Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 592/6875/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти правосуддя.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 10.08.2022.
Дата набрання законної сили: 02.08.2022
Номер судового провадження: 51-1310км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015200000000180

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		02 серпня 2022 року
		м. Київ
		справа № 592/6875/15-к
		провадження № 51-1310км22
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 
		2021 року й ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України (стаття 375 КК України визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України № 3-р(ІІ)2022 від 08 червня 2002 року).
		Вступ
		Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалась у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України за наступних обставин.
		ОСОБА_6 , будучи суддею Ковпаківського районного суду м. Суми, маючи відповідну фахову підготовку та досвід роботи, з метою постановлення завідомо неправосудних ухвал, з карєриських мотивів та інших особистих інтересів, знехтувала вимогами законодавства і постановила низку завідомо неправосудних ухвал, якими незаконно застосувала запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту до учасників мирної акції протесту, що відбулась 26-27 січня 2014 року біля будівлі Сумської обласної ради за адресою: пл. Незалежності, 2, м. Суми.
		Суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 невинуватою у вчинених кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України та виправдав її в зв`язку з недоведеністю вини та відсутність в діях складу кримінальних правопорушень. 
		Апеляційний суд, після розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення, вирок районного суду залишив без зміни.
		Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, прокурор подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
		 Про законність виправдання особи в даному кримінальному провадженні;
		 Щодо правильності застосування судами норм кримінального процесуального закону при постановленні своїх рішень.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Гадяцького районного суду Полтавської області від 
		06 жовтня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України та виправдано в зв`язку з недоведеністю її вини та відсутністю в діях складу кримінальних правопорушень.
		Органами досудового розслідування ОСОБА_6  обвинувачувалась у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України за наступних обставин.
		ОСОБА_6 будучи суддею Ковпаківського районного суду м. Суми, діючи умисно, з метою постановлення завідомо неправосудних ухвал при фактичному здійсненні правосуддя, з кар`єристських мотивів, достовірно знаючи, що учасники мирної акції протесту повідомлені про підозру у вчиненні тяжкого злочину, всупереч вимогам ч. 1 ст.276 КПК України,за відсутності достатніх, належних та допустимих доказів, які б вказували на обґрунтованість підозри ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 341 КК України, а також чітко усвідомлюючи, що ризики, які б давали будь-які підстави вважати, що вони можуть вчинити дії, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України, відсутні, враховуючи, що відомості, викладені у клопотанні про обрання їм запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є недостовірними, не були доведені прокурором у ході судового засідання, усвідомлюючи завідомо неправосудний характер прийнятого рішення і бажаючи цього, всупереч вимогам ч. 3 ст. 176, 
		ч. 2 ст. 177, ч. 1 ст. 178, ч. 1 ст. 194 КПК України, 27  28 січня 2014 року, перебуваючи у нарадчій кімнаті склала, підписала та постановила, оголосивши у судовому засіданні, завідомо неправосудні ухвали про застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту до учасників мирної акції протесту, що відбулась 26-27 січня 2014 року біля будівлі Сумської обласної ради за адресою: пл. Незалежності, 2, м. Суми, ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та 
		ОСОБА_9 .
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. 
		Суть доводів касаційної скарги прокурора зводиться до того, що він вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини, які мають значення для кримінального провадження, оскільки, на його думку, в матеріалах кримінального провадження наявна достатня сукупність доказів вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 
		ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України, що за умови їх належного дослідження, повністю підтверджують вину останньої у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень.
		Разом з цим, на думку прокурора, суд першої інстанції безпідставно ухвалив виправдувальний вирок щодо  ОСОБА_6 , а не закрив кримінальне провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КК України в зв`язку з тим, що стаття 375 КК України визнана неконституційною відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11червня 2020року №7-р/2020.
		Також стверджує, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПКУкраїни і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора.
		При цьому суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскількибезпідставно відхилив клопотання прокурора про повторне дослідження ряду доказів, внаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу прокурора не подавались.
		У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення поданої касаційної скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора не підлягає задоволення з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
		Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до 
		ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo» («у випадку сумніву  на користь обвинуваченого»), згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу. 
		Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення. 
		Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.
		Повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження, колегія суддів зазначає, що ухвалюючи виправдувальний вирок за пред`явленим обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України, суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону.
