Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/1980/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 24.08.2022.
Дата набрання законної сили: 11.08.2022
Номер судового провадження: 61-2659ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова         
		Іменем України
		 
		11 серпня 2022 року 
		м. Київ
		 
		справа № 461/1980/17
		провадження № 61-2659св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М.,
		суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А., 
		учасники справи:
		позивач - Львівська міська рада,
		відповідачі: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Наталія Ігорівна, ОСОБА_1 ,
		треті особи: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_2 , Львівське комунальне підприємство «Центральне», фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Вовчака Андрія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2017 року Львівська міська рада звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Загвойської Н. І., ОСОБА_1 , треті особи: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_2 , Львівське комунальне підприємство «Центральне», фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Позовну заяву мотивувала тим, що реєстрація приватним нотаріусом Загвойською Н. І. права власності на нежитлові приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101), за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 є незаконною, а зазначене майно підлягає витребуванню на підставі частини третьої статті 388 ЦК України. 
		Львівська міська рада є законним власником нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки станом на час прийняття приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І., 18 жовтня 2016 року рішення про державну реєстрацію за відповідачем прав та їх обтяжень жодних документів, які підтверджували б право власності на вищезгадані нежитлові приміщення, не існувало.
		Стверджує, що реєстраційне посвідчення, видане 12 січня 1998 року Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, та розпорядження від 24 грудня 1997 року № 234, видане Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради первинному власнику Приватному підприємству «Авто-Люкс-Сервіс» (далі - ПП «Авто-Люкс-Сервіс»), які були підставою для вибуття з володіння Львівської міської ради, не існували взагалі. 
		Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_1 спірних нежитлових приміщень порушує права позивача, оскільки рішення про передачу у власність ОСОБА_1 зазначених нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалось, отже, Львівську міську раду обмежено в праві вільно володіти, розпоряджатись та користуватись комунальним майном та земельною ділянкою, на якій розташоване спірне майно.
		Просила витребувати в ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівського міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язати повернути зазначене майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Галицький районний суд м. Львова рішенням від 16 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовив. 
		Арешт, накладений ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 07 серпня 2017 року на нежитлові приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101, за адресою АДРЕСА_1 , належне на праві приватної власності ОСОБА_1 , скасував.
		Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що права та інтереси позивача порушені, оскільки майно, яке належало територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності вибуло поза волею власника, що надає підстави для застосування положень частини третьої статті 388 ЦК України.
		Проте у справі міститься запит Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 31 жовтня 2009 року № 2302/5818, яким з`ясовувалось, чи у зв`язку з відчуженням нежитлових приміщень проводилась реєстрація права власності за рядом  приміщень, зокрема на АДРЕСА_1 , які складаються з приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м на праві власності за ПП «Авто-Люкс-Сервіс».
		Вважав, що, формуючи цей запит, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради було обізнане про те, що нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 , що складається з приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, на праві власності належить ПП «Авто-Люкс-Сервіс».
		Зазначав, що позивач станом на 31 жовтня 2009 року був обізнаний про порушення свого права та зобов`язаний був про таку обставину дізнатися.
		Дійшов висновку, що позовна давність за вимогою про витребування спірного майна закінчилася 01 листопада 2012 року.
		Констатував, що позивач звернувся до суду з позовом про витребування зазначеного нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації 16 березня 2017 року, отже, з пропуском позовної давності.
		Вважав, що у справі також йде мова про події, що мали місце в далекому минулому, оскільки розпорядження № 90 прийнято ще в 1996 році. Таким чином, абсолютно ймовірним є факт втрати цього розпорядження, спотворення відомостей, зазначених у ньому у зв`язку з давністю формування цього документа та об`єктивною фізичною зношеністю, неможливістю реально оцінити відомості та дані, що є важливими для вирішення справи по суті. 
