Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10784/16 : Господарські справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 10.08.2022.
Дата набрання законної сили: 11.01.2022
Номер судового провадження: 12-30гс21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 січня 2022 року
		м. Київ
		Справа № 910/10784/16
		Провадження № 12-30гс21
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Рогач Л. І.
		судді-доповідача  Власова Ю. Л.
		суддів: Британчука В. В., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М. , Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
		 cекретаря судового засiдання   Бутенко А. О. 
		 за участю:
		 представника позивача -         Жегуліна А. С.
		 представника відповідача -                   Васильєва Н. О.
		 третьої особи -                                           ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,                                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4  
		розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман 2014", треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; Національний Банк України; Товариство з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий"; Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович; Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова Олена Ярославівна; Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "Інвестохіллс Веста" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та зобов`язання вчинити певні дії, 
		за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Інвестохіллс Веста" та Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року та 
		ВСТАНОВИЛА:
		1.            Короткий зміст позовних вимог
		1.1.  У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» (далі - ПАТ «УПБ») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» ОСОБА_5 (далі - Фонд) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Аурум фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Аурум фінанс»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Гурман 2014» (далі - ТОВ «Гурман 2014»), в якому просило: 1) застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме договору про відступлення прав вимоги від 27 травня 2015 року, укладеного між ПАТ «УПБ» та ТОВ «ФК «Аурум фінанс», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. (далі - спірний договір); 2) зобов`язати відповідачів повернути на користь ПАТ «УПБ» права майнової вимоги, отримані за спірним договором, та оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі від 27 травня 2015 року; 3) внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зміни іпотекодержателя з ТОВ «Гурман 2014» на позивача; 4) внести зміни до Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо зміни обтяжувача з ТОВ «Гурман 2014» на позивача; 5) внести зміни до Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо зміни обтяжувача з ТОВ «ФК «Аурум фінанс» на ПАТ «УПБ».
		1.2.       Позовні вимоги з посиланням на пункти 3 та 7 частини третьої статті 38 Закону України № 4452-VI від 23 лютого 2012 року «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) обґрунтовані тим, що Фонд прийняв рішення від 28 травня 2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк». У подальшому, під час перевірки правочинів, укладених позивачем протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку, комісія з перевірки договорів виявила правочин про відступлення прав вимоги від 27 травня 2015 року, укладений між ПАТ «УПБ» та ТОВ «ФК «Аурум фінанс», який відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI відповідає ознакам нікчемного правочину. Так, ПАТ «УПБ» та ТОВ «ФК «Аурум фінанс» провели розрахунки за спірним договором через внутрішні рахунки банку, а не через кореспондентський рахунок позивача, відкритий у Національному банку України (далі- НБУ), чим порушили вимоги постанови НБУ № 293/БТ від 30 квітня 2015 року (далі - постанови НБУ № 293/БТ), що зробило можливим здійснення операцій з незаконного виведення активів банку шляхом проведення штучних внутрішніх трансакцій. Крім того, ПАТ «УПБ» за спірним договором здійснило відчуження майна за ціною, нижчою (більше ніж на 20 відсотків) від звичайної, внаслідок чого банк зазнав збитків, що є ознакою нікчемності правочину, яка передбачена пунктом 3 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. Також ПАТ «УПБ», передавши майнові права ТОВ «ФК «Аурум фінанс», яке є кредитором позивача, надало останньому переваги перед іншими кредиторами, що свідчать про нікчемність спірного правочину відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. 
		1.3.       Уточнюючи позовні вимоги при розгляді справи, позивач також посилався на нікчемність правочину у зв`язку з пунктами 1 та 2 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, оскільки банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1). Крім того, банк до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. 
		1.4.       Посилаючись на статті 215 та 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме зобов`язати відповідача повернути ПАТ «УПБ» права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення права вимоги, та повернути оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі від 27 травня 2015 року за зобов`язаннями боржника. Просив внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо відомостей про суб`єктів (запис про іпотеку № 402883; запис про обтяження №  402794) та до Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо обтяжувача.
		2.            Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		2.1.       Справа судами розглядалася неодноразово. 
		2.2.       Господарський суд міста Києва рішенням від 13 вересня 2016 року позов задовольнив частково: зобов`язав ТОВ «ФК «Аурум фінанс» повернути ПАТ «УПБ» право майнової вимоги, отримане за договором відступлення прав вимоги; зобов`язав ТОВ «ФК «Аурум фінанс» повернути ПАТ «УПБ» оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі від 27 травня 2015 року; зобов`язав ТОВ «Гурман 2014» повернути ПАТ «УПБ» право майнової вимоги, отримане за договором відступлення прав вимоги; зобов`язав ТОВ «Гурман 2014» повернути ПАТ «УПБ» оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі від 27 травня 2015 року; в іншій частині позову відмовив.
		2.3.       Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 лютого 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Аурум фінанс» залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2016 року залишено без змін.
		2.4.       Вищий господарський суд України постановою від 16 травня 2017 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції
		2.5.       Господарський суд міста Києва рішенням від 20 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовив.
		2.6.       Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з посиланням на пункти 2, 3 та 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI виходив з того, що позивач не довів того факту, що укладення спірного правочину призвело до визнання ПАТ «УПБ» неплатоспроможним (пункт 2); не довів, що ціна відступленого права вимоги є на 20 чи більше відсотків заниженою порівняно з ринковою вартістю (пункт 3); позивач не зазначив, які саме переваги отримав набувач права вимоги при укладенні оспорюваного договору та не надав жодних доказів отримання таких переваг.
		2.7.       Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «УПБ» залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року залишено без змін.
		2.8.       Апеляційний суд з посиланням на пункти 1, 2, 3, 7, 8 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI зазначив, що посилання позивача на обґрунтування позову на пункт 1 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI відхиляються у зв`язку з тим, що спірний договір не передбачав безоплатної передачі права вимоги і банк, передавши у власність нерухоме майно, отримав за нього плату, що виключає безоплатність договору. Саме по собі зарахування коштів внутрішньобанківським переказом, на думку суду, не свідчить про безоплатність договору.
		2.9.       Відмовляючи у задоволенні позову з підстав пункту 2 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, суд виходив з того, що укладення спірного договору не могло вплинути на визнання банку неплатоспроможним або спричинити неможливість виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами, оскільки такого причинно-наслідкового зв`язку позивачем не доведено. Суд також погодився з висновками місцевого суду щодо нікчемності правочину з підстав пункту 3 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, оскільки позивачем не доведено, що ціна відступленого права вимоги є на 20 чи більше відсотків заниженою порівняно з ринковою  вартістю. Не вбачав суд апеляційної інстанції також підстав для задоволення позову за пунктом 8 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, оскільки набувач майна у встановленому Положенням про визначення пов`язаних із банком осіб, що затверджено постановою НБУ від 12 травня 2015 року № 315 (далі - постанова НБУ № 315), пов`язаною з банком особою не визнавався. Також апеляційний суд погодився з недоведеністю підстав для нікчемності спірного правочину за пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, однак мотивів та доводів на підтвердження цього у своєму рішенні не навів.
		2.10.    З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що ПАТ «УПБ» не довів, що спірний договір про відступлення права вимоги є нікчемним відповідно до пунктів 2, 3 та 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, а тому відсутні підстави для застосування наслідків недійсності спірного правочину.
