Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/8259/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 14.07.2022. Зареєстровано: 29.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 31.08.2022.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		місто Київ
		 
		14 липня 2022 року                                                                                   справа №640/8259/21
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доТериторіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ТУ ДБР у м. Києві)про1)  визнання протиправним та скасування наказу в.о. Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Києві Терлецького С.В. №70-о/с від 26 лютого 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, 01 березня 2021 року згідно пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»;  2)  поновлення ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) ТУ ДБР у м. Києві, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначний посаді в цьому (або іншому) державному органі;  3)  стягнення з ТУ ДБР у м. Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу;  4)  стягнення з ТУ ДБР у м. Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20  000,00 грн.В С Т А Н О В И В:
		Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, зазначаючи про протиправність оскаржуваного наказу, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що відповідач не запропонував іншої посади, що свідчить про невиконання обов`язку з працевлаштування; спірний наказ підписаний не уповноваженою особою; у ТУ ДБР фактично не відбулось реорганізації та скорочення чисельності або штату працівників; протиправними діями відповідача, позивачу спричинена моральна шкода, оскільки порушено звичний уклад життя, незаконне звільнення позбавило стабільного доходу, фінансової стабільності та впевненості у побуті.
		Ухвалою від 01 квітня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв адміністративну справу до розгляду, відкрив провадження в адміністративній справі №640/12442/21 та призначив підготовче засідання.
		Ухвалою від 23 травня 2022 року Окружний адміністративний суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.
		 
		 
		Відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що оскаржуваний наказ прийнято правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, посилаючись, зокрема, на те, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань» не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом; при виведенні скороченої посади із штатного розпису органу або підприємства будь-якої форми власності відбувається звільнення працівника; будь-яких обмежень по компетенції в.о. директора щодо його повноважень не встановлено, а тому оскаржуваний наказ підписаний уповноваженою особою.
		Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
		Наказом ТУ ДБР у м. Києві від 26 лютого 2021 року №70-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до пунктів другого та п`ятого частини третьої статті 13 України «Про Державне бюро розслідувань», частини четвертої статті 87 України «Про державну службу», наказів ДБР від 15 жовтня 2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» від 20 жовтня 2020 року №196 дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державної розслідувань, розташованого у місті Києві», від 30 грудня 2020 року №303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві від 20 жовтня 2020 року №155 «Про попередження працівників», від 15 січня 2021 року №3 «Про внесення змін до наказу ТУ ДБР у м. Києві від 20 жовтня 2020 року №155», ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, 01 березня 2021 року згідно пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
		Підставою прийняття наказу вказано попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 25 січня 2021 року №11-1327/12-21.
		Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
		Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
		Статтею 1 Закону України «Про державну службу» (далі по тексту - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2)  забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3)  забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
		Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
		Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця (частина перша статті 3 Закону України «Про державну службу»).
		Частинами другою, третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
		Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 871 цього Закону).
		Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, скорочення чисельності або штату працівників.
		Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 Кодексу законів про працю України).
		При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частини друга, третя статті 492 Кодексу законів про працю України).
		Відповідно до частини п`ятої статті 40 Кодексу законів про працю України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
		Отже, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України частин другої, третьої статті 492 Кодексу законів про працю України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
		За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
		Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме Законом України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.
		Згідно з частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
		Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: « 3.  Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».
		При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
		За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року №86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.
		Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону України «Про державну службу».
		Правову позицію аналогічного змісту викладено у постанову Верховного Суду від 28  липня 2021 року у справі №640/11024/20.
		Вирішуючи даний спір по суті, суду необхідно з`ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
		Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань».
		Згідно статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції, чинній на момент прийняття позивача на службу) Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 2016 року №127 утворено Державне бюро розслідувань, як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
		 
		 
		 
