Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 606/515/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 08.08.2022. Зареєстровано: 08.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 09.08.2022.
Дата набрання законної сили: 04.08.2022
Номер судового провадження: 11-кп/817/187/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018210170000163

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Справа № 606/515/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/187/22 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - ч. 2 ст. 286 КК України   
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		04 серпня 2022 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі: 
		 
		Головуючого -        ОСОБА_2  
		суддів -          ОСОБА_3 ,          ОСОБА_4 ,  
		прокурора  Дем ОСОБА_5 
		за участю обвинуваченої  ОСОБА_6 
		захисника  ОСОБА_7 
		потерпілих  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 
		представників потерпілих      ОСОБА_10 
		при секретарі  ОСОБА_11 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі матеріали кримінального провадження №11-кп/817/187/22 за апеляційними скаргами потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та прокурора Теребовлянської окружної прокуратури ОСОБА_12 на вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2022 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченої за ч. 2 ст. 286 КК України,-
		                   ВСТАНОВИЛА:
		   Цим вироком ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Згідно з ст. 75 Кримінального кодексу України ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі звільнено з випробуванням, встановлено іспитовий строк 3 роки. Відповідно до вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 Кримінального кодексу України покладено на ОСОБА_6 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
		   Стягнуто з ОСОБА_6 в користь держави процесуальні витрати за проведення: комплексної судової комп`ютерно-технічної експертизи та експертизи відео, звукозапису № 7-168/169/18 від 15 червня 2018 року у сумі 715 грн; судової авто-технічної експертизи № 5-329/18 від 22 червня 2018 року в сумі 1144,00 грн; судової транспортно-трасологічної експертизи № 5-330/18 від 06 липня 2018 року в сумі 2002 грн; судової автотехнічної експертизи № 5-575/18 від 22 листопада 2018 року в сумі 3718 грн; судової автотехнічної експертизи № 4.6-76/19 від 18 лютого 2019 року в сумі 1430 грн.
		   Вирішено долю речових доказів в порядку ст. 100 КПК України.
		   З вироку суду слідує, що ОСОБА_6 26 травня 2018 року о 19 год. 20 хв. керувала технічно справним автомобілем «Chevrolet Lacetti» реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухалася з двома пасажирами, без вантажу, автодорогою М-19 сполученням «Доманово Ковель - Чернівці Тереблече» від м. Чернівці в бік м. Тернополя. Під час керування автомобілем ОСОБА_6 не була достатньо уважною та не стежила належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, завдавати шкоди життю та здоров`ю громадян, чим порушила вимоги п. 2.3 (б, д) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями (ПДР України). Окрім того, ОСОБА_6 , не маючи достатнього стажу керування транспортними засобами (посвідчення водія отримала 26 травня 2018 року), проїжджаючи 359 км вказаної автодороги, що неподалік с. Плебанівка Теребовлянського району, рухалась автомобілем «Chevrolet Lacetti» зі швидкістю щонайменше 80 км/год, чим порушила ще й вимоги п. 12.6 (б) ПДР України, які зобов`язують водія зі стажем водіння до двох років, на ділянці дороги поза межами населеного пункту, вести керований транспортний засіб зі швидкістю не більше 70 км/год. В цей час вказаною ділянкою дороги у напрямку від м. Тернопіль до м. Чернівці, здійснюючи маневр обгону автомобіля «Ford Sierra», рухався автомобіль «Mercedes Benz GLE 350 р. н. НОМЕР_2 » під керуванням невстановленого слідством водія. До місця роз`їзду із автомобілем «Chevrolet Lacetti», невстановлений водій автомобіля «Mercedes Benz GLE 350» завершив маневр обгону автомобіля «Ford Sierra» та повернувся на раніше займану смугу для подальшого безпечного руху автомобіля, яким керувала ОСОБА_6 . Маючи об`єктивну можливість завчасно виявити зустрічний транспортний засіб, а саме: автомобіль «Mercedes Benz GLE 350», який рухався зустрічною смугою при виконанні маневру обгону, водій ОСОБА_6 , порушуючи вимоги п. 12.3 ПДР України, не вжила своєчасно заходів до зменшення швидкості руху керованого нею транспортного засобу аж до його повної зупинки, хоча зобов`язана була це зробити і мала таку технічну можливість, а через проявлену неуважність, відсутність достатніх навиків водіння та порушення безпечного швидкісного режиму, продовжувала рух. Лише після роз`їзду із зустрічним автомобілем «Mercedes Benz GLE 350», водій ОСОБА_6 без необхідності на те, різко змінила напрямок руху автомобіля вправо, допустила виникнення його заносу, втратила контроль над керованістю транспортним засобом, унаслідок чого виїхала поза межі проїзної частини дороги на узбіччя, а в подальшому - кювет та лісосмугу, де наїхала боковою частиною автомобіля «Chevrolet Lacetti» на дерево. Унаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, пасажир автомобіля «Chevrolet Lacetti» реєстраційний номер НОМЕР_1 неповнолітня ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримала відкриту черепно-мозкову травму у вигляді переломів кісток склепіння і основи черепа, крововиливів у речовину та під оболонки головного мозку; рану лобно-тім`яної ділянки, чола і спинки носа; садна лівої підочної та підщелепної ділянок, проекції лівого плечового суглобу, кистей, правих коліна і гомілки, синці повік очей, стегон, колін та правої гомілки; крововиливи у білкові оболонки очей, тобто тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 померла в приміщенні Теребовлянської центральної районної лікарні.
