Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/17490/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 15.08.2022.
Дата набрання законної сили: 03.08.2022
Номер судового провадження: 61-19293ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                                          
		 
		03 серпня 2022 року                                                         
		м. Київ
		 
		справа 759/17490/18
		 
		провадження № 61-19293 св 20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,  
		Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ; 
		відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України; 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Святошинського районного суду                            м. Києва від 02 серпня 2019 року у складі судді Сенька М. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.    Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
		Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 невстановленими особами вчинено терористичний акт, а саме, артилерійський обстріл, в результаті якого у с. Скелеве смт Луганське Артемівського району Донецької області загинув її чоловік - ОСОБА_2 . 
		Вказувала, що відповідно до довідки про причину смерті від 24 січня                         2015 року № 95 причиною смерті ОСОБА_2 є вибухові осколкові поранення грудної клітки з ушкодженням серця. 
		Зазначала, що за фактом вчинення терористичного акта, внаслідок якого загинув ОСОБА_2 , слідчим відділом 2 управління (з дислокацією у                          м. Маріуполь Донецької області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування. Відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23 січня 2015 року за № 12014050150001521 з правовою кваліфікацією діяння за частиною третьою статті 258 КК України (терористичний акт, який призвів до загибелі людини).
		Вказувала, що відсутність відповідного закону, на підставі якого виплачується компенсація за шкоду, завдану здоров`ю осіб, а також компенсація моральної шкоди родичам загиблих від терористичних актів, не може бути перешкодою у захисті її прав. Зазначала, що для виникнення обов`язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб. Тому вважала, що внаслідок загибелі її чоловіка вона має право на отримання відшкодування моральної шкоди, яка полягала у незворотніх моральних стражданнях та хвилюваннях, спричинених загибеллю її чоловіка внаслідок терористичного акту, а також незабезпеченням Державою Україна права на життя, гарантованого                    статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод                      (далі - Конвенція) та статтею 27 Конституції України.
		Зазначала, що вона відчуває душевний біль, згадуючи свого чоловіка та обставини за яких він загинув, що впливає на стан її здоров`я. У зв`язку з цим, вона була вимушена звертатись за медичною допомогою до Психоневрологічного міського диспансеру № 4 у м. Києві, де проходила амбулаторне лікування, та їй встановлено психоневрологічне захворювання. Внаслідок смерті чоловіка, яка трапилась на її очах, у неї з`явилось безсоння, постійний нервовий стан, переживання за подальшу долю, тривога, страждання, адаптація до сучасних подій. Вказувала, що її моральні страждання знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку зі смертю її чоловіка.
		Ураховуючи характер та обсяг завданих їй моральних страждань, істотних порушень її прав, умисного характеру дій, внаслідок скоєного злочину,                                а також душевного болю від втрати чоловіка, почуття безпорадності, яке вона відчуває роками через втрату чоловіка та батька їх дитини, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, позивач оцінила розмір спричиненої моральної шкоди в сумі 1 830 000 грн.
		З урахуванням наведеного, позивач просила суд стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь 1 830 000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті її чоловіка ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції  
		 
		Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_1                    1 830 000 грн на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обов`язковою умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення антитерористичної операції, є завдання такої шкоди на території антитерористичної операції та внаслідок антитерористичної операції. Позивачем доведено, що її чоловік -                         ОСОБА_2 загинув внаслідок отримання вибухових травм під час артобстрілу у с. Скелеве смт Луганське Артемівського району Донецької області, що є тимчасово окупованою територією. Тому суд дійшов висновку, що відсутність на національному рівні закону, на підставі якого передбачається процедура виплати компенсації моральної шкоди родичам загиблих від терористичних актів, не може бути перешкодою у захисті права позивача на отримання відшкодування їй моральної шкоди від держави.
		Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру її немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), стану її здоров`я, тяжкості вимушених змін у її життєвих стосунках. Враховуючи вимоги об`єктивності, розумності й справедливості, суд першої інстанції визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 1 830 000 грн.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року змінено в частині розміру відшкодування моральної шкоди. Стягнуто на користь ОСОБА_1                               1 млн. грн на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що установивши, що загибель чоловіка позивача - ОСОБА_2 внаслідок артилерійського обстрілу під час проведення антитерористичної операції спричинила позивачу моральні страждання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, завданої внаслідок смерті її чоловіка, з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку. Вказаний висновок суду відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
		Оцінюючи розмір моральної шкоди, позивач посилалась на те, що Європейським судом з прав людини у аналогічних спорах були задоволені вимоги заявників та встановлено розмір компенсації моральної шкоди в середньому 60 тис. євро за загибель однієї особи, що на день подання нею позову згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно                    1 830 000 грн. 
		Проте відповідно до статті 41 Розділу ІІ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
		У даному випадку позивач помилково ототожнює поняття моральної шкоди та поняття справедливої сатисфакції, які за своїм правовим змістом є різними. Зокрема, поняття справедливої сатисфакції міститься у                                статті 41 Розділу ІІ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який врегульовує питання організації і діяльності Європейського суду з прав людини, тобто є його внутрішньою процедурною нормою. При цьому колегія суддів виходила з того, що поняття справедливої сатисфакції, вжите у статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є значно ширшим, ніж поняття моральної шкоди, вжите у законодавстві України.
		Чинне законодавство України не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
		Позивач зазнала моральних втрат і душевних страждань, відчувала тривалі моральні переживання, у зв`язку зі смертю свого чоловіка, порушення нормальних життєвих зв`язків, відповідно, порушення сталих стосунків з оточуючими людьми, тяжкість вимушених змін у житті, що не могло не відобразитися у погіршенні її стану здоров`я.
		З урахуванням характеру, обсягу та глибини заподіяних позивачу моральних страждань та їх негативних наслідків, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів вважала, що на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 1 000 000 грн, що є належним способом відновлення її прав, а тому рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди підлягає зміні.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У грудні 2020 року Кабінет Міністрів України подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й ухвалити нове судове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 .
		 
		Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої                                    статті 389 ЦПК України); судами попередніх інстанцій не досліджені зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року касаційне провадження у справі відкрито та  витребувано цивільну справу № 759/17490/18 із Святошинського районного суду м. Києва.
		 
		У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 вересня 2021 року справу передано судді-доповідачеві                   Осіяну О. М. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року касаційне провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20) за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2022 року касаційне провадження у цій справ поновлено.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України в межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.
		Частиною третьою вказаної статті визначено коло суб`єктів, які здійснюють боротьбу з тероризмом, однак, Кабінет Міністрів України до них не відноситься.
		На теперішній час відсутній будь-який закон чи нормативний акт, який передбачає в Державному бюджеті України бюджетних призначень для відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не встановлено державний орган, на який покладено обов`язок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення і розміру відшкодування. Кабінет Міністрів України безпосередньо не здійснює відшкодування шкоди, заподіяної громадина терористичним актом, а, отже, відсутні підстави для задоволення позову про відшкодування шкоди, моральної шкоди з держави Україна саме в особі Кабінету Міністрів України.
		Кабінет Міністрів України вважав, що враховуючи встановленні обставини справи, судами неправильно застосовані положення статей 23, 1167, 1168 ЦК України, у зв`язку із відсутністю всіх елементів цивільного правопорушення, недоведення протиправності дій чи бездіяльності відповідачів відносно позивача, які б могли завдати моральні страждання. Також у ході розгляду справи судами не було встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діями держави України в особі Кабінету Міністрів України та завданою позивачу шкодою.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був чоловіком                         ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 від 11 листопада 1995 року (а.с. 19, т. 1).
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 невстановленими особами у с. Скелеве смт Луганське Артемівського району Донецької області було здійснено терористичний акт (артилерійський обстріл), в результаті якого загинув ОСОБА_2 .
		 
		Відповідно до довідки про причину смерті від 24 січня 2015 року № 93 причиною смерті ОСОБА_2 стали осколкові поранення грудної клітки з ушкодженням серця (а.с. 21, т. 1).
		 
		Факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 в Донецькій області підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (а.с. 20, т. 1).
		 
