Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 168/354/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 25.07.2022. Зареєстровано: 25.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.07.2022.
Дата набрання законної сили: 25.10.2022
Результат оскарження 25.10.2022 Волинський апеляційний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: 2/168/2/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 168/354/21
		Провадження № 2/168/2/22
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		14 липня 2022 року Старовижівський районний суд Волинської області в складі
		головуючого - судді Хаврони О.Й.,
		з участю: секретаря Островерхої Т.С.,
		представника позивача ОСОБА_1 ,
		представника відповідача ОСОБА_2 ,
		розглянувши в смт. Стара Вижівка в залі суду у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 чоловічий монастир Волинської єпархії Української православної церкви про стягнення матеріальної шкоди,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		Позивач у поданому ним позові зазначає, що він з 11.09.1992р. і по даний час є власником нерухомого майна, а саме будинку (реєстраційний номер: 22753942) загальною площею 61,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок належить йому на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Старовижівською державною нотаріальною конторою, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП «Волинське обласне БТІ», а також витягом з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №253863397 від 22.04.2021р. Також, для обслуговування житлового будинку згідно з інформацією з погосподарських книг за ним рахується земельна ділянка в розмірі 0,01 га., що підтверджується відповідною довідкою №2 від 02.01.2013р., виданою виконавчим комітетом Соколищенської сільської ради. 
		23.03.2021р.йому сталовідомо,що відповідач ОСОБА_4  (в монашистві ОСОБА_6 ), який є керівником Свято-Миколаївського Мілецького чоловічого монастиря Волинської єпархії Української православної церкви спільно із іншими невідомими особами руйнує належний позивачу будинок, знімаючи дах будинку та розбираючи стіни. У телефонній розмові ОСОБА_4 повідомив, що будинок позивачу не належить, оскільки неправильно його продали, тому відповідач його руйнує.
		Приїхавши до будинку, позивач побачив, що будинок майже зруйнований, а саме: відсутній дах, троє вікон, двері, веранда в будинку наполовину зруйнована, розпочатий демонтаж підлоги, місцями зруйноване перекриття, також у будинку були відсутні будь-які належні позивачу речі.
		Про всі наведені факти було повідомив працівників поліції.
		За фактом звернення до поліції було відкрито кримінальне провадження (N 12021035570000067), що підтверджується Витягом з єдиного державного реєстру досудових розслідувань, також протоколом огляду місця події від 23.03.2021р., з якого вбачається, що станом на вказану дату належний позивачу будинок наполовину зруйновано, та описано пошкодження які наведені вище в даній заяві. Позивач також додає копію пояснень ОСОБА_4 , у яких він фактично підтверджує та визнає, що ним (за його вказівкою) руйнується будинок, а також копію пояснень ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , з яких вбачається та підтверджується той факт, що 23.03.2021р. за проханням (вказівкою) ОСОБА_4 ними здійснювався демонтаж (руйнування) будинку, проте руйнування було припинено по приїзду поліції. Поясненнями ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтверджується, що перед здійсненням руйнування (демонтажу) будинку з нього за вказівкою відповідача було винесено всі належні позивачу речі.
		Позивач стверджує, що станом на 16.04.2021р. відповідач не припинив руйнувати будинок, не дивлячись на заборони поліції та відкриття кримінального провадження, у зв`язку з чим, 16.04.2021р. прибувши до належного йому будинку, позивач був вимушений повторно звертатись в поліцію. Після цього звернення прибули працівники поліції та зокрема слідчо-оперативна група, якою було оглянуто місце події та відібрано від позивача три заяви про вчинення кримінального правопорушення, зокрема за ч. 3 ст. 185 КК (крадіжка, поєднана з проникненням у житло), ч. 3 ст. 197-1 КК (самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво), та ч.1 ст.194 КК (умисне знищення або пошкодження майна). Поряд з цим 16.04.2021 р. працівники поліції провели огляд місця події, з якого вбачається та яким підтверджується, що в період з 23.03.2021р. (коли ОСОБА_4 було зруйновано будинок наполовину) по 16.04.2021р. (дата проведення огляду) будинок було зруйновано майже повністю - залишено лише фундамент та декілька рядів цегли на ньому, при цьому по контуру фундаменту будинку будується новий будинок, що й зумовило необхідність виклику поліції та написання відповідних заяв, вказаних вище.
		Проте, відповідач не припинив руйнувати належне позивачу нерухоме майно та фактично продовжує будувати на місці будинку та на його фундаменті інший будинок, не дивлячись на заборони поліції та відкриття кримінального провадження, що зумовило необхідність звернення до суду за захистом своїх прав.
		Факт руйнування будинку саме відповідачем (за його вказівкою) підтверджується і поясненнями відповідача, наданими працівникам поліції.
