Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/3645/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2022.
Дата набрання законної сили: 20.07.2022
Номер судового провадження: 61-2520ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України                                  
		 
		20 липня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 204/3645/20
		 
		провадження № 61-2520св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б.І ., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.         (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд-Бізнес»,
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2021 року у складі судді Книш А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Бізнес» (далі - ТОВ «Буд-Бізнес»), третя особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зобов`язання вчинити дії, стягнення заборгованості по невиплаченій заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що звернувшись до архіву у м. Дніпрі                       у 4-му кварталі 2019 року з письмовими заявами про отримання довідок про доходи виявилось, що жодна установа, в яких вона працювала, не подала дані про її роботу до архіву через три роки після її звільнення або припинення навчання. 
		Зазначала, що у період з 04 квітня 2016 року до 12 травня 2016 року вона працювала у ТОВ «Буд-Бізнес» на посаді інженер з кошторисної справи. Під час співбесіди, яку провів директор ТОВ «Буд-Бізнес» ОСОБА_3 були обговорені умови її праці (робочий час для неї був з 09.00 год. до 16.00 год., враховуючи, що вона має малолітню дитину, яку потрібно забирати з дитячого садочку до 17.00 год.) та розмір заробітної плати за місяць, яка дорівнює 4 500 грн. Після співбесіди була домовленість, що вона почне виконувати роботу, а трудовий контракт буде підписано пізніше, оскільки кадровий працівник, яка знаходилась у приватного підприємця                        ОСОБА_2 , не встигла направити ОСОБА_3 зміст трудового контракту, на що вона погодилась. 
		На третій день виконання функціональних зобов`язань їй було надано для ознайомлення її трудовий контракт та наступного дня, відредагувавши всі зміни, між сторонами було підписано трудовий контракт від 04 квітня           2016 року № 001. 
		Вказувала, що робота нею виконувалась якісно, згідно з отриманими знаннями на курсах з кошторисної справи та отриманого нею досвіду на попередніх роботах. Вважала, що якщо брати до уваги вимоги абзацу 2 статті 27 КЗпП України, роботу у ТОВ «Буд-Бізнес» доцільно вважати як витримання випробувального терміну роботи, роботодавці повинні були звільнити її як особу, яка витримала випробування, і наступне розірвання трудового контракту повинно було здійснено виключно на загальних підставах, чого роботодавці не зробили. 
		Згідно з підписаного нею та директором ТОВ «Буд-Бізнес» трудового контракту, вона відразу була прийнята на посаду інженера з кошторисної справи з терміном випробування 2 місяці. Звертала увагу, що за час здійснення трудової діяльності у даному товаристві та за час припинення виконання роботи в ньому по теперішній час вона не отримувала від роботодавців жодних письмових повідомлень про необхідність розірвання трудового контракту з причини невідповідності займаній посаді. Трудовий контракт від 04 квітня 2016 року № 001 сторони підписали через три дні фактичного виконання нею трудових обов`язків, а саме 07 квітня 2016 року, з причини не надання змісту трудової угоди кадровим працівником, з посадовою інструкцією вона була ознайомлена під особистий підпис з першого робочого дня, а саме 04 квітня 2016 року, а написати заяву на прийом на роботу директор ТОВ «Буд-Бізнес» ОСОБА_3 їй не запропонував, саме тому вона нею не написана. З наказами про прийняття її на посаду інженера з кошторисної справи від 04 квітня 2016 року та про звільнення із займаної посади від 12 травня 2016 року вона не ознайомлена до теперішнього часу. 
		Зазначала, що приблизно через місяць після припинення виконання нею функціональних обов`язків у ТОВ «Буд-Бізнес» їй зателефонувала секретар ОСОБА_2 та запросила відвідати офіс на вул. Привокзальній, виплатила їй заробітну плату у розмірі 1 000 грн, за яку вона розписалася у відомості про отримання коштів, дана відомість залишилась у роботодавців. Обіцяну директором ТОВ «Буд-Бізнес» ОСОБА_3 заробітну плату за місяць у розмірі 4 500 грн, вона не отримала до теперішнього часу.
		Роботодавцями не виконані вимоги статті 22 КЗпП України щодо гарантій при укладанні, зміні та припиненні трудового контракту. За час своєї роботи у ТОВ «Буд-Бізнес» їй не видана довідка про працевлаштування, підписаний трудовий контракт не зареєстрований в органах державної влади, а саме податкової інспекції згідно з вимогами статті 24 КзпП України. 
		Зазначала, що заяв на звільнення нею не написано, заяв та письмової згоди не перевід на іншу посаду також не писала, що вважає порушенням статей 32, 33, 34, 36 КзпП України. За роботу в даному товаристві при звільненні їй не виплачена вихідна допомога, яка передбачена статтею 44 КЗпП України, за невиплату якої передбачена відповідальність згідно зі статтею 117 КЗпП України. 
		 
		Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: 1) встановити факт трудових відносин між нею та відповідачем у період з 04 квітня 2016 року до 12 травня 2016 рік на посаді інженера з кошторисної справи; 
		2) зобов`язати ТОВ «Буд-Бізнес» внести записи до її трудової книжки про прийняття на роботу на посаду інженер з кошторисної справи 04 квітня    2016 року, та запис про звільнення із займаної посади 12 травня 2016 року відповідно до поданої нею заяви про прийняття на роботу директору даного товариства ОСОБА_3 , та неподаної заяви про звільнення, з причини небажання останнього отримувати таку заяву та розривати трудову угоду від 04 квітня 2016 року № 001; 
		3) зобов`язати ТОВ «Буд-Бізнес» подати уточнені дані про період її роботи та отримані нею доходи у ТОВ «Буд-Бізнес» на посаді інженера з кошторисної справи до Чечелівської державної податкової інспекції Правобережного управління Головного управління ДПС у Дніпропетровській області по встановленому факту її трудових відносин ТОВ «Буд-Бізнес» судом та зареєструвати у даній установі трудовий контракт від 04 квітня 2016 року                 № 001; 
		4) зобов`язати відповідача подати дані про період її роботи та отримані нею доходи, а також зарахуванню стажу до Чечелівського відділу обслуговування громадян Головного управління пенсійного фонду України  в Дніпропетровській області по встановленому факту її трудових відносин              з ТОВ «Буд-Бізнес» судом; 
		5) зобов`язати відповідача подати дані про період її роботи та отримані нею доходи, а також зарахуванню стажу до Фонду соціального страхування в Дніпропетровській області, за адресою, яка їй відома з мережі інтернет: АДРЕСА_1 , телефон:                   НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 , по встановленому факту її трудових відносин ТОВ «Буд-Бізнес» судом; 
		6) зобов`язати відповідача передати до архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради дані про період її роботи на посаді інженера з кошторисної справи                             у ТОВ «Буд-Бізнес» у період з 04 квітня 2016 року до 12 травня 2016 року; 
		7) стягнути з відповідача на її користь згідно з «Табелем робочого часу ОСОБА_1 » у ТОВ «Буд-Бізнес» заборгованість з невиплаченої заробітної плати за період її фактичної праці на посаді інженера з кошторисної справи у період з 04 квітня 2016 року до 12 травня 2016 року у сумі 4 285,68 грн за квітень 2016 року (з якої необхідно утримати ПДФО=18%, що дорівнює сумі 771,43 грн, та ВС=1,5%, що дорівнює 64,29 грн) та заборгованість з невиплаченої заробітної плати у сумі 2 249,98 грн за травень 2016 року (з якої необхідно утримати ПДФО=18%, що дорівнює сумі 405 грн, та ВС=1,5%, що дорівнює 33,75 грн). На фактично виплачену заробітну плату роботодавець ТОВ «Буд-Бізнес» повинен сплатити до фонду соціального страхування за неї єдиний соціальний внесок ЄСВ=22%, що дорівнює за квітень 2016 року 758,99 грн та за травень 2016 року 398,47 грн. Загальна сума нарахованої та невиплаченої заробітної плати за період                  з 04 квітня 2016 року до 12 травня 2016 року дорівнює 6 535,68 грн (з якої необхідно утримати ПДФО=18%, що дорівнює сумі 1 176,42 грн та ВС=1,5%, що дорівнює 98,03 грн). Фактично вона повинна отримати на руки від відповідача заробітну плату у розмірі 5 261,20 грн за період з 04 квітня           2016 року до 12 травня 2016 року. Починаючи з 13 травня 2016 року нараховуються виплати відповідно до статті 116, 117 КЗпП України. Загальний розмір не виплачених виплат відповідно до статей 116, 117 КЗпП України дорівнює 424 116,39 грн за період починаючи з 13 травня 2016 року до 31 травня 2020 року, а враховуючи той факт, що за червень та липень 2020 року Міністерство фінансів України не затвердило показник середньої заробітної плати по Дніпропетровській області, нею врахований за даний період показник мінімальної заробітної плати. З даної виплати роботодавець ТОВ «Буд-Бізнес» повинен утримати та сплатити до бюджету ПДФО=18%, що дорівнює сумі 76 340,95 грн та ВС=1,5%, що дорівнює 6 361,75 грн. Фактично вона повинна отримати від роботодавця                               ТОВ «Буд-Бізнес» виплати відповідно статей 116, 117 КЗпП України 341 413,69 грн. На фактично отримані нею доходи роботодавець повинен нарахувати та сплатити до фонду соціального