Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 223/499/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2022.
Дата набрання законної сили: 18.07.2022
Номер судового провадження: 61-15355ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		18 липня 2022 року
		місто Київ
		 
		справа № 223/499/20
		провадження № 61-15355св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
		учасники справи:
		позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,
		відповідачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 21 квітня 2021 року, постановлене суддею Дочинцем С. І., та постанову Донецького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Зайцевої С. А., Пономарьової О. М., Попової С. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ФАБУЛА СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» 
		(далі - ТОВ «Порше Мобіліті», товариство) у липні 2020 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якому просило в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 507 865, 74 грн звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки Volkswagen, модель Touran, 2013 року випуску, кузов №  НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1 968 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом продажу зазначеного автомобіля з публічних торгів, встановивши його початкову вартість у розмірі 264 550, 00 грн, відповідно до договору застави від 30 серпня 2013 року № 50010166.
		Свої вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» обґрунтовувало тим, що 22 серпня 2013 року ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 50010166 (далі - кредитний договір), а 18 грудня 2014 року вони уклали додаткову угоду до кредитного договору, в якій сторони погодили збільшення строку кредиту до 63 місяців.
		На виконання умов кредитного договору товариство надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 185 185, 00 грн, що в еквіваленті становить 22 750, 00 дол. США та суму додаткового кредиту у розмірі 69 841, 20 грн, що в еквіваленті становить 8 580, 00 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9, 90 % на рік, для купівлі автомобіля марки Volkswagen, модель Touran, 2013 року виробництва, кузов №  НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1 968 куб. см (далі - автомобіль) та оплати страхових платежів.
		Зобов`язання  ОСОБА_1 за кредитним договором забезпечено договором застави від 30 серпня 2013 року № 50010166 (далі - договір застави), за умовами якого ОСОБА_1 надала в заставу автомобіль марки Volkswagen, модель Touran, що належить їй на праві власності.
		ТОВ «Порше Мобіліті» посилалося на те, що  ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належно не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка на 11 червня 2020 року становить 507 865, 74 грн та складається з простроченої заборгованості в розмірі 51 407, 13 грн, з яких: 38 527, 92 грн - заборгованості за кредитом, 3 472, 43 грн - 3 % річних, 9 406, 78 грн - інфляційні втрати; заборгованості з дострокового повернення суми кредиту в сумі 419 421, 61 грн, з яких: 342 937, 22 грн - заборгованості за кредитом, 13 726, 88 грн - 3 % річних, 62 757, 51 грн - інфляційні втрати; штрафу, нарахованого за пунктом 8.2. загальних умов, у розмірі 37 037, 00 грн.
		30 червня 2020 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, інші обтяжувачі предмета застави відсутні.
		Товариство зазначало, що відповідно до інформації Головного сервісного центру МВС України предмет застави, автомобіль, станом на день звернення з позовом до суду належить на праві власності ОСОБА_2 .
		Також ТОВ «Порше Мобіліті» у липні 2020 року звернулося до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2013 року № 50010166 в розмірі 127 529, 70 грн.
		Зазначені позовні вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» обґрунтовувало тим, що  ОСОБА_1 не погасила заборгованість із сплати чергових платежів за кредитом у розмірі 38 527, 92 грн, яку повинна була сплатити до 15 січня 2016 року, а також не сплатила заборгованість з дострокового повернення кредиту, тому вважало, що є підстави для стягнення з ОСОБА_1 3 % річних та інфляційних втрат за період з 12 червня 2017 року до 12 червня 2020 року у розмірі 127 529, 70 грн, з яких 3 472, 43 грн - 3 % річних у зв`язку з простроченням сплати періодичних платежів, 9 406, 78 грн - інфляційних втрат у зв`язку з простроченням сплати періодичних платежів за кредитом, 30 920, 72 грн - 3 % річних у зв`язку з простроченням дострокового повернення кредиту, 83 729, 77 грн - інфляційних втрат у зв`язку з простроченням дострокового повернення кредиту.
		Ухвалоювід 05 серпня 2020 року Вугледарський міський суд Донецької області позови ТОВ «Порше Мобіліті» про звернення стягнення на предмет застави та стягнення заборгованості об`єднав в одне провадження.
		Стислий виклад заперечень інших учасників справи
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням від 21 квітня 2021 року Вугледарський міський суд Донецької області у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» про звернення стягнення на предмет застави відмовив.
