Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 305/1243/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів; Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу.
Надіслано для оприлюднення: 16.08.2022. Зареєстровано: 16.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 17.08.2022.

Номер судового провадження: 1-кп/307/131/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018070140000384

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                   Справа № 305/1243/18 
		Провадження № 1-кп/307/131/21 
		 
		 
		ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД
		Закарпатської області
		В И Р О К
		іменем України
		 
		16 серпня 2022 року                                     м. Тячів
		 
		Тячівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючого  судді ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , з сторони обвинувачення - прокурора ОСОБА_3 , з сторони захисту - обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Тячів матеріали кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12018070140000384 від 09 травня 2018 року, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, одруженого, не працює, судимості не має,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.146 та ч.2 ст.345 КК України,
		 
		В С Т А Н О В И В: 
		 
		органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він 09 травня 2018 року, близько 01 години, перебуваючи в АДРЕСА_1 , біля адміністративної будівлі Богданської сільської ради, усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи умисно, у зв`язку з виконанням працівником відділу " ІНФОРМАЦІЯ_2 " державної прикордонної служби України ОСОБА_6 своїх службових обов`язків по запобіганню незаконному перетину державного кордону України та переміщенню через нього підакцизних товарів, достовірно знаючи, що ОСОБА_6 є працівником відділу " ІНФОРМАЦІЯ_2 " Мукачівського прикордонного загону Закарпатської області і був працівником правоохоронного органу, а також в той момент був одягнутий у формений одяг, наніс йому декілька ударів рукою, стиснутою у кулак, по голові в область обличчя, чим спричинив ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді садна чола справа, синця лівої параорбітальної ділянки, травматичного зламу кореня 22 зуба, які згідно висновку судово-медичної експертизи №71 від 08 червня 2018 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, що привели до короткочасного розладу стану здоров`я. Після цього, ОСОБА_4 , попередньо домовившись на спільне вчинення злочину з ОСОБА_7 (матеріали щодо якого судом виділено в окреме провадження у зв`язку з його розшуком), з метою залякування ОСОБА_6 , діючи з єдиним умислом на позбавлення останнього волі, позбавили ОСОБА_6 можливості вільно пересуватися, після чого, із застосуванням фізичної сили, проти його волі, шляхом утримування за руки та психічного впливу - погроз, помістили до багажного відсіку автомобіля марки "Мітсубісі Паджеро", номерний знак Латвійської Республіки " НОМЕР_1 ", яким керував ОСОБА_7 , та незаконно утримуючи його у багажному відсіку вказаного автомобіля, перевезли його від адміністративної будівлі Богданської сільської ради, що в селі Богдан, по вул. Шевченка, Рахівського району Закарпатської області, на берег річки Біла Тиса, до місця неподалік будинку АДРЕСА_1 . Прибувши у вказане місце ОСОБА_4 , спільно з ОСОБА_7 , діючи з єдиним умислом, з метою заподіяння працівнику правоохоронного органу ОСОБА_6 побоїв та тілесних ушкоджень, у зв`язку виконанням ним своїх службових обов`язків, вивели ОСОБА_6 з багажного відсіку автомобіля, продовжили незаконно його утримувати, проти його волі, застосовуючи до ОСОБА_6 фізичний вплив у вигляді стискання частин тіла та викручування рук, підвели до вказаного берегу річки, і ОСОБА_4 , спільно з ОСОБА_7 , продовжуючи утримувати потерпілого ОСОБА_6 , штовхнули його у річку, після чого ОСОБА_7 , утримуючи ОСОБА_6 за голову, неодноразово занурив ОСОБА_6 головою у воду, з метою позбавити його можливості дихати повітрям та причинити йому такими діями фізичні страждання, з ціллю отримання від нього службової інформації та залякування його у зв`язку з його службовою діяльністю.
		Як видно з викладеного, ОСОБА_4 , попередньо домовившись на спільне вчинення злочину з ОСОБА_7 , з метою залякування ОСОБА_6 , діючи з єдиним умислом на позбавлення останнього волі, позбавили ОСОБА_6 можливості вільно пересуватися, після чого з застосуванням фізичної сили, проти його волі, шляхом утримування за руки та психічного впливу - погроз, помістили до багажного відсіку автомобіля марки "Мітсубісі Паджеро", номерний знак Латвійської Республіки "GFV 137", яким керував ОСОБА_7 , та незаконно утримуючи його у багажному відсіку вказаного автомобіля, перевезли його від адміністративної будівлі Богданської сільської ради, що в селі Богдан, по вул. Шевченка, Рахівського району Закарпатської області, на берег річки Біла Тиса, до місця неподалік будинку АДРЕСА_1 . Прибувши у вказане місце ОСОБА_4 , спільно з ОСОБА_7 , діючи з єдиним умислом, з метою заподіяння працівнику правоохоронного органу ОСОБА_6 побоїв та тілесних ушкоджень, у зв`язку з виконанням ним своїх службових обов`язків, вивели ОСОБА_6 з багажного відсіку автомобіля, продовжили незаконно його утримувати, проти його волі, застосовуючи до ОСОБА_6 фізичний вилив у вигляді стискання частин тіла та викручування рук, підвели до вказаного берегу річки, і ОСОБА_4 , спільно з ОСОБА_7 , продовжуючи утримувати потерпілого ОСОБА_6 , штовхнули його у річку, після чого ОСОБА_7 , утримуючи ОСОБА_6 за голову, неодноразово занурив ОСОБА_6 головою у воду, з метою позбавити його можливості дихати повітрям та спричинити йому такими діями фізичні страждання, з ціллю отримання від нього службової інформації та залякування його у зв`язку з його службовою діяльністю.
