Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7978/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Визнання договорів (правочинів) недійсними; спільної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 14.07.2022. Зареєстровано: 14.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 19.07.2022.
Дата набрання законної сили: 11.07.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"11" липня 2022 р.                                   Справа№ 910/7978/21
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Яковлєва М.Л.
		суддів:            Куксова В.В. 
		          Коробенка Г.П. 
		 
		 
		за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С. 
		 
		за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 11.07.2022 року у справі №910/7978/21 (в матеріалах справи).
		 
		Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Фонду державного майна України та Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" 
		на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021, повний текст якого складено 12.11.2021 
		у справі №910/7978/21 (суддя Полякова К.В.)
		за позовом Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд»                                              
		про визнання правочину недійсним
		та за зустрічним позовом про зобов`язання вчинити дії
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за первісним позовом - Фонд державного майна України.
		В С Т А Н О В И В :
		У травні 2021 року Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» (далі-відповідач) про     визнання недійсним інвестиційного договору №824 від 02 листопада 2015 року     на підставі ст.ст. 3,     4,     6,     15,     16,     203,     207,     215 Цивільного кодексу України     та ст.ст. 4, 75,     188, 206 Господарського суду України.
		На обґрунтування первісних позовних вимог позивач зазначив, що спірний договір є за своєю правовою природою договором про спільну діяльність, а відтак укладений без встановленого законодавством порядку, зокрема, без одержання погодження Кабінету Міністрів України. Необхідність отримання такого погодження зумовлена тим, що частка держави в статутному капіталі позивача перевищує 50 %, а відтак отримання ним погодження Кабінету Міністрів України на укладення договору про спільну діяльність є обов`язковим. При цьому, умови оспорюваного правочину фактично зобов`язують позивача добровільно відмовитися від права користування земельною ділянкою.
		У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд" звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" про зобов`язання виконати свої зобов`язання визначені пунктами 3.1, 4.3 та пунктом 6.1.6 Інвестиційного договору № 824 від 02.11.2015 укладеного між Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд", а саме: в порядку та в спосіб, що передбачений статтями 26-1 та 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", отримати вихідні данні для Проектування Об`єкта (Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:91:400:0101, площею 86,00 га.), що розташована між вулицею Газопровідною та вулицею Маршала Гречка в Подільському районі міста Києва).
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7978/21 відмовлено в задоволенні як первісних вимог, так і зустрічних вимог.           
		Відмовляючи в задоволенні первісних позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги. Що стосується зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції вказав на те, що пред`явлені позовні вимоги про зобов`язання виконати умови пунктів 3.1, 4.3, 6.1.6 договору не є належним способом захисту, оскільки виконання умов договору є обов`язковим у силу вимог закону - статті 629     Цивільного кодексу України.
		Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог у повному обсязі, а в іншій частині оскаржуване судове рішення залишити без змін.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» посилається на те, що оскаржуване судове рішення прийнято із порушенням норми матеріального права, зокрема, ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України. Також скаржник вказує, що постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №916/998/18 від 14.06.2019 року, на яку посилається суд в оскаржуваному судовому рішенні, не підлягає застосуванню до даного спору, через те, що фактичні обставини справи мають суттєву різницю і дана правова позиція не може бути застосована до фактичних обставин цього спору.
		Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2021, вказану вище апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7978/21 залишено без руху, а також надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання доказів надсилання копії скарги Фонду державного майна України.
		Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» також звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7978/21 в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення про задоволення первісних позовних вимог у повному обсязі. 
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте без належного дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Також позивач посилається на наступне:
		- спірний договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, а також наполягає на тому, що спірний договір був укладений з порушенням Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296. Крім того, Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» повинно було отримати погодження Кабінету Міністрів України на укладення спірного договору, проте таке погодження отримано не було. До того ж, вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 18.04.2018 по справі №910/4501/17;
		- судом першої інстанції не взято до увагу те, що умовами спірного договору наперед передбачено відчуження об`єкту будівництва на користь відповідача та, відповідно, відчуження земельної ділянки державної власності, на якій розташований об`єкт будівництва;
		- спірний договір суперечить інтересам держави і суспільства (ст.228 ЦК України, ст.207 ГК України). При цьому, позивач посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яка викладена в постановах від 03.07.2019 по справі №369/11268/16-ц, 28.02.2019 по справі №646/3972/16-ц, від 910/131/17 по справі №925/1219/17, від 20.03.2019 по справі №922/1391/18, від 07.10.2020 по справі №911/2574/18;
		- судом першої інстанції не враховано, що спірний договір укладений всупереч вимогам Закону України «Про інвестиційну діяльність»;
		- судом першої інстанції всупереч положень процесуального законодавства (ст.ст.73, 74, 76, 77, 78, 80 ГПК України) не перевірив достовірність та допустимість наданих відповідачем доказів;
		- суд першої інстанції всупереч положень процесуального законодавства (ст.ст.13, 14, 15, 50 ГПК України) не залучено до участі третю особу (КМУ);
		- судом першої інстанції порушено ст.ст.13, 73-86, 91 ГПК України, оскільки було прийнято неналежні докази та надано перевагу одним доказам на іншими, що призвело до порушення принципу змагальності сторін; 
		- суд першої інстанції приймаючи оскаржуване судове рішення вдався до надмірного формалізму та не врахував фактичних обставин справи (такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.07.2021 по справі №910/12556/20, від 12.05.2021 по справі №905/2340/19, від 10.02.2021 по справі №904/5934/17).
