Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 362/2905/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 29.08.2022.
Дата набрання законної сили: 11.08.2022
Номер судового провадження: 61-19618ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		11 серпня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 362/2905/20
		провадження № 61-19618св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Фаловської І. М.,
		суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,  Стрільчука В. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,
		відповідач - ОСОБА_1,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на постанову Київського апеляційного суду від26 жовтня 2021 рокув складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст вимог
		У червні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами було укладено договір про фінансовий лізинг, нікчемність якого встановлено рішенням суду. Позивач просив застосувати передбачені цивільним законом наслідки недійсності правочину та стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у зв`язку із безпідставним користуванням автомобілем, який був об`єктом договору про фінансовий лізинг з 15 листопада 2015 року до 15 жовтня 2018 року в розмірі 875 037,69 грн.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від            11 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» відмовлено.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами факт нікчемності укладеного між сторонами договору про фінансовий лізинг. А відтак і не доведено існування передбачених цивільним законодавством підстав для застосування наслідків недійсності правочину.
		Постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» задоволено частково.
		Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від                11 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» з інших підстав.
		Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем доведено факт нікчемності укладеного між сторонами договору про фінансовий лізинг. Однак, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог не доводять розміру коштів, які підлягають стягненню з відповідача за період безпідставного користування майном позивача. Ненадання позивачем до суду належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів розміру коштів, які зберіг у себе відповідач за період безпідставного користування майном позивача, вказує про недоведеність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а тому такий позов задоволенню не підлягає.
		Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, то відсутні підстави для застосування строку позовної давності, який у правовідносинах щодо застосування наслідків недійсності правочину обчислюється з дати вчинення нікчемного правочину. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні підстави для відмови у задоволенні позову з інших мотивів, рішення суду першої інстанції підлягало скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		05 грудня 2021 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року.
		У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2021 рокувідкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
		Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Узагальнення доводів касаційної скарги
		Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		На обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року заявник вказує на застосування в оскаржуваному судовому рішенні норм права (статей 216, 1212 Цивільного кодексу України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від     17 червня 2020 року у справі № 686/17959/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 750/11600/16-ц, від 16 березня 2020 року у справі № 755/14119/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 243/9993/17, від 04 червня 2020 року у справі № 290/815/17, від 10 жовтня 2018 року у справі № 755/14931/16-ц, відповідно до яких належним способом захисту лізингодавцем своїх прав внаслідок нікчемності договору про фінансовий лізинг є звернення до суду з відповідним позовом щодо покладення на лізингоодержувача обов`язку по сплаті коштів за користування предметом лізингу (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Також ТОВ «Порше Лізинг Україна» зазначає, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, а саме статті 82, 89, 95 ЦПК України, тобто ухвалено рішення не на підставі повного та всебічного дослідження доказів та обставин справи, не призначено проведення експертизи для встановлення розміру коштів, які б підлягали стягненню з відповідача. Тобто, апеляційний суд порушив вимоги пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Позиції інших учасників справи
		У січні 2022 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу. Зазначав, що доводи скарги є безпідставними та не заслуговують на увагу. Вважає рішення апеляційного суду законним та обґрунтованим. Відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
		У лютому 2022 року ОСОБА_2 надіслав письмові пояснення до відзиву на касаційну скаргу, у яких зазначив про пропуск позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		З матеріалів справи видно, що 15 жовтня 2013 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00008751 разом з додатками до нього (далі - договір про фінансовий лізинг), за умовами якого лізингодавець зобов`язався придбати транспортний засіб - автомобіль марки Volkswagen Passat B7 Premium Plus  2013 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 (далі - об`єкт лізингу), вартість якого еквівалентна 44 000 доларам США, а лізингоодержувач зобов`язався прийняти об`єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення лізингових платежів відповідно до договору та графіку покриття витрат.
		Відповідно до акту прийому-передачі до договору лізингу від 15 жовтня 2013 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало ОСОБА_1 автотранспортний засіб (об`єкт лізингу), вартістю 360 404 грн, та визначило щомісячний платіж - 8 100,82 грн.
