Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/6349/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; спори про самочинне будівництво.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 17.08.2022.
Дата набрання законної сили: 08.08.2022
Номер судового провадження: 61-2670ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		08 серпня 2022 року 
		м. Київ
		 
		справа № 521/6349/20
		провадження № 61-2670св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - Одеська міська рада,
		відповідачі: Мале приватне підприємство-Фірма «СПС», ОСОБА_1 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Одеської міської ради на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року у складі судді Маркарової С. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., у справі за позовом Одеської міської ради до Малого приватного підприємства-фірми «СПС», ОСОБА_1 про скасування права власності, визнання недійсним рішення загальних зборів, приведення земельної ділянки до попереднього стану шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2020 року Одеська міська рада звернулась із позовом до Малого приватного підприємства-фірми «СПС» (далі - МПП-Фірма «СПС»), ОСОБА_1 про скасування права власності, визнання недійсним рішення загальних зборів, приведення земельної ділянки до попереднього стану шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва
		На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що наявність реєстрації речових прав на спірне майно за відповідачами порушує право територіальної громади м. Одеси, як власника земельної ділянки, та створює умови для незаконного користування нею.
		У зв'язку з викладеним Одеська міська рада просила:
		- скасувати рішення державного ресторатора від 22 серпня 2017 року № 36744799 про державну реєстрацію змін до права власності, відповідно до якого внесені зміни до підстав виникнення права власності за МПП-Фірма «СПС» на нежитлову будівлю, загальною площею 73,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		- скасувати запис про право власності № 21980474 за МПП-Фірма «СПС» на спірне майно;
		- визнати недійсними рішення загальних зборів учасників МПП-Фірми «СПС», оформлене протоколом від 31 серпня 2017 року № 1/3108 та актом приймання-здавання майна від 31 серпня 2017 року, за якими ОСОБА_1 у зв`язку із виходом зі складу учасників підприємства повертається в натуральній формі вклад у вигляді нерухомого майна, а саме - спірна нежитлова будівля;
		- скасувати рішення державного реєстратора від 04 вересня 2017 року № 36937359 про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_1 ;
		- скасувати запис про право власності № 22194804 на спірне майно за ОСОБА_1 
		- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення спірної нежитлової будівлі, загальною площею 73,2 кв. м.
		Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, провадження у справі закрито в порядку пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
		Рішення суду мотивоване тим, що за характером спірних правовідносин, справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а наявність позовної вимоги до фізичної особи, яка є похідною від вимог Одеської міської ради до МПП-фірми «СПС», та має розглядатись за правилами цивільного судочинства, не змінює правову природу юридичного спору.
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		У лютому 2022 року уповноважена особа, яка діє на підставі довіреності виданої Одеською міською радою - Поповська І. П., через засоби поштового зв`язку, звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій. У скарзі просить скасувати вищевказані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження визначені пунктами 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України.
		Уповноважена особа Одеської міської ради зазначила, що як під час перебування справи у провадженнях судів першої та апеляційної інстанцій, так і на даний час право власності на спірну будівлю у встановленому законом порядку зареєстровано за ОСОБА_1 як за фізичною особою.
		Наявність на землях комунальної власності спірної нежитлової будівлі та зареєстрованих речових прав на такий об`єкт, унеможливлює здійснення права власності територіальною громадою м. Одеси земельною ділянкою, яка зайнята спірним об'єктом.
		Суди не врахували, що вирішення позовної вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки комунальної власності шляхом знесення об`єкта нерухомого майна не залежить від наслідків розгляду будь-яких інших вимог, в тому числі про скасування права власності.
		Право власності на спірну земельну ділянку не зареєстровано ні за МПП-Фірма «СПС», ні за ОСОБА_1 , тому висновок суду апеляційної інстанції є помилковим.
		Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що заявлена позовна вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки комунальної власності шляхом знесення нежитлової будівлі звернена до ОСОБА_1 , який на даний час незаконно займає цю земельну ділянку та є власником будівлі.
		МПП-Фірма «СПС» відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є первісним власником спірного об`єкту нерухомості.
		У постанові від 01 липня 2020 року у справі № 755/3782/17 Верховний Суд дійшов висновку, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
		Верховний Суд зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про те, що особа не є належним відповідачем у цій справі, так як не здійснювала самочинне будівництво, оскільки, набувши у власність нежитлове приміщення магазину, відповідач набув усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний власник, а тому він є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами.
		Однак суди під час постановлення оскаржуваних рішень не врахували вказаний висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 755/3782/17.
		Також суд апеляційної інстанції, посилаючись на необхідність застосування підходу щодо розмежування юрисдикцій не лише за суб`єктним складом сторін, але і залежно від предмета правовідносин, фактично застосував до спірних правовідносин суб`єктний критерій, оскільки у складі учасників є юридична особа - МПП-Фірма «СПС».
		Між Одеською міською радою та МПП-Фірма «СПС», ОСОБА_1 відсутні господарські правовідносини, а метою позовної заяви є саме відновлення цивільного права Одеської міської ради, а не врегулювання питань, пов`язаних із діяльністю фізичних осіб чи інших юридичних осіб під час здійснення ними підприємницької діяльності.
		Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що позовні вимоги виникли з підстави самовільного зайняття земельної ділянки територіальної громади м. Одеси будівлею, власником якої є фізична особа - ОСОБА_1 .
		Посилання суду апеляційної інстанції на положення статті 20 ГПК України є необґрунтованим, адже стороною даного спору також є фізична особа, яка не є підприємцем, що перешкоджає застосуванню даної норми.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16 зробила висновок щодо застосування норм права, а саме: справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства (пункт 7.3. постанови).
		Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 911/4111/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 911/44/17, від 15 січня 2019 року у справі № 911/4007/16.
		Однак суди не застосували висновки, викладені у вищезазначених постановах Верховного Суду, та не врахували, що розгляд заявлених Одеською міською радою вимог в порядку різних видів судочинства не відповідає вимогам правової визначеності та порушує права Одеської міської ради на справедливий і повноважний суд.