		Крім того, скаржник в апеляційній скарзі просить поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення отримував 24.11.2021, а тому відповідно до положень ст. 256 ГПК України має право на поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження. 
		Також Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» в апеляційній скарзі просить наступне: 
		- залучити до участі у справі Кабінет Міністрів України в якості третьої особи без самостійних вимог на його стороні;
		- поновити процесуальний строк для подання клопотання про витребування доказів та визнати причини пропуску строку поважними, а також витребувати у Міністерства аграрної політики та продовольства України та Фонду Державного Майна України: письмове підтвердження, інформацію у формі документа, виписки з журналів реєстрації документообігу, щодо того - чи було надано Міністерством аграрної політики та продовольства України письмову згоду на укладення інвестиційного договору №824 від 02.11.2015 та на укладення усіх додаткових угод, додатків, до цього договору; надати засвідчену копію вказаного договору, усіх додаткових угод, додатків, до цього договору; копію наказу, розпорядження, посадової інструкції, тощо, яким було встановлено обсяг повноважень, обов`язки першого заступника Міністра Міністерства аграрної політики та продовольства України Я.В. Краснопольського станом на 02.11.2015; інформацію про те чи був присутній або тимчасово відсутній Міністр Міністерства аграрної політики та продовольства України 02.11.2015 і яка особа виконувала його обов`язки у разі тимчасової відсутності. Надати засвідчену копію наказу, який підтверджує вказаний факт; чи було дотримано під час укладання інвестиційного договору №824 від 02.11.2015 та укладення усіх додаткових угод, додатків, до цього договору - вимоги ст.2, 12-1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», а саме: чи було розглянуто Проектну (інвестиційну) пропозицію, Інвестиційний проект ТОВ «Проектінвестбуд» щодо інвестування та укладення вказаного договору, чи залучено ТОВ «Проектінвестбуд» на конкурсній основі, чи було проведено експертну оцінку економічної ефективності відповідного інвестиційного проекту. Надати засвідчену копію документів, що підтверджують вказані факти; чи заподіяно Державі шкоду та чи буде заподіяно Державі шкоду і у якому розмірі внаслідок укладення і повного виконання інвестиційного договору №824 від 02.11.2015 та укладення і виконання усіх додаткових угод, додатків, до цього договору, а також внаслідок втрати Державою права користування земельною ділянкою за кадастровим номером 8000000000:91:400:0101 та 8000000000:91:400:0011, які перебували в управлінні Мінагрополітики та постійному користуванні Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»» і будуть забудовані і передані ТОВ «Проектінвестбуд»;
		- витребувати у Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, Київської міської державної адміністрації, Державної казначейської служби України: письмове підтвердження, інформацію у формі документа, виписки з журналів реєстрації документообігу, щодо того - чи було оплачено на виконання наказу Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 28.12.2020 № 26-1-СТ, та листа Київської міської державної адміністрації від 19.01.2021 №054-1-2-10/127 кошти: у сумі 13 734 187 грн («втрати сільськогосподарського виробництва») та у сумі 21 741 грн («втрати лісогосподарського виробництва»), якщо так, тоді повідомити: точні дати і суми платежів; повні реквізити (найменування, ідентифікаційний код, банк, рахунок) платника відповідних коштів;
		- витребувати у ТОВ «Проектінвестбуд» оригінали усіх письмових доказів, поданих останнім до суду;
		- витребувати у Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, Служби безпеки України: оригінал інвестиційного договору №824 від 02.11.2015 та усіх додаткових угод, додатків, до цього договору, а також документів, пов`язаних з укладенням та виконанням цього договору - погоджень органів державної влади на укладення договору, розпорядження та зміну статусу земельних ділянок, тощо;
		- витребувати у Кабінету Міністрів України: письмове підтвердження, інформацію у формі документа, виписки з журналів реєстрації документообігу, щодо того - чи було надано Кабінетом Міністрів України письмову згоду на укладення інвестиційного договору №824 від 02.11.2015 та на укладення усіх додаткових угод, додатків, до цього договору, а також надати засвідчену копію вказаного договору, усіх додаткових угод, додатків, до цього договору; чи було дотримано під час укладання інвестиційного договору №824 від 02.11.2015 та укладення усіх додаткових угод, додатків, до цього договору - вимоги ст.2, 12-1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», а саме: чи було розглянуто Проектну (інвестиційну) пропозицію, Інвестиційний проект ТОВ «Проектінвестбуд» щодо інвестування та укладення вказаного договору, чи залучено ТОВ «Проектінвестбуд» на конкурсній основі, чи було проведено експертну оцінку економічної ефективності відповідного інвестиційного проекту, а також надати засвідчену копію документів, що підтверджують вказані факти.
		Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, Фонд державного майна України також звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі № 910/7978/21 в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення про задоволення первісних позовних вимог у повному обсязі. В іншій частині оскаржуване судове рішення залишити без змін. 
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з`ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Доводи, наведені Фондом державного майна України в своїй апеляційній скарзі, фактично є аналогічними доводам позивача за первісним позовом, які викладені в його апеляційній скарзі.
		Крім того, Фонд просить поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення отримував 22.11.2021, а тому відповідно до положень ст. 256 ГПК України має право на поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження. 
		Згідно протоколів передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 07.12.2021, вказані вище апеляційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 задоволено клопотання Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7978/21; поновлено Державному підприємству "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України пропущений процесуальний строк на подання апеляційних скарг на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7978/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7978/21; розгляд апеляційних скарг Фонду державного майна України та Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7978/21 призначено на 25.01.2022 на 10:15 год.; запропоновано учасникам справи подати суду свої письмові міркування або заперечення щодо заявлених Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" в апеляційній скарзі клопотань; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
		Через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами надсилання копії скарги Фонду державного майна України. 
		У період з 28.12.2021 по 14.01.2022 суддя Шаптала Є.Ю. перебував у відпустці.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7978/21; об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» з апеляційними скаргами Фонду державного майна України та Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7978/21; розгляд справи №920/697/21 постановлено здійснювати у раніше призначеному судовому засіданні 25.01.2022 о 10:15 год.
		24.01.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» подано відзиви на апеляційні скарги позивача за первісним позовом та третьої особи, в яких просить залишити вказані апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення в частині первісним позовних вимог - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України. Також Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог у повному обсязі.
		З 25.01.2022 головуючий суддя Яковлєв М.Л. та суддя Шаптала Є.Ю. перебували на лікарняному.
		01.02.2022 головуючий суддя Яковлєв М.Л. вийшов з лікарняного. Проте суддя Шаптала Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, продовжував перебувати на лікарняному, у зв`язку з чим розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/558/22 від 01.02.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/7978/21.
		Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №910/7978/21, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Куксов В.В., Коробенко Г.П.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» з апеляційними скаргами Фонду державного майна України та Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 у справі №910/7978/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Куксов В.В., Коробенко Г.П., а також розгляд вказаних скарги призначено на 01.03.2022 о 11:50 год.
		01.03.2022 розгляд вказаних апеляційних скарг не відбувся у зв`язку із запровадженням воєнного стану на території України.
		З метою здійснення подальшого розгляду апеляційних скарг визначеним вище складом суду, ухвалою суду 14.04.2022 розгляд справи №910/7978/21 призначено на 30.05.2022.
		Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» наданим процесуальним правом не скористалися та у судове засідання, яке відбулося 30.05.2022, не з`явилися та своїх представників не направили. При цьому, 30.05.2022 на електрону адресу суду від Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»      надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника. Крім того, 30.05.2022 на електрону адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» також надійшло клопотання, в якому просить розгляд справи відкласти.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 клопотання Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» про відкладення розгляду справи №910/7978/21 задоволено, в також розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд», Фонду державного майна України та Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021      відкладено на 11.07.2022 о 11:30 год.
		Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" наданим йому процесуальним правом не скористалося та у судове засідання, яке відбулося 11.07.2022, не з`явилось та своїх представників не направило.
		Враховуючи раніше подане Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" клопотання про розгляд справи без його участі та те, що явка представників учасників справи не визнавалась обов`язковою, а також нез`явлення їх не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності останнього. 
		11.07.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» надійшла заява про відмову від апеляційної скарги.      
