Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/927/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 17.08.2022.
Дата набрання законної сили: 16.08.2022
Номер судового провадження: 61-3019ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		16 серпня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 686/927/20
		провадження № 61-3019св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту
		 
		за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Банашко Ірини Юріївни на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 грудня 2021 року у складі судді Мазурок О. В.та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому,                                            з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила встановити на її користь постійний безоплатний земельний сервітут за рахунок земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 6825083900:02:003:0693, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 , що полягає у праві проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до належної їй земельної ділянки площею 0,249 га з кадастровим номером 6825083900:02:003:0750 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона                                          є власником земельної ділянки площею 0,249 га, кадастровий номер 6825083900:02:003:0750, для ведення особистого селянського господарства.
		 
		Належна їй земельна ділянка знаходиться всередині земельного масиву, не має виходу до АДРЕСА_2 , тому прохід та проїзд до неї завжди здійснювався через сусідню земельну ділянку площею 0,35 га, яка перебувала в користуванні ОСОБА_3 (матір ОСОБА_2 ).
		 
		Рішенням Малашовецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 14 серпня 2017 року № 8 внесено зміни до рішення сільської ради             від 21 червня 2017 року № 4 в частині розміру земельної ділянки (з урахуванням відмови ОСОБА_3 від земельної ділянки площею 0,35 га на користь відповідача) та надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,7250 га, яка знаходиться на АДРЕСА_2 із земель комунальної власності, в тому числі: 0,2500 га - під будівництво та обслуговування житлового будинку, та 0,4750 га - для введення особистого селянського господарства,.
		 
		Після розроблення технічної документації із землеустрою відповідач зареєстрував право власності на земельні ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 6825083900:02:003:0693, для будівництва та обслуговування житлового будинку та площею 0,4750 га, кадастровий номер 6825083900:02:003:0692, для введення особистого селянського господарства.
		 
		Після встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок, які перебували в користуванні відповідача, та формування їх як об`єктів речових прав загальна площа земельних ділянок відповідача збільшилася на 0,35 га за рахунок земельної ділянки, через яку здійснювався прохід та проїзд до її земельної ділянки. Зокрема, земельна ділянка, через яку здійснювався прохід та проїзд до її земельної ділянки, увійшла до складу земельної ділянки площею 0,25 га                                з кадастровим номером 6825083900:02:003:0693.
		 
		Оскільки проходу та проїзду до її земельної ділянки немає та об`єктивно не може бути, позивачка просила позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 02 грудня            2021 року позов задовольнив. Встановив на користь ОСОБА_1 постійний безоплатний земельний сервітут за рахунок земельної ділянки площею 0,25 га          з кадастровим номером 6825083900:02:003:0693, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та власником якої є ОСОБА_2 , що полягає у праві проходу та проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки площею           0,249 га з кадастровим номером 6825083900:02:003:0750 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_1 , відповідно до варіанта № 2 висновку експерта від 01 лютого 2021 року № 54/20. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що є підстави для встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту за рахунок земельної ділянки                                           з кадастровим номером 6825083900:02:003:0693, власником якої є ОСОБА_2 , оскільки він не довів, що  ОСОБА_1  має можливість задовольнити свої потреби іншим способом, аніж встановлення права проходу та проїзду до своєї земельної ділянки земельною ділянкою відповідача. При цьому суд з пояснень свідків встановив, що на спірній земельні ділянці був наявний шлях для проїзду.
		 
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		 
		Хмельницький апеляційний суд постановою від 15 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 грудня 2021 року залишив без змін.
		 
		Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що встановлення земельного сервітуту у цій справі є пропорційним меті його встановлення, оскільки у позивачки немає іншого способу задоволення потреб позивачки (проходу, проїзду до її земельної ділянки), аніж встановлення сервітуту.
		 
