Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/6487/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: 14.07.2022. Зареєстровано: 14.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2022.
Дата набрання законної сили: 05.07.2022
Номер судового провадження: 22-ц/813/3974/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/3974/22 
		Справа № 521/6487/20
		Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В.
		Доповідач Погорєлова С. О.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05.07.2022 року                                 м. Одеса
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
		головуючого судді: Погорєлової С.О. 
		суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.
		            за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (треті особи: ОСОБА_7 , Відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради) про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Маркарової С.В. 08 червня 2021 року у м. Одеса, -
		встановила:
		 
		У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (треті особи: ОСОБА_7 , Відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради) про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення (т. 1 а.с. 1-4, 43-44 а, 99-99 а).
		В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що сторониє співвласниками комунальної (загального користування) квартири АДРЕСА_1 .
		Квартира є трьохкімнатною, дві кімнати знаходяться у власності позивача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_7 , одна кімната знаходиться у власності відповідача ОСОБА_2 . Коридор, санвузол та кухня є спільними.
		В кінці липня 2018 року в спірну квартиру у кімнату, яка належить ОСОБА_2 , вселились відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 разом з дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на час вирішення спору вони продовжують там проживати.
		ОСОБА_1 стверджувала, щовселення цих осіб здійснено без попередньої згоди позивача. Окрім того, вселені особи порушують правила співмешкання, влаштовують вечірки, поводяться агресивно та аморально. ОСОБА_1 посилалась на те, що звернення до суду є єдиним способом захисту порушеного права, вирішити спір мирним шляхом сторонам не вдається. Позовними вимогами позивач визначила:
		-визнання незаконним вселення ОСОБА_2 , невістки ОСОБА_3 , сина ОСОБА_4 разом з їхніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 
		- виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 разом з дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (т. 2 а.с. 15-18).
		Додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2021 року відмовлено ОСОБА_2 в присудженні витрат на правничу допомогу (т. 2 а.с. 49-51). 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 2 а.с. 27-29).
		Апеляційна скарга мотивована тим, що вселення відповідачів було зроблено без попереднього узгодження з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , як співвласниками комунальної квартири. Крім того, судом першої інстанції не надана належна оцінка тим фактам, що відповідачі продовжують порушувати правила співжиття, ведуть себе дуже агресивно по відношенню до позивачів, постійно погрожують розправой, тощо.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 єспіввласником квартири АДРЕСА_1 
		Вказане підтверджуєтьсясвідоцтвом про право власності від 14.08.1997 року, витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію право власності №202842697 та № 202842532 від 04.03.2020 року.
		Згідно довідки про склад зареєстрованих (сім`ї)№Г5-48197-ф/л від 19.03.2020 рокуДепартаменту надання адміністративних послуг ОМР, за спірною адресою зареєстровано місце проживанняпозивача та третьої особи ОСОБА_7 
		390/1000 частин спірної квартири на праві власності належить відповідачу ОСОБА_2 .Вказане підтверджується договором дарування від 20.07.2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, реєстровий № 1397,інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.01.2020 року №198400389 .
		Відповідач ОСОБА_4 є сином співвласниці зазначеної квартири ОСОБА_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ).
		ОСОБА_3 є його дружиною (свідоцтво про одруження серії НОМЕР_2 ).
		ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є батьками малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 18.01.2007 року; серії НОМЕР_4 від 15.12.2009 року).
		Вказані особи вселились в спірну квартиру за згодою ОСОБА_2 , фактично проживають у її кімнаті.
		Сторони спільно користуються допоміжними приміщеннями спірної квартири, що обумовлено статусом спірного майна як комунальна квартира (квартир загального користування).
		Сусідські стосунки між сторонами не склалися.
		Побутовий конфлікт між сторонами виник та триває у зв`язку зі спільним користуванням допоміжними приміщеннями спірної квартири.
		Зазначене визнано сторонами, підтверджується показаннями допитаного в суді свідка ОСОБА_8 .
		Позивач неодноразово зверталась до правоохоронних органів зі спірного питання.
		Зазначене підтверджується їїзаявами до Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській обл. від 12.08.2019 року, 19.11.2019 року, 13.02.2020 року, 21.02.2020 року, 19.03.2020 року, 14.04.2020 року, 06.07.2020 року.
		29.07.2020 року до Малиновського відділу поліції ГУНП в Одеській області звернулась відповідач ОСОБА_3 із заявою про скоєння ОСОБА_1 , ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.383 КК України.