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» від апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7978/21, а також закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд»      на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7978/21.
		Крім того, розглянувши в судовому засіданні заявлені позивачем за первісним позовом в апеляційній скарзі клопотання, суд апеляційної інстанції порадившись на місці, ухвалив відмовити в їх задоволенні, оскільки, по-перше, останнім у відповідності до вимог ст.80, 81 ГПК України      не зазначено заходів, яких він вжив для отримання деяких доказів самостійно, не надано суду доказів вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цих доказів у зазначених в клопотанні осіб (Міністерства аграрної політики та продовольства України, Фонду державного майна України, Кабінету Міністрів України, Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, Служби безпеки України), не визначено який конкретно доказ (його ідентифікуючі ознаки) витребовується (в частині надання інформації, копії документу, що підтверджує відповідні факти), не вказано підстав, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа та не обґрунтовано нормами діючого законодавства щодо можливості витребування від третіх осіб, в якості доказів, роз`яснень щодо дотримання/недотримання учасниками справи при укладенні спірного Договору норм матеріального права; по-друге, долучені учасниками справи копії документи/докази не викликають сумнівів з приводу їх достовірності, тому витребування оригіналів таких документів не впливає на встановлення фактичних обставин, важливих для правильного вирішення спору; по-третє, відсутні підстави для залучення до участі у справі третьої особи (Кабінет Міністрів України), оскільки предмет спору не стосується прав та обов`язків вказаної особи, її не буде наділено новими правами, не буде змінено її наявні права та/або обов`язки, а також не буде позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому. 
		11.07.2022 представник третьої особи в судовому засіданні підтримав вимоги своєї та позивача за первісним позовом апеляційних скарг, просив їх задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати в частині первісних позовних вимог.
		Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційних скарги позивача за первісним позовом та третьої особи та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін. 
		Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		          Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги позивача за первісним позовом та третьої особи, відзивів на апеляційні скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно зі     ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України    визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		У відповідності до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.11.2015 між позивачем та відповідачем за первісним позовом, був   укладений інвестиційний договір №824 (далі - Договір), предметом якого є зобов`язання та права сторін щодо їх дій по будівництву об`єкта на земельній ділянці з метою отримання кожною зі сторін своєї частини в збудованому об`єкті або іншого майна та/або коштів в порядку та на умовах, визначених в договорі.
		У відповідності до розділу 1 Договору терміни та скорочення, що використовуються в даному договорі слід розуміти та тлумачити наступним чином: «законодавство» - чинне законодавство України, включаючи (але не обмежуючись)     Цивільний кодекс України,     Господарський кодекс України,     Земельний кодекс України,     Закон України «Про інвестиційну діяльність»,     Закон України «Про архітектурну діяльність», державні стандарти, технічні норми, державні будівельні норми та правила, екологічні норми, місцеві правила забудови, будь-які правила, розпорядження та процедури затверджені владою міста Києва, щодо будівництва та прийняття об`єктів в експлуатацію; «земельна ділянка» - частина земної поверхні (територія) орієнтовною площею 86 га, розташована між вулицею Газопровідною та вулицею Маршала Гречка в Подільському районі міста Києва, що надана позивачу на праві постійного користування згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 25636809 від 15.08.2014, номер запису про інше речове право 6636428, дата державної реєстрації 04.08.2014, з межами, визначеними в додатку № 1 до даного договору; «право на земельну ділянку» - врегульована та захищена законодавством можливість особи певним чином впливати на земельну ділянку, а саме: право власності чи право користування земельною ділянкою, підтверджене відповідно до законодавства.
		Згідно з п.2.1 Договору в порядку та на умовах даного договору позивач, як землекористувач земельної ділянки, залучає відповідача до будівництва об`єкта на земельній ділянці та делегує відповідачу забезпечити проектування та спорудження об`єкта, а відповідач зобов`язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити в повному обсязі проектування та спорудження об`єкта відповідно до проектної документації.
		За умовами пункту 4.1 Договору позивач у встановленому законодавством порядку здійснює функції землекористувача земельної ділянки, виконує в межах своєї компетенції відповідні дії щодо надання дозвільних документів на проектування та спорудження об`єкта, а також на звільнення земельної ділянки від існуючих об`єктів, у встановленому законодавством порядку (в тому числі «Положенням про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) і технічний нагляд», затвердженим Постановою Держбуду СРСР від 02.02.1988 №16) здійснює функції замовника будівництва об`єкта в частині, що передбачена даним договором; згідно з договором бере участь у відрахуваннях (переданні) та платежах, передбачених законодавством щодо об`єкта.
