Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/4377/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 12.08.2022.
Дата набрання законної сили: 10.08.2022
Номер судового провадження: 61-17392ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		10 серпня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 320/4377/17
		провадження № 61-17392св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		треті особи: державний нотаріус Мелітопольської державної нотаріальної контори Лайзорик Ольга Федорівна, ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 березня 2021 року у складі судді Колодіної Л. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Зміст вимог позовної заяви 
		 
		У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Мелітопольської державної нотаріальної контори Лайзорик О. Ф., ОСОБА_3 , про визнання заповіту недійсним.
		 
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 
		 
		16 грудня 2016 року він (позивач) звернувся до приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Беднової Н. В. із заявою про прийняття спадщини, після чого йому стало відомо, що за життя, 29 липня 2014 року, його батько склав заповіт на користь ОСОБА_2 .
		 
		Вважав, що заповіт, складений батьком, є недійсним, оскільки станом на 29 липня 2014 року заповідач не міг зробити будь-яке розпорядження, оскільки не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. 
		 
		Відповідно до виписного епікризу з історії хвороби № 3490 Комунальної установи «Мелітопольська лікарня № 2» ОСОБА_4 тривалий час страждав кардіосклерозом постінфарктним, аневризмою вертушки постійною формою ФП, гіпертонічною хворобою 3 ст., гіпертензивним серцем, ризик 4, лівостороннім гідротораксом, асцитом СН-2Б-3, СДЛЖ, бронхіальною астмою 3 ст. У травні 2013 року батько переніс інфаркт міокарду; останні роки регулярно лікувався стаціонарно та амбулаторно.
		 
		З осені 2010 року ОСОБА_4 фактично проживав у АДРЕСА_1 . 
		 
		Він разом із дружиною та дітьми регулярно відвідували батька. Його дружина багато часу проводила у батька, прибирала в будинку, готувала йому їжу, допомагала по господарству. 
		 
		У зв`язку з тим, що батько втратив постійний заробіток, на ґрунті психологічних переживань, останній почав зловживати алкогольними напоями. Тому з часом стан здоров`я батька став погіршуватися. 
		 
		З початку 2013 року у батька з`явилося незрозуміле занепокоєння, передчуття наближення біди, погіршення сну, він перебував у постійному стресовому стані. Соматичні прояви виражалися у тремтінні рук, підвищеній пітливості, підвищеній частоті серцебиття, температурі тіла, артеріальному тиску, почервонінні обличчя, очей. Погіршився також нічний сон батька, сновидіння стали важкими, у батька стали виникати зорові галюцинації. 
		 
		Такий стан здоров`я супроводжувався регулярним зловживанням алкогольними напоями. 
		 
		Напередодні від`їзду його (позивача) сім`ї 28 липня 2014 року у батька сталася чергова галюцинація. Таким чином, за станом здоров`я його батько 29 липня 2014 року не міг зробити будь-яке розпорядження, зокрема, скласти заповіт.
		 
		Відповідачка ніякої участі по утриманню хворого батька не брала, не цікавилася його станом здоров`я, його потребами, тобто відгороджувала його від себе, зводила до мінімуму можливість спілкування з ним. 
		 
		Утриманням батька в цей час регулярно займався саме він (позивач) та його дружина, за власний рахунок вони придбали для хворого батька продукти харчування, лікарські засоби, готували йому їжу, прибирали у будинку. За власні кошти він купив для батька медичний апарат для підтримання роботи серця вартістю 4 200,00 грн.
		 
		Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати недійсним заповіт, складений його батьком 29 липня 2014 року з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України.
		 