		3.    Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
		3.1.       29 березня 2021 року ПАТ «УПБ» в особі уповноваженої особі Фонду подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року у справі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		3.2.       На обґрунтування своєї позиції ПАТ «УПБ» відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)вказує, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 910/12028/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/10371/16 та від 27 січня 2021 року у справі № 554/9710/17, щодо здійснення розрахунків за подібними спірними правочинами кредиторами банку та вирішення питання щодо наявності/відсутності оплати за такими правочинами у кореляції з положеннями частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
		3.3.       ПАТ «УПБ», не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, з посиланням на нікчемність спірного правочину відповідно до пунктів 1, 2, 3, 7 частини третьої статті 38Закону № 4452-VI зазначив, що корегування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань свідчить про безоплатність такого правочину (пункт 1); уклавши спірний договір, банк фактично зробив неможливим виконання договірних зобов`язань перед іншими кредиторами (пункт 2); оскільки ціна, визначена умовами договору, не відповідає рівню ринкових цін, отже, не є звичайною, то банк відчужив майно за ціною значно нижчою за звичайну (пункт 3); спірний правочин фактично спрямований на зміну черговості задоволення банком кредиторських вимог набувача права вимоги (пункт 7). Суди правильно встановили фактичні обставини справи, однак, оцінюючи надані банком докази, фактично зробили висновки, які з наданих доказів не випливають та з якими заявник не погоджується і на підтвердження цього наводить свої мотиви.
		3.4.       16 березня 2021 року ТОВ«ФК «Інвестохіллс Веста» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненьпосилалось на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року у справі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		3.5.       Мотивуючи свої вимоги, ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» зазначає, щосуди першої та апеляційної інстанцій на порушення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК Українипід час вирішення спору в подібних правовідносинах не враховували останню правову позицію, яка викладена у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 554/9710/17 та від 18 листопада 2020 року у справі № 359/4886/15-ц. Суд апеляційної інстанції помилково посилався на висновки, які викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 920/653/18 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16, оскільки обставини справи у вищевказаних справах та у справі, що розглядається, є відмінними.
		3.6.       Посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції вимог пунктів 1, 2, 3, 8 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, заявник погоджується з доводами банку про докази, які свідчать про нікчемність спірного правочину відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. Крім того, зазначає, що спірний правочин також є нікчемним за пунктом 8 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, оскільки судом помилково застосовано Положення про визначення пов`язаних із банком  осіб, що затверджене постановою НБУ № 315, бо пов`язаних з банком осіб визначає сам банк, а НБУ може скористатись своїм правом на їх визначення, а може не скористатись.
		4.            Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
		4.1.       У травні 2021 року ТОВ «Гурман 2014» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. При цьому зазначило, що стаття 38 Закону № 4452-VI не передбачає заборони на перерахування (списання) грошових коштів із поточних рахунків юридичних осіб, відкритих у такому банку, та зобов`язує здійснювати оплату лише міжбанківських переказів через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ. Недотримання вимог постанови НБУ № 293/БТ не може бути підставою нікчемності договору про відступлення права вимоги, оскільки вказана постанова є актом індивідуальної дії, а не законом.
		4.2.       Крім того, ТОВ «Гурман 2014» зазначає, що проведення банком платіжної операції щодо перерахування коштів з поточного рахунку особи, яка здійснює оплату в ПАТ «УПБ», не є правочином у розумінні положень статей 202, 626 ЦК України та Закону № 4452-VI, а є його виконанням. Суди дійшли правильного висновку про те, що у цій справі відсутні підстави вважати, що договір про відступлення права вимоги містить ознаки нікчемності, та обґрунтовано відмовили у задоволенні вимог позивача про застосування наслідків недійсного правочину, зобов`язанні повернути право майнової вимоги та внесенні змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
		5.            Рух справи у суді касаційної інстанції
		5.1.       Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) ухвалами від 26 квітня 2021 року поновив скаржникам пропущений строк на подання касаційної скарги, відкрив касаційне провадження за їх касаційними скаргами, надав учасникам справи строк для подання відзивів на касаційні скарги, призначив справу до розгляду .
		5.2.       27 травня 2021 року Касаційний господарський суд ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 302 ГПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему.
		5.3.       Обґрунтовуючи наявність виключної правової проблеми, Касаційний господарський суд зазначив про різну практику касаційних судів щодо застосування норм права, які регулюють здійснення розрахунків та проведення оплати за правочинами, які мають ознаки нікчемності відповідно до частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, не через кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ.
		5.4.       Так, у постановах від 05 червня 2020 року у справі № 920/653/18, від 18 серпня 2020 року у справі № 915/494/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 904/1939/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 910/9351/20 Касаційний господарський суд здійснив аналіз норм статей 7, 16, 22, 27, 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-III), пунктів 2.22, 2.25, 3.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21 січня 2004 року № 22, та дійшов висновку, що оскільки платежі в оплату за спірним договором відбувались у середині ПАТ «УПБ» за допомогою відповідного розрахункового документа - платіжного доручення (не міжбанківський, а внутрішньобанківський переказ), то їх проведення не могло відображатись на кореспондентському рахунку банку, відкритому в іншому банку (НБУ), який призначений для проведення міжбанківських розрахунків. Так само і не міг залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ «УПБ» у НБУ (призначеному для міжбанківських розрахунків) впливати на можливість проведення клієнтом операції з перерахування коштів з одного рахунку, відкритого в банку, на інший рахунок, також відкритий у цьому банку.
		5.5.       Крім того, проведення банком платіжної операції щодо перерахування коштів з поточного рахунку особи, яка здійснює оплату в ПАТ «УПБ», не є правочином у розумінні положень статей 202, 626 ЦК України та Закону № 4452-VI, а є його виконанням, оскільки, здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремих правочинів, а виконує свої зобов`язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ), Інструкцією про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493.
		5.6.       Установивши, що спірні договори укладені банком після включення його до проблемних банків, однак до введення в нього тимчасової адміністрації, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що до діяльності банку, який визнано проблемним, не застосовуються норми, які регулюють діяльність банку, до якого введено тимчасову адміністрацію. Правове регулювання та обсяг повноважень банку, який визнано проблемним, та банку, до якого введено тимчасову адміністрацію, різниться. При цьому ні Законом № 2121-ІІІ, ні Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902 (далі - Положення № 346), не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. Крім того, у постанові НБУ № 293/БТ не передбачено заборони на перерахування (списання) грошових коштів з поточних рахунків юридичних осіб, відкритих у такому банку.
		5.7.       Водночас Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 203/4466/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 359/4886/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 554/9710/17, вирішуючи питання щодо здійснення розрахунків за спірними правочинами кредиторами банку шляхом перерахування коштів, які знаходилися на рахунку в тому ж банку, застосовував інший підхід, відповідно до якого при здійсненні такої операції відбувається лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошового зобов`язання без реального зовнішнього надходження коштів на рахунок банку. На підставі викладеного Касаційний цивільний суд дійшов висновку, що спірні договори купівлі-продажу є нікчемними, оскільки, уклавши їх, банк здійснив відчуження власних активів, що погіршило його ліквідність та призвело до неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами. Оплата за договором мала бути здійснена третьою особою, яка на момент укладання спірного договору була кредитором банку та мала залишки грошових коштів на рахунках ПАТ «УПБ», шляхом перерахування коштів зі свого рахунку на рахунок банку. Від продажу об`єкта нерухомості сума грошових коштів на кореспондентському рахунку банку не збільшилася (банк не отримав коштів від продажу нерухомого майна), а укладення спірного договору зумовило неможливість виконання зобов`язань неплатоспроможного банку перед іншими кредиторами.