		Органом досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.2 ст. 146 КК України - незаконне позбавлення волі за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалось заподіянням йому фізичних страждань та за ч. 2 ст. 345 КК України - умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.
		Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні свою винуватість в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях не визнав та пояснив, що 09 травня 2018 року, приблизно о 01 год. 00 хв., він перебував в магазині-кафе, що розташоване в с. Богдан. За час перебування в магазині-кафе до нього тричі підходив ОСОБА_8 та просив вийти на вулицю, оскільки там його чекає якийсь чоловік. На третє прохання він вийшов на вулицю, де до нього підійшов ОСОБА_6 , від якого було чути запах алкоголю, та попросив відійти в сторону, щоб поговорити. Вони відійшли в сторону, і стали за автобус, який був поруч. Потерпілий повідомив йому, що давно за ним спостерігає, оскільки він, нібито, займається контрабандою. Він відповів потерпілому, що бачить його вперше, і жодною контрабандою не займається. Після цієї відповіді між ним та потерпілим виник словесний конфлікт, в ході якого потерпілий сказав, що є працівником прикордонної служби. Він перелякався, що потерпілий, як прикордонник, може витягнути зброю, і відштовхнув його від себе, можливо і вдарив, внаслідок чого потерпілий вдарився об автобус та впав на землю. Він підняв із землі потерпілого, однак останній попросив його відвезти додому, оскільки йому погано. Оскільки він не мав автомобіля, то подзвонив до свого знайомого ОСОБА_7 , і попросив, щоб він на автомобілі під`їхав до нього. Через короткий проміжок часу ОСОБА_7 приїхав до нього на автомобілі "Мітсубісі Паджеро", який був трьохдверний, і заднє сидіння якого було закладено якимись речами. Він запропонував ОСОБА_6 сісти в багажне відділення автомобіля, на що він погодився. По дорозі потерпілому стало погано, і він попросив зупинитися. ОСОБА_7 зупинив автомобіль, біля з`їзду в сторону річки, і залишався в ньому. Потерпілий вийшов з автомобіля, і він разом з ним пішов до річки, де останній змив водою обличчя, і вони повернулися до автомобіля. Зазначив, що він в річку не заходив. Потерпілий біля автомобіля сказав, що далі піде сам, оскільки з цього місця дорога була вже освітленою.
		Обвинувачений ОСОБА_7 (матеріали щодо якого судом виділено в окреме провадження у зв`язку з його розшуком) в судовому засіданні пояснив, що 09 травня 2018 року, в нічний час, до нього подзвонив ОСОБА_4 та попросив приїхати до нього, щоб відвезти додому чоловіка, який перебував в стані алкогольного сп`яніння. Він погодився, але попередив ОСОБА_4 про те, що в нього ремонт, і заднє сидіння автомобіля закладене речами, а вільне лише переднє пасажирське сидіння та багажне відділення. При цьому зазначив, що в багажному відділенні є малі сидіння та ручка, щоб триматися. Приїхавши до магазину-кафе в с. Богдан, він побачив ОСОБА_9 - ОСОБА_10 та потерпілого. Кокіш- ОСОБА_10 сів на переднє сидіння, а потерпілий сів на сидіння в багажному відділенні та попросив їхати в с. Бребоя. По дорозі потерпілий сказав, що йому погано, і він зупинив автомобіль у місці, де починаються житлові будинки, оскільки там було освітлення. Потерпілий вийшов з машини та пішов до річки, яка тече попри дорогу. Кокіш- ОСОБА_10 пішов з потерпілим, щоб він не впав у воду. Він в цей час залишався в автомобілі. Через короткий проміжок часу потерпілий з ОСОБА_4 повернулися, і потерпілий сказав, що піде додому пішки, оскільки йому краще. Він підвіз ОСОБА_4 додому, і також поїхав додому. Зазначив, що потерпілого бачив вперше.
		Потерпілий ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що 09 травня 2018 року, приблизно 01 год., він перебував біля магазину-кафе в АДРЕСА_1 . Побачивши в приміщенні кафе-магазину Кокіш- ОСОБА_10 , він попросив сторонню людину, щоб вона викликала ОСОБА_4 на вулицю, щоб поговорити. При цьому зазначив, що він був одягнений у камуфляжний одяг, після несення служби, оскільки остання закінчилася о 18 год., та після служби вживав алкогольне пиво. Коли ОСОБА_4 вийшов на вулицю та підійшов до нього, він почав розпитувати останнього, хто з працівників прикордонної служби надає інформацію контрабандистам, на що останній один раз його вдарив. Після даного удару йому стало дуже погано, і він майже нічого не пам`ятає. Згадує, що приїхав ОСОБА_7 на автомобілі, і його попід руки, проти його волі, посадили в автомобіль та повезли до річки. Біля річки його витягнули з автомобіля та ОСОБА_4 повів його до річки, де декілька разів замочив його у воду. ОСОБА_7 стояв з боку. Чого його ОСОБА_4 вів до річки, він не знає. Доповнив, що даний конфлікт абсолютно не пов`язаний із його службою у Державній прикордонній службі. Жодних претензій до потерпілих не має.
		Протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке що готується від 09 травня 2018 року, з якого відомо, що ОСОБА_6 просить вжити заходів до громадянина Кокіш-Мельника, який 09 травня 2018 року, приблизно о 01 год. 00 хв., в с. Богдан, біля селищної ради, наніс йому тілесні ушкодження та погрожував фізичною розправою (т.1 а.с.243).
