Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 445/434/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів; Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок.
Надіслано для оприлюднення: 23.08.2022. Зареєстровано: 23.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 24.08.2022.
Дата набрання законної сили: 09.12.2022
Номер судового провадження: 1-кп/445/19/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019140210000579

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                Справа № 445/434/20
		                                Провадження № 1-кп/445/19/22
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		22 серпня 2022 року Золочівський районний суд Львівської області в складі :
		головуючого судді                 ОСОБА_1 
		секретарів судових засідань ОСОБА_2 ОСОБА_3 
		з участю прокурора         ОСОБА_4 
		захисника             ОСОБА_5 
		обвинуваченого         ОСОБА_6 
		потерпілої             ОСОБА_7 
		представника потерпілої ОСОБА_8 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золочеві Львівської області кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021141210000266від 21.09.2021рокупро обвинувачення
		                      ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернополя, місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, приватного підприємця, 
		раніше не     судимого 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого 2 ст.350 КК України,
		 
		в с т а н о в и в :
		Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
		ОСОБА_6  4 листопада 2019 року близько 13 год. 20 хв., знаходячись поблизу будинку №1 на пл. Вічева (місцезнаходження80700, м. Золочів, Львівська обл.), під час словесного конфлікту, який виник між ним та ОСОБА_7 , з метою припинити її дії щодо повідомлення на лінію «102» про вчинення правопорушення, через неприязне відношення до неї, маючи прямий умисел на спричинення тілесних ушкоджень, умисно завдав потерпілій ОСОБА_7 один удар лівим кулаком в обличчя, внаслідок чого спричинив потерпілій тілесне ушкодження у виді рани у середній частині слизової оболонки верхньої губи, яке відповідно до висновків судово-медичних експертиз №88/2019 від 5 листопада 2019 року та №101/2019 від 28 грудня 2019 року відноситься до легкого тілесного ушкодження.
		Таким чином ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 125 КК України, а саме спричинення ОСОБА_7 умисного легкого тілесного ушкодження. 
		Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за вищезазначене кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
		ч.1 ст.125 КК України  умисне легке тілесне ушкодження.
		 
		Формулювання обвинувачення, пред`явленого стороною обвинувачення та підтриманого прокурором в судовому засіданні.
		Органами досудового слідства дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч.2 ст.350 КК України, як заподіяння легкоготілесного ушкодженняслужбовій особіу зв`язкуз їїслужбовою діяльністю.Зокрема, ОСОБА_6 обвинувачується втому,що близько13год.20хв.4листопада 2019року,на земельнійділянці,поблизу будинку№1на пл.Вічева (місцезнаходження80700,м.Золочів,Львівська обл.),провідна спеціалістка-юристЗолочівської міськоїради ОСОБА_7 та провіднийспеціаліст-архітекторЗолочівської міськоїради ОСОБА_9 ,на виконанняусного дорученнязаступника Золочівськогоміського голови ОСОБА_10 ,перевіряли фактнаявності/відсутностібудівельних робітна земельнійділянці,яка єпредметом судовихспорів між ОСОБА_6 таЗолочівською міськоюрадою Львівськоїобласті (справи№445/32/17,№445/923/17,№813/4482/16,№876/6781/17,№465/765/16-а,№876/12681/17).Відповідно доухвали Золочівськогорайонного судуЛьвівської областівід 17травня 2017року (справа№445/32/17),на вищезазначенійземельній ділянці ОСОБА_6 табудь-якимфізичним іюридичним особам,які діютьвід йогоімені,заборонено здійснюватибудь-якібудівельні роботи.Виявивши проведеннябудівельних робітна земельній ділянціпоблизу будинку АДРЕСА_2 таприсутність наній ОСОБА_6 , ОСОБА_7 приблизно о13год.25хв.4листопада 2019року,здійснила зівласного мобільноготелефону дзвінокна лінію«102»з метоюповідомити проскоєння ОСОБА_6 правопорушення.Під часцієї розмови ОСОБА_6 завдав ОСОБА_7 один ударлівим кулакомв обличчяз метоюприпинити їїдіяльність щодоповідомлення провчинення правопорушення.Своїми діями ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_7 рану усередній частиніслизової оболонкиверхньої губи,яка відповіднодо висновківсудово-медичнихекспертиз №88/2019від 5листопада 2019року та№101/2019від 28грудня 2019року єлегким тілеснимушкодженням.Такимчином,на думкусторони обвинувачення, ОСОБА_6 умисно заподіяв легке тілесне ушкодження службовій особі у зв`язку з її службовою діяльністю, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.350 КК України.
		 
		Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, обвинувачення по якому пред`явлено стороною обвинувачення.
		   ч.2 ст.350 КК - умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження службовій особі у зв`язку з її службовою діяльністю.
		Позиція обвинуваченого ОСОБА_6 щодо пред`явленого обвинувачення та надані ним покази.
		В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України не визнав та пояснив, що не заперечує факту подій, які мали місце 4 листопада 2019 року, під час яких він знаходився поблизубудинку №1на пл.Вічева вм.Золочів,так якв нього вкористуванні єприміщення навказаній площі,які вінхоче привестидо ладу,де самев цейчас упорядковувалисьземельні роботи,і ніяких будівельних робітне проводилось.На ньогопредставники міськоїради періодичноповідомляли уполіцію,провокували конфлікт.Він,побачивши ОСОБА_7 ,намагався одразудокументувати вказанідії,тому почавзнімати накамеру телефону.Однак ОСОБА_7 таке документуванняне сподобалосьі вонапочала йогоштовхати тазакривати камеру,розбивши прицьому йоготелефон,і він,захищаючись тавідмахуючись відпосягань ОСОБА_7 ,знаючи попередньопро конфлікти ОСОБА_7 в минулому,теоретично мігрукою випадковоїї зачепити.Однак жодного умислу на спричинення тілесних ушкоджень він не мав. Крім цього, ОСОБА_7 повідомила на лінію «102» неправдиву інформацію, оскільки жодних доказів про вчинення ним підготовчих будівельних робіт, окрім голослівно заявлених показань, не було. Додатково доповнив, що з 2017 року окремі представники влади ініціювали судові процеси, не даючи йому в такий спосіб, як приватному підприємцю розвивати свій бізнес, створюючи таким чином штучні перешкоди в здійсненні ним господарської діяльності. Представником міської ради в більшості випадків в судових органах була ОСОБА_7 . Крім цього вказав на процесуальні порушення, які мали місце під час повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та під час зміни раніше пред`явленої підозри. Вважає докази, здобуті під час досудового розслідування сфальсифікованими, а справу відносно нього сфабрикованою. 
		 
