Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/17329/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 28.07.2022. Зареєстровано: 29.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2022.
Дата набрання законної сили: 30.08.2022
Номер судового провадження: П/520/20339/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		Харків 
		28 липня 2022 року Справа №520/17329/21 
		 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (у письмовому провадженні) адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1 
		доДержавної міграційної служби України,
		за участю третьої особи,
		яка не заявляє самостійних
		вимог на предмет спору  Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, 
		провизнання протиправним та скасування пункту наказу,
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 (далі по тексту  позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі по тексту  відповідач, ДМС України), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору  Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексу  третя особа, ГУ ДМС України в Харківській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати пункт 8 наказу Державної міграційної служби України про визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню, посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 17.09.2001, серії НОМЕР_2 від 08.10.2004, серії НОМЕР_3 від 20.03.2014, виданні громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 1996 році вона прибула до України з метою навчання згідно міжнародного договору, після закінчення навчання вирішила залишитися в Україні. У 2001 році їй видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , терміном дії до 17.05.2004. Також, 08.10.2004 позивач документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , терміном дії  безстроково. Після подачі до ГУ ДМС України у Харківській області документів для обміну посвідки на постійне проживання в Україні у зв`язку із досягненням 45 річного віку, отримала наказ від 11.08.2021 №128 про визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню, виданих їй раніше посвідок на постійне проживання в Україні на підставі приписів абз. 4 пункту 4 розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію» (порушення строк звернення із заявою про надання посвідки), який і є предметом оскарження у даній справі. На думку позивача, підстави визначенні відповідачем у спірному наказі для скасування посвідок на постійне проживання в Україні, виданих на її ім`я, є безпідставними, оскільки нею дотримано строк подачі зазначеної заяви.
		Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі.
		Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/17329/21.
		Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву  протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
		Відповідач до суду надав відзив на позовну заяву, згідно з яким ДМС просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з тих підстав, що позивачу із заявою про отримання дозволу на імміграцію необхідно було звернутись до 07.02.2002, оскільки з 08.02.2002 абзац 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» не міг бути застосованим. Однак, позивач звернулася з такою заявою лише 17.09.2001, тобто після закінчення строку, вказаного у Законі, а тому вона не набула в силу приписів абз. 4 пункту 4 розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію» права на отримання дозволу на імміграцію, оскільки не дотрималася однієї з визначальних умов для цього, встановлених законом, а саме  порушила строк звернення із заявою про надання посвідки.
		Третя особа  правом надання суду письмових пояснень не скористалася.
		Позивач через свого представника до суду подала відповідь на відзив в якій зазначила, що не погоджується з твердженнями представника відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що з заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про міграцію» вона звернулася з пропуском шестимісячного строку.
		На переконання позивача, термін подачі заяви на отримання посвідки на постійне проживання нею не порушено, оскільки вона звернулася та була документована посвідкою на постійне проживання в Україні у визначений законом термін  17.09.2001, до дати спливу терміну для подачі вказаної заяви передбачений законом  07.02.2002.
		Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
		Суд встановив, що у 1996 році позивач прибула до України з метою навчання згідно з договором між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі по тексту - СРСР) і Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам (далі по тексту - СРВ) про напрям і прийом в`єтнамських громадян на професійне навчання і роботу на підприємствах і організаціях СРСР від 02.04.1981. Навчалася у Центрі професійної освіти №2 у період з 1996 по 2000 роки. З 2000 року займалася підприємницькою діяльністю у місті Харків. 
		Під час розгляду справи суд встановив, що 17.09.2001 позивач звернулася до ВГП та ІС УМВС України в Харківській області з клопотанням про залишення в Україні на постійне проживання.
		На підставі вказаної заяви 17.09.2001 керівництвом ВГІС УМВС України в Харківській області прийнято рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» та видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , терміном дії до 17.05.2004.
		Також, суд встановив, що 08.10.2004 позивач документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , терміном дії  безстроково.
		У зв`язку з досягненням 45-ти річного віку позивача документовано в порядку обміну посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 20.03.2014.
		У подальшому, у 2021 році позивач звернулася до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні, у зв`язку з досягненням 45-річного віку.
		За результатами розгляду зазначеної заяви позивача та доданих до неї документів начальником ГУ ДМС України в Харківській області 02.08.2021 затверджено висновок про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні позивача.
		Зі змісту наявної в матеріалах справи копії вказаного висновку вбачається, що іноземець ОСОБА_1 не мала жодних правових підстав щодо отримання посвідки на постійне проживання, у зв`язку з чим оформлені на її ім`я посвідки підлягають визнанню недійсними та вилученню, а вказаний висновок вирішено надіслати до Державної міграційної служби України для підготовки проекту наказу Голови ДМС про скасування рішення про видачу посвідок та визнання їх недійсними, зокрема: серії ХР №06225 від 17.09.2001, серії ХР №11570 від 08.10.2004 та серії ІН №053078 від 20.03.2014.
