Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/3165/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері.
Надіслано для оприлюднення: 01.09.2022. Зареєстровано: 02.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 06.09.2022.
Дата набрання законної сили: 01.09.2022
Номер судового провадження: К/990/16880/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 вересня 2022 року 
		м. Київ
		справа № 640/3165/22
		адміністративне провадження № К/990/16880/22  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Київської міської державної адміністрації, Департаменту міського благоустрою Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київблагоустрій» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 
		про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди
		за касаційною скаргою ОСОБА_1  
		на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Кармазіна О.А. від 31 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Єгорової Н.М., Федотова І.В., Чаку Є.В. від 13 червня 2022 року,
		В С Т А Н О В И В:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1. У січні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської міської держаної адміністрації (далі - КМДА, відповідач 1), Департаменту міського благоустрою Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент благоустрою, відповідач 2), Комунального підприємства «Київблагоустрій» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КП «Київблагоустрій», відповідач 3), в якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність відповідачів;
		- зобов`язати Департамент благоустрою та КП «Київблагоустрій» невідкладно здійснити демонтаж воріт, що перекрили в`їзд на АДРЕСА_1 ;
		- стягнути солідарно із КМДА, Департаменту благоустрою та КП «Київблагоустрій» на користь ОСОБА_1 1 000 000,00 грн у якості відшкодування завданої моральної шкоди.
		2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що йому на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_2 , де він проживає зі своєю сім`єю. У зв`язку з тим, що у період із 10 липня 2020 року по 19 липня 2020 року невідомі особи встановили на в`їзді на АДРЕСА_1 металеві ворота, які повністю перегородили дорогу та унеможливили проїзд до будинку позивача, він та інші мешканці вулиці звернулися зі скаргами до Департаменту благоустрою та КМДА, проте відповідачі лише частково демонтували встановлені ворота, що спричинило, на думку позивача, їх протиправну бездіяльність та порушило права позивача на вільне пересування. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.
		4. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суди виходили з того, що звернення позивача до адміністративного суду з цим позовом обумовлено порушенням, на його думку, цивільних прав з боку відповідачів, зокрема щодо перешкоджання реалізації правам позивача та членам його сім`ї щодо вільного пересування, на що він прямо посилається у позові. На цій підставі, суди дійшли висновку, що цей спір є приватноправовим, а його вирішення знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		5. Не погоджуючись з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2022 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		6. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування положень статей 2, 4, 19, 7, 170 КАС України, у зв`язку із чим невірно визначилися із характером спірних правовідносин, що виникли на підставі статей 10, 12, 13, 34, 39 та 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», та необґрунтовано відмовили у відкритті провадження в адміністративній справі. 
		7. Скаржник вказує, що такі висновки судів попередніх інстанцій не узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 914/1092/18, про те, що спори щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою (зокрема, відновлення благоустрою шляхом демонтажу елементів благоустрою) є публічно-правовими й мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
		8. Від представників відповідачів надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки, як вбачається зі змісту позовної заяви та мотивів звернення до суду, спірні відносини стосуються порушення цивільних прав позивача, а тому спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства. 
		9. З огляду на зазначене, відповідачі просять залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		10. Касаційну скаргу подано до суду 4 липня 2022 року.
		11. Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 640/3165/22, витребувано адміністративну справу та встановлено строк для подання сторонами відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
		12. Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		13. Судами попередніх інстанцій встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_2 , де позивач проживає зі своєю сім`єю.
		14. У період із 10 липня 2020 року по 19 липня 2020 року невідомі особи встановили на в`їзді на АДРЕСА_1 металеві ворота, які повністю перегородили дорогу та унеможливили проїзд до будинку позивача.
		15. За скаргами позивача та інших мешканців вулиці Садова протиправно встановлені ворота були частково демонтовані 4 листопада 2020 року КП «Київблагоустрій» шляхом демонтажу розсувної частини воріт із залишенням всіх інших елементів. Це підтверджується заявою позивача від 10 липня 2020 року до Департаменту благоустрою, скаргою позивача від 21 липня 2020 року до КМДА та Дарницької РДА у м. Києві, приписом від 22 липня 2020 року № 06/42, листами Дарницької РДА у м. Києві від 24 липня 2020 року, від 19 серпня 2020 року, приписом від 11 серпня 2020 року № 2019551, скаргою позивача до КМДА від 26 травня 2020 року, скаргою позивача до Департаменту благоустрою від 26 серпня 2020 року, листами Департаменту благоустрою від 4 вересня 2020 року, від 11 вересня 2020 року, від 25 вересня 2020 року, скаргами позивача до КМДА від 21 жовтня 2020 року, листом Департаменту благоустрою від 9 жовтня 2020 року, листом Дарницької РДА у м. Києві від 2 листопада 2020 року.