		Суд задовольнив частково позов ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення заборгованості.
		Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором у розмірі 34 331, 86 грн.
		В іншій частині вимог позову ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення заборгованості відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що з 30 серпня 2013 року до 03 вересня 2013 року, а також з 03 вересня 2018 року до 08 жовтня 2018 року у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не було запису про наявність обтяжень, накладених на зазначений автомобіль. У матеріалах справи немає доказів на підтвердження дати переходу права власності на автомобіль до ОСОБА_2 , тому неможливо визначити, чи зберігає застава свою силу для ОСОБА_2 як нового власника майна, який придбав предмет застави за час наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про його обтяження, та які були чинними на момент відчуження заставленого майна, або ОСОБА_2 потрібно вважати добросовісним набувачем і вона набула право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
		Також суд першої інстанції зробив висновок, що оскільки предметом кредитного договору є грошові кошти, сума яких визначена в українських гривнях із зазначенням еквівалента в іноземній валюті, тому позивач не має права на стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат. Водночас, оскільки позичальник належно не виконувала зобов`язань за кредитним договором, тому позивач має право на стягнення 3 % річних. Також судом першої інстанції враховано, що представник відповідачів не заперечував проти задоволення цієї вимоги.
		Постановою від 18 серпня 2021 року Донецький апеляційний суд залишив без змін рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 21 квітня 2021 року.
		Суд апеляційної інстанції встановив, що 16 жовтня 2015 року здійснено відчуження спірного транспортного засобу без згоди позивача як заставодержателя, тому застава автомобіля зберегла свою чинність для нового власника ОСОБА_2 . Відповідне обтяження за договором застави транспортного засобу було зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, тому ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем заставного транспортного засобу. Апеляційний суд також дійшов висновку про необхідність застосування строку позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет застави, оскільки позивач у липні 2016 року дізнався, що заставний транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_2 , проте з позовом звернувся до суду 09 липня 2020 року, тобто за межами трирічного строку позовної давності. Зазначені скаржником причини для поновлення строку не є поважними, оскільки не свідчать про наявність об`єктивних та непереборних труднощів для своєчасного звернення в межах встановленого строку.
		Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що немає підстав для стягнення інфляційних втрат, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		ТОВ «Порше Мобіліті» 15 вересня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 21 квітня 2021 рокув частині залишення позовних вимог без задоволення та постанову Донецького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		ТОВ «Порше Мобіліті», наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначило те, що:
		- рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження 
		№ 14-495цс19), у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 204/3486/16-ц (провадження № 61-7670св19), щодо застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року 
		у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) та від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) щодо застосування частини п`ятої статті 267 ЦК України;
		- відсутній висновок Верховного Суду щодо початку перебігу позовної давності у разі невиконання відповідачем у добровільному порядку свого зобов`язання після того, як позивач зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзиви на касаційну скаргу від відповідачів до Верховного Суду не надходили.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою від 22 вересня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Порше Мобіліті».
		За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, щовідповідно до кредитного договору від 22 серпня 2013 року № 50010166, укладеного між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 , позичальнику надано кредит на придбання автомобіля у розмірі 185 185, 00 грн, що еквівалентно 22 750, 00 дол. США, додатковий кредит 69 841, 20 грн, що еквівалентно 8 580, 00 дол. США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою у розмірі 9, 90 %.
		Додатковою угодою до кредитного договору від 18 грудня 2014 року збільшено строк дії кредиту до 63 місяців, на період з 01 січня 2015 року до 31 березня 2015 року, надано позичальнику відстрочку зі сплати основного боргу за кредитним договором та відсотків.
		30 серпня 2013 рокуТОВ «Порше Мобіліті» як заставодержатель та ОСОБА_1 як заставодавець уклали договір застави транспортного засобу № 50010166, предметом застави за яким є автомобіль марки Volkswagen, модель Touran, 2013 року випуску, кузов №  НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1 968 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
		Згідно з листом Головного сервісного центру МВС від 01 червня 2020 року № 31/617аз зазначений автомобіль, станом на 01 червня 2020 року, зареєстровано за ОСОБА_2 .
