Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/1962/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 16.08.2022.
Дата набрання законної сили: 03.08.2022
Номер судового провадження: 61-3085ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                     
		 
		03 серпня 2022 року
		м. Київ 
		 
		справа № 344/1962/19
		провадження № 61-3085св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів:  Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,               Тітова М. Ю.,        
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Івано-Франківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Івано-Франківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, про виключення відомостей про батька з актового запису
		 
		за касаційною скаргою адвоката Кузика Володимира Івановича як представника ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду              від 14 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Кукурудзи Б. І., Максюти І. О. та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду  від 14 березня 2022 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Кукурудзи Б. І., Максюти І. О.,
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 березня 2022 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Кукурудзи Б. І., Максюти І. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив виключити відомості про нього як батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з актового запису про народження від 06 грудня 2018 року                      № 2805, складеного Івано-Франківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.
		 
		На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що 05 березня               2008 року між ним і ОСОБА_2 зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син, ОСОБА_3 . Відповідно до частини першої статті 122 СК України при реєстрації народження сина його записано батьком дитини.
		 
		Згідно зі звітом щодо тесту на батьківство від 24 січня 2019 року № ID 23863, який виконаний лабораторією «GENORAMA LLC», він не є біологічним батьком дитини.
		 
		З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
		 
		Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням                           від 20 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовив.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 народився                    в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій. Враховуючи інтереси дитини та надання позивачем згоди на застосування допоміжних репродуктивних технологій (далі - ДРТ), суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не має права оспорювати батьківство.
		 
		Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2020 року змінив. Виключив з мотивувальної частини рішення посилання суду на дачу ОСОБА_1 письмової згоди від 02 квітня 2018 року щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій. В решті рішення суду залишив без змін.
		Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції помилково посилався на те, що спільною заявою сторін                   від 02 квітня 2018 року ОСОБА_1 , відповідно до частини першої статті 123 СК України, надавав письмову згоду на використання свого генетичного матеріалу на застосування ДРТ на народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , оскільки згідно з висновком Івано-Франківського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 серпня              2020 року № 1648/1649/20-28 підпис від імені  Калина виконаний не                        ОСОБА_1 , а іншою особою. При цьому апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що 02 квітня  2018 року ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 123 СК України повторно не надавав письмової згоди на використання свого генетичного матеріалу на застосування ДРТ, оскільки згідно з цією нормою не має значення, чий генетичний матеріал використовується - цього подружжя чи чужорідний.
		 
		Верховний Суд постановою від 31 березня 2021 року касаційну скаргу               ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що відносини між пацієнтами (жінками, чоловіками) та закладами охорони здоров`я, які забезпечують застосування методик ДРТ, регулюються Порядком застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок), який визначає механізм та умови застосування методик допоміжних репродуктивних технологій. Апеляційний суд не здійснив повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, не дослідив, за якою саме процедурою здійснювалося застосування ДРТ стосовно подружжя ОСОБА_1 , обмежився лише констатацією факту застосування таких технологій. Також апеляційний суд не перевірив, чи була дотримана процедура отримання всіх належних погоджень від подружжя, як це передбачено Порядком, зокрема, не дослідив наявність чи відсутність заяви позивача щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій із гаметами/ембріонами донорів за формою, наведеною в додатку 16 Порядку.
		 
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		 
		Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 14 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Івано-Франківського міського суду  Івано-Франківської області від 20 лютого 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Виключив відомості про      ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як батька дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з актового запису від 06 грудня 2018 року № 2805 про народження ОСОБА_3 , складеного Івано-Франківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 , підписавши                 10 липня 2017 року заяву щодо застосування ДРТ, надав згоду на застосування ДРТ методом ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення), який стосується використання репродуктивного матеріалу подружжя, водночас згоди на використання таких ДРТ, як донація гамет та донація ембріонів, яка оформляється окремою заявою пацієнта, не надавав. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач надав згоду на застосування тих допоміжних репродуктивних технологій, в результаті яких народився ОСОБА_3 , позивач не є біологічним батьком дитини, а тому вимоги про виключення відомостей про нього як батька дитини ОСОБА_3 з актового запису про народження є обґрунтованими. Заперечення ОСОБА_2 про те, що позивач у момент реєстрації його батьком дитини знав про те, що не є біологічним батьком дитини, а також те, що надаючи згоду на екстракорпоральне запліднення, був повідомлений про наявність таких ризиків спеціалістами Прикарпатського центру репродукції людини, не підтверджені жодними доказами.
		 