		16. Доручення Департаменту благоустрою від 17 вересня 2020 року № 064-5086, про яке йшлось у його листах позивачу від 29 вересня 2020 року та 9 жовтня 2020 року, не було виконане КП «Київблагоустрій» у повному обсязі.
		17. Позивач зазначає, що 9 травня 2021 року АДРЕСА_1 була знову перекрита такими ж металевими воротами на тому ж самому місці і на ті ж самі механізми, що і раніше, що знову унеможливило проїзд дорогою.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		19. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		20. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		21. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		22. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2022 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими, з огляду на наступне.
		23. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування положень статей 2, 4, 19, 170 КАС України, оскільки не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 914/1092/18, у зв`язку із чим невірно визначили характер спірних правовідносин та дійшли необґрунтованого висновку про їх приватно-правовий характер.
		24. Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, виходили з того, що ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що ворота на в`їзді на АДРЕСА_1 грубо порушують його право на свободу пересування і, на думку позивача, відповідачі зобов`язані були за зверненнями позивача вжити заходів до негайного поновлення такого особистого немайнового права.
		25. Крім того, суди врахували, що позивач у позовній заяві наголосив, що у всіх своїх зверненнях до відповідачів вказував на те, що ворота створюють небезпеку для життя і здоров`я його та членів його сім`ї, інших мешканців АДРЕСА_1 , а також порушують його конституційній права, у тому числі, немайнові.
		26. Враховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а його належить розглядати у порядку цивільного судочинства на підставі статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), статей 269, 271, 273 та 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		27. Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне. 
		28. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		29. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		30. На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.
		31. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
		32. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
		33. Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної особи на ефективний судовий захист. При цьому адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.
		34. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постанові від 1 лютого 2022 року у справі № 640/18584/20.
		35. У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
		36. Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
		37. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур). При цьому, що суд, який розглядає справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
		38. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 815/7121/14 та від 13 червня 2018 року у справі № 816/421/17.
		39. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		40. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		41. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
		42. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:
		- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
		- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
		- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
		43. Отже, за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
		44. Водночас обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
		45. Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		46. При цьому єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов:
		1) однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій;
		2) спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій;
		3) перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.
		47. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		48. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		49. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		50. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		51. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		52. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 22 березня 2019 року у справі № 2040/7500/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 824/2393/15-а, від 14 листопада 2019 року у справі № 2а-11449/11/2670, від 15 січня 2020 року у справі № №813/4060/17, від 2 листопада 2021 року у справі №420/2719/20 та від 5 травня 2022 року у справі № 640/6855/19.
		53. Колегія суддів також враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18, спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв`язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін.
		54. Верховний Суд також дійшов висновку, що такий спір є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин; метою вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на належного відповідача; такий спір повинен бути реальним (результат вирішення спору безпосередньо впливатиме на ефективний захист особи або суспільного інтересу у конкретних публічно-правових відносин) та існуючим на момент звернення з позовом; законом може бути визначено спеціальний порядок вирішення публічно-правового спору або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом за умови наявності альтернативного суб`єкта з повною адміністративною процесуальною правоздатністю.
		55. У справі, що розглядається, спір виник стосовно розміщення невстановленою особою воріт на в`їзді на АДРЕСА_1 у місті Києві, внаслідок чого, як зазначив позивач у позові, грубо порушено його право на свободу пересування, а також створено загрозу для порушення немайнових прав позивача та його сім`ї, зокрема, на безпечне для життя і здоров`я довкілля. Такі ворота, за твердженням позивача, розміщені самочинно невідомою особою.
