Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 751/2961/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Воєнні злочини.
Надіслано судом: 31.08.2022. Зареєстровано: 31.08.2022. Забезпечено надання загального доступу: 01.09.2022.
Дата набрання законної сили: 01.10.2022
Номер судового провадження: 1-кп/751/196/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022270000000059

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		            Справа№751/2961/22 
		Провадження №1-кп/751/196/22 
		 
		В и р о к
		І м е н е м У к р а ї н и
		 
		   31 серпня 2022 року                         місто Чернігів
		Новозаводський районний суд міста Чернігова
		в складі: 
		головуючого судді         ОСОБА_1  
		при секретарях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		номер кримінального провадження  22022270000000059, внесеного 10.08.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань про обвинувачення: 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Абай, Устьканського (Коксинського) району, Республіки Алтай, Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, військовослужбовець Збройних Сил Російської Федерації, який проходить службу у військовій частині НОМЕР_1  НОМЕР_2 окремої гвардійської мотострілецької бригади, раніше не судимого, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України,
		 
		за участю : 
		прокурора  ОСОБА_5 
		потерпілого  ОСОБА_6 
		обвинуваченого  ОСОБА_4 та його захисника  ОСОБА_7 
		перекладача  ОСОБА_8 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні зазначене кримінальне провадження, 
		 в с т а н о в и в:
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року. До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній Території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
		Згідно із пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно із принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином, згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим), м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		У відповідності до статті 33 Конвенції про захист цивільного населення від 12.08.1949 року, яку ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 03 липня 1954 року, статей 28 та 47 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до Конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 року, яка набрала чинності для України 24 серпня 1991 року, пограбування забороняються, мародерство у місті чи місцевості, навіть у випадку, якщо його взяли штурмом, забороняється. Мародерство офіційно забороняється. Відповідно до статті 4 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року, який ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 18 серпня 1989 року, застосування Конвенцій (995 151, 995_152, 995_153, 995_154) і цього Протоколу, а також укладання угод, передбачених цими документами, не торкаються правового статусу сторін, що перебувають у конфлікті. Ні окупація якої-небудь території, ні застосування Конвенцій і цього Протоколу не торкаються правового статусу цієї території.
		Статтею 6 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською PCP до проголошення незалежності України.
		Упродовж 2013 року, у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб із числа керівництва Збройних Сил Російської Федерації, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і Збройних Сил Російської Федерації як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
		Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та Збройних Сил Російської Федерації вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
		При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
		З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території Російської Федерації службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб Збройних Сил Російської Федерації, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово- політичних цілей Російської Федерації, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		Враховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та Збройних Сил Російської Федерації, серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації, це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ Збройних Сил Російської Федерації, поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
		Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян Російської Федерації та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації .
		Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів Збройних Сил Російської Федерації .
		У подальшому військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації 
		здійснено захоплення будівель центральних органів влади АР Крим та встановлено контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для Російської Федерації рішень. Крім того здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, військових частин Збройних Сил України, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
		Відтак всупереч міжнародному правопорядку, з нехтуванням державного суверенітету та територіальної цілісності України, починаючи з 20 лютого 2014 року, представниками влади Російської Федерації і службовими особами Збройних Сил Російської Федерації розпочато збройне вторгнення регулярних військ Російської Федерації на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, та військової окупації території АР Крим і м. Севастополя.
		Також представниками влади і Збройних Сил Російської Федерації вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території України.
		Так, вказаними особами у березні - квітні 2014 року організовувалися та проводилися антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях з метою поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та Збройних Сил Російської Федерації вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, створювали враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
		Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та Збройних Сил Російської Федерації , 07 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування, які функціонують і по теперішній час.
		Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та Збройних Сил Російської Федерації .
		Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
		Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», і регулярні збройні формування Російської Федерації та військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади Російської Федерації під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
		Оскільки окупація АР Крим і м. Севастополя, частини Донецької і Луганської областей України не принесла бажаних результатів щодо встановлення впливу над політичними та економічними процесами в Україні, відмови від співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, та відмови від євроінтеграційного курсу розвитку країни, вищим політичним і військовим керівництвом Російської Федерації вирішено перейти до наступного етапу збройної агресії проти України, розв`язаної ще з лютого 2014 року, а саме до повномасштабного вторгнення на територію України із застосуванням Збройних Сил Російської Федерації та інших воєнізованих формувань Російської Федерації .