		Позивач стверджує, що неправомірність дій відповідача в даному випадку є очевидною, адже відповідач знав, що позивач є власником будинку з 1992 року (і цей факт визнано відповідачем в поясненнях поліції та зокрема підтверджується наявними в додатках поясненнями інших осіб), тобто відповідачем визнано той факт, що він не є власником майна, що йому є відомо хто є його власником, відомо, що право власності позивача на будинок не припинене, однак, це не зупинило дій відповідача, спрямованих на пошкодження майна. Відповідач самочинно розпочав демонтаж та знищив будинок до його фундаменту та розпочав на фундаменті належного позивачу будинку будівництво іншого, чим порушив конституційні права позивача та зокрема право володіти користуватися та розпоряджатися своєю власністю. 
		Вина відповідача є доведеною та фактично визнаною ним в поясненнях поліції, а причинно-наслідковий зв`язок очевидно присутній та проявляється в тому, що саме за вказівкою та за участю відповідача (що підтверджується наявними доказами) було пошкоджено належний позивачу на праві власності будинок право власності на який також підтверджено доданими доказами. Факт пошкодження будинку доведений та підтверджується актами огляду місці події від 23.03.2021р., та 16.04.2021р., а також фотографіями та відеозаписом пошкоджень станом на вказані дати та відеозаписом огляду місця події від 16.04.2021р.. електронні копії яких надано в додатках до позову.
		Посилаючись на те, що відповідно до норм Цивільного кодексу та Конституції України право власності є непорушним, а відповідач своїми діями порушив права позивача та завдав збитків руйнуванням будинку, позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення матеріальної шкоди, завданої відповідачем руйнуванням майна - будинку в сумі 400000 грн.
		01.07.2021 р., у ході розгляду, після проведення експертизи, позивач збільшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 551283 грн. Саме такою є вартість будівельно-ремонтних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень будинку внаслідок умисного руйнування відповідачем (а.с.63 т.1). 
		Просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану пошкодженням нерухомого майна.
		26.07.2021 р. відповідач подав відзив на позов (т.1 а.с.93), у якому зазначив, що з позовними вимогами відповідач не погоджується, вважає позов надуманим, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Зокрема відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 31.03.2021 року, встановлено, що вказаний позивачем будинок знаходиться в аварійному стані, руйнується та, враховуючи його технічний стан, є непридатним для проживання. Будівельні матеріали та речі позивача перенесені в гараж на території Милецького чоловічого монастиря, де і зберігаються.
		Згідно з технічним паспортом на житловий будинок, який належить ОСОБА_3 (виготовлений 24.03.2008 року) встановлено, що станом на вересень 2008 року, знос будинку становив 45 відсотків, інвентаризаційна вартість 33733 грн, а вартість заміщення 133331 грн.
		Враховуючи подальшу експлуатацію будинку, його знос, технічний стан якого не покращувався, а навпаки погіршувався, оскільки як зазначає позивач в будинку останні вісім років ніхто не проживав, висновок експерта про вартість ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень житлового будинку позивача в сумі 551283 грн. на думку відповідача не обґрунтована та явно завищена, враховуючи також те, що експерт не мав можливості оцінити вартість будівельно-монтажних робіт будинку, який вже був демонтований на час проведення експертизи.
		У зв`язку з цим відповідач не погоджуючись з висновком експертизи наданої позивачем, замовив проведення будівельно-технічної експертизи щодо визначення вартості та технічного стану житлового будинку на час його демонтажу в іншій, експертній установі. За результатами проведеної експертизи залишкова вартість будинку до моменту його знесення станом на 23.03.2021 р. становить 78011 грн.
		Відповідно до розпоряджень голови Волинської обласної державної адміністрації від 30.08.1995 року №27 та від 09.06.1997 року № 54-р Свято Миколаївському чоловічому монастирю Української православної церкви в селі Мильці, Старовижівського району передано приміщення Мильцівського будинку інтернату для престарілих та інвалідів, розташованих на території архітектурного комплексу монастиря та сам пам`ятник архітектури 16-18 століть в с. Мильці Старовижівського району. Рішенням Волинської обласної ради від 22.11.2000 № 14/10 у власність Свято-Миколаївського чоловічого монастиря передано будівлі колишнього будинку-інтернату для престарілих в с. Мильці, Старовижівського району. Тобто у власність Милецького чоловічого монастиря передано пам`ятник архітектури 16-18 століття, з усіма об`єктами нерухомості.
		Враховуючи те, що на території пам`ятника архітектури 16-18 століття знаходився будинок, в якому проживав позивач з сім`єю, відповідачем пропонувались варіанти придбання будинку та переселення в інший аналогічний будинок сім`ї позивача, оскільки знаходження на території архітектурних    пам`яток житлових будинків суперечить чинному законодавству.
