Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 130/3548/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 02.09.2022.
Дата набрання законної сили: 03.08.2022
Номер судового провадження: 61-4479ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала 
		 
		03 серпня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 130/3548/21
		провадження № 61-4479св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О.                       (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство «Укрзалізниця»,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що  ОСОБА_1 працює черговим по переїзду з 2011 року, її трудовий стаж на робочому місці складає 10 років. Весь цей час позивач сумлінно працювала і ніколи не було на її роботу жодних нарікань.
		 
		У грудні 2021 року позивач поставлена перед фактом порушення її конституційного права на роботу з боку відповідача та обмеження її прав щодо повноцінної роботи, яке полягало в тому, щовід неї вимагали медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
		 
		10 грудня 2021 року позивачу вручено наказ № 432/ОД про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Наказ мотивований тим, що оскільки у ОСОБА_1  відсутнє щеплення, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України відповідач відсторонює її від роботи.
		 
		В будь-яких документах, що підписані між позивачем та відповідачем, зобов`язання з боку позивача приймати щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відсутні, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення  ОСОБА_1 від роботи з підстав відсутності зазначеного щеплення.
		 
		З підстав порушення вимог статті 43 Конституції України, статей 2, 21, 147 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)  ОСОБА_1 просила:
		скасувати наказ № 432/ОД від 10 грудня 2021 року;
		поновити її на роботі;
		стягнути з АТ «Укрзалізниця» заробітну плату за період відсторонення від роботи;
		допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Жмеринського міськрайонного суд Вінницької областівід 24 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Скасовано наказ виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» №432/ОД від 10 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи».
		 
		Стягнуто із АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 10 612 грн та на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн.
		 
		Допущене рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць до негайного виконання.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсторонення працівників здійснено у формі постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу (далі - Постанова КМУ) та у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд зробив висновок про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції України, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавця відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти       COVID-19.
		 
		Суд першої інстанції зазначив, що:
		перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 КЗпП України, не є обмеженим; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України;
		аналіз частин третьої, четвертої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань;
		відповідно до статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не обов`язкове. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом;
		відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ;
		запобігання зараженню вірусом, не може розглядатись як легітимна мета за обставинами цієї справи, оскільки обмеження позивача в праві заробляти собі на життя та на повагу до її приватного життя полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України за законом;
		під дію статті 11 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, підпадають будь-які медичні відомості/втручання/маніпуляції/діагнози тощо.
		 
		Суд також зазначив, що оспорюваний наказ не містить відомостей на підтвердження відмови позивача здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
		 
		Відповідач не зміг переконливо довести, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, до якого він вдався і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню вірусом. Ураховуючи всі встановлені обставини, суд вважав вимоги позивача ОСОБА_1 правомірними та такими, що підлягають задоволенню в частині скасування наказу № 432/ОД від 10 грудня 2021 року про його відсторонення від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19. Задовольняючи вимоги про поновлення позивача на посаді, суд першої інстанції виходив з того, що відсторонення від роботи позивача може тривати невизначений проміжок часу, що по своїй суті є аналогічним звільненню, тому, враховуючи незаконність звільнення, за аналогією закону суд вважав можливим застосувати положення статті 235 КЗпП України. 
		 
		Стягуючи з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, суд послався на пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» та зазначив, що оскільки ОСОБА_1 відсторонено від роботи 11 грудня 2021 року і відсторонення тривало по день прийняття судом рішення про його незаконність, а саме до 24 січня 2022 року, середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно стягнути за цей період.
		 
		Додатковим рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 березня 2022 року поновлено ОСОБА_1 на роботі черговим по переїзду 4 розряду 3-го околодку Виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця».
		 
		Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в описовій та мотивувальній частині рішення суд обґрунтував підстави задоволення позовної вимоги про поновлення на роботі, проте в резолютивній частині рішення судом не вирішено питання про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Оскільки під час розгляду справи з приводу позовної вимоги про поновлення на роботі сторони подавали докази і надавали пояснення, у вступній та описовій частині рішення було повністю обґрунтовано підстави задоволення позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі, однак в резолютивній частині рішення не було вирішено питання про поновлення на роботі сторони, тому в рішенні суду необхідно зазначити про поновлення позивача ОСОБА_1 в зв`язку з чим у цій справі необхідно ухвалити додаткове рішення суду.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено, рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове.
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрзалізниця» судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1362 грн.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відсторонюючи ОСОБА_1 від роботи, відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України. У наказі про відсторонення зазначені підстави та строк такого відсторонення.
		 