		5.8.       Наведена непослідовна та суперечлива практика, що складалася протягом тривалого часу, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду, свідчить про існування виключної правової проблеми, яка підлягає вирішенню Великою Палатою Верховного Суду з метою формування єдиної судової практики щодо здійснення розрахунків та проведення оплати за правочинами, які мають ознаки нікчемності відповідно до частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
		5.9.       Касаційний господарський суд також вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 203/4466/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 359/4886/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 554/9710/17.
		5.10.    Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та призначена до розгляду.
		6.            Фактичні обставини справи, встановлені судами
		6.1.       Постановою Правління НБУ від 30 січня 2015 року № 73/БТ «Про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «Український професійний банк» та призначення куратора» (далі - постанова НБУ № 73/БТ) запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку до повного виконання зобов`язань перед НБУ за кредитним договором.
		6.2.       Постановою НБУ № 293/БТ установлено обмеження ПАТ «УПБ» у діяльності як юридичної особи, що входить до банківської системи України. Зокрема, банку було заборонено: передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку; використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ.
		6.3.       27 травня 2015 року між ПАТ «УПБ» та ТОВ «ФК «Аурум фінанс», яке є також фінансовою установою, укладено договір відступлення права вимоги, згідно з пунктом 1 якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до Товариства з додатковою відповідальністю «Меблевий комбінат «Стрий» (далі - ТДВ «Меблевий комбінат «Стрий», боржник), яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Меблевий комбінат «Стрий» (далі - ВАТ «Меблевий комбінат «Стрий»), а новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі, визначеній пунктом 5 договору, у порядку та строки, встановлені цим договором, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за договорами, укладеними між Відкритим акціонерним товариством «Український професійний банк» та ВАТ «Меблевий комбінат «Стрий», а саме:
		- договором про відкриття кредитної лінії від 04 квітня 2006 року № 130 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього;
		- іпотечним договором від 04 квітня 2006 року, посвідченим державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т. за реєстровимномером 1-1897, предметом якого є іпотека належного боржнику нерухомого майна - комплексу, що розташований за адресою: Львівська обл., м. Стрий, вул. Грабовецька, буд. 3, згідно з переліком, вказаним у пункті 6 іпотечного договору, з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього;
		- договором застави майна від 25 квітня 2006 року № 130-1, згідно з яким у заставу передані основні засоби, перелік яких викладено в цьому ж договорі, з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього;
		- договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 04 червня 2009 року № 42 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього;
		- договором застави майна від 04 червня 2009 року № 42-1 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, згідно з яким у заставу передано майно;
		- договором поруки від 26 вересня 2011 року № 130-3 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, які були укладені між ПАТ «УПБ», ТДВ «Меблевий комбінат «Стрий» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Українські меблі» (далі - ТОВ «ТД «Українські меблі»).
		6.4.       Відповідно до пункту 2 договору про відступлення прав вимоги до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора за кредитними договорами, у тому числі, але не виключно, права вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, комісій та штрафних санкцій за кредитним договором у розмірі, який буде існувати на момент переходу прав вимоги, вказаний у пункті 3 цього договору, всі права заставодержателя за договорами застави та договором поруки, а також усі права іпотекодержателя за іпотечним договором.
		6.5.       Заборгованість за кредитним договором № 130 від 04 квітня 2006 року становить 2 280 086,28 дол. США та 1 800 396,40 євро. Заборгованість за кредитним договором № 42 від 04 червня 2009 року становить 1 668 98,24 грн (пункт 3 договору).
		6.6.       Пунктом 5 договору про відступлення прав вимоги визначено, що за відступлення права вимоги за кредитними договорами новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях у розмірі 4 600 000 грн, без податку на додану вартість, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2-х (двох) банківських днів з дня укладення цього договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора.
		6.7.       Права вимоги за кредитним договором є такими, що передані новому кредитору з моменту підписання акта приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі (пункт 6 договору).
		6.8.       Згідно з актом приймання-передачі від 27 травня 2015 року ПАТ «УПБ» передало, а ТОВ «ФК Аурум фінанс» прийняло права вимоги за зобов`язаннями та такі документи: кредитний договір № 130 від 04 квітня 2006 року; іпотечний договір від 04 квітня 2006 року; договір застави № 130-1 від 25 квітня 2006 року; договір поруки; кредитний договір № 42 від 04 червня 2009 року; договір застави № 42-1 від 04 червня 2009 року.
		6.9.       Платежі за спірним договором відбувались усередині ПАТ «УПБ» шляхом здійснення внутрішньобанківського переказу, внаслідок якого кошти з поточного рахунку відповідача були перераховані на рахунок банку, який став власником цих коштів.
		6.10.    На підставі постанови Правління НБУ від 28 травня 2015 року № 348 «Про віднесення ПАТ «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 28 травня 2015 року № 107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк», згідно  з яким з 29 травня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці з 29 травня по 28 серпня 2015 року.
		6.11.    ТОВ «ФК «Аурум фінанс» відступило отримані від позивача права вимоги на користь ТОВ «Гурман 2014» згідно з договором про відступлення права вимоги від 02 липня 2015 року та договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 20 липня 2015 року.
		6.12.    На підставі постанови Правління НБУ від 28 серпня 2015 року № 562 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Український професійний банк» виконавча дирекція Фонду 28 серпня 2015 року прийняла рішення № 158  «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український професійний банк» і призначено уповноважену особу ОСОБА_5 строком на один рік - з 31 серпня 2015 року до 30 серпня 2016 року.
		6.13.    Відповідно до протоколу засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) від 30 червня 2015 року № 3 на виконання наказу уповноваженої особи від 29 травня 2015 року № 26/ТА виявлено порушення норм законодавства, зокрема при укладенні договору про відступлення права вимоги, та вирішено, що вищевказаний договір є нікчемним згідно з пунктами 3, 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. При цьому комісією було встановлено, що на порушення постанови НБУ № 293/БТ розрахунки за цим договором було проведено без відображення та не через кореспондентський рахунок банку, відкритий у НБУ, а шляхом взаємозаліку зобов`язань банку перед набувачем права вимоги з повернення коштів з його банківського рахунку та його зобов`язань зі сплати сум за договором відступлення права вимоги у сумі, передбаченій як оплата за договором, що позбавило НБУ можливості здійснити контроль за проведеною операцією.
		6.14.    Листом уповноваженої особи від 21 липня 2015 року № 01-10/2846 ТОВ «ФК «Аурум фінанс» повідомлено про нікчемність договору про відступлення прав вимоги згідно з пунктами 2, 3, 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI та застосування наслідків їх нікчемності. Також повідомлено про необхідність повернення всіх отриманих згідно з умовами договору оригіналів документів.
		7.    Позиція Великої Палати Верховного Суду
		7.1.       Велика Палата Верховного Суду вже висловлювалась з приводу процедур визнання укладених банком договорів нікчемними та оскарження наказів, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
		7.2.       Разом з тим Касаційний господарський суд, направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, виходив з того, що існує виключна правова проблема, яка полягає у наявності різної практики щодо застосування норм права Касаційним господарським судом та Касаційним цивільним судом у частині здійснення розрахунків за подібними спірними правочинами та вирішення питання щодо наявності/відсутності оплати спірних правочинів у поєднані з положеннями частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. Колегія суддів зазначила, що відсутність доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення цих норм призводить до різного застосування частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI у системному зв`язку з нормами інших законодавчих актів.