		При цьому, суд зазначає, що вказаний висновок третьої особи вмотивований встановленням порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» під час оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абзацом 4 пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону, де зазначено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію, вважаються іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
		Водночас, зі змісту вказаного висновку вбачається, що керівництвом ВГП та ІС УМВС України в Харківській області 17.09.2002 прийнято рішення щодо документування громадянки СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на постійне проживання відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію» та видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 17.09.2001, термін дії до 17.05.2004.
		Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані ВГП та ІС УМВС України в Харківській області.
		На підставі вказаного висновку Державною міграційною службою України 11.08.2021 прийнято наказ «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання» №128 у відношенні позивача.
		З наявної в матеріалах справи копії зазначеного наказу вбачається, що зміст пункту 8 свідчить на користь того, що на підставі висновку ГУДМС у Харківській області від 02.08.2021 стосовно громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню, посвідки серії НОМЕР_4 від 17.09.2001, серії НОМЕР_2 від 08.10.2004 та серії НОМЕР_5 від 20.03.2014.
		Крім того, наказано т.в.о. начальника ГУДМС у Харківській області Тімонову О.В. повідомити іноземку про визнання наказом ДМС недійсними посвідок на постійне ЄІАС УМП, а також забезпечити їх вилучення та здійснення заходів, передбачених законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
		Позивач, вважаючи пункт 8 оскаржуваного наказу протиправним, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про імміграцію» від 22.09.2011 №3773-VI (далі по тексту  Закон України №3773, у редакції чинній на момент видачі посвідки) іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
		Положеннями частини четвертої статті 11 Закону України №3773-VI встановлено, що особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
		Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих Положень Закону України №3773-VI вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
		Положеннями статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі по тексту  Закон України №3773-VI) визначено, що посвідка на постійне проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
		Відповідно до статті 5 Закону України №3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першої, шістнадцятої статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.
		Згідно зі статтею 3 Закону України №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
		За твердженням відповідача на момент звернення позивача із заявою про надання посвідки, норма пункту 4 розділу V Закону України «Про імміграцію», яка надавала право на оформлення посвідки без оформлення дозволу на імміграцію, втратила чинність. Отже, законодавством, чинним на час оформлення позивачу посвідки на постійне проживання у 2001 році, не було передбачено оформлення такої посвідки без надання дозволу на імміграцію відповідно до пункта 4 розділу V Закону України «Про імміграцію». Оскільки позивач звернулася після передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну з дня набрання чинності Законом України «Про імміграцію», права на оформлення посвідки вона не мала.
		Вказане твердження суд вважає помилковим, з урахуванням наступного.
		В абзаці четвертому пункту 4 розділу V Закону України «Про імміграцію» зазначено: «Вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні».
		Відповідно до абзацу шостого пункту 4 Розділу V Закону України «Про імміграцію» особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.
		З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію.
		Таким чином, позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки вона прибула до України в 1996 році з метою навчання у Центрі професійної освіти №2, після чого залишилася проживати в Україні, а Закон України «Про імміграцію», прийнятий 07.06.2001, передбачив набуття дозволу на імміграцію в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб`єкта владних повноважень.
		Отже, позивачу у відповідності до положень Закону України «Про імміграцію» правомірно була надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.
		Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 29.03.2018 у справі №820/1881/17, від 13.03.2018 у справі №820/3610/17, від 27.02.2018 у справі №810/1709/17.
		Положеннями статті 12 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функціонування фінансового сектору в Україні» від 05.07.2018 №2491-VIII передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
		Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі  іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції) визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту  Порядок №1983).
		Відповідно до пункту 21 Порядку №1983 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
		Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
		Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу (пункт 22 Порядку №1983).
		За приписами пункту 23 Порядку №1983 ДМС територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
		Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
		Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі (пункт 24 Порядку №1983).
		З наведених вимог Закону України «Про імміграцію» та положення Порядку №1983 вбачається, що перевірка з питання скасування дозволу на імміграцію проводиться за поданням органу внутрішніх справ, іншого органу виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
		Вказаними нормами на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, як на суб`єктів владних повноважень, покладено обов`язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.
		Суд зазначає, що при наданні позивачу посвідки на постійне проживання в Україні на підставі пункту 4 Розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» проводилась перевірка підстав залишення на постійне проживання в Україні позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну виявлено не було та надано позивачу посвідку на постійне проживання в Україні.