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що до інших передбачених законодавством випадків відсторонення від роботи належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим. Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
		 
		Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
		Колегія суддів апеляційного суду не вважала таким, що дає правові підстави для задоволення позовних вимог висновок суду першої інстанції про те, що вимога відповідача про зобов`язання працівників надати роботодавцю докази щодо щеплення є незаконною, оскільки в силу статті 32 Конституції України та статті 286 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 11 Закону України «Про інформацію» керівник не вправі вимагати у працівника інформацію щодо проведення відносно нього медичних маніпуляцій, оскільки вимагаючи інформацію про обов`язкове щеплення, роботодавець не вдався до збирання конфіденційної інформації та, передусім, таємниці про стан здоров`я працівника, а зажадав лише тієї, що являла собою вимушену необхідність.
		 
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи позивача про те, наказ № 432/ОД від 10 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи» є незаконним, оскільки внаслідок його винесення порушено конституційне право позивача на працю та вчинено дискримінацію за ознакою стану здоров`я, є необґрунтованими, оскільки вимога про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб, є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, так як таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.
		 
		Суд апеляційної інстанції вказав, що у даному випадку індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі співробітників та осіб, які користуються послугами залізниці, які мають право на безпечне користування транспортом і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У квітні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, просила скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року, залишити в силі рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 січня 2022 року та додаткове рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 березня 2022 року. 
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що при апеляційному перегляді справи поза увагою Вінницького апеляційного суду залишились положення статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), статей 19, 43, пункту 1 статті 92 Конституції України. Апеляційним судом не дотриманий принцип «верховенства права» та помилково зроблений висновок про те, що мета запровадження обов`язкової вакцинації превалює над певними правами людини, не зважаючи при цьому на те, що запровадження політики обов`язкової вакцинації відбулось не у спосіб, визначений Конституцією України - не на підставі Закону.
		 
		Суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідач у справі не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що позивач у встановленому законом порядку відмовилась від обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19, як це передбачено частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Судом не надано оцінки тому, що спірний наказ прийнятий відповідачем на підставі одного лише факту відсутності у позивача вакцинації від СОVID-19 (станом на дату прийняття вказаного наказу), який сам по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови або ухилення від щеплення чи ненадання документа про наявність протипоказань щодо проведення такого щеплення. Позивач зазначає, що тягар доведення наявності законної підстави позбавлення права на працю та обов`язку доведення законності оспорюваного наказу покладається на роботодавця (правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 06 лютого 2020 року у справі № 334/4230/16-ц ).
		 
		Відповідач не надав доказів про те, які заходи ним спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 працівниками установи, що передбачено Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, статтею 5 Закону України «Про охорону здоров`я в Україні», статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статтею 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від СОVID-19 до моменту відсторонення позивача від роботи, у неї не було достатнього розумного часу для проходження у встановленому законодавством порядку процедури вакцинації, в тому числі і для проходження медичного огляду перед щепленням.
		 
		Окрім того, у позиції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до проекту наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» зазначено, що у ньому визначено тільки організації, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням та відсутні назви професій та виробництв. Таким чином це положення не узгоджується із положеннями частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», якою передбачено, що працівники саме окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до їх зараження та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.
		 
		Суд апеляційної інстанції не врахував, що ні Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ні профільним законодавством України, ні резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 січня 21 року № 2361 (2021) «Вакцини проти СОVID-19 етичні, юридичні та практичні міркування», ні Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації, у відповідь на пандемію СОVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24 грудня 2020 року № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 09 лютого 2021 № 213), не визначено обов`язковим щеплення від СОVID-19.
		 