		7.3.       Вирішуючи виключну правову проблему в цій справі, з урахуванням її обставин та законодавства на час початку та тривалості процедури виведення банку з ринку банківських послуг, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
		7.4.       Згідно із частинами першою - третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
		7.5.       Відповідно до частин першої - третьої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
		7.6.       Згідно зі статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		7.7.       Відповідно до пункту 22.9 статті 22 Закону № 2346-ІІІ банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Порядок визначення залишку коштів встановлюється НБУ. У разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.
		7.8.       Згідно з пунктом 7.1 статті 7 Закону № 2346-ІІІ банки мають право відкривати своїм клієнтам: 1) вкладні (депозитні), 2) поточні та 3) кореспондентські рахунки. При цьому поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів, відповідно до умов договору та вимог законодавства України; кореспондентським рахунком є рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається НБУ, та на підставі відповідного договору.
		7.9.       Відповідно до пункту 16.1 статті 16 Закону № 2346-ІІІ до документів на переказ відносяться: 1) розрахункові документи, 2) документи на переказ готівки, 3) міжбанківські розрахункові документи, 4) клірингові вимоги та 5) інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу. При цьому розрахунковим документом є документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (пункт 1.35 статті 1 цього Закону).
		7.10.    Згідно з пунктом 27.1 статті 27 Закону № 2346-ІІІ міжбанківський переказ здійснюється шляхом: проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в НБУ; проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в інших банках або в розрахунковому банку. Внутрішньобанківський переказ здійснюється банком у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ.
		7.11.    Відповідно до пунктів 30.1, 30.2 статті 30 Закону № 2346-ІІІ переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
		7.12.    Водночас частиною четвертою статті 75 Закону № 4452-VI передбачено право НБУ заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ.
		7.13.    Поняття консолідованого кореспондентського рахунку закріплено в Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ № 320 від 16 серпня 2006 року (далі - постанова НБУ № 320).
		7.14.    Консолідований кореспондентський рахунок - це кореспондентський рахунок, який відкритий у НБУ і на якому об`єднані кошти банку та його філій для роботи банку в системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку (пункт 1 глави 1 «Визначення термінів» розділу І «Загальні положення» згаданої Інструкції).
		7.15.    За визначенням, наведеним в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року № 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976), безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді (пункт 1.4 глави 1 «Загальні положення» зазначеної Інструкції).
		7.16.    У цьому ж пункті Інструкції визначено, що розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
		7.17.    Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача (так само пункт 1.4 глави 1 «Загальні положення» указаної Інструкції).
		7.18.    З наведених норм права вбачається, що кошти, які знаходяться на поточному рахунку особи, відкритому в банку, належать цій особі. Особа має право вільно розпоряджатись належними їй коштами, які знаходяться на її поточному рахунку, відкритому в банку. Коли банк за розпорядженням цієї особи перераховує кошти з її поточного рахунку на рахунок іншої особи в оплату придбаних майна, майнових прав за договором, відбувається перехід права власності на ці кошти до особи, яка володіє рахунком, на який вони зараховані.
		7.19.    У справі встановлено, що перерахунок коштів за спірним договором здійснено шляхом внутрішньобанківського переказу всередині ПАТ «УПБ». У зв`язку із цим переведення коштів не могло відображатись на кореспондентському рахунку банку, відкритому в іншому банку, зокрема НБУ, призначеному для проведення міжбанківських розрахунків.
		7.20.    Такий переказ напряму суперечить положенням пункту 27.1 статті 27 Закону № 2346-ІІІ.
		7.21.    За положеннями цього пункту Закону № 2346-ІІІ порядок здійснення внутрішньобанківського переказу  визначається не тільки законами, а й нормативно-правовими актами НБУ та індивідуальними актами НБУ, які стосуються лише певного банку. Таким нормативно-правовим актом і є Положення № 346, а індивідуальним актом, що стосується ПАТ «УПБ», є постанова НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ, якою банку було заборонено: передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку; використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ, тощо.
		7.22.    Безумовно, нормативно-правове регулювання діяльності банку, який визнано проблемним, та нормативно-правове регулювання діяльності банку, в якому введено тимчасову адміністрацію, не є однаковим, однак є послідовним за своїми стадіями та підставами. При цьому ані Законом № 2121-ІІІ, ані Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою НБУ № 346, не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти (вказаний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 816/378/16). Однак зазначені дії банку повинні здійснюватися відповідно до законодавства, що регулює діяльність банку, віднесеного до проблемних, та постанов НБУ про його діяльність у цих умовах, з урахуванням обмежень, установлених цими постановами.
		7.23.    Із цього випливає, що здійснення банком, віднесеним до проблемних, внутрішньобанківських розрахунків усупереч заборонам, визначеним у постанові НБУ про віднесення цього банку до проблемних, не відповідає законодавству і є незаконними діями.
		7.24.    Оцінюючи з урахуванням цих висновків спірні правовідносини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що саме по собі невиконання посадовими особами банку припису щодо здійснення розрахунків через кореспондентський рахунок НБУ, наведених у постанові НБУ № 293/БТ про віднесення банку до категорії проблемних, за буквальним змістом статті 38 Закону № 4452-VI не є підставою для висновку про нікчемність спірного правочину, але встановлення судом цього факту поряд з іншими встановленими фактичними обставинами справи може свідчити про наявність таких підстав. 
		7.25.    За положеннями статті 4 Закону № 2121-III банківська система України складається з НБУ та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України. НБУ здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України від 20 травня 1999 року №679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів НБУ. Особливості регулювання та нагляду за системно важливим банком, банком, що має статус Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, визначає НБУ з урахуванням специфіки діяльності таких банків.
		7.26.    Відповідно до частини першої статті 66 Закону № 2121-III державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ у таких формах: 1) реєстрація банків і ліцензування діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків. Зазначені повноваженні наділяють НБУ контролюючими функціями щодо діяльності банків та інших фінансових установ.
		7.27.    Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку, зокрема щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках (стаття 67 Закону № 2121-III).
		7.28.    При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів НБУ для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. У разі якщо НБУ при здійсненні банківського нагляду дійшов висновку, що система управління ризиками банку є неефективною та/або неадекватною, банк зобов`язаний на вимогу НБУ невідкладно розробити та подати на погодження НБУ відповідний план заходів, спрямованих на усунення недоліків (частина п`ята статті 67 Закону № 2121-III).
		7.29.    НБУ, здійснюючи контролюючі функції, має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 Закону № 2121-III. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку НБУ має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок (частина шоста статті 67 Закону № 2121-III).
		7.30.    Крім того, у відповідності із статтею 73 Закону № 2121-III у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів НБУ, його вимог, установлених відповідно до статті 66  цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, НБУ адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать серед інших віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
		7.31.    На виконання цих положень Правлінням НБУ прийнято постанову № 346.
		7.32.    Зазначені норми законодавства покладають як на банки і фінансові установи, так і насамперед на НБУ особливу відповідальність за збереження платоспроможності банку задля неможливості за наслідками його діяльності поставити під загрозу кошти клієнтів та належну банківську діяльність.