		27 грудня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» №305-IX, яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», якою, у новій редакції передбачено, що Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
		Тобто з 27 грудня 2019 року відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань, з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
		Наказом Державного бюро розслідувань від 05 листопада 2019 року №308 затверджено організаційні структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.
		Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань як державний правоохоронний орган є правонаступником прав та обов`язків Державного бюро розслідувань як центрального органу виконавчої влади.
		Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
		Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
		Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань» затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
		Так, наказом від 06 лютого 2020 року №14ДСК, затверджено та введено в дію з 01 січня 2020 року штатний розпис Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, на 2020 рік.
		Наказом Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затверджено структуру, зокрема, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, штатною чисельністю 152 штатних одиниці; визнано таким, що втратив чинність наказ Державного бюро розслідувань від 05 листопада 2019 року №308 «Про затвердження організаційної структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань».
		Згідно з наказом Виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №196дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві», з 01 лютого 2021  року скорочується посада слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
		30 грудня 2020 року Державним бюро розслідувань прийнято наказ №303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань», яким затверджено зміни до наказів ДБР, зокрема, пунктом 1 передбачено, у пункті 4 наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року №196дск словосполучення «з 01 лютого 2021 року» замінити на словосполучення «з 01 березня 2021 року». 
		Статтею 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
		Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. 
		На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.
		Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
		Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань.
		Статтею 143 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».
		Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.
		Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.
		Таким чином, внаслідок реалізації приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» та Указу Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 фактично відбулась заміна структури Державного бюро розслідування шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.
		Тобто з 27 грудня 2019 року до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
		Визначення структури та штатної чисельності територіальних органів Державного бюро розслідувань, переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, керівником Державного бюро розслідувань прямо передбачено в пунктах 4, 5 частини першої та частиною другою статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
		Як встановлено вище, внаслідок реалізації наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №196дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві» посада слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві виведена зі штатного розпису територіального управління.
		За викладених обставин, у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, а тому доводи позивача про відсутність фактичного скорочення посади державної служби, яку він обіймав, є необґрунтованими.
		Суд також зазначає, що про наступне вивільнення, позивача попереджено 25 січня 2021  року, що підтверджується його особистим підписом на попередженні від 25 січня 2021 року №11-1327/12-21, що відповідає вимогам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.
		Доводи позивача про те, що при попередженні про наступне вивільнення та в подальшому до звільнення, йому не запропоновано жодної посади, також не приймаються до уваги, оскільки у чинному штатному розписі відповідача відсутні посади державної служби обсяг та перелік функціональних завдань та обов`язків, за якими є рівнозначними з посадою слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, яку займав позивач.
		Крім того, як встановив суд вище, в силу частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.
		Щодо посилань позивача на те, що оскаржуваний наказ підписаний не уповноваженою особою, суд звертає увагу на таке.
		За визначенням статті 2 Закону України «Про державну службу», керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.
		До повноважень директора Територіального управління Державного бюро розслідувань належить, зокрема, звільнення з посад працівників відповідного територіального управління (пункт 2 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).
		У разі відсутності керівника підрозділу центрального апарату (директора територіального управління) Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов`язки виконує заступник, а за наявності двох заступників - найстарший за віком заступник (частина п`ята статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).
		З огляду на викладене, директор Територіального управління Державного бюро розслідувань є найвищою посадовою особою у відповідному територіальному управлінні, яку законом уповноважено, зокрема, звільняти з посад працівників цього управління, крім тих, яких призначає директор Державного бюро розслідувань.
		Згідно з витягом з наказу Державного бюро розслідувань від 25 лютого 2021 року №81-ос/дск, тимчасове виконання обов`язків за невакантною посадою директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві покладено на полковника Державного бюро розслідувань Терлецького Є.В. , заступника директора з 26   лютого 2021 року на період щорічної основної відпустки за 2020 рік директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві Кермана Д.Ю.
		Підставою для прийняття цього наказу зазначено, зокрема, рапорт заступника директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві Олефіренка Р.Ю. від 24 лютого 2021 року.
		Відповідач зазначає, що Олефіренко Р.Ю. вказаним рапортом повідомив про можливий реальний конфлікт інтересів під час звільнення з посад державної служби працівників слідчих відділів, у зв`язку із чим прийнято рішення про покладення відповідних обов`язків на Терлецького Є.В . 
		За вказаних обставин, оскаржуваний наказ підписаний уповноваженою особою суб`єкта призначення.
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що наказ від 26 лютого 2021 року №70-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідач прийняв правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, а тому підстави для його скасування відсутні.
		Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідних.
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач довів правомірність прийняття спірного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову повністю.
		 
		Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
		Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві (01133, м.  Київ, бульвар Лесі Українки, 26).
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                               В.А. Кузьменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...