		З цією метою вживались певні заходи з метою збору коштів для придбання житла родині ОСОБА_3 , що не заперечує сам позивач, також є відповідні документи про кошти, які надходили позивачу за сприянням монахів Милецького чоловічого монастиря. Після отримання відповідачем копії позовної заяви з додатками, йому стало відомо, що вказаний будинок, який знаходиться на території пам`ятника архітектури 16-18 століття придбаний позивачем в 1992 році і є його власністю, відповідач вважає, що продаж будинку відбувся всупереч вимогам закону, а тому договір купівлі-продажу житлового будинку підлягає оскарженню в судовому порядку. Позовна заява про визнання договору-купівлі продажу ОСОБА_3 вказаного вище житлового будинку від 11.09.1992 року недійсним подана до суду.
		З врахуванням вище вказаних обставин вважає, що позивачу в позові слід відмовити повністю у зв`язку з його необґрунтованістю. 
		02.08.2021 р. представник позивача подав відповідь на відзив (т.1 а.с.114), в якому зазначає щодо твердження відповідача про те, що постановою про закриття кримінального провадження від 31.03.2021р. встановлено, що житловий будинок позивача знаходиться в аварійному стані, руйнується та, враховуючи його технічний стан, є непридатним для проживання, то жодна із вищенаведених обставин не була встановленою в цій постанові, і взагалі слідчий не вправі встановлювати таких обставини як технічний стан будинку, процент його зносу та руйнування. Також в момент огляду місця події будинок було наполовину зруйновано відповідачем, у зв`язку з чим слідчий не міг встановити обставин, на які посилається відповідач. 
		Поряд з цим, звертає увагу, що у відзиві відповідач визнає факт здійснення ним руйнування належного позивачу будинку і, як зазначено в постанові, відповідач надав пояснення, що будинок розібрав та переніс будівельні матеріали і речі, та документи на землю, де він розміщений. Також відповідач пояснює мотиви, за яких ним було прийнято рішення про руйнування. При цьому жодних документів на землю не містять ні матеріали кримінального провадження, ні матеріали даної цивільної справи та в будь-якому разі наявність документів (які відсутні) не дає права Відповідачу руйнувати чуже майно.
		Не можна взяти до уваги посилання на інвентаризаційну вартість будинку станом на 2008 рік, яка становила 33 733 грн., знос будинку ставив 45 %, а вартість заміщення 133 331 грн. Ці відомості жодним чином не обґрунтовують дій відповідача по зносу будинку позивача. 
		Щодо зносу будинку в 45% варто звернути увагу, що даний відсоток не є значним та нормальним для такого роду будинку. Фізичний знос розраховується із застосуванням відповідних коефіцієнтів з метою визначення інвентаризаційної вартості без проведення експертизи та визначення реальної ринкової вартості або реального процента зносу. Також слід звернути увагу, що інвентаризаційна вартість не включає в себе ремонту, внутрішніх оздоблень, вартості підлоги, стелі, плінтусів, дверей та інших елементів, які наповнюють будинок та які були знищені відповідачем.
		Варто також звернути увагу що інвентаризаційна вартість будинку та прибудови станом на 2008 рік становила 45018 грн., що в еквіваленті до курсу долара США на той час становило приблизно 9300 дол. СІІІА, і це лише інвентаризаційна вартість, в яку як було зазначено вище не враховується вартість ремонту, внутрішніх оздоблень, підлоги, стелі, плінтусів, дверей та інших елементів, які наповнюють будинок та які були знищені відповідачем. 
		Поряд з цим варто звернути увагу на вартість заміщення будинку та прибудови в сумі 148 811 грн., адже поняття вартість заміщення - це визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об`єкта, подібного до об`єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною. Тобто орієнтовна вартість подібного до об`єкта оцінки (подібного до будинку Позивача) будинку та прибудови станом на 2008 рік становила 148 811,00 грн., що в еквіваленті до курсу долара США на той час становило приблизно 30 600, дол. США.
		Щодо посилань відповідача на те, що після 2008 року технічний стан будинку не покращувався, а навпаки погіршувався слід зазначити про необґрунтованість та недоведеність вказаних тверджень. Будинок з 2008 року підтримувався в належному стані та був придатний для проживання, до будинку було підведено газопостачання, що вбачається із матеріалів справи, а докази погіршення стану будинку в матеріалах справи відсутні.
		Щодо тверджень відповідача про завищення вартості пошкоджень встановлених експертом слід зазначити, що експертизу було проведено незалежним експертом Волинської торгово-промислової палати. Вмотивованих підстав не довіряти висновкам експерта у відзиві не наведено окрім як простої суб`єктивної незгоди відповідача із змістом висновку, немає.
		Щодо посилань відповідача на те, що Свято-Миколаївському чоловічому монастирю було передано пам`ятник архітектури 16-18 століття, з усіма об`єктами нерухомості в підтвердження чого надано відповідні розпорядження, варто зазначити, що за наданими в додатках розпорядженнями Свято-Миколаївському чоловічому монастирю було передано в користування всього лиш два будинки (розпорядження №54-р від 09.06.1997р.) та будівлю келій (розпорядження №27 від 30.08.1995р.).