		Встановлені судом обставини та докази на їх підтвердження.
		Відповідно до ч. 3ст. 26 КПК України,суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
		У силуст. 337 КПК України,cудовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, а це, зокрема, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
		Дослідженими всудовому засіданнідоказами встановлено,що ОСОБА_6  4 листопада 2019 року близько 13 год. 20 хв., знаходячись поблизу будинку №1 на пл. Вічева (місцезнаходження80700, м. Золочів, Львівська обл.), під час словесного конфлікту, який виник між ним та ОСОБА_7 , з метою припинити її дії щодо повідомлення на лінію «102» про вчинення правопорушення, через неприязне відношення до неї, маючи прямий умисел на спричинення тілесних ушкоджень, умисно завдав потерпілій ОСОБА_7 один удар лівим кулаком в обличчя, внаслідок чого спричинив потерпілій тілесне ушкодження у виді рани у середній частині слизової оболонки верхньої губи, яке відповідно до висновків судово-медичних експертиз №88/2019 від 5 листопада 2019 року та №101/2019 від 28 грудня 2019 року відноситься до легкого тілесного ушкодження. Таким чином ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 125 КК України, а саме спричинення ОСОБА_7 умисного легкого тілесного ушкодження. 
		Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_6 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за викладених вище обставин, повністю підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а саме:
		показаннями всудовому засіданніпотерпілої ОСОБА_7  про те, що 04.11.2019 близько 14.00 год., будучи провідним спеціалістом-юристом Золочівської міської ради, на виконання усного доручення заступника Золочівського міського голови ОСОБА_10 , вона та провідний спеціаліст-архітектор Золочівської міської ради ОСОБА_9 , вийшли на АДРЕСА_2 для перевірки факту наявності будівельних робіт на земельній ділянці на вказаній площі. Вона і ОСОБА_9 в силу своїх обов`язків повинні перевіряти і фіксувати факт наявності заборонених ухвалою суду будівельних робіт на земельній ділянці, яка є предметом судових спорів між ОСОБА_6 та Золочівською міською радою Львівської області (справи №445/32/17, №445/923/17, №813/4482/16, №876/6781/17, №465/765/16-а, №876/12681/17). Виявивши проведення будівельних робіт на даній земельній ділянці, зокрема, земельних робіт у формі розробки грунту кийками та присутність в цей час на місці події ОСОБА_6 , вона близько 13 год. 25 хв. 4 листопада 2019 року здійснила з власного мобільного телефону дзвінок на лінію «102» з метою повідомити про скоєння ОСОБА_6 правопорушення. Під час цієї розмови, ОСОБА_6 підійшов до неї, при цьому тримав у руці свій телефон і знімав на камеру, будучи вороже налаштованим, на дуже близькій відстані від неї, коли вона намагалась відвернутись від відеозйомки, в цей час ОСОБА_6 завдав їй один удар кулаком, внаслідок чого з верхньої губи у неї пішла кров. Після цього, ОСОБА_9 викликав швидку та поліцію. Після чого, її було доставлено у лікарню м. Золочів;
		показаннями всудовому засіданні свідка ОСОБА_9  проте,що вінпрацює архітектором Золочівськоїміської ради,в листопаді2019року до ньогозателефонувала ОСОБА_7 та повідомила,що навиконання усногодоручення заступникаЗолочівського міськогоголови ОСОБА_10 ,потрібно вийти на АДРЕСА_2 для перевірки факту проведеннябудівельних робітна вищевказанійземельній ділянці.Будучи намісці події,вони побачили,що проводятьсяземельні роботина АДРЕСА_2 ,у зв`язкуз чим, ОСОБА_7 здійснила звласного мобільноготелефону дзвінокна лінію«102»з метоюповідомити проскоєння ОСОБА_6 правопорушення. Під час цієї розмови, ОСОБА_6 проводив зйомку на камеру телефону, ОСОБА_7 закривалась рукою, щоб він не знімав її, ОСОБА_6 при цьому підійшов до ОСОБА_7 і умисно відбив їй руку, якою вона закривалась та вдарив в лице, після удару в неї потекла кров з губи. Після цього, він викликав поліцію та швидку;
		показаннями всудовому засіданні свідка  ОСОБА_10 про те, що він працює заступником міського голови Золочівської міської ради, в листопаді 2019 року він зателефонував ОСОБА_7 та дав усне доручення, щоб вона із ОСОБА_9 , вийшли на АДРЕСА_2 , для перевірити факту проведення будівельних робіт на земельній ділянці, яка є предметом судових спорів між ОСОБА_6 та Золочівською міською радою Львівської області. Очевидцем даної події він не був, зі слів ОСОБА_7 йому відомо, що ОСОБА_6 в той день наніс їй удар в лице;
		показаннями всудовому засіданні свідка  ОСОБА_11  про те, що він працює міським головою Золочівської міської ради, 04.11.2019 року він був у відрядженні, в телефонній розмові повідомив ОСОБА_10 , щоб той скерував ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на АДРЕСА_2 для перевірки факту проведення будівельних робіт на вищевказаній земельній ділянці, оскільки є ухвала суду від 2017 року, якою заборонено проводити будівельні роботи на вищевказаній земельній ділянці. Очевидцем даної події він не був, зі слів ОСОБА_7 йому стало відомо, що 04.11.2019 на АДРЕСА_2 , при спробі викликати поліцію ОСОБА_7 , їй було ОСОБА_6 нанесено удар в лице. Він приїхав, коли ОСОБА_7 була у лікарні, вона була заплакана та у неї був стрес. ОСОБА_7 є хорошим фахівцем у своїй роботі, вона найбільше обізнана у судових справах між ОСОБА_6 та Золочівською міською радою та 04.11.2019 вона виконувала свої посадові обов`язки; 
		показаннями всудовому засіданні свідка ОСОБА_12  про те, що він працює лікарем травматологом, 04.11.2019 він був черговим лікарем, до них поступила потерпіла із забійною раною на губі;
		заявою потерпілої ОСОБА_7 , адресованої начальнику Золочівського ВП ГУ НП у Львівській області від 04.11.2019, в якій вона просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , який 04.11.2019 близько 13.20 год., знаходячись на АДРЕСА_2 , безпричинно, під час її розмови на лінію «102», наніс їй один удар кулаком руки в обличчя, внаслідок чого вона отримала тілесне ушкодження;(т.1а.с.229)
		медичною карткоюамбулаторного хворого ОСОБА_7 , згідно якої 04.11.2019 проводився огляд ОСОБА_7 у лікаря травматолога, заключення: в ділянці слизової оболонки верхньої губи наявна забійна рана: 1.0х0.8мм, краї рани рвані, виділення кров`янисті, при пальпації різкі болі, наявний набряк м`яких тканин (Том 1 а.с. 240-244);
		висновком експерта Золочівського районного відділення КЗ ЛОР «ЛОБСМЕ» ОСОБА_13 № 88/2019 від 05.11.2019, згідно з яким при зверненні за медичною допомогою в Золочівську ЦРЛ та при судово-медичній експертизі в громадянки ОСОБА_7 виявлена рана на слизовій оболонці верхньої губи, що утворилась від дії тупого предмету, можливо 04.11.2019, як вказано в постанові, та відноситься до легкого тілесного ушкодження (Том 2 а.с.1);
		розпорядженням міськогоголови м.Золочів Львівськоїобласті №23від 07.02.2018 про переведення ОСОБА_7 з посади спеціаліста І категорії юриста Золочівської міської ради Львівської області на посаду провідного спеціаліста юриста Золочівської міської ради Львівської області;(том2, а.с 9);
		довіреністю Золочівської міської ради №83 від 16 серпня 2019 року, згідно з якою міський голова Золочівської міської ради ОСОБА_14 уповноважив ОСОБА_7 на представництво інтересів міської ради в усіх органах та наділив відповідними повноваженнями згідно закону;(том 2, а.с. 10);
		посадовою інструкцією провідного спеціаліста юриста Золочівської міської ради, затвердженої міським головою ОСОБА_11 , згідно з п. 1.2. якої, провідний спеціаліст юрист міської ради належить до категорії працівників органів місцевого самоврядування;(т2,а.с.14-17);
		протоколом огляду предмета від 07.11.2019, а саме оптичного диску «СD-R», із серійним номером RFD80M-81043, із компакт-диском до протоколу, на якому міститься відеофайл, де зафіксовані події, які відбувалися 04.11.2019 на площі Вічевій, в м. Золочів Львівської області, та згідно з яким о 13 год. 26 хв. чоловік схожий на ОСОБА_6 відбиває своєю лівою рукою ліву руку особи схожої на ОСОБА_7 та наносить своєю лівою рукою удар в обличчя особі схожій на ОСОБА_7 ;( том 2, а.с. 122-23);
		протоколом огляду документа від 21.11.2019, а саме оптичного диску «СD-R», із серійним номером RFD80M-81043, із комапкт-диском до протоколу, на якому містяться відеофайли, де зафіксовані події, які відбувалися 04.11.2019 на площі Вічевій, вул. Максима Кривоноса, бульвар Сковороди м. Золочів Львівської області, та при огляді першого відеозапису встановлено, що о 13 год 19 хв. особа схожа на ОСОБА_7 зупинилася на території площі Вічевої зі сторони колишнього кінотеатру «Дружба» та о 13 год. 45 хв. особа схожа на ОСОБА_7 присіла і біля неї стоять особи, о 13 год. 47 хв. на площу Вічева заїжджає автомобіль швидкої медичної допомоги, який зупиняється біля ОСОБА_7 . При огляді другого відеозапису встановлено, що о 13 год. 19 хв. на площі Вічевій біля перехрестя з вулицею Максима Кривоноса стоїть чоловік, схожий на ОСОБА_9 та біля нього стоїть жінка схожа на ОСОБА_7 , в цей час до вказаних осіб підходить інша особа, та між ними відбуваються рухи, чіткість яких неможливо встановити через віддаленість відеозйомки. О 13 год 47 хв. на площу Вічева заїжджає автомобіль швидкої медичної допомоги, який зупиняється біля ОСОБА_7 ; (том 2, а.с. 33);
		протоколом оглядудокумента від27.11.2019 та комапкт диском до протоколу, згідно з яким оглянуто опитичний диск «CD-R», серійний номер 07041814, та прослухано аудіофайл, згідно з яким повідомлено на лінію «102» про незаконне будівництво та невиконання ухвали суду про проведення будівельних робіт. Заявником повідомлено про здійснення на неї нападу та нанесення удару;( том 2, а.с. 7);
		протоколом огляду предмета від 27.11.2019, яким встановелно, що жорсткий диск марки «Western Digital» модель «WD60PURZ», під`єднано до відеореєстратора та проведено огляд інформації про 20 камер відеоспостереження (Том 2 а.с. 46);
		протоколом огляду місця події від 04.11.2019, а саме: АДРЕСА_2 , території для обслуговування існуючої будівлі кінотеатру, що в м. Золочів, Львівської області, під час якого оглянуто місце події, де мав місце конфлікт, встановлено, що будівельні роботи на час огляду місця події не проводиися;( том 2, а.с.54-55);
		протоколом огляду документа від 25.11.2019, а саме оптичного диску «DVD-R», із серійним номером DR5FA1-00844, фотоматеріалами до протоколу та компакт-диском, на якому містяться зображення із ОСОБА_7 на площі Вічевій в м. Золочів, фотографії мобільного телефону чорного кольору. Крім цього, при відкритті файлу «ІМG_8446» видно, що на даному файлі зображено ОСОБА_7 яка на площі Вічевій розмовляє по мобільному телефону, в подальшому долонею своєї лівої руки вона закрила відеокамеру та відео закінчилось; (том 2, а.с. 62);
		протоколом огляду інформаційних систем від 18.11.2019, згідно з яким оглянуто відеореєстратор AHD Tecsar HDVR Neo-Faturist та проведено зчитування та записування інформації, відображеної на ньому;
		листком непрацездатності серії АДХ № 716513 від 05 листопада 2019 року, згідно з яким ОСОБА_7 перебувала на амбулаторному лікуванні у КНП «Зоочівська ЦРЛ» з 05.11.2019 по 09.11.2019;
		протоколом проведенняслідчого експериментувід 26.11.2019 з ілюстративноютаблицею допротоколу, за участю потерпілої ОСОБА_7 , в ході якого остання розповіла та показала, як відбувались події 04.11.2019, близько 13 год. 30 хв., а саме про те, що під час того, як вона телефонувала на лінію «102» та повідомляла про проведення будівельних робіт на АДРЕСА_2 , до неї підійшов ОСОБА_6 , який тримав у своїй правій руці мобільний телефон, при цьому був агресивно до неї налаштований, вона відверталася від нього, але ОСОБА_6 продовжував її знімати на телефон. Коли вона лівою рукою спробувала від нього закритися, в цей момент ОСОБА_6 своєю лівою рукою відіпхав її ліву руку в сторону, і відразу після цього кулаком своєї лівої руки наніс їй удар в обличчя. Внаслідок цього удару вона відчула сильну фізичну біль у верхній губі, і одразу почався сильний біль в голові, з верхньої губи почала текти кров, і вона відчула слабкість. Вона одразу повідомила на лінію «102» про побиття, а ОСОБА_9 викликав швидку допомогу для неї; (том 2, а.с. 70);
		протоколом проведенняслідчого експериментувід 26.11.2019 з ілюстративною таблицею до протоколу, за участю свідка ОСОБА_9 , в ході якого останній розповів та продемонстрував, як відбувались події 04.11.2019, близько 13 год. 30 хв. на п. Вічевій, 1 в м. Золочів, зокрема про те, що під час того, як ОСОБА_7 телефонувала на лінію «102» та повідомляла про проведення будівельних робіт на АДРЕСА_2 , до неї підійшов ОСОБА_6 , який тримав у своїй правій руці мобільний телефон, при цьому був агресивно до неї налаштований, вона відверталася від нього, але ОСОБА_6 продовжував її знімати на телефон. Коли вона лівою рукою спробувала від нього закритися, в цей момент ОСОБА_6 своєю лівою рукою відіпхав її ліву руку в сторону, і відразу після цього кулаком своєї лівої руки наніс їй удар в обличчя, з верхньої губи ОСОБА_7 почала текти кров. Вона одразу повідомила на лінію «102» про побиття, а він викликав швидку допомогу для неї; (том 2, а.с. 71-72);
		 