		За вказаним фактом 23 січня 2015 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014050150001521 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою                             статті 258 КК України (терористичний акт, який призвів до загибелі людини), зокрема, що ІНФОРМАЦІЯ_2, у денний час, внаслідок артилерійського обстрілу у с. Скелеве смт Луганське Артемівського району Донецької області вбито ОСОБА_2 , який мешкає у АДРЕСА_1 (а.с. 28, т. 1). 
		 
		22 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях із заявою про кримінальне правопорушення з приводу того, що ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 14 год 00 хв. під час проведення антитерористичної операції (військових дій) у с. Скелеве смт Луганське Артемівського району Донецької області було вбито її чоловіка ОСОБА_2 (а.с. 22, т. 1).
		 
		Зазначену заяву долучено до матеріалів кримінального провадження                            № 12014050150001521, що перебуває у провадженні слідчого відділу 2-го управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, що підтверджується листом від 13 квітня 2018 року                   (а.с. 23, т. 1).
		 
		Позивач ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , перемістилась за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою від 20 жовтня 2016 року № 10557                   (а.с. 51, т. 1).
		 
		Як вбачається з медичної карти амбулаторного хворого від 29 березня                     2018 року № 07344, ОСОБА_1 неодноразово зверталась до Київського міського психоневрологічного диспансеру № 4 із скаргами на тривогу, постійний нервовий стан, періодичне безсоння після психотравмуючої ситуації - смерть чоловіка внаслідок обстрілу, яка трапилась на її очах. Позивачу встановлено діагноз: змішаний тривожно-депресивний розлад та призначено лікування (а.с. 36-56, т. 1).
		 
		2.    Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга Кабінету Міністрів України підлягає задоволенню.
		 
		 
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. 
		 
		Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
		Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи  близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
		 
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
		 
		Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга                                 статті 1168 ЦК України).
		 
		Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України).
		 
		Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).
		 
		З огляду на зміст вказаних приписів Закону України «Про боротьбу з тероризмом» реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами. 
		Отже, передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за моральну шкоду, завдану позивачці внаслідок загибелі її чоловіка під час терористичного акту у період проведення АТО незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт. У законодавстві України немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача щодо права вимоги на підставі Закону України «Про боротьбу з тероризмом» до держави про відшкодування нею моральної шкоди, завданої у зв`язку із загибеллю чоловіка позивача у період проведення АТО (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункти 36, 69), від 22 вересня 2020 року у справі                                       № 910/378/19 (пункти 7.5, 7.11)).
		 
		Відтак, висновок судів про те, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежної від вини є помилковим.
		 
		Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша                         статті 3 Конституції України).
		 
		Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини (частини перша та друга статті 27 Конституції України).
		 
		Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя (речення перше та фрагмент речення другого частини першої статті 2 Конвенції).
		 
		Самі по собі факти загибелі людей на підконтрольній державі території, тобто на тій, на якій вона здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (зокрема у межах її кордонів у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил), не означають автоматичне порушення гарантій права на життя за статтею 2 Конвенції. Тим більше не означає таке автоматичне порушення і загибель людей на території, яку держава у межах її кордонів із незалежних від неї причин не контролює (тобто на тій, на якій вона не здійснює юрисдикцію у сенсі                статті 1 Конвенції; див. mutatis mutandis рішення Великої Палати ЄСПЛ щодо прийнятності у справі «Україна проти росії (щодо Криму)» (Ukraine v. russia (re Crimea)) від 16 грудня 2020 року, заяви № 20958/14 і 38334/18, § 303-352). Так само не є підставою для покладення на державу відповідальності за Конвенцією самі по собі факти порушення у межах кордонів України (зокрема і у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил) громадського порядку, миру, знищення чи пошкодження майна, створення загрози безпеці людей, у тому числі з боку осіб, які не діяли як агенти цієї держави.
		 
		За статтею 2 Конвенції обов`язки держави полягають у такому:
		 
		Негативний обов`язок - у тому, що державні органи та службові особи держави не можуть позбавляти людину життя за винятком ситуацій, коли таке позбавлення є абсолютно необхідним (випадки, за яких держава може застосувати летальну силу, перелічені у частині другій статті 2 Конвенції). Протиправне заподіяння державою в особі її органів влади та службових осіб смерті людині є порушенням зазначеного обов`язку.
		 