		З листопада 2021 року представники влади та Збройних Сил Російської Федерації , з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів Збройних Сил та інших військових формувань Російської Федерації до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10 лютого 2022 року.
		15 лютого 2022 року Державна дума Російської Федерації звернулася до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».
		18 лютого 2022 року керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.
		19 лютого 2022 року вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
		21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.
		У цей же день, Президент Російської Федерації скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.
		Службові особи з числа вищого керівництва Російської Федерації , які входять до складу Ради безпеки Російської Федерації , публічно підтримали звернення Державної думи Російської Федерації та заявили про необхідність визнання Президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».
		Цього ж дня Президент Російської Федерації підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.
		21 лютого 2022 року Президент Російської Федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації Російської Федерації .
		У цей же день Президент Російської Федерацію, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації Російської Федерації звернення про використання Збройних Сил Російської Федерації за межами Російської Федерації , яке було задоволено.
		21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.
		21 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні.
		У подальшому цього ж дня Збройними Силами Російської Федерації , які діяли за наказом керівництва Російської Федерації і Збройних Сил Російської Федерації , віроломно здійснено пуски крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам Збройних Сил України та цивільним об`єктам, а також підрозділами Збройних Сил та інших військових формувань Російської Федерації здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		У період із 5 години 24 лютого 2022 року та щонайменше до 24 березня 2022 року (включно) підрозділи Збройних Сил та інших військових формувань Російської Федерації здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі та поранення понад 2 тисяч цивільних осіб, у тому числі жінок і дітей, знищення та пошкодження сотень цивільних об`єктів.
		До зазначеної злочинної діяльності співучасники злочину залучили військовослужбовця Збройних Сил Російської Федерації сержанта ОСОБА_4 , який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 - НОМЕР_3 окремої гвардійської мотострілецької бригади у складі НОМЕР_4 загальновійськової армії РФ, яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , на посаді командира танка.
		На ОСОБА_4 співучасниками злочину з числа військового командування покладено обов`язки щодо безпосереднього ведення бойових дій, а саме здійснення, із застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння, вогневого ураження військових цілей та об`єктів цивільної інфраструктури, які завідомо не є військовими цілями, на території України. Останній, усвідомлюючи тяжкі наслідки своїх дій, у тому числі у вигляді загибелі та поранення цивільних осіб, погодився їх виконувати.
		При цьому, ОСОБА_4 , в порушення норм міжнародного гуманітарного права, зокрема положеннями Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року та додатковими протоколами до них, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб із іншими невстановленими на цей час військовослужбовцями ЗС РФ, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, розуміючи, що він порушує вимоги міжнародного гуманітарного права, а саме статті 51 та 52 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року, з мотивів безумовного виконання отриманих бойових наказів військового керівництва та з метою вчинення нападів на цивільне населення та напади невибіркового характеру, 24.02.2022, в ході повномасштабного збройного наступу ЗС РФ на територію України, перебуваючи у складі танкового екіпажу, рухаючись у колони танків та БМП, перетнув державний кордон України з боку Республіки Білорусь та направився у бік м. Чернігів.
		ОСОБА_4 , 01.03.2022 року, в денну пору доби (більш точний час органом досудового розслідування не встановлений), знаходячись у дворі приватного господарства, за адресою: АДРЕСА_3 , розуміючи, що він порушує вимоги міжнародного гуманітарного права, а саме статті 33 Конвенції про захист цивільного населення від 12.08.1949, ст.ст. 28 та 47 Конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, ст. 4 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 08.06.1977, з метою протиправного заволодіння чужим майном, діючи з прямим умислом і корисливим мотивом, відкрито, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, а саме: погрожуючи вогнепальною зброєю, ОСОБА_4 висловив потерпілому громадянину України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вимогу зняти із себе золоті вироби та передати йому. У свою чергу потерпілий ОСОБА_6 , реально сприймаючи погрозу для свого життя та здоров`я, виконуючи вимогу обвинуваченого ОСОБА_4 , зняв із себе золотий шийний ланцюжок на якому знаходився золотий хрестик та передав їх останньому. У результаті чого ОСОБА_4 заволодів золотими виробами, що не виправдане воєнною необхідністю, чим вчинив порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Своїми діями, що виразились у порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 438 КК України.
