Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/7088/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 10.08.2022.
Дата набрання законної сили: 01.08.2022
Номер судового провадження: 51-3815км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020140090000840

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		01 серпня 2022 року
		м. Київ
		справа № 161/7088/20
		провадження № 51-3815км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		засудженого  ОСОБА_6 ,
		захисника  ОСОБА_7 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6  ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 жовтня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 20квітня 2021 року, постановлені в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140090000840, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Луцька, жителя цього АДРЕСА_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 , раніше судимого за вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 12червня 2020 року за ч. 3 ст.408 Кримінального кодексу України (далі  КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 цього Кодексу звільненого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку терміном на 2роки,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
		Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 жовтня 2020року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_6 зараховано у строк покарання термін попереднього ув`язнення з 28 березня 2020 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку обставин, 05березня 2020 року, приблизно о 23:00, перебуваючи у приміщенні залізничного вокзалу на АДРЕСА_3 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, які виникли під час словесного конфлікту з ОСОБА_8 , умисно наніс приблизно 9 ударів руками у груди потерпілому.
		Надалі 06 березня 2020 року, приблизно о 01:40, будучи у вищевказаному місці, ОСОБА_6 продовжуючи свої злочинні дії, направлені на спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, умисно наніс останньому один удар рукою в голову, один удар рукою у живіт і два удари рукою в голову, спричинивши тим самим потерпілому тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння, а саме тупої травми живота у вигляді розриву селезінки з внутрішньо-черевною кровотечою та гострою постгеморагічною анемією.
		Рівненський апеляційний суд ухвалою від 20 квітня 2021 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 без змін.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення та закрити кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 в суді та вичерпаності можливості їх отримати.
		Обґрунтовуючи своїй вимоги захисник зазначає про те, що процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні здійснювали неналежні прокурори, оскільки ОСОБА_6 на час вчинення інкримінованих йому дій був військовослужбовцем, а тому процесуальне керівництво відповідно до п. 9 наказу Генерального прокурора України № 12гн від 29 серпня 2014 року «Про особливості діяльності військових прокуратур» повинні були здійснювати прокурори відповідної військової прокуратури, а не як у даному випадку прокурори Луцької місцевої прокуратури.
		З огляду на такі порушення, захисник вважає, що зібрані у справі докази є недопустимими, оскільки були отримані під процесуальним керівництвом прокурора, який не мав права брати участь у кримінальному провадженні щодо її підзахисного.
		На цих же підставах захисник вважає неправомірним повідомлення ОСОБА_6 про підозру і затвердження обвинувального акта щодо нього. Крім того, здійснення повідомлення про підозру її підзахисному було без залучення захисника, що, на думку захисника, свідчить про порушення права на захист ОСОБА_6 . 
		Також, на переконання ОСОБА_7 , протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками не відповідають вимогам ст. 228 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК), оскільки фотографії статистів значно відрізняються за віком та зовнішністю від засудженого та є неналежної якості, що позбавило свідків та потерпілого здійснювати впізнання ОСОБА_6 .
		До того ж, на думку захисника, висновок судово-медичного експерта № 216 від 26березня 2020року є неналежним та неправильним, оскільки ним не спростовано того, що тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, які потерпілий зазначив під час слідчого експерименту від 23 березня 2020 року, сторона обвинувачення не надала доказів, які б підтверджували повноваження експерта, який проводив вищевказану експертизу. При цьому вказує, що експертові не було надано паспорта чи іншого документа для встановлення особи обстежуваного, а також у висновку не зазначено часу проведення судово-медичної експертизи.
		Також до Верховного Суду від засудженого ОСОБА_6 надійшли доповнення до касаційної скарги захисника, в яких засуджений наводить доводи щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам та допущені, на його думку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило. 
		Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
		Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу сторони захисту, просили її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі. 
		Прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у касаційній скарзі захисника доводів, заперечила проти її задоволення, просила постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення залишити без зміни.
		Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Виходячи з наведених положень процесуального закону, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		З огляду на викладене доводи касаційної скарги захисника щодо незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів і, відповідно, встановленими фактичними обставинами справи не є предметом перегляду суду касаційної інстанції. 
		Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги, який порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів не встановив.