		висновком експерта № 101/2019 від 26.12.2019, згідно з яким в громадянки ОСОБА_7 виявлена рана на слизовій оболонці, можливо заподіяна 04.11.2019 при нанесенні удару рукою, як встановлено при проведенні слідчого експерименту від 26.11.2019 із потерпілою ОСОБА_7 та при проведенні слідчого експерименту від 10.12.2019 із свідком ОСОБА_9 і відноситься до лекого тілесного ушкодження;(т.2 а.с. 190-191);
		протоколом оглядудокумента від05.11.2019, а саме медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_7 , згідно з яким оглянуто медичну карту амбулаторного хворого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , №011488;
		повідомленням міськогоголови ОСОБА_15  на запит адвоката В.Розмана №2007 від 22.06.2021, згідно з яким спеціаліст юрись Золочівської міської ради ОСОБА_7 станом на 04.11.2019 перебувала на роботі; 05.11.2019 перебувала на лікарняному; 04.11.2019 отримала заробітну плату; за 05.11.2019 отримала виплату за тимчасову непрацездатність; обідня перерва відповідно до колективного договору в міській раді з 13.00 год. до 13.45 год.(т.1а.с. 202-203)
		 
		Вказані докази є такими, що підтверджуються також безпосередньо дослідженими в судовому засіданні процесуальними доказами, а саме:
		   дорученнями начальника СВ Золочівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_16 про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019140210000579 від 04.11.2019;
		   дорученням начальника СВ Золочівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_16 про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019140210000579 від 05.11.2019;
		повідомленнями про початок досудового розслідування слідчого СВ Золочівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_17 від 05.11.2019;
		постановою заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури ОСОБА_18 про призначення групи прокурорів від 05.11.2019;
		постановою старшого слідчого СВ Золочівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 про призначення судово-медичної експертизи від 04.11.2019;
		заявою потерпілої ОСОБА_7 про надання медичної карти амбулаторного хворого для проведення судово-медичної експертизи від 05.11.2019;
		заявою потерпілої ОСОБА_7 про одержання медичної карти амбулаторного хворого для зберігання від 05.11.2019;
		постановою слідчого СВ Золочівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_17 від 05.11.2019 про визнання предмета документом;
		постановою слідчого СВ Золочівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_17 від 27.11.2019 про визнання предмета документом;
		повідомленням про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення від 16.12.2019, складеного слідчим СВ Золочівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_17 , згідно з яким ОСОБА_6 повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України;
		   постановою про перекваліфікацію кримінального правопорушення від 06.12.2019, складеної начальником СВ Золочівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_16 , згідно якоі кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12019140210000579, перекваліфіковано з ч.1 ст.125 КК України на ч.2 ст.350 КК України;
		 
		Згідно Витягу з ЄРДР за №12019140210000579 від 04.11.2019, внесено відомості за заявою ОСОБА_7 про те, що 04.11.2019, близько 13 год. 20 хв. ОСОБА_6 , знаходячись на АДРЕСА_2 , безпричинно, в час коли ОСОБА_7 розмовляла по лінії «102» наніс їй один удар кулаком своєї руки в обличчя, внаслідок чого ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження.
		 
		Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені уст.91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.
		Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування уКПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.
		Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.
		 
		Застереження щодо обсягу досліджених доказів.
		Враховуючи, що у цьому кримінальному провадженні обвинувачений вину у вчиненні кримінального правопорушеня не визнав, за клопотанням сторони обвинувачення, яке було підтримано стороною захисту та стороною потерпілого, відповідно до вимог ч. 2ст. 349 КПК України, судом досліджено всі надані сторонами кримінального провадження докази.
		 