страхування ЄСВ=22%, що дорівнює 75 111,01 грн. Загальна сума невиплати відповідно до положень статей 116, 117 КЗпП України за період з 13 травня 2016 року по травень 2020 року включно по показнику середньої заробітної плати по Дніпропетровській області, та враховуючи той факт, що за червень та липень 2020 року Міністерство фінансів України не затвердило показник середньої заробітної плати по Дніпропетровській області, нею врахований за даний період показник мінімальної заробітної плати, дорівнює 499 227,40 грн. Загальна сума невиплаченої заробітної плати з урахуванням положень статей 116, 117 КЗпП України за період з 04 квітня 2016 року по травень 2020 року включно, та враховуючи той факт, що за червень та липень 2020 року Міністерство фінансів України не затвердило показник середньої заробітної плати по Дніпропетровській області, нею врахований за даний період показник мінімальної заробітної плати, дорівнює 430 652,05 грн (з якої необхідно утримати ПДФО 18%, що дорівнює сумі 77 517,37 грн та ВС 1,5%, що дорівнює 6 459,78 грн) Фактично вона повинна отримати заробітної плати з урахуванням статей 116, 117 КЗпП від роботодавця ТОВ «Буд-Бізнес» у розмірі 346 674 грн. На фактично виплачену заробітну плату з урахуванням виплат відповідно до статей 116, 117 КЗпП України за період з 04 квітня 2016 року по травень 2020 року та враховуючи той факт, що за червень та липень 2020 року Міністерство фінансів України не затвердило показник середньої заробітної плати по Дніпропетровській області, нею врахований за даний період показник мінімальної заробітної плати, роботодавець               ТОВ «Буд-Бізнес» повинен сплатити за неї ЄСВ 22%, що дорівнює                 76 268,47 грн; 
		8) витрати пов`язані з судовим процесом покласти на ТОВ «Буд-Бізнес», засновником якого є ОСОБА_4 та директор товариства був у період               з 04 квітня 2016 року по 12 травня 2016 року ОСОБА_3 . 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська                       від 23 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження перебування її у трудових відносинах з відповідачем з 04 квітня 2016 року по 12 травня 2016 року, а також суд посилався на пропуск позивачем строків позовної давності у справі.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська                       від 23 липня 2021 року скасовано.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Буд-Бізнес» про встановлення факту її перебування у період часу з 04 квітня 2016 року по 12 травня 2016 року у трудових відносинах з товариством є доведеними належними та допустимими доказами у справі.
		Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_1 була обізнана про порушення свого права у травні 2016 року, однак до суду з позовними вимогами до ТОВ «Буд-Бізнес» у цій справі звернулася у червні 2020 року, тобто з пропуском тримісячного строку позовної давності, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду,                    ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська             від 23 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду                 від 25 січня 2022 року скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій допущені численні порушення норм матеріального та процесуального права при розгляді цієї справи.
		Вказує на грубі порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема те, що суд розглянув справу належно не повідомивши учасників справи про її розгляд, що є обов`язковою підставо для скасування рішення суду. Судом апеляційної інстанції пропущені строки розгляду справи.
		Крім того, на її думку, спір повинен був вирішуватися в загальному позовному провадженні, а не спрощеному.
		Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вона була обізнана про порушення прав з 2016 року, оскільки є юридично неграмотною особою. Вважає, що пропустила строк для оскарження дій роботодавця з поважних причин.
		Крім того, посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що вимоги про стягнення заробітної плати не обмежуються будь якими строками відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України.
		Наводить інші доводи по суті спору, аналогічні з доводами її позовної заяви.
		Вважає оскаржувані судові рішення неналежно обґрунтованими, оскільки вони не містять відповідей на всі її доводи.
		 