		Відповідно дост. 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
		Стаття 319 ЦК України,встановлює право власника володіти, користуватися, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, не вчиняючи щодо свого майна дій, які суперечать закону.
		Співвласник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою майна, яка перебуває у спільній частковій власності (стаття 361 ЦК України).
		Права власника житлового будинку, квартири визначені також статтею383 ЦК Українита статтею150 ЖК України, за якими власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб, розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
		До членів сім`ї власника будинку (квартири) (стаття 64 цього Кодексу) належатьдружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
		Особи, яких вселили в житлове приміщення як членів сім`ї наймача, набувають таких же прав на користування житловим приміщенням, як і інші члени сім`ї, якщо не було письмової домовленості про інше.
		За статтею 13 Конституції України, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
		Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ст. 386 ЦК України).
		Способом захисту порушеного права позивачем обрано виселення відповідачів.
		Виселення за законом можливе, зокрема, :
		- у разі, коли наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, (ч. 1-2 ст. 116 ЖК).
		- в разі, якщо особа самоправно зайняла жиле приміщення (ч. 3 ст. 116 ЖК)
		Оскільки відповідачі вселилися у квартиру зі згоди її співвласника, то відсутній факт самоправності такого вселення відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 разом з дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до вказаної квартири.
		При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, достатніх та належних доказів для виселення відповідачів в порядку частин 1, 2 статті 116 ЖК України, позивачем у процесі розгляду справи не надано.
		Натомість, судом встановлено, що останні як члени сім`ї вселилася за згодою співвласника спірного житла в її окрему кімнату, ОСОБА_2 має охоронюване законом право володіти, користуватись і розпоряджатись належним їй майном, а при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна всі співвласники, проживаючі особи мають враховувати правову природу такої власності, в даному випадку спільне користування сторонами приміщеннями коридору, санвузлу та кухні.
		За даними Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, на звернення ОСОБА_1 від 12.12.2019 року, 27.04.2020 року, 27.07.2020 року, 10.11.2020 року, 06.05.2020 року, 12.05.2020 року, з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 проведена профілактична бесіда зі спірного питання, встановлена законність їх проживання за спірною адресою.
		Таким чином, систематичності порушень правил співжиття відповідачами, які б вживались уповноваженими органами, позивачем не доведені.
		При вирішенні спору судом першої інстанції також враховано, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення.
		Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
		На підставі викладеного, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними належними та допустимими доказами.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вселення відповідачів було зроблено без попереднього узгодження з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , як співвласниками комунальної квартири. 
		Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Проте, Житловий кодекс визначає обов`язковість згоди всіх співвласників (наймачів) квартири лише у тому випадку, коли квартира відноситься до державного та громадського житлового фонду, зокрема ст.65 ЖК встановлює, що в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
		Правила користування жилими приміщеннями у будинках (квартирах) приватного житлового фонду визначаються главою 6 ЖК.
		Із досліджених доказів по справі вбачається, що спірне житло не відноситься до державного та громадського житлового фонду, форма власності сторін на квартиру АДРЕСА_1 - приватна спільна часткова (т.1 а.с.9, 14-15, 17).
		Згідно статті 156 ЖК України члени сім`ї власника житлового приміщення, які проживають разом з ним у приміщенні, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником такого приміщення, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. 
		Таким чином, якщо частина квартири (будинку) належить співмешканцю на праві приватної власності, то він може без згоди інших співмешканців вселити до даної квартири (будинку) батьків, своїх дітей та дружину.
		Крім того, безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не надана належна оцінка тим фактам, що відповідачі продовжують порушувати правила співжиття, ведуть себе дуже агресивно по відношенню до позивачів, постійно погрожують розправой, тощо.
		Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.116 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.
		Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
		У п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.85 року №2 судам роз`яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