		Мотиви врахування судом доказів.
		Стаття 84 КПК Українивизначає, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Згідно статей85та86 КПК Україниналежними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
		Стаття 87 КПК Українивизначає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, порушення права особи на захист.
		Суд дотримався норм, визначених статтями10,22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суд розглянув відповідно до вимог закону.
		При оцінці представлених суду доказів, суд виходить з загальних принципів кримінального судочинства, статей84,85,86,89 КПК України, практики Європейського суду з прав людини та практики Верховного суду.
		Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у справі №688/788/15-к від 04 липня 2018 року, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.
		Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).
		Оцінюючи показанняпотерпілої ОСОБА_7 , суд зауважує,що такіє логічнимиі послідовнимиз приводуспричинення їйтілесного ушкодженняобвинуваченим,такі повністюспівпадають зпоказаннями потерпілоїпід часслідчого експериментута відповідаютьпоказанням очевидцяподії свідка ОСОБА_9 і сумнівіву своїйправдивості всуду невикликають. 
		В судовому засіданні встановлено, що зі свідком ОСОБА_20 у обвинуваченого відсутні будь-які відносини, а відтак, підстави наговорювати на обвинуваченого у свідка відсутні. При цьому показання вказаного свідка є визначальними для суду, оскільки такий був безпосереднім очевидцем подій, які мали місце 04.11.2019 на пл. Вічевій, та послідовно і в деталях розповів про обставини спричинення обвинуваченим потерпілій тілесного ушкодження.
		Суд приймає до уваги показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які хоча і не були очевидцями подій, однак в судовому засіданні ствердили про те, що про факт спричинення потерпілій тілесного ушкодження вони дізналися зі слів потерпілої та свідка ОСОБА_9 .
		Показання свідка ОСОБА_12 не стосуються обставин кримінального правопорушення, оскільки свідок, як лікар-травматолог лише оглядав потерпілу після вказаного конфлікту. 
		Показання свідків є чіткими, послідовними і не викликають сумнівів у їх достовірності, так як узгоджуються з іншими доказами, наданими стороною обвинувачення.
		Медична карта амбулаторного хворого ОСОБА_7 , листок непрацездатності суд визнає належними і допустимими доказами, такі зокрема підтверджують факт отримання потерпілою легкого тілесного ушкодження. Наведене також стверджується висновками експертиз, долучених до матеріалів кримінального провадження, які з точки зору кримінально-процесуального закону жодних сумнівів у своїй достатності та достовірності в суду не викликають.
		Долучені до матеріалів кримінального провадження аудіо та відео файли доводять факт спричинення потерпілій тілесного ушкодження обвинуваченим та оцінюються судом в сукупності з іншими доказами у справі.
		Протокол оглядумісця події є належним та допустимим доказом, оскільки такий складено уповноваженою на те особою  слідчим, в присутності понятих. Зауважень та доповнень від учасників процесуальної дії на проведення огляду місця події не надходило, про що у протоколах зроблено відповідні записи. Вказаним протоколом зафіксовано огляд місця події, під час якого проведено огляд місця події  АДРЕСА_2 . 
		Протоколислідчих експериментів,проведених зпотерпілою тасвідком повністю відповідають вимогам ст.240 КПК України, оскільки потерпіла та свідок не лишерозповідали про обставини вчинення проступку, але і продемонстрували, яким чином обвинувачений завдав удару потерпілій, і при цьому наголосили, що останній був агресивно налаштований, і при цьому знімав події на телефон.
		 
		Процесуальні докази, наведені у вироку прямо підтверджують той факт, що досліджені в судовому засіданні докази, які суд визнає належними та допустимими, зібрані в порядку встановлену законом та жодного сумніву у своїй законності та правдивості не викликають.
		 
		У постанові Верховного суду у справі №761/28347/15-к від 09.09.2020, суд вказав, що реєстр є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 Глави 2 Розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 69 від 17 липня 2012 року, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2статті 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.
		Відповідно витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, суд вважає електронною базою даних, вказаний витяг засвідчує факт внесення відомостей до ЄРДР і належність та допустимість доказів, отриманих після внесення вказаних відомостей до реєстру.
		 
		Спростування позиції захисту щодо визнання недопустимими окремих доказів.
		Сторона захисту вважає, що оскільки слідством не дотримано порядку отримання медичних документів, і з аналогічного приводу існують Постанови ВС від 06.02.2020 у справі № 759/833/18 та у справі № 628/3400/15, у яких Верховний Суд зазначив, що «висновок експерта є недопустимим оскільки проведений на підставі постанови слідчого, який не був уповноваженим на розслідування справи, а також не дотримано порядок отримання та подання експерту медичних документів», а відтак висновки експертиз, надані стороною обвинувачення є недопустимими доказами.
		З вказаними твердженнями сторони захисту суд не погоджується з огляду на висновки, викладені 27 січня 2020 року Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 754/14281/17, згідно з якими виходячи із законодавчих норм, потерпілий наділений правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди його здоров`ю, а слідчий зобов`язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, що згідно зіст. 91КПК України належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони. Крім того, згідно зч. 2 ст. 242КПК призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов`язковим. Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимогст. 290КПК. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуваннямст. 22КПК України слід розуміти, щосторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації. Таким чином, зважаючи на ст.ст.22,290,412КПК України у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставіст. 87КПК. Однак,безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотанняпро надання доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більш того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд встановив, що під час ознайомлення в порядкуст. 290КПК України з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними проведеної експертизи, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої експертом було сформовано висновки. При цьому в ході судового розгляду захисник, посилаючись на те, що не оспорює згаданих висновків, відмовився від свого клопотання про призначення додаткової судово-медичної експертизи та заперечив необхідність допиту експерта.
		З огляду на наведене, суд не вбачає порушень з боку органів досудового розслідування в частині отримання від потерпілої медичної документації, яка в подальшому сулугувала підставою для проведення відповідних експертиз. При цьому суд наголошує, що сторона захисту не була позбавлена можливості ознайомитися з вказаними медичними документами і жодних клопотань про призначення додаткових, повторних чи інших експертиз, як на досудовому розслідуванні так і під час судового розгляду не подавала.
		Невиконання вимог ст.290 КПК України, а саме не пред`явлення стороні захисту вказаних медичних документів, не є порушенням вимог КПК України, і не є підставою для визнання висновків експертиз недопустимими доказами (постанова Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 754/14281/17 від 27 січня 2020 року).
		Безпідставними суд вважає доводи сторони захисту про те, що порядок отримання слідчим документів від потерпілого не дотримано, такі суд вважає припущеннями сторони захисту, які не грунтуються на нормах чинного законодавства. 
		Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 102 КПК України, у висновку експерта обов`язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
		Так, висновок експертизи №88/2019 та висновок експертизи №101/2019 містить відомості про те, що права і обов`язки експерту роз`яснені, він попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків за ст. ст. 384, 385 КК України, що підтверджено його підписом.
		Тому, доводи захисника про порушення КПК через те, що експертне попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, є необґрунтованими.
		Наведені висновки експертиз №88/2019 та №101/2019 проведені висококваліфікованим експертом, на підставі постанов слідчого, належним чином аргументовані, ґрунтуються на ретельному дослідженні, зробленому на підставі діючого законодавства, містять відповіді на усі поставлені питання, висновки обґрунтовані дослідницькою частиною, фактичні дані викладені у висновках відносяться до справи і мають доказове значення. Тому вказані висновки суд покладає в основу прийнятого рішення. Підстав недовіряти висновкам експертиз в суду немає.
		Вказані висновки експертиз не суперечать вимогамКПК України, будь-яких підстав вважати, що вказані дослідження проведені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону відсутні.
		Доводи сторони захисту про те, що медичні документи, надані потерпілою не визнані слідчим речовими доказами, а відтак не могли бути покладені в основу експертиз, на увагу не заслуговують та суперечать правовим приписам стст.99,102 КПК України.
		Не заслуговують на увагу також доводи сторони захисту про недопустимість як доказів протоколів огляду документів, постанов слідчого та СD-R та DVD-R дисків, оскільки такі суперечать вимогам КПК України, з огляду на таке.
		Згідно з ч. 3 ст. 99 КПК оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - ще і його відображення, якому надається таке ж значення як документу. Водночас за ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.
		За правовою позицією, викладеною в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к), для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8). Відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. При цьому Суд зауважив, що питання ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені уповноваженою особою, яка його створила (за допомогою спеціальних програм порахувати контрольну суму файлу або каталогу зфайлами - CRC-сума, hash-сума), або за наявності відповідних підстав шляхом проведення спеціальних досліджень.
		Кім цього, суд зауважує, що сторона захисту не оспорює достовірності відображення слідчих дій на вказаних записах, а тому сам факт долучення до матеріалів провадження копій цих записів, зафіксованих на оптичних дисках, не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
		Крім того, відповідно до статті 7 Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Матеріальний носій - лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки тоді, коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.
		Долучені до матеріалів провадження СD-R та DVD-R диски з відеозаписами слідчих дій були виготовлені у зв`язку з необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні та є самостійним джерелом доказу, похідним від інформації, що зберігається на комп`ютері в електронному вигляді у виді файлів. Таким чином, записаний на оптичний диск - носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документа.
		Наведене повністю відповідає висновкам, викладеним у Постанові ВС у справі 236/4268/18 від 26.01.2021.
		На підставі наведеного, відсутні пістави для визнання протоколів огляду документів, постанов слідчого та СD-R та DVD-R дисків недопустимими доказами.
		Доводи сторони захисту щодо невідповідності змісту повідомлення про підозру обвинувальному акту, скерованому до суду, не спростовують висновків суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та не є підставою для визнання недопустимими доказів, покладених в основу обвинувачення.
		 