		Короткий зміст рішеннь суду першої інстанції
		 
		Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 березня 2021 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:
		 
		- судом встановлено, що ОСОБА_4 дійсно проходив стаціонарне лікування у період з 2013 року до 2015 року, однак його захворювання не були пов`язані зі зловживанням алкогольних напоїв. Наркотичні засоби не призначалися взагалі;
		 
		- надаючи оцінку висновку експертизи, суд виходить з того, що експертним дослідженням не було підтверджено перебування заповідача на момент складання заповіту у стані, який би виключав можливість ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій і керувати ними;
		 
		- та обставина, що ОСОБА_4 страждав алкогольною залежністю, яка, зокрема, могла впливати на сприйняття ним навколишнього світу, не доводить того, що в такому стані заповідач перебував постійно або на момент посвідчення заповіту;
		 
		- зважаючи на те, що волевиявлення ОСОБА_4 , спрямоване на передачу майна відповідачці та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 29 липня 2014 року, було вільним та відповідало його волі, а позивач не довів, що ОСОБА_4 , складаючи оспорюваний заповіт, не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
		 
		Додатковим рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 квітня 2021 року вирішено питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, які стягнуті з позивача на користь відповідача у розмірі 16 000,00 грн.
		 
		Суд першої інстанції вказав, що відповідач довів понесення витрат на правничу допомогу у вищезазначеному розмірі, що є підставою для стягнення цих коштів з позивача.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 вересня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 березня 2021 року та додаткове рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 квітня 2021 року залишено без змін. 
		 
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, наголосивши, що зібраними доказами, в тому числі й показаннями свідків, не підтверджено абсолютну неспроможність заповідача ОСОБА_4 на час складання заповіту від 29 липня 2014 року усвідомлювати значення своїх дій, а тому відсутні підстави для визнання заповіту недійсними за вказаними позивачем підставами.
		 
		Посилання в апеляційній скарзі на інші підстави, які передбачені у статтях 229, 233 ЦК України, судом апеляційної інстанції не перевіряються, оскільки справа переглядається на стадії апеляційного провадження лише в межах заявлених у суді першої інстанції позовних вимог та їх підстав, але таких підстав для визнання заповіту недійсним заявлено не було.
		 
		Щодо ухвалення додаткового рішення апеляційний суд вказав, що доводи скарги позивача про те, що стягнуті судом витрати у розмірі 16 000,00 грн не пов`язані із розглядом цієї справи, спростовуються матеріалами справи. Позивач не конкретизував, у якій частині вони є неспівмірними із обсягом та часом наданих послуг. Таким чином, за принципом змагальності позивач ані в суді першої інстанції при ухваленні додаткового рішення, ані на стадії апеляційного провадження, відстоюючи свою скаргу на це рішення, не аргументував своїх тверджень щодо неспівмірності та неналежності витрат до цієї справи, сплачених відповідачем за правничу допомогу адвокату Кисіль В. І.
		 
		Аргументи учасників 
		Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
		 
		У жовтні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		У касаційній скарзі та її уточненій редакції ОСОБА_1 зазначає, що:
		 
		- при розгляді справи не було враховано, що адвокат Цокало А. І. використовував свої повноваження на його шкоду, оскільки не заявив клопотання про арешт спірного майна;
		 
		- за життя заповідача відповідачка не цікавилася життям батька, не проживала з ним, не дбала про нього, не знала, якими хворобами він хворів і які лікарські засоби йому призначалися;
		 
		- поза увагою суду залишилася та обставина, що на десятий день після виписки зі стаціонару (через перенесений інфаркт), перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та під дією лікарських засобів, не міг свідомо робити будь-якого розпорядження щодо належного йому майна - скласти заповіт на користь відповідачки;
		 
		- висновки експерта не відповідають фактичним обставинам, оскільки його батько не перебував на стаціонарному лікуванні з 19 лютого 2013 року, з 15 травня 2014 року, як про це вказано у висновку;
		 
		- суди не перевірили, чи були підстави для застосування частини першої статті 229 ЦК України (помилка), оскільки при складанні заповіту батько помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, у зв`язку з перенесенням інфаркту;
		 
		- суди помилково не застосували положення статей 229-233 ЦК України до спірних правовідносин;
		 
		- суд першої інстанції не перешкоджав діяльності адвоката відповідачки, який умисно затягував призначення комплексної судово-медичної експертизи, яка повинна була підтвердити стан батька на момент підписання заповіту.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_1 , батьками якого є: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 
		 
		18 квітня 2003 року ОСОБА_6 уклала шлюб із ОСОБА_4 , взявши прізвище чоловіка після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_7 ».
		 