		56. Отже, позивач як мешканець будинку, розташованого по сусідству із самочинно встановленими воротами, має законний інтерес, який полягає у тому, щоб ці ворота були демонтовані, оскільки їх знаходження на невідведеному для цієї мети місці безпосередньо впливає на умови використання будинку, можливості проходу та проїзду до нього, а також встановлення цих воріт без дотримання встановленого порядку створює небезпеку для здоров`я позивача та членів його сім`ї. Відтак, колегія суддів доходить висновку, що позивач має право на захист свого законного інтересу та права.
		57. Як вбачається зі змісту позовної заяви, для захисту своїх прав позивач обрав позасудовий спосіб захисту, який передбачений частинами другою-третьою статті 17 ЦК України. 
		58. Зокрема, відповідно до положень цієї норми у випадках, встановлених   Конституцією України   та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені   Конституцією України   та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.
		59. Позасудовий порядок захисту порушених прав та законних інтересів може бути ефективним, якщо відповідні органи державної влади або місцевого самоврядування діють добросовісно, належно та відповідно до закону.
		60. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 807/62/16.
		61. Як стверджує ОСОБА_1 у позовній заяві, він звертався до КМДА зі скаргами від 26 травня 2020 року, від 21 липня 2020 року та від 21 жовтня 2020 року, до Департаменту благоустрою із заявою від 10 липня 2020 року та від 26 серпня 2020 року.
		62. За результатом розгляду цих скарг та заяв Департамент благоустрою направив позивачу листи від 4 вересня 2020 року, від 11 вересня 2020 року, від 25 вересня 2020 року, від 9 жовтня 2020 року. Крім того, Департамент благоустрою виніс припис від 22 липня 2020 року № 06/42 та доручення від 17 вересня 2020 року № 064-5086, направлене КП «Київблагоустрій».
		63. Водночас, за твердженням позивача, вказане доручення не було виконане у повному обсязі, а на місці частково демонтованих воріт з`явилися нові.
		64. Внаслідок неналежного виконання відповідачами своїх повноважень щодо здійснення контролю у сфері благоустрою, позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить визнати бездіяльність відповідачів щодо невиконання відповідних повноважень протиправною та зобов`язати належним чином виконати покладені на них повноваження. Також заявлена позовна вимога про відшкодування моральної шкоди завданої протиправною, на думку позивача, бездіяльністю відповідачів щодо здійснення контрольних повноважень у сфері благоустрою.
		65. Закон України «Про благоустрій населених пунктів» визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.
		66. Згідно зі статтею 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.
		67. Відповідно до статті 12 Закон України «Про благоустрій населених пунктів» суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
		68. Статтею 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.
		69. Частиною першою статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.
		70. Таким чином, Закон України «Про благоустрій населених пунктів» наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів.
		71. У розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів» дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - це роботи щодо відновлення об`єкту благоустрою території).
		72. З огляду на викладене вище, КМДА та її виконавчі органи, зокрема, Департамент благоустрою наділені контрольними повноваженнями та здійснюють владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймають рішення про демонтаж та вживають заходи із демонтажу елементів благоустрою.
		73. Відповідно до наведених приписів законодавства, спори щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою (зокрема, відновлення благоустрою шляхом демонтажу елементів благоустрою) є публічно-правовими й мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
		74. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 914/1092/18 та Верховним Судом у постановах від 4 березня 2021 року у справі № 1.380.2019.002437 та від 19 квітня 2022 року у справі № 360/3289/21.
		75. Водночас, у постанові від 19 квітня 2022 року у справі № 360/3289/21 за позовом військово-цивільної адміністрації до фізичної особи про зобов`язання звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу тимчасової споруди, Верховний Суд зазначив, що рішення суб`єкта владних повноважень щодо демонтажу самочинно встановлених тимчасових споруд у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога щодо демонтажу самочинно встановлених тимчасових споруд - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами вчинення відповідних дій (бездіяльності) у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. 
		76. У такому випадку вимогу про здійснення демонтажу самочинно встановлених тимчасових споруд можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про здійснення демонтажу тимчасових споруд є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень щодо такого демонтажу.
		77. У справі, що розглядається, позивач звернувся із позовом до КМДА, Департаменту благоустрою та КП «Київблагоустрій» із вимогою про здійснення демонтажу самовільно встановленої споруди, оскільки вважає, що саме внаслідок неправомірної бездіяльності відповідачів - суб`єктів владних повноважень, яка виразилась у неналежному виконанні ними своїх контрольних повноважень у сфері благоустрою, були порушені його права та законні інтереси.
