Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/8445/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано для оприлюднення: 22.08.2022. Зареєстровано: 23.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 25.08.2022.

Номер судового провадження: П/380/8504/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		справа №380/8445/22
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		 
		19 серпня 2022 року                                                                                                        м. Львів
		                                                                                      
		Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ради суддів України про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,
		 
		   в с т а н о в и в :
		 
		          на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Ради суддів України, в якій позивач просить суд:
		- визнати протиправною відмову Ради суддів України від 08.06.2022 у задоволенні його запиту на інформацію від 29.05.2022;
		- зобов`язати Раду суддів України негайно (в порядку ч. 1 ст. 371, п. 1 ч. 1 ст. 263 КАС України) надати запитувані документи, а саме перелік кандидатів, які на день надання відповіді подали свої кандидатури на посади суддів КСУ відповідно до оголошення РСУ від 28 січня 2022 року № 1 та електронні копії документів, поданих цими кандидатами.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач незаконно відмовив йому у задоволенні його запиту на публічну інформацію з порушенням вимог статей 20, 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відтак такі дії відповідача є незаконною та необґрунтованою відмовою у задоволенні запиту на інформацію, що є порушенням його права на доступ до публічної інформації. Також, позивач зазначає, що відповідач такими діями блокує громадський аналіз кандидатів до Конституційного Суду, а отже позбавляє суспільство можливості ефективного контролю процесу призначення суддів Конституційного Суду України та створює небезпечний прецедент, коли прикриваючись воєнним станом суб`єкти владних повноважень при відсутності реальних причин для відмови зможуть приховувати суспільно значущу  інформацію. 
		Позивач аргументує, що рішення про відмову в задоволенні запиту на інформацію є протиправним та порушує його право доступу до публічної інформації наступним: 1) рішення відповідача про відмову в задоволенні запиту на інформацію є незаконним через відсутність підстав для такої відмови, а саме: розпорядник володіє і зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; запитувана ним інформація не належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»; оприлюднення інформації розпорядником не звільняє його від обов`язку надати публічну інформацію на запит; щодо не зазначення у запиті мети отримання запитуваної інформації, спосіб її поширення та коло осіб, яким цю інформацію планується поширити, то такої вимоги до запиту про доступ до публічної інформації у законодавстві немає; 2) відповідач порушив свій обов`язок надати відповідь на запит у встановлені Законом строки; 3) рішення відповідача про відмову у задоволенні запиту є незаконним через відсутність обов`язкового елементу у такій відмові (порядок оскарження такої відмови). 
		Крім того, позивач наголошує, що запитувана інформація є предметом значного суспільного інтересу, а метою її отримання є ефективна реалізація суспільного контролю за ключовими процесами у державі та його права на свободу вираження поглядів.
		Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.
		Ухвалою судді від 20.06.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено справу до розгляду без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
		Ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі  від 20.06.2022 доставлена відповідачу на його електронну пошту.
		Рада суддів України позовні вимоги не визнає, просить суд в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю з мотивів, наведених у відзиві на адміністративний позов. Аргументи відповідача на обґрунтування заперечень на позов зводяться до аргументів наведених у відмові Ради суддів України від 08.06.2022 у задоволенні запиту ОСОБА_1 на інформацію від 29.05.2022. Відповідач вважає таку відмову правомірною, оскільки позивачем не було зазначено мету отримання запитуваної інформації, способу її поширення та коло осіб, яким цю інформацію планується поширити. 
		Водночас відповідач звертає увагу, що 16.06.2022 позивач звернувся з доповненнями до попереднього запиту про доступ до публічної інформації щодо кандидатів у Конституційний Суд України та 16.06.2022 Радою суддів України було надано відповідь № 9рс-135/22 та надіслано документи в форматі PDF електронну адресу позивача (ІНФОРМАЦІЯ_1). На переконання відповідача, позивачем було визнано правомірність наданої відповіді під час військової агресії російської держави проти України та направлено доповнення до попередніх запитів. Як наслідок відповідачем надано вичерпну відповідь на запитувану позивачем інформацію щодо переліку кандидатів, які на день надання відповіді подали свої кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України відповідно до оголошення Ради суддів України від 28.01.2022 № 1 та направлено електронні копії документів, поданих цими кандидатами. 