		Івано-Франківський апеляційний суд додатковою постановою від 14 березня               2022 року заяву представника ОСОБА_1 - Парфана Т. Д. задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на правову допомогу, 2 689,40 грн сплаченого судового збору при поданні позову до суду, за подання апеляційної і касаційної скарг та понесені судові витрати зі сплати судової молекулярно-генетичної експертизи в розмірі 3 845,00 грн.
		 
		Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надав попереднього розрахунку суми судових витрат; доданий до позовної заяви договір про надання правової допомоги від 01 червня 2018 року не містить суми гонорару адвоката, у тому числі і гонорару успіху, з урахуванням конкретних обставин у справі, зокрема того, що предметом спору є запис про батьківство дитини, яка народилася в шлюбі між сторонами в результаті застосування ДРТ. Виходячи з обсягу наданої правової допомоги, складності справи, критерію розумності та співмірності їх розміру, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
		 
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів, їх узагальнені аргументи
		 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 05 квітня 2022 року,              адвокат Кузик В. І. як представник ОСОБА_2  просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 березня 2022 року                      і залишити в силі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2020 року.
		Як на підставу касаційного оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 квітня                 2020 року у справі № 520/12514/18; відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 123 та частини п`ятої статті 136 СК України, а також Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року при оспорюванні батьківства собою, яка дала згоду на застосування ДРТ, якщо під час такого застосування з боку медичного закладу була допущена помилка (халатність)                   і для запліднення був використаний матеріал інших осіб.
		На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року є незаконною, постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. 
		Апеляційний суд не правильно застосував до спірних правовідносин норму частини першої статті 123 та частини п`ятої статті 136 СК України та не застосував положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року                   № 789-ХІІ, щодо захисту інтересів дитини і забезпечення її благополуччя.
		Перебуваючи у шлюбі, подружжя вирішило народити дитину та звернулося за допомогою до Державного закладу «Прикарпатський центр репродукції людини». 10 липня 2017 року сторони подали заяву, в якій засвідчили їх добровільну згоду на надання медичної допомоги методом допоміжних репродуктивних технологій ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення).
		При розгляді справи апеляційний суд правильно зазначив, що заява про застосування ДРТ підписується один раз і поширюється на проведення необхідної кількості спроб за певним методом ДРТ, на який дала згоду фізична особа, а тому підписана сторонами 10 липня 2017 року Заява щодо застосування ДРТ поширюється на проведення необхідної кількості спроб за певним методом ДРТ. Наявність заяви (згоди) на кожну спробу ДРТ не вимагається.
		Подружжя мало намір народити дитину з використанням лише власних гамет/ембріонів, які були відібрані в процесі лікування. На донацію гамет/ембріонів ні відповідачка, ні позивач згоди не давали, що підтверджується медичною карткою подружжя ОСОБА_1 № 3173 та іншою документацією, яка була надана ДП «Прикарпатський центр репродукції людини».
		Згідно із цими документів у процесі лікування подружжя ОСОБА_1 лікарі закладу не здійснювали донації гамет та ембріонів у порядку, встановленому розділом                 V наказу Міністерства охорони здоров`я України від 09 вересня 2013 року № 787 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні». Згода пацієнтів щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій із гаметами/ембріонами донорів не отримувалась.
		В результаті лікування, яке було проведене ДП «Прикарпатський центр репродукції людини» у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком був записаний позивач. 
		Однак згідно з висновком судової експертизи Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 21 грудня 2021 року                                         № СЕ-19/114-21/19004-БД ні позивач, ні відповідач не є біологічними батьками малолітнього ОСОБА_3 . 
		ДП «Прикарпатський центр репродукції людини» не може пояснити, як таке могло трапитися і хто із співробітників центру та на якому етапі міг допустити таку помилку.
		Згідно з позицією апеляційного суду, не зважаючи на пряму заборону, яка закріплена у частині п`ятій статті 136 СК України, у цьому випадку позивач може оскаржити батьківство та уникнути будь-яких обов`язків щодо забезпечення інтересів та благополуччя народженої дитини.
		Надаючи згоду про застосування ДРТ, чоловік повинен враховувати настання будь-яких наслідків, у тому числі людський фактор (помилку, халатність) працівників медичного закладу, які використали не відібраний у подружжя матеріал, а матеріал інших осіб (донорів), без отримання на це згоди                               у встановленому законом порядку.
		Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо             в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування ДРТ відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.
		Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу  ухвалювати  судові  рішення  з  урахуванням найкращих інтересів дитини, 
		беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.
		Враховуючи норми статей 123, 136 СК України, подружжя, надавши згоду на застосування ДРТ, у будь-якому випадку буде батьками народженої дитини і повинно нести обов`язки щодо її благополуччя. Законодавство не передбачає жодних винятків для чоловіка та можливості уникнення від виконання своїх батьківських обов`язків.
		14 березня 2022 року Івано-Франківський апеляційний суд прийняв додаткову постанову, якою вирішив питання про стягнення з відповідачки судового збору та витрат на правову допомогу.
		Ураховуючи, що розгляд цих питань нерозривно пов`язаний із результатом прийняття рішення щодо основних вимог позовної заяви, додаткова постанова Івано-Франківського апеляційного суду також підлягає скасуванню в разі ухвалення рішення про скасування постанови апеляційного суду від 14 лютого 2022 року.
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 22 березня 2022 року,              ОСОБА_1  просить скасувати додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 березня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь судові витрати в розмірі 100 689,91 грн.
		Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 911/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 17 січня  2022 року у справі № 756/8241/20.
		На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що додаткова постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 14 березня 2022 року не відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України, є необґрунтованою і незаконною.
		Позивач 15 лютого 2022 року в порядку частини восьмої статті 141 та статті             270 ЦПК України подав заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, які становлять 100 689,91 грн, а саме: оплата тесту ДНК на батьківство, виконаного лабораторією «GENORAMA LLC» - 4 321,61 грн; оплата судової почеркознавчої експертизи - 5 720,40 грн; оплата судової молекулярно-генетично експертизи - 7 690,10 грн; судовий збір за подання позовної заяви - 768,40 грн; судовий збір за подання апеляційної скарги - 1 152,60 грн; судовий збір за подання касаційної скарги - 1 536,80 грн; оплата за отриману професійну правову допомогу згідно з договором про надання правової допомоги                         від 01 червня 2018 року - 79 500,00 грн.
		На підтвердження судових витрат заявник надав суду платіжні документи про оплату рахунків за проведення трьох експертиз та сплату судового збору до трьох судових інстанцій. Також до суду подано письмові докази на підтвердження наданих послуг з правової допомоги і витрат на правову допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги від 01 червня          2018 року, ордер на надання правової допомоги; додаткові угоди до договорів про надання правової допомоги від 19 січня 2019 року № 1, від 01 березня             2020 року № 2, від 10 вересня 2020 року № 3, від 09 квітня 2021 року № 4,           від 14 лютого 2022 року № 5; детальний опис наданих послуг; акт наданих послуг у цій справі в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Оплата зазначених послуг підтверджена квитанціями до прибуткових касових ордерів від 25 січня 2019 року на суму 15 400,0 грн, від 01 березня 2020 року на суму 9 900,00 грн, від 10 вересня 2020 року на суму 8 600,00 грн, від 15 лютого 2022 року на суму 9 600,00 грн.
		Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).
		Велика Палата Верховною Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі               № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших втрат.
		Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Витрати позивача на отримання звіту з тесту на батьківство в розмірі                   4 321,61 грн є судовими витратами, передбаченими статтею 133 ЦПК України,                і  у  зв`язку   із  задоволенням   позову   підлягають   відшкодуванню   за   рахунок
		відповідача (стаття 141 ЦПК України).
		Також помилковим є твердження суду про те, що висновок судової почеркознавчої експертизи, яким встановлено що в заяві щодо застосування ДРТ від 02 квітня 2018 року підпис від імені ОСОБА_1 виконаний не ним, а іншою особою, не має доказового значення при вирішенні спору по суті, тому понесені позивачем на оплату проведення судової почеркознавчої експертизи витрати в розмірі 5 720,40 грн підлягають стягненню з відповідача.
		Щодо часткового стягнення з відповідача витрат на судову молекулярно-генетичну експертизу висновок суду також є необґрунтованим, адже позивач оплатив рахунок за проведення молекулярно-генетичної експертизи в розмірі 7 690,00 грн. Експертиза підтвердила відсутність кровної спорідненості позивача з дитиною. Суд ухвалив рішення, яким повністю задоволено позов.