		29 липня 2014 року ОСОБА_4 склав заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори Лайзорик О. Ф. за реєстровим № 2-921, відповідно до якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: усе належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, на що він за законом буде мати право, заповідав ОСОБА_2 .
		 
		Вказаний заповіт не змінювався, не скасовувався та є чинним, про що свідчать відомості з Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові справи) (т. 1, а. с. 82).
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача та чоловік відповідачки - ОСОБА_4 помер.
		 
		ОСОБА_1 своєчасно протягом шестимісячного строку звернувся до нотаріуса з заявою прийняття спадщини як спадкоємець першої черги за законом.
		 
		З метою встановлення стану здоров`я спадкодавця ОСОБА_4 в ході розгляду справи були витребувані медичні документи.
		 
		Згідно з інформацією, наданою в. о. головного лікаря КУ «ТМО «Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» Мелітопольського міської ради Запорізької області Гадомським В. І., на виконання ухвали суду у справі № 320/4377/18 від 16 серпня 2018 року були надані оригінали медичних документів відносно ОСОБА_4 на 433 сторінках, прошитих та пронумерованих (медичні картки стаціонарного хворого ОСОБА_4 ).
		 
		Відповідно до копії виписного епікризу із історії хвороби № 2771 ОСОБА_4 , 1948 року народження, з 12 липня 2013 року до 26 липня 2013 року перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом: тахікардія, лівосторонній гідроторакс, СН-2Б ФК-3, гіпертонічна хвороба 3 ст., гіпертензивне серце, ризик 4; рекомендовано «Д» спостереження лікаря, дієта, прийом ліків (верошпірон, платогріл, медокарділ, єтсет, афабазол, тріфас).
		 
		Згідно із копією виписки із історії хвороби № 332 хворий ОСОБА_4 , 1948 року народження, перебував у КУ «Мелітопольська лікарня № 2» з 12 березня 2014 року о 21 березня 2014 року з діагнозом: кардіосклероз постінфарктний (травень 2013р.), гіпертонічна хвороба 3 ст., гіпертензивне серце ст. ризик 4, СН 2 Б ФК 3;рекомендовано спостереження у лікаря, дієта, прийом ліків (спіронолактон, медокарділ, платогріл, єтсет, тріас, контроль УЗД плевральних полостей) (т. 1, а. с.46).
		 
		Відповідно до копії виписного епікризу із історії хвороби № 1173 хворий ОСОБА_4 , 1948 року народження, перебував на стаціонарному лікуванні з 13 березня 2015 року до 20 березня 2015 року з діагнозом: кардіосклероз постінфарктний (травень 2013), аневризма вертушки, гіпертонічна хвороба 3 ст., гіпертензивне серце, ризик 4. СДЛЖ (ФВ-29 %), СН-2А ФК-3; суп. д/з: бронхіальна астма 3 ст. ЛН 2 ст. ЦА 2-3. ДЄ2; рекомендовано «Д» спостереження лікаря, дієта, прийом ліків (медокарділ, платогріл, спіронолактон, еуфілін, пульмолор, тріфас, беродуал) (т. 1, а. с. 47).
		 
		Ухвалою суду першої інстанції від 14 листопада 2019 року за клопотанням позивача призначено комплексну посмертну судово-медичну експертизу, на вирішення якої були постановлені такі запитання:
		 
		1. З урахуванням всіх захворювань ОСОБА_4 , приймання ним рекомендованих ліків перед складанням заповіту 29 липня 2014 року, зловживанням алкогольними напоями, чи могло це вплинути на суттєві зміни в поведінці та призвети до неможливості останнім усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час підписання заповіту?
		 