		Спростування показань обвинуваченого, наданих в судовому засіданні.
		Суд вважаєнеспроможними показанняобвинуваченого проте,що вінне мавумислу наспричинення потерпілійтілесних ушкоджень,оскільки дослідженимибезпосередньо всудовому засіданнідоказами встановлено,що  ОСОБА_6  4 листопада 2019 року близько 13 год. 20 хв., знаходячись поблизу будинку №1 на пл. Вічева (місцезнаходження80700, м. Золочів, Львівська обл.), під час словесного конфлікту, який виник між ним та ОСОБА_7 , з метою припинити її дії щодо повідомлення на лінію «102» про вчинення правопорушення, через неприязне відношення до неї, маючи прямий умисел на спричинення тілесних ушкоджень, умисно завдав потерпілій ОСОБА_7 один удар лівим кулаком в обличчя, внаслідок чого спричинив потерпілій тілесне ушкодження у виді рани у середній частині слизової оболонки верхньої губи, яка відповідно до висновків судово-медичних експертиз №88/2019 від 5 листопада 2019 року та №101/2019 від 28 грудня 2019 року відноситься до легкого тілесного ушкодження. Наведене зокрема стверджується показаннями потерпілої ОСОБА_7 та показаннями свідка ОСОБА_9 , які чітко та послідовно надали в судовому засіданні показання про те, що ОСОБА_6 , через спробу потерпілою повідомити на лінію «102» про проведення ним будівельних робіт умисно завдав потерпілій удар лівим кулаком в обличчя. Такі показання обвинуваченого суд розцінює як спробу уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.
		При цьому, суд зауважує, що кримінальне провадження здійснюється в обсязі пред`явленого обвинувачення, а відтак, з`ясування питання законності проведення будівельних робіт, наявність або відсутність факту проведення таких робіт та підстави для цього, до повноважень суду під час розгляду вказаного кримінального провадження не належить, а відтак, судом не аналізується та не спростовується. 
		 
		Що стосується Закону України про кримінальну відповідальність, який не підлягає застосуванню до інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення та який підлягає застосування до інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, суд вважає за необхідне зазначити таке.
		Відповідно до ч.ч. 1,2ст. 2 Кримінального кодексу України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Відповідно до ч.1ст. 11 КК України, злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину.
		Суд зазначає, що для вирішення питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинений злочин в обов`язковому порядку мають бути встановлені усі елементи складу злочину, зокрема, об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона, а обов`язок доведення наявності вказаних елементів покладається на сторону обвинувачення.
		Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду №2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» передбачено, що суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
		Складом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільне небезпечне діяння визнається злочином. Однією з цих ознак є суб`єктивна сторона злочину, що відображає процеси, які відбуваються у свідомості особи у зв`язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно небезпечного діяння і його наслідків.
		    Частина 2 ст. 350 КК України передбачає відповідальність за умисне нанесення побоїв, заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження.
		 Потерпілими від злочину, передбаченого частиною 2 ст. 350 КК, можуть бути особи, зазначені в ч. 1 ст. 350 КК України, та додатково особи, близькі громадянину, який виконує громадський обов`язок.
		 З об`єктивної сторони цей злочин характеризується трьома ознаками: 1) діянням, спрямованим на нанесення побоїв, заподіяння легкого, середнього (ч. 2 ст. 350 КК) чи тяжкого (ч. 3 ст. 350 КК) тілесного ушкодження; 2) наслідки у вигляді фізичної шкоди здоров`ю зазначених осіб; 3) причинний зв`язок між діянням та наслідками.
		 Злочин, передбачений частиною 2 ст. 350 КК України, є закінченим з моменту заподіяння фізичної шкоди здоров`ю потерпілої особи.
		 Із суб`єктивної сторони злочин, передбачений частиною 2 статті 350 КК, може бути вчинений як з прямим, так і з непрямим умислом. Винний усвідомлює, що наносить побої або заподіює легкі, середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження службовій особі або громадянину, який виконує громадський обов`язок у зв`язку з їх службовою чи громадською діяльністю, або їх близьким, передбачає відповідні наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання.
		У разі заподіяння шкоди здоров`ю зазначених осіб не у зв`язку з їх службовою чи громадською діяльністю, а з інших мотивів (на ґрунті особистих неприязних стосунків, із ревнощів, із хуліганських спонукань тощо), відповідальність за частиною 2 ст. 350 КК виключається. Вчинене слід кваліфікувати за відповідними статтями за злочини проти особи.
		Дії, передбачені ч. 2ст. 350 КК, вчиняються у зв`язку зі здійсненням службовою особою своєї службової діяльності.
		Разом із цим встановлення мотиву і мети заподіяння тілесного ушкодження є обов`язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтямиКК. Зокрема, умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов`язок, у зв`язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких слід кваліфікувати за ч. 2ст. 350 КК України.
		Отже, встановлення умислу є невід`ємною частиною кваліфікації дій особи за відповідними статтямиКК.
		З об`єктивної сторони проступок, передбачений ч.1 ст.125 КК України характеризується: діянням (дією або бездіяльністю), спрямованим на заподіяння легкого тілесного ушкодження; наслідком у вигляді спричинення легкого тілесного ушкодження; причинним зв`язком між зазначеним діянням та наслідком.
		У частині 1 статті 125 КК встановлюється відповідальність за легке тілесне ушкодження, яке виразилося в порушенні анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, але не спричинило короткочасного розладу здоров я чи незначної стійкої втрати працездатності.
		Суб`єктивна сторона проступку, що розглядається, характеризується тільки умисною виною.
		Системний аналіз суспільно небезпечного діяння, вчиненогообвинуваченим ОСОБА_6 , а саме: сукупність юридичних ознак, що визначають його як конкретний проступок,дають підстави вважати, що в діях обвинуваченого наявні усі елементи складу закінченого проступку, передбаченого ч.1ст.125 КК України.
		 