		7.33.    Отже, як НБУ, так і будь-який банк та будь-яка фінансова установа повинні у своїй діяльності відповідно до положень статті 3 ЦК України діяти добросовісно на користь усіх своїх клієнтів задля збереження довірених ними активів.
		7.34.    Законодавство України у редакціях як на час правовідносин виведення ПАТ «УПБ» з ринку банківських послуг, так і на цей час передбачає зобов`язання НБУ за наявності визначених законом підстав прийняти заходи щодо відновлення платоспроможності банку або виведення його з ринку банківських послуг.
		7.35.     Процедура виведення банку з ринку банківських послуг за законодавством складається з таких етапів, зокрема: віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з критеріїв, зазначених у статті 75 Закону № 2121-III; віднесення банку до категорії неплатоспроможних у випадках, передбачених статтею 76 цього Закону; ліквідація банку в разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду (стаття 77 Закону № 2121-III).
		7.36.    З метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків прийнято Закон № 4452-VI.
		7.37.    Оскільки процедури виведення банку з ринку є тривалими у часі, то для захисту інтересів клієнтів банків, що є проблемними і виводяться з ринку, та задля збереження активів банку, які в подальшому повинні бути спрямовані на погашення заборгованості банку перед кредиторами, законодавством передбачена процедура визнання договорів, укладених банком, нікчемними з підстав, визначених статтею 38 Закону № 4452-VI.
		7.38.    Велика Палата Верховного Суду повторює, що законодавство щодо банківської діяльності охоплює закони загального і спеціального характеру, підзаконні нормативні акти та акти індивідуального характеру, зокрема постанови НБУ. Так, процедури виведення банку з ринку банківських послуг як неплатоспроможного банку регулюються як Законом № 4452-VI, Законом № 679?XIV, Законом № 2121-III, так і зазначеними вище постановами НБУ із цих питань, зокрема Положенням № 346.
		7.39.    За змістом частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
		7.40.    Разом з тим НБУ зобов`язаний у порядку контролю та за наявності ознак, визначених законом, прийняти до початку процедури виведення банку з ринку рішення про віднесення банку до категорії проблемних.
		7.41.    Відповідно до пункту 3.5 Положення № 346 рішення НБУ про застосування заходів впливу є обов`язковим для виконання, що означає, що усі введені НБУ заборони у банківській діяльності банку, який віднесено до категорії проблемних, повинні бути виконані обов`язково.
		7.42.    НБУ здійснює контроль за усуненням банком порушень у його діяльності, виконанням рішень НБУ про застосування заходів впливу, виконанням пред`явлених (висунених) вимог, припиненням здійснення ризикової діяльності в порядку, установленому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами НБУ (пункт 4.1 Положення № 346).
		7.43.    Зазначеним Положенням передбачено також застосування заходів впливу шляхом обмежень здійснення певних банківських операцій та дій, що складають банківську діяльність. За пунктом 12.3 Положення № 346 рішення Правління НБУ про віднесення банку (філії іноземного банку) до категорії проблемних має містити, зокрема: строк, протягом якого проблемний банк (філія іноземного банку) зобов`язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку (філії іноземного банку) (за потреби); порядок та строки повідомлення проблемним банком (філією іноземного банку) про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку (філії іноземного банку), та/або приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства.
		7.44.    Отже, приймаючи рішення про віднесення банку до категорії проблемних, НБУ може зазначити обмеження щодо діяльності такого банку, і така постанова НБУ є обов`язковою для виконання. Якщо постановою НБУ, якою віднесено банк до категорії проблемних, застосовані такі обмеження, як зобов`язання банку здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ, то таке обмеження є обов`язковим і порушення такої заборони є незаконною дією. Норми загального банківського законодавства, за якими розрахунки за банківськими операціями здійснюються іншим шляхом, у тому числі через внутрішні розрахункові рахунки банку, не повинні у цих випадках застосовуватись, оскільки законодавство щодо виведення банку з ринку є спеціальним і заборони, застосовані НБУ є заборонами, що застосовуються лише до проблемного банку у конкретному випадку та з певної причини та є обов`язковими до виконання. Застосування НБУ обмежень щодо проведення проблемним банком операцій є формою реалізації регулятором банківських послуг своїх контрольних функцій у межах загального законодавства і порушення таких обмежень є порушенням законодавства.
		7.45.    Як зазначалось вище, порушення заборони НБУ на здійснення розрахунків за правочинами не через кореспондентський рахунок само по собі не свідчить про нікчемність договору, оскільки за змістом положень частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI такі дії не віднесено до підстав визнання правочинів нікчемними. Разом з тим і зазначення у договорі зобов`язання про оплату передачі права вимоги та наявність платіжного доручення на переказ зазначених коштів без підтвердження їх фактичного надходження та зарахування на відповідні рахунки не є достатніми доказами для підтвердження оплатності такого договору.
		7.46.    Такі протиправні дії разом з іншими обставинами свідчать про наявність передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав нікчемності правочинів, за якими банк безоплатно здійснив відчуження майна, узяв на себе зобов`язання без установлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1); або банк до дня визнання неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок яких став неплатоспроможним; або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим (наприклад, у зв`язку з неотриманням реальних грошових коштів) (пункт 2); або банк уклав угоду щодо відчуження майна на умовах, що не є поточними ринковими умовами (пункт 3); або банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу майна банку з метою надання іншим кредиторам переваг, кошти для оплати яких надійшли з рахунків, відкритих у цьому самому банку, у тому числі за правочинами про відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення (пункт 7).
		7.47.    Оцінка дій учасників цих правочинів з метою встановлення підстав для визнання правочинів нікчемними повинна здійснюватися відповідно до усіх наданих доказів та встановлених фактичних обставин справи, а тому суди повинні робити висновки щодо наявності таких підстав, як у відповідності до загальних принципів цивільного права та принципів ділового обороту, так і усіх положень законодавства, у тому числі локального і індивідуального характеру в кожному конкретному випадку.
		7.48.    Касаційний цивільний суд у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 203/4466/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 359/4886/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 554/9710/17, розглядаючи спори, правовідносини у яких виникли також у зв`язку з прийняттям Постанови НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ та здійсненням банком банківських операцій з фізичними особами через рахунки у ПАТ «УПБ», а не через кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ, дійшов висновку, зокрема про те, що здійснення таких операцій є порушенням законодавства і зазначеної постанови НБУ та разом з порушенням заборони на відчуження майна свідчать про нікчемність укладеного банком договору купівлі-продажу майна.
		7.49.    Зазначений правовий висновок повністю відповідає наведеному в цій постанові висновку, відступати від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
		8.            Щодо розгляду касаційної скарги по суті
		8.1.       Частина перша статті 236 ЦК України визначає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		8.2.       Відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні), недійсність яких прямо передбачена законом, та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).
		8.3.       Нікчемний правочин недійсний через пряму вказівку у правовій нормі у момент його вчинення, тому судового рішення про визнання його недійсним не вимагається (quae contra ius fiunt debent utique pro infectis haberi - зроблене проти закону повинне вважатися нікчемним). Нікчемний правочин не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.
		8.4.       Нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання. 
		8.5.       Правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін. Бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, оскільки такий правочин суперечить нормам закону. Суд допускає визнання такого правочину дійсним лише у випадках, визначених законом. Наприклад, при недодержанні нотаріальної форми договору за умови його повного або часткового виконання, якщо одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (частина друга статті 220 ЦК України). Наявність можливості визнання дійсним вчиненого правочину не зобов`язує суд виносити таке рішення, оскільки правочин може порушувати інші умови дійсності правочинів або навіть бути неукладеним у зв`язку із недосягненням згоди за всіма істотними умовами.