		Позивачем в спростування заперечень відповідача, висловлених у відзиві на позовну заяву, подано до суду відповідь на відзив. У свою чергу відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, а позивачем додаткові пояснення у справі.
		Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
		З матеріалів справи судом встановлено, що 29.05.2022 ОСОБА_1 надіслав на електронну пошту Ради суддів України запит на публічну інформацію наступного змісту:
		«Запит на доступ до публічної інформації щодо кандидатів до КСУ»
		Відповідно до ЗУ «Про доступ до публічної інформації» звертаюсь із запитом на доступ до публічної інформації.
		Запитувач інформації:          
		ОСОБА_1 
		АДРЕСА_1 , оф. 130
		тел. 
		НОМЕР_1 
		Запитувана інформація:
		Рішенням Ради судді України від 28 січня 2022 року № 1 оголошено про початок конкурсу для відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України та початок прийняття заяв (з доданими до них документами) осіб, які виявили намір обійняти посаду судді Конституційного Суду України, з 29 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року включно.
		http://rsu.gov.ua/news/rada-suddiv-ukraini-ogolosila-pro-pocatok-konkursu-na-posadu-suddi-konstitucijnogo-sudu-ukraini
		Рішенням РСУ від 12.05.2022 прийом документів від кандидатів продовжено до 31 травня 2022 року.
		Відповідно до законодавства інформація про кандидатів та їх документи мають бути відкритими. Однак через дію воєнного стану ця інформацію інформація є обмеженою та не публікується на сайті. Водночас процес обрання суддів КСУ має значну суспільну вагу та інтерес, а розкриття інформації про кандидатів до КСУ не створює загрози національній безпеці, а отже не може бути обмежена через воєнний стан. Навпаки, у інтересах національної безпеки, щоб суспільство знало про таких кандидатів та могло проінформувати З`їзд суддів про факти сумнівної поведінки, у т.ч. тієї, що шкодить інтересам держави. Це особливо важливо на фоні поширеної офіційними особами інформації про наявність у ворога плану використати колишніх суддів КСУ для легітимізації своєї агресії. Відсутність відкритої інформації про кандидатів негативно впливає на довіру громадян до результату конкурсу, а отже це підриває авторитет судової влади та довіру до неї.
		Враховуючи наведене, прошу: 
		          -          надати мені перелік кандидатів, які на день надання відповіді подали свої кандидатури на посади суддів КСУ відповідно до вказаного оголошення;
		          -          надати мені електронні копії документів, поданих цими кандидатами.
		Спосіб надання інформації:
		Вказану інформацію прошу надіслати в електронній формі на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1».
		08.06.2022 ОСОБА_1 надіслав на електронну пошту Ради суддів України повторний запит на публічну інформацію, тотожного змісту запиту на публічну інформацію від 29.05.2022, в якому додатково зазначив: « 29 травня 2022 року, тобто 10 днів тому я надіслав запит про доступ до публічної інформації щодо кандидатів у КСУ. У встановлений законом строк відповідь я не отримав. Тому, керуючись ЗУ «Про доступ до публічної інформації» повторно звертаюсь із запитом на доступ до публічної інформації.».
		У відповідь на інформаційні запити ОСОБА_1 від 29.05.2022 та від 08.06.2022 Рада суддів України листом від 08 червня 2022 року № 9рс-111/22 та № 9рс-127/22 повідомила таке:
		«На Ваші запити, щодо надання переліку кандидатів та електронних копій документів поданих цими кандидатами на посади суддів Конституційного Суду України, повідомляю наступне.