		Підстави для перекваліфікації кримінального правопорушення, пред`явленого обвинуваченому ОСОБА_6 з ч.2 ст.350 КК України на ч.1 ст.125 КК України.
		Верховний Суд неодноразово наголошував,що кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченомуКК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння (постанови Верховного Суду від04 лютого 2020 року у справі № 705/623/18, від 17 квітня 2019 року у справі№472/342/16-к, від 11 лютого 2021 року у справі № 462/3062/16-к).
		За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтеюОсобливої частиниКК.
		Ознаки суб`єктивної сторони вчинених злочинів та особливості психічного ставлення засудженого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, за встановленимисудом фактичними обставинами вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібранимив порядку, передбаченомуКПК, та оціненими відповідно до вимогст. 94цього Кодексу.
		Органами досудового слідства дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч.2 ст.350 КК України, як заподіяння легкоготілесного ушкодженняслужбовій особіу зв`язкуз їїслужбовою діяльністю.Зокрема, ОСОБА_6 обвинувачується втому,що близько13год.20хв.4листопада 2019року,на земельнійділянці,поблизу будинку№1на пл.Вічева (місцезнаходження80700,м.Золочів,Львівська обл.),провідна спеціалістка-юристЗолочівської міськоїради ОСОБА_7 та провіднийспеціаліст-архітекторЗолочівської міськоїради ОСОБА_9 на виконанняусного дорученнязаступника Золочівськогоміського голови ОСОБА_10 перевірялифакт наявності/відсутностібудівельних робітна земельнійділянці,яка єпредметом судовихспорів між ОСОБА_6 таЗолочівською міськоюрадою Львівськоїобласті (справи№445/32/17,№445/923/17,№813/4482/16,№876/6781/17,№465/765/16-а,№876/12681/17).Відповідно доухвали Золочівськогорайонного судуЛьвівської областівід 17травня 2017року (справа№445/32/17),на вищезазначенійземельній ділянці ОСОБА_6 табудь-якимфізичним іюридичним особам,які діютьвід йогоімені,заборонено здійснюватибудь-якібудівельні роботи.Виявивши проведеннябудівельних робітна земельній ділянціпоблизу будинку АДРЕСА_2 таприсутність наній ОСОБА_6 , ОСОБА_7 приблизно о13год.25хв.4листопада 2019року здійснилазі власногомобільного телефонудзвінок налінію «102»з метоюповідомити проскоєння ОСОБА_6 правопорушення.Під часцієї розмови ОСОБА_6 завдав ОСОБА_7 один ударлівим кулакомв обличчяз метоюприпинити їїдіяльність щодоповідомлення провчинення правопорушення.Своїми діями ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_7 рану усередній частиніслизової оболонкиверхньої губи,яка відповіднодо висновківсудово-медичнихекспертиз №88/2019від 5листопада 2019року та№101/2019від 28грудня 2019року єлегким тілеснимушкодженням.Такимчином,на думкусторони обвинувачення, ОСОБА_6 умисно заподіяв легке тілесне ушкодження службовій особі у зв`язку з її службовою діяльністю, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.350 КК України.
		В п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» роз`яснено, що мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність. Додержуючись вимог КПК України, суд повинен навести у вироку мотиви зміни в суді пред`явленого підсудному обвинувачення. При наявності підстав для застосування закону про менш тяжкий злочин ніж той, за яким було пред`явлено обвинувачення, суду належить обгрунтувати у вироку висновок про перекваліфікацію дій підсудного на закон, що передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, не виправдовуючи підсудного за тим обвинуваченням, яке йому було пред`явлено.
		Разом з тим, даючи оцінку зібраним доказам, суд вважає, що дії ОСОБА_6 безпідставно кваліфіковані за ч.2ст. 350 КК України, як умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження особі, яка виконує службовий обов`язок, у зв`язку з її службовою діяльністю.
		Так, суб`єктивна сторона даного злочину характеризується умислом при якому винний усвідомлює, що спричиняє тілесні ушкодження саме особі, яка виконує службовий обов`язок, у зв`язку з службовою діяльністю.
		Згідно із ч.3ст.337 КПКз метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
		Суд вважаєдоведеною винуобвинуваченого ОСОБА_6 в тому,що він 4 листопада 2019 року близько 13 год. 20 хв., знаходячись поблизу будинку №1 на пл. Вічева (місцезнаходження80700, м. Золочів, Львівська обл.), під час словесного конфлікту, який виник між ним та ОСОБА_7 , з метою припинити її дії щодо повідомлення на лінію «102» про вчинення правопорушення, через неприязне відношення до неї, маючи прямий умисел на спричинення тілесних ушкоджень, умисно завдав потерпілій ОСОБА_7 один удар лівим кулаком в обличчя, внаслідок чого спричинив потерпілій тілесне ушкодження у виді рани у середній частині слизової оболонки верхньої губи, яка відповідно до висновків судово-медичних експертиз №88/2019 від 5 листопада 2019 року та №101/2019 від 28 грудня 2019 року відноситься до легкого тілесного ушкодження.
		До вказаних висновків, суд прийшов зважаючи на таке.
		Так,кваліфікуючи дії ОСОБА_6 за ч.2ст.350КК України,в обвинувальномуакті тав судовомузасіданні,мотивуючи статуспотерпілої особи якслужбової особи,під часздійснення службовоїдіяльності,прокурор вказавна те,що ОСОБА_7 відповідно доп.1Розпорядження Золочівськогоміського голови№23від 7лютого 2018року призначенана посадупровідного спеціаліста-юристаЗолочівської міськоїради тає представникомЗолочівської міськоїради яксторони процесуу судовихсправах проти ОСОБА_6 відповідно додовіреності Золочівськоїміської ради№83від 16серпня 2019року. ОСОБА_7 відповідно доп.1.6,2.9та 2.11Посадової Інструкціїпровідного спеціаліста-юристаЗолочівської міськоїради (затвердженаЗолочівським міськимголовою 24квітня 2018року)у своїйдіяльності керуєтьсяЗаконами Українита вирішуєза дорученнямміського головипитання діяльностіміської ради,зокрема,у рамкахзабезпечення заходівдля виконанняухвал суду.Місцеве самоврядуваннявідповідно доч.1ст.2,ч.1ст.10,ч.1ст.11,ч.5ст.16Закону України«Про місцевесамоврядування вУкраїні» від21травня 1997року уредакції станомна 20жовтня 2019року якгарантоване державоюправо тареальна здатністьтериторіальної громадиміста урамках законівУкраїни вирішуватипитання місцевогозначення реалізується,зокрема,через міськураду участині розпорядженнякомунальною власністю.Юрист міськоїради відповіднодо п.5ст.1,ч.2ст.2«Про місцевесамоврядування вУкраїні» від21травня 1997року уредакції станомна 13лютого 2022року таст.2,п.3ч.3Закону України«Про службув органахмісцевого самоврядування»від 7червня 2001року уредакції станомна 1серпня 2021року єпосадовою особоюмісцевого самоврядування,тобто особою,що:працює уміській раді(представницькомуоргані місцевогосамоврядування);призначена напосаду міськимголовою;отримує зарплатуза рахунокмісцевого бюджету;-виконуєорганізаційно-розпорядчіі консультативно-дорадчіфункції (окрімтехнічного таобслуговуючого персоналу). ОСОБА_7 як провідний спеціаліст-юрист Золочівської міської ради є представником місцевого самоврядування, тобто відповідно до ч.3 ст.18 та абз.1 п.1 прим. до ст.364 КК України є службовою особою.
		Однак з вказаними висновками суд не погоджується з огляду на таке.
		Верховний суд у постанові в справі № 283/1399/15-квід 14.05.2019вказав,що поняття «службоваособа»,перебуває усистемному зв`язкуз положеннямичастини 3статті 18КК,відповідно доякої службовимиособами єособи,які постійно,тимчасово чиза спеціальнимповноваженням здійснюютьфункції представниківвлади чимісцевого самоврядування,а такожпостійно читимчасово обіймаютьв органахдержавної влади,органах місцевогосамоврядування,на підприємствах,в установахчи організаціяхпосади,пов`язаніз виконанняморганізаційно-розпорядчихчи адміністративно-господарськихфункцій,або виконуютьтакі функціїза спеціальнимповноваженням,яким особанаділяється повноважниморганом державноївлади,органом місцевогосамоврядування,центральним органомдержавного управлінняіз спеціальнимстатусом,повноважним органомчи повноважноюслужбовою особоюпідприємства,установи,організації,судом абозаконом.Для визначення того, чи є особа спеціальним суб`єктом інкримінованого злочину, суду слід виходити із сукупності всіх обставин, які можуть свідчити про наявність чи відсутність ознак службової особи. 
		При цьому суд зауважує, що обов`язковою умовою притягнення до кримінальної відповідальності є встановлення того, що дії винної особи перебували у безпосередньому зв`язку з службовими повноваженнями потерпілої особи, були зумовлені тими фактичними можливостями, що вони походять від службового становища особи, виконуваних функцій і наданих повноважень, що існує неподільний зв`язок між службовим становищем, компетенцією службової особи, змістом і обсягом наданих повноважень та їх використанням для вчинення злочину.
		В судовому засіданні дослідженими у справі доказами встановлено, що  ОСОБА_7 працює на посаді провідного спеціаліста-юриста Золочівської міської ради, відповідно до Посадової Інструкції провідного спеціаліста-юриста Золочівської міської ради у своїй діяльності керується Законами України та вирішує за дорученням міського голови питання діяльності міської ради, є працівником органу місцевого самоврядування, про що зазначено, зокрема, у п.1.2 Посадової Інструкції.
		Однак в судовому засіданні також встановлено, що в силу Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року у редакції станом на 13 лютого 2022 року та ст.2, п.3 ч.3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року у редакції станом на 1 серпня 2021 року, Посадової Інструкції провідного спеціаліста-юриста Золочівської міської ради, ОСОБА_7 не обіймає в органах місцевого самоврядування, посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, і не виконує такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом місцевого самоврядування або законом, що виключає відповідальність обвинуваченого за ч.2 ст.350 КК України, однак є підставою для кваліфікації його дій за іншою статтею Кримінального Кодексу, зокрема за ч.1 ст.125 КК України. 
		Разом з тим, визначення поняття організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в законі України про кримінальну відповідальність не міститься. Водночас зміст цих понять розкрито в усталеній судовій практиці, що, у свою чергу, знайшло відображення у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво».
		Зокрема, в цій постанові зазначено, щоадміністративно-господарськими обов`язкамиє обов`язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємство, відомчих ревізорів та контролерів тощо.
		Поряд з циморганізаційно-розпорядчі обов`язки- це обов`язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири).
		Наведені мотиви викладені у постанові Верховного Суду у справі № №283/110/18 від 29.10.2019.
		Згідно Посадової Інструкції провідного спеціаліста-юриста Золочівської міської ради (затверджена Золочівським міським головою 24 квітня 2018 року), ОСОБА_7 , як провідний юрист спеціаліст організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями не наділена.
		Не даютьпідстави длякваліфікації дійобвинуваченого зач.2ст.350КК Українитакож ідоводи прокурорапро те,що ОСОБА_7 є представникомЗолочівської міськоїради яксторони процесуу судовихсправах проти ОСОБА_6 відповідно додовіреності Золочівськоїміської ради№83від 16серпня 2019року.Наведене лише свідчить про представництво інтересів ради в судових процесах, однак не дає підстави вважати, що потерпіла є службовою особою в розумінні ч.2 ст.350 КК України.
		В судовому засіданні сторона обвинувачення, окрім покликань на п.5 ст.1, ч.2 ст.2 «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року у редакції станом на 13 лютого 2022 року та ст.2, п.3 ч.3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року у редакції станом на 1 серпня 2021 року, не змогла пояснити суду, якими саме організаційно-розпорядчими функціями на час вчинення кримінального правопорушення була наділена потерпіла ОСОБА_7 . Відповідні мотиви відсутні і в фабулі обвинувачення, викладеній в обвинувальному акті. Так, з вказаної фабули вбачається, що провідна спеціалістка-юрист Золочівської міської ради ОСОБА_7 на виконання усного доручення заступника Золочівського міського голови ОСОБА_10 перевіряли факт наявності/відсутності будівельних робіт на земельній ділянці, яка є предметом судових спорів між ОСОБА_6 та Золочівською міською радою Львівської області (справи №445/32/17, №445/923/17, №813/4482/16, №876/6781/17, №465/765/16-а, №876/12681/17). Відповідно до ухвали Золочівського районного суду Львівської області від 17 травня 2017 року (справа №445/32/17), на вищезазначеній земельній ділянці ОСОБА_6 та будь-яким фізичним і юридичним особам, які діють від його імені, заборонено здійснювати будь-які будівельні роботи. Виявивши проведення будівельних робіт на земельній ділянці поблизу будинку АДРЕСА_2 та присутність на ній ОСОБА_6 , ОСОБА_7 приблизно о 13 год. 25 хв. 4 листопада 2019 року здійснила зі власного мобільного телефону дзвінок на лінію «102» з метою повідомити про скоєння ОСОБА_6 правопорушення. Однак на якій правовій підставі, та відповідно до вимог якого Закону чи підзаконного нормативно-правового акту діяла ОСОБА_7 в обвинувальному акті не вказано, як і відсутня інформація про те, якими саме службовими обов`язками була наділена потерпіла ОСОБА_7 .
		Крім цього,викликають всуду сумнівиі доводисторони обвинуваченняпро те,що ОСОБА_7  наділена повноваженнями в рамках забезпечення заходів для виконання ухвал суду, оскільки примусове виконання судових рішень покладено на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. 
		Окрім цього пунктом 2.9 Посадової Інструкції провідного спеціаліста-юриста Золочівської міської ради передбачено сприяння своєчасному вжиттю заходів окремими судовими рішеннями, однак не передбачено їх виконання відповідними працівниками міської ради. 
		Проаналізувавши зібрані по справі докази у їх сукупності, витлумачивши відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України усі сумніви на користь обвинуваченого, суд приходить до висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_6 органом досудового слідства за ч.2 ст.350 КК України як умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження службовій особі у зв`язку з її службовою діяльністю, кваліфіковано неправильно, оскільки орган, котрий проводив досудове розслідування за наявних для цього об`єктивних підстав не вжив всіх необхідних заходів для з`ясування та встановлення істини у кримінальній справі, не здобувши усіх можливих доказів та давши неправильну оцінку здобутим доказам, прийшов до неправильного висновку про кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.2 ст.350 КК України, а відтак суд приходить до висновку про необхідність перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 на ч.1 ст.125 КК України, а саме спричинення потерпілій ОСОБА_7 умисного легкого тілесного ушкодження, оскільки як встановлено з досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що ОСОБА_6 4 листопада 2019 року близько 13 год. 20 хв., знаходячись поблизу будинку №1 на пл. Вічева (місцезнаходження80700, м. Золочів, Львівська обл.), під час словесного конфлікту, який виник між ним та ОСОБА_7 , з метою припинити її дії щодо повідомлення на лінію «102» про вчинення правопорушення, через неприязне відношення до неї, маючи прямий умисел на спричинення тілесних ушкоджень, умисно завдав потерпілій ОСОБА_7 один удар лівим кулаком в обличчя, внаслідок чого спричинив потерпілій тілесне ушкодження у виді рани у середній частині слизової оболонки верхньої губи, яка відповідно до висновків судово-медичних експертиз №88/2019 від 5 листопада 2019 року та №101/2019 від 28 грудня 2019 року відноситься до легкого тілесного ушкодження.
		 