		8.6.       Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам даного виду, і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину.
		8.7.       Нікчемний правочин породжує лише наслідки, пов`язані з його недійсністю. Відповідно до статті 216 ЦК України такими наслідками будуть поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція) та відшкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення.
		8.8.       Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		8.9.       Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначав, що укладені банком договори про  відступлення прав вимоги є нікчемними відповідно до пунктів 3 та 7 статті 38 Закону № 4452-VI.
		8.10.    Законом № 4452-VI та Законом № 2121-ІІІ установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цими законами також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
		8.11.    Відповідно до статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. 
		8.12.    Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах між учасниками ринку фінансових послуг у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших фінансових установ рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
		8.13.    Відповідно до частини другої  статті 38 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити збереження активів і документації банку, у тому числі шляхом перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		8.14.    За частиною третьою цієї статті (в редакції на час виникнення правовідносин) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:  банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;  банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;  банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;  банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону № 2121-ІІІ;  банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;  банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
		8.15.    За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону.
		При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними, оскільки відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону 4452-VI. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків і є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
		8.16.    Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема в постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 (провадження № 12?15гс18), від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16 (провадження № 11?163апп18), від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15 (провадження № 11?1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16 (провадження № 11?775ас18) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
		8.17.    З огляду на підстави й обґрунтування позовних вимог та самі позовні вимоги, предметом доказування та оцінки у цій справі є наявність передбачених статтею 38 Закону № 4452-VI підстав вважати спірний договір нікчемним правочином відповідно до ознак, зазначених у позовній заяві та протоколі комісії, а також підстав для витребування майна на підставі статті 388 ЦК України (вибуття майна поза волею його власника та добросовісність набувача). При цьому з огляду на зміст заявлених вимог про наслідки нікчемності договорів, укладених банком, а не про визнання цих договорів нікчемними, немає значення, що в позовній заяві позивач не посилається на усі обставини та підстави, за якими договори визнано нікчемними створеною комісією, оскільки ці факти входять до фактичної сторони справи, яка підлягає встановленню на підставі поданих сторонами доказів, а їх правова кваліфікація входить до повноважень суду.
		8.18.    Суди встановили, що після прийняття постанови НБУ № 293/БТ у банку створено комісію з перевірки договорів, укладених банком протягом року до прийняття цієї постанови, на предмет нікчемності. Відповідно до протоколу комісії № 3 від 30 червня 2015 року за результатами роботи комісії виявлено, що при укладенні договору про відступлення права вимоги від 27 травня 2015 року, зареєстрованого у реєстрі за № 6332 порушено норми законодавства та заборони банку, у зв`язку із чим цей договір є нікчемним відповідно до пунктів 3 та 7 статті 38 Закону № 4452-VI. Було також встановлено, що на обґрунтування свого висновку комісія послалась на те, що розрахунки за спірним договором було здійснено на порушення зазначеної постанови не через кореспондентський рахунок банку, відкритий у НБУ, а шляхом корегування структури банківського балансу у вигляді грошових зобов`язань.
		8.19.    Відмовляючи в позові, суди виходили з того, що позивачем не доведено, що спірні договори є нікчемними відповідно до частини третьої статті 38 Закону № 4452?VI.
		8.20.    Однак з такими висновками погодитись не можна з огляду на таке.
		8.21.    Відмовляючи в позові з мотивів недоведеності пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI як підстави для визнання договору нікчемним, суд не звернув уваги на те, що на обґрунтування позову в цій частині позивач посилався на те, що зазначений договір надає переваги набувачу активів, визначених у цьому договорі, як кредитору банку порівняно з іншими кредиторами. Зміст такого обґрунтування свідчить про те, що позивач вважав передачу права вимоги за нікчемним договором одному з кредиторів банку всупереч законній процедурі продажу активів банку у випадку його ліквідації та розподілу отриманих коштів  такою, що порушує права інших кредиторів. Суд першої інстанції не звернув уваги на друге речення зазначеного пункту статті 38 цього Закону, відповідно до якого правочин визнається нікчемним й у тому випадку, коли банк взяв на себе зобов`язання, внаслідок яких виконання  його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами банку стало неможливим. Зазначені положення допускають наслідком такої угоди як повну неплатоспроможність, так і часткову, оскільки передбачають також неспроможність банку виконати взяті на себе зобов`язання перед іншими кредиторами без визнання його неплатоспроможним.
		8.22.    Для оцінки нікчемності договору відповідно до цього речення пункту 2 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI слід встановити: чи відбулась угода до визнання банку неплатоспроможним, яке зобов`язання за наслідками цього правочину взяв на себе банк, чи є це зобов`язання настільки суттєвим, що виконання банком взятих на себе зобов`язань позбавляє інших кредиторів банку того, на що вони могли розраховувати, якби такі зобов`язання банком не були взяті.
		8.23.    Як встановили суди, ТОВ «ФК «Аурум фінанс» було кредитором ПАТ «УПБ» за договором комплексного банківського обслуговування та договором банківського вкладу. За договором відступлення права вимоги товариство набуло права за кредитними договорами та договорами забезпечення та зобов`язане було перерахувати банку 4 600 000 грн. При цьому заборгованість за одним кредитним договором складає 2 280 086,28 доларів США, за іншим 1 668 698, 24 грн, а передбачена договором сума за оплату уступки права вимоги складає 4 600 000 грн.
		8.24.    Велика Палата Верховного Суду вважає, що сама передача права вимоги за договорами іпотеки цілісного майнового комплексу - меблевого комбінату та застави його обладнання за ціною, що суттєво нижча, ніж заборгованість за кредитним договором, за умови, що в разі визнання банку неплатоспроможним це майно може бути продане з аукціону за справедливу ціну, унеможливила таку реалізацію, а й відтак повернення іншим кредиторам належних їм від банку сум у процедурі виведення банку з ринку фінансових послуг. За таких обставин у комісії було достатнього підстав для визнання такого договору нікчемним за пунктом 2 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
		8.25.    За пунктом 7 частини третьої статті 38 цього Закону правочин вважається нікчемним, якщо умови правочину передбачають платіж чи передачу майна банку з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), кошти для оплати яких надійшли з рахунків, відкритих у цьому ж банку, у тому числі за правочинами про відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.
		8.26.    Як установили суди, перерахування коштів, передбачених умовами договору, відбулось шляхом їх списання в день укладення договору відступлення права вимоги (27 травня 2015 року) з поточного банківського рахунку ТОВ «ФК «Аурум фінанс», а не через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ.
		8.27.    Такий платіж, усупереч постанові про заборону таких розрахунків, позбавив НБУ можливості контролю за проведеною операцією та створив перевагу для ТОВ «ФК «Аурум фінанс» перед іншими кредиторами. Отримавши право вимоги на іпотечне та заставне майно, що складає цілісний майновий комплекс - меблевий комбінат, та сплативши за нього суму, що дорівнює розміру коштів, зазначеному на рахунку, ТОВ «ФК «Аурум фінанс» фактично отримало переваги на компенсацію своїх можливих збитків, спричинених віднесенням банку до неплатоспроможних, шляхом звернення стягнення на це майно, тим самим отримавши переваги перед іншими кредиторами банку, які такого права не набули. А відтак у комісії було достатньо підстав для визнання договорів про відступлення прав вимоги нікчемними, зокрема й за пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
		8.28.    Крім того, у матеріалах справи є витяг з протоколу комісії № 3 від 30 червня 2015 року, на який посилається позивач на обґрунтування позову, відповідно до пункту 3 якого залишки на поточних рахунках набувача права вимоги як кредитора банку перевищують суми, які підлягають виплаті йому як кредитору банку у вигляді державної гарантії  у випадку прийняття рішення про ліквідацію банку (а. с. 28, 29, том 1).