		78. Колегія суддів зауважує, що така вимога стосується здійснення контролю за станом благоустрою території міста Києва, усунення порушень у сфері благоустрою. Земельна ділянка при цьому не є предметом спору у справі; вимога про захист права власності на землю позивачем не заявлялась. Зазначений спір не є спором про право власності відповідача на тимчасову споруду, оскільки не позбавляє його права володіння, користування та розпорядження останньою, і позивачем не заявлено вимог про захист права власності способами, встановленими для захисту права власності.
		79. З наведеного вбачається, що вирішення спору стосовно демонтажу самочинно встановлених воріт, що розташовані на земельній ділянці, яка межує з будинком, в якому мешкає позивач, не впливає на обсяг прав і обов`язків ні позивача, ні відповідача, ні будь-якої іншої особи щодо відповідної земельної ділянки, оскільки предмет такого спору не стосується ані правомірності набуття цими особами відповідної земельної ділянки, ані правомірності її використання. Відтак, спір у цій справі є публічно-правовим та його належить розглядати у порядку адміністративного судочинства. 
		80. Аналогічний висновок у побідних правовідносинах висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 914/1092/18 та Верховним Судом у постанові від 19 квітня 2022 року у справі № 360/3289/21.
		81. Колегія суддів, за встановлених фактичних обставин справи, вважає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у разі, якщо позивачем стверджується порушення суб`єктами владних повноважень цивільного права або інтересу, то спір має приватноправовий характер і його належить розглядати у порядку цивільного судочинства.
		82. З аналізу положень статей 3 та 19 Конституції України, статті 17 ЦК України, статей 2, 4, 19 КАС України, статей 10, 12, 13, 34, 39 та 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» вбачається, що необхідність захисту права особи на безпечне навколишнє середовище, яке повинне забезпечуватися, у тому числі, дотриманням законодавства у сфері благоустрою населених пунктів, може бути підставою для звернення такої особи до адміністративного суду із позовом про захист охоронюваного законом інтересу.
		83. Відповідно до частини другої статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення позову.
		Це положення КАС України передбачає презумпцію добросовісності дій та рішень суб`єкта владних повноважень під час виконання своїх функцій та, відповідно, гарантію для суб`єкта приватного права, що у випадку протилежного - вона може з метою захисту своїх прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин ініціювати вирішення такого спору в адміністративному суді.
		84. Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20 та від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20.
		85. Таким чином, у разі невиконання суб`єктом владних повноважень його повноваження, передбаченого законом, особа, яка вважає, що така бездіяльність порушує її права або законні інтереси, має право звернутися до цього органу та вимагати вчинення відповідних дій; у разі відмови у задоволенні таких вимог, бездіяльність може бути оскаржено до адміністративного суду.
		86. Вирішуючи такий публічно-правовий спір, адміністративний суд перевіряє оскаржувану бездіяльність на предмет її відповідності вимогам частини другої статті 2 КАС України, а у разі встановлення протиправності такої бездіяльності, з метою ефективного захисту прав або законних інтересів фізичних осіб, юридичних осіб, зобов`язує відповідача вчинити дії, які випливають з імперативних правових норм.
		87. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 807/62/16 та від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16.
		88. Колегія суддів також враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 травня 2021 року у справі № 120/6471/20-а, про те, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень порушує права чи законні інтереси, зокрема, фізичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, оскільки саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в публічно-правових спорах особи приватного права із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.
		89. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 2, 4, 19, 170 КАС України, з огляду на неврахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 914/1092/18, та Верховного Суду, висловленої у постановах від 4 березня 2021 року у справі № 1.380.2019.002437 та від 19 квітня 2022 року у справі № 360/3289/21, внаслідок чого суди невірно визначили характер спірних правовідносин та дійшли необґрунтованого висновку про їх приватно-правовий характер.
		90. Згідно із   частиною першою статті 353 КАС України   підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		91. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		92. Оскільки колегія суддів направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 3, 238, 341, 343, 345, 349, 353, 354, 355, 356, 359 КАС України,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2022 року скасувати.
		Справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, Департаменту міського благоустрою Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київблагоустрій» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди направити для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Суддя-доповідач                                                                      Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                          Н.В. Коваленко 
		                                                                                                                           Т.Г. Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...