		Жодних інших доказів стороною обвинувачення суду не подано.
		Прокурором в судовому засіданні було зазначено, що в сторони обвинувачення відсутні свідки, які були б очевидцями даної події, тому клопотання про їх допит ним не заявлялося.
		Також, прокурором в судовому засіданні було зазначено, що в сторони обвинувачення відсутні оригінали, або належним чином завірені копії інших письмових доказів. У нього відсутні оригінали матеріалів досудового розслідування, а є лише їх незавірені копії. Завірити дані копії письмових доказів з метою їх приєднання до матеріалів кримінального провадженні він не може, оскільки особисто не бачив оригіналів даних письмових доказів, і йому не відоме місце їх знаходження.
		Згідно з ч.2 ст.62 Конституції України та ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України та ч.4 ст.17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Статтею 22 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів, засобами, передбаченими цим кодексом. Обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, тобто винуватості обвинуваченого, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у відповідності до положень ч.1 ст.92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим кодексом випадках, на потерпілого. 
		Згідно вимог ч.1 ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 
		Статтею 85 КПК України визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Згідно ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний для прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011від 20.10.2011р. визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		На підтвердження винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.146 та ч.2 ст.345 КК України, стороною обвинувачення подано протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 09 травня 2018 року та допитано судом потерпілого ОСОБА_6 .
		При цьому, суд зазначає, що покази потерпілого ОСОБА_11 спростовуються показами обвинувачених та не підтверджуються жодними іншими доказами.
		Оцінюючи докази, пред`явлені стороною обвинувачення, в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, розглянувши кримінальне провадження по суті, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши обвинувачених, потерпілого та дослідивши запропоновані стороною обвинувачення докази, перевіривши доводи учасників процесу, вияснивши у них, чи усі докази вони подали для підтвердження своїх доводів, суд прийшов до переконання, що як під час досудового розслідування справи, так і під час судового розгляду не доведено що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.146 КК України та не доведено, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України.
		Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір. Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Згідно ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа, 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
		Тобто, підставою для ухвалення виправдувального вироку за п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України є недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, тобто не доказано сам факт кримінального правопорушення.
		Підставою кримінальної відповідальностіувузькому сенсі є склад кримінального правопорушення, тобто наявність всіх елементів, що становлять акт кримінального правопорушення (об`єкт, суб`єкт, об`єктивна й суб`єктивна сторони), котрі виступають у нерозривній єдності як єдине ціле. Однак склад кримінального правопорушення - це вирішальна, але не єдина підстава кримінальної відповідальності. Підставою кримінальної відповідальності в широкому сенсі є наявність трьох підстав: нормативної, фактичної (матеріальної), процесуальної. Нормативна підстава - це наявність норми закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає можливість покладання цього виду відповідальності. Фактична підстава - це наявність факту кримінального правопорушення (фактично вчиненого діяння), з яким пов`язується виникнення охоронюваних правовідносин, у рамках якого реалізується кримінальна відповідальність. Процесуальна підстава - це наявність правозастосовного акта, що конкретизує загальні приписи охоронної норми права (містить санкції), визначає вид і міру кримінальної відповідальності.
		Недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, означає, що сторона обвинувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено доказати або факт (подію) вчиненого кримінального правопорушення, або відсутність факту (події) кримінального правопорушення, про яке свого часу було помилково повідомлено правоохоронний орган як про діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність.
		Виправдувальний вирок ухвалюється також у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (п.3 ч.1 ст.373 КПК України), тобто факт вчинення обвинуваченим певного діяння встановлено, але сторона обвинувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено доказати, що цьому діянню притаманні всі елементи складу кримінального правопорушення, інкримінованого цій особі.
		Аналіз досліджених доказів переконав суд у тому, що жоден з запропонованих стороною обвинувачення і перевірених у судовому засіданні належних та допустимих доказів як окремо, так і в сукупності з іншими доказами, не може бути покладений в безпосереднє підтвердження вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. 