		Наведені розпорядження та факт передання Свято-миколаївському чоловічому монастирю певних будівель жодним чином не стосується предмету доказування в даній справі, не спростовує доводів позовної заяви та не обґрунтовує незаконних дій ОСОБА_4 щодо руйнування та знищення будинку позивача.
		Твердження про збір коштів та пропозицію переселення позивача в інший будинок слід зазначити, що такі обставини не підтверджуються матеріалами справи не стосуються предмету доказування даної справи та не дають відповідачу права на руйнування та знесення чужого нерухомого майна.
		Зважаючи на вищевикладене, на думку позивача відзив відповідача не містить жодних обґрунтованих тверджень та доказів в спростування позовної заяви та зазначених в ній доводів, у відзиві відповідачем черговий раз визнається факт руйнування ним будинку позивача, а тому заперечення відповідача щодо позовних вимог наведені у відзиві є не обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.
		15.09.2021 р. відповідач подав додаткові пояснення до відзиву (а.с.131 т.1), в яких зазначає, що заяву про збільшення позовних вимог від 29.06.2021 року та стягнення з відповідача 551 283 грн. вважає необґрунтованою. Відповідач залучив судового експерта і проведено будівельно-технічну експертизу з метою визначення залишкової вартості житлового будинку позивача до моменту його знесення (демонтажу), станом на 23.03.2021 року, встановлення придатності будинку для проживання з врахуванням наданих позивачем матеріалів, в тому числі фото та відеоматеріалів, а також матеріалів інвентаризаційної справи (отриманої на адвокатський запит з ВОБТІ) та визначення будівельно-монтажних робі по зведенню вартості новозбудованого будинку за вказаною адресою. 
		Також відповідачу надано відповідь з Сераховичівської сільської ради щодо відсутності у користуванні позивача у 1992-1995 роках земельної ділянки для будівництва житлового будинку і господарських споруд за вказаною вище адресою, а 13.08.2021 року Сераховичівською сільською радою рішенням №9/15 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки земельної ділянки у постійне користування Свято- Миколаївському Мілецькому чоловічому монастирю Волинської єпархії Української Православної Церкви площею 6,62 га кадастровий номер 0725085403:03:000:0028. 25.08.2021 року дана земельна ділянка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №2439723307250.
		Просить відмовити в позові. 
		Ухвалою судді від 07.06.2021 р. позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
		Ухвалою суду від 01.07.2021 р. прийнято до розгляду заяву представника позивача про збільшення позовних вимог.
		Ухвалою суду від 12.10.2021 р. залучено до участі в справі третю особу на стороні відповідача ОСОБА_5 чоловічий монастир Волинської єпархії.
		Ухвалою судувід 12.10.2021р. відмовлено представнику відповідача ОСОБА_2 в клопотанні про зупинення провадження в справі.
		Ухвалою суду від 04.11.2021 р. підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
		Ухвалою суду від 13.06.2022 р. в задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Хомича Ю.В. про призначення додаткової оціночно-будівельної експертизи відмовлено.
		Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав з наведених підстав, та додав, що позовними вимогами є відшкодування збитків, завданих знищенням майна, тому відповідно до практики Верховного Суду України при визначенні розміру завданої майну шкоди до уваги слід брати дійсну вартість майна на момент знищення. Ціна позову включає в себе суму витрат, які має понести позивач для відновлення свого майна. Оскільки відповідач на місці розібраного будинку (належного ОСОБА_3 ) побував вже новий, то позивачу слід демонтувати цей новозбудований відповідачем будинок, і після цього відбувати будинок за тими ж параметрами і розмірами, що існували раніше відповідно до технічної документації. Для цього необхідні витрати на будівельні матеріали та на оплату виконання відповідних робіт по демонтажу і відбудові. Розмір позовних вимог вважає обґрунтованим. 
		Посилання відповідача на завищену ціну позову є припущенням відповідача, оскільки відповідач бере до уваги інвентарну вартість станом на 2008 рік. 
		Щодо наданого стороною позивача висновку експерта, то станом на 23.03.2021 р будинок позивача був розібраний, а експерт, виїхавши на місце, зробив висновок виходячи з того які будівельні матеріали та конструкції були використані в будинку, і відповідно надав висновок про вартість робіт з відбудови даного будинку.
		Щодо висновку експертизи, наданого стороною відповідача, то ця вартість визначена виходячи зі ступеня зносу будинку - 45 % станом на 2008 р., та з фотографій, оскільки будинок станом на 23.03.2021 був розібраний, при цьому не враховано, що в будинку періодично проводились покращення, проведено опалення, підтримувався його належний стан, відтак будинок не міг відповідати стану «ветхий» як вказано в висновку експерта, наданому відповідачем. Такий підхід до проведення експертизи є неправильним. 
		Висновку про аварійний стан будинку слідчий не робив і не міг зробити, оскільки не наділений такими повноваженнями. 