		Також встановлено, що 12 січня 2016 року у зв`язку з перереєстрацією спірного автомобіля на третю особу без згоди ТОВ «Порше Мобіліті» товариство зверталося до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як поручителя з вимогами про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором в розмірі 465 044, 67 грн. Їх попереджено, що за порушення терміну дострокового повернення кредиту до зазначеної суми заборгованості буде додано штраф у розмірі 20 % від суми кредиту, що складає 37 037, 00 грн.
		Відповідно до витягів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 13 листопада 2015 року № 48316374 та від 07 липня 2020 року № 66745076 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна у періоди з 03 вересня 2013 року до 03 вересня 2018 року та з 08 жовтня 2018 року до 08 жовтня 2023 року зареєстроване обтяження - застава рухомого майна, а 30 червня 2020 року зареєстровано звернення стягнення на предмет застави.
		Право, застосоване судом
		Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
		Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
		Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
		Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
		За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
		Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України.
		Також згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		Відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про заставу» заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.
		Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.
		Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, визначає Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
		Згідно зі статтею 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна.
		Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
		У разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень (частина перша статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).
		Частиною першою статті 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
		Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
		Згідно зі статтею 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
		Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Аналогічне правило закріплено і в частині першій статті 590 ЦК України.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		Щодо вимоги про звернення стягнення на предмет застави
		Відповідно до пункту 1.4 договору застави у випадку невиконання заставодавцем положень кредитного договору заставодержатель має право отримувати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами в повному обсязі вимог, виключаючи основну суму боргу, проценти за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, включаючи пеню та інші штрафні санкції, витрати заставодержателя, а також видатки по зверненню стягнення на предмет застави та його реалізацію.
		У пункті 1.7 договору застави визначено, що у разі укладення без попереднього погодження з заставодержателем договорів, що передбачають користування предметом застави, майновими правами на нього чи його відчуження, з дня укладення такого договору заставодержатель отримує право вимоги дострокового повернення кредиту, наданого за кредитним договором, або звернення стягнення на предмет застави, згідно з положеннями розділу 4 цього договору.
		Згідно з підпунктами 2.1.1, 2.1.5 пункту 2.1 договору застави у разі невиконання заставодавцем зобов`язань за договором, зазначеним у пункті 1.3 цього договору, заставодержатель вправі задовольнити за рахунок предмета застави свої вимоги у порядку, зазначеному в розділі 5 цього договору, у повному обсязі, включаючи основну суму боргу, проценти за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання, неустойки, необхідні витрати на отримання предмета застави та його реалізацію; за рахунок предмета застави задовольнити свої вимоги в повному обсязі.
		Згідно з підпунктом 2.3.4 договору застави заставодавець зобов`язаний не здійснювати без попередньої згоди заставодержателя наступної застави предмета застави, дій, пов`язаних зі зміною права власності на предмет застави, а також дій, пов`язаних з передачею предмета застави третім особам, у тому числі у тимчасове користування. Укладення договорів, які передбачають користування предметом застави, майновими правами на нього чи його відчуження, здійснювати тільки після отримання попередньої згоди заставодержателя на укладення таких договорів.
		У пункті 4.1 договору застави передбачено, що заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена протягом десяти робочих днів з дня направлення заставодержателем відповідного повідомлення, звернути стягнення на предмет застави у разі, зокрема передачі заставодавцем предмета застави іншій особі без попередньої згоди заставодержателя згідно з порядком, зазначеним у пунктах 1.7, підпункті 2.3.4 пункту 2.3 цього договору.
		Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 договору застави заставодержатель має право задоволення своїх вимог за цим договором та за кредитним договором, яке виникає у заставодержателя у випадку невиконання (або частково невиконання) заставодавцем своїх зобов`язань перед заставодержателем за кредитним договором та в інших випадках, передбачених цим договором, при простроченні належного платежу та згідно з розділом 4 цього договору. Задоволення вимог заставодержателя здійснюється, зокрема шляхом звернення стягнення на предмет застави.
		Згідно з пунктом 5.4 договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.
		ТОВ «Порше Мобіліті» просило звернути стягнення на автомобіль, який належить на праві власності ОСОБА_2 , в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 , яка на 11 червня 2020 року становить 507 865, 74 грн та складається з: простроченої заборгованості в розмірі 51 407, 13 грн, з яких: 38 527, 92 грн - заборгованості за кредитом, 3 472, 43 грн - 3 % річних, 9 406, 78 грн інфляційних втрат; заборгованості з дострокового повернення суми кредиту в сумі 419 421, 61 грн, з яких: 342 937, 22 грн - заборгованості за кредитом, 13 726, 88 грн - 3 % річних, 62 757, 51 грн інфляційних втрат; штрафу, нарахованого за пунктом 8.2 загальних умов, у розмірі 37 037, 00 грн.
		Суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок про необґрунтованість включення до заборгованості сум інфляційних втрат, оскільки у разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях із визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються шляхом зазначення еквівалента іноземної валюти.
		Верховний Суд погоджується з такими висновками судів, оскільки вони узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).
		Також суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що до розрахунку заборгованості безпідставно включено штраф у розмірі 20 % від суми кредиту, передбачений пунктом 8.2 загальних умов кредитування, що складає 37 037, 00 грн, оскільки ОСОБА_1 з 19 серпня 1989 року зареєстрована у місті Вугледар, віднесеному до населених пунктів, на території яких проводилася Антитерористична операція. Відповідно до статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася Антитерористична операція.
		Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності судових рішень в зазначеній частині щодо висновків про неможливість нарахування штрафу.
		Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що обґрунтованим є розрахунок заборгованості ОСОБА_1 в розмірі 398 664, 45 грн, яка складається з: 38 527, 92 грн суми простроченої заборгованості за кредитом; 342 937, 22 грн заборгованості з дострокового повернення суми кредиту; 3 472, 43 грн - 3 % річних, нарахованих на суму простроченої заборгованості за кредитом за період з 16 листопада 2015 року до 11 червня 2017 року; 13 726, 88 грн - 3 % річних, нарахованих на заборгованість з дострокового повернення суми кредиту, за період з 11 лютого 2016 року до 11 червня 2017 року.
		Також суд апеляційної інстанції встановив, що на момент перереєстрації спірного транспортного засобу на ім`я ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) діяла заборона на його відчуження, тому ОСОБА_2 не можна вважати добросовісним набувачем автомобіля та на предмет застави може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статями 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
		Суд апеляційної інстанції, врахувавши неналежне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором і договором застави та обґрунтованість вимог про звернення стягнення на предмет застави, зробив висновок про пропуск позивачем позовної давності в цій частині вимог.
		Установлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі заявили про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет застави.
		Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
		Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) зроблено висновок про те, що закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
		Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року).
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		Вирішуючи питання про застосування наслідків пропуску позовної давності, суд апеляційної інстанції встановив, що в період з серпня 2013 року до травня 2016 року ОСОБА_1 щомісячно сплачувала грошові кошти позивачу на погашення суми кредиту, додаткового кредиту та відсотків за користування кредитом.
		12 січня 2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» надіслало ОСОБА_1 вимогу щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором в розмірі 465 044, 67 грн у зв`язку з порушенням позичальником пункту 1.7, підпункту 2.3.4 пункту 2.3 договору застави, а саме у зв`язку з перереєстрацією спірного автомобіля на третю особу без згоди ТОВ «Порше Мобіліті». Кредитор зазначив про обов`язковість виконання цієї вимоги протягом тридцяти календарних днів з дати її одержання.
		Останній платіж за кредитним договором здійснений ОСОБА_1 27 травня 2016 року.
		У квітні 2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави.
		Рішенням від 06 грудня 2017 року у справі № 223/312/16-ц Вугледарський міський суд Донецької області позов ТОВ «Порше Мобіліті» задовольнив частково. В рахунок часткового погашення боргу ОСОБА_1 перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором від 22 серпня 2013 року № 50010166, розмір якого складає 450 580, 72 грн, звернув стягнення на предмет застави - автомобіль марки Volkswagen, модель Touran, 2013 року виробництва, що належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом продажу автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», встановивши його початкову вартість на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» штраф в розмірі 26 455, 00 грн. У задоволенні іншої частини вимог та у задоволенні зустрічного позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Постановою від 25 червня 2018 року Апеляційний суд Донецької області скасував рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 06 грудня 2017 року в частині вимог про звернення стягнення на предмет застави та відшкодування витрат на правову допомогу й ухвалив в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Змінив розподіл судових витрат. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		Відмовляючи у задоволенні первісного позову в частині вирішення позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави, апеляційний суд виходив із того, що в матеріалах справи немає відомостей про виконання позивачем вимог статті24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», зокрема про реєстрацію позивачем відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження у відповідному державному реєстрі, а тому рішення суду про задоволення вимог ТОВ «Порше Мобіліті» про звернення стягнення на предмет застави є передчасним, оскільки позивачем не дотримано процедури звернення стягнення відповідно до закону. При цьому апеляційний суд послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18).