		Так, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, мотивуючи своє рішення про невинуватість ОСОБА_6 і виправдання останньої, дійшов обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено та судом не встановлено жодних доказів на підтвердження вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень та наявності в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України.
		З такими висновками погоджується і колегія суддів з наступних підстав.
		Про законність виправдання особи в даному кримінальному провадженні.
		Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 обвинувачувалась у тому, що вона, будучи суддею Ковпаківського районного суду м. Суми, маючи відповідну фахову підготовку та досвід роботи, з метою постановлення завідомо неправосудних ухвал, з кар`єриських мотивів та інших особистих інтересів, знехтувала вимогами законодавства і постановила низку завідомо неправосудних ухвал, якими незаконно застосувала запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту до учасників мирної акції протесту, що відбулась 
		26-27 січня 2014 року біля будівлі Сумської обласної ради за адресою: 
		пл. Незалежності, 2, м. Суми, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України.
		Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, встановив, що усі надані докази стороною обвинувачення, окрім підтвердження того, що 
		ОСОБА_6 , на час інкримінованих їй кримінальних правопорушень дійсно перебувала на посаді судді Ковпаківського районного суду м. Суми та нею було ухвалені рішення про застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , не містять підтвердження вчинення нею кримінальних правопорушень, в яких вона обвинувачувалась, як немістять і доведеності необхідних складових елементів кримінальних правопорушень, а саме об`єктивної та суб`єктивної їх сторони.
		При цьому норми, сформульовані в статтях 371 і 375 КК України, конкурують за ознаками предмета і суб`єкта.
		У даному кримінальному провадженні стороною обвинувачення докази на підтвердження винуватості ОСОБА_6 було надано без будьякого розмежування.
		Жоден із доказів сторони обвинувачення також не підтверджує того, у чому полягає незаконність дій судді ОСОБА_6 під час ухвалення нею рішень відносно потерпілих у даному кримінальному провадженні, у чому виражається неправосудність судових рішень прийнятих нею, та того, що суддя діяла з кар`єрських мотивів та інших особистих інтересів.
		Тобто поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
		Що стосується матеріалів даного кримінального провадження, то суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК України у судовому засіданні перевірив зібрані під час досудового розслідування та судового провадження докази, на які посилалася сторона обвинувачення, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів та дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурором не доведено в суді наявність в діях  ОСОБА_6 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 375 КК України. 
		При цьому слід зазначити, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив той факт, що ні в обвинувальному акті, ні в судовому засіданні, стороною обвинувачення не зазначено та не доведено, яку завідомо неправильну норму матеріального права було застосовано слідчим суддею ОСОБА_6 під час ухвалення рішень, чи які грубі порушення норм процесуального права допущено під час розгляду нею клопотань про обрання потерпілим запобіжних заходів, чи яка завідома невідповідність містилася у висновках викладених нею в ухвалах, що не відповідала фактичним обставинам кримінального провадження.
		Окрім того, стороною обвинувачення не доведено жодним наданим доказом, викладене обвинувачення, в частині кар`єристських мотивів, а тим більше інших не конкретизованих корисливих мотивів чи інших особистих інтересів судді, під час прийняття нею рішень, а саме у чому вони полягали та чим підтверджуються.
		Тобто стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_6 постановила завідомо неправосудні ухвали про обрання потерпілим запобіжних заходів з кар`єрських мотивів та інших особистих інтересів. 
		Отже, суд першої інстанції обґрунтовано виправдав ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, з чим погодився апеляційний суд та погоджується і колегія суддів.
		За таких обставин доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є необґрунтованими.
		Щодо правильності застосування судами норм кримінального процесуального закону при постановленні своїх рішень.
		Так, що стосується доводів прокурора про те, що суд першої інстанції безпідставно ухвалив виправдувальний вирок щодо  ОСОБА_6 , а не закрив кримінальне провадження в зв`язку з визнанням статті 375 КК України неконституційною відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11червня 2020року №7-р/2020, то колегія суддів вважає їх неспроможними з таких мотивів.