		25 березня 2022 року Радою суддів України прийнято рішення № 11 щодо надання публічної інформації про діяльність органів державної влади, їхніх працівників, в тому числі про діяльність судів та установ системи правосуддя. Однією з основних підстав прийняття Радою суддів України вказаного рішення є військова агресія російської держави проти України, оскільки публічна інформація щодо діяльності органів державної влади, їхніх працівників, в тому числі щодо суддів та органів системи правосуддя може становити загрозу життю та здоров`ю, спричиняти злочини та бути загрозою національній безпеці, а тому, на переконання Ради суддів України, підлягає обмеженню в силу згаданих вимог закону.
		Додатково, листом від 28 квітня 2022 за вих. № 9рс-126/2022 Рада суддів України звернула увагу суддів України та установ в системі правосуддя щодо необхідності врахування деяких аспектів при опрацюванні інформаційних запитів. Зокрема, Радою суддів України звернуто увагу, що застосування інструменту відстрочки у задоволенні запиту залежить від характеру запитуваної інформації та не може застосовуватися у всіх без винятку випадках.
		Крім того, Радою суддів України рекомендовано враховувати роз`яснення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо розгляду звернень та запитів громадян на публічну інформацію в умовах воєнного стану від 30 березня 2022 року.
		З огляду на рішення Ради суддів України № 11 від 25 березня 2022 року та лист Ради суддів України від 28 квітня 2022 за вих. № 9рс-126/2022, звертаю вашу увагу на те, що у своєму запиті Ви не вказуєте мету отримання запитуваної інформації, спосіб її поширення та коло осіб, яким цю інформацію плануєте поширити. 
		При цьому пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що обмеження доступу до публічної інформації здійснюється виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
		З огляду на триваючу війну в України, відсутність цих даних у запиту та їх не зазначення не дає можливості обґрунтовано встановити, чи є в даному випадку ваш інтерес на отримання інформації правомірним, чи настане шкода внаслідок розголошення інформації та чи переважатиме завдана внаслідок розповсюдження інформація суспільний інтерес від її отримання.
		З огляду на викладене, не зазначення мети отримання запитуваної інформації, способу її поширення та кола осіб, яким цю інформацію планується поширити, є підставою для відмови у наданні запитуваної інформації.
		Одночасно звертаю вашу увагу, що на виконання Закону України «Про Конституційний Суд України» Радою суддів України будуть опубліковані на офіційному сайті знеособлені документи кандидатів на посаду Конституційного Суду України (мотиваційні листи та автобіографії). Оприлюднення інших документів згаданим Законом не передбачено (абз. 4 частини четвертої статті 12).
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
		Однією з основних «ознак» публічної інформації є те, що вона повинна бути «готовою», тобто створеною на момент отримання запиту розпорядником. Закон України «Про доступ до публічної інформації» не регулює відносини зі створення інформації (надання витягів, довідок, пояснень, роз`яснень тощо). Розпорядник інформації зобов`язаний надати ту інформацію, яка вже існує і зафіксована на певному матеріальному носієві.
		У пункті 1.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 10 від 29 вересня 2016 року також роз`яснено, що «не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
		Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.
		Крім того, звертаю вашу увагу, що у вказаній постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України роз`яснено:
		«Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «від ображеності та за документованості» і є публічною».
		Не є створенням інформації, якщо для надання відповіді не потрібно залучати «значні інтелектуальні зусилля», проводити «змістовний аналіз».
		Змістовним аналізом може бути надання висновку щодо певного документа, аналіз чи узагальнення, надання висновку щодо співвідношення його частини, здійснення нових розрахунків тощо.
		Аналітичною обробкою може вважатись опис чи переказ повного змісту документа, певного відео, аудіо чи фото, що полягає у перенесенні інформації на новий матеріальний носій. Тобто йдеться не просто про копіювання інформації, в про її створення у новому форматі, що потребує змістовного аналізу.
		Так, у своєму запиті Ви просите надати документи, які Радою суддів України наразі не створювалися і створення яких взагалі не передбачено жодними нормативними документами.
		Запитувані вами документи містять велику кількість персональних даних, які відносяться до «чутливої інформації».