		У висновку суду про істотне зменшення розміру витрат на правову допомогу суд помилково вказав, що орієнтовний розрахунок позивач не надав. Також у позовній заяві вказано, що докази на підтвердження витрат на правову допомогу подані в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України.
		Пунктом 4.2 договору про надання правової допомоги від 01 червня 2018 року встановлено, що розмір гонорару адвоката визначається за домовленістю сторін. Шляхом підписання додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги, укладеної напередодні подання позову, а саме 19 січня               2019 року, сторони договору домовилися про те, що гонорар адвоката за представництво інтересів позивача у справі в суді першої інстанції становить 15 400,00 грн. Незважаючи на домовленість сторін, суд в оскаржуваній постанові вказує, що договір не містить розміру гонорару адвоката.
		У наданих суду додаткових угодах до договору про надання правової допомоги визначено обсяг послуг, які будуть надані адвокатом, спосіб визначення та вартість послуг. З огляду на довготривалий розгляд судами цього спору сторони укладали додаткові угоди до договору на кожній стадії судового розгляду. Однак суд не навів в оскаржуваній постанові мотивів та не обґрунтував свою позицію щодо врахування чи відхилення наданих до суду додаткових угод як доказів витрат на правову допомогу.
		14 лютого 2022 року сторони уклали додаткову угоду № 5 до договору про надання правової допомоги про сплату гонорару успіху за ухвалення судом остаточного рішення на користь позивача. Разом з тим суд помилково зазначив в оскаржуваній постанові, що сторони не обумовлювали обов`язок позивача сплатити адвокату гонорар успіху.
		Позивач надав суду детальний опис наданих адвокатом послуг, акт наданих послуг у цій справі в судах першої, апеляційної і касаційної інстанції, а також квитанції прибуткових касових ордерів на підтвердження обсягу наданих послуг та оплати позивачем наданих адвокатом послуг. Істотно зменшуючи розмір витрат на допомогу, які слід стягнути з відповідача, суд зазначив, що виходить            з обсягу наданої правової допомоги, складності справи, критерію розумності та співмірності їх розміру, однак не вказав, які саме послуги він вважає не наданими, вартість яких послуг вважає не співмірною з обсягом фактично наданих послуг, у чому полягає розумність і співмірність, на думку суду, та якими доказами спростовуються докази, надані позивачем.
		Зважаючи на те що розгляд справи тривав з січня 2019 року до лютого                  2022 року, позовні вимоги розглядалися судами трьох інстанцій, а апеляційним судом - двічі, в ході розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій було проведено 12 судових засідань, в яких брав участь представник позивача, двічі призначалась судова експертиза, позивач вважає, що вартість гонорару адвоката за надані послуги з правової допомоги є співмірною із складністю справи, відповідає критерію розумності та підтверджена належними                                і допустимими доказами.
		02 травня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 адвоката Парфана Т. Д. як представника ОСОБА_1 , який мотивований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		Апеляційний суд повно і всебічно з`ясував обставини справи, врахував положення статей 123, 136 СК України, статті 48 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій, висновок судового експерта                      Берещак О. О.  від 21 грудня 2021 року № СЕ-19/114-21/19004-БД Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру та дійшов  правомірного висновку про відсутність у матеріалах справи доказів того, що ОСОБА_1 надав згоду на застосування тих ДРТ, в результаті яких народився ОСОБА_3 , позивач не є біологічним батьком дитини, а тому вимоги про виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про народження є обґрунтованими.  
		Апеляційний суд врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений                   у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 356/1223/16-ц, про те, що ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства. Аналогічний висновок міститься також у постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18.
		25 липня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , який мотивований тим, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява                           № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. 
		Суд апеляційної інстанції виніс додаткову постанову про стягнення витрат на правову допомогу з урахування критеріїв розумності та співмірності із предметом спору, обґрунтував позицію кожної із вимог про які просив представник позивача, з урахуванням статті 137 ЦПК України та позицій Верховного Суду. Послуга з вивчення судової практики є завищеною, оскільки охоплюється підготовкою позовної заяви.З огляду на предмет спору у цій справі стягнення з відповідача гонорару успіху не відповідає принципам розумності та співмірності.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою адвоката Кузика В. І. як представника ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року і додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 березня 2022 року та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 березня      2022 року.
		 