		Відзиви на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. 
		 
		10 червня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		04 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Буд-Бізнес» було укладено трудовий контракт з інженером кошторисником № 001, відповідно до умов якого працівник зобов`язується виконувати роботу на посаді інженера кошторисника згідно з вимогами діючого законодавства України, Статуту Товариства, внутрішніх документів Товариства, внутрішньому трудовому розпорядку (режиму, обсягу та графіку роботи), а Товариство зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату та забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю та цим контрактом (том 1,                       а. с. 38-43).
		 
		Пунктом 2.1. вказаного трудового контракту визначено, що працівник призначається на посаду та приступає до своїх посадових обов`язків з моменту підписання відповідного наказу по Товариству.
		 
		Сторони погодились встановити випробування терміном у два місяці з моменту початку виконання працівником своїх обов`язків за цим контрактом (пункт 4.1. трудового контракту від 04 квітня 2016 року № 001).
		 
		При оплаті праці працівнику буде застосовуватися встановлений оклад. За виконання передбачених цим контрактом робіт Товариство виплачує працівнику щомісячно посадовий оклад, передбачений тарифною сіткою штатного розкладу (пункт 7.1. трудового контракту від 04 квітня 2016 року № 001).
		 
		Відповідно до пунктів 10.3., 10.4. трудового контракту від 04 квітня           2016 року № 001, цей контракт укладений терміном з 04 квітня 2016 року по 31 травня 2016 року. Якщо після закінчення терміну контракту трудові відносини фактично продовжуються та жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення, то дія контракту вважається продовженою на такий же термін та з тими ж умовами.
		 
		Зі слів ОСОБА_1 , з 12 травня 2016 року вона звільнилася з роботи.
		 
		Згідно з відомостями з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів та утриманих податків, наданих позивачу Державною податковою інспекцією у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, інформація про доходи за 2 квартал 2016 року відсутня, що також підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених та утриманих податків                              від 03 березня 2020 року (том 1, а. с.45-48, 54-56).
		 
		З індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5), наданих Пенсійним фондом України, за квітень та травень 2016 року встановлено, що позивачу нараховувалась лише сума заробітку для нарахування пенсії від Управління праці та соціального захисту населення Центральної районної у місті Дніпрі ради (том 1, а. с. 49-53, 57-61).
		 
		Згідно з інформації, наданої Архівним управлінням департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради на запит позивача, документи з кадрових питань (особового складу)                             ТОВ «Буд-Бізнес» на державне зберігання до архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради не надходили (том 1, а. с. 67, 68).
		 
		З метою досудового врегулювання спору ОСОБА_1 зверталась до              ТОВ «Буд-Бізнес» із заявою від 04 грудня 2019 року, однак лист товариством отримано не було.
		 