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
		 
		У березні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Банашко І. Ю. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 грудня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 лютого 2022 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 133/305/17, від 26 січня 2022 року у справі № 592/4818/17, від 02 жовтня 2021 року у справі № 302/830/18, від 17 вересня 2018 року у справі № 127/1417/16, від 02 лютого 2020 року у справі № 463/1534/18; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що висновок експерта від 01 лютого 2021 року № 54/20 є неналежним та недопустимим доказом, оскільки у ньому немає посилання, що він виготовлений для подання до суду. При цьому, апеляційний суд безпідставно вважав цей доказ допустимим, оскільки, на думку суду, зазначення у висновку, що його виготовлено на замовлення учасника справи, є достатньою підставою для прийняття як доказу. Однак, таке твердження суду суперечить висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 
		 
		Суди фактично поклали на відповідача обов`язок доведення, що позивач має можливість користуватись своєю ділянкою в інший спосіб, ніж через обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, суди не взяли до уваги показання свідків, зокрема, ОСОБА_4 - матері позивачки, яка зазначила, що обробляє земельну ділянку з кадастровим номером 68253900:02:003:0750, що належить ОСОБА_1 . Показання цього свідка вказують на те, що є інші способи обслуговувати та використовувати належну позивачці земельну ділянку, ніж встановлення сервітуту.
		 
		Крім того, суди не взяли до уваги, що згідно з технічним звітом про обстеження забудови земельної ділянки з кадастровим номером 6825083900:02:003:0693                    від 12 липня 2021 року № 0193/21-ТВ, прохід/проїзд через земельну ділянку, кадастровий номер 6825083900:02:003:0693, з боку вулиці Сонячної до земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , відсутній, а з листа Малашовецької сільської ради від 07 лютого 2018 року № 34 відомо, що за генеральним планом забудови           с. Волиця проїзд між земельним ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не передбачений.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		28 липня 2022 року справа № 686/927/20 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що  ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 0,249 га, кадастровий номер 6825083900:02:003:0750, для ведення особистого селянського господарства в с. Волиця.
		 
		ОСОБА_2 є власником суміжної земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 6825083900:02:003:0693, для будівництва і обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 
		 
		Згідно з висновком експерта від 01 лютого 2021 року № 54/20 можливі два варіанти встановлення земельного сервітуту за рахунок земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 6825083900:02:003:0693 за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 , що полягає у праві проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки площею 0,2490 га, з кадастровим номером 68253900:02:003:0750, для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_1 . Сервітут, який потрібно накласти на земельну ділянку ОСОБА_2 за варіантом № 2, буде матиме площу 0,0110 га; за варіантом № 1 - 0,0108 га. При цьому за варіантом № 1 для встановлення сервітуту потрібно демонтувати частину паркану зі сторони АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці ОСОБА_2 .
		 
		Згідно з висновком експерта від 01 грудня 2021 року № 29/21 найменш обтяжливим способом встановлення сервітуту є раніше надані варіанти                                      у висновку експерта від 01 лютого 2021 року № 54/20, щодо технічної можливості встановлення земельного сервітуту у праві проходу та проїзду на транспортному засобі через суміжну земельну ділянку з кадастровим номером 6825083900:02:003:0693 зі сторони АДРЕСА_1 , власником якої                                                  є ОСОБА_2 , зокрема, варіанти № 1 і №2. При цьому за варіантом № 1 для встановлення сервітуту потрібно демонтувати частину паркану зі сторони АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці ОСОБА_2 .
		 
		У суді першої інстанції свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 стверджували, що до 2018 року існував прохід та проїзд до земельної ділянки позивачки через земельну ділянку, яка в подальшому (після смерті землекористувачки) увійшла до складу земельної ділянки ОСОБА_2  площею 0,25 га з кадастровим номером 6825083900:02:003:0693. Однак відповідач встановив бетонну огорожу та перекрив позивачці та іншим землекористувачам доступ до цього проходу та проїзду, що виходить на АДРЕСА_2 . Свідки також зазначили, що до ділянки позивачки можна пройти стежками через інші земельні ділянки, проте в такий спосіб не можна забезпечити проїзд до ділянки з метою вивезення врожаю тощо.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                       є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;               2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи                                       у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права           в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		 
		Подібні положення містяться й у статті 321 ЦК України.
		 
		Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
		 
		Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
		 
		Згідно з положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
		 
		Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (стаття 100 ЗК України).
		 
		Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.
		 
		Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
		 
		Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
		 
		Відповідно до підпункту «б» частини першої статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення, зокрема, земельного сервітуту у виді права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.
		 
		У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України, і цей перелік не                              є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту                                   є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
		 
		Закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.
		 