		Відповідач визнає факт руйнування будинку позивача, це також підтвердили свідки і сам відповідач в поясненнях наданих поліції та в судовому засіданні. Виходячи з того, що між сторонами велись перемовини про продаж цього будинку, а також постійно існували суперечки щодо вказаного будинку (наприклад щодо розташування вбиральні), що було відображено в засобах масової інформації, тому відповідач не міг не знати, що власником будинку є саме позивач і в цій частині доводи відповідача не обґрунтовані. 
		Крім того, тривалість проживання позивача в будинку, жодним чином не впливає на право відповідача руйнувати будинок, в тому числі незважаючи на постановлення ухвали суду про забезпечення позову та заборону вчинення певних дій. 
		Просить позов задовольнити.
		Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні викладені у відзиві заперечення підтримав. Додав, що відповідач мав обґрунтовані сумніви щодо того чи оформлене право власності позивача на будинок належним чином, який знаходиться на території монастиря, адже договір купівлі-продажу був укладений в 1998 р., а в 2000 році монастирю було передано комплекс будівель, в тому числі з будинками. 
		Крім того, будинок перебуваючи в аварійному стані на території монастиря, псував зовнішній вигляд пам`ятки архітектури, спроби викупити будинок в позивача були безрезультатними, відтак, саме для інтересів монастиря його настоятель надав вказівку про його демонтаж і фактично проведено реконструкцію. Такі дії вчинені виключно в інтересах монастиря, тому відповідачем має бути саме монастир, а не його настоятель, як фізична особа, а пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові. 
		Щодо розміру позовних вимог, то вартість будинку, вказану в позові, вважає завищеною, оскільки є ряд обставин, що свідчать про нижчу вартість будинку: позивач майже 8 років не проживав в будинку, приїжджав до будинку 1-2 рази на пів року, знос будинку становив 45 %, опалення було відсутнє, вікон не було, наявний грибок, знищена штукатурка. Відтак будинок був в непридатному стані для проживання та руйнувався. Вказаних обставин не взято до уваги експертом під час надання висновку за заявою позивача. Відповідач не зобов`язаний зберігати майно позивача
		Крім того, при визначенні розміру завданої позивачу шкоди слід брати до уваги реальну вартість втраченого майна, тобто ринкову вартість будинку на момент демонтажу, що відповідає вимогам ст.1192 ЦК, на яку посилається позивач, як на підставу позову. 
		Щодо експертизи проведеної за замовленням відповідача, то експерт провів по суті ретростпективну експертизу, оскільки будинок був зруйнований, виходячи з його дійсної вартості та стану на момент знищення. 
		Щодо висновку експертизи, наданого позивачем  то надаючи у 2021 році такий висновок, експерт взяв до уваги ступінь зносу будинку 45 %, однак такий ступінь зносу був станом на 2008, а в 2021 мав бути інший, оскільки відбувається природний знос будинку, а також експерт відповідав на питання, яке йому не ставилось, не вказав якими керувався документами, окрім технічної документації. Відтак вважає, що даний висновок не може бути взятий судом до уваги.
		Також, станом на день розгляду справи права позивача не порушені, оскільки проведено реконструкцію його будинку, перешкоди в користування будинком позивачу не чиняться, він надалі є власником будинку, однак не бажає в ньому проживати. 
		Просить відмовити в позові. 
		Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що неодноразово намагався домовитись з ОСОБА_3 і викупити будинок, оскільки проживання відповідача на території монастиря є несумісним з діяльністю монастиря і будинок не вписується в архітектурний ансамбль монастиря. Також відповідачу пропонували купити інший будинок для проживання в тому ж чи сусідньому селі, збирались кошти для придбання будинку. Однак згоди про купівлі-продажу не було досягнуто. Будинок відповідача перебував в незадовільному стані і псував вигляд, тому він дав вказівку розібрати будинок, зробив це виключно в інтересах монастиря і прихожан. Позивач не проживав і не бажає проживати в будинку. Перешкод відповідачу щодо проживання будинку не чиниться. Вважає ціну позову завищеною. Просить відмовити в позові. 
		Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з таких підстав. 
		Судом встановлені такі обставини. 
		Позивач є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 61,2 кв.м., реєстраційний номер: 22753942. 
		Вказаний будинок належить позивачу на підставі Договору купівлі-продажу № 1496 від 11.09.1992р., посвідченого нотаріусом Старовижівської державної нотаріальної контори, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданим КП «Волинське обласне БТІ» 02.04.2008р., номер витягу: 18344788, а також витягом з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №253863397 від 22.04.2021р. (том 1 а.с.9-10,12). 
		Згідно з вказаним договором Мільцівський будинок інтернат для інвалідів продав, а ОСОБА_3 придбав займану ним та його сім`єю квартиру по АДРЕСА_1 . 
		Також позивачем надано довідку № 2 від 02.01.2013р., видану виконавчим комітетом Соколищенської сільської ради, про те, що для обслуговування житлового будинку згідно з погосподарськими книгами за позивачем рахується земельна ділянка в розмірі 0,01 га. (т. 1 а.с.11).