		Посилання апеляційного суду на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» від 28 квітня 2021 року не може вважатись аргументом на користь вакцинування проти СОVID-19, оскільки у цій справі йдеться про те, що обов`язкова вакцинація є законною та не йдеться про несертифіковані вакцини, які знаходяться в стані клінічного випробування, за які з держави, виробників і лікарів знята повністю відповідальність за наслідки. Також неможливо погодитися з посиланнями апеляційного суду, як на підставу відмови в задоволенні позову по суті на рішення ЄСПЛ у справі «Соломахін проти України», оскільки в цьому рішенні заявник стверджував, що він був підданий примусовій вакцинації без його згоди, а ЄСПЛ, підтвердив наведену вище позицію. Також при цьому суд апеляційної інстанції безпідставно посилався на постанову Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, в якій мова йшла про не дотриманням календаря обов`язкових щеплень і відмови від чергового щеплення дитини.
		 
		Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що відповідачем у будь-який спосіб не доведено, що обмежувальний захід у виді відсторонення позивача від роботи, до якого він вдався і який мав для неї негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобігання зараженню вірусом осіб, які не підлягають вакцинації, але при цьому, відповідно до чинного законодавства, мають право на безпечне користування транспортом.
		 
		Крім того, на думку ОСОБА_1 , відсторонення її від роботи через відсутність щеплення проти СОVID-19 ставить позивача у нерівні умови з іншими особами, які не увійшли до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, в тому числі й тими, які не підлягають вакцинації, але при цьому, відповідно до чинного законодавства, мають право на безпечне користування транспортом і це негативно вплинуло на її права, гарантовані Конституцією, що є нічим іншим, як дискримінацією. Вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що «принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, так як таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим», є необґрунтованим.
		 
		Також поза увагою апеляційного суду залишилася та обставина, що вимога надати відомості, що стосуються наявності профілактичного щеплення або довідки про абсолютні протипоказання, є порушенням права на конфіденційність та повагу до приватного життя.
		 
		Обґрунтовуючи підстави для розгляду Верховним Судом цієї справи позивач вказує на: існування низки рішень судів першої та апеляційної інстанцій в аналогічних справах, які містять прямо протилежні висновки при застосуванні одних і тих же норм права; неоднаковий підхід Вінницького апеляційного суду до застосування норм статті 46 КЗпП України, пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», при перегляді справ про відсторонення працівників від роботи з підстав їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19; відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
		 
		На підставі вищенаведеного позивач зазначила, що суд першої інстанції повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи; його висновки, що викладених у рішенні суду, повністю відповідають обставинам справи; рішення ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому таке рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.
		 
		У червні 2022 року АТ «Укрзалізниця» подало відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2 , у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .
		 
		Відзив обґрунтований тим, що суд першої інстанції не застосував норми Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та КЗпП України, які підлягли застосуванню, а також неправильно розтлумачив наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року, що стало однією з підстав обґрунтованого скасування рішення апеляційним судом. Висновки ОСОБА_1 про не дотримання відповідачем медичної процедури оформлення відмови працівника від щеплення, є її суб`єктивними міркуваннями, які не відповідають закону, оскільки сама позивач не заперечує факту своєї відмови від вакцинації, а керівник не повинен очікувати виконання будь-якої формальної процедури для убезпечення населення від потенційної загрози зараження вірусом. Позивач стверджує у касаційній скарзі, що відповідач зобов`язаний забезпечити своєчасне проведення щеплення, проте не виконав свого обов`язку, що призвело до неможливості пройти медичний огляд та вакцинацію через обмежений період часу, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки, хоча суд першої інстанції не дослідив відповідні докази, надані відповідачем з відзивом, апеляційний суд у рішення встановив, що ОСОБА_1 заздалегідь - 26 листопада 2021 року повідомлена про необхідність пред`явлення безпосередньо керівнику не пізніше 08 грудня 2021 документа на підтвердження вакцинації або лікарського висновку про наявність протипоказань. Позивач вважає, що жодним нормативним актом не передбачено право відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у неї щеплення від СОVID-19, але, як зазначає відповідач, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю. Тому, на думку відповідача, суд першої інстанції безпідставно не застосував статтю 46 КЗпП України, яка підлягала застосуванню, що було обґрунтованою підставою для скасування рішення апеляційним судом. Відповідач зазначає про безпідставне застосування наведеної апеляційним судом практики ЄСПЛ, проте вважає, що слід взяти до уваги те, що Уряд України з метою забезпечення безпеки здоров`я населення від загрози СОVID-19 ухвалив рішення про обов`язкове щеплення лише обмеженого кола підприємств та установ, до якого включено також АТ «Українська залізниця», тому держава залишила право вибору для позивача, який мав можливість визначитись між збереженням свого робочого місця (при виконанні умов щодо щеплення) або переведення на іншу роботу чи розірвання трудового договору. Отже,  відповідач не вважає введення тимчасових обмежень у праві на працю для позивача (на рівних зі всіма умовах) його дискримінацією, як і те, що надання довідки про вакцинацію є порушенням права на приватне життя. Правильним є висновок апеляційного суду, що поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники, оскільки відсторонені можуть допускатись або не допускатись до роботи, тому дане формулювання у рішенні суду першої інстанції застосовано лінгвістично неправильно.
		 
		Рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 130/3548/21, витребувано справу з суду першої інстанції.
		 
		У червні 2022 року матеріали цивільної справи № 130/3548/21 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року цивільну справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання доповнення до касаційної скарги задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на подання доповнення до касаційної скарги. Справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 з 2011 року працює черговим по переїзду четвертого розряду у АТ «Укрзалізниця».
		 
		Згідно з наказом № 432/ОД від 10 грудня 2021 «Про відсторонення від роботи» відсторонено ОСОБА_1 , чергового по переїзду 4 розряду 3-го околодку, від роботи з 11 грудня 2021 року до усунення нею причин відсторонення через ненадання підтверджуючого документу про обов`язкове профілактичне щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. На час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювати.
		 
		Підставою для відсторонення від виконання своїх посадових обов`язків позивача ОСОБА_1 у наказі № 432/ОД від 10 грудня 2021 року стало посилання на статтю 46 КЗпП України, частину другу статті 12 Закону України від 06 квітня 2020 року №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (зі змінами внесеними наказом МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.
		 
		Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
		 
		Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
		 
		Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
		 
		Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
		 
		Хронологія прийнятих рішень та дій пов`язаних з правовою проблемою обов`язкової вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі COVID-19)
		 
		0З лютого 2020 року Кабінет Міністрів України ухвалив розпорядження «Про заходи щодо запобігання занесенню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом 2019-gCoV» № 93-р.
		 
		Постановою «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу     СОVID-19» від 11 березня 2020 року № 211 (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).
		 
		08 квітня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» № 215 назву і текст Постанови № 211 викладено у новій редакції, внаслідок чого було істотно доповнено перелік обмежень конституційних прав і свобод.
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (далі - Постанова № 392) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2, з 22 травня 2020 року до 22 червня 2020 року на території вказаних у цій Постанові регіонів із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого Постановою № 211.
		 
		Постановою № 392 передбачено низку обмежень, зокрема заборонено: 1) проведення масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів з кількістю учасників більше ніж 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, навчально-тренувальних зборів спортсменів національних збірних команд України з олімпійських, неолімпійських, національних видів спорту та видів спорту осіб з інвалідністю, навчально-тренувального процесу спортсменів командних ігрових видів спорту професійних спортивних клубів; 2) роботу закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельнорозважальних центрів (крім розміщених у них магазинів), діяльність закладів, що надають послуги з розміщення, закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, крім окремо визначених суб`єктів, роботу яких дозволено; 3) здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, зокрема пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, крім перевезень, які дозволено; 4) закладам охорони здоров`я проведення планових заходів з госпіталізації, крім окремо визначених випадків; та встановлено  інші обмеження.
		 
		Постановою Пленуму Верховного Суду від 29 травня 2020 року № 7 Верховний Суд звернувся з конституційним поданням до Конституційного Суду України щодо перевірки відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів»; пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392; частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
		 
		Рішенням Великої Палати Конституційного Суду України № 10-р/2020 (далі - Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020) у справі № 1-14/2020 за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу П «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» закрито конституційне провадження у справі щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) положень підпунктів 5, б, 7, 14 пункту З, абзацу шостого пункту б постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» від 20 травня 2020 року № 392, пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого цією постановою, на підставі пункту 5 статті 62 Закону України «Про Конституційний Суд України» - втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України» (пункт З резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020).
		 
