Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/8679/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб про; застосування запобіжних заходів.
Надіслано для оприлюднення: 26.07.2022. Зареєстровано: 26.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 27.07.2022.
Дата набрання законної сили: 27.07.2022
Номер судового провадження: 1-кс/760/2778/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42022000000000439

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     Справа №760/8679/22 1-кс/760/2778/22
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 липня 2022 року м. Київ
		 
		Слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі: прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю КВ № 002720 від 23.12.2014р. та ордер), 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_5 , погоджене прокурором першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Цаган-Ола Могойтуйського району Агінського Бурятського округу Забайкальського краю РФ, громадянин Російської Федерації, з повною середньою освітою, військовослужбовець РФ, розвідник-снайпер в/ч НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимому,
		підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.
		Перевіривши надані матеріали клопотання, включаючи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 42022000000000439 від 11.04.2022р., у рамках якого було подано клопотання, та, дослідивши докази по даних матеріалах, заслухавши думку прокурора та захисника, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Клопотання про обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подане в рамках кримінального провадження № 42022000000000439 від 11.04.2022р., відповідає вимогам ст.ст. 183, 184 КПК України.
		Подане клопотання обґрунтовується тим, що слідчими слідчого управління ГУ СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування, в ході якого встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі  ООН).
		До складу ООН входять Україна, Російська Федерація (далі  РФ) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії,  установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: - вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі  Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН. 
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим (далі  АР Крим), м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. 
		Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		У відповідності до статей 51 і 52 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року, який ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 18 серпня 1989 року, цивільне населення й окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями. Цивільне населення як таке, а також окремі цивільні особи не повинні бути об`єктом нападів. Заборонено акти насильства чи загрози насильства, що мають головною метою тероризувати цивільне населення. Напади невибіркового характеру заборонено. До нападів невибіркового характеру належать напади, не спрямовані на конкретні військові об`єкти, напади при яких застосовується методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні воєнні об`єкти, напади при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки яких не можуть бути обмежені.
		Статтею 6 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.
		Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил Російської Федерації (далі  ЗС РФ), досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України  в АР Крим та м. Севастополі.
		Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
		При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
		З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі  ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі  ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
		Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян РФ та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.
		Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
		У подальшому військовослужбовцями ЗС РФ здійснено захоплення будівель центральних органів влади АР Крим та встановлено контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень. Крім того здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, військових частин ЗС України, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
		Відтак всупереч міжнародному правопорядку, з нехтуванням державного суверенітету та територіальної цілісності України, починаючи з 20 лютого 2014 року, представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, та військової окупації території АР Крим і м. Севастополя.
		Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території України.
		Так, вказаними особами у березні  квітні 2014 року організовувалися та проводилися антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких  у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях з метою поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією  здійснення терористичної діяльності, створювали враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
		Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 07 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі  «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України  терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі  «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування, які функціонують і по теперішній час.
		Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
		Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів  здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
		Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
		Оскільки окупація АР Крим і м. Севастополя, частини Донецької і Луганської областей України не принесла бажаних результатів у вигляді встановлення впливу над політичними та економічними процесами в Україні, відмови від співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, та відмови від євроінтеграційного курсу розвитку країни, вищим політичним і військовим керівництвом РФ вирішено перейти до наступного етапу збройної агресії проти України, розв`язаної ще з лютого 2014 року, а саме до повномасштабного вторгнення на територію України із застосуванням ЗС РФ та інших воєнізованих формувань РФ. 
		З листопада 2021 року представники влади та ЗС РФ, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів ЗС та інших військових формувань РФ до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10 лютого 2022 року.
		Станом на 8 лютого 2022 року вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140 тис. військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.
		З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України. 
		Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.
		На виконання зазначених намірів, 15 лютого 2022 року Державна дума Російської Федерації звернулася до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік». 
		18 лютого 2022 року керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.
		19 лютого 2022 року вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
		21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.
		В цей же день, Президент Російської Федерації скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.
		Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення Державної думи РФ та заявили про необхідність визнання Президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».
		Цього ж дня Президент Російської Федерації підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.
		22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації РФ. 
		В цей же день Президент Російської Федерацію, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		23 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.
		24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні.