		За зверненням позивача від 23.03.2021 р. внесено відомостей до ЄРДР про те, що невідомі особи самовільно винесли речі з його будинку по АДРЕСА_1 . У ході перевірки даної заяви встановлено, що житловий будинок розбирають. 
		16.04.2021р. позивач знову звернувся в поліцію із заявами, де повідомив про вчинення кримінального правопорушення, зокрема вказав, що відповідач незаконно розікрав майно з його території, а саме розібрав будинок до фундаменту та забрав речі, належні заявнику. 
		16.04.2021 р. працівниками поліції під час проведення огляду місця події встановлено, що в період з 23.03.2021р. по 16.04.2021р. будинок було зруйновано майже повністю (залишено лише фундамент та декілька рядів цегли на ньому), при цьому по контуру - фундаменту будинку будується новий будинок. 
		Оскільки відповідач не припинив руйнувати належне позивачу нерухоме майно та фактично продовжив будувати на місці будинку позивача та на його фундаменті інший будинок, позивач звернувся до суду із позовом. 
		У судовому засіданні встановлено, що сторони визнають той факт, що належний позивачу житловий будинок був зруйнований з ініціативи відповідача в період приблизно починаючи з березня 2021 року і станом на день розгляду справи на його місці відповідач будує інший будинок. 
		Таким чином, між сторонами існує спір щодо компенсації збитків внаслідок руйнування будинку. 
		Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Відповідності до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Ч.1 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
		Вирішуючи справу, суд враховує такі норми права. 
		Відповідно до ст. 41 Конституції України та положень ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у здійсненні. Ч.1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України, передбачено, що власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд. На зміст права власності не впливають проживання власника та місце знаходження майна. 
		Відповідно до ст.391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставіцієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. 
		Відповідно до ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		Способом захисту цивільного права в даному випадку, обраному позивачем, відповідно до ст. 16 ЦК України, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
		Ст. 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
		Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Частиною третьою даної статті визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
		Відповідно до ст. 1166 ЦК України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Враховуючи наведені норми, підставою виникнення зобов`язання із заподіяння шкоди є факт завдання майнової шкоди. Умовами відповідальності за завдану шкоду є протиправна поведінка особи, що завдала шкоди, наявність між нею та майновою шкодою безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку, а також вина зазначеної особи (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»),
		В пункті 2 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування завданої шкоди» № 6 від 27.03.1992 року надано роз`яснення, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були не правомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, і коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
		Ч. 1 ст. 1192 ЦК України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
		Суд розглядає справу на підставі наданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог.
		Як вже зазначалось вище, сторона відповідача визнає факт руйнування будинку. Цей факт також підтверджується і поясненнями відповідача, наданими працівникам поліції, визнанням даного факту представником відповідача і відповідачем в судовому засіданні, актами огляду місці події від 23.03.2021р. та 16.04.2021р., наявними в матеріалах цивільної справи.
		Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Таким чином, на виконання вимог вказаної статті, позивачем суду доведено, що руйнування належного позивачу будинку було здійснено саме з ініціативи відповідача (за його вказівкою).
		Відповідач посилається на те, що руйнував будинок оскільки мав сумніви в тому, що право власності позивача є належно оформлене, і що саме позивач є власником будинку, а також стверджує, що будинок був в аварійному стані та знаходиться на земельній ділянці належній монастирю, зовнішнім виглядом псував архітектурний ансамбль монастиря. 
		Однак, всупереч вимогам ст. 12 ЦПК, будь-яких доказів аварійного стану будинку та існування в зв`язку з цим загрози для інших осіб, та дозволу наданого відповідачу від компетентними органами на ліквідацію аварійного будинку, відповідачем не надано, доказів наявності права власності на земельну ділянку монастиря на момент руйнування будинку, як і на момент початку будівництва на його місці нового будинку, також немає.
		Посилання на те, що будинок знаходиться на земельній ділянці, що знаходиться на території монастиря, суд вважає безпідставними, оскільки це не є підставою для відповідача руйнувати майно, що не перебуває в його власності. 
		При цьому, встановлено, що відповідачу все ж таки було відомо що позивач є власником будинку, оскільки як стверджує відповідач саме з позивачем тривалий час велись розмови про купівлю продаж будинку для потреб монастиря, доводи відповідача про сумніви щодо права власності позивача також спростовуються матеріалами справи: наданими слідчому поясненнями свідків та його ж поясненнями слідчому та в судовому засіданні (а.с.29-35 т.1).
		Разом з тим, жодний із наведених відповідачем аргументів щодо причин знищення ним будинку позивача без наявності відповідних дозволів чи згоди на це позивача не спростовує неправомірних дій відповідача. 
		Не може обґрунтувати таких дій і посилання на рішення Волинської ОДА від 22.11.2000 про передачу монастирю пам`ятки архітектури з усіма об`єктами нерухомості, оскільки право власності позивача за ним зареєстроване, про що відповідачу було відомо. 