		На виконання закону України «Про захист персональних даних» вони підлягають знеособленню.
		Таке знеособлення буде здійснюватися з метою надання необхідної інформації делегатам з`їзду і виключно щодо осіб, які отримають рекомендацію на посаду судді Конституційного Суду від Ради суддів України.
		Враховуючи обсяг поданих кандидатами документів та кількість кандидатів до Конституційного Суду України, здійснювати знеособлення персональних даних виключно задля ваших запитів є недоцільним. Більше того це вимагатиме проведення змістовного аналізу та певних інтелектуальних зусиль, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні ваших запитів.». 
		Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується із відмовою відповідача надати публічну інформацію на його запит та вважає, що така відмова порушила його право на доступ до публічної інформації, зокрема порушення вимог ст. ст. 20, 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
		У статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
		У практиці Європейського суду з прав людини склався уже усталений підхід, що доступ до публічної інформації охороняється статтею 10 Конвенції.
		Так у справі «Співдружність Матерів Південної Чехії проти Республіки Чехія» (Sdruzeni Jihoceske Matky v. Czech Republic, заява № 19101/03) ЄСПЛ визнав, що відмова надати на запит інформацію з боку державних органів була формою втручання у право на свободу одержувати інформацію, і тому цей випадок повинен розглядатися на предмет дотримання вимог статті 10 Конвенції.
		Підтвердженням включення питань доступу до інформації до обсягу статті 10 є також справа «Угорське об`єднання громадських свобод проти Угорщини» (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, заява № 37374/05), в якій ЄСПЛ зазначив, що «…Суд нещодавно наблизився до ширшого розуміння поняття «свобода одержувати інформацію»… і відповідно до визнання права на доступ до інформації». ЄСПЛ також підкреслив, що запитана інформація була вже готова і могла бути надана. Водночас на державі лежав обов`язок не перешкоджати суспільному рухові такої інформації. Європейський суд одноголосно прийняв рішення про те, що у цій справі держава Угорщина вчинила порушення статті 10 Конвенції.
		У справі «Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії» (Youth Initiative for Human Rights v. Serbia, заява № 48135/06) ЄСПЛ підкреслив, що «концепція «свободи отримувати інформацію» включає право доступу до інформації»; «коли неурядова організація займається справами громадського інтересу, як у випадку цього заявника, вона виконує роль громадського «сторожового пса» і має таку ж важливість, як ЗМІ» - ця теза також є важливою у цьому рішенні. Зауваживши, що відносно заявника «мало місце втручання у його право на свободу вираження» і що таке втручання суперечило національному законодавству Сербії, суд визнав порушення статті 10 Конвенції.
		У рішення в справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11) Велика Палата ЄСПЛ узагальнила практику Суду у справах із доступу до публічної інформації та виокремив такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості (критерій діє змогу встановити, чи особа бажає отримати доступ до інформації з метою інформування громадськості в якості «сторожового пса» демократії); 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію).
		Так, стаття 34 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI).
		Так, відповідно до ст. 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
		Відповідно до ст. 5 Закону № 2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
		Згідно з ст. 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
		Положенням п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього     Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
		Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI).
		Відповідно до ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
		Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.
		Частина 5 ст. 19 Закону №2939-VI передбачає, що запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі
		У відповідності до ч. 1 ст. 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
		Частиною 4 тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
		Отже, усі мають право звертатись із інформаційними запитами до суб`єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації. Запит може надаватися у письмовій формі чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Розпорядник інформації у свою чергу зобов`язаний надати відповідь на запит не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Проте, строк може бути продовженим у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних.
		Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
		1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
		2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
		3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;
		4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
		Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону №2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
		Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (ч. 3 ст. 22 Закону №2939-VI).
		Водночас, відповідно до положень ч. 1 ст. 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
		При прийнятті рішення суд керується такими мотивами.
		З матеріалів справи судом встановлено, що 29.05.2022 ОСОБА_1 надіслав на електронну пошту Ради суддів України запит на публічну інформацію, в якому просив надати перелік кандидатів, які на день надання відповіді подали свої кандидатури на посади суддів КСУ відповідно до вказаного оголошення; електронні копії документів, поданих цими кандидатами.