		Зазначив, що інші докази у цій справі, оцінка судом аргументів та доводів сторін дають можливість суду дійти обґрунтованого висновку, що відповідач законно набув право власності на спірне нежитлове приміщення, отже, позовні вимоги Львівської міської ради не можуть бути задоволені як з підстав застосування норм матеріального права, так і з підстав порушення позивачем норм процесуального права, зокрема пропуску позовної давності.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		На рішення місцевого суду Львівська міська рада та Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради подали апеляційні скарги.
		Львівський апеляційний суд постановою від 24 грудня 2020 року апеляційні скарги Львівської міської ради і Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задовольнив.  
		Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2018 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов Львівської міської ради задовольнив.
		Витребував в ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1057576646101.
		Зобов`язав повернути нежитлові приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1057576646101 за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.
		Скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. (індексний номер: 32082156 від 27 жовтня 2016 року, форма власності: приватна, розмір частки: 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101).
		Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді м. Львова, яка свою волю на їх вибуття не давала, тому позов про витребування цього нерухомого майна від останнього його набувача є обґрунтованим, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада  2018 року у справі № 183/1617/16.
		Апеляційний суд вважав вимогу про скасування державної реєстрації права власності  ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою:  АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1057576646101, також обґрунтованою.
		Виходив з того, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, отже, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовується. 
		Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс-16 та у постанові Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року.
		Вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск  Львівською міською радою позовної давності.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У лютому 2021 року адвокат Вовчак А. В. в інтересах ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставою касаційного оскарження зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування статей 261, 387, 388 ЦК України, статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 02 листопада 2019 року у справі № 48/340, постановах Верховного Суду України: від 08 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15, від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційну скаргу представник ОСОБА_1 мотивував тим, що позивач одночасно в своєму позові заявляє і вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння, і вимогу про скасування державної реєстрації права власності, проте остання вимога є неналежним способом захисту прав позивача.
		Разом з тим до позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки, що підтверджується судовою практикою Верховного Суду.
		Апеляційний суд не звернув уваги на те, що в цьому разі мало місце надмірне втручання у власність добросовісного набувача.
		Відзив на касаційну скаргу
		У квітні 2021 року Львівська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
		Зазначає, що хоч задоволення вимоги про скасування державної реєстрації і не відповідає способам захисту прав власника у цій справі, проте на правильність вирішення спору не впливає.
		Разом з тим, у справі достовірно встановлено, що про наявність зареєстрованого 18 жовтня 2016 року за ПП «Авто-Люкс-Сервіс» права власності на спірне нежитлове приміщення позивач дізнався з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, як і про неодноразову перереєстрацію права власності на це майно.
		У липні 2021 року Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило суд залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
		Зазначає, що неналежно виконуючи свої обов`язки, державний реєстратор під час розгляду заяв третіх осіб та відповідача про державну реєстрацію права власності на спірні приміщення і прийняття рішення про реєстрацію залишив поза увагою факт реєстрації права власності Львівської міської ради на буд. АДРЕСА_1 , що призвело до подвійної державної реєстрації речового права. А одночасне існування державної реєстрації кількох прав власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право власності на будинок зареєстровано первинно та не припинялося.
		Вважає, що доданий до клопотання про застосування строків позовної давності лист від 31 жовтня 2009 року № 2302-5818 не міг братись судом до уваги як доказ пропуску позовної давності як неналежний та недопустимий.
		Стверджує про недоведеність у справі того, що відповідачем чи третьою особою у справі вчинялись певні видимі дії, які свідчили б про володіння та користування спірним майном до проведення державної реєстрації права приватної власності на ці приміщення.
		Наполягає, що державна реєстрація права приватної власності на спірне приміщення здійснена лише 18 жовтня 2016 року, тому об`єктивно позивач не міг знати про існування обставин, за яких стороння особа вважає спірне майно своєю приватною власністю.
		Зазначає, що вибуттям спірних приміщень з комунальної власності грубо порушено суспільний інтерес, а саме інтерес Львівської міської територіальної громади, адже кошти від оренди чи відчуження відповідного майна повинні справлятись в дохід місцевому бюджету, що неможливе за умови незаконного заволодіння майном, яке мало місце в цій справі. 