		Підстави для кваліфікації кримінального правопорушення за ч.1 ст.125 КК України.
		Характер, хронологія і послідовність дій обвинуваченого ОСОБА_6 , а також об`єктивна спроможність дорослої осудної людини оцінювати життєву ситуацію, на думку суду, дає підстави вважати, що ОСОБА_6 дійсно вчинив проступок умисно, нанісши удар лівим кулаком в обличчя потерпілої, внаслідок чого ОСОБА_6 спричинив потерпілій ОСОБА_7 тілесні ушкодження у виді рани у середній частині слизової оболонки верхньої губи, яка згідно висновків судово-медичної експертизи відноситься до легкого тілесного ушкодження.
		Потерпіла ОСОБА_7 в судовому засіданні дала послідовні показання про те, що конфлікт між нею та ОСОБА_6 виник у зв`язку з повідомленням нею на лінію «102» про проведення ним будівельних робіт, всупереч судовому рішенню, саме у зв`язку з цим, обвинувачений умисно наніс їй удар лівим кулаком в обличчя, чим спричинив легке тілесне ушкодження. 
		Свідок ОСОБА_9 дав аналогічні показання та вказав на те, що після того, як потерпіла почала набирати по телефону лінію «102», ОСОБА_21 умисно наніс їй удар лівим кулаком в обличчя, чим спричинив легке тілесне ушкодження. 
		Ці показання не викликають сумнів в їх достовірності, оскільки вони узгоджуються між собою й іншими матеріалами справи та оцінені судом в сукупності з іншими доказами. А тому доводи обвинуваченого про те, що потерпіла та свідок намагаються його обмовити, є непереконливими. 
		Висновок суду про умисне заподіяння ОСОБА_6 легкого тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_7 , підтверджений рядом досліджених письмових доказів, зокрема, даними протоколів проведення слідчих експериментів за участю потерпілої та свідка ОСОБА_9 , протоколом огляду місця події, протоколами огляду предметів  документів, медичними документами, висновками експертів, записами на СD-R та DVD-R дисках та іншими доказами.
		Суд вважає, що підставою для вчинення вказаного кримінального правопорушення у обвинуваченого був конфлікт, який виник між ним та потерпілою з приводу виконання/невиконання будівельних робіт і бажанням останньої повідомити на лінію «102» про вчинення обвинуваченим порушень чинного законодавства, слугувало в свою чергу мотивом для обвинуваченого спричинити потерпілій тілесне ушкодження і таким чином припинити або перешкодити вказаним діям потерпілої.
		Окрім цього, з показань учасників провадження в судовому засіданні встановлено, що між обвинуваченим ОСОБА_6 та Золочівською міською радою існують чисельні судові спори, інтереси міської ради в яких в більшості випадках представляє потерпіла, що в свою чергу може свідчити про сформоване неприязне відношення обвинуваченого до потерпілої. 
		При цьому перекваліфіковуючи дії обвинуваченого з ч.2 ст.350 КК України на ч.1 ст.125 КК України, суд враховує таке.
		Відповідно до вимог процесуального закону обов`язковою умовою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є позиція потерпілого щодо вчиненого стосовно нього діяння, виражена в певній процесуальній формі, зокрема у формі заяви. Так, обираючи спосіб реагування на злочин, потерпілий, користуючись свободою розсуду, самостійно вирішує питання про те, наскільки це протиправне діяння зачіпає його інтереси, наскільки ефективним для їх захисту буде звернення до процедури кримінального судочинства, а, в разі початку такої процедури,чи доцільно її продовжувати. Заява потерпілого свідчить про його рішення захистити власні інтереси шляхом здійснення кримінального провадження.
		Інтерес потерпілого як особи, котра зазнала шкоди, у застосуванні процедури кримінального судочинства стосується не юридичної кваліфікації протиправних дій, а самого факту вчинення цих дій, тому потерпілий не зобов`язаний визначати конкретну норму кримінального закону, яка встановлює відповідальність за те чи інше вчинене щодо нього протиправне діяння, натомість достатнім є лише волевиявлення потерпілого щодо притягнення винного до кримінальної відповідальності.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року (справа№ 288/1158/16-к) вказала на те, що кримінальний процесуальний закон не регламентує конкретного способу звернення потерпілого з заявою, яка зумовлює визначені в ч. 1 ст. 477 КПК України правові наслідки. Водночас захист прав і свобод людини як втілення принципу верховенства права вимагає надання переваги внутрішньому змісту юридично значущих дій над зовнішньою формою їх вираження. З огляду на зазначене навіть у разі, якщо потерпілий не подавав до правоохоронних органів заяви про злочин як окремого процесуального документа, однак до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження однозначно висловив свою позицію про притягнення винного до кримінальної відповідальності, відповідна позиція, зафіксована у процесуальних документах, дає підставу для кримінального переслідування особи за злочин приватного обвинувачення.
		Як убачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.11.2019, до Золочівського відділу поліції ГУ НП у Львівській області надійшла заява потерпілої ОСОБА_7 про спричинення їй тілесних ушкоджень. 
		Також до матерілів кримінального провадження стороною обвинувачення долучено заяву потерпілої ОСОБА_7 , адресованої начальнику Золочівського ВП ГУ НП у Львівській області від 04.11.2019, в якій вона просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , який 04.11.2019 близько 13.20 год., знаходячись на АДРЕСА_2 , безпричинно, під час її розмови на лінію «102», наніс їй один удар кулаком руки в обличчя, внаслідок чого вона отримала тілесне ушкодження.
		   Вказана заява слугувала підставою для внесення відомостей до ЄРДР за №1201914021000579 за ч.1 ст.125 КК України.
		   В подальшому, 16.12.2019 ОСОБА_6 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри з ч.1 ст.125 КК України на ч.2 ст.350 КК України.
		   Наведене слугує підставою для перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч.2 ст.350 КК України на ч.1 ст.125 КК України і повністю відповідає висновкам, викладеним в постанові ВП ВС від 03 липня 2019 року (справа№ 288/1158/16-к).
		 