		Позитивний обов`язок має два різновиди:
		 
		Матеріальний, згідно з яким держава повинна встановити законодавчі положення, які би захищали життя людини, передбачити юридичну відповідальність за протиправне позбавлення людини життя, а також має вживати обґрунтовані заходи для запобігання неправомірному позбавленню життя, коли відомо чи має бути відомо про реальний і безпосередній ризик для життя конкретної людини або групи людей, зумовлений злочинними діями третіх осіб.
		 
		Відповідальність за порушення останнього з наведених позитивних матеріальних обов`язків за статтею 2 Конвенції може настати, якщо держава (а) володіла інформацією про те, що за певних обставин життя конкретної людини чи групи людей могло бути поставлене під загрозу (необхідно довести, що влада знала або мала знати про цю загрозу), (б) могла вжити заходи, які би усунули ризик для життя, але не вжила їх. ЄСПЛ тлумачить зазначений конвенційний обов`язок так, щоби не покладати на державні органи непосильний або надмірний тягар. Тому з погляду Конвенції не кожна передбачувана загроза для життя зобов`язує державні органи вживати конкретні заходи, спрямовані на запобігання її втіленню (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Осман проти Сполученого Королівства» (Osman v. the United Kingdom), заява                                                   № 87/1997/871/1083, § 115, 116 і від 24 жовтня 2002 року у справі «Мастроматео проти Італії» (Mastromatteo v. Italy), заява № 37703/97, § 68).
		 
		Процесуальний, згідно з яким держава має забезпечити об`єктивне й ефективне розслідування фактів посягання на людське життя незалежним органом. Для того, щоби бути ефективним, розслідування має дозволити встановити та покарати осіб, відповідальних за порушення права на життя. Наявність або відсутність результату розслідування не є вирішальною для оцінки належності виконання такого обов`язку. Обов`язковим для держави є вжиття заходів, спрямованих на встановлення та покарання винних (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 лютого 1998 року у справі «Кая проти Туреччини» (Kaya v. Turkey), заява № 22729/93, § 86-87 і від 08 листопада                     2005 року у справі «Гонгадзе проти України» (Gongadze v. Ukraine), заява                            № 34056/02, § 176).
		 
		Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, то порушення державою будь-якого з конвенційних                       обов`язків - як негативного, так і позитивного матеріального чи позитивного процесуального - може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації (відшкодування). Остання може мати різні форми та розміри, що залежатимуть, зокрема, від виду конкретного порушення, вчинення якого державою за конкретних обставин необхідно встановити.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження 14-167цс20) виклала правовий висновок, у якому зазначила, що на правовідносини стосовно відшкодування шкоди, завданої порушенням права на життя, поширюється положення статті 2 Конвенції. Однак, проблема у подібних справах полягає в тому, щоби встановити, чи перебував потерпілий під юрисдикцією Держави України у сенсі статті 1 Конвенції, та чи порушила Держава України певні свої обов`язки з тих, які випливають із указаної статті.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України зазначив, що факту наявності шкоди у будь-якому розмірі недостатньо для її компенсації саме державою. А з огляду на викладені у позові обставини та матеріали справи неможливо встановити елементи цивільного правопорушення, яке вчинив відповідач відносно позивача та внаслідок якого остання нібито зазнала моральних страждань. Верховний Суд з цим аргументом погоджується.
		 
		У кожному випадку звернення з позовом про відшкодування Державою Україною шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил, суди мають з`ясувати:                        (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала Держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала її конвенційні обов`язки з такого гарантування на відповідній території (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов`язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв`язок між ними і невиконанням або неналежним виконанням відповідного обов`язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).
		 
		Україна залишається об`єктом збройної агресії з боку російської федерації (далі - рф), яку остання здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором (далі - Звернення)).
		 
		Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії рф (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1 схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява)). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала рф державою-агресором (абзац шостий Звернення).
		 
		У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії рф проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами рф озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки»                           (27 квітня 2014 року) (абзац п`ятий пункту 1 Заяви).
		 
		27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії рф розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил рф (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).
		 
		Наслідком збройної агресії рф проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід`ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). рф своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, у тому числі право на життя, в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, у Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії рф стало мирне населення, зокрема жінки та діти (абзаци четвертий і п`ятий пункту 3 Заяви).
		 