		8.29.     Відмовляючи у позові з мотивів недоведеності пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI як підстави для визнання договору нікчемним, суд не звернув уваги на те, що на обґрунтування позову в цій частині позивач посилався на те, що зазначений договір надає переваги набувачу активів, визначених у цьому договорі як кредитору банку порівняльно з іншими кредиторами. Зміст такого обґрунтування свідчить про те, що позивач вважав передачу права вимоги за нікчемним договором одному з кредиторів банку всупереч законній процедурі продажу активів банку у випадку його ліквідації та розподілу отриманих коштів такою, що порушує права інших кредиторів.
		8.30.    Відмовляючи в позові, суди також виходили з того, що договір є оплатним, оскільки умовами договору передбачена така оплата. Однак такий висновок є помилковим, оскільки тільки наявність у договорі умови про оплату не свідчить про оплатність цього договору.
		8.31.    Корегування структури банківського балансу (зміна обліку грошових зобов`язань шляхом переведення коштів з одного рахунку на іншій у межах одного банку без реального надходження коштівтабез відображення їх на кореспондентському рахунку за наявності відповідного обмеження) свідчить про безоплатність операції (розрахунку за договором) та разом з іншими обставинами цієї справи вказує на нікчемність договору відступлення на підставі пункту 1 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. Зазначене обґрунтовується постановою НБУ № 293/БТ про визнання ПАТ «УПБ» проблемним, де встановлено обмеження для банку здійснювати розрахунки виключно через кореспондентський рахунок, положеннями пункту 1.12 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою НБУ від 17 червня 2004 року № 280.
		8.32.    За пунктами 1.5 - 1.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21 січня 2004 року № 22, проведення розрахункових операцій за рахунками клієнта банку регулюється цією Інструкцією, іншими нормативно-правовими актами НБУ. Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів. З аналізу зазначених інструкцій НБУ можна зробити висновок, що банк виконує платіжні доручення виключно в межах залишку коштів на рахунках клієнта банку, які повинні відображатись на кореспондентському рахунку банку, відкритому в НБУ задля контролю останнього за здійсненням операцій банку. 
		8.33.    Відтак з урахуванням обмежень, установлених постановою НБУ № 293-БТ про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку, саме через кореспондентський рахунок банку, відкритий в НБУ, повинні були здійснюватися трансакції проблемного банку та його клієнтів з відображенням як їх списання/надходження з рахунку клієнта, так і надходження на власний рахунок банку. Відсутність відображення наявності коштів набувача права вимоги на кореспондентському рахунку банку, відкритому в НБУ, та невідображення спірної банківської операції на цьому рахунку свідчить про відсутність коштів на поточному рахунку, а здійснення платежу за такими рахунками поза кореспондентським рахунком - про безоплатність угоди, незважаючи на наявність платіжного доручення про їх перерахування, на що посилається ТОВ «ФК «Аурум фінанс».
		8.34.    У своїй касаційній скарзі позивач також посилається на постанову Вищого господарського суду України від 06 вересня 2016 року у справі № 914/3494/14 за позовом ПАТ «УПБ» до ТОВ «Меблевий комбінат «Стрий» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким право вимоги було передано за нікчемним договором, який був підставою позову у справі, що розглядається. У цій справі заборгованість стягнута з боржника банку на користь банку, а не отримувача права вимоги - ТОВ «ФК «Аурум фінанс» у зв`язку з нікчемністю договору про передачу права вимоги. 
		8.35.    Задовольняючи позов ПАТ «УПБ», суд виходив з того, що право вимоги за кредитними договорами до ТОВ «ФК «Аурум фінанс» не перейшло, оскільки договір є нікчемним та таким, що суперечить постанові НБУ № 293/БТ про заборону передавати в забезпечення іншим вкладникам майно та активи банку. Отже, суд погодився з тим, що договір про відступлення права вимоги є нікчемним і таким, що не породжує для його учасників жодних прав та обов`язків. Факти, встановлені у цій справі, є преюдиційними, однак суди на них уваги не звернули та належної оцінки цьому не надали.
		8.36.    На підставі зазначеного вище Велика Палата Верховного Суду вважає посилання позивача на нікчемність спірного правочину обґрунтованими, а позовні вимоги про застосування наслідків нікчемного договору - такими, що підлягають задоволенню.
		8.37.    Щодо інших позовних вимог Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
		8.38.    Вимоги позивача про зобов`язання повернути на користь ПАТ «УПБ» права майнової вимоги, отримані за договором, Велика Палата Верховного Суду вважає, такими, що задоволенню не підлягають.
		8.39.    Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		8.40.    У цивільному праві України залежно від моменту виникнення прав та обов`язків у суб`єктів договору виділяють консенсуальні та реальні договори з огляду на момент набуття прав та обов`язків за договором. Консенсуальний 
		договір  - це договір у якому права та обв`язки виникають з моменту досягнення згоди за усіма істотними умовами договору між учасниками, і саме із цього моменту ці договори вважаються укладеними і набувають юридичного значення.
		8.41.    Разом з тим умови договору, щодо яких має бути досягнута згода, не повинні суперечити законодавчо визначеним умовам, за яких такий договір може бути укладений (стаття 6 ЦК України). У протилежному випадку такий договір є нікчемним або визнається судом недійсним. Нікчемність консенсуального договору полягає не тільки у неможливості досягнення згоди щодо умов договору, а й у невиникненні у сторін прав та обов`язків, навіть якщо така згода була досягнута. Виконання умов такого договору не свідчить про реальну передачу прав та обов`язків за цим договором та реальне виникнення їх у сторін цього договору. Будь-які дії, вчинені у зв`язку з укладенням нікчемного правочину, не можуть призвести до правових наслідків у вигляді виникнення нового правовідношення або ж до зміни, припинення правовідношення, яке існує на момент укладення нікчемного правочину. Тобто ТОВ «ФК «Аурум фінанс» не могло розпорядитись на користь ТОВ «Гурман 2014» правами вимоги, оскільки останні до нього не переходили та йому не належали.
		8.42.    Оскільки спірний договір є нікчемним у силу приписів закону, то й права і обов`язки за цим договором не виникли й не могли виникнути у його учасників, як наслідок, право вимоги за спірним договором до набувача цього права не перейшло, а залишилось у його відчужувача. А тому підстав для витребування цього майнового права у відповідачів немає, і в цій частині позову слід відмовити.
		8.43.    Разом з тим суди попередніх інстанції встановили, що ТОВ «ФК «Аурум фінанс» за договором про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 02 та 20 липня 2015 року відчужило отримані від позивача за спірним договором права вимоги на користь ТОВ «Гурман 2014», а також передало йому оригінали документів, отримані за спірним договором.