		Презумпція невинуватості є не лише обов`язковим елементом реалізації конституційного права на судовий захист, без якого справедливий судовий розгляд неможливий, а й важливою конституційною гарантією, яка потребує справедливого судового розгляду й ефективного судового захисту. Зазначене обумовлює потребу в забезпеченні особі можливості висловлювати позицію стосовно своєї невинуватості, доводити цю позицію в судовому порядку, інакше будуть порушені основні засади судочинства, зокрема визначенічастиною другоюстатті 129 Конституції України, як-от: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 1); змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3). Викладені основні засади судочинства є також загальними засадами кримінального провадження (пункти 3,15частини першої статті 7 КПК України).
		Необґрунтоване кримінальне переслідування є посяганням на гарантованестаттею 28Конституції України право кожного на повагу до його гідності (частина перша), тому держава зобов`язана забезпечити можливість реабілітації особи після закриття кримінального провадження, тобто відновлення її честі, доброго імені, репутації, які постраждали у зв`язку з висунутою їй підозрою чи обвинуваченням щодо вчинення кримінального правопорушення, а також гарантувати перевірку в судовому порядку законності й обґрунтованості кримінального переслідування та ухвалених під час його здійснення процесуальних рішень, про що зазначає у своєму Рішенні Конституційний Суд України № 3-р(ІІ)2022 від 08 червня 2022 року. 
		Колегія суддів акцентує увагу на тому, що закриття кримінального провадження стосовно особи без її на те згоди та подальшого ефективного судового захисту, залишає сумнів у невинуватості особи та унеможливлює реабілітацію особи після такого закриття, що призводить до порушення права особи на судовий захист.
		Держава зобов`язана забезпечити завершення кримінального провадження стосовно особи в разі набрання чинності законом, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою. Однак принцип презумпції невинуватості обумовлює необхідність створення таких механізмів юридичного регулювання щодо завершення кримінального провадження, які убезпечать від сумнівів у винуватості особи у вчиненні такого діяння, яке вважалось кримінальним правопорушенням до його декриміналізації.
		Також колегія суддів зазначає, що пунктом 4частини 1 статті 284 КПК України визначено підставу для обов`язкового й автоматичного закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування, якщо набрав чинності закон, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою, зокрема шляхом ухвалення прокурором постанови про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного. Тобто правомірною (легітимною) метою такого припису статті 284 КПК України є припинення кримінального переслідування стосовно особи за діяння, яке перестало бути суспільно небезпечним і більше не є злочином відповідно до законодавства про кримінальну відповідальність, що за загальним правилом має виключати продовження кримінального провадження й узгоджується з принципами зворотної дії в часі більш м`якого кримінального закону. Водночас закриття кримінального провадження має бути здійснене з дотриманням як указаних принципів, так і інших конституційних принципів та прав, зокрема принципу презумпції невинуватості, прав на повагу до людської гідності, на судовий захист.
		Підстави для закриття кримінального провадження з огляду на спричинені ними юридичні наслідки для особи, стосовно якої відбувається таке закриття, в теорії права та правозастосовній практиці прийнято класифікувати як реабілітуючі та нереабілітуючі. 
		Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що в сталій судовій практиці підставу для закриття кримінального провадження, визначенупунктом 4частини 1 статті 284 КПК України, не прийнято відносити до реабілітуючих підстав, оскільки спричиняє несприятливі наслідки для репутації особи, стосовно якої відбулося таке закриття. 
		Колегія суддів наголошує, що особі, стосовно якої закрито кримінальне провадження за визначеною нереабілітуючою підставою, має бути гарантоване право на ефективний судовий захист, що полягає в можливості звернутися до суду щодо перевірки та оцінки законності й обґрунтованості ухвалених у кримінальному провадженні процесуальних рішень, у яких зафіксовано висунуту стосовно особи підозру, обвинувачення у кримінальному правопорушенні. 
		Крім цього, згідно з «принципом верховенства права» надання згоди особою на закриття стосовно неї кримінального провадження у зв`язку з декриміналізацією діяння обов`язкове, оскільки це є умовою реалізації її права викласти свою позицію стосовно власної невинуватості  бути почутою Судом. Відсутність такої можливості не забезпечує дотримання основних конституційних засад, які поширюються й на кримінальне провадження, а саме рівності перед судом і законом, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а отже, призводить до порушення права на судовий захист.
