Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/21327/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 12.08.2022. Зареєстровано: 13.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 15.08.2022.
Дата набрання законної сили: 13.09.2022
Номер судового провадження: П/520/24802/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		Харків 
		12 серпня 2022 року справа №520/21327/21 
		 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням осіб (у письмовому провадженні) адміністративну справу
		за позовом ОСОБА_1 
		доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київської області,
		за участю третьої
		особи, яка не заявляє 
		самостійних вимог на
		предмет спору -Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області,
		провизнання протиправним та скасування рішення,
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 (далі по тексту  позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київської області (далі по тексту  відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексту - третя особа), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 12.09.2021 №246 громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що у 2006 році вона отримала дозвіл на постійне проживання в Україні та була документований посвідкою серії НОМЕР_1 від 22.12.2006. У 2019 році вказана посвідка підлягала обміну, у зв`язку з чим остання звернулася до відповідача з відповідною заявою та підтвердними документами. Проте, лише у 2021 році відповідачем було вручено позивачу оскаржуване рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 22.12.2006. На переконання позивача, вказане рішення є таким, що порушує чинне законодавство і права позивача, визначені Законами України "Про імміграцію", "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Акцентує увагу на тому, що процедура розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію, у тому числі, передбачає запрошення іммігрантів щодо яких проводиться розгляд такого питання, проте відповідач не викликав позивача, не вручив спірне рішення та не повідомив про обставини, що стали підставою для розгляду питання про скасування дозволу. Зазначає, що станом на день прийняття спірного рішення відповідач перевірив надані позивачем документи та не встановив будь-яких порушень, недостовірних даних або подання підроблених документів. Звернув увагу і на те, що з моменту отримання дозволу на імміграцію, у позивача сформувався певний уклад життя та утворились глибокі соціальні зв`язки, а саме: в Україні народилася її донька. Поряд з цим, указані обставини не взяті до уваги відповідачем при прийнятті спірного рішення.
		Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі.
		Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням осіб.
		Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на адміністративний позов разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи. 
		Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву у цій справі залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та вказати поважні причини пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом та надати докази, які їх підтверджують. У строк встановлений судом позивач надав заяву про усунення недоліків позовної заяви разом з доданими до неї документами.
		Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду продовжено розгляд справи.
		Відповідач засобами поштового зв`язку надіслав суду відзив на позовну заяву, в якому Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київської області просить відмовити у вимогах позовної заяви, оскільки у ході проведення перевірки підстав видачі позивачу дозволу на імміграцію відповідачем було установлено, що ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу з порушенням вимог імміграційного законодавства, а саме: пункту 6 частини другої статті 4 та пункту 6 частини сьомої статті 9 Закону України "Про імміграцію". За наведених обставин вважає, що спірне рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.
		Третя особа правом надання письмових пояснень не скористалася.
		Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
		Позивач 27.07.1965 року народження є громадянкою Соціалістичної Республіки В`єтнам, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_2 . Має доньку ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є громадянкою Соціалістичної Республіки В`єтнам, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .
		З матеріалів особової справи позивача № НОМЕР_4 суд встановив, що у 2006 році позивач звернулася до ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області з заявою про надання дозволу на імміграцію, до якої було додано:
		- копію паспорту громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам з перекладом;
		- копію свідоцтва про народження доньки - ОСОБА_2 , виданого Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, серії НОМЕР_5 від 23.06.2006.
		- довідку Посольства Соціалістичної Республіки В`єтнам від 27.10.2006 №Х/06-CN;
		- довідку Обласної студентської лікарні;
		- сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду серії 2 ИИИ №406211 від 08.08.2006;
		- договір найму житлового приміщення та докази реєстрації місця проживання у ньому.
		Також, з матеріалів особової справи позивача вбачається, що на запит начальника ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 16.11.2006 №17/57641 Управління Служби безпеки України в Київській області листом від 11.12.2006 №20/6686 повідомило останнього про відсутність заперечень щодо оформлення дозволу на імміграцію позивача.
		За результатами розгляду матеріалів заяви позивача щодо отримання дозволу на імміграцію в Україні 22.12.2006 старшим інспектором ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області складено висновок, затверджений начальником ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області, про доцільність прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію".
		У висновку зазначено, що донька заявника згідно пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію" має право на отримання дозволу на імміграцію як особа, що має право на набуття громадянства України за територіальним походженням, відповідно її батьки можуть отримати дозвіл на імміграцію згідно пункту 6 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію".
		На підставі зазначеного висновку, 22.12.2006 позивачу був виданий дозвіл на імміграцію та на підставі заяви останньої видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 22.12.2006 з безстроковим терміном дії.
		У зв`язку з обміном посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 22.12.2006, позивач у 2019 році звернулася до ГУ ДМС у Харківській області з заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні.
		У зв`язку з находженням зазначеної заяви позивача, уповноваженими особами ГУ ДМС у Харківській області надіслано запит до ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 (позивач у справі).
		На виконання вказаного запиту уповноваженими особами ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області здійснено перевірку матеріалів справи щодо надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання на постійне проживання в Україні позивача.