		Постановою від 29 квітня 2020 року у справі № 223/312/16-ц Верховний Суд залишив без змін постанову Апеляційного суду Донецької області від 25 червня 2018 року.
		30 червня 2020 року ТОВ «Порше Мобіліті» зареєструвало в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
		09 липня 2020 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до суду з цим позовом у справі, що переглядається.
		Суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду надав оцінку доводам апеляційної скарги про поважність причин пропуску позовної давності, зумовлену тривалим розглядом справи № 223/312/16-ц, а також про початок перебігу позовної давності починаючи з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, тобто з 30 червня 2020 року. Зробив обґрунтований висновок про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався про порушення його права, а не від дня ухвалення судових рішень у справі № 223/312/16-ц.
		У справі, що переглядається, ТОВ «Порше Мобіліті» пред`явило до ОСОБА_1 вимогу 12 січня 2016 року щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитом, чим змінило строк виконання основного зобов`язання, тому строк повернення кредиту вважається таким, що настав 12 лютого 2016 року. У згаданій вимозі позивач вже зазначав про те, що йому відомо про перереєстрацію автомобіля на ім`я третьої особи, тобто про порушення позичальником пункту 1.7, підпункту 2.3.4 пункту 2.3 договору застави, що й стало підставою для надіслання цієї вимоги.
		Тобто станом на 12 лютого 2016 року позивач був обізнаний про порушення його прав, аз позовом звернувся до суду лише 09 липня 2020 року, тобто за межами трирічного строку позовної давності.
		Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що зазначені скаржником причини для поновлення строку не є поважними, оскільки не свідчать про наявність об`єктивних та непереборних труднощів для своєчасного звернення з позовом в межах встановленого законом строку.
		Зазначені висновки не спростовують доводи касаційної скарги про те, що у квітні 2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» зверталося в межах позовної давності з позовом про звернення стягнення на предмет застави, але спір у справі № 223/312/16-ц остаточно вирішено лише 29 квітня 2020 року.
		Верховний Суд враховує, що ще в постанові від 25 червня 2018 року Апеляційний суд Донецької області, врахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), дійшов переконання про недотримання позивачем процедури звернення стягнення відповідно до статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
		ТОВ «Порше Мобіліті» є юридичною особою, співпрацює з Адвокатським об`єднанням «КПД Консалтинг» на підставі договору про надання юридичних послуг від 10 квітня 2018 року, тому мало бути обізнаним про обов`язковість виконання вимог частини третьої статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» щодо реєстрації обтяження до початку процедури звернення стягнення та наслідки недотримання цієї вимоги закону. Відповідно до статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, тобто діє презумпція знання законодавства. Отже, оскільки саме незнання позивачем наведеного положення закону або свідоме небажання його виконувати призвело до ухвалення судового рішення про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет застави, тому відповідальність (а так само й негативні наслідки такої поведінки) ТОВ «Порше Мобіліті» не може бути перекладено на інших осіб.
		Крім того, про обов`язковість виконання вимог частини третьої статті 24 зазначеного Закону наголошено і в постанові Великої Палати Верховного Судувід 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18). Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З наведених підстав ТОВ «Порше Мобіліті» не могло мати законних сподівань на неврахування судами апеляційної та касаційної інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в зазначеній постанові.
		Отже, ТОВ «Порше Мобіліті» не було позбавлене можливості виконати вимоги частини третьої статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та зареєструвати звернення стягнення після роз`яснення цієї вимоги Закону судом апеляційної інстанції у постанові від 25 червня 2018 року у справі № 223/312/16-ц, проте ТОВ «Порше Мобіліті» зареєструвало в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження лише 30 червня 2020 року. Позивач не надав доказів на підтвердження неможливості, викликаної об`єктивними та непереборними обставинами, вчинити дії з реєстрації звернення стягнення до 30 червня 2020 року та повторно звернутися до суду після виконання вимог закону в межах позовної давності, яка сплила 12 лютого 2019 року.