		Висновки суду.
		За змістом ст.8 Конституції України, в державі визначено принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти, приймаються на основі Конституції і повинні відповідати її змісту.
		Згідно зі ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому не можна покладати на обвинуваченого доведення своєї невинуватості, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на користь останньої. Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за доведеності її вини. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а також доказах одержаних незаконним шляхом.
		Відповідно дост. 17 КПК Україниособа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
		Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбаченийстаттею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства» та ін.).
		У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
		У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).
		Розглядаючи кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
		За таких обставин, проаналізувавши та оцінивши об`єктивно досліджені у судовому засіданні, відповідно до вимог ст.ст.85,94 КПК України, вказані вище всі докази, надані сторонами кримінального провадження, в їх сукупності, враховуючи їх логічність, послідовність та узгодженість між собою, суд повно та всебічно з`ясував та встановив під час судового розгляду обставини вчинення кримінального правопорушення та суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України в судовому засіданні доведена повністю.
		Отже, з урахуванням всіх обставин справи, суд вважає доведеним:
		факт спричинення обвинуваченим ОСОБА_6  умисного легкого тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_7 , тобто вчинення ним проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
		Вказаний висновок судом зроблений поза розумним сумнівом, а отже, враховуючи зазначене вище, вина ОСОБА_6 повністю доведена в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за ч.1 ст. 125 КК України. Підстав для кваліфікації вчиненого за іншими статтямиКримінального кодексусуд не вбачає.
		Вказаний висновок суду узгоджується з п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кобець проти України" (заява №1637/04), у якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (рішення у справі "Авшар проти Туреччини" п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
		 
		Обставини,що пом`якшуютьта обтяжуютьпокарання.Мотиви призначенняпокарання. 
		Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених уст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цьогоКодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другоюстатті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цьогоКодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		В той же час згідно зіст. 50 КК Українипокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
		    Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнімдлявиправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступіньтяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
		Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к)
		Крім того, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №759/7784/15-к та від 18.09.2019 у справі №№ 166/1065/18.)
		Однак, у матеріалах зазначеного судового провадження стосовно ОСОБА_6 відсутні дані на підтвердження того, що обвинувачений надав правдиві покази щодо усіх обставин спричинення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень. Так обвинувачений не заперечував факту подій, які мали місце 04.11.2019, однак вказував, що удар спричинив не умисно. Таке визнання вини є частковим та спрямоване на уникнення справедливого покарання за вчинення проступку, а тому суд не може визнати його щирим. Відсутність відвертості розкаяння свідчать показання обвинуваченого, надані в судовому засіданні, які повністю суперечать дослідженим в судовому засіданні доказам. Дії обвинуваченого на досудовому розслідуванні не можуть вважатися активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення, так як під час досудового розслідування обвинувачений категорично заперечував вчинення кримінального правопорушення. 
		Суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 , хоча і надав показання щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, однак він не висловлював жалю з приводу цього, осуду своєї поведінки, а також готовності нести покарання, що свідчить про відсутність критичної оцінки вчиненого та відповідно щирого каяття.
		За таких обставин пом`якшуючих вину обвинуваченого ОСОБА_6 обставин, передбаченихст. 66 КК Українисуд не вбачає.
		Обтяжуючих вину обставин, передбаченихст. 67 КК України,судом не встановлено.
		Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, та обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує характер та тяжкість вчиненого ним проступку, фактичні обставини справи, спосіб вчинення проступку і його мотиви, форму вини, обстановку вчинення проступку, особу обвинуваченого та стан його поведінки, обвинувачений не усвідомив протиправність своїх дій, суспільну небезпеку вчиненого ним проступку, у вчиненому не розкаявся, раніше не судимий, позицію потерпілої, яка просить призначити обвинуваченому справедливе покарання, позитивну характеристику з місця проживання, і вважає за необхідне призначити йому покарання в межах санкції ч.1 ст. 125 КК України у виді штрафу.
		Разом із тим, відповідно до п.1 ч.1 ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі. Відповідно до ч. 5ст. 74 КК України, особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49цього Кодексу. 
		Таким чином, враховуючи те, що кримінальне правопорушення обвинуваченим вчинено 04.11.2019, тобто сплинув строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, визначений уп. 1 ч. 1ст. 49 КК Україниза проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, а відтак суд вважає за можливе звільнити обвинуваченого від призначеного покарання з вище викладених підстав.
		Крім того, суд зауважує, що під час звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України необхідна згода обвинуваченого на це, а за відсутності такої згоди суд вправі звільнити особу лише від покарання на підставіч. 5ст. 74 КК України (наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у справі № 485/1823/17 від 08.04.2020).
		Керуючись ст.ст.368-371, 373-374 КПК України, суд 
		 
		   у х в а л и в :
		ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 /вісімсот п`ятдесят/ гривень.
		На підставі п. 1 ч. 1 ст.49, ч. 5 ст. 74 КК Українизвільнити ОСОБА_6 від призначеного покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строку давності.
		Речові докази: СD-R та DVD-R диски  залишити при матеріалах кримінального провадження.
		На вирок може бути подана апеляція до Львівського апеляційного суду протягом 30 діб з моменту його проголошення через Золочівський районний суд Львівської області.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі її подання, якщо його не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, а іншим учасникам судового провадження роз`яснити, що вони мають право отримати його копію в суді.
		 
		Суддя               ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...