		2. Як наявні у ОСОБА_4 хронічні захворювання могли вплинути на мозкову діяльність ОСОБА_4 і чи міг він внаслідок цього усвідомлювати свої дії, прогнозувати їх, керувати ними, надавати їм належну оцінку під час написання заповіту?
		 
		3. Встановити, чи був негативний зв`язок між погіршенням стану здоров`я ОСОБА_4 , його психічного і психологічного стану та призначеними ліками у стаціонарі, методами лікування з урахуванням вживання алкоголю після виписки зі стаціонару протягом 19-ти днів до складання заповіту?
		 
		4. Чи страждав ОСОБА_4 будь-якою психічною хворобою чи психічним розладом на момент посвідчення заповіту від 29 липня 2014 року? Якщо страждав, то якими саме?
		 
		5. Чи був здатний ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій та керувати ними 29 липня 2014 року в момент посвідчення заповіту?
		 
		Згідно з висновком від 14 серпня 2020 року № 08-301/19/пп комісійної посмертної судово-медичної експертизи ХОБСМЕ відповідно до медичних карт стаціонарного хворого, які були надані експертній комісії, у гр. ОСОБА_4 мали місце наступні захворювання: ішемічна хвороба серця, післяінфарктний кардіосклероз, аневризма верхівки серця, фібриляція пересердь, гіпертонічна хвороба 11 ст., лівобічний гідроторакс, асцит, бронхіальна астма 111ст. Усі захворювання ускладнювалися серцевою й легеневою недостатністю. Через це гр. ОСОБА_4 неодноразово протягом 2013-2016 років перебував на стаціонарному лікуванні та лікувався амбулаторно. Будь-яких даних щодо стану гр. ОСОБА_4 , окрім запису від 05 липня 2016 року про можливість (неможливість) користування ним вогнепальною зброєю до смерті, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , не міститься. Будь-яких даних про наявність у гр. ОСОБА_4 психічних порушень або таких, що пов`язані зі зловживанням алкоголем, в наданих документах не міститься. Комісія експертів констатувала, що невзмозі дати відповіді на питання, які поставлені перед нею судом (т. 2, а. с. 50-61). 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
		 
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
		 
		Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
		 
		Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2022 року у справі № 208/9102/15-ц (провадження № 61-21308св21) зазначено:
		 
		«правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України). Правила статті 225 ЦК України поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними»;
		 
		«правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України (статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову».
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (частина перша статті 110 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		 
		- при зверненні із позовом  ОСОБА_1 посилався на те, що заповіт, складений батьком, є недійсним на підставі статті 225 ЦК України, оскільки станом на 29 липня 2014 року заповідач не міг зробити будь-яке розпорядження, оскільки не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Позивач вказував, що протягом 2013-2014 років його батько ОСОБА_4 переніс інфаркт міокарду, мав низку інших серйозних захворювань, у зв`язку з чим неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, приймав прописані лікарські препарати, які мають побічні ефекти та є несумісними з алкоголем, який він вживав одночасно з прийомом препаратів, а також перебував постійно у стресовому стані, що впливало на стан його свідомості. Вважав, що такий його стан заважав батьку розуміти значення своїх дій при складанні заповіту 29 липня 2014 року, а тому його волевиявлення не було вільним;
		 