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що перебіг позовної давності розпочинається після того, як заставодержатель зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення на предмет обтяження, оскільки за змістом частини третьої статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач зобов`язаний зареєструвати відомості про звернення стягнення до початку процедури звернення стягнення. Тобто реєстрація обтяження є лише умовою, необхідною для позитивного вирішення питання про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або в позасудовому порядку. При цьому звернення стягнення на предмет застави відбувається у зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, договору застави. Тобто зверненню стягнення завжди передує порушення договірних умов, тому саме факт порушення взятих на себе зобов`язань позичальником, заставодавцем свідчить про порушення прав кредитора, заставодержателя й саме з часу, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, розпочинається перебіг позовної давності.
		У справі, що переглядається, позивач дізнався про порушення свого права, а саме про перереєстрацію автомобіля на третю особу, не пізніше 12 січня 2016 року, а про неповернення кредиту та несплату заборгованості за кредитним договором - 12 лютого 2016 року, а не з 30 червня 2020 року, у день реєстрації відомостей про звернення стягнення в реєстрі, як помилково вважало ТОВ «Порше Мобіліті».
		Установивши фактичні обставини справи та надавши оцінку доказам, поданим учасниками справи, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до суду з пропуском позовної давності, не надало належних та достатніх доказів, які би свідчили про наявність поважних причин пропуску позовної давності, томупідстав для визнання поважними причин пропуску цього строку та його поновлення не встановлено.
		Доводи касаційної скарги ТОВ «Порше Мобіліті» зводяться до переоцінки доказів, тоді як Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами попередніх інстанцій норм права.
		За наведених обставин Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні обґрунтованих позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави у зв`язку з пропуском позовної давності.
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) та від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20), щодо застосування частини п`ятої статті 267 ЦК України.
		Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) зроблено висновок щодо застосування приписів частини п`ятої статті 267 ЦК України згідно з яким: «Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) зроблено висновок про те, що: «Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим».
		У справі, що переглядається, висновки суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем позовної давності та недоведення існування поважних причин пропуску цього строку зроблені з урахуванням фактичних обставин справи і не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) тавід 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20).
		Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 з урахуванням фактичних обставин зазначено таке: «ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу з відповідним позовом у червні 2016 року, тобто в межах строку позовної давності, а постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, якою провадження у справі було закрито та роз`яснено, що спір у цій справі підлягає розгляду господарським судом, ухвалена 07 серпня 2019 року, тобто більше ніж через три роки. Водночас перебування справи в провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах».
		У справі, що переглядається, висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування статті 267 ЦПК України не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) по суті спору, оскільки у цих справах є відмінними фактичні обставини, тому зазначена постанова не є релевантною.
		Так, у справі № 904/5726/19 поважність причин пропуску позовної давності зумовлена помилковим та тривалим розглядом судами першої та апеляційної інстанцій в порядку цивільного судочинства раніше поданого в межах позовної давності позову, тобто в цій справі мала місце не лише помилка позивача, а й судів першої та апеляційної інстанцій. Про віднесення розгляду справи до юрисдикції господарських судів позивач дізнався з постанови Верховного Суду від 07 серпня 2019 року, на час ухвалення якої минув трирічний строк позовної давності для повторного звернення до суду з позовом з дотриманням правил юрисдикції. Тобто у справі № 904/5726/19 існували обставин, які з об`єктивних, не залежних від позивача підстав унеможливлювали своєчасне подання позову.
		Тоді як у справі, що переглядається, саме ТОВ «Порше Мобіліті» не виконало безпосередньої вимоги частини третьої статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» щодо реєстрації відомостей про звернення стягнення до початку процедури звернення стягнення, про що було зазначено в постанові суду апеляційної інстанції від 25 червня 2018 року, тому позивач мав можливість своєчасно виконати вимоги закону та повторно звернутися до суду з позовом в межах позовної давності, яка сплила 12 лютого 2019 року. Отже, у цій справі позивач мав понад 7 місяців з дня ухвалення апеляційним судом постанови про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет застави на виконання вимог частини третьої статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та на звернення до суду в межах позовної давності, проте такою можливістю не скористався, томуТОВ «Порше Мобіліті» має понести відповідальність та усі негативні наслідки, що настають в результаті пропуску позовної давності.