		08.06.2022 позивач повторно надіслав на електронну пошту Ради суддів України запит на публічну інформацію тотожний за змістом його ж запиту від 29.05.2022, в якому зокрема вказав: « 29 травня 2022 року, тобто 10 днів тому я надіслав запит про доступ до публічної інформації щодо кандидатів у КСУ. У встановлений законом строк відповідь я не отримав. Тому, керуючись ЗУ «Про доступ до публічної інформації» повторно звертаюсь із запитом на доступ до публічної інформації.».
		Вимоги щодо форми та змісту запиту на отримання публічної інформації були дотримані позивачем, запит належним чином оформлений, направлений та отриманий відповідачем.
		Із змісту самого запиту судом висновується, що запитувана позивачем інформація є публічною інформацією в силу припису ч. 1 ст. 1 Закону №2939-VI, що відповідачем, який є розпорядником такої інформації, в ході судового розгляду справи не заперечувалося.
		Відтак, публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 1 Закону №2939-VI).
		У відповідь на зазначений запит позивача Рада суддів України відмовила у наданні запитуваної інформації. 
		Відмова у наданні запитуваної позивачем інформації надана відповідачем листом від 08 червня 2022 року № 9рс-111/22 та № 9рс-127/22, тобто поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 20  Закону №2939-VI.
		За висновком суду, відповідач у справі у відповідності до вимог ст. 13 Закону №2939-VI безперечно є розпорядником запитуваної позивачем публічної інформації, про що спору між сторонами не виникло.
		Варто відмітити, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI).
		Відповідач, відмовляючи позивачу в наданні запитуваної публічної інформації, керується рішенням Ради суддів України № 11 від 25 березня 2022 року та листом Ради суддів України від 28 квітня 2022 року № 9рс-126/2022, з огляду на які звертає увагу на те, що позивач у своєму запиті не вказав мету отримання запитуваної інформації, спосіб її поширення та коло осіб, яким цю інформацію планується поширити. 
		З приводу цих аргументів відмови відповідача в задоволенні запиту позивача суд зазначає наступне.
		В рішенні Ради суддів України від 25 березня 2022 року № 11 зазначено, що через військову агресію російської держави проти України публічна інформація щодо діяльності органів державної влади, їхніх працівників, в тому числі щодо судів та органів системи правосуддя може становити загрозу їх життю та здоров`ю, спричиняти злочини та бути загрозою національній безпеці, а тому підлягає обмеженню в силу згаданих вимог закону. Крім того, збір відповідної інформації під час війни, може мати ознаки диверсійної діяльності, спрямованої проти України, а тому є необхідність ретельної перевірки осіб, які таку інформацію збирають та переслідуваної ними мети.
		Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
		Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
		Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
		Указом Президента України від 17.08.2022 № 573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
		Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
		Згідно з ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Таким чином, право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів не може бути обмежене за умови введення воєнного стану.
		Щодо покликання відповідача на його рішення № 11 від 25 березня 2022 року та лист Ради суддів України від 28 квітня 2022 року № 9рс-126/2022, з огляду на які вважає, що позивач у своєму запиті мав би вказати мету отримання запитуваної інформації, спосіб її поширення та коло осіб, яким цю інформацію планується поширити, то суд наголошує, що рішення та листи Ради суддів України носять рекомендаційний характер. Притім, відповідно до приписів ч. 2 ст. 19 Закону № 2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причин подання запиту.
		Більше того, вичерпний перелік інформації, яка має міститися у запиті на інформацію передбачений ч. 5 ст. 19 Закону № 2939-VI, а саме: ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту у письмовій формі. 
		З наведеного бачимо, що Закон № 2939-VI не містить таких вимог до запиту на доступ до публічної інформації як зазначення мети отримання запитуваної інформації, способу її поширення та кола осіб, яким цю інформацію планується поширити.
