Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 9901/61/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, з них:; рішень, ухвалених за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 11.08.2022.
Дата набрання законної сили: 10.08.2022
Номер судового провадження: 11-256заі21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		Справа № 9901/61/19
		Провадження № 11-256заі21
		судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,
		за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2021 року
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2021 року залишено без змін.
		Велика Палата Верховного Суду не побачила порушень Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі - ВККСУ, Комісія) процедури прийняття рішення від 21 грудня 2018 року № 1987/ко-18, а також порушень прав судді чи інших ознак протиправності вказаного рішення з огляду на вимоги частини третьої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
		А тому вважала, що спірне рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 25 червня 2020 року № 1973/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України як судді, щодо якої за результатами оцінювання виявлено невідповідність займаній посаді, прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, і підстав для скасування цього рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) немає.
		Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду першої інстанції та вказала, що оскільки позивачка не набрала мінімально допустимого бала за складання анонімного письмового тестування, вона вважається такою, що не підтвердила своєї професійної компетентності на етапі іспиту загалом, а тому не може бути допущена до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання.
		Також вважала обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що обов`язкової участі судді, стосовно якого ухвалюється рішення на цій стадії, як умови, без дотримання / виконання якої результат розгляду Комісією питання щодо допуску до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання можна вважати неприйнятним, не передбачено.
		До того ж Велика Палата Верховного Суду вважала правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не скористалася правом, наданим їй пунктом 13 розділу ІІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККСУ від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення), не проходити кваліфікаційне оцінювання 27 серпня 2018 року у непрацездатному стані, підтвердженням чого є лист непрацездатності. 
		На думку Великої Палати Верховного Суду, поведінка позивачки не є добросовісною, оскільки позивачка знала зміст пункту 13 розділу ІІІ Положення, однак зазначеним правом не скористалась і за власним бажанням взяла участь у проведенні кваліфікаційного оцінювання та з`явилася у визначений день для складання іспиту, результат якого її не задовольнив і зумовив настання негативних наслідків. 
		Велика Палата Верховного Суду вважала, що позивачка, як суддя, погоджуючись пройти відповідну процедуру оцінювання, мала б передбачити, що його наслідки можуть бути як позитивними, так і негативними. Вона не могла не усвідомлювати наслідків, що можуть настати через негативний результат за кваліфікаційний іспит. Вочевидь небажання скористатися правом не з`явитися для складання іспиту у день його проведення з огляду на той стан, що міг бути оцінений як поважна причина такої неявки, не створює можливості повторно пройти кваліфікаційне оцінювання. Створення такої можливості було б невідповідним, непропорційним, несправедливим щодо інших суддів, які, як і позивачка, теж отримали негативний результат за іспит.
		Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово  викласти свою окрему думку.
		Не погоджуюсь із прийнятою постановою Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
		Стосовно доводів скаржниці про раптове погіршення стану її здоров`я під час письмового тестування 27 серпня 2018 року, що, за її словами, суттєво ускладнило подальше складення іспиту і мало вирішальне значення при отриманні незадовільного результату, поставивши її у нерівне становище з іншими суддями.
		Суд першої інстанції, відхиляючи зазначені аргументи позивачки, виходив з того, що відповідно до листка непрацездатності ОСОБА_1 була на лікарняному з 23 по 28 серпня 2018 року, що відповідно до пункту 13 розділу ІІІ Положення могло вважатися однією з поважних причин неявки судді для проходження кваліфікаційного оцінювання, призначеного на 27 серпня 2018 року, при цьому стан її здоров`я погіршився до зазначеної дати, однак, позивачка не скористалася правом не з`являтися на оцінювання у непрацездатному стані і вирішила все таки взяти в ньому участь, відповідно отриманий нею результат є наслідком її волевиявлення, не може бути підставою для скасування оспорюваних рішень і не створює можливості повторно пройти кваліфікаційне оцінювання.
		Вважаю цей висновок необґрунтованим, оскільки він заснований на неповному з`ясуванні обставин справи.
		Відповідно до листка непрацездатності (серія АДЖ № 665752), копію якого долучено до матеріалів справи, ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 23 по 28 серпня 2018 року у зв`язку з гострою респіраторною вірусною інфекцією.
		Відповідно до пункту 13 розділу ІІІ Положення неявка судді для проходження кваліфікаційного оцінювання у встановлені Комісією строки за відсутності поважних причин такої неявки є підставою для ухвалення рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді або невідповідності судді займаній посаді.
		Поважними причинами неявки судді для проходження кваліфікаційного оцінювання є обставини, настання яких не залежить від волі судді і які перешкоджають участі судді у кваліфікаційному оцінюванні та підтверджуються відповідними документами.
		Про причини неявки суддя зобов`язаний письмово повідомити Комісію протягом п`яти робочих днів після виходу на роботу або припинення дії обставин, які були причиною неявки на кваліфікаційне оцінювання, а також звернутися до Комісії з письмовою заявою для встановлення строків проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання.
		Непідтвердження суддею відповідності займаній посаді в силу неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання без поважних причин є підставою для внесення Комісією до Вищої ради правосуддя подання з рекомендацією про звільнення судді з посади.
		Проте ключовий аргумент позивачки стосувався не наявності у неї листка непрацездатності і перебування на лікарняному (з 23 по 28 серпня 2018 року) під час складання іспиту (27 серпня 2018 року), як помилково вважав суд першої інстанції, навпаки, ОСОБА_1 стверджувала, що 27 серпня 2018 року вона вирішила взяти участь у кваліфікаційному оцінюванні саме тому, що стан її здоров`я після п`яти днів лікування, як їй здавалося, покращився, проте після початку тестування стався рецидив, вона відчула суттєве погіршення здоров`я, водночас нормами Положення не визначено механізму дій у ситуації, якщо після початку іспиту виникли обставини, що значно ускладнюють або навіть унеможливлюють продовження його складання.