		Як зазначено уст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		При перевірці матеріалів кримінального провадження не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
		Згідно з вимогами ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст.94цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
		Зокрема, такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , даними, що містяться в протоколах огляду місця події від 16 і 20 березня 2020 року, протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17 і 23 березня 2020 року, за якими потерпілий і свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_10 упізнали ОСОБА_6 , протоколі слідчого експерименту від 23 березня 2020 року, за яким потерпілий відтворив обставини нанесення йому засудженим ударів, протоколі огляду предмета від 24 березня 2020 року, яким оглянуто відеозаписи з камер відеоспостереження на залізничному вокзалі м. Луцька, на яких зафіксовано обставини конфлікту між потерпілим і засудженим та факт нанесення ОСОБА_6 ударів ОСОБА_8 , у висновку експерта від 26 березня 2020року № 216, яким, зокрема, визначено ступінь тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , їх локалізацію, давність та механізм утворення, а також іншими доказами, зміст яких детально наведено у вироку.
		Зазначені у вироку докази є логічним, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи сторони захисту про протилежне Верховний Суд вважає безпідставними. 
		Установивши фактичні обставини кримінального провадження, оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК. 
		Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і Верховний Суд.
		Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга захисника не містить.
		Сторона захисту в касаційній скарзі вказує на невідповідність протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками вимогам ст. 228 КПК, однак Верховний Суд не погоджується з такими твердженнями захисту.
		Приписами ч. 6 ст. 228 КПК визначено, що за необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, з додержанням вимог, зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті. Зокрема, перед пред`явленням особи для впізнання слідчий, прокурор повинен з`ясувати, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу.
		Оцінивши зазначені протоколи, суд першої інстанції вважав, що вони є належними і допустимими доказами винуватості ОСОБА_6 .
		Верховний Суд вважає такі висновки місцевого суду правильними. 
		З вказаних протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками видно, що особи зображені на фотознімках є однієї статі, не мають різких відмінностей у віці, та зовнішності з особою, яка підлягала впізнанню. Самі фотознімки є однаковими за розмірами і не мають якихось відмінностей, які б виділяли їх серед інших. 
		Вказівка захисника про те, що фотознімки є чорно-білі, а тому потерпілий і свідки не змогли здійснити впізнання ОСОБА_6 за кольором волосся, формою голови чи очей, не відповідають даним, що відображені у цих протоколах, оскільки як потерпілий, так і свідки впізнали засудженого за загальними рисами обличчя, формою голови й очей, а не за кольором, як про це зазначає захисник.
		При цьому чорно-білий колір фотознімків є достатньої якості, що відображає зазначені риси, за якими потерпілий і свідки впізнали ОСОБА_6 . 
		З огляду на викладене Верховний Суд доходить висновку, що істотних порушень кримінального процесуального закону при проведенні цієї слідчої дії допущено не було.
		Твердження захисника про те, що висновок судово-медичного експерта № 216 від26березня 2020року є неналежним та неправильним, оскільки ним не спростовано того, що тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, які потерпілий зазначив під час слідчого експерименту від 23 березня 2020 року, сторона обвинувачення не надала доказів, які б підтверджували повноваження експерта, який проводив вищевказану експертизу, експертові не було надано паспорта чи іншого документа для встановлення особи обстежуваного, а також у висновку не зазначено часу проведення судово-медичної експертизи, є необґрунтованими. 
		За ч. 1 ст. 102 КПК у висновку експерта повинно бути зазначено: 1) коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; 2) місце і час проведення експертизи; 3) хто був присутній при проведенні експертизи; 4) перелік питань, що були поставлені експертові; 5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; 6) докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка; 7)обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.
		Вказаним положенням кримінального процесуального закону висновок судово-медичного експерта № 216 від 26березня 2020року достатньою мірою відповідає.
		Зокрема, у висновку зазначено, що він складений у приміщенні Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи управління охорони здоров`я Волинської обласної державної адміністрації судово-медичним експертом ОСОБА_12 , яка має стаж експертної роботи з 2008 року, 5-й кваліфікаційний клас судового експерта, вищої кваліфікаційної категорії, посвідчення № 530/19. 
