Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/8033/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; факту смерті, з них: на тимчасово окупованій території України.
Надіслано для оприлюднення: 17.08.2022. Зареєстровано: 18.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 19.08.2022.

Номер судового провадження: 2-о/753/324/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		        ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА         
		справа № 753/8033/22
		провадження № 2-о/753/324/22 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"12" серпня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
		головуючого судді -  Заставенко М.О.,
		з секретарем судового засідання Проценко Я.Б.,
		без участі сторін
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами окремого провадження в залі суду м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Дарницький районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті,
		В С Т А Н О В И В :
		Заявник звернулась до суду з вказаною заявою, яка обґрунтована тим, що вона є донькою ОСОБА_2 . Після початку військового вторгнення у м. Маріуполь вона втратила зв`язок зі своїми батьками, а згодом дізналась, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько помер. На підтвердження факту смерті заявник не має жодного доказу, окрім листування із сусідами та знайомими, оскільки м. Маріуполь на даний час окуповане, зі слів сусідів їй відомо, що смерть батька жодним чином не фіксувалась через військові дії у місті. Тіло батька декілька днів лежало разом з іншими померлими, а оскільки він був вчителем, колишні учні його впізнали та похоронили на цвинтарі села Виноградне Новоазовського району, 1424 акт. Смерть батька заявник не може зареєструвати та отримати відповідне свідоцтво, а тому просить суд встановити факт смерті ОСОБА_2 .
		Заявник та її представник в судове засідання не з`явилися, від заявника надійшла заява з проханням проводити судове засідання за її відсутності.
		Представник заінтересованої особи Дарницький районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
		Суд розглянув справу без участі учасників судового процесу на підставі наявних у суду матеріалів, що відповідає положенням ч. 3 ст.211 Цивільно-процесуального кодексу України (далі ЦПК).
		Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
		Дослідивши матеріали, додані до заяви, суд приходить до наступного висновку. 
		Відповідно до ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їх представниками до суду за межами такої території України.
		На підтвердження факту родинних відносин заявником надано копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 від 21.04.1977 року, актовий запис №415, де в графі батько вказано « ОСОБА_2 », та свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 17.04.1999 року, актовий запис №91, з якого вбачається, що ОСОБА_3 після одруження має прізвище « ОСОБА_4 ».
		Таким чином, судом встановлено, що заявниця є донькою ОСОБА_2 .
		Відповідно до п.п.8, 9 ч.1 статті 315 ЦПК України суди розглядають справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; а також смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		В п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», роз`яснено, що суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
		Доказами на підтвердження факту смерті є: медичні документи про смерть, письмова відмова органів державної реєстрації актів цивільного, неможливість одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт тощо.
		Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
		Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), а також Молдови та Росії (зокрема, Mozer v/ theRepublicofMoldovaandRussia", "IlascuandOthers v. MoldovaandRussia"), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
		Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
		Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду повинно ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
		Заявник вказує, що на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 в неї відсутні жодні докази, окрім листування в месенджерах, які, як зазначає заявник, є допустимими доказами за змістом постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13.07.2020, № 753/10840/19.
		Проте, у вказаній постанові Касаційний цивільний суд Верховного Суду вказав, що скрін-шоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка, а переоцінка доказів та встановлення обставин знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
		Таким чином, заявником помилково зроблено висновок на основі постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13.07.2020, № 753/10840/19 про те, що листування в месенджерах є допустимими доказами.
		Питання щодо оцінки доказів має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 76, 77 ЦПК України). Зокрема, належними, відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимими за змістом частини першої ст. 78 ЦПК України є докази, одержані в порядку, встановленому законом. Крім того, докази мають бути достовірними, тобто на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України), а також достатніми, тобто такими, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України).
		Суд не приймає листування в месенджерах як допустимий та достовірний доказ, на підставі якого можна дійти висновку, що ОСОБА_2 помер у м. Маріуполь 18.03.2022.
		Будь-яких інших доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявником не надано. 
		З урахуванням вище викладено, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території задоволенню не підлягає.
		Керуючись ст.263-265, 293, 315 ЦПК України, -
		В И Р І Ш И В:
		В задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		 
		 
		Суддя              М.О. Заставенко
		 
		 
		 
		Повний текст рішення складено 17.08.2022.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...