10-623-14 заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 повторно направив на адресу представника ОСОБА_1 копію листа заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 від 06 вересня 2019 року               № 10-623-14.
		 
		Листом від 11 грудня 2019 року № 10-623-14 заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 направив представнику Ткачук Г. О. копію постанови слідчого                  СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області від 01 жовтня 2015 року про закриття кримінального провадження від 24 січня 2014 року № 12014605000006123 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підстав пункту 2 частини першої статті 284 КК України.
		 
		Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що загальний строк перебування її під судом і слідством із моменту обрання запобіжного заходу -                    30 березня 2001 року і до закриття кримінального провадження - 01 жовтня                   2015 року складає 14 років 6 місяців, а до моменту отримання повідомлення про закриття кримінального провадження - 11 грудня 2019 року становить ще 4 роки                 32 місяця та 12 днів, а всього 18 років 8 місяців та 20 днів - 224, 5 місяці.
		 
		Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, зробив висновок про те, що ОСОБА_1 незаконно перебувала під слідством та судом 224 місяці 12 днів, а отже, позивачці необхідно стягнути компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури у розмірі 1 500 000,00 грн.
		 
		Верховний Суд повною мірою не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке. 
		 
		Щодо визначення строку перебування під слідством та судом, розміру моральної шкоди
		 
		У касаційній скарзі Одеська обласна прокуратура вказує на те, що суди                                    в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 615/1947/15-ц, від 14 квітня 2021 року                        у справі № 520/14448/18, від 11 серпня 2021 року у справі № 761/20935/19.
		 
		У цих постановах сформульовано висновки про те, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
		 
		Верховний Суд погоджується з доводами заявника, з огляду на таке. 
		 
		У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року                  у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
		 
		Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
		 
		Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо дати початку та закінчення строку за який необхідно обраховувати розмір моральної шкоди ОСОБА_1 , Суд вважає, що початком такого строку є дата моменту обрання запобіжного заходу відносно позивача, а закінченням - дата закриття кримінального провадження.
		 
		Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під судом і слідством, суди першої та апеляційної інстанцій правильно вважали, що його початком є 30 березня 2001 року. Проте вважали, що останнім днем перебування ОСОБА_1 під слідством і судом             є 11 грудня 2019 року - дата отримання повідомлення про закриття кримінального провадження.
		 
		Суди не врахували, що правильним останнім днем перебування ОСОБА_1 під слідством і судом є 01 жовтня 2015 року, оскільки саме цього дня винесена постанова про закриття кримінального провадження. 
		 
		Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що закінченням строку для обрахування розміру моральної шкоди ОСОБА_1 є дата закриття кримінального провадження - 01 жовтня 2015 року.
		 
		Висновки судів про те, що останнім днем строку перебування ОСОБА_1 під слідством потрібно рахувати день, коли вона дізналася про закриття відносно неї кримінального провадження, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки закон пов`язує закінчення вказаного строку з днем прийняття відповідного рішення (постанови слідчого, постанови, ухвали чи вироку суду), а не з часом ознайомлення                 з ним особи (підозрюваного, обвинуваченого).
		 
		Отже, незаконне кримінальне переслідування позивача тривало з 30 березня                  2001 року по 01 жовтня 2015 року.
		 
		З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги у цій частині, зокрема щодо помилковості визначення судами періоду перебування ОСОБА_1 під слідством і судом.
		 
		За викладених обставин оскаржувані судові рішення щодо визначення строку перебування під слідством та судом підлягають зміні в частині наведених мотивів.
		 
		Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи апелянтів про те, що строк перебування позивачки під слідством та судом необхідно розраховувати з 30 березня 2001 року до 01 жовтня 2015 року, тобто 175 місяців; при винесенні рішення безпідставно зарахував до строку перебування ОСОБА_1 під судом та слідством період із 10 жовтня 2015 року до              11 грудня 2019 року (період не направлення постанови про закриття кримінального провадження), що призвело до необґрунтованого збільшення суми відшкодування шкоди, обґрунтовуючи такі висновками посиланням на практику Верховного Суду                у справах № 495/6187/16 та № 522/4970/18. 
		 
		Перевіряючи такі висновки суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зауважує, що                у справах № 495/6187/16 та № 522/4970/18 Суд не робив таких висновків.                             У наведених справах: до періоду перебування під слідством і судом у першому випадку розрахований з моменту вручення підозри і до залишення судом апеляційної інстанції без зміни вироку апеляційного суду; у другому випадку - з моменту затримання особи та звільнення з лав працівників прокуратури і до закриття кримінального провадження. 
		 