		В мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 зазначено, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020).
		 
		Не скасовуючи постанови № 392, 22 липня 2020 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVD-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 641 (далі - Постанова № 641), згідно з якою карантин було продовжено до 31 серпня 2020 року.
		 
		До постанови № 641 вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України № 760 від 26 серпня 2020 року, № 956 від 13 жовтня 2020 року, № 1100 від 11 листопада 2020 року, № 1236 від 09 грудня 2020 року, якими, зокрема, було продовжено дію карантину, встановленого Постановою № 211 та Постановою № 392.
		 
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з урахуванням змін, внесених станом на дату виникнення та існування спірних правовідносин, далі - Постанова №1236) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (надалі COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України установлено карантин.
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20 жовтня 2021 року доповнено Постанову № 1236 пунктом 416, згідно якого доручено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
		1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153 (далі - перелік);
		2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
		3) взяття до відома, що:
		- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
		- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
		- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
		 
		Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Перелік № 2153), яким передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
		 
		Таким чином, обмеження конституційних прав з моменту звернення Верховного Суду з конституційним поданням було значно розширене та здійснювалося лишень на рівні підзаконних нормативно-правових актів.
		 
		Обґрунтування підстав для передачі справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду
		 
		Місцеві загальні, адміністративні, апеляційні судита апеляційні суди з розгляду адміністративних справ по-різному тлумачать норми матеріального права, які регулюють питання відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19.
		 
		Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що така проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема.
		 
		З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: 1) відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); 2) відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
		 
		Виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та/або у тотожних правовідносинах судами декількох юрисдикцій у зв`язку з чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів за однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням.
		 
		Колегія суддів вважає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з урахуванням кількості справ, які перебувають на розгляді в судах різної юрисдикції.
		 
		Зокрема, у Касаційному цивільному суді:
		-                     справа № 130/3223/21 за позовом ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області, третя особа - Управління освіти Жмеринської міської ради Вінницької області, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи;
		-                     справа № 295/16337/21 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
		-                     справа № 130/3222/21 за позовом ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти І-III ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області, третя особа - Управління освіти Жмеринської міської ради, про визнання незаконним, скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення зарплати за час незаконного відсторонення від роботи;
		-                     справа № 672/1292/21за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти Городоцької міської ради Хмельницької області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
		-                     справа № 685/1535/21 за позовом ОСОБА_1 до Базалійської загальноосвітньої шкоди І-ІІІ ступенів Теофіпольської селищної ради, третя особа - Теофіпольська селищна рада, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допуск до виконання посадових обов`язків та зобов`язання виплати заробітної плати за час відсторонення від роботи;
		-                     справа № 750/623/22 за позовом ОСОБА_1 до ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
		-                     справа № 130/3606/21 за позовом ОСОБА_1 до «Південно-західної залізниці» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа на стороні відповідача - виробничий підрозділ Жмеринської дистанції колії державного територіального об`єднання «Південно-Західна залізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи та виплату середньої заробітної плати;
		-                     справа № 705/5388/21 за позовом ОСОБА_1 до Косенівського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи;
		-                     справа № 130/3498/21 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» в особі виробничий підрозділ «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії            Південно-Західна залізниця про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення напосаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
		-                     справа № 473/4498/21 за позовом ОСОБА_1 до Вознесенської загальноосвітньої школи 1-111 ступенів №5 Вознесенської міської ради про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
		-                     справа № 551/1212/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Шишацького обласного наукового ліцею-інтернату ІІ-ІІІ ступенів Полтавської обласної ради», правонаступником якого є Шишацький ліцей Полтавської обласної ради, про визнання незаконним та скасування наказу щодо відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
		-                     справа № 130/3531/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за період відсторонення та поновлення на роботі;
		-                     справа № 679/1496/21 за позовом ОСОБА_1 до Нетішинського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів та ліцей» про визнання протиправним наказу, зобов`язання допустити до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
		-                     справа № 344/18565/21 за позовом ОСОБА_1 до Дошкільного навчального закладу № 6 «Колобок» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати;
		-                     справа № 705/5354/21 за позовом ОСОБА_1 до Уманського національного університету садівництва про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
		-                     справа № 551/1102/21 за позовом ОСОБА_1 до опорного закладу «Яреськівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені Ф.П. Борідька Шишацької селищної ради Полтавської області» (далі - ОЗ «Яреськівська ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Ф. П. Борідька») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату;
		-                     справа № 130/3227/21 за позовом ОСОБА_1 до закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 4 комунальної власності Жмеринської міської об`єднаної територіальної громади Вінницької області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління освіти Жмеринської міської ради про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та поновлення на посаді;
		-                     справа № 130/3505/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція електропостачання» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання допущення до роботи та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи;
		-                     справа № 130/3506/21 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі структурного підрозділу служби електропостачання регіональної філії «Південно-західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та поновлення на посаді, стягнення заробітної плати;
		-                     справа № 130/3507/21 за позовом ОСОБА_1 до Жмеринського психоневрологічного будинку-інтернату про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи;
		-                     справа № 130/3508/21 за позовом ОСОБА_1 до Жмеринського психоневрологічного будинку-інтернату про оскарження наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати;
		-                     справа № 130/3526/21 за позовом ОСОБА_1 до Жмеринського психоневрологічного будинку-інтернату про оскарження наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати;
		-                     справа № 130/3572/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі виробничого підрозділу «Козятинський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи.
		 