		- ухвалою суду першої інстанції від 14 листопада 2019 року за клопотанням позивача призначено комплексну посмертну судово-медичну експертизу, на вирішення якої були поставлені такі запитання: 1. З урахуванням всіх захворювань ОСОБА_4 , приймання ним рекомендованих ліків перед складанням заповіту 29 липня 2014 року, зловживанням алкогольними напоями, чи могло це вплинути на суттєві зміни в поведінці та призвети до неможливості останнім усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час підписання заповіту? 2. Як наявні у ОСОБА_4 хронічні захворювання могли вплинути на мозкову діяльність ОСОБА_4 і чи міг він внаслідок цього усвідомлювати свої дії, прогнозувати їх, керувати ними, надавати їм належну оцінку під час написання заповіту? 3. Встановити, чи був негативний зв`язок між погіршенням стану здоров`я ОСОБА_4 , його психічного і психологічного стану та призначеними ліками у стаціонарі, методами лікування з урахуванням вживання алкоголю після виписки зі стаціонару протягом 19-ти днів до складання заповіту? 4. Чи страждав ОСОБА_4 будь-якою психічною хворобою чи психічним розладом на момент посвідчення заповіту від 29 липня 2014 року? Якщо страждав, то якими саме? 5. Чи був здатний ОСОБА_4 розуміти значення своїх дій та керувати ними 29 липня 2014 року в момент посвідчення заповіту?;
		 
		- згідно з висновком від 14 серпня 2020 року № 08-301/19/пп комісійної посмертної судово-медичної експертизи ХОБСМЕ відповідно до медичних карт стаціонарного хворого, які були надані експертній комісії, у гр. ОСОБА_4 мали місце наступні захворювання: ішемічна хвороба серця, післяінфарктний кардіосклероз, аневризма верхівки серця, фібриляція пересердь, гіпертонічна хвороба 11 ст., лівобічний гідроторакс, асцит, бронхіальна астма 111ст. Усі захворювання ускладнювалися серцевою й легеневою недостатністю. Через це гр. ОСОБА_4 неодноразово протягом 2013-2016 років перебував на стаціонарному лікуванні та лікувався амбулаторно. Будь-яких даних щодо стану гр. ОСОБА_4 , окрім запису від 05 липня 2016 року про можливість (неможливість) користування ним вогнепальною зброєю до смерті, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , не міститься. Будь-яких даних про наявність у гр. ОСОБА_4 психічних порушень або таких, що пов`язані зі зловживанням алкоголем, в наданих документах не міститься. Комісія експертів констатувала, що невзмозі дати відповіді на питання, які поставлені перед нею судом (т. 2, а. с. 50-61);
		 
		- суди врахували, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
		 
		Суди, встановивши, що відсутні докази тому, що ОСОБА_4 в момент вчинення оспорюваного заповіту 29 липня 2014 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними внаслідок стану, викликаного його хронічними захворюванням, лікарськими препаратами із одночасним вживання алкоголю, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність передбачених частиною першою статті 225 ЦК України підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним.
		 
		Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на те, що за життя заповідача відповідачка не цікавилася життям батька, не проживала з ним, не дбала про нього, не знала, якими хворобами він хворів і які лікарські засоби йому призначалися. Вказані обставини не впливають на вирішення питання про визнання заповіту недійсним на підставі статті 225 ЦПК України.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що висновки експерта не відповідають фактичним обставинам, оскільки його батько не перебував на стаціонарному лікуванні з 19 лютого 2013 року, з 15 травня 2014 року, як про це вказано у висновку, колегія суддів відхиляє, оскільки ці обставини з огляду на суть висновку експертизи (неможливість надання відповіді на питання, які поставлені перед нею судом, через відсутність у наданих документах будь-яких даних про наявність у ОСОБА_4 психічних порушень або таких, що пов`язані зі зловживанням алкоголем) не мають правового значення для вирішення спору.
		 
		Аналіз змісту позовних вимог свідчить, що при зверненні із позовом позивач на обґрунтовування позовних вимог не посилався на положення статей 229-233 ЦК України, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що суди не перевірили, чи були підстави для застосування частини першої статті 229 ЦК України (помилка).
		 
		За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		 
		З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2022 року у справі № 208/9102/15-ц (провадження № 61-21308св21), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Оскільки оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, їх належить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 вересня 2021 рокузалишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді                                                                                      М. М. Русинчук
		 
		                                                                                               Н. О. Антоненко
		 
		                                                                                              І. О. Дундар

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...