		   В апеляційній скарзі потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 просять вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_6 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
		   Мотивують скаргу тим, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_6 злочину та призначив покарання, яке не відповідає ступнею тяжкості кримінального правопорушення оскільки є надто мяким.
		   Зокрема, зазначає що в судовому засіданні вони заперечували щодо звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням та просили призначити їй покарання у виді реального позбавлення волі оскільки шкоду їм не відшкодовано, визнання нею вини вважають формальним, щире каяття та активне сприяння в розкритті злочину відсутнє, наслідки, що настали від кримінального правопорушення є непоправними оскільки внаслідок ДТП загинула їх дитина, ОСОБА_6 не відвідуюючи курси водіння, що підтвердужється вироком суду, та відповдіно не маючи навиків керування автомобілем, допустила грубе порушення вимог ПДР України, оскільки безпосередньо в день отримання водійських прав перевищила дозволену швидкість руху.
		   В апеляційній скарзі прокурор Теребовлянської окружної прокуратури ОСОБА_12 просить вирок суду скасувати посилаючись на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м`якості, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначити їй покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
		   Посилається на те, що суд належним чином не мотивував своє рішення та фактично не врахував того, що обвинувачена, керуючи джерелом підвищеної небезпеки, порушила одночасно декілька пунктів ПДР України, не маючи достатнього стажу керування транспортними засобами , рухалась автомобілем зі швидкістю щонайменше 80 км/год, в той час як ПДР України зобов`язують водія зі стажем водіння до двох років, на ділянці поза межами населеного пункту, вести керований транспортний засіб зі швидкістю не більше 70 км/год.
		   Вказує на те, що суд не врахував думки батьків-потерпілої, які просили справедливого покарання для обвинуваченої у виді реального позбавлення волі у максимальному розмірі.
		   Вважає що суд безпідставно врахував інвалідність ІІІ групи ОСОБА_6 , оскільки вона отримала її внаслідок вчиненого нею ж ДТП.
		   Заслухавши суддю-доповідача, потерпілих та прокурора, які підтримали подані скарги з викладених у них мотивів, обвинувачену та її захисника, які проти задоволення апеляції заперечили, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів дійшла наступних висновків. 
		   Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, в цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах апеляційної скарги.
		   Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину, за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи та не оспорюються в апеляційних скаргах, тому, відповідно до ст. 404 КПК України, колегією суддів не переглядається.
		Кваліфікація її дій за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої, також є вірною. 