		Отже, судом апеляційної інстанції неправильно витлумачено висновки Верховного Суду у частині визначення строку перебування під слідством та судом.
		 
		Статтею 56 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		 
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		 
		Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
		 
		Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
		1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
		2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
		3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.                              У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується  в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		 
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю               у діянні складу кримінального правопорушення (пункт 2 частини першої статті                      2 Закону).
		 
		Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
		 
		Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття               4 вказаного Закону).
		 
		Згідно із частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу Українивідшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
		 
		Відповідно до статті 2 ЦК Українидержава Україна є учасником цивільних відносин,          а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
		 
		Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
		 
		Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
		 
		При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі                    № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) сформульовано висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він                              є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
		 
		Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		 
		Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом                      у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження                         № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження                    № 61-7643св20).
		 
		У справі, що переглядається, строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить 174 місяці та 1 день (14 років 6 місяців 1 день), тому розмір відшкодування морального відшкодування не може бути меншим за 1 044 200,00 грн                                       (174 х 6 000,00 грн= 1 044 000 грн; 1 день х 200,00 грн = 200,00 грн).
		 
		За викладених обставин оскаржувані судові рішення в частині визначення розміру відшкодування шкоди, заподіяної ОСОБА_1 незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, підлягають зміні, шляхом зменшення визначеного судом розміру моральної шкоди з 1 500 000,00 грн до 1 044 200,00 грн, який ємінімальним розміром для визначення моральної шкоди. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
		 
		У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. 
		 
		Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, але суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.
		 
		Враховуючи те, що ОСОБА_1 не подавала касаційної скарги, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, здійснену судами попередніх інстанцій, Верховний Суд, змінюючи судові рішення, зменшує розмір моральної шкоди до його мінімального показника. 
		 
		Щодо незаконності дій органів досудового слідства у період із 10 жовтня 2015 року до 11 грудня 2019 року
		 
		Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що їй завдано шкоду, яка складається з двох складових - шкода, завдана внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності в період із 30 березня 2001 року (дати обрання запобіжного заходу) до 01 жовтня 2015 року дати прийняття рішення про закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав) та шкода, завдана внаслідок бездіяльності правоохоронних органів - із 01 жовтня 2015 року до                       11 грудня 2019 року (дати направлення захиснику копії постанови про закриття кримінального провадження у справі). 
		 
		Позивачка вважала, що період із моменту застосування міри запобіжного заходу                  у виді підписки про невиїзд та отримання нею копії постанови про закриття кримінального провадження у справі охоплюється єдиним поняттям завданої шкоди - незаконне перебування під слідством і судом, який складає 18 років 8 місяців та            20 днів.
		Проте такі доводи позивачки є помилковими, оскільки суперечать самому змісту пункту першого частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури                   і суду».
		 
		Застосовуючи наведене положення закону та, здійснюючи його тлумачення, необхідно виходити з того, як до норми, вжитої у законі, законодавцем застосована юридична техніка. 
		 
		За змістом пункту 1 пункту першого частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» законодавцем визначено випадки, за наявності яких особа може вимагати відшкодування моральної шкоди, і такі випадки у наведеній статті закону перелічені через кому. 
		 
		Виходячи із буквального тлумачення норми закону можна дійти висновку, що усі перелічені випадки, як то: 
		-         незаконне засудження;
		-         незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;
		-         незаконне взяття і тримання під вартою;
		-         незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки;
		-         незаконне накладення арешту на майно;
		-         незаконне відсторонення від роботи (посади) 
		-         інші процесуальні дій, що обмежують права громадян - 
		є самостійними підставами відшкодування моральної шкоди, тобто такими що не охоплюються їх початком, до прикладу - незаконне взяття під варту і їхнім закінченням- винесенням виправдувального вироку за реабілітуючих обставин.  
		 
		Отже, за кожну із незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, суду особа може вимагати відшкодування моральної шкоди.
		 
		Водночас, необхідно враховувати, що, наприклад, проведення в особи виїмки, обшуку, не обов`язково пов`язується з тим, що ця особа перебуває під слідством і судом.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 284 КПК України(у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії) копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв`язку      з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови.
		 