		Так, із матеріалів справи вбачається, що на численні звернення ОСОБА_1 від 12.12.2019 року, 27.04.2020 року, 27.07.2020 року, 10.11.2020 року, 06.05.2020 року, 12.05.2020 року, працівниками Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 були проведені профілактичні бесіди з приводу конфліктних відносин між сусідами, встановлена законність проживання відповідачів за спірною адресою.
		Доказів того, що відповідачів було притягнуто до адміністративної та/або кримінальної відповідальності за порушення правил співжиття, руйнування чи псування житлового приміщення, позивачем не надано.
		Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 не доведені належним чином доводи позовної заяви про те, що на момент подачі позову мали місце систематичні порушення правил співжиття з боку відповідачів.
		Посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , у якості доказів, на висновки Актів судово-медичних досліджень, колегією суддів до уваги не приймаються з наступних підстав.
		Так, у Акті судово-медичного дослідження №1187/210 від 06.07.2021 року ОСОБА_1 експертом було встановлено, виключно зі слів самої ОСОБА_1 , що 03.07.2021 року гр. ОСОБА_3 два рази ударила позивача дверима по лівій руці.
		Однак, обставини того, хто саме наніс удар ОСОБА_1 , не встановлювались експертом, записані зі слів позивачки, та не є підтвердженими жодним доказом.
		Що стосується Акту судово-медичного дослідження №1186/210 від 06.07.2021р. ОСОБА_7 , то у ньому взагалі зазначено, що 03.07.2021р. за адресою: АДРЕСА_2 , - жінка, намагаючись вихватити з лівої руки постраждалої мобільний телефон, штовхнула двері та травмувала верхні кінцівки ОСОБА_7 .
		Таким чином, у вказаному Акті взагалі не зазначено, хто саме спричинив травму ОСОБА_7 , а тому вказані обставини не можуть бути доказом протиправної поведінки відповідачів.
		Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. 
		При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2021 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування відсутні.
		Що стосується заявлених ОСОБА_3 вимог про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 125 грн., то колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
		Зі змісту ст.58 ЦПК України слідує, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
		Згідно ст.60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник. 
		Згідно ст.15 ЦПК України, представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Частиною четвертою ст.62 ЦПК визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до ЗУ Про адвокатуру та адвокатську діяльність.
		Так, у відповідності до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги, клієнту.
		Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Відповідно достатті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»,видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
		- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
		- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
		- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).
		Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
		Ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Як вбачається з матеріалів справи, 10 січня 2022 року ОСОБА_3 і адвокат Стадник П.О. уклали Договір №10-01/22 про надання професійної правової допомоги. За умовами договору, адвокат взяв на себе зобов`язання надавати необхідну професійну правничу допомогу клієнту ОСОБА_3 , а остання зобов`язалась виплатити адвокату гонорар (винагороду) та компенсувати фактичні витрати і обсязі і на умовах, визначених договором. Розмір гонорару (винагороди) сторони визначили у Додатковій угоді №2 до Договору №10-01/22 про надання професійної правової допомоги. Сторони погодили вартість конкретних послуг та порядок сплати гонорару у сумі 4 125 грн. за представництво інтересів клієнта у справі №521/6487/20 в Одеському апеляційному суді. 
		З опису робіт №1 від 10.01.2022 року вбачається, що адвокат Стадник П.О. при представництві інтересів ОСОБА_3 здійсним наступний обсяг робіт: ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги, підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу в сумі 2 750 грн.; участь у судовому засіданні 05.07.2022 року в сумі 1 375 грн.
		Згідно п.8 ст.141 ЦПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Колегією суддів встановлено, що про відшкодування витрат на правничу допомогу відповідач попередньо заявив у відзиві на апеляційну скаргу від 21 січня 2022 року.
		Положеннямистатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
		У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		З урахуванням наявних у матеріалах справи документів, колегія суддів дійшла висновку, що витрати відповідача ОСОБА_3 на професійну правничу (правову) допомогу підтверджені на суму 4 125 грн. належними та допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
		Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
		постановила:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2021 року  залишити без змін.
		Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_6 ) витрати на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 4 125 гривень.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
		Повний текст судового рішення складений 13 липня 2022 року.
		 
		Головуючий                            С.О. Погорєлова
		 
		Судді                            А.П. Заїкін
		 
		                           О.М. Таварткіладзе

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...