		У подальшому цього ж дня Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, віроломно здійснено пуски крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України та цивільним об`єктам, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		У період із 5 години 24 лютого 2022 року та щонайменше до 12 квітня 2022 року (включно) підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі та поранення понад 2 тисяч цивільних осіб, у тому числі жінок і дітей, знищення та пошкодження сотень цивільних об`єктів.
		До зазначеної злочинної діяльності співучасники злочину залучили військовослужбовця Збройних Сил Російської Федерації сержанта ОСОБА_6 , який проходить військову службу у 1 взводі 2 відділення військової частини НОМЕР_1 « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ВС РФ на посаді снайпера-розвідника.
		На ОСОБА_6 співучасниками злочину з числа військового командування покладено обов`язки щодо безпосереднього ведення бойових дій на території України з метою подальшої окупації її територій. Останній, усвідомлюючи тяжкі наслідки у вигляді загибелі та поранення цивільних осіб, погодився їх виконувати.
		При цьому, ОСОБА_6 , будучи обізнаним з нормами міжнародного гуманітарного права, зокрема положеннями Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року та додатковими протоколами до них, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб із іншими невстановленими на цей час військовослужбовцями ЗС РФ, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема цивільного населення, розуміючи, що він порушує вимоги міжнародного гуманітарного права, а саме статті 51 та 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року, 08 березня 2022 року приблизно о 14:30 (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), поблизу села Бузова Києво-Святошинського району Київської області на автошляху М-06 (Е-40) Київ-Житомир (більш точне місце досудовим розслідуванням не встановлено), перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, погрожуючи зброєю зупинив автомобіль у складі автоколони цивільного населення, яким в напрямку села Білогородка Бучанського району Київської області рухалися ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 і ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
		У подальшому, ОСОБА_6 , з метою вчинення насильства над життям, здоров`ям та психічним станом осіб, продовжуючи погрожувати вогнепальною зброєю  снайперською гвинтівкою Драгунова, наказав ОСОБА_7 і ОСОБА_8 вийти з машини, після чого підійшовши впритул до останнього, принижуючи його людську гідність, наказав зняти увесь одяг вище поясу.
		Оглянувши тулуб і руки ОСОБА_11 , ОСОБА_6 помітив в області променевої кісті останнього татуювання зеленого кольору у вигляді черепа і ока, внаслідок чого звинуватив його у використанні нацистської свастики і вдарив прикладом від автомата по голові. 
		Після цього, ОСОБА_6 , прицілився зі своєї вогнепальної зброї у ОСОБА_11 з наміром вистрілити в нього, виконавши всі дії, які вважав необхідними для умисного заподіяння смерті потерпілому, однак злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.
		Зазначені злочинні дії ОСОБА_6 спричинили жорстоке поводження з цивільним населенням, а також реальну загрозу життю та здоров`ю ОСОБА_11 , що призвело до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438.
		13.04.2022р. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.
		В ході досудового розслідування встановлено, що в період з 11.04.2022р.  у період з 13.04.2022р. відбувся обмін військовослужбовця ЗС РФ ОСОБА_6 у якості військовослужбовця рф на громадян України, які перебували у полоні держави-агресора. 
		У зв`язку з цим, 20.04.2022р. підозрюваного ОСОБА_6 оголошено у розшук, про що першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях щодо організованої злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національної поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 винесено відповідну постанову. 
		Надалі, 04.07.2022р. стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, заведено оперативно-розшукову справу категорії «Розшук» № 46/4/2022.
		У ході проведених оперативно-розшукових заходів встановлено, що ОСОБА_6 на даний час перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.
		У клопотанні поставлене питання про обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою, у зв`язку із існуванням ризиків: переховування ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, схову або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому він підозрюється.
		Відповідно до ч. 1 ст. 193 КПК України розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, його захисника, крім випадків, передбачених частиною 6 цієї статті. 
		Згідно ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. 
		Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає можливим здійснювати розгляд клопотання за відсутності підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		В судовому засіданні прокурор клопотання підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі. 
		Захисник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання.
		Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою технічних засобів кримінального провадження.
		Вислухавши думку прокурора та захисника, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя вважає, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладення на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні чи перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
		В ході судового розгляду клопотання встановлено, що пред`явлена органами досудового розслідування ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозра за ч. 1 ст. 438 КК України, відповідає вимогам ст.ст. 276-278 КПК України.
		Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі кримінального провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах дані, слідчий суддя приходить для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.
		Більш того, якщо виходити з поняття «обґрунтована підозра», наведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», то обґрунтована підозра означає, що існують факти і інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Фактів і інформації, які переконливо свідчать про причетність ОСОБА_6 до вчинення вищевказаного кримінального правопорушення, в клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах міститься достатньо для висновку про обґрунтованість повідомленої йому підозри.
		Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.09.1990).
		На обґрунтування пред`явленої ОСОБА_6 підозри, слідчим надані зібрані під час досудового розслідування докази, зокрема, протокол допиту потерпілого ОСОБА_7 від 13.04.2022р., яка повідомила про обставини вчинення кримінального правопорушення та описала зовнішність особи, яка його вчиняла; протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 13.04.2022р. ОСОБА_7 упізнала особу, яка вчиняла вказаний злочин, якою виявився ОСОБА_6 ; протокол допиту потерпілого ОСОБА_8 від 13.04.2022р., який повідомив про обставини вчинення кримінального правопорушення, зазначив конкретне місце його вчинення, а також описав зовнішність особи, яка його вчинила; протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 13.04.2022р. ОСОБА_8 упізнав особу, яка вчиняла вказаний злочин, якою виявився ОСОБА_6 та інші матеріали кримінального провадження, які на думку слідчого судді, обґрунтовано свідчать про причетність підозрюваного ОСОБА_6 до вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується. 
		При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») 31315/96 від 25.04.2000, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою з огляду в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.
		Так, в ході судового розгляду клопотання знайшли своє підтвердження ризики переховування від органів досудового розслідування та вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому він підозрюється, оскільки ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, та з моменту повідомлення про підозру пройшов незначний проміжок часу. Крім того, на даний час підозрюваний ОСОБА_6 знаходиться на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, де може і надалі продовжити вчиняти аналогічне кримінальне правопорушення, або вчинити інше правопорушення, пов`язане з порушенням законів та звичаїв війни.
		За таких обставин, слідчий суддя вважає доведеним існування ризиків переховування ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення.
		Крім того, слідчий суддя вважає доведеним ризик незаконного впливу на потерпілих та свідків, оскільки про його існування вказує і сама суть вчиненого підозрюваним ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення, пов`язаного із жорстоким поводженням з потерпілими та свідками у даному кримінальному провадженні.
		Також слідчий суддя вважає доведеним ризик знищення, схову або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки на даний час органами досудового розслідування проводиться низка слідчих (розшукових) дій з метою встановлення всіх обставин справи, а підозрюваний ОСОБА_6 на даний час перебуває у розшуку та може вчиняти активні дії з метою знищення, схову або спотворення доказів вчиненого ним кримінального правопорушення.
		Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
		У справі «Амбрушкевич проти Польщі» (Ambruszkiewicz v. Poland N 7/03 від 04.05.2006) Європейський суд з прав людини наголошує, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема, з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання. Крім того, Європейський суд з прав людини вважає за необхідне, щоб підстави, наведені владою на обґрунтування застосування запобіжного заходу у вигляді позбавлення свободи, були доповнені конкретними фактами стосовно підозрюваного, а мотиви за обставинами справи могли вбачатися переконливими та відповідними.
		Виходячи з практики Європейського суду з прав людини та враховуючи особу підозрюваного ОСОБА_6 , його майновий та сімейний стан, обставини вчиненого ним кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, який відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, а також ту обставину, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ст. 438 КК України, який він вчинив під час дії воєнного стану в Україні, тому з урахуванням наявних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність обрання підозрюваному ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 
		Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України після затримання підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і не пізніше як через 48 годин з часу його доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя за участю підозрюваного повинен розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
		За таких обставин, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого підлягає задоволенню. 
		Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 193, 194, 196, 199, 303, 395 КПК України, слідчий суддя, -
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Клопотання слідчого слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_5  задовольнити.
		Обрати підозрюваному ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжній захід у вигляді тримання під вартою.
		Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України після затримання підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і не пізніше як через 48 годин з часу його доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя за участю підозрюваного повинен розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
		Контроль за виконанням ухвали покласти на Офіс Генерального прокурора.
		Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
		Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
		 
		 
		 
		Слідчий суддя:                 ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...