		24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти України - повномасштабне вторгнення агресора на нашу суверенну територію. У цей день Україна розірвала з рф дипломатичні відносини.
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що територія, на якій загинув чоловік позивачки, зазнала обстрілу з боку незаконних збройних формувань під час збройної агресії рф.
		 
		Верховний Суд погоджується, що втрата позивачкою чоловіка, який загинув за трагічних обставин, є непоправною та безперечно зумовлює сильні моральні і фізичні страждання.
		 
		Проте, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, проблема такої справи полягає не в тому, чи страждала морально позивачка, не в тому, як краще у грошовому еквіваленті оцінити ці її страждання, навіть це стільки у тому, який нормативний припис слід застосувати для присудження відповідного відшкодування, а в тому, чи має за заподіяні моральні страждання позивачки нести відповідальність саме Держава Україна. І якщо так, то за порушення якого саме обов`язку з гарантування права на життя така відповідальність має настати.
		 
		Позивач не обґрунтовувала, що Держава Україна знала про можливість обстрілу з боку незаконних збройних формувань с. Скелеве смт Луганське Артемівського району Донецької області (згідно з витягом з ЄРДР від 23 січня 2015 року щодо кримінального провадження № 12014050150001521) і могла вжити, але не вжила заходи з попередження такого обстрілу, тобто з усунення ризику для життя чоловіка позивачка. Отже, остання не обґрунтувала порушення Державою Україною її позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя.
		 
		Загибель чоловіка позивачки внаслідок артилерійського обстрілу з боку незаконних збройних формувань та виконання Державою Україною позитивного матеріального обов`язку щодо гарантування права на життя чоловіка не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку.
		 
		Вирішуючи спір, апеляційний суд зазначив про те, що має місце порушення процесуального обов`язку держави за статтею 2 Конвенції з проведення адекватного та ефективного розслідування обставин загибелі чоловіка позивачки.
		 
		Проте підставою позову у цій справі не є завдання позивачці моральної шкоди внаслідок неналежного розслідування кримінального провадження    № 12014050150001521, розпочатого за фактом терористичного акту, внаслідок якого загинув чоловік позивачки, оскільки позивач не посилалася на необ`єктивність і неефективність розслідування за фактом загибелі чоловіка, тобто не стверджувала, що держава неналежно виконала її позитивний процесуальний обов`язок з гарантування права на життя (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі                                        № 916/1423/17 (пункти 65-69)).
		 
		Відтак, вказаний висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки зазначивши про порушення процесуального обов`язку держави за                                      статтею 2 Конвенції з проведення адекватного та ефективного розслідування обставин загибелі чоловіка позивачки, суд апеляційної інстанції мотивів такого висновку не виклав та не врахував, що позивачка таких вимог у позові не заявляла.
		 
		Колегія суддів враховує, що розслідувана кримінальна справа є складною та багатоепізодною, кримінальне провадження за фактом загибелі чоловіка  позивачки об`єднано з матеріалами кримінального провадження                                      № 12014050150001521, що містить значну кількість епізодів вчинення кримінальних правопорушень, кваліфікованих за частинами першою -третьою статті 258 КК України, чим також пояснюється тривалість досудового розслідування.
		 
		Отже, сам факт того, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014050150001521 не було завершене на час звернення позивачки із позовом до суду та ухвалення оскаржених судових рішень, не свідчить про надмірну тривалість кримінального провадження та порушення державою своїх зобов`язань, передбачених статтею 2 Конвенції.
		 
		Стосовно посилання позовної заяви на висновки ЄСПЛ, сформульовані у рішеннях у справі «Айдер та інші проти Туреччини» та у справі «Аль-Скейні та інші проти Сполученого Королівства», Верховний Суд звертає увагу на істотну відмінність обставин тих справи та справи, що переглядається. 
		 
		З огляду на надану оцінку аргументам учасників справи й оскарженим судовим рішенням Верховний Суд вважає, що у цій справі суди неправильно застосували норми матеріального права, тому касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржувані судові скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити.
		 
		Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасувати. 
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовити.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                            О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...