		21 квітня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2022 року справу призначено до розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		05 березня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстрований шлюб. Після реєстрації шлюбу дружина взяла прізвище ОСОБА_2 .
		 
		Відповідно до свідоцтва про народження від 06 грудня 2018 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , у графі «батько» зазначено - ОСОБА_1 , у графі «мати» - ОСОБА_2 .
		 
		Відповідно до звіту щодо тесту на батьківство від 24 січня 2019 року                         № ID 23863, виконаного лабораторією «GENORAMA LLC», немає кровного споріднення між позивачем і ОСОБА_3 . ОСОБА_1 (передбачуваний батько) виключається як біологічний батько дитини                             (а. с. 6, т. 1).
		 
		Згідно з експертним висновком про біологічне материнство від 07 лютого             2019 року № МG19-61795, виконаним лабораторією «Medical Genomics Ltd», між відповідачем і ОСОБА_3 немає кровного споріднення. ОСОБА_2 виключається як біологічна мати дитини (а. с. 56, т. 1).
		 
		10 липня 2017 року сторони надали згоду на застосування ДРТ за формою, наведеною в додатку 2 до Порядку.
		 
		Заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від 10 липня 2017 року засвідчують їх добровільну згоду на надання медичної допомоги методами допоміжних репродуктивних технологій ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення). Сторонам роз`яснено, що для лікування може знадобитися не одна спроба до моменту настання вагітності; що у процесі лікування можуть бути виявлені невідомі раніше факти, через які, можливо, буде потрібно змінити план чи спосіб лікування; що лікування може виявитися безрезультатним (т.1, а. с. 86-89).
		 
		У матеріалах справи є заява сторін від 02 квітня 2018 року щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій за формою, наведеною в додатку 2 до Порядку, підпис у якій згідно з висновком почеркознавчої експертизи, яка проведена 04 серпня 2020 року Івано-Франківським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, виконаний не ОСОБА_1 ,                    а іншою особою.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права                  у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм                   права  в  межах   касаційної  скарги,  дійшов  висновку,  що  касаційна  скарга адвоката Кузика В. І. як представника ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Щодо суті заявлених позовних вимог
		Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя.
		 
		Відповідно до частини сьомої статті 281 ЦК України повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством.
		 
		У справі, яка переглядається, установлено, що в результаті застосування ДРТ                 ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 . 
		Відповідно до статті 133 СК України, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.
		 
		Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).
		 
		Суди встановили, що кровне споріднення між позивачем та сином ОСОБА_3 відсутнє. ОСОБА_1 (передбачуваний батько) виключається як біологічний батько дитини (звіт щодо тесту на батьківство від 24 січня 2019 року № ID 23863, виконаний лабораторією «GENORAMA LLC»).
		 
		Згідно з частиною першою статті 123 СК України, у разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 136 СК України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу. 
		 
		Закріплення таких правових гарантій захисту прав дитини цілком логічне та обґрунтоване, оскільки, якщо чоловік добровільно визнав своє батьківство, знаючи про те, що він не є біологічним батьком, то його права не вважаються порушеними. 
		 
		Головною умовою правомірності надання медичної допомоги та проведення будь-якого медичного втручання є добровільна згода на це відповідної особи. 
		 
		Принцип інформованої згоди виражений у таких міжнародних актах, як Лісабонська декларація Всесвітньої медичної асоціації про права пацієнтів, Декларація про розвиток прав пацієнтів в Європі, Декларація про політику                     у сфері забезпечення прав пацієнта в Європі, якою, зокрема визначено,                          що інформована усвідомлена згода пацієнта є попередньою умовою будь-якого медичного втручання.
		 
		У Європейській хартії прав пацієнтів передбачено право на отримання будь-якої інформації про свій стан здоров`я, про медичні послуги і способи отримання цих послуг, а також про все, що доступно завдяки науково-технічному прогресові.
		 
		Статтею 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» передбачена згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об`єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників. Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
		 
		Ураховуючи наведене для проведення будь-якого медичного втручання необхідна добровільна згода на це відповідної особи, виключенням є лише наявність ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об`єктивних причин згоди на таке втручання.
		 
		Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.
		 