		Таким чином, зазначений висновок складений у належній установі і належним експертом, повноваження і кваліфікація якого не викликає сумніву. При цьому матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що сторона захисту заявляла клопотання про допит експерта ОСОБА_12 , зокрема, для встановлення її повноважень, хоча не була позбавлена такого права. 
		Також, всупереч твердженням захисника, у висновку зазначений час, коли почата і закінчена експертиза, а саме з 25 березня 2020 року по 26 березня 2020 року.
		Вказівка ОСОБА_7 про те, що експертові не було надано паспорта чи іншого документа для встановлення особи обстежуваного, не заслуговує на увагу, оскільки вказана вище експертиза проводилась, не за результатами безпосереднього обстеження потерпілого, а за результатами дослідження матеріалів кримінального провадження і представленої копії медичної карти стаціонарного хворого №6746/386/390 на ім`я ОСОБА_8 , що не суперечить Правилам судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року N 6.
		Аргументи ОСОБА_7 , що висновком судово-медичної експертизи не спростовано того, що тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, які потерпілий зазначив під час слідчого експерименту від 23 березня 2020 року, є безпідставними, оскільки зазначеним висновком навпаки підтверджено, що не виключається можливість виникнення виявлених у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень за обставин, на які він вказує в ході проведення слідчого експерименту від 23 березня 2020 року. При цьому при проведенні слідчого експерименту за участі потерпілого, останній розповів про обставини нанесення йому засудженим ударів і показав на статисті, як саме і куди йому завдавались удари. 
		На цих підставах Верховний Суд відхиляє зазначені доводи захисника.
		Щодо тверджень сторони захисту про те, що процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні здійснювали неналежні прокурори, Верховний Суд зазначає таке.
		У цьому кримінальному провадженні, після внесення слідчим слідчого відділу Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, постановою прокурора Львівської місцевої прокуратури № 2 від 17 березня 2020року визначено територіальну підслідність за слідчим відділом Луцького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області, оскільки було встановлено, що злочин відносно ОСОБА_8 було вчинено на території міста Луцька Волинської області. 
		У цей же день вказане кримінальне провадження за підписом заступника прокурора Львівської області було скеровано заступнику прокурора Волинської області.
		19 березня 2020 року постановою першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури у цьому кримінальному провадженні призначено прокурорів Луцької місцевої прокуратури ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Останній прокурор погоджував повідомлення про підозру ОСОБА_6 , повідомлення про заміну раніше повідомленої підозри і затверджував обвинувальний акт. 
		На думку сторони захисту, оскільки ОСОБА_6 на час вчинення інкримінованих йому дій був військовослужбовцем, тому процесуальне керівництво відповідно до п. 9 наказу Генерального прокурора України № 12гн від 29 серпня 2014року «Про особливості діяльності військових прокуратур» повинні були здійснювати прокурори відповідної військової прокуратури, а не як у даному випадку прокурори Луцької місцевої прокуратури.
		Вказане порушення, за міркуванням ОСОБА_7 , свідчить про те, що зібрані у справі докази є недопустимими, оскільки були отримані під процесуальним керівництвом прокурора, який не мав права брати участь у кримінальному провадженні, а також неправомірного повідомлення ОСОБА_6 про підозру і затвердження обвинувального акта щодо нього.
		Верховний Суд не може погодитись з таким твердженнями захисту. 
		Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК прокурором є особа, яка обіймає посаду, передбачену ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» та діє у межах своїх повноважень.
		Законом України «Про прокуратуру» визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (ст. 1); єдність системи прокуратури України забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності прокуратури, єдиним статусом прокурорів, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів та ін. (ч. 5 ст. 7); прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (ч. 2 ст. 15).
		Виходячи з системного аналізу зазначених вище норм, поняття «прокурор», яке вживається у КПК, розглядається як посадова особа, яка займає відповідну посаду в органах прокуратури, які складають єдину систему, здійснює повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні та визначена у порядку ст.37КПК, а також прокурори вищого рівня, визначених у ч. 4 ст. 36 КПК (Генеральний прокурор України, його перший заступник та заступники, керівники регіональної прокуратури, його перший заступник та заступники).