		    Переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає встановленим та доведеним те, що ОСОБА_6 26 травня 2018 року о 19 год. 20 хв. керувала технічно справним автомобілем «Chevrolet Lacetti» реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухалася з двома пасажирами, без вантажу, автодорогою М-19 сполученням «Доманово Ковель - Чернівці Тереблече» від м. Чернівці в бік м. Тернополя. Під час керування автомобілем ОСОБА_6 не була достатньо уважною та не стежила належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, завдавати шкоди життю та здоров`ю громадян, чим порушила вимоги п. 2.3 (б, д) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями (ПДР України). Окрім того, ОСОБА_6 , не маючи достатнього стажу керування транспортними засобами (посвідчення водія отримала 26 травня 2018 року), проїжджаючи 359 км вказаної автодороги, що неподалік с. Плебанівка Теребовлянського району, рухалась автомобілем «Chevrolet Lacetti» зі швидкістю щонайменше 80 км/год, чим порушила ще й вимоги п. 12.6 (б) ПДР України, які зобов`язують водія зі стажем водіння до двох років, на ділянці дороги поза межами населеного пункту, вести керований транспортний засіб зі швидкістю не більше 70 км/год. В цей час вказаною ділянкою дороги у напрямку від м. Тернопіль до м. Чернівці, здійснюючи маневр обгону автомобіля «Ford Sierra», рухався автомобіль «Mercedes Benz GLE 350 р. н. НОМЕР_2 » під керуванням невстановленого слідством водія. До місця роз`їзду із автомобілем «Chevrolet Lacetti», невстановлений водій автомобіля «Mercedes Benz GLE 350» завершив маневр обгону автомобіля «Ford Sierra» та повернувся на раніше займану смугу для подальшого безпечного руху автомобіля, яким керувала ОСОБА_6 . Маючи об`єктивну можливість завчасно виявити зустрічний транспортний засіб, а саме: автомобіль «Mercedes Benz GLE 350», який рухався зустрічною смугою при виконанні маневру обгону, водій ОСОБА_6 , порушуючи вимоги п. 12.3 ПДР України, не вжила своєчасно заходів до зменшення швидкості руху керованого нею транспортного засобу аж до його повної зупинки, хоча зобов`язана була це зробити і мала таку технічну можливість, а через проявлену неуважність, відсутність достатніх навиків водіння та порушення безпечного швидкісного режиму, продовжувала рух. Лише після роз`їзду із зустрічним автомобілем «Mercedes Benz GLE 350», водій ОСОБА_6 без необхідності на те, різко змінила напрямок руху автомобіля вправо, допустила виникнення його заносу, втратила контроль над керованістю транспортним засобом, унаслідок чого виїхала поза межі проїзної частини дороги на узбіччя, а в подальшому - кювет та лісосмугу, де наїхала боковою частиною автомобіля «Chevrolet Lacetti» на дерево. Унаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, пасажир автомобіля «Chevrolet Lacetti» реєстраційний номер НОМЕР_1 неповнолітня ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримала відкриту черепно-мозкову травму у вигляді переломів кісток склепіння і основи черепа, крововиливів у речовину та під оболонки головного мозку; рану лобно-тім`яної ділянки, чола і спинки носа; садна лівої підочної та підщелепної ділянок, проекції лівого плечового суглобу, кистей, правих коліна і гомілки, синці повік очей, стегон, колін та правої гомілки; крововиливи у білкові оболонки очей, тобто тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 померла в приміщенні Теребовлянської центральної районної лікарні.
		    Доводи апелянтів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню у звязку з призначенням покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення праворушення внаслідок мякості, колегія суддів вважає обгрунтованими виходячи з наступного.
		   Відповідно до змісту ст. ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації.
		   Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		   Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справ застосовується як джерело права, у справі "Скоппола проти Італії" від 17.09.2009 зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. У справі "Бакланов проти Росії" від 09.06.2005 та "Фрізен проти Росії" від 24.03.2005, суд зазначив, що "досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним", а у справі "Ізмайлов проти Росії" від 16.10.2008 суд встановив, що "для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар для особи". 
		   Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом.
		   Згідно із ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах санкції частини статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		   Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		   Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		   Рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
		   Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці 2 пункту 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року із змінами та доповненнями, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням, належним чином мотивувавши прийняте рішення.
		   У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз`яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов`язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням також має бути належним чином мотивоване.
		   Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання і звільняючи від його відбування на підставі ст. 75 КК України, виходив з тяжкості вчиненого нею злочину, даних про особу обвинуваченої, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, визнала вину, є особою молодого віку, інвалідом ІІІ групи загального захворювання, має на утриманні малолітню дитину, характеризується позитивно за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, також врахував висновки, викладені в досудовій доповіді Борщівського районного сектору філії ДУ Центр пробації в Тернопільській області, а тому вважав, що виправлення та перевиховання обвинуваченої можливе без ізоляції від суспільства та призначив їй покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, від відбування якого звільнив на підставі ст.75 КК України, встановивши іспитовий термін 3 роки та поклавши на неї обов`язки, передбачені п.п. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України.
		   Однак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції звільняючи ОСОБА_6 від призначеного покарання з випробуванням в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, обставини вчинення злочину, зокрема, грубе порушення нею вимог ПДР України, яке вона допустила не маючи достатніх навиків керування автомобілем, що підтверджується вироком суду про те, що вона фактично не проходила теоритичне та практичне навчання в автошколі, непоправні для потерпілих наслідків у виді смерті їх дитини, думку потерпілих щодо призначення суворого покарання у виді реального позбавлення волі, невідшкодування їм заподіяної злочином шкоди, які не дають можливості прийти до висновку про виправлення обвинуваченої без відбування покарання і як наслідок постановив явно несправедливий вирок через м`якість призначеного покарання.