		Окрім того, слід врахувати, що незважаючи на відкриття судом провадження в судовій справі та на наявність ухвали про забезпечення позову, відповідач не припинив дій спрямованих на пошкодження чужого майна.
		Суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідач, знаючи що право власності на будинок позивача не припинене, самочинно розпочав його демонтаж, знищив будинок до його фундаменту та розпочав на фундаменті належного позивачу будинку будівництво іншого, чим порушив конституційні права позивача та зокрема право володіти користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
		Відтак неправомірність дій відповідача по руйнуванню будинку, належному позивачу, в даному випадку є доведеною. Вказаними діями відповідач завдав позивачу шкоди. Між неправомірними діями відповідача та завданою позивачу шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина відповідача. Як наслідок, завдана відповідачем позивачу шкода підлягає відшкодуванню відповідачем, оскільки такий обов`язок встановлений положеннями ст.1166 ЦК.
		Щодо розміру завданої шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, сторони посилаються на наступне.
		Позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану руйнуванням його майна, яка згідно з висновком експерта від 16.08.2021 № 74/з становить 551283 грн., та полягає в тому, що саме така сума коштів необхідна для усунення порушеного права позивача, а саме: для того, щоб розібрати побудований відповідачем будинок та відновити (відбудувати) будинок до попереднього стану, в якому він існував до моменту руйнування. При цьому враховано вартість будівельних матеріалів та вартість виконання будівельних робіт. 
		Відповідач, заперечуючи проти ціни позову, зазначає, що слід брати до уваги залишкову вартість будинку на момент його знищення, а саме те, що він був непридатний для проживання та в аварійному стані, ступінь зносу станом на 2008 рік становив 45 %, а експерт, залучений позивачем, не міг оцінити вартість робіт ремонтно  будівельних робіт по його спорудженню, оскільки будинок на момент огляду вже був зруйнований, відтак відшкодуванню підлягає 71018 грн. Також висловив позицію, що відшкодуванню підлягає ринкова вартість будинку на момент демонтажу.
		Надаючи оцінку доводам сторін щодо суми шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд виходить також з наступного. 
		Ст.1192 ЦК визначено способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. Так, як що іншене встановленозаконом,з урахуваннямобставин справисуд завибором потерпілогоможе зобов`язатиособу,яка завдалашкоди майну,відшкодувати їїв натурі(передатиріч тогож родуі такоїж якості,полагодити пошкодженуріч тощо)або відшкодуватизавдані збиткиу повномуобсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
		Позивач, звертаючись з позовом, обрав спосіб захисту в виді відшкодування шкоди, необхідної для відновлення зруйнованого будинку, оскільки має намір в ньому проживати. 
		Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», в ході вирішення питання про грошові стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суди мають виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
		Суду надано два висновки експертизи про вартість нерухомого майна. 
		Згідно з висновком, наданим позивачем, визначено вартість ремонтно  будівельних робіт, проведення яких необхідно для усунення пошкоджень зруйнованого житлового будинку, вона становить 551283 грн. (а.с.71 т.1).
		Згідно з висновком, наданим відповідачем визначена залишкова вартість зруйнованого житлового будинку позивача, що зазначена в технічному паспорті, яка станом на 23.03.2021 р. становить 78011 грн., а вартість будівельно монтажних робіт по зведенню житлового будинку із полегшених конструкцій, що знаходиться на місці зруйнованого, становить на час проведення експертизи 610637 грн. (а.с.149 т.1). 
		Так, згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. 
		Суд також враховує, що захист порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, має бути здійснений в ефективний спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Позивач обрав спосіб захисту  відшкодування матеріальної шкоди, завданої йому внаслідок руйнування будинку та відновлення попереднього стану будинку, та при цьому обґрунтовує її необхідністю демонтажу новозбудованого відповідачем будинку та відновлення (відбудову) до попереднього стану свого будинку. Вартість таких робіт становить згідно з висновком експерта 551 283 грн. Саме така сума на його переконання є необхідною для відновлення його порушеного права відповідачем. 
		З урахуванням обраного позивачем способу захисту, і з огляду на необхідність розгляду справи в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача вартість робіт необхідних для відновлення зруйнованого будинку (551283 грн.), а не залишкову вартість будинку (71000 грн.) чи ринкову вартість. 
		Стягнення 71000 грн., що є залишковою вартістю будинку чи стягнення ринкової вартості будинку, на що посилається відповідач, не буде ефективним відновленням порушеного права позивача, оскільки відбудувати за цю суму будинок не зможе, що також вбачається із висновку експерта. 
		Підстав не брати до уваги висновок екпертизи, наданий позивачем, немає. Крім того, слід зазначити, що вартість на відновлення будинку, вказана позивачем  551283 грн. (а.с.71 т.1), приблизно відповідає вартості будівельно-монтажних робіт, необхідних для зведення подібного житлового будинку, що визначена в висновку експертизи, наданої відповідачем  610 637 грн. (а.с.149 т.1). 