		8.44.    Отже, ТОВ «ФК Аурум фінанс»не може повернути позивачу отримані за спірним договором оригінали документів, оскільки на час подання позову та вирішення спору цього майна у нього не було. Так само не може бути витребуване за нікчемним консесуальним договором право вимоги і ТОВ «Гурман 2014». А відтак позовні вимоги про витребування майнових прав не підлягають задоволенню.
		8.45.    Разом з тим не підлягають задоволенню і позовні вимоги про повернення у порядку реституції ТОВ «Гурман 2014» оригіналів документів, які можуть бути витребувані від нього лише з дотриманням порядку, передбаченого статтями 387, 388 ЦК України (подібні висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц).
		8.46.    Позивачем пред`явлено позов до двох відповідачів про повернення отриманих прав вимоги та оригіналів документів. За своєю правовою суттю такий позов відповідно до положень статті 16 ЦК України є позовом про відновлення становища, що існувало до порушень прав позивача.
		8.47.    За загальним правилом та правовою позицією, висловленою у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, суд повинен захистити порушене право найефективнішим способом, яким у цьому випадку є витребування документів з незаконного володіння особи, яка є їх фактичним володільцем, відповідно до положень статті 388 ЦК України.
		8.48.    ТОВ «Гурман 2014» у своїх запереченнях на позов посилалось на те, що воно є добросовісним набувачем, який не знав та не міг знати про відсутність у відчужувача майна права на його відчуження (частина перша статті 388 ЦК України). Однак з такими доводами погодитись не можна.
		8.49.    Оскільки договір про передачу банком права вимоги є нікчемним, а договір про відступлення права вимоги між ТОВ «ФК «Аурум фінанс» та ТОВ «Гурман 2014» було укладено 02 липня 2015 року, тобто після визнання банку неплатоспроможним та запровадження в ньому тимчасової адміністрації, про що НБУ повідомив на своєму сайті 29 травня 2015 року, підстав вважати, що ТОВ «Гурман 2014» є добросовісним набувачем, немає. Набуваючи майно, яке перейшло до ТОВ «ФК «Аурум фінанс»  за один день (27 травня 2015 року) до визнання банку неплатоспроможним (постанова НБУ від 28 травня 2015 року № 348), набувач міг та повинен був передбачати можливість визнання такої угоди нікчемною на підставі закону, однак свідомо нехтував такою небезпекою. Велика Палата Верховного Суду враховує, що рішення комісії № 3 про визнання угод, укладених банком, нікчемними прийнято 30 червня 2015 року, тобто до придбання спірного майна набувачем, а тому, діючи добросовісно та обачливо, товариство могло знати про те, що відчужувач майна не має права на його відчуження.
		8.50.    За таких обставин підстав вважати, що набувач не знав та не міг знати про відсутність у ТОВ «ФК «Аурум фінанс» права на відчуження набутих активів, немає, а відтак і немає підстав вважати набувача добросовісним, а тому позовні вимоги про витребування оригіналів документів від ТОВ «Гурман 2014» підлягають задоволенню.
		8.51.    Як установили суди, ТОВ «ФК «Аурум фінанс» передало належні йому права та документи на підтвердження цих прав ТОВ «Гурман 2014» за договорами про відступлення прав вимоги від 02 та 20 липня 2015 року. Зазначена обставина ТОВ «Гурман 2014» не заперечувалась, а також у відзиві на апеляційну скаргу товариство зазначало, що усі права до нього перейшли відповідно до тих договорів, що зазначені у самих договорах та актах до них від тих самих дат (том 12, а. с. 49).
		8.52.    Щодо позовних вимог про внесення змін до Державного реєстру речових прав, Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
		8.53.    У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		8.54.    При цьому законодавство визначає певний перелік можливих способів захисту порушеного права, у тому числі у спосіб, визначений договором (стаття 16 ЦК України). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі спосіб повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		8.55.    За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		8.56.    Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
		8.57.    Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги позивача щодо внесення змін до Державного реєстру речових прав, Державного реєстру обтяжень рухомого майна, не підлягають задоволенню, оскільки є неефективним способом захисту порушеного права позивача, а тому в цій частині слід у позові відмовити.
		9.    Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		9.1.       Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи його на новий розгляд.
		9.2.       Відповідно до частин першої та третьої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		9.3.       Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону який не підлягав застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		9.4.       Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення статті 38 Закону № 4452-VI, а суд апеляційної інстанції не виправив помилок, допущених місцевим господарським судом, касаційні скарги ПАТ «УПБ» в особі Фонду та ТОВ «ФК «Інвестхілллс Веста» підлягають частковому задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог позивача в частині витребування від ТОВ «Гурман 2014» на користь ПАТ «УПБ» оригіналів документів, отриманих згідно з актом від 27 травня 2015 року, а саме: кредитного договору від 14 квітня 2006 року № 130; іпотечного договору від 14 квітня 2006 року, договору застави від 25 квітня 2006 року № 130-1; договору поруки від 26 вересня 2011 року № 130-3; договору про відкриття траншевої кредитної лінії від 04 червня 2009 року № 42; договору застави від 04 червня 2009 року № 42-1.
		9.5.       У решті позову ПАТ «УПБ» до ТОВ «Гурман 2014», а також у задоволені його позову до ТОВ «ФК «Аурум фінанс» слід відмовити.
		10. Розподіл судових витрат 
		10.1.    Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		10.2.    Оскільки за результатами перегляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ПАТ «УПБ» до ТОВ «Гурман 2014», то з останнього на користь ПАТ «УПБ»підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 1218 грн за подання позовної заяви з вимогою немайнового характеру, 1827 грн за подання апеляційної скарги та 2436 грн за подання касаційної скарги.
		Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА: 
		1.            Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "Інвестохіллс Веста" та Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" задовольнити частково. 
		2.            Рішення господарського суду міста Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 січня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.
		3.            Позов Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» задовольнити частково.
		4.            Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман 2014" на користь Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк»  оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі від 27.05.2015, а саме:
		- Договір про відкриття кредитної лінії № 130 від 14.04.2006 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього);
		- Іпотечний договір від 14.04.2006, посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т. реєстровим номером 1-1897 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього);
		- Договір застави майна № 130-1 від 25.04.2006 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього);
		- Договір поруки № 130-3 від 26.09.2011 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього);
		- Договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 42 від 04.06.2009 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього);
		- Договір застави майна № 42-1 від 04.06.2009 (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього).
		5.            В іншій частині вимог Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман 2014" відмовити.
		6.            В позові Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" відмовити.
		7.            Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гурман 2014» (01015, м. Київ, вул. Московська, буд. 45/1; ідентифікаційний код 39408355) на користь Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (02660, м. Київ, вул. М.Раскової, 15; ідентифікаційний код 19019775) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн за подання позовної заяви з вимогою немайнового характеру, 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн за здійснення апеляційного перегляду та 2436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн за касаційний перегляд.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя Л. І. Рогач Суддя-доповідач   Ю. Л. Власов Судді                              В. В. Британчук                                        К. М. Пільков
		                                      І. В. Григор`єва                                       О. Б. Прокопенко
		                                      Ж. М. Єленіна                                        В. В. Пророк 
		                                      І. В. Желєзний                                        О. М. Ситнік
		                                      О. С. Золотніков                                   В. М. Сімоненко  
		Л. Й. Катеринчук                                   І. В. Ткач
		                                      В. С. Князєв                                          С. П.  Штелик
		                                      Л. М. Лобойко                                       
		На підставі частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформлено суддею Сімоненко В. М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...