		Питання подальшої експлуатації об`єкта, його балансова належність та порядок обслуговування підлягають врегулюванню сторонами за окремою угодою, яка укладається не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої дати прийняття об`єкта в експлуатацію, крім випадків, коли згідно з пунктом 5.2.3 договору об`єкт у цілому переходить у власність відповідача. Якщо протягом строку, що вказаний у даному пункті, зазначена угода не буде підписана позивачем, відповідач вправі вирішити це питання самостійно.
		Відповідно до п.5.1.4 Договору порядок, строки та джерело фінансування будівництва об`єкта визначаються відповідачем на власний розсуд у відповідності до договору і законодавства. Відповідач може використовувати як власні коштів, так і кошти, залучені на будь-яких не заборонених законодавством умовах від фізичних та юридичних осіб у способи, що не суперечать законодавству, самостійно укладаючи відповідні договори.
		У пункті 5.2 Договору сторони погодили, що враховуючи статус позивача та з метою економії державних коштів сторони погодили, що розрахунки між сторонами за Договором здійснюються шляхом отримання у власність (господарське відання) частин об`єкта (майнових прав на них) або іншого майна та/або коштів в наступному порядку: - за виконання своїх зобов`язань за договором позивач отримує у свою власність (господарське відання) 5% (п`ять відсотків) площі житла в об`єкті (п.5.2.1); - решту об`єкта (95% (дев`яносто п`ять відсотків) площі житла в об`єкті та 100% (сто відсотків) площі нежитлового призначення в об`єкті) отримує у свою власність відповідач (п.5.2.2); за згодою сторін замість частини об`єкта, що вказана в п. 5.2.1 Договору, позивачу можуть бути надані відповідачем нежитлові та/або жилі приміщення в інших об`єктах нерухомого майна та/або грошові кошти в розмірі не менше ніж 5% (п`ять відсотків) від вартості майнових прав на об`єкт за експертною оцінкою, проведеною відповідно до законодавства за ініціативою позивача. В такому разі відповідач отримає у власність об`єкт в повному обсязі (п.5.2.3).
		Пунктами 6.3, 6.4 Договору визначені наступні права та обов`язки відповідача, а саме щодо: розробки завдання на проектування об`єкта; укладення відповідних договорів та забезпечення фінансування процесу збору вихідних даних на проектування об`єкта; забезпечення розробки проектної документації, в тому числі визначення виконавців, укладення з ними відповідних договорів та, забезпечення прийняття результатів та здійснення розрахунків по них; забезпечення спорудження об`єкта, в тому числі визначення виконавців та постачальників, контроль щодо наявності у них необхідних дозволів, ліцензій; укладення з ними відповідних договорів та забезпечення прийняття результатів та здійснення розрахунків по них.
		Пунктом 12.4 Договору передбачено, що укладання договору не є зміною цільового призначення земельної ділянки, яке встановлюється та змінюється компетентними суб`єктами у встановленому законодавством порядку.
		Право на земельну ділянку залишається за позивачем, земельна ділянка не є вкладом позивача у діяльності по реалізації договору і укладення даного договору не припиняє права позивача на земельну ділянку, яке протягом дії договору залишається за позивачем (п.12.5 Договору).
		Пунктом 12.6 Договору сторони визначили, що останній не є договором про спільну діяльність, а є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до     ст. 67 Господарського кодексу України     та ст.     3,     6 Цивільного кодексу України. Майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації даного Договору, не є об`єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишаються у власності сторони, що їх внесла. Частини об`єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належать кожній з сторін відповідно до положень договору. При реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.
		Як свідчать матеріали справи, листом від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 Міністерство аграрної політики та продовольства України повідомило позивача про розгляд його листів від 02.09.2015 № 990 та від 07.10.2015 № 1120 щодо погодження двох інвестиційних договорів, укладених між позивачем та відповідачем, а також надання дозволу на проведення робіт щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки з кадастровими номерами 8000000000:91:400:0011 та 8000000000:91:066:0098 для здійснення на них будівництва житлової та громадської забудови, за результатами розгляду яких не заперечує проти зміни цільового призначення земельних ділянок з метою реалізації умов укладених інвестиційних договорів відповідно до     Закону України «Про інвестиційну діяльність».
		10.10.2017 наказом №26-1-СГ Головного управління Держгеокадастру у м. Києві позивачу надано згоду на поділ земельної ділянки площею 107,0507 га, кадастровий номер 8000000000:91:400:0011.
		На підставі укладеного між позивачем та КП «Київський інститут земельних відносин» договору від 20.11.2017 № 616 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (кадастровий номер 8000000000:91:400:0011).