		Тому на переконання суду, наведена відповідачем причина відмови у задоволенні запиту є протиправною. 
		Як суд вже зазначав вище, позивач у запиті на публічну інформацію просив відповідача надати перелік кандидатів, які на день надання відповіді подали свої кандидатури на посади суддів КСУ відповідно до вказаного оголошення; електронні копії документів, поданих цими кандидатами.
		Відповідач, відмовляючи в задоволенні запиту позивача зазначив: 
		«Одночасно звертаю вашу увагу, що на виконання Закону України «Про Конституційний Суд України» Радою суддів України будуть опубліковані на офіційному сайті знеособлені документи кандидатів на посаду Конституційного Суду України (мотиваційні листи та автобіографії). Оприлюднення інших документів згаданим Законом не передбачено (абз. 4 частини четвертої статті 12).».
		Втім суд наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону № 2939-VI законодавцем визначено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
		Відповідач в оскаржуваній відмові на запит також зазначає позивачу:
		«Так, у своєму запиті Ви просите надати документи, які Радою суддів України наразі не створювалися і створення яких взагалі не передбачено жодними нормативними документами.».
		Суд погоджується із відповідачем, що запитувані позивачем документи не створювалися Радою суддів України і створення таких документів Радою суддів України не передбачено законодавством. 
		Втім однією з підстав відмови розпорядником інформації в задоволенні запиту є те, що розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.
		Важливо звернути увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII, Рада суддів України упродовж одного місяця з дня оголошення про початок конкурсу в межах загального строку проведення конкурсу, передбаченого частиною шостою цієї статті, приймає заяви від осіб, які виявили намір обійняти посаду судді Конституційного Суду і відповідають встановленим    Конституцією України вимогам.
		До заяви особи, яка виявила намір обійняти посаду судді Конституційного Суду, додаються:
		1) автобіографія;
		2) мотиваційний лист, у якому викладаються мотиви бути призначеним суддею Конституційного Суду;
		3) копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України;
		4) документи, що підтверджують стаж професійної діяльності у сфері права;
		5) декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларація родинних зв`язків судді та декларація доброчесності судді;
		6) копія диплома про вищу юридичну освіту (з додатками), здобуту в Україні, та/або копії документів про вищу юридичну освіту, здобуту за кордоном, разом із копіями документів, що підтверджують їх визнання в Україні, а також копії документів про науковий ступінь, вчене звання (за наявності);
		7) письмова згода на обробку персональних даних та оприлюднення копій документів, визначених цією статтею, крім копії документа, визначеного пунктом 3 цієї частини;
		8) заява про проведення перевірки, передбаченої    Законом України «Про очищення влади», або висновок за результатами такої перевірки (за його наявності);
		9) письмова згода на проведення спеціальної перевірки відповідно до закону;
		10) інші документи, передбачені Законом України «Про запобігання корупції» для проведення спеціальної перевірки.
		З аналізу наведеного, бачимо, що Рада суддів України в процесі виконання своїх обов`язків, визначених ч. 4 ст. 12 Закону України «Про Конституційний Суд України», отримала запитувану позивачем інформацію, відтак в силу припису ч. 1 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитувана позивачем публічна інформація знаходиться у володінні відповідача, який є її розпорядником, незважаючи на те, що така інформація не була ним створена і створення ним такої інформації не передбачено законом.
		Крім того, в оскаржуваній відмові у задоволенні запиту позивача відповідач вказав:
		«Запитувані вами документи містять велику кількість персональних даних, які відносяться до «чутливої інформації».
		На виконання закону України «Про захист персональних даних» вони підлягають знеособленню.
		Таке знеособлення буде здійснюватися з метою надання необхідної інформації делегатам з`їзду і виключно щодо осіб, які отримають рекомендацію на посаду судді Конституційного Суду від Ради суддів України.
		Враховуючи обсяг поданих кандидатами документів та кількість кандидатів до Конституційного Суду України, здійснювати знеособлення персональних даних виключно задля ваших запитів є недоцільним. Більше того це вимагатиме проведення змістовного аналізу та певних інтелектуальних зусиль, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні ваших запитів.». 
