Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/31300/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; осіб, звільнених з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 08.08.2022. Зареєстровано: 09.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 10.08.2022.
Дата набрання законної сили: 05.08.2022
Номер судового провадження: A/855/2531/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/31300/20                                                                  Головуючий у 1 інстанції: Мазур А.С. 
		                                                                             Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  05 серпня 2022 року                                                                                          м. Київ
		  Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		Судді-доповідача                                            Вівдиченко Т.Р.
		Суддів                                                      Аліменка В.О.
		                                                               Кузьмишиної О.М.
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві   про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, -
		 
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:
		- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, щодо обмеження з 15.06.2020 року максимального розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та невиплату йому пенсії за вислугу років в повному обсязі; 
		- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 15.06.2020 року перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених раніше виплат.      
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ визнані неконституційними, застосування до спірних правовідносин положень статті 2 Закону № 3668-VІ щодо обмеження розміру пенсії позивача, які встановлені одним законом є протиправним.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
		Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у м. Києві, як пенсіонер Державної пенітенціарної служби України.
		Після звільнення з військової служби, з 15.06.2020 йому була призначена пенсія за вислугу років, відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 70% грошового забезпечення.
		З наявної у справі копії розрахунку від 15.06.2020 вбачається, що пенсія за вислугу років була обчислена позивачу з урахуванням наступних складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад - 9731,82 грн.; оклад за військове звання - 1480,00 грн.; надбавка за вислугу років 50% - 5605,91 грн.; середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці включаючи: надбавку за специфічні умови проходження служби - 100%, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень - 15%, премія - 69%.Основний розмір пенсії (70% грошового забезпечення): 19619,36 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії - 16380,00 грн.
		28 жовтня 2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про перерахунок з моменту її призначення без застосування обмеження максимальним розміром.
		02 листопада 2020 року листом № 2600-2020-8/155521 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві відмовило у задоволенні заяви позивача та повідомило про законність свої дій стосовно здійснення ним призначенні пенсії позивача у відповідності з вимогами ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. В тому ж листі відповідач повідомляв позивача, що ст. 7 Закону України №294-IХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність : з 01.01.2020 року - 1638,00 грн., з 01.07.2020 - 1712,00 грн., з 01.12.2020 - 1769,00 грн. Відповідно, максимальний розмір пенсії позивача визначався з урахуванням зазначених приписів законодавства.
		Не погоджуючись з обмеженням розміру призначеної пенсії, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені     Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті   46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (надалі - Закон №2262-ХІІ, в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу).
		Частиною 12 статті 43 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом і які були відряджені для роботи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах та одержували заробітну плату в порядку і розмірах, установлених для працівників цих органів та організацій, пенсії обчислюються виходячи з посадового окладу, встановленого за аналогічною посадою відповідно для осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
		08 липня 2011 року було прийнято Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.
		Згідно частини 1 статті 2 вищевказаного Закону № 3668-VI, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
		У відповідності до абзацу першого пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
		На підставі Закону № 3668-VI були внесені, також, зміни і до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
		Згідно частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у м. Києві та отримує пенсію, призначену за вислугу років, відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 70% грошового забезпечення.
		Водночас, згідно Розрахунків пенсії по пенсійній справі №2602044886 та листа  Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 02 листопада 2020 року № 2600-2020-8/155521, Пенсійним фондом обмежено максимальний розмір пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, а саме, з  15 червня 2020 року на рівні 16 830,00 грн. та з  01 липня 2020 року на рівні 17 120,00 грн. (а.с. 10-11).
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав на необхідність при визначенні розміру пенсії позивача застосовувати положення  статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI.
		При цьому, суд першої інстанції послався на   постанову Верховного Суду у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19.                    
		Разом з тим, правовідносини у даній справі №640/31300/20 за позовом ОСОБА_1 не є подібними до тих, що мали місце у справі № 580/234/19.
		Дослідивши зазначене судове рішення Верховного Суду у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, колегія суддів встановила, що   спір у вказаній справі виник за інших фактичних обставин, оскільки, позивач отримує пенсію за вислугу років як працівник льотного складу, призначену, відповідно до статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII.
		Водночас, у даній справі №640/31300/20, ОСОБА_1 призначена пенсія у відповідності із приписами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
		Зазначені відмінності у фактичних обставинах справи виключають можливість врахування висновків Верховного Суду у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі       № 580/234/19.
		Колегія суддів зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
		Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Верховний Суд   у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 09 вересня 2019 року у справі №463/925/17, від 14 травня 2019 року у справі №591/2109/17,   від 15 квітня 2019 року у справі №127/4270/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17 зазначив наступне: «…буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими».
		Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
		Щодо обмеження розміру пенсії позивача на підставі норм Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", слід зазначити наступне.
		Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
		Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
		Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
		При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто, є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
		Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
		Водночас, суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
		Оскільки, норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів вважає, що вони явно суперечать один одному.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
		Водночас, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
		У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також, на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
		Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
		Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19 та від 27 січня 2022 року у справі №240/7087/20, від 17 лютого 2022 року у справі №640/11168/20, від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20, від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21, від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18.
		Таким чином, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 2 Закону № 3668-VI.
		Враховуючи вищезазначене, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії ОСОБА_1 , право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
		З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 15 червня 2020 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років у розмірі 70% від усіх сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум.
		Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
		У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини «Сєрков проти України» (39766/05) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.
		Колегія суддів зазначає, що, хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.
		Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року у справі №826/6382/17 та від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17.
		Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №   30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
		Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
		При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
		Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
		Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2021 року скасувати та прийняти нове рішення.
		Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
		Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 15 червня 2020 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років у розмірі 70% від усіх сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в загальному розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
		 
		   Суддя-доповідач                                                                         Вівдиченко Т.Р.
		          
		   Судді                                                                                            Аліменко В.О.
		                                                                                                  
		                                                                                                         Кузьмишина О.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...