		У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у висунутому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК визнав повністю, не оспорює обставини справи, викладені в обвинувальному акті. Показав, що проходив службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1  НОМЕР_2 окремої гвардійської мотострілецької бригади, на посаді командира танку. Коли підбили його танк, він деякий час не міг прийти до тями, нічого не пам`ятав, поряд нікого не було. Покинувши танк, пішов через лісосмугу, не знав куди йти, пішов вздовж залізної дороги, а потім звернув на дачне селище. Зайшов у будинок, в якому нікого не було, знайшов та вдягнув теплі носки. Після чого повернувся до свого танку, забрав автомат та рюкзак і направився у с. Халявин. У центрі села зустрів російських військових із іншого взводу. Під час спілкування підійшов один із командирів, сказав йому та ще одному підлеглому, щоб знайшли генератор. Вони відправилися шукати генератор. В одному із дворів почули звук мотору. Коли зайшли у двір, побачили хлопця років НОМЕР_5 , у якого запитали що працює. Побачивши генератор, сказали що його заберуть. У хлопця побачив на шиї золотий ланцюжок із хрестиком, сказав, щоб він його зняв і віддав йому. Оскільки останній відмовлявся віддати, він зняв автомат і перезарядив його, після чого потерпілий віддав йому свої речі. Ланцюжок із хрестиком поклав у кишеню своєї куртки. Після чого, разом з іншим військовим забрали генератор і пішли у центр села. Так як було дуже холодно, не мав теплого одягу, вирішив піти до когось та попросити одяг. Йшов прямо по вулиці, у напрямку Чернігова. На околоці села, із двору вийшов чоловік, який спитав «Хто він такий? Куди йде?». На що він йому відповів, що не збирається відповідати. У цей момент він почув «Руки вгору» і побачив що із-за спини чоловіка з`явилися два чоловіки у формі Збройних Сил України. Після чого його скрутили, забрали автомат, привели у будинок. А ввечері відвезли у місто Чернігів. 
		У вчиненому кається, соромно за те, що вчинив злочин, запевняє, що він хотів потерпілого налякати, ніколи б не стріляв у нього. Просить вибачення у потерпілого. 
		Потерпілий ОСОБА_6 показав, що з моменту як почалася військова агресія Російської Федерації він разом із сім`єю виїхав у с. Халявин, Чернігівського району Чернігівської області, у батьківську хату. 28.02.2022 року прокинувся від звуків техніки. У вікно побачив, що по городу проїжджали БМБ, на яких сиділи військові із зброєю, у яких були пов`язки червоного кольору на руках та ногах, нижче коліна. На техніці були намальовані круги білого кольору та букви «V». 01.03.2022 року до нього у двір зайшло двоє російських військових, розпитували хто проживає, чи немає українських військових. Почувши стукіт генератора, один із військових запитав що це, а коли він відповів що генератор, військовий сказав що у них немає світла, треба генератор. Він сказав, що не віддасть генератор, потрібен для його сім`ї. Після цього, один із солдатів підійшов до нього, спитав чи є у нього гроші та золото. Він сказав, що немає, але російський солдат помітив у нього на шиї золотий ланцюжок, наказав його зняти та віддати. Коли він заперечив, сказав що це подарунок дружини, має для нього цінність, російський військовий зняв із плеча автомат, перезарядив та направив на нього. Після цього він зняв ланцюжок з хрестиком та віддав військовому, який поклав його у внутрішню кишеню куртки. Від ланцюжка із хрестиком у нього зберігся товарний ярлик. Також, вони забрали із собою генератор. При цьому, він побачив на рюкзаку у російського військового шеврон із прізвищем ОСОБА_9 . Потім він його впізнав за фотознімками. Речі йому повернуті не були, та завдана шкода не відшкодована.
		Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні показав, що він як понятий приймав участь при впізнанні за фотознімками. Крім нього понятим ще був ОСОБА_11 . Потерпілий ОСОБА_6 на знімку впізнав чоловіка, який як російський військовий, у с. Халявин, приходив до нього у двір, вимагав віддати золотий ланцюжок із хрестиком, зняв із плеча автомат, перезарядив та направив на нього. Всі учасники слідчої дії протокол підписали, зауважень до протоколу не було. 