		Починаючи з лютого 2014 року відповідачем сплачувалися лізингові платежі з простроченням, а з грудня 2015 року відповідач перестав сплачувати лізингові платежі, тоді як повинен був це здійснювати до 15 жовтня 2018 року, у зв`язку з чим позивач неодноразово направляв ОСОБА_1 вимогу про сплату заборгованості за договором про фінансовий лізинг.
		18 березня 2015 року позивачем направлено на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості за договором у сумі 105 294,32 грн, повернення об`єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору в порядку частини другої статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг». Вимогу ОСОБА_1 не виконав.
		18 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 677, стосовно повернення відповідачем на користь позивача об`єкта лізингу (автомобіля).
		Матеріали справи не містять доказів передання відповідачем об`єкта лізингу ТОВ «Порше Лізинг Україна».
		У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Порше Лізинг Україна», в якому просив припинити право власності позивача на об`єкт лізингу (автомобіль) та визнати за ним право власності на об`єкт лізингу (справа № 362/4088/16-ц).
		Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 червня 2017 року у справі № 362/4088/16-ц позов ОСОБА_1 задоволено та визнано за ним право власності на об`єкт лізингу.
		Після набрання законної сили рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2017 року відповідач перереєстрував право власності на об`єкт лізингу за собою.
		Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року касаційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» задоволено частково, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 червня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Лізинг Україна» про припинення права власності на транспортний засіб та визнання права власності. 
		Верховний Суд встановив, що укладений між сторонами договір про фінансовий лізинг не посвідчений нотаріально, а тому він є недійсним в силу вказівки про це в законі, тобто нікчемним правочином.
		Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від             20 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 15 лютого 2018 року  у справі № 362/814/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу.
		Нікчемність договору про фінансовий лізинг від 15 жовтня 2013 року, сторонами якого були ТОВ «Порше Лізинг України» і ОСОБА_1 , а предметом - транспортний засіб - автомобіль марки Volkswagen Passat B7 Premium Plus 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , встановлена преюдиційним рішенням - постановою Верховного Суду від     18 вересня 2019 року у справі № 362/4088/16-ц.
		У позовній заяві позивач вказав, що відповідач користувався автомобілем марки Volkswagen Passat B7 Premium Plus 2013 року випуску, шасі №  НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 у період з 15 листопада 2015 року по 15 жовтня 2018 року. Ця обставина сторонами визнавалася.
		Позивач пред`явив позов про стягнення з відповідача грошових коштів, які, за твердженням позивача, становлять плату за користування відповідачем без достатньої правової підстави, належним позивачу транспортним засобом, оскільки раніше укладений між цими особами договір лізингу є нікчемним з моменту його укладення. На думку позивача, сума коштів, яку відповідач як фактичний користувач об`єкту лізингу без достатньої на те правової підстави за весь час користування предметом лізингу повинен повернути позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, становить 875 037,69 грн. Позивач розрахував цю суму в якості ціни позову як визначену у договорі про фінансовий лізинг сумарну вартість щомісячних лізингових платежів у гривневому еквіваленті за період з 15 листопада 2015 року до 15 жовтня 2018 року.
		Відповідно до Звіту про огляд цінових тенденцій на орендні ставки на транспортний засіб Volkswagen Passat B7 Premium Plus  2013 року випуску, що були станом на 2015-2018 роки, складений ТОВ «Гео Фінанс Груп», ймовірна вартість оренди автомобіля Volkswagen Passat B7 Premium Plus 2013 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , за період з 15 листопада 2015 року до 15 жовтня 2018 року могла складати 29 353 доларів США, що станом на дату дослідження (09 квітня 2021 року) дорівнює 821 493,61 грн.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;        2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Відповідно до касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Нікчемність договору про фінансовий лізинг від 15 жовтня 2013 року, сторонами якого виступали ТОВ «Порше Лізинг України» та ОСОБА_1 , а предметом був транспортний засіб - автомобіль марки Volkswagen Passat B7 Premium Plus 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , встановлена постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 362/4088/16-ц.
		Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		За статтею 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, так званий «лізингодавець» зобов`язаний повернути так званому «лізингоодержувачу» сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, своєю чергою, зобов`язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об`єкт лізингу.
		Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є видом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
		За частиною першою статті 1212 глави 83 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.
		Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, у тому числі до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (частини друга, третя статті 1212 ЦК України).
		Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування відповідачем транспортним засобом позивача за своїм змістом є кондикційними.
		Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
		У позовній заяві позивач вказав, що відповідач користувався обєктом лізингу - автомобілем марки Volkswagen Passat B7 Premium Plus 2013 року випуску, шасі №      НОМЕР_1 , двигун №   НОМЕР_2 у період з         15 листопада 2015 року до 15 жовтня 2018 року. 
		Ця обставина сторонами визнається та в силу частини першої статті 82 ЦПК України не потребує доведення.
		Позивач обґрунтовано пред`явив позов про стягнення з відповідача грошових коштів, які є платою за користування без достатньої правової підстави автомобілем за період з 15 листопада 2015 року до 15 жовтня 2018 року, оскільки укладений між сторонами договір про фінансовий лізинг є нікчемним. 
		Апеляційним судом правильно установлено, що належних та достовірних доказів на підтвердження розрахунку суми коштів, яка підлягала до стягнення з відповідача на користь позивача у зв`язку із безпідставним користуванням автомобілем (який був предметом нікчемного правочину) у відповідний період часу, ТОВ «Порше Лізинг Україна» не було надано. Позивачем клопотань та заяв про витребування таких доказів (у тому числі, призначення експертизи, отримання висновку спеціаліста) не було заявлено до судів першої та/або апеляційної інстанцій.
		Розрахунок ціни позову в сумі 875 037,69 грн з посиланням на умови договору фінансового лізингу правильно визнані апеляційним судом безпідставними, оскільки цей правочин є нікчемним, не створює жодних юридичних наслідків для сторін, а тому його зміст та умови не можна брати до уваги.
		Відповідно до Звіту про огляд цінових тенденцій на орендні ставки на транспортний засіб Volkswagen Passat B7 Premium Plus  2013 року випуску, що були на 2015-2018 роки, складений ТОВ «Гео Фінанс Груп», ймовірна вартість оренди автомобіля Volkswagen Passat B7 Premium Plus 2013 року випуску, номер кузова   НОМЕР_1 , за період з 15 листопада 2015 року до 15 жовтня 2018 року могла складати 29 353 доларів США, що станом на дату дослідження (09 квітня 2021 року) дорівнює 821 493,61 грн.
		Апеляційний суд правомірно відхилив цей доказ як неналежний, недостовірний та недостатній на підтвердження суми коштів в якості орендної плати, яка підлягала сплаті позивачу відповідачем, оскільки у цьому документі міститься пряме припущення про розмір відповідної суми, що суперечить вимогам частини шостої статті 81 ЦПК України (доказ, який містить припущення, не може братися до уваги судом).
		Диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України).
		Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
		За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
		Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
		Тож, слід зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
		У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Суд апеляційної інстанції розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» з підстав недоведеності розміру коштів, які підлягають стягненню на користь позивача.
		Щодо відхилення доводів касаційної скаргиТОВ «Порше Лізинг Україна»
		Аргументи скарги ТОВ «Порше Лізинг Україна» про неврахування судами висновків при розгляді справ у подібних спірних правовідносинах, які були викладені у постановах Верховного Суду: від 17 червня 2020 року у справі     № 686/17959/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 750/11600/16-ц, від    16 березня 2020 року у справі № 755/14119/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 243/9993/17, від 04 червня 2020 року у справі № 290/815/17, від        10 жовтня 2018 року у справі № 755/14931/16-ц є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		У справі № 686/17959/16-ц Верховний Суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» про застосування наслідків недійсного правочину та стягнення коштів, зазначив, що суди дійшли помилкових висновків про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки відшкодування втраченої вартості об`єкту лізингу у зв`язку з його експлуатацією відповідачем не є тотожним відшкодуванню вартості його використання (оренди) та не узгоджується з положеннями частини першої статті 216 ЦК України щодо застосування реституції, на яку посилається позивач як на правову підставу позову. Верховний Суд зазначив про те, що такий спосіб застосування наслідків недійсності правочину як обчислення позивачем різниці вартості автомобіля шляхом переведення вартості автомобіля з гривні на долари США станом на час його передачі відповідачу та із доларів на гривню станом на час отримання автомобіля від відповідача, з урахуванням коливання курсу іноземної валюти не передбачено нормами чинного законодавства. ТОВ «Порше Лізинг Україна» не позбавлено можливості звернутися до суду з відповідним позовом щодо покладення на лізингоодержувача обов`язку по сплаті коштів за користування предметом лізингу та доводити під час розгляду справи підстави для їх задоволення, в тому числі розмір коштів, які мав заплатити відповідач за весь час користування предметом лізингу. 