		Отже, повернення відповідного майна становить значний суспільний інтерес та буде превентивним заходом у спробах шахрайського заволодіння майном територіальної громади.
		Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 01 квітня 2021року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, зупинив дію постанови Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
		Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що 20 жовтня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 813, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 17019368 від 21 жовтня 2016 року та вказане нежитлове приміщення перейшло у власність ОСОБА_2 
		26 жовтня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу (посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. за реєстровим номером 839) право власності на нежитлові приміщення загальною площею 30,2 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 32082156 від 27 жовтня 2016 року) за адресою:  АДРЕСА_1 , набув ОСОБА_1 .
		Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог стверджує, що розпорядження від 24 грудня 1997 року № 234 видане Галицькою районною державною адміністрацією Львівської міської ради, як підстава вибуття з володіння Львівської міської ради спірного нежитлового приміщення за адресою:  АДРЕСА_1 , не існувало апріорі.
		18 жовтня 2016 року на підставі розпорядження від 24 грудня 1997 року № 234 виданого Галицькою районною державною адміністрацією, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 31912134 щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , за ПП «Авто-Люкс-Сервіс».
		Державна реєстрація прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення за адресою:   АДРЕСА_1 , за ПП «Авто-Люкс-Сервіс» здійснювалася на підставі розпорядження від 24 грудня 1997 року № 234 виданого Галицькою районною державною адміністрацією проведена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Межі розгляду справи судом 
		Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування статей 261, 387, 388 ЦК України, статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 02 листопада 2019 року у справі № 48/340, постановах Верховного Суду України: від 08 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15, від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17).
		Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частинами першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
		Щодо скасування державної реєстрації права власності
		Доводи касаційної скарги про застосування статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 і від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, знайшли своє підтвердження у справі.
		Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді м. Львова, яка свою волю на їх вибуття не висловлювала, тому позов про витребування цього нерухомого майна від останнього його набувача є обґрунтованим, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада  2018 року у справі № 183/1617/16.
		Отже, вважав вимогу про скасування державної реєстрації права власності  ОСОБА_1 на нежитлові приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під індексом 16-1 площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою:  АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1057576646101, також обґрунтованою.
		Проте, з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.
		У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що судове рішення про задоволення віндикаційного позову саме по собі є достатньою підставою для внесення державним реєстратором відповідних записів до Державного реєстру. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
		У пункті 74 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача. 
		У справі, що переглядається, Львівська міська рада заявила саме віндикаційний позов, отже, такий спосіб захисту прав, як скасування державної реєстрації права також не є належним способом захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові.
		За таких обставин, рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі. 
		Отже, постанова апеляційного суду у частині задоволення вимоги про скасування державної реєстрації права власності  ОСОБА_1 на спірні нежитлові приміщення підлягає скасуванню із наступною відмовою у позові у цієї частині.
		Щодо застосування позовної давності
		Також знайшли підтвердження у справі доводи касаційної скарги про застосування статей 261, 387, 388 ЦК Українибез урахування висновків щодо їх застосування, висловлених Верховним Судом.
		За приписами статей 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
		Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
		За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
		Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.
		Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		На підставі частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді м. Львова, яка свою волю на їх вибуття не висловлювала, тому позов про витребування цього нерухомого майна від останнього його набувача є обґрунтованим, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
		Також вважав, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовується. 
		Посилався на подібні правові висновки, висловлені у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс-16 та у постанові Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року.
		Проте, з таким висновком апеляційного суду також погодитися не можна, оскільки він дійшов його без урахування висновків Верховного Суду про застосування позовної давності у подібних обставинах.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), на яку посилається  представник ОСОБА_1 у касаційній скарзі, зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду вважає, помилковими висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16), що позовна давність не може поширюватись на вимоги власника про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, яке полягає в тому, що кожного нового періоду часу наступає нове порушення прав власника.