		Разом з тим, посиланням на вказану ж норму Закону відповідач обґрунтовує і прийняття наказу про скасування посвідки на постійне проживання в Україні позивача.
		При цьому, судом не встановлено, що з дати видання посвідки виникли обставини, передбачені статтею 12 Закону України «Про імміграцію», які б тягли за собою скасування дозволу на імміграцію (посвідки на постійне проживання в Україні) позивача.
		Згідно з пунктом 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 №251 (далі по тексту  Порядок №251) посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».
		При цьому, ані статтею 12 Закону України «Про імміграцію», ані жодною іншою нормою законодавства України, не передбачено підставою для прийняття органом міграційної служби рішення про визнання недійсною посвідки на постійне проживання чи скасування дозволу на імміграцію, пропуск заінтересованою особою шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні.
		Як вже зазначалось судом, пунктом 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України.
		Разом з тим, «інших випадків», зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавством передбачено не було.
		Крім того, з приводу доводів відповідача про пропущення позивачем строку звернення за отриманням посвідки, слід відмітити, що пунктом 2 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» було зобов`язано Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.
		Пунктом 3 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» рекомендовано Президенту України визначити центральний орган виконавчої влади, на який буде покладено виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції, та привести свої акти у відповідність з цим Законом.
		З метою забезпечення виконання Закону України «Про імміграцію» Президентом України видано Указ від 07.08.2001 №596, яким покладено на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов`язано Кабінету міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію».
		Таким підзаконним актом стала постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання» від 26.12.2002 №1983. Відповідно до вступної частини постанова видана на виконання статті 5 Закону України «Про імміграцію», тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абзацом четвертим пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» (з простроченням на 1 рік 2 місяці).
		Таким чином, документування посвідками на постійне місце проживання в`єтнамських громадян на підставі Закону України «Про імміграцію» відповідними міграційними органами фактично було розпочато після 26.12.2002, у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, вже після спливу шестимісячного терміну, передбаченого «Прикінцевими положеннями» Закону України «Про імміграцію».
		Відповідно до наведеного, жоден громадянин В`єтнаму не міг звернутися і бути документованим посвідкою на постійне проживання у визначений законом термін до 07.02.2002, оскільки порядок видачі таких посвідок було затверджено Кабінетом Міністрів України, всупереч пункту 2 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» та Указу Президента України від 07.08.2001 №596.
		Крім цього, доводи відповідача про те, що з 08.02.2002, тобто після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення із заявами про видачу посвідок на постійне проживання, норма абзацу шостого пункту 4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» втратила чинність, є необґрунтованими, оскільки жодним законом ця норма скасована не була, що свідчить про відсутність правових підстав вважати протилежне.
		Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.02.2018 у справі №810/1709/17, від 20.03.2019 у справі №820/391/19.
		Отже, суд зазначає, що на момент звернення позивача із заявою про надання посвідки було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до пункту 4 розділу V Закону України «Про імміграцію», разом з тим, недотримання позивачем передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну не є правовою підставою для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання.
		Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.08.2018 у справі №820/1608/17, відповідно до якої посвідка на постійне проживання може бути скасована суб`єктом владних повноважень лише у випадку скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію». Інших підстав для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання діюче законодавство не передбачає.
		Доказів того, що посвідки на постійне проживання позивача отримані у не передбаченому законом порядку, відповідачем не надано.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Суд зазначає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано доказів правомірності оскаржуваного наказу у частині, що стосується позивача.
		З огляду на встановлені у справі обставини та досліджені докази, суд вважає, що оскаржуваний наказ прийнятий не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про імміграцію» та Порядком №1983.
		На підставі викладених обставин, суд приходить до висновку, що дії та рішення відповідача порушує права позивача на постійне проживання в Україні та його права і законні інтереси як іноземця та породжують негативні наслідки для нього.
		Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повного задоволення адміністративного позову.
		Беручи до уваги повне задоволення позову та приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати в сумі 918,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		ВИРІШИВ:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) до Державної міграційної служби України (вулиця Володимирська, 9, місто Київ, 01001, код ЄДРПОУ: 37508470), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору  Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вулиця Римарська, 24, місто Харків, 61057, код ЄДРПОУ: 37764460) про визнання протиправним та скасування пункту наказу  задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати пункт 8 наказу Державної міграційної служби України про визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню, посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 17.09.2001, серії НОМЕР_2 від 08.10.2004, серії НОМЕР_3 від 20.03.2014, виданні громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України судовий збір у розмірі 918,00 грн. (дев`ятсот вісімнадцять гривень 00 копійок).
		Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 з 24.02.2022 був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст рішення складено 28.07.2022.
		 
		 
		СуддяОльга Ніколаєва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...