		2.     Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень                          ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України, оскільки районний суд розглянув справу за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання; суди розглянули у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.
		 
		За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		 
		Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		 
		Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		 
		За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
		 
		Згідно зі статтею 626 ЦК України цивільно-правовий договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		 
		Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
		 
		Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
		 
		Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
		 
		Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). 
		 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		 
		У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши усі надані сторонами докази на предмет належності та достатності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами дійсно існували трудові відносини у період з 04 квітня 2016 року до 12 травня                  2016 року, а висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 не довела вказаного факту, є помилковим.
		 
		При цьому, Верховний Суд зазначає, що відповідач у цій частині (про трудові відносини між сторонами) судове рішення апеляційного суду не оскаржив, а в силу статей 12, 13, 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має повноважень на перегляд судових рішень.
		 
		Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що ОСОБА_5 була обізнана про порушення свого трудового права з травня 2016 року, проте з позовом до суду звернулася тільки у 2020 році, тобто з пропуском строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, а доказів на підтвердження поважності пропуску строку, визначеного положенням статті 233 КЗпП України, суду не надала, тому у задоволенні її обґрунтованих позовних вимог у цій частині слід відмовити саме через пропуск строків позовної давності у цій справі.
		 
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги  ОСОБА_5  про те, що вона пропустила вказаний строк з поважних причин, оскільки необізнаність в нормах КЗпП України та юридична неграмотність, на яку посилається заявник, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду більш як на чотири роки.
		 
		Доводи касаційної скарги про грубі порушення норм процесуального права судом першої інстанції, зокрема, помилковий розгляд справи в спрощеному позовному провадженні та неповідомлення учасників справи про розгляд справи, є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 2 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема, справи, що виникають з трудових відносин.
		 
		Посилання заявника на інші порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не є підставою для скасування їх судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).
		 
		Доводи касаційної скарги по суті спору, помилковість висновків суду першої інстанції не заслуговують на увагу, оскільки вказане рішення було скасовано судом апеляційної інстанції, а у задоволенні позову було відмовлено не через необґрунтованість позовних вимог, а через пропуск строку для звернення до суду, що визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України.
		 
		Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1                           статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).
		 
		Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції не забезпечив належного дослідження обставин справи, доказів та не відповів на всі аргументи позовної заяви, тому його судове рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що апеляційний суд встановив обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення в частині позовних вимог про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зобов`язання вчинити дії, відповівши на всі суттєві доводи позовної заяви та апеляційної скарги, а у задоволенні позову було відмовлено апеляційним судом через пропуск строку позовної давності без поважних причин, при цьому суд встановив доведеність її вимог про встановлення факту трудових відносин між сторонами у період з 04 квітня 2016 року до 12 травня 2016 року.
		 
		Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зобов`язання вчинити дії, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. 
		Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка в зазначеній частині ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		 
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Разом з тим, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що вимоги про стягнення заробітної плати не обмежуються будь-якими строками.
		 
		Відповідно до частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним трудовим договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом           (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
		 
		Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
		 
		Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
		 
		Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		 
		Оскільки апеляційним судом було встановлено і в цій частині судове рішення не оскаржено, що між сторонами існували фактичні трудові відносини у період з 04 квітня 2016 року до 12 травня 2016 року, то роботодавець повинен був провести повний розрахунок з працівником при його звільненні.
		 
		Проте, суд апеляційної інстанції не досліджував питання оплати праці ОСОБА_1 товариством, не перевіряв її розмір, не встановлював факт оплати сум (повної чи часткової), що належать працівнику від підприємства, при звільненні.
		 
		Через те, що суд апеляційної інстанції не дослідив вказаних обставин, Верховний Суд також позбавлений можливості встановити обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду зі вказаною вимогою.
		 
		Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що середній заробіток згідно зі статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
		 
		На вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
		 
		Вказані правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження  № 14-47цс21).
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		 
		Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи в частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то справу в цій частині необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		У решті постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   І. А. Воробйова   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...