		На віндикаційні позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності на оскарження правових актів, виданих ними, а здійснення права на їх оспорення не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту».
		Отже, доводи касаційної скарги про застосування статей 261, 387, 388 ЦК Українибез урахування висновків щодо їх застосування, висловлених Верховним Судом, знайшли своє підтвердження у справі.
		За таких обставин постанова апеляційного суду у частині задоволення позовних вимог про витребування спірного нерухомого майна також підлягає скасуванню.
		Щодо не дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи
		Задовольняючи позовні вимоги про витребування нерухомого майна, суд апеляційної інстанції виходив із того, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовується.
		У зв`язку з цим апеляційний суд наявні у справі докази не оцінював, обставин, чи є Львівська міська рада та Управління комунальної власності Департаменту економічних питань Львівської міської ради однією юридичною особою, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, не встановлював.
		На підтвердження заявлених вимог та факту володіння й розпорядження спірною нерухомістю Львівська міська рада надала копії договорів оренди спірного приміщення із ФОП ОСОБА_3 починаючи із 2006 року, акти прийому - передачі від предмета оренди після закінчення договору, датовані жовтнем 2015 року, довідки ЛКП «Центральне» від 28 вересня 2016 року про те, що спірна нерухомість перебуває на балансі, є вільною та відсутність заперечень про передачу їх у оренду та інші документи (т.1 а.с.15-31).
		Також на підтвердження часу, коли позивач дізнався про порушення свого права, до справи додано витяг з державного реєстру речових прав на майно, відповідно до якого із 2005 року увесь будинок АДРЕСА_1 , в якому  розташована спірна нерухомість, перебуває у власності територіальної громади до цього часу.
		З огляду на той же державний реєстр речових прав на майно право власності на спірні окремі нежитлові приміщення у цьому будинку зареєстровано за ПП «Авто-Люкс-Сервіс» лише у 2016 році.
		На підтвердження клопотання про застосування позовної давності відповідач надав запит від 01 листопада 2009 року Управління комунальної власності Департаменту економічних питань Львівської міської ради до начальника ОКП ЛОР БТІ та ВО щодо реєстрації права власності на спірну нерухомість за ПП «Авто-Люкс-Сервіс» (т. 2 а.с.2), але відповіді ОКП ЛОР БТІ та ЕО на цей запит не надав.
		Проте у справі наявна й відповідь  ОКП ЛОР БТІ та ЕО від 02 грудня 2016 року про відсутність у реєстраційній справі на будинок АДРЕСА_1 інформації по реєстраційному посвідченню б/н від 12 січня 1998 року, виданого на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації від 24 грудня 1997 року за № 234 (т. 1 а. с. 32).
		Крім того, під час розгляду справи необхідно оцінити втручання у право власності ОСОБА_1 на предмет законності, пропорційності й необхідності у демократичному суспільстві у розумінні Першого протоколу до Конвенції про захист  прав і основних свобод людини (Париж, 20.III.1952).
		Оцінка доказів у справі та встановлення нових фактів і обставин перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначеними статтею 400 ЦПК України. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 09 грудня 2020 року у справі № 354/619/15-ц (провадження № 61-5843св19), від 04 серпня 2021 року у справі № 461/7741/17 (провадження № 61-18870св20), від 13 жовтня 2021 року у справі № 463/4796/17 (провадження № 61-16411св20), дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення частково ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. 
		У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності, рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - скасувати, у задоволенні позову в цій частині відмовити.
		При цьому Верховний Суд врахував тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи в частині позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
		Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вовчак Андрій Васильович, задовольнити частково.
		Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності скасувати.
		У задоволенні позову Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності відмовити.
		Постанову Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		  Головуючий    І. М. Фаловська  Судді:  В. М. Ігнатенко     С. Ю. Мартєв     В. В. Сердюк     В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...