		Отже, повнолітні жінка або чоловік мають право на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством. Умови і порядок застосування штучного запліднення та імплантації ембріона визначаються Міністерством охорони здоров`я України.
		 
		Скасовуючи попереднє рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не врахував те, що відносини між пацієнтами (жінками, чоловіками) та закладами охорони здоров`я, які забезпечують застосування методик ДРТ, регулюються Порядком, який визначає механізм та умови застосування методик допоміжних репродуктивних технологій.
		 
		Так, Порядком визначено, що під ДРТ розуміються методики лікування безпліддя, за яких маніпуляції з репродуктивними клітинами, окремі або всі етапи підготовки репродуктивних клітин, процеси запліднення і розвитку ембріонів до перенесення їх у матку пацієнтки здійснюються в умовах in vitro (пункт 1.2 Порядку). 
		 
		У розділі І «Загальні положення» Порядку визначено, що питання щодо застосування методик ДРТ вирішується після оформлення заяви пацієнта/пацієнтів щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку (далі - Заява пацієнта щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій), медичного огляду та відповідного обстеження (пункт 1.8).
		 
		У Заяві пацієнта щодо застосування ДРТ слід вказати, на яку саме методику допоміжної репродуктивної технології пацієнт надає згоду в чітко визначеному для цього місці в нормативній формі. 
		 
		Для застосування екстракорпорального запліднення достатньою нормативною умовою буде підписання Заяви пацієнта щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій, у якій міститься добровільна згода на надання медичної допомоги методами ДРТ з метою лікування безпліддя.
		 
		Суди встановили, що заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2 засвідчують їх добровільну згоду про надання медичної допомоги методами допоміжних репродуктивних технологій ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення). Сторонам роз`яснено що для лікування може знадобитися не одна спроба до моменту настання вагітності; що у процесі лікування можуть бути виявлені невідомі раніше факти, через які можливо, буде потрібно змінити план чи спосіб лікування; що лікування може виявитися безрезультатним.
		 
		Однак, у процесі лікування безпліддя сторін були використані ДРТ, які передбачені розділом V Порядку «Донація гамет та ембріонів».
		 
		Так, згідно з пунктом  5.1 Порядку донація гамет та ембріонів - процедура, за якою донори за письмово оформленою добровільною згодою надають свої статеві клітини-гамети (сперму, ооцити) або ембріони для використання в інших осіб при лікуванні безпліддя.
		 
		У пункті 5.24 Порядку визначено, що використання донорських гамет та ембріонів здійснюється за Заявою пацієнта/пацієнтів щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій із гаметами/ембріонами донорів за формою, наведеною в додатку 16 до цього Порядку, Заявою пацієнтки/пацієнтів про використання донорських ооцитів, інформованою добровільною згодою на донорство ембріонів.  
		 
		Отже, для використання ДРТ, які передбачені розділом V Порядку, обов`язковою умовою є складання Заяви пацієнта/пацієнтів щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій із гаметами/ембріонами донорів усталеної форми, а саме за формою, наведеною в додатку 16 до цього Порядку.  
		 
		Суди встановили, що позивач не складав заяву за формою, наведеною в додатку 16 до цього Порядку, підписання якої надавала б можливість при лікуванні безпліддя сторін використати ДРТ, які передбачені розділом V Порядку, що виключало право медичного закладу використовувати вказану методику для лікування безпліддя сторін. 
		 
		Встановивши, що на час реєстрації позивача батьком ОСОБА_3 він не знав, що не є його біологічним батьком; підписавши 10 липня 2017 року заяву щодо застосування ДРТ ОСОБА_1 надав згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій методом ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення), який стосується використання репродуктивного матеріалу подружжя, натомість згоди на використання таких ДРТ як донація гамет та донація ембріонів, яка оформляється окремою заявою пацієнтаза формою, наведеною в додатку 16 до цього Порядку, не надавав, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
		 
		Основною метою статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) є захист від свавільного втручання у приватне та сімейне життя, житло та кореспонденції.
		 
		ЄСПЛ у своєму рішенні від 10 квітня 2007 року у справі № 6339/05 EVAS v. THE UNITED KINGDOM зазначив, що «приватне життя» включає право на повагу до рішень про те, щоб стати батьком, і про те, щоб ним не стати. 
		 