		За результатами зазначеної перевірки посадовими особами ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області складено висновок перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україні громадянам Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 (мати) та ОСОБА_2 (донька), який затверджено начальником ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області 12.09.2019, згідно висновків якого вважали би за доцільне:
		- скасувати рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київській області від 22.12.2006 про надання дозволу на імміграцію позивачу та її дочці (громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 );
		- скасувати, визнати недійсною видану на підставі цього дозволу позивачу посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 22.12.2006.
		На підставі вказаного висновку ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області прийнято рішення від 12.09.2019, яким:
		- скасовано позивачу дозвіл на імміграцію в Україні, виданого 22.12.2006 на підставі пунктів 1,6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію;
		- скасована посвідка позивача на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 22.12.2006 на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		За визначенням статті 1 Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 №2491-III (далі по тексту - Закон України №2491-III): імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
		іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
		дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
		Положеннями пункту 7 частини першої статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
		Таким чином, перебування іноземця чи особи без громадянства на території України на законних підставах є визначальним для визначення його правового статусу.
		Відповідно статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
		Згідно законодавства України надання іноземному громадянину дозволу на імміграцію в Україну і отримання ним посвідки на постійне проживання в Україні є підтвердженням знаходження його на території країни на законних підставах.
		Зі змісту спірного рішення вбачається, що підставою для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання став пункт 1 частини першої статті 12 Закону України №2491-III.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 Закону України №2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
		Відповідно пунктами 21, 22 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту - Порядок №1983) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
		Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
		Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
		Положеннями частини першої статті 13 Закону України №2491-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
		Відповідно до пунктів 64-67 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321, посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
		1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію";
		2) отримання від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
		3) в інших випадках, передбачених законом.
		Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.
		Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття.
		Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.
		З матеріалів справи вбачається, що ініціатором скасування дозволу на імміграцію в Україну, що був наданий позивачу, є територіальний орган ДМС.
		Зі змісту висновку перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянам Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , затвердженого 12.09.2019 начальником ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області, вбачається, що рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 22.12.2006 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 прийнято з порушенням вимог імміграційного законодавства, а саме: пункту 6 частини другої статті 4 та пункту 6 частини сьомої статті 9 Закону України "Про імміграцію". Зазначено, що за змістом наведеної норми право на отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. Проте, неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент прийняття документів у її батька не мала дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено їй належність до громадянства України. 
		Як було зазначено судом, пункт 1 частини першої статті 12 Закону України №2491-III передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
		Суд акцентує увагу, що вказаний висновок не містить жодного доказу того, що подані позивачем документи були підроблені чи втратили чинність, або відомості, які містились у поданих документах, є свідомо неправдивими.
		Натомість, відповідач, скасовуючи дозвіл на імміграцію на підставі пункту 1 частини першої статті 12 Закону України №2491-III, посилається на порушення імміграційного законодавства ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області.
		Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні від 20.01.2012 «Рисовський проти України», ризик будь-якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи.
		Розглядаючи вказану справу, Європейський суд зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		Це є "гарантією стабільності суспільних відносин", яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов`язок виправити свої помилки.
		З аналізу наведеного вбачається, що помилка ВГІРФО ГУ МВС України у Київській області у визначенні підстави видачі дозволу на імміграцію позивачеві, не може нести негативних наслідків для останнього особливо після спливу 10 років проживання в Україні.
		Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачеві дозволу на імміграцію та посвідки, які передбачені статтею 12 Закону України №2491-III, таких як: іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; інших випадків, передбачених законами України.
		Суд враховує, що у справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
		Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав" проти України" Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.
		На переконання суду, оскаржуване рішення прийнято відповідачем без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мала місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване спірне рішення, а також інтересами позивача, позаяк при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, відповідний державний орган підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.
		Також, суд звертає увагу, що при прийнятті спірного рішення відповідачем не було враховано усіх обставин, що мали значення для його прийняття.
		Так, поза увагою відповідача залишились обставини, що на момент прийняття спірного рішення позивач має стійкий правовий та соціальний зв`язок з Україною, адже в Україні проживають його чоловік та дочка, яка народилася на території України.
		Зважаючи на викладене та враховуючи, що позивачем не порушено вимоги законодавства про імміграцію при зверненні до міграційного органу з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивача та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 22.12.2006 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а також суперечить встановленим у справі обставинам, є протиправним та підлягає скасуванню, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.
		Правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.09.2019 у справі № 815/3420/17.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988 (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:
		- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;
		- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;
		- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.
		Крім того, згідно пункту 65 вказаного рішення суду втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.
		Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.
		На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
		Позивач, обираючи спосіб захисту порушеного права просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 12.09.2021 №246 громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
		Оскільки у ході розгляду справи встановлено наявність підстав для скасування рішення відповідача від 12.09.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого позивачу, суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов`язання відповідача поновити позивачеві посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки на постійне проживання.
		Згідно з частинами першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повного задоволення позовної заяви.
		Керуючись статтями 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 250, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київської області (вулиця Березняківська, будинок 4-а, місто Київ, 02152, код ЄДРПОУ: 42552598), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вулиця Римарська, 24, місто Харків, 61057, код ЄДРПОУ: 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 12.09.2021 №246 громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області поновити громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки на постійне проживання.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).
		Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 з 24.02.2022 був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст рішення складено 12.08.2022. 
		 
		 
		 
		СуддяОльга НІКОЛАЄВА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...