		Положення КПК, на відміну від підслідності, визначеної у ст. 216 цього Кодексу, не закріплюють окремих правил щодо визначення прокурора у кримінальному провадженні, зокрема за суб`єктом вчинення злочину.
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що здійснення процесуального керівництва у цьому кримінальному провадженні, яке стосується загального кримінального злочину і не пов`язаного з проходженням служби, за принципами територіальності прокурорами Луцької місцевої прокуратури, а не прокурорами військової прокуратури, з урахуванням того, що ОСОБА_6 після укладення ним контракту у 2017 році для проходження військової служби, починаючи з 11липня 2017 року самовільно залишив місце служби з метою ухилення від військової служби, за що 12 червня 2020 року був засуджений Костопільським районним судом Рівненської області за ч. 3 ст. 408 КК (дезертирство), не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і не тягне за собою визнання доказів недопустимими, а слідчих і процесуальних дій під час досудового розслідування незаконними. 
		До того ж захисник у касаційній скарзі не навела жодного обґрунтування того, як здійснення процесуального керівництва у цьому кримінальному провадженні прокурорами Луцької місцевої прокуратури, замість прокурорів військової прокуратури, порушило фундаментальні права і свободи особи, гарантовані у документах, що згадані у ст. 87 КПК, або іншим чином позначилось на реалізації стороною захисту своїх прав, визначених КПК. 
		Посилання захисника на постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року (справа № 754/7061/15, провадження № 51-4584кмо18) є не релевантним, оскільки згадане судове рішення стосується ситуації відсутності підпису на постанові прокурора про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні. Натомість у цій справі міститься постанова першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури від 19березня 2020 року, якою у цьому кримінальному провадженні призначено прокурорів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (т. 1, а.к.п. 227). Згадана постанова відповідає передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у том числі, підписана службовою особою, яка її прийняла. 
		Твердження захисника про те, що при здійсненні повідомлення ОСОБА_6 про підозру було порушено його право на захист через відсутність при здійсненні цієї процесуальної дії захисника, є необґрунтованими.
		По-перше, обставини цього кримінального провадження не є такими, що відповідно до вимог ст. 52 КПК вказують на обов`язкову участь захисника. 
		По-друге, глава 22 КПК не містить будь-яких застережень про необхідність залучення захисника при здійсненні повідомлення особі про підозру. 
		Як слідує з матеріалів кримінального провадження, 27 березня 2020 року ОСОБА_6 було здійснено повідомлення про підозру. Надалі, оскільки після повідомлення ОСОБА_6 про підозру останній виявив бажання мати захисника та не міг його залучити самостійно через скрутне матеріальне становище, у цей же день йому було призначено захисника ОСОБА_15 (т. 1, а.к.п. 212215).
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що у цьому кримінальному провадженні не було допущено порушень права ОСОБА_6 на захист, а тому Суд відхиляє зазначені доводи захисника. 
		Що стосується поданих засудженим доповнень до касаційної скарги захисника, Верховний Суд зазначає таке. 
		За змістом положень статей 432, 403 КПК до початку касаційного розгляду особа, яка подала касаційну скаргу, має право змінити та/або доповнити її.
		Однак засуджений не подавав касаційної скарги, попри те, що мав достатньо часу, щоб звернутися з касаційною скаргою. Також його захисник ОСОБА_7 , за чиєю касаційною скаргою було відкрите касаційне провадження, не скористалась своїм правом на подання доповнень до касаційної скарги, хоча не була позбавлена можливості це зробити. 
		Таким чином, указані доповнення до касаційної скарги захисника, подані засудженим, не є предметом касаційного перегляду. 
		Тим не менше, ознайомившись зі змістом цих доповнень, Верховний Суд не знайшов підстав для виходу за межі касаційної скарги захисника в порядку, передбаченому ч.2 ст.433КПК, та не встановив обставин, які б вказували на допущення судами попередніх інстанцій істотного порушення вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що були б безумовними підставами для скасування постановлених щодо ОСОБА_6 судових рішень при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції. 
		Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при постановленні рішень.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судових рішень, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
		Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436438, 441, 442КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а постановлені у справі рішення  без зміни.
		На цих підставах Верховний Суд ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 жовтня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 20квітня 2021 року щодо ОСОБА_6  без зміни.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...