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що згода батька на використання для лікування безпліддя донорських ембріонів, має фундаментальне значення для виникнення у нього батьківських прав та обов`язків, адже така методика лікування виключає будь-яку кровну спорідненість батька з дитиною. Повага до людської гідності та свободи волі, лягли в основу рішення відповідного органу про прийняття правового Порядку, який не допускає жодних виключень використати для лікування безпліддя сторін ДРТ, які передбачені розділом V Порядку без відповідної згоди на це пацієнта. Саме тому позивач повинен був бути проінформованим про таку методику лікування для прийняття добровільного рішення стати батьком дитини, яка генетично з ним не пов`язана, що відповідало б статті 8 Конвенції.  
		 
		З огляду на це, аргументи касаційної скарги адвоката Кузика В. І. як представника ОСОБА_2 про те, що позивач відповідно до статті 136 СК України
		не має права оспорювати батьківство на увагу не заслуговують.  
		 
		Ухвалюючи рішення у цій справі, апеляційний суд встановивши фактичні обставини справи та надавши їм відповідну правову оцінку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які їх регулюють.
		 
		Не погоджується Верховний Суд і з доводами касаційної скарги відповідача щодо неврахування апеляційним судом інтересів дитини з наступних міркувань.
		 
		ЄСПЛ визнає існування сімейного життя з урахуванням біологічного та фактичного сімейного зв`язку. Існують випадки, коли наявність «сімейного життя» встановлювалася навіть попри відсутність біологічного споріднення. Наприклад у тих випадках, коли відсутність біологічного зв`язку встановлювалася після тривалого фактичного контакту батьків і дітей.
		 
		Однак недоцільно визначати мінімальну тривалість спільного життя, яка могла б обов`язково уважатися de facto сімейним життям, адже оцінка будь-якої ситуації повинна ураховувати «якість» зв`язку та обставини кожної справи. Тривалість стосунків з дитиною є ключовим фактором у визнанні ЄСПЛ наявності сімейного життя. Так у справі Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg (no. 76240/01, § 117, 28 червня 2007) співжиття тривало більше десяти років; у справі Nazarenko проти Росії § 58), в якій одружений чоловік взяв на себе батьківські обов`язки до того, як дізнався, що він не є біологічним батьком дитини, період, проведений разом, тривав більше п`яти років (пункт 153 рішення).
		 
		Важливою складовою сімейного життя є право жити разом, щоб сімейні стосунки могли нормально розвиватись (Marckx проти Бельгії, § 31), а члени сім`ї могли спілкуватись одне з одним (Olsson проти Швеції (no. 1), § 59). Поняття сімейного життя є автономним (Marckx проти Бельгії, § 31). Відповідь на питання, існує чи ні «сімейне життя», залежить переважно від факту реального існування у дійсності тісних особистих зв`язків (Paradiso і Campanelli проти Італії [ВП], § 140).
		 
		Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що враховування інтересів дитини може і має здійснюватися винятково у тому випадку, коли встановлені ознаки сімейного життя. За умови відсутності таких критеріїв особа, яка оспорює батьківство має право на відповідний захист своїх прав.
		 
		Отже, ураховуючи відсутність будь-якого біологічного зв`язку дитини та батька, коротку тривалість його стосунків з дитиною (дитина народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач дізнався що він не є її біологічним батьком 24 січня                     2019 року, у лютому 2019 року він і звернувся до суду з цим позовом) немає умов, які дозволяли б зробити висновок про наявність de facto сімейного життя між дитиною і позивачем, а тому він має право на захист своїх прав, що в цьому випадку не суперечить інтересам дитини.
		 
		Докази та обставини, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні суд апеляційної інстанції дотримав норми матеріального та процесуального права.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення            в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі відповідача, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення без змін постанови апеляційного суду, адже доводи касаційної скарги адвоката                      Кузика В. І. як представника ОСОБА_2  викладених у ній висновків не спростовують. 
		 
		Щодо додаткової постанови апеляційного суду
		Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.   Інші  судові  витрати,  пов`язані  з   розглядом   справи,  покладаються:  1)  у  разі  задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;                   3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		 
		За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		 
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		 
		Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
		 
		Положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру                            з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
		 
		Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
		 
		Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини                             і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		 
		У березні 2022 року адвокат Кузик В. І. як представник ОСОБА_2 звернувся                  з клопотанням про зменшення витрат на правничу допомогу, вказуючи, що вирішення судом спору щодо актового запису про батьківство дитини, яка народилася у шлюбі в результаті застосування ДРТ, не може мати наслідком покладення на матір цієї дитини витрат на правову допомогу в розмірі          100 689,91 грн.
		 