		Також скаржник вказував, що судами застосовано нерелевантну практику Великої Палати Верховного Суду.
		Аргументи інших учасників справи 
		У відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 521/6349/20 з Малиновського районного суду м. Одеси.
		Справа надійшла до Верховного Суду у травні 2022 року.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		Суд встановив, що 27 жовтня 2016 року між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та МПП- Фірмою «СПС» в особі керівника ОСОБА_1 укладений договір на право тимчасового користування місцями для розташування стаціонарної тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (договір від 27 жовтня 2016 року № ТС-1439/16).
		Предметом договору є місце під розташування стаціонарної споруди для здійснення підприємницької діяльності загальною площею 88,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .
		Строк дії договору обумовлений сторонами з 25 жовтня 2016 року до 12 жовтня 2017 року.
		За заявою МПП-Фірма «СПС» в особі керівника ОСОБА_1 від 10 серпня 2017 року, поданої до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, строк договору був продовжений до 12 жовтня 2018 року.
		Після закінчення терміну дії договору МПП-Фірма «СПС» стосовно продовження договору № ТС-1439/16 до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради не зверталось.
		Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності від 22 серпня 2017 року № 95319010,                                    МПП-Фірмою «СПС» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 на підставі акта про готовність до експлуатації Державної технічної комісії, довідка від 22 серпня 2017 року № 17/861 ТОВ «Інжинірінг Тех Буд», технічного паспорту від 22 серпня 2017 року.
		Згідно з рішенням загальних зборів учасників МПП-Фірми «СПС», оформленого протоколом від 31 серпня 2017 року № 1/3108 та актом приймання-здавання майна від 31 серпня 2017 року ОСОБА_1 , у зв`язку із виходом зі складу учасників підприємства, повернено в натуральній формі вклад у вигляді нерухомого майна - спірної нежитлової будівлі.
		06 вересня 2017 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на спірне майно.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про закриття провадження у справі, зазначивши, що цей спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства з огляду на таке.
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІ суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір, і має судова юрисдикція.
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		За змістом частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
		У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, які передбачено у статті 1 ЦПК України, і до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами різних юрисдикцій.
		У пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
		В порядку пунктів 3, 13 частини першої статті 20 ГПК України, господарські суди, зокрема, розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
		Згідно частиною дванадцятою статті 30 ГПК України вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо розгляд таких вимог віднесений до юрисдикції господарського суду, розглядаються господарським судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.
		Ознаками господарського спору є, зокрема, участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
		Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19).
		Отже, розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснене відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Звертаючись до суду із вказаним позовом Одеська міська рада просила скасувати рішення державного ресторатора про державну реєстрацію змін до права власності, відповідно до якого внесені зміни до підстав виникнення права власності за МПП-Фірма «СПС» на нежитлову будівлю; скасувати запис про право власності за МПП-Фірма «СПС» на спірне майно; визнати недійсними рішення загальних зборів учасників МПП-Фірми «СПС», оформлене протоколом від 31 серпня 2017 року № 1/3108 та актом приймання-здавання майна від 31 серпня 2017 року, за якими ОСОБА_1 у зв`язку із виходом із складу учасників підприємства повертається в натуральній формі вклад у вигляді нерухомого майна; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_1 ; скасувати запис про право власності на спірне майно за ОСОБА_1 та зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.
		Отже, позовні вимоги стосуються захисту права власності на земельну ділянку комунальної власності, порушеного у зв'язку із оформленням права власності на нежитлову будівлю за МПП-Фірма «СПС», а згодом переоформлену ОСОБА_1 .
		Таким чином, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_1 ; скасування запису про право власності на спірне майно за ОСОБА_1 та зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення спірної нежитлової будівлі можливе лише після скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, визнання недійсними рішення загальних зборів та скасування запису про державну реєстрацію права власності МПП-Фірма «СПС» на нього.
		Отже, в даному випадку вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та скасування запису про державну реєстрацію права власності МПП-Фірма «СПС» на нього пов`язані з ухваленням рішення по суті спору щодо майна, яке перебуває у володінні фізичної особи. Тому є безпідставними доводи касаційної скарги про те, що вирішення позовної вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки комунальної власності шляхом знесення об`єкта нерухомого майна не залежить від наслідків розгляду будь-яких інших вимог, в тому числі про скасування права власності.
		З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ефективний судовий захист інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи за правилами господарського судочинства. Такий розгляд відповідає принципу юридичної визначеності, оскільки не допускає роз`єднання позовних вимог залежно від суб`єктного складу учасників спору, а також вплине, зокрема, на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.
		Крім того, вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до юридичної особи, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до фізичної особи, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмета та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
		Також слід зазначити, що колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про застосування судом  нерелевантної практики, зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі                                            № 125/703/16-ц (провадження № 14-4цс18), однак це не впливає на правильність висновку суду підсудності справи.
		Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 755/3782/17 є необґрунтованими, оскільки за встановлених обставин у розглядуваній справі висновки суду не суперечать висновкам, викладеним в зазначеній постанові.
		З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суди не порушили норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу уповноваженої особи Одеської міської радизалишити без задоволення.
		Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                Є. В. Петров
		 
		                                                                                                          А. І. Грушицький
		 
		І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...