		З приводу цих аргументів відмови відповідача в задоволенні запиту позивача суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону № 2939-VI законодавець визначає, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
		Втім відповідач, покликаючись у оскаржуваній відмові у задоволенні запиту позивача на те, що позивачем запитувався великий обсяг документів з великою кількістю персональних даних, які також в силу Закону України «Про захист персональних даних» підлягають знеособленню, не продовжив строк розгляду запиту до 20 робочих днів, як передбачено  ч. 4 ст. 20 Закону № 2939-VI, а протиправно відмовив у задоволенні запиту позивача всупереч вимог ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI.
		Суд також погоджується з доводами позивача про те, що не зазначення відповідачем у відмові в задоволенні запиту порядку оскарження рішення розпорядника інформації є порушенням ч. 4 ст. 22 Закону № 2939-VI.
		Резюмуючи, суд наголошує, що перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію визначений ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VІ, а саме: розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
		1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
		2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
		3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;
		4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
		Доцільно наголосити, що вказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. 
		Втім, як підтверджується матеріалами справи, відмовляючи у наданні запитуваної позивачем у запиті інформації, відповідач покликався на підстави, яких Закон № 2939-VІ не містить, що свідчить про неправомірність відмови відповідача у наданні запитуваної інформації.
		За таких обставин суд доходить висновку про протиправність відмови Ради суддів України від 08.06.2022 у задоволенні запиту позивача на інформацію від 29.05.2022, а тому позовна вимога в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
		Варто окремо зазначити, що надана відповідачем запитувана позивачем інформація на його запит від 16.06.2022 не відновлює порушене право позивача на доступ до публічної інформації на його запит від 29.05.2022.
		Згідно із ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
		При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та, виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
		Тож з метою ефективного захисту порушеного права позивача суд уважає за необхідне зобов`язати відповідача надати позивачу запитувані документи згідно його запиту від 29.05.2022, а саме перелік кандидатів, які на день надання відповіді подали свої кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України відповідно до оголошення Ради суддів України від 28 січня 2022 року № 1 та електронні копії документів, поданих цими кандидатами.
		З огляду на наведене позовна вимога в цій частині також підлягає задоволенню.
		Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Згідно із ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
		Щодо клопотання позивача про звернення рішення суду у цій справі до негайного виконання суд зазначає таке.
		Згідно з ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються, зокрема рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
		Пунктом 1 ч. 1 ст. 263 КАС України передбачено, що справи про оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію розглядаються судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		Суд наголошує, що ця справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження у відповідності до приписів ст. ст. 257, 258 КАС України, а не у відповідності до приписів п.1 ч. 1 ст. 263 КАС України, адже предметом спору у цій справі є протиправна відмова відповідача у задоволенні запиту позивача на інформацію, а не бездіяльність відповідача щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.
		Тому, суд відхиляє клопотання позивача про допуск рішення у цій справі до негайного виконання на підставі ст.ст. 263, 371 КАС України як безпідставне.
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати. 
		Згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. 
		Відтак за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом у повному розмірі.
		Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		     в и р і ш и в :
		 
		позов ОСОБА_1 до Ради суддів України про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, задовольнити повністю.
		Визнати протиправною відмову Ради суддів України від 08.06.2022 у задоволенні запиту ОСОБА_1 на інформацію від 29.05.2022.
		Зобов`язати Раду суддів України надати ОСОБА_1 запитувані документи згідно його запиту від 29.05.2022, а саме перелік кандидатів, які на день надання відповіді подали свої кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України відповідно до оголошення Ради суддів України від 28 січня 2022 року № 1 та електронні копії документів, поданих цими кандидатами.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ради суддів України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 793 (сімсот дев`яносто три) гривні 92 копійок 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.          
		                              
		                    
		          Суддя                                                                                                              Сидор Н.Т.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...