		Доводи про те, що експерт не правильно трактував поставлене йому на дослідження питання необґрунтовані, експерт Охремчук О.О. (у висновку та в судовому засіданні) обґрунтував свій висновок, експертне дослідження відповідає суті позову та змісту позовних вимог позивача. 
		Щодо доводів про те, що надаючи висновок виходив з того, що ступінь зносу будинку станом на 2008 рік  45%, а не врахував, що на момент проведення експертизи  2021 рік цей ступінь зносу мав бути більшим, то при визначенні розміру шкоди в висновку експерта враховано ступінь зносу окремо будинку та окремо прибудови до нього та коефіцієнт фізичного зносу будівельних матеріалів. 
		 
		Щодо висновку експерта, наданого відповідачем, то в ньому встановлено залишкову вартість будинку відповідача на момент демонтажу, проте, позивач обрав спосіб захисту порушеного права  відшкодування збитків по відновленню будинку. Відтак, суд при визначенні суми шкоди приймає до уваги висновок експерта, наданий позивачем, оскільки ним обґрунтовується вартість необхідних робіт для відшкодування шкоди відповідно до обраного позивачем способу захисту, а також з огляду на те, що суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. 
		Щодо доводів представника відповідача про те, що позов пред`явлений до особи, яка не є належним відповідачем в справі, то враховуючи, що відповідач ОСОБА_4 підтвердив те, що дав особисто вказівку про демонтаж будинку та відповідно найняв для виконання цього людей, суд погоджується з доводами представника позивача про те, що мотиви таких дій відповідача ОСОБА_4  для інтересів монастиря та прихожан, не виключають його особистої відповідальності за завдання шкоди позивачу. Таким чином підстав для відмови у позові, як у позові поданому до неналежного відповідача, немає. 
		Відповідно до ст.ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.). З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.
		Відповідно до ч.7 ст.158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
		Отже, вжитий ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 26.05.2021 р. захід забезпечення позову у виді заборони будь-яким юридичним та/або фізичним особам вчиняти дії щодо демонтажу, розбирання, знесення, здійснення перебудови та будівництва на його фундаменті чи в інший спосіб припинення використання будинку загальною площею 61,2кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) продовжує діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання даним рішенням законної сили, однак може бути скасований за вмотивованим клопотанням учасника справи.
		Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, то судом встановлено наступне.
		Представником позивача у позовній заяві зазначено, що витрати позивача на правничу допомогу попередньо становлять 46000 грн.
		Ч.8 ст.141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Скориставшись положенням даної статті, представник позивача зазначив, що докази в підтвердження витрат позивача на правничу допомогу будуть надані ним в порядку ч.8 ст. 141 ЦПК України.
		Таким чином, суд приходить до висновку про призначення судового засідання у даній справі для вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу та надання позивачу строку - п`ять днів з дня ухвалення даного рішення суду, для подання доказів щодо розміру понесених нею витрат на правову допомогу.
		Відповідно до ст.141 ЦПК України, з врахуванням задоволення позовних вимог, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати з оплати судового збору в сумі 5512.80 грн.
		Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 77, 78, 141, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 11, 16, 22, 1166, 1192 ЦК, суд
		 
		в и р і ш и в:
		 
		Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 чоловічий монастир Волинської єпархії Української православної церкви про стягнення матеріальної шкоди задовольнити.
		Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 551283 (п`ятсот п`ятдесят одна тисяча двісті вісімдесят три) грн., матеріальної шкоди завданої пошкодженням нерухомого майна.
		Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений при поданні позову до суду судовий збір в розмірі 5512 (п`ять тисяч п`ятсот дванадцять) грн. 80 коп.
		Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 13.00 год. 26.07.2022 р., яке відбудеться в приміщенні Старовижівського районного суду Волинської області. Встановити позивачу та його представнику строк - п`ять днів з дня ухвалення даного рішення суду для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат на правничу допомогу.
		Вжитий ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 26.05.2021 р. захід забезпечення позову у виді заборони будь-яким юридичним та/або фізичним особам вчиняти дії щодо демонтажу, розбирання, знесення, здійснення перебудови та будівництва на його фундаменті чи в інший спосіб припинення використання будинку загальною площею 61,2кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) продовжує діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання даним рішенням законної сили, однак може бути скасований за вмотивованим клопотанням учасника справи.
		Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Позивач: ОСОБА_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
		Представник позивача: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
		Відповідач: ОСОБА_4 , адреса: с.Мильці, Ковельський район, Волинська область.
		Представник відповідача: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 .
		Третя особана сторонівідповідача,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору: Свято-Миколаївський Мілецький чоловічий монастир Волинської єпархії Української православної церкви, адреса місця знаходження: с.Мильці,Ковельський район,Волинська область, код за ЄДРПОУ 21735026.
		Повний текст рішення складено 22.07.2022 р.
		 
		Суддя  О.  Й.  Хаврона

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...