Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 725/2609/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 23.08.2022.
Дата набрання законної сили: 17.08.2022
Номер судового провадження: 61-2540ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		17 серпня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 725/2609/20
		провадження № 61-2540св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,
		 розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 03 серпня 2021 року у складі судді                      Галичанського О. І., додаткове рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 серпня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду                       від 17 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Владичана А. І., Перепелюк І. Б.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,  третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		ОСОБА_1 у червні 2020 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила витребувати від відповідачів на її користь житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , шляхом повернення їй у користування.
		Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 вона отримала у спадок на підставі заповіту від 04 серпня 1981 року від своєї сестри ОСОБА_5 . 
		У зазначений будинок відповідачі вселилися самовільно та незаконно користуються майном. Дозволу на вселення відповідачів у спадкове майно вона не давала. Факт проживання відповідачів в будинку підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Укрвторресурс». 
		У зв`язку із самовільним захопленням відповідачами вищезазначеного спадкового майна, вона позбавлена можливості розпоряджатися, користуватися та володіти ним.
		Неодноразово зверталася до відповідачів із проханням звільнити та повернути їй спадкове майно, проте перемовини залишаються безрезультатними, відповідачі продовжують користуватися та проживають у будинку.
		Вважає, що відповідачі зобов`язані повернути їй майно, яке утримується незаконно.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Першотравневий районний суд міста Чернівці рішенням від 03 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
		Рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідачі є членами сім`ї власника, які були вселені до будинку за її згодою, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б доводили факт існування обставин, за наявності яких виникає можливість витребувати майно з чужого володіння (систематичне руйнування будинку, використання не за призначенням, систематичне порушення правил співжиття, неможливість спільного проживання).
		Крім того, місцевий суд зазначив про те, що позивачем не доведено неможливість спільного проживання у зв`язку з порушенням відповідачами правил співжиття, оскільки позивач зареєстрована у російській федерації, постійно проживає у Республіці Польща, у спірному будинку не зареєстрована.
		Першотравневий районний суд міста Чернівці додатковим рішенням від 12 серпня 2021 року клопотання ОСОБА_6 про стягнення (розподіл) витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково.
		Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн. У задоволенні решти клопотання відмовив.
		Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн місцевий суд врахував складність та перебіг цієї цивільної справи.
		Чернівецький апеляційний суд постановою від 17 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_7 , задовольнив частково. Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 03 серпня 2021 року змінив з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
		Додаткове рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 серпня 2021 року залишив без змін.
		Змінюючи підстави відмови у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час звернення з позовом до суду право власності на нерухоме майно залишається зареєстрованим за ОСОБА_1 , однак таке майно на її думку незаконно використовують інші особи, тому позивачу потрібно звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні своїм майном, який і буде ефективним способом захисту порушеного права.
		Залишаючи без змін додаткову постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто на користь відповідача фактично надані та документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції на суму 12 000 грн.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		ОСОБА_1 у лютому 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 03 серпня 2021 року, додаткове рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 серпня      2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що вона надала всі необхідні підтверджуючі письмові докази щодо факту незаконного заволодіння відповідачами майна, що належить їй. Однак, суди не дослідили належним чином та не надали оцінки доказам, що призвело до винесення неправильного рішення.
		Жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним у цих правовідносинах, тому задоволення позовних вимог призведе до ефективного захисту її прав та інтересів на спірний житловий будинок. 
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Від представника  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Марусяка В. С. у серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що посилання позивача на те, що відповідачі вселилися у спірне приміщення самовільно та незаконно користуються її майном, дозволу на вселення у спадкове майно вона не надавала є припущеннями та зловживанням процесуальними правами, оскільки спір про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, позбавлення права користуватися жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку між сторонами вже розглядався в судовому порядку.
		Під час розгляду зазначеної справи було встановлено, що відповідачі є членами сім`ї власника, які були вселені до будинку за її згодою, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б доводили факт існування обставин, за наявності яких відповідно до статті 116 ЖК України виникає можливість виселення без надання іншого жилого приміщення.
		Обставини щодо законності вселення і проживання відповідачів у спірному будинку відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України є преюдиційними і не підлягають доказуванню.
		Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач обрала неправильний спосіб захисту.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 04 липня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Першотравневого районного суду міста Чернівці.
		Справа № 725/2609/20 надійшла до Верховного Суду 18 липня 2022 року.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 04 липня 2013 року у справі № 725/3532/13-ц позов ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про оформлення спадкових прав за заповітом задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме будинок АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Витягу № 7741391 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
		Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Укрвторресурс»                     № 208 від 21 січня 2020 року у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_2 - дочка; ОСОБА_8 - онука; ОСОБА_3 - онук.
		Відповідач ОСОБА_9 за зазначеною адресою не зареєстрований, однак позивач посилається на те, що останній проживає у належному їй на праві власності будинку.
		Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД» Укрвторресурс»                № 208 від 21 січня 2021 року дочка позивача ОСОБА_2 зареєстрована у вказаному майні 02 липня 1993 року, ОСОБА_3 (онук) - 22 березня 2016 року, а ОСОБА_4 (онук) - 31 жовтня 2017 року.
		Матеріалами справи не підтверджено той факт, що дочка позивача та її діти були зареєстровані у спірному будинку без згоди позивача та наданням нею відповідних документів на право власності.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
		Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
		Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
		Необхідно, щоб на момент виконання рішення суду про витребування майна у відповідному державному реєстрі володільцем цього майна був (залишався) відповідач.
		Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
		Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
		Виконання рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння полягатиме у внесенні державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису про державну реєстрацію права власності на певне майно за особою, на користь якої ухвалено таке рішення.
		Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
		Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.
		Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
		Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
		Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.
		Таким чином, власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна лише в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою.
		Більше того, власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа.
		Якщо право власності на нерухоме майно залишається зареєстрованим за дійсним власником, однак таке майно незаконно використовує інша особа, то потрібно звертатися до суду не з віндикаційним, а з негаторним позовом, оскільки в такому разі усунення перешкод у користуванні власником своїм майном і буде ефективним способом захисту порушеного права, а рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння не матиме жодного ефекту.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки на час звернення до суду з цим позовом право власності на нерухоме залишається зареєстрованим за          ОСОБА_1 , а відповідачі, на думку позивача, незаконно використовують спірне нерухоме майно.
		 
		Щодо оскарження додаткового рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 серпня 2021 року
		Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
		Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
		Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні (пункт 53 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
		З огляду на зазначене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 фактично надані та документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи.
		Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином та не надали оцінки доказам щодо факту незаконного заволодіння відповідачами майна, що належить їй, не заслуговують на увагу, оскільки стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статте 400 ЦПК України.
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                                              № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та висновків суду апеляційної інстанції.
		 
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 03 серпня 2021 року у незміненій після апеляційного перегляду частині, додаткове рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 12 серпня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 листопада 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                 І. В. Литвиненко
		 
		                                                                                                            А. І. Грушицький
		 
		                                                                                                           Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...