		Крім показань обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України, його вина підтверджується показами потерпілого, свідка, які є джерелами доказів, іншими доказами, передбаченими ч. 2 ст. 84 КПК України, які досліджені у судовому засіданні: 
		- заявою ОСОБА_6 про залучення до провадження як потерпілого, в якій він зазначив, що 01.03.2022 року в с. Халявин Чернігівського району, Чернігівської області військовослужбовець ЗС РФ із погрозою застосування вогнепальної зброї заволодів його золотим ланцюжком та хрестиком (а.п. 66);
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.05.2022 року та фототаблиці до нього, згідно якого потерпілий ОСОБА_6 на фото № 2 впізнав військовослужбовця зс рф, на рюкзаку якого була бірка з наліпкою та прізвищем « ОСОБА_12 », який 01.03.2022 року погрожуючи автоматом, заволодів його золотим ланцюжком та хрестиком. Згідно із довідкою до протоколу, на фотознімку № 2 зображений військовополонений Збройних Сил Російської Федерації ОСОБА_4 (а.с.68-70);
		- висновком експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи № 1122/22-24 від 19.07.2022 року, згідно якого ринкова вартість шийного ланцюжка, виготовленого з металу на основі золота 585 проби, розміром 55, вагою 7,35 г, плетіння  «бісмарк», з урахуванням зносу станом на 01.03.2022 року, складає 19089 грн 30 коп. Ринкова вартість хрестика, виготовленого з металу на основі золота 585 проби, вагою 2,70 г, у вигляді двох накладок хрестоподібної форми та третьої накладки у вигляді розп`яття Ісуса Христа, з урахуванням зносу станом на 01.03.2022 року, складає 6362 грн 15 коп (а.с.75-77)
		- протоколом слідчого експерименту з участю підозрюваного ОСОБА_4 та відеозаписом до нього, при перегляді якого підозрюваний розповів та показав при яких обставинах він заволодів речами потерпілого (а.с.93) 
		Надані суду докази відповідно до вимог ст. 94 КПК України оцінюються з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідно процесуального рішення. 
		Дослідивши письмові документи, судом не виявлено порушень норм КПК України, які відповідно до статей 86, 87 КПК України тягнуть за собою недопустимість доказів.
		Підстав не довіряти показанням потерпілого у суду немає, оскільки вони узгоджується із показами самого обвинуваченого, та іншими дослідженими судом доказами.
		Дії обвинуваченого ОСОБА_4 органом досудового розслідування вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 438 КК України, як порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. 
		Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання особі у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Згідно із ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. 
		Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує, що обвинувачений вчинив особливо тяжке кримінальне правопорушення, проти миру та міжнародного правопорядку у сфері війни, не відшкодував завдану злочином шкоду потерпілому.
		Також, суд враховує особу обвинуваченого, який проходить службу у Збройних Силах Російської Федерації за контрактом, та брав участь у збройному нападі на територію України. Також суд враховує молодий вік обвинуваченого, з його слів має власну сім`ю, неповнолітніх дітей. 
		Обставинами, що пом`якшують покарання є: визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. 
		Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшуть покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_4  необхідним та достатнім покаранням для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень буде покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 438 КК України, у виді позбавлення волі.
		Призначене обвинуваченому покарання буде відповідати принципу справедливості покарання і відповідати його меті  виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
		Речові докази та цивільний позов у кримінальному провадженні відсутні. 
		Процесуальні витрати у кримінальному провадженні, пов`язані із залученням експерта на суму 755 грн 08 коп підлягають стягненню із обвинуваченого ОСОБА_4  на користь держави. 
		На підставі викладеного, керуючись статтями 50, 65-67, 438 КК України, статтями 2, 94, 368-371, 373-376, 395 КПК України, суд
		 
		                        Ухвалив: 
		 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, та призначити йому покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі.
		Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_4 рахувати з моменту затримання. 
		Стягнути із ОСОБА_4  на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта, у сумі 755 гривень 08 копійок.
		Вирок суду може бути оскаржений до Чернігівського апеляційного суду через Новозаводський районний суд міста Чернігова протягом тридцяти днів з дня його проголошення, для обвинуваченого строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії судового рішення. 
		Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
		 
		   Суддя                                ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...