		Щодо вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором
		ТОВ «Порше Мобіліті» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором за період з 12 червня 2017 року до 12 червня 2020 року, в розмірі 127 529, 70 грн, яка складається з сум 3 % річних та інфляційних втрат.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» 3 % річних за період з 12 червня 2017 року до 12 червня 2020 року у розмірі 34 331, 86 грн.
		Судові рішення в цій частині не оскаржуються та не переглядаються в касаційному порядку.
		Також суди попередніх інстанцій не встановили підстав для стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат,оскільки предметом кредитного договору є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті.
		Верховний Суд погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанції.
		Суди встановили, що  ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 185 185, 00 грн, що еквівалентно 22 750, 00 дол. США, та додатковий кредит 69 841, 20 грн, що еквівалентно 8 580, 00 дол. США
		У кредитному договорі сторонами узгоджено, що всі платежі за цим договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалента суми кредиту в дол. США, відповідно до пункту 1.3 загальних умов кредитування.
		Відповідно до пункту 1.1 загальних умов кредитування ТОВ «Порше Мобіліті» зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі, визначеній у кредитному договорі, в українських гривнях. В кредитному договорі сторони встановлюють еквівалент суми кредиту у іноземній валюті, прийнятній для сторін.
		Пунктом 1.3 загальних умов кредитування визначено, що сторони погоджуються, що кошти на повернення кредиту та додаткового кредиту позичальником відображають справедливу вартість кредиту та додаткового кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання компанією очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у кредитному договорі.
		Згідно з підпунктом 1.3.1 загальних умов кредитування розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником на повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на робочий день, що передував дню укладення кредитного договору, у Графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі на повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривнях; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування обмінного курсу за безготівковими операціями банку, назву якого зазначено у Кредитному договорі, до еквівалентів платежів у іноземній валюті, наведених у Графіку погашення кредиту; при цьому для розрахунку використовується обмінний курс, чинний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.
		Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
		Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
		Водночас частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
		У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		За змістом цієї статті закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Проте, індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена правило ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку не застосовується.
		У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
		Такі висновки зроблені Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження 
		№ 14-727цс19), Верховним Судом у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 185/4966/16-ц (провадження № 61-2700св20) та від 26 травня 2022 року у справі № 205/6432/16-ц (провадження № 61-4485св21).
		У справі, що переглядається, предметом кредитного договору є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті - доларах США, тому Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення з ОСОБА_1 втрат за індексом інфляції на суми простроченої заборгованості за кредитом та заборгованості з дострокового повернення кредиту.
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19), у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 204/3486/16-ц (провадження 
		№ 61-7670св19), щодо застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
		Так, у справі № 340/385/17 позивач надав позику в іноземній валюті - доларах США та просив стягнути суму заборгованості в гривнях. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року зробила висновок про правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції, оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 31 травня 2015 року. Отже, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.
		Водночас фактичні обставини справи № 340/385/17,в якій позивач надав позику в іноземній валюті - доларах США та просив стягнути суму заборгованості в гривнях, є відмінними від обставин справи, що переглядається, в якій кредитні кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті - доларах США, тому висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року, не підлягають застосуванню до спірних відносин.
		У справі № 204/3486/16-ц за позовом ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за умовами якого (так само як і у справі, що переглядається) усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені у гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалента суми кредиту у доларах США відповідно до пункту 1.3 загальних умов кредитування. Верховний Суд у постанові від 12 березня 2020 року скасував постанову суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зокрема з підстави неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19), про правомірність нарахування індексу інфляції на заборгованість в гривневому еквіваленті. Проте, в подальшому, у постанові від 01 грудня 2021 року у цій справі № 204/3486/16-ц (провадження № 61-816св21) Верховний Суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), про те, що індекс інфляції не поширюється на випадки, коли зобов`язання визначене в еквіваленті до іноземної валюти, та зробив висновок про помилковість стягнення судом апеляційної інстанції інфляційних втрат.
		Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зроблено висновок, відповідно до якого під час вирішення тотожних спорів має враховуватися саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду.
		Отже, при розгляді справи, що переглядається, потрібно враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, які не переглянуті та є актуальними, та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19). Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають висновкам Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, викладеним у наведених постановах.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).
		Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» залишити без задоволення.
		Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 21 квітня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                            С. О. Погрібний
		 
		 
		І. Ю. Гулейков
		 
		 
		О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...