		 
		У справі № 750/11600/16-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» про стягнення з відповідача коштів у розмірі 257 762,52 грн на відшкодування вартості транспортного засобу зазначив, що зустрічні позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» стосувалися відшкодування різниці між вартістю нового автомобіля, який отримував відповідач та дійсною вартістю цього транспортного засобу на момент відшкодування, після його тривалого використання. Суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог у зв`язку із їх недоведеністю та безпідставністю.
		У справі № 755/14119/16-ц Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду вказав, що судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що зустрічні позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» про стягнення грошових коштів з відповідача стосувалися відшкодування різниці між вартістю нового автомобіля, який отримував відповідач та дійсною вартістю цього транспортного засобу на момент відшкодування, після його тривалого використання. У задоволенні зазначених вимог зустрічного позову судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено в силу їх недоведеності і безпідставності, з урахуванням обставин і підстав, на які посилався позивач у контексті цієї справи.
		У справі № 290/815/17 Верховний Суд, залишаючи у силі рішення судів, вказав, що заявлені у цій справі позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» про стягнення коштів з відповідача стосувалися відшкодування різниці між вартістю нового автомобіля, який отримував відповідач та дійсною вартістю цього транспортного засобу на момент відшкодування, після його використання. У задоволенні вказаних вимог судами обґрунтовано відмовлено в силу їх недоведеності і безпідставності, з урахуванням обставин і підстав, на які посилався позивач у цій справі та дотриманням принципу диспозитивності цивільного процесу. 
		У справі № 243/9993/17 Верховний Суд, погоджуючись із висновками апеляційного суду та залишаючи без змін його рішення вказав, що у цій справі позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» про стягнення грошових коштів з відповідача стосуються відшкодування різниці між вартістю нового автомобіля, який отримував відповідач та дійсною вартістю цього транспортного засобу на момент відшкодування, після його використання. У задоволенні зазначених вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено в силу їх недоведеності і безпідставності, з урахуванням обставин і підстав, на які посилався позивач у рамках цієї справи.
		У справі № 755/14931/16-ц та у справі, яка переглядається, спірні правовідносини не є подібними. Зокрема, у наведеній справі, на відміну від справи, яка переглядається, предметом спору є визнання недійсним договору фінансового лізингу з тих підстав, що: умови спірного договору не базуються на засадах добросовісності, розумності та справедливості; цей договір не посвідчено нотаріально; відсутні дані про наявність у ТОВ «Порше Лізинг Україна» ліцензії про право на провадження зазначеного виду господарської діяльності.
		Натомість, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» з підстав їх недоведеності щодо розміру коштів, які слід стягнути з відповідача, надавши докази, які за змістом були лише припущеннями, а не з підстав необґрунтованості позовних вимог позивача по суті.
		Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмети позовів та встановлені фактичні обставини на підставі наданих доказів.
		Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи                    невчиненням нею процесуальних дій.
		Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 
		Позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, не скористався своїм право на заявлення клопотання про призначення відповідної експертизи для визначення розміру коштів, які було б доцільно стягнути з відповідача, з метою доведення своїх позовних вимог достатніми доказами та уникнення доказування на підставі припущень.
		Ураховуючи предмет та підстави позову у цій справі, у апеляційного суду був відсутній обов`язок призначення відповідної експертизи за відсутності при цьому клопотання від сторони (позивача) у справі.
		Отже, безпідставні доводи касаційної скарги в частині того, що апеляційний суд помилково не призначив відповідну експертизу у справі та не встановив належним чином всі обставини справи (зокрема, розмір коштів, які б слід стягнути з відповідача на користь позивача за безпідставне користування майном).
		Колегія суддів також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не встановив обставини у справі, не надав належної оцінки доказам, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
		Проаналізувавши зміст постанови суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення                в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, оскаржуване судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.
		Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
		Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судові рішення в цій справі.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		У статті 410 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		Щодо судових витрат    
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська  Судді:В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко   С. Ю. Мартєв   В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...