		Тобто у кожному випадку закриття кримінального провадження слідчий зобов`язаний надіслати копію постанови заявнику, потерпілому, прокурору. 
		 
		Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, пунктом 6 якого встановлено, що громадянинові, а у разі його смерті - його спадкоємцям відповідний орган, зазначений у пункті 11 цього Положення, одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання                       і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
		 
		У порушення вказаних вимог процесуального закону, слідчий СВ Приморського ВП               в м. Одесі ГУ НП в Одеській області не направив ОСОБА_1 постанову про закриття кримінального провадження від 01 жовтня 2015 року. 
		 
		Стосовно ОСОБА_1 не виконано передбаченого законодавством обов`язку роз`яснення порядку поновлення її порушених прав, а копію постанови про закриття кримінального провадження не надіслано. Але зазначені обставини не є підставою для відмови у захисті її порушеного права.
		 
		Водночас, позивачем при зверненні до суду із цим позовом, не розмежовано види незаконних процесуальних дій органів досудового слідства, за які спеціальним законом передбачено відшкодування моральної шкоди. Позивач, визначила що період її перебування під слідством і судом складає 18 років 8 місяців та 20 днів,                  і визначила, розмір шкоди, який на її думку, має бути їй відшкодований, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати.
		 
		Верховний Суд звертає увагу на те, що період після винесення постанови про закриття кримінального провадженні і до отримання ОСОБА_1 постанови про закриття кримінального провадження не охоплюється поняттям перебування особи під слідством і судом.
		 
		Порушення органами досудового слідства норм кримінально-процесуального закону в цій частині становлять самостійний предмет доказування.
		 
		Враховуючи те, що ОСОБА_1 касаційної скарги не подавала, а у суду касаційної інстанції відсутні підстави для виходу за межі касаційної скарги, та, враховуючи те, що до повноважень Верховного Суду не входить оцінка доказів та встановлення обставин справи, колегія суддів змінює судові рішення в частині визначення періоду перебування позивачки під слідством та судом та розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню їй. 
		 
		Щодо вирішення судами питання про судовий збір
		 
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не вирішував питання розподілу судових витрат. 
		 
		Враховуючи те, що Верховний Суд ухвалює остаточне судове рішення, необхідно здійснити розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених                у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», судові витрати пов`язані              з розглядом її позовної заяви необхідно компенсувати за рахунок Одеської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Одеській області, Приморського ОМУ РВ ГУМВС України в Одеській області, шляхом стягнення з них              у дохід держави по 1 219,39 грн із кожного (1 044 200,00 грн /3 000 000,00 грн)                       х 10 510,00 грн = 3 658,18 / 3).
		 
		Водночас, враховуючи те, що ДКС України, яка відповідно до законодавства                          є органом, що лише здійснює списання коштів з державного бюджету, стягнення з неї в дохід держави судового збору суперечить нормам  матеріального права. 
		 
		За подання Одеською обласною прокуратурою апеляційної скарги необхідно компенсувати  удовий збір у розмірі 13 935,92 грн (15 765,00 грн - (1 219,39 грн х 150%).
		 
		За подання касаційної скарги, Одеській обласній прокуратурі необхідно компенсувати сплачений судовий збір у розмірі 9 120,00 грн. 
		 
		Шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, Одеській обласній прокуратурі необхідно компенсувати 21 836,53 грн сплаченого судового збору (23 055,92 грн - 1 219,39 грн) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Керуючись статтями 141,389, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд                   у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Одеської обласної прокуратуризадовольнити.
		 
		Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2022 року змінити, зменшити суму стягнутої моральної шкоди з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  з 1 500 000,00 грн до 1 044 200,00 грн.
		 
		В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2022 року залишити без змін.
		 
		Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь Державного бюджету України 1 219,39 грн на відшкодування судових витрат                        у вигляді судового збору.
		 
		Стягнути з Приморського ОМУ РВ ГУМВС України в Одеській області на користь Державного бюджету України 1 219,39 грн на відшкодування судових витрат                        у вигляді судового збору.
		 
		Компенсувати Одеській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 21 836,53 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                       О. В. Ступак
		 
		 
		Судді:                                                                                                І. Ю. Гулейков 
		 
		 
		                                                                                                          А. С. Олійник
		 
		 
		                                                                                                          С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                          Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...