Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 666/6191/15 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 22.08.2022.
Дата набрання законної сили: 17.08.2022
Номер судового провадження: 61-8786ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		17 серпня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 666/6191/15
		провадження № 61-8786св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 31 січня 2020 року в складі судді Ус О. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 07 травня 2020 року в складі колегії суддів: Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило свою назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 24 835,15 доларів США, з яких 10 547,42 доларів США - заборгованість за кредитом, 13 738,71 доларів США -  відсотки за користування кредитом, 540,02 грн - комісія.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ROHPGK00000305, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 22 500 доларів США на термін до 05 березня 2018 року та зобов`язувався його повернути та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені договором.
		Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконував, внаслідок чого станом на 08 лютого 2019 року виникла заборгованість.
		Враховуючи наведене, АТ КБ «ПриватБанк» просило позов задовольнити.
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 31 січня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № ROHPGR00000305 від 05 березня 2008 року у вигляді тіла кредиту в розмірі 10 547,42 доларів США.
		В задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Суд першої інстанції виходив з того, що банк предмет іпотеки не продав, а зареєстрував за собою право власності на нього у 2016 році, здійснивши оцінку предмету іпотеки та на вказану суму зменшив заборгованість; з розрахунку вбачається, що банком зменшено залишок простроченої суми заборгованості 07 листопада 2016 року, тобто після реєстрації права власності на предмет іпотеки залишилася непогашеною сума за тілом кредиту у розмірі 10 547,42 доларів США, яка підлягає стягненню з відповідача; право на нарахування відсотків і комісії у банку припинилося 16 листопада 2010 року.
		Постановою Херсонського апеляційного суду від 07 травня 2020 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 31 січня 2020 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк».
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя. 
		Незважаючи на ухвалене Сарненським районним судом Рівненської області 01 березня 2011 року у справі № 1718/2- 173/11 рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу та наявності такого способу звернення стягнення в іпотечному договорі, який передбачає право іпотекодержателя у випадку недостатності суми, вирученої від продажу предмету іпотеки, одержати суму, якої не вистачає для задоволення його вимог, позивач (іпотекодержатель) обрав інший спосіб задоволення своїх вимог - шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до нього в позасудовому порядку на підставі застереження у  договорі іпотеки, зареєструвавши своє право власності на іпотечне майно 15 вересня 2016 року.
		Даний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не передбачає після його реалізації задоволення вимог щодо основного зобов`язання, які не покриті вартістю іпотечного майна.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		У червні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося  до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 31 січня 2020 року і постанову Херсонського апеляційного суду від 07 травня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 14-10цс18, постановах Верховного Суду від 19 березня 2019 року в справі № 916/626/19 та від 04 травня 2018 року в справі № 927/333/17.
		Зазначав, що після реєстрації за банком предмета іпотеки відбулось погашення лише тіла кредиту, а визначені рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 01 березня 2011 року в справі № 1718/2-173/11 інші складові заборгованості залишилися непогашеними. Фактично суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог про стягнення відсотків, пені, комісії та штрафів, які були нараховані до вимоги про повернення коштів та встановлені судовим рішенням у 2011 році.
		Отримавши право на реалізацію предмета іпотеки з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу банк тим самим реалізував своє право на задоволення позовних вимог в судовому порядку. За відсутності покупців протягом тривалого часу АТ КБ «ПриватБанк» викупило предмет іпотеки в боржника на підставі судового рішення.
		Суд дійшов безпідставного висновку про припинення кредитного договору внаслідок пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки, яке відбулося у 2011 році, не може бути підставою для припинення нарахування відсотків, якщо сума, отримана від реалізації предмета іпотеки, повністю не покриває заборгованість.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області.
		16 липня 2020 року справа № 666/6191/15 надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/36873/18.
		Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що 05 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк, та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ROHPGR00000305, за умовами якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 22 500 доларів США на строк до 05 березня 2018 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строки та в порядку, встановленому кредитним договором; сторони погодили строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, пені, відсотків, винагороди, неустойки, штрафів - 5 років.
		На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 05 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № ROHPGK00000305, відповідно до якого останній в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором передав банку в іпотеку житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
		Пунктами 24 - 26 договору іпотеки передбачено, що у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем, іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 18.8.1, 18.8.2, 18.9 цього договору відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Реалізація предмету іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України. У випадку, коли суми, вирученої від продажу предмету іпотеки, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, останній має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог, з іншого майна іпотекодавця, у першу чергу перед іншими кредиторами. Реалізація цього майна здійснюється у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
		Згідно пункту 29 договору іпотеки (застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку») звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі, отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
		Заочним рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 01 березня 2011 року в справі №1718/2-173/11, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на належні ОСОБА_1 будинок та земельну ділянку, які розташовані в АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 березня 2008 року № ROHPGR00000305 в розмірі 30 733,32 доларів США, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено відповідача ОСОБА_1 з вищевказаного будинку зі зняттям з реєстраційного обліку. 
		Суди встановили, що незважаючи на судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі застереження у договорі іпотеки.
		Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 15 вересня 2016 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки від 05 березня 2008 року.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).
		Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
		Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
		Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
		Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. 
		Одним зі способів припинення зобов`язання є його виконання (частина перша статті 599 ЦК України).
		За загальним правилом статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється саме у зв`язку з належним його виконанням.
		Під належним виконанням зобов?язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов?язків, що випливають із зобов?язання. За своїм характером це поняття включає належних кредитора і боржника, належні час, предмет, місце і спосіб виконання.
		У цій справі судами встановлено, що кредитний договір забезпечений лише одним видом забезпечення - іпотекою.
		Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Згідно з частинами першою і третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
		Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) зазначено, що «вирішуючи виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування норми права, що міститься в частині четвертій статті 36 Закону України «Про іпотеку», Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 лютого 2019 року в справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), про те, що в разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. Тобто, частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів. 
		Водночас, давши таке тлумачення згаданих норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на необхідність врахування при тлумаченні вказаних норм права принципу свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі. 
		Частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки. Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки».
		У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що 15 вересня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» скористалося своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі застереження в іпотечному договорі, зареєструвавши за собою право власності на предмет іпотеки.
		Частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.
		З огляду на наведене, правильними є висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позову з огляду на ту обставину, що у спірних правовідносинах мало місце позасудове врегулювання та звернення стягнення на предмет іпотеки, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням задоволенню не підлягають.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		Необхідності перевіряти доводи відповідачів про допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права немає, оскільки рішення суду першої інстанції скасоване постановою апеляційного суду з ухваленням нового рішення, з яким колегія суддів касаційного суду погоджується.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті   і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		У зв`язку необхідністю врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справа № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін.
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		                                                              ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		Постанову Херсонського апеляційного суду від 07 травня 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		    Головуючий    В. І. Крат  СуддіН. О. Антоненко   І. О. Дундар   Є. В. Краснощоков   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...