		Ураховуючи характер спірних правовідносин, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість рішення апеляційного суду щодо зменшення таких витрат до 10 000,00 грн. 
		 
		Також, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відмову в стягненні витрат з оплати позивачем тесту ДНК на батьківство, виконаного лабораторією «GENORAMA LLC», у сумі 4 321,61 грн, адже забір зразків для тесту проведено 06 січня 2019 року, тоді як договір на його проведення укладено 10 січня 2020 року.
		 
		Разом із цим не можна погодитися в іншій частині розподілу судових витрат у цій справі проведених апеляційним судом, з огляду на таке.
		 
		Згідно з квитанцією від 04 лютого 2019 року № 0.0. 1258101217.1 ОСОБА_1 сплатив 768,40 грн судового збору за подання позовної заяви; квитанцією                         від 05 березня 2020 року № 0.0.1639828324.1 - 1 152,60 грн за подання апеляційної скарги; квитанцією від 28 вересня 2020 року  № 0.0.1639828324.1 -  1 536,80 грн за подання касаційної скарги.
		 
		Оскільки судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а вимоги позивача у цій справі задоволені повністю, тому судовий збір сплачений ним за звернення з позовом, апеляційною і касаційною скаргами, підлягають стягненню з відповідача на його користь.
		 
		Ураховуючи наведене, висновок апеляційного суду про стягнення з відповідача на користь позивача за звернення з касаційною скаргою половини сплаченого ним судового збору суперечать нормам ЦПК України. 
		 
		Крім цього, не можна погодитися з висновками апеляційного суду про часткове задоволення вимог позивача про стягнення витрат з оплати за проведення судової молекулярно-генетичної експертизи в розмірі 7 690,10 грн, оскільки висновок судового експерта О. О. Берещак від 21 грудня 2021 року № СЕ-19/114-21/19004-БД Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру про те, що сторони у справі не можуть бути біологічними батьками малолітнього ОСОБА_3 , став однією з підстав для задоволення заявлених позовних вимог, адже ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ.
		 
		У зв`язку з наведеним колегія суддів дійшла висновку про покладення витрат             з проведення судово-генентичної експертизи на відповідача (7 690,10 грн). 
		 
		Також, відмовляючи в задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат                         з оплати судової почеркознавчої експертизи в сумі 5 720,40 грн, апеляційний суд указував на те, що  підписана сторонами Заява щодо застосування ДРТ                       від 10 липня 2017 року поширюється на проведення необхідної кількості спроб за певним методом ДРТ, а відтак заява від 02 квітня 2018 року про застосування ДРТ, підпис в якій від імені ОСОБА_1 виконаний не ним, а іншою особою, не має доказового значення при вирішенні спору по суті.
		 
		Проте з такими висновками апеляційного суду колегія суддів також погодитися не може, адже ця заява знаходиться в матеріалах справи, стосується спору, який виник між сторонами, що підтверджується ухвалою апеляційного суду                         від 01 липня 2020 року про призначення експертизи. 
		 
		З урахуванням наведеного додаткова постанова апеляційного суду підлягає зміні шляхом збільшення сум стягнених з відповідача на користь позивача судових витрат у справі, а саме: судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг з 2 689,40 грн до 3 457,80  грн та понесених судових витрат                         з  3 845 грн до 13 410,50 грн.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу адвоката Кузика Володимира Івановича як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року залишити без змін.
		 
		Додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду  від 14 березня 2022 року змінити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючої на АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживаючого на АДРЕСА_1 ) 3 457,80  грн  (три тисячі чотириста п`ятдесят сім гривень 80 коп.) сплаченого судового збору при поданні позову, апеляційної та касаційної скарг та 13 410,50 грн (тринадцять тисяч чотириста десять гривень             50 коп.) понесених судових витрат.                                      .
		В іншій частині додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду                            від 14 березня 2022 року залишити без змін.
		 
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,                       є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                    М. Є. Червинська 
		 
		Судді                                                                                                 С. Ю. Бурлаков
		 
		А. Ю. Зайцев
		 
		                                                                                                            Є. В. Коротенко
		 
		                                                                                                            М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...