		Так, ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він умисно заподіяв працівникові правоохоронного органу ОСОБА_6 легкі тілесні ушкодження, у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків та незаконно позбавив його волі за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалось заподіянням ОСОБА_6 фізичних страждань.
		Про те, в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 чітко показав, що конфлікт між ним та ОСОБА_4 виник після завершення виконання ним службових обов`язків, тобто в позаробочий час, і коли він перебував в стані алкогольного сп`яніння, оскільки після завершення служби вживав алкоголь.
		Не подано суду і доказів того, що станом на 09 травня 2018 року потерпілий був військовослужбовцем Державної прикордонної служби України.
		Також, в судовому засіданні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 наніс потерпілому один удар, що підтвердив і сам потерпілий, однак суду не подано жодних доказів, які саме тілесні ушкодження отримав потерпілий та їх тяжкість.
		Також, суду не подано жодних доказів, що обвинувачений незаконно позбавив потерпілого волі за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалось заподіянням йому фізичних страждань.
		За таких обставин, покази потерпілого в суді про те, що його проти його волі возили в автомобілі, спростовуються показами обвинувачених, не підтверджуються жодними іншими доказами та не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки жодних інших доказів не було запропоновано стороною обвинувачення, а докази, які були досліджені в судовому засіданні, не спростовують доводи обвинуваченого.
		Сумнівний характер вчинення ОСОБА_4 інкримінованих йому кримінальних правопорушень не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом", який знайшов свій вияв як в положенні ст.17 КПК України, з якого випливає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має право бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а усі сумніви щодо доведеності вини такої особи тлумачаться на її користь, так і практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенні від 21 липня 2011 року у справі "Коробов проти України", в якому зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", проте така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту. 
		Обов`язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у справі "Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain" від 06.12.1998р. Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали свої справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться у вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного (Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no.146, p.33, & 77").
		Суд звертає увагу на те, що позиція обвинуваченого про його невинуватість не була спростована, інших належних та допустимих доказів, які б вказували що ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення, що йому інкримінуються, за викладених в обвинувальному акті обставинах стороною обвинувачення надано не було. Прокурор в судовому засіданні не заявляв клопотань про допит будь-яких інших свідків чи дослідження додаткових письмових матеріалів чи речей.
		Таким чином суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч.1 ст.337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у зв`язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою проведення певних слідчих дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган, безпосередньо дослідивши надані стороною обвинувачення докази та давши їм належну оцінку, керуючись ст.94 КПК України, яка вимагає, щоб суд оцінював докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, керуючись законом, в їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, вважає, що в рамках даного кримінального провадження відносно ОСОБА_4 не здобуто жодних переконливих доказів, які б підтверджували пред`явлене йому обвинувачення, і оцінка яких була б позбавлена відповідних сумнівів щодо вчинення даних кримінальних правопорушень, а тому обвинувачений підлягає виправданню у зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 146 КК України, та підлягає виправданню у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 345 КК України
		Також, суд зазначає, що положеннямич. 3 ст. 337 КПК Українипередбачено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
		Разом з тим, ці положення не вказують на те, що у разі непідтвердження за результатом судового розгляду висунутого особі обвинувачення сторона обвинувачення може очікувати, що суд самостійно віднайде в діях цієї особи бодай якийсь інший злочин і ухвалить обвинувальний вирок, оскільки саме доведення перед судом винуватості особи у вчиненні злочину є прямим обов`язком сторони обвинувачення (ВС/ККС у справі № 243/1573/17 від 13 січня 2021 року).
		На підставі викладеного, керуючись ст.62 Конституції України, ст.ст.85-86, 91-94, ч.7 ст.284, ст.ст. 368, 373 КПК України, суд 
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		ОСОБА_4 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, у зв`язку з недоведеністю, що вчинено дане кримінальне правопорушення і виправдати та визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, і виправдати.
		На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд Закарпатської області.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...