Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/3667/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 10.08.2022.
Дата набрання законної сили: 03.08.2022
Номер судового провадження: 61-408ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		03 серпня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 521/3667/20
		провадження № 61-408св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., 
		Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі - ОСОБА_2 ,
		треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року в складі судді Мирончук Н. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення.
		 
		В обґрунтування позову вказала, що з 2003 року вона проживає і зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Вселилась вона до вказаного будинку як член сім`ї власниці будинку ОСОБА_5 , яка померла у 2011 році. Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняли ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вважала, що як член сім`ї померлої власниці житла, вона має право проживати у цьому будинку, проте ОСОБА_2 виселив її з вказаного будинку. 
		Враховуючи, що вона не має іншого житла, окрім спірного, позивач просила суд усунути їй перешкоди у користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1 шляхом вселення, та зобов`язати відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні вказаним будинком.
		Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 вказала, що вона проживала саме у будинку під літ. «И» , з якого відповідач її виселив у будинок під літ. «А», який не відповідає санітарно-житловим нормам.
		З огляду на зазначене позивач просила суд усунути їй перешкоди у користуванні житловим будинком під літ. «И» за вказаною адресою, шляхом вселення, та зобов`язати відповідача не чинити їй перешкоди у користуванні вказаним будинком.
		 
		Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
		 
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено. 
		Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим приміщенням - кімнатою площею 12,4 кв. м, яка знаходиться на першому поверсі житлового будинку, під літерою «И», загальною площею 256,7 кв. м, житловою площею 69,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
		Вселено ОСОБА_1 у вказане житлове приміщення. 
		Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні вказаним житловим приміщенням.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що позивач набула право користування спірним житлом згідно із законом, вселившись у нього та зареєструвавши місце проживання в установленому законом порядку за згоди власника цього будинку, а відповідач, який при цьому не є власником спірного будинку, чинить їй перешкоди у користуванні вказаним житловим приміщенням.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		 
		У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Малиновського районного суду                м. Одеси від 16 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		 
		Заявник посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 03 лютого у справі № 643/3624/16, від 24 лютого у справі                                    № 940/1287/19-ц, від 07 грудня 2020 року у справі № 753/15947/18.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи не врахували обставини, що мають значення для її правильного вирішення, а саме те, що за показаннями позивача вона з                    2003 року проживала у спірному будинку під літ. «И», натомість матеріалами підтверджено, що станом на 2003 рік по АДРЕСА_1 існував лише будинок, який складався із літ. «А» і «Б». 
		Житлове приміщення під літ. «И» є таким, що збудоване самочинно, тому вселення у це приміщення суперечить закону.
		Позивач не є членом сім`ї відповідача, не пов`язана із ним спільним побутом та ніколи не вела спільне господарство, отже не довела, що вселилась до спірного будинку у передбаченому законом порядку.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		20 червня 2022 року справу передано судді-доповідачу.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонеркою за віком, з 2003 року мешкає та з 18 лютого 2005 року зареєстрована за адресою:                  АДРЕСА_1 .
		Домоволодіння, загальною площею 400 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складається з: житлового будинку літ. «А», загальною площею 69,8 кв. м та площею самочинно збудованого - 35,3 кв. м; житлового будинку літ. «Б», загальною площею 73,5 кв. м; житлового будинку літ. «И», загальною площею 256,7 кв. м, який самочинно збудований                         (а.с.15-16).
		 
		Згідно із технічним паспортом від 25 вересня 2009 року будинок АДРЕСА_1 станом на 24 липня 2008 року належав                       ОСОБА_5 і складався з двох будинків, під літерами «А» та «И». Будинок під літерою «И» побудовано самочинно (а.с. 87, зворотній бік).
		 
		На першому поверсі цього самочинно збудованого ОСОБА_5 будинку під літерою «И» знаходиться кімната площею 12,4 кв. м (а.с. 88, 90).
		 
		Після смерті ОСОБА_5 у 2012 році спадщину у вигляді   65/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_2 отримали: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Свідоцтво про право на спадщину на самочинно збудований житловий будинок літ. «И» не видавалось.
		 
		Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 2019 рік домоволодіння по                              АДРЕСА_1 складається з житлових будинків під літ. А і Б та самочинно збудованого будинку літ. И.
		 
		ОСОБА_1 з приводу її виселення у червні 2019 році з кімнати площею 12,4 кв. м, яка знаходиться у будинку літ. «И» за адресою: АДРЕСА_1 , зверталась із заявою до органів поліції, на що отримала відповіді, у яких було вказано, що з метою фіксування факту виселення та зміни замків було здійснено виїзд за зазначеною адресою, де по прибуттю було оглянуто житло, яке на момент прибуття було зачинене.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
		 
		За положеннями статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		 
		Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплено положення про те, що громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей.
		 
		Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України та частини першої статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони  постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
		 
		Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		 
		Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
		 
		Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.
		 
		Установлено, що ОСОБА_1 набула право користування будинком на АДРЕСА_1 згідно із законом, вселившись у нього та зареєструвавши місце проживання в установленому законом порядку за згоди ОСОБА_5 .
		 
		Оскільки відповідач ОСОБА_2 виселив позивача із цього будинку і чинить перешкоди у користуванні ним, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом її вселення до спірного житла.
		 
		Ухваливши рішення про вселення позивача у конкретне приміщення вказаного будинку (кімнату площею 12,4 кв. м, яка знаходиться на першому поверсі житлового будинку під літерою «И» домоволодіння на АДРЕСА_1 ), суди попередніх інстанцій вселили особу у самочинно збудоване приміщення і фактично вирішили питання про порядок користування цим майном між його співвласниками, не врахувавши, що такі вимоги позивачем не заявлялись.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 405 ЦК України та статті 156 ЖК України є безпідставними, з огляду на таке.
		Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		 
		У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня                       2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
		 
		Верховний Суд, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та встановлених обставин справи, які підтверджено її матеріалами, вважає за можливе вселення ОСОБА_1 до будинку на АДРЕСА_1 , оскільки остання має право на проживання у спірному будинку, 
		а відповідач ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні спірним житлом, відмова у задоволенні вказаних вимог призведе до порушення права на житло ОСОБА_1 , гарантованого статтею 8 Конвенції, оскільки іншого житла остання не має.
		 
		Разом з тим колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що вселення особи у самочинно збудоване приміщення суперечить вимогам закону.
		 
		Як слідує із матеріалів справи та не заперечується сторонами будинок під  літ. «И» є самочинно збудованим приміщенням у складі домоволодіння під   АДРЕСА_2 . І саме у зв'язку із цією обставиною ОСОБА_5 його не успадкувала.
		Згідно зі статтею 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
		 
		Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості, так і не можуть виникнути житлові права на це будівництво у забудовника або членів її сім`ї. 
		 
		За змістом статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
		 
		Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (стаття 380 ЦК України).
		 
		Ураховуючи те, що самочинно збудований будинок під літ. «И» у складі домоволодіння на АДРЕСА_1 не є житловим будинком у розумінні статті 380 ЦК України, не призначений та не придатний для постійного або тимчасового проживання у ньому, суди дійшли помилкового висновку про вселення позивача до вказаного приміщення, зокрема до кімнати площею 12,4 кв. м.
		 
		Колегія суддів вважає, що оскільки позивач проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , без зазначення конкретного будинку або кімнати у цьому домоволодінні, то саме в такому обсязі її житлові права мають бути поновленими.
		 
		Вселивши позивача у будинок літ. «И» на АДРЕСА_1 , суди попередніх інстанцій не врахували усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та неправильно застосували вказані норми матеріального права.
		З урахуванням викладеного оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом зазначення про часткове задоволення вимог позивача та вселення її до домоволодіння АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні саме зазначеним житловим приміщенням.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають зміні.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 задовольнити частково. 
		 
		Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року змінити шляхом викладення резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції.
		 
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення задовольнити частково.
		 
		Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 шляхом її вселення у це домоволодіння.
		 
		Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 .
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                 Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                            О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...