		Таким чином, закриття стосовно особи кримінального провадження за нереабілітуючою підставою, визначеною п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, яка містить у собі формулювання „вчинене особою, фактично вказує на беззаперечну винуватість такої особи у вчиненні діяння, яке до його декриміналізації вважалось кримінальним правопорушенням. Тим самим декриміналізація діяння не спростовує причетності такої особи до вчинення кримінального правопорушення в минулому та не усуває закономірних загроз її репутації.
		Враховуючи наведене, особа повинна мати можливість реалізувати у суді своє право на судовий захист, оскільки до реабілітуючих підстав належать ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тобто ухваленням щодо неї виправдувального вироку. 
		Так, у випадку встановлення судом під час судового розгляду провадження підстав для закриття кримінального провадження у відповідності з п. 4 ч. 1 
		ст. 284 КПК України і при цьому, особа наполягає на ухваленні виправдувального вироку суд повинен встановити: чи мала місце подія кримінального правопорушення, чи міститься в діянні обвинуваченого склад кримінального правопорушення, яке йому інкриміноване органами досудового розслідування. Лише у випадку доведення того, що особа вчинила діяння і кримінальна відповідальність за це діяння скасована, суд має право закрити кримінальне провадження з зазначених вище підстав.
		Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції під час судового розгляду має право закрити кримінальне провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК України, постановивши ухвалу, якщо відсутні підстави для прийняття ним інших кінцевих для цієї стадії процесуальних рішень, що передбачені КПК України, зокрема  виправдувального вироку, який суд зобов`язаний ухвалити при наявності передбачених у КПК України підстав. 
		При цьому суд не вправі закрити кримінальне провадження за наявності підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 284 КПК України, якщо обвинувачений під час судового засідання наполягає на ухваленні виправдувального вироку.
		Якщо ж під час судового розгляду встановлено підстави для ухвалення виправдувального вироку та одночасно набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, суд повинен керуватися абзацом першим частини 7 статті 284 КПК України.
		Повертаючись до матеріалів кримінального провадження колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, отримавши докази від сторони обвинувачення, надав оцінку діям обвинуваченої, яка наполягала на відсутності в її діях складу кримінальних правопорушень та реалізовуючи «принцип верховенства права» обґрунтовано виправдав 
		ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень ухваливши, при цьому, виправдувальний вирок щодо останньої. 
		З таким рішенням погоджується і колегія суддів. 
		Отже, порушень при застосуванні норм кримінального процесуального закону при ухваленні судових рішень щодо ОСОБА_6 колегією суддів, під час перевірки матеріалів даного кримінального провадження, встановлено не було. 
		Щодо доводів касаційної скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції,переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскільки безпідставно відхилив клопотання прокурора про повторне дослідження ряду доказів, внаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
		Як слідує з матеріалів справи, не погоджуючись із вироком районного суду, прокурор подав апеляційну скаргу в якій, крім іншого, порушував питання про повторне дослідження ряду доказів.
		Так, відповідно до ч. 3ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може (але не зобов`язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
		При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.
		Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у кримінальному провадженні не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
		У даному кримінальному провадженні, апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження ряду доказів у порядку ч. 3 
		ст. 404 КПК України, оскільки сторона обвинувачення не довела потреби в цьому та не навела доводи на обґрунтування того, що докази досліджено судом першої інстанції неповністю або з порушенням, а тому суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, за результатами чого погодився з їх оцінкою.
		Отже, суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404,405,407,412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, зокрема ті, які є аналогічними доводам поданої касаційної скарги, проаналізував їх, дав на них достатньо переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав їх необґрунтованими. 
		При цьому апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність залишити виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 без зміни. 
		Таким чином, доводи прокурора про неправомірне виправдання ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень є безпідставними, оскільки спростовуються наведеним вище та матеріалами даного кримінального провадження.
		Переконливих доводів про протилежне в касаційній скарзі прокурора не наведено та перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам чинного КПК України, їх законність сумнівів у колегії суддів не викликає.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Вирок суду першої інстанції відповідаєвимогам статей 370,373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би впливали на обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_6 судами першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні допущено не було.
		Інші доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, то касаційну скаргу прокурора має бути залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення  без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 06 жовтня 
		2021 року й ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргупрокурора  без задоволення.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1      ОСОБА_2        ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...