		Суд першої інстанції залишив це поза увагою та не надав жодної оцінки зазначеним доводам.
		Посилання суду на те, що ОСОБА_1 не скористалася пунктом 13 розділу ІІІ Положення і за власним волевиявленням прибула до ВККС для проходження кваліфікаційного оцінювання, є помилковими в контексті встановлених обставин, оскільки названа норма, з огляду на її зміст, є застосовною виключно до випадків неприбуття учасника для проходження оцінювання з причин, що заздалегідь відомі судді, водночас не поширюється на випадки, якщо певні обставини, які не залежать від волі судді, виникли вже під час його проходження.
		ОСОБА_1 акцентувала увагу на тому, що повідомила про погіршення самопочуття працівника ВККСУ, однак отримала відповідь, що якщо вона залишить місце проведення іспиту, то отримає нуль балів. У зв`язку з цим позивачка була змушена залишитися та продовжити відповідати на тестові запитання, незважаючи на незадовільний стан здоров`я.
		Наявність наведених симптомів підтверджується медичною випискою.
		Таким чином, саме відсутність нормативно визначеного порядку дій учасника кваліфікаційного оцінювання і членів Комісії за обставин, що склалися в цій справі, є основним питанням, яке суд першої інстанції мав дослідити у межах спірних правовідносин у контексті доводів позивачки про наявність правових підстав для скасування оспорюваних рішень у зв`язку із суттєвим погіршенням здоров`я саме під час іспиту, що значно ускладнювало його складення, та нерівністю становища, у якому вона опинилася порівняно з іншими суддями у зв`язку із цим.
		На мою думку, відсутність такого нормативного механізму не можна вважати незначним недоліком, оскільки в умовах визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, результатом чого, як у розглядуваній справі, може бути звільнення судді з посади, це порушує баланс інтересів тих суддів, які в силу непереборних обставин, що виникли вже у ході оцінювання і не залежали від їх волі, опинилися в суттєво складнішому становищі, порівняно із тими суддями, які не мали відповідного впливу таких обставин.
		У цьому контексті наголошую на тому, що рішення, наслідком якого може бути звільнення судді з посади, повинне бути насамперед об`єктивним та в повній мірі висвітлювати інформацію щодо професійної, особистої, соціальної компетентності судді, його здатності підвищувати свій фаховий рівень та здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня, відповідності судді етичним та антикорупційним критеріям.
		На користь такого висновку свідчить також Пояснювальна записка до Європейської хартії про статус суддів від 10 липня 1998 року, в пункті 7.1 якої указано, що особливо пильно та уважно слід ставитися до формулювання умов, за наявності яких припиняється перебування судді на посаді. Важливо мати вичерпний перелік підстав для засвідчення нездатності судді продовжувати роботу на посаді.
		Як зазначено у пункті 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватись на об`єктивних критеріях.
		Подібні за змістом положення закріплено і в параграфах 31-35 Висновку № 17 (2014) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади від 24 жовтня 2014 року, де зазначено, що оцінювання судді повинне ґрунтуватися на об`єктивних критеріях.
		Такі критерії повинні в основному складатись із якісних показників, але також можуть включати в себе кількісні показники. У кожному випадку показники, які використовуються, повинні надавати змогу оцінювачам розглянути всі аспекти, з яких складається належна продуктивність суддів. Дуже важливо, щоб в усіх елементах індивідуального оцінювання існувала процедурна справедливість (параграф 49 Висновку № 17). 
		Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення від 01 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява № 37801/97, пункт 36).
		Всупереч наведеному, у розглядуваній справі висновок щодо нездатності подальшого здійснення суддею ОСОБА_1 її професійної діяльності та невідповідності займаній посаді зроблено за умов недотримання процедурної справедливості, а оцінка, яку отримала суддя за результатами іспиту, не може бути визнана такою, що ґрунтувалася на об`єктивних критеріях, оскільки як ВККСУ, так і ВРП залишили без будь-якого реагування посилання ОСОБА_1 на те, що під час проходження кваліфікаційного оцінювання виникли обставини, що значно обмежили її у можливості подальшого проходження оцінювання на рівні з іншими суддями, попри це вона була змушена його продовжити з огляду на відсутність нормативно визначеного порядку дій у подібній ситуації та попередження її про те, що у випадку залишення місця проведення іспиту, вона отримає нуль балів.
		Наведені обставини дають підстави стверджувати, що оспорюване рішення ВККСУ було прийнято із недотриманням справедливого балансу між результатом, на досягнення якого спрямоване проведення оцінювання здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, та фактичною оцінкою, яку позивачка отримала з урахуванням обставин, які не дозволяли об`єктивно встановити відповідність позивачки визначеним у законі критеріям.
		З огляду на викладене вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала б скасувати оскаржуване рішення ВККСУ від 21 грудня 2018 року № 1987/ко-18, оскільки встановлена цим рішенням невідповідність судді займаній посаді не могла бути визнана обґрунтованою.
		Ураховуючи, що оскаржуване рішення ВРП від 25 червня 2020 року № 1973/0/15-20 про звільнення позивачки з посади ухвалено на підставі згаданого рішення ВККСУ та з урахуванням зроблених Комісією висновків щодо невідповідності позивачки займаній посаді, зазначене рішення також підлягало скасуванню Великою Палатою Верховного Суду.
		За цих обставин, на мою думку, з метою реального відновлення порушеного права позивачки слід було зобов`язати ВККСУ призначити повторне оцінювання на відповідність судді Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 займаній посаді.
		 
		Суддя Великої Палати Верховного Суду                                     Ю. Л. Власов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...