		Отже, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати: що правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися,                    а тому необхідно визначити суб`єктний склад спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18)); що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження                   № 61-16854св18)).
		 
		Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		 
		Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, яка покладає також і на суд певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		 
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.
		Таким чином, надання доказів з метою підтвердження своїх вимог та заперечень є процесуальним обов`язком сторін у справі.
		 
		У свою чергу, частинами першою - другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних                      у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,                        а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Суди встановили, що земельна ділянка позивачки площею 0,2490 га                                                 з кадастровим номером 68253900:02:003:0750, для ведення особистого селянського господарства, розташована в зоні житлової забудови всередині земельного масиву і не примикає до АДРЕСА_2 . Ця ділянка безпосередньо межує зі сторони АДРЕСА_2 із земельною ділянкою, кадастровий номер 6825083900:02:003:0693, власником якої є ОСОБА_2 .
		 
		Згідно з технічним звітом від 12 липня 2021 року № 0193/21-ТВ про обстеження забудови земельної ділянки (кадастровий номер 6825083900:02:003:0693), до земельної ділянки 6825083900:02:03:0750, яка знаходиться в серединному масиві земельних ділянок, проходу та проїзду зі сторони вулиці Сонячна немає.
		 
		Водночас апеляційний суд встановив, що із ситуаційного плану, додатків                     № 3-5, 8 до технічного звіту про обстеження забудови земельної ділянки відомо, що наявний прохід (проїзд) по земельній ділянці (6825083900:02:003:0693) ОСОБА_2 , який завершується хвірткою на межі з ділянкою позивачки, що цілком спростовує твердження відповідача про відсутність такого проходу                                 в минулому.
		 
		За планувальним рішенням згідно з викопіюванням плану розташування земельних ділянок у с. Волиця під`їзні шляхи з боку водоохоронної зони річки Плоска не зазначені.
		 
		В засіданні апеляційного суду представники позивачки та відповідача також підтвердили відсутність проїзду до земельної ділянки (кадастровий номер 68253900:02:003:0750), яка належить позивачці, з боку вул. Сонячної та з боку прибережної захисної зони річки Плоска.
		 
		Ця обставина свідчить про те, що у позивачки немає іншого способу задоволення своїх потреб (проходу, проїзду до її земельної ділянки з метою реалізації свого права користування ділянкою), ніж встановлення земельного сервітуту.
		 
		За таких обставин апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду, що          є підстави для встановлення позивачці земельного сервітуту на право проходу та проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки з кадастровим номером 68253900:02:003:0750. 
		 
		Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про доведеність позовних вимог, оскільки немає іншого способу задоволення потреб позивачки (проходу, проїзду до її земельної ділянки з метою реалізації свого права користування ділянкою), ніж встановлення земельного сервітуту.
		 
		В оцінці спірних правовідносин Верховний Суд також враховує, що позивачка користувались спірним проїздом протягом тривалого часу, що підтвердили допитані місцевим судом свідки.
		 
		Перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою виникли після того, як відповідач отримав земельну ділянку на АДРЕСА_1 у власність і почав чинити позивачці перешкоди у користуванні проїздом.
		 
		Встановивши, що ОСОБА_1 довела неможливість забезпечення іншого проходу та проїзду до земельної ділянки і домоволодіння на АДРЕСА_2 , крім проїзду через земельну ділянку на АДРЕСА_1 , належну на праві власності         ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про доведеність заявлених вимог.
		 
		При цьому, задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд, з висновком якого погодився і апеляційний суд, фактично встановив сервітут згідно з раніше  фактично існуючим порядком користування спірною земельною ділянкою. 
		 
		Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 липня                              2021 року у справі № 405/2098/18.
		 
		Аргументи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з нормами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
		 
		Водночас доводи касаційної скарги про те, що висновок експерта від 01 лютого 2021 року № 54/20 є неналежним та недопустимим доказом, оскільки у ньому немає посилання, що він виготовлений для подання до суду не заслуговують на увагу, оскільки він є письмовим доказом в якому містяться дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору та цьому доказу надана належна правова оцінка в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами.
		 
		Ураховуючи встановлені судами конкретні обставини цієї справи, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Банашко Ірини Юріївни залишити без задоволення.
		 
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 грудня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 лютого 2022 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко    М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...