		Наказом Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 28.12.2020 № 26-1-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:400:0101, змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки з іншого сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ 01.13) на призначення для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (код КВЦПЗ 02.10). Також затверджено розрахунок розміру втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 13734187 грн. та втрат лісогосподарського виробництва в розмірі 21741 грн., які позивача зобов`язано відшкодувати.
		У зв`язку з цим, позивач звернувся до відповідача з листом від 25.01.2021 № 36/1.01.-13 щодо компенсації відповідачем встановлених у наказі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 28.12.2020 № 26-1-СГ витрат.
		На виконання умов пункту 6.4.9 договору від 02.11.2015 № 824 відповідач сплатив на відповідний рахунок у Казначействі України грошові кошти в розмірі 13     734     187,00 грн та 21     741,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 02.02.2021 № 108 та № 109.
		Згідно з інформацією від 20.04.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:400:0101 перебуває в державній власності та відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 29.03.2021 дана земельна ділянка зареєстрована за позивачем на праві постійного користування.
		Звернувшись з первісним позовом до суду, позивач просив визнати недійсним Договір на підставі на підставі ст.ст.3, 4, 6, 15, 16, 203, 207, 215 Цивільного кодексу України та ст.ст. 4, 75, 188, 206 Господарського Кодексу України.   
		У відповідності до положень ст.16 Цивільного кодексу України     визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
		Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України визначено, що     господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
		За приписами ст. 215 Цивільного кодексу України     підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		У відповідності до ст.203 Цивільного кодексу України     зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. 
		В силу приписів     ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
		Надаючи оцінку правовій природі укладеного між сторонами правочину колегією суддів враховано наступне.
		У відповідності до положень статей     6,     627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього     Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Згідно положень п.18 ч.2     ст.5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
		Так,     постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296     затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (надалі - Порядок №296), який визначає механізм і процедуру укладення такими підприємствами договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
		За положеннями     статті 1130 Цивільного кодексу України     за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.
		Приписами     статті 1131 Цивільного кодекс України     визначено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
		Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом (ч.1     ст.1134 ЦК України).
		Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети. При цьому, істотною умовою договору про спільну діяльність є угода учасників про розміри та порядок внесення внесків у загальне майно.
		У той же час, зі змісту спірного Договору слідує, що позивач, як землекористувач земельної ділянки, залучає відповідача до будівництва об`єкта на земельній ділянці та делегує відповідачу забезпечити проектування та спорудження об`єкта, а відповідач зобов`язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити в повному обсязі проектування та спорудження об`єкта відповідно до проектної документації.
		Відповідно до п.5.1.4, 6.3, 6.4 Договору здійснення будівництва об`єкта та реалізація інвестиційного договору покладається на відповідача та інших третіх осіб, з якими у відповідача будуть договірні зобов`язання.
		При цьому, позивач здійснює функції замовника будівництва об`єкта в частині, що передбачена даним договором, а також здійснює функції землекористувача земельної ділянки.
		Наведені вище права та обов`язки сторін притаманні для правовідносин з приводу інвестування          та підряду, тобто укладений між сторонами договір містить змішаний правовий характер.
		До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч.2     ст.628 ЦК України).
		Відповідно до ч.1     ст.837 Цивільного кодексу України     за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
		У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч.1     ст.843 ЦК України).
		Згідно ч.1     ст.876 Цивільного кодексу України     власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних, робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
		Відповідно до ст.877 Цивільного кодекс України     підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов`язана надати відповідну документацію.
		Частиною 1     статті 879 Цивільного кодекс України     та частиною 3     статті 318 Господарського кодексу України     визначено, що матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.
		За положеннями ч.4     ст.879 Цивільного кодексу України     оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
		Одночасно у спірному Договорі сторонами в розділі 1 та в пункті 12.6 окремо погоджено, що останні керуються, зокрема,     Законом України «Про інвестиційну діяльність», та договір не є договором про спільну діяльність, а є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до     ст. 67 Господарського кодексу України     та ст.     3,     6 Цивільного кодексу України. Майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації даного Договору, не є об`єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишаються у власності сторони, що їх внесла; частини об`єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належать кожній з сторін відповідно до положень договору; при реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.