		   Так, Конституція України, серед інших, життя і здоров`я людини визнає найвищою соціальною цінністю.
		   За даних обставин, виходячи з завдань мети покарання, визначеної в статті 50 КК України, а також враховуючи положення ч. 2 ст. 65 КК України щодо індивідуалізації призначеного покарання, зокрема, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, колегія суддів вважає апеляційні вимоги потерпілих та прокурора про неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного покарання обґрунтованими, враховуючи вищенаведене, а також положення ст. 3 Конституції України, відповідно до якої, серед інших соціальних благ, життя людини визнається в Україні найвищою соціальною цінністю.
		    При цьому, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суспільну небезпечність особи винної, суспільну небезпечність вчиненого злочину, тяжкість наслідків у виді загибелі людини, та вважає, що звільнення засудженої від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку не буде відповідати принципам справедливості, індивідуалізації призначення покарання та не сприятиме виправленню засудженої й попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. 
		   Згідно із п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 413, ст. 414 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, а також невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
		   Призначаючи обвинуваченій покарання за ч.2 ст. 286 КК України у відповідності до положень ст.65 КК України колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що його слід визначити у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки, при цьому враховує: ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відносяться до категорії тяжких злочинів, а також невідшкодування нею потерпілим заподіяної внаслідок ДТП матеріальної та моральної шкоди, думку потерпілих щодо призначення їй суворого покарання у виді реального позбавлення волі, а також ту обставину, що обвинувачена сіла за кермо в день отримання водійських прав, не маючи належних навиків водіння, що підтверджується вироком Борщівського районного суду Тернопільської області у спрааві 595/391/19, яким засуджено ст.358 КК України інструктора з навчання ОСОБА_14 , який підписував відповідні документи щодо проходження навчання ОСОБА_6 , яка фактично не проходила ні теоритичного ні практичного навчання з керування автомобілем, тяжкість наслідків у виді загибелі єдиною дитини потерпілих, яка на момент ДТП була непонолітньою, грубі порушення нею вимог ПДР України, вказані обставини свідчать про неможливість виправлення ОСОБА_6 без реального відбування покарання. Проте, дані про особу обвинуваченої, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, є особою молодого віку, має на утриманні неповнолітню дітину, на обліку і лікаря психіатра та нарколога не перебуває, визнання нею вини, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, які також враховує колегія суддів, дають можливість не визначати обвинуваченій покарання у максимальному розмірі визначеному санкцією ч.2 ст.286 КК України, тому апеляційний суд вважає що покарання у виді 4 років позбавлення волі буде достатнім та необхідним для її виправлення та перевиховання, попередження нових злочинів, відповідатиме вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, та максимальний розмір додаткового покарання у виді трьох років позбавлення права керування транспортними засобами, за вищенаведених обставин, є доцільним.
		   При цьому колегія суддів хоч і вважає підставними доводи апелянтів що інвалідність ІІІ групи загального захворювання ОСОБА_6 отримала внаслідок вчиненого нею ДТП, а малолітня дитина народилась через чотири роки після скоєння пригоди, проте, в якості обставин, які характеризують особу обвинуваченої вважає за можливе врахувати їх при постановленні вироку.     
		   Перевіряючи доводи апелянтів з приводу того, що визнання ОСОБА_6 вини у скоєнні ДТП не є обставиною що помяшує її покарання, колегія суддів виходить з того, у вироці суду не міститься посилань на ст.66 КК України та взагалі не наведено обставин, які помякшують покарання обвинуваченої, вказану ж обставину враховано як дані що характеризують її ставлення до вчиненого у відповідності до положень ст.65 КК України .
		   Щодо посилань апелянтів на відсутність щирого каяття обвинуваченої та активного сприяння нею розкриттю злочину слід зазначити що у судовому рішенні при призначенні покарання вказані обставини не наведені.
		   З огляду на викладене, апеляційні скарги потерпілих та прокурора слід задовольнити частково, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 скасувати в частині звільнення її від відбування покарання з випробуванням та ухвалити новий вирок. 
		   На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 419, 420 КПК України, колегія суддів,-
		                       УХВАЛИЛА:
		   Апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та прокурора Теребовлянської окружної прокуратури ОСОБА_12 задовольнити частково.
		   Вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2022 року щодо ОСОБА_6 в частині звільнення її від призначеного покарання за ч. 2 ст. 286 КК України з випробування на підставі ст.75 КК України скасувати.
		   Ухвалити в цій частині новий вирок, яким вважати засудженою ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки. 
		   В решті вирок суду залишити без змін.
		   Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
		   Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення. 
		 
		 
		 
		Головуючий 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...