		У статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього      Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
		Відтак, виходячи з вищевикладених норм законодавства та аналізу положень спірного правочину, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за своєю правовою природою означений Договір є змішаним, тобто, містить елементи різних правочинів, а у даному випадку договору підряду та інвестування, що в повному обсязі узгоджується з принципом свободи договору та приписами ст.ст.3, 6, 627,    628 Цивільного кодексу України. Зміст Договору відповідає положенням Закону України «Про інвестиційну діяльність» та положенням договору підряду, взаємовідносини сторін за яким регулюються    главою 61 Цивільного кодексу України      з особливостями підряду на капітальне будівництво (будівельний підряд) згідно ст.ст. 875-886 Цивільного кодексу України та ст.ст.317-323 Господарського кодексу України. 
		З огляду на що твердження скаржників про те, що під час укладення спірного Договору мали б застосовуватися положення Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 11 квітня 2012 р. N 296, є необґрунтованими та відхиляються, оскільки, як встановлено вище, укладений між сторонами інвестиційний договір є змішаним договором з елементами підряду та інвестування, що не потребувало погодження                Кабінету Міністрів України на вчинення такого правочину та, відповідно, на нього не поширюються положення Порядку № 296.
		При цьому, як встановлено вище, позивач звертався до Міністерства аграрної політки та продовольства України з листами від 02.09.2015 № 990 та від 07.10.2015 № 1120 щодо погодження двох інвестиційних договорів, укладених між позивачем та відповідачем, а також надання дозволу на проведення робіт щодо зміни цільового призначення частин земельних ділянок.
		У наданій відповіді листом від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 Міністерство аграрної політики та продовольства України не заперечувало проти зміни цільового призначення земельних ділянок з метою реалізації умов укладених інвестиційних договорів відповідно до     Закону України «Про інвестиційну діяльність».
		Доказів на підтвердження відсутності в першого заступника Міністра Краснопольського Я.В. повноважень на підписання такого листа позивачем не надано та матеріали справи не містять.
		Відповідно до пункту 23 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого     наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, термін зберігання листування з підвідомчими (підпорядкованими) та іншими організаціями з основних (профільних) питань діяльності складає 5 років.
		Наведена інформація зазначена Міністерством аграрної політики та продовольства України в листі до позивача від 06.08.2021 № 21-1630-09/5850. При цьому, у ньому не зазначено, що Міністерством лист від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 на адресу позивача не надсилався, як і не викладено заперечення щодо існування такого листа, а          лише зазначено, що в архіві Міністерства аграрної політики та продовольства України не виявлено листи, адресовані Державному підприємству «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», зокрема, лист від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961.
		Також, як свідчать матеріали справи,      позивачем протягом тривалого часу вчинялись дії     на виконання умов     Договору дійсність якого наразі ним оспорюється.
		Крім того, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" був переданий зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України лише в 2019 році, тобто до підписання оспорюваного Договору, у зв`язку з чим погодження Фонду державного майна України на момент вчинення правочину не вимагалося.
		Також колегією суддів відхиляються посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.04.2018 у справі №910/4501/17, оскільки судові рішення у справі, на яку посилається скаржник, хоча і прийняті за подібного правового регулювання, але за інших фактичних обставин, з урахуванням інших доказів, поданих сторонами, у залежності від оцінки яких і було прийнято оскаржуване судове рішення. 
		Вказане узгоджується з правовою оцінкою Верховного Суду, яка викладена в ухвалі від 19.11.2020 по справі №910/611/19 з подібних підстав.                
		Стосовно тверджень позивача та третьої особи про те, що умови Договору фактично зобов`язують позивача добровільно відмовитися від права користування земельною ділянкою, колегія суддів зазначає наступне.   
		Відповідно до ч.5          ст. 22 Господарського кодексу України      держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
		Згідно                          ст. 78 Земельного кодексу України      право власності на землю     -      це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі                          Конституції України, цього Кодексу та інших законів, що видаються відповідно до них.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2     ст. 84 Земельного кодексу України      у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
		Згідно ч.ч. 1, 2     ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
		Відповідно до ч.ч. 3,4     ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
		Колегією суддів встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номер 8000000000:91:400:0101 перебуває у володінні Держави Україна, знаходиться у постійному користуванні позивача та фактично не вибувала з державної форми власності. Більше того, пунктом 12.5 Договору сторони прямо передбачили, що право на земельну ділянку залишається за позивачем, земельна ділянка не є вкладом позивача у діяльності по реалізації договору і укладення даного договору не припиняє права позивача на земельну ділянку, яке протягом дії договору залишається за позивачем.
		Посилання скаржників на положення стаття 120 Земельного кодексу України казаного Кодексу, колегією суддів відхиляються, оскільки дана стаття не врегульовує питання переходу права власності на багатоквартирний будинок. Правове регулювання даної статті стосується жилого будинку, будівлі або споруди. Багатоквартирний будинок є специфічним об`єктом права власності, визначення якого наведено в статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку"     - багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. Крім того, за змістом частини 6     статті 120 Земельного кодексу України     у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених     статтею 121 цього Кодексу      (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим). Тобто,     стаття 120 Земельного кодексу України     у частині 6 містить виключення щодо багатоквартирних будинків.
		Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка, зокрема, викладена у постанові від 06.06.2018 по справі №910/17652/17.
		Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів відхиляє посилання скаржників на те, що умовами оспорюваного договору наперед передбачалось відчуження земельної ділянки державної власності на користь відповідача.
		Стосовно посилань скаржників на те, що Договір суперечить інтересам держави та суспільства, колегія суддів зазначає наступне.      
		За змістом частини 1     статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
		Згідно з ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України     в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
		Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
		До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті     14,     15 Конституції України); відчуження викраденого майна; виробництво і відчуження певних об`єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров`я громадян, тощо); виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу; приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.
		Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.
		Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
		Проте, позивачем за первісним позовом та третьою особою не доведено належними та допустимими доказами про невідповідність спірного Договору інтересам держави і суспільства та наявність умислу будь-якої із сторін на настання протиправних наслідків, що унеможливлює визнання Договору недійсним з цих підстав.           
		Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх та безумовних підстав для задоволення первісних позовних вимог.
		Щодо строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.                
		У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).
		У відповідності до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у      межах      якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
		Як свідчать матеріали справи відповідач скористався своїм правом та заявив в суді першої інстанції про застосування строку позовної давності.
		Відповідно до ч.1     ст.261 Цивільного кодексу України     перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Про порушене право позивач фактично міг дізнатися з моменту укладання спірного договору, тобто з 02.11.2015. Доказів протилежного матеріали справи не містять. 
		Таким чином, днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати 02.11.2015.
		Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позов 18.05.2021.      
		З огляду на що, станом на день звернення позивача до суду першої інстанції з даним позовом, останнім було пропущено трирічний строк позовної давності. 
		Одночасно, за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України                     позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
		З урахуванням наведеного вище та оскільки позивачу відмовлено у позові по суті у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і, відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.
		Оскаржуване судове рішення в частині зустрічних позовних вимог не переглядається в апеляційному порядку, оскільки останнє у вказаній частині не оскаржується жодним із учасників справи, а також оскільки відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідно й у суду відсутні підстави для виходу за межі вимог апеляційної скарги.
		Посилання скаржників, як на підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, на правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яка викладена в постановах від 03.07.2019 по справі №369/11268/16-ц, 28.02.2019 по справі №646/3972/16-ц, від 910/131/17 по справі №925/1219/17, від 20.03.2019 по справі №922/1391/18, від 07.10.2020 по справі №911/2574/18, від 05.07.2021 по справі №910/12556/20, від 12.05.2021 по справі №905/2340/19, від 10.02.2021 по справі №904/5934/17, колегією суддів також відхиляються, оскільки не спростовують вищевстановленого, не впливають на вказані вище висновки суду та не є релевантними для вирішення справи, а також такі висновки не суперечать висновкам щодо застосування норм права, викладених у вказаних судових рішеннях. До того ж, зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших підстав заявленого позову, суб`єктного складу сторін, фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
		Порушень судом першої інстанції норм процесуального права в розумінні частини третьої          ст. 277 ГПК України, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, а також неправильного застосування норм матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.
		Крім того, аналізуючи повноту дослідження судом першої інстанції обставин справи та обґрунтування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано обов`язок щодо надання оцінки аргументам учасників справи, що відносяться до предмету спору,      та не вбачає порушення останнім норм процесуального права, в частині надання оцінки доводам позивача. До того ж, у оскаржуваному судовому рішенні належним чином зазначені підстави, на яких останнє ґрунтується, що відповідає усталеній практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя. 
		Інші доводи, наведені позивачем за первісним позовом та третьою особою в апеляційних скаргах, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.269, 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.    
		При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1     статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод     зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1     статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод     зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
		Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг позивача за первісним позовом та третьої особи.
		Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржників.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -  
		                                                   П О С Т А Н О В И В :
		           1.Апеляційні скарги Фонду державного майна України та Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7978/21 залишити без задоволення. 
		           2.Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7978/21 залишити без змін.  
		3.Судові витрати зі сплати судового збору покласти на скаржників.       
		4. Матеріали справи №910/7978/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
		Повний текст судового рішення складено 12.07.2022. 
		 
		Головуючий суддя                                                            М.Л. Яковлєв 
		 
		Судді                                                                                В.В. Куксов
		 
		                                                                                Г.П. Коробенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...