		Як убачається з інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, у місцевих загальних судах та апеляційних судах перебуває значна кількість справ, пов`язаних з визнанням незаконним наказу про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за період відсторонення від роботи, зокрема:
		-                     справа № 203/368/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Структурний підрозділ Дніпровська дирекція залізничних перевезень» Виробничо-технологічний підрозділ станція Нижньодніпровськ-Вузол про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення працівника на робочому місці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (Кіровський районний суд міста Дніпропетровська);
		-                     справа № 381/4573/21 за позовом ОСОБА_1 до Регіональної філії «Південно-західна залізниця» виробничий підрозділ Козятинська дирекція залізничних перевезень про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи (Фастівський міськрайонний суд Київської області);
		-                     справа № 598/240/22 за позовом ОСОБА_1 до Регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, третя особа профспілка «Первинна Профспілкова організація моторвагонного депо тернопільської вільної профспілки машиністів України» (Збаразький районний суд Тернопільської області);
		-                     справа № 130/76/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та поновлення на посаді (Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області);
		-                     справа № 388/320/22 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (Кропивницький апеляційний суд);
		-                     справа № 523/250/22 за позовом ОСОБА_1 до АТ "Укрзалізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати (Одеський апеляційний суд);
		-                     справа № 130/194/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Виробничого структурного підрозділу «Верхівцевського центру механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за період незаконного відсторонення від роботи (Вінницький апеляційний суд);
		-                     справа № 383/1279/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди (Кропивницький апеляційний суд);
		-                      справа № 383/1289/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди (Кропивницький апеляційний суд);
		-                     справа № 381/4569/21 за позовом ОСОБА_1 до Регіональної філії         «Південно-західна залізниця» виробничий підрозділ Козятинська дирекція залізничних перевезень Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи (Київський апеляційний суд);
		-                     справа № 462/579/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця», Виробничого підрозділу «Локомотивне депо Львів-Захід Регіональної філії «Львівська залізниця Акціонерного товариства «Укрзалізниця», третя особа Начальник депо Виробничого підрозділу «Локомотивне депо Львів - Захід Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» Соляник М. І., про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (Львівський апеляційний суд);
		-                     справа № 133/3665/21 за позовом ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти №535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (Вінницький апеляційний суд);
		-                     справа № 166/1320/21 за позовом ОСОБА_1 до Самари-Оріхівського ліцею Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання незаконним відсторонення від роботи та допущення до роботи (Волинський апеляційний суд);
		-                     справа № 712/2004/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, оплату за час вимушеного відсторонення від роботи (Черкаський апеляційний суд);
		-                     справа № 753/24602/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищого навчального закладу «Університет економіки і права «Крок» про визнання незаконним наказу про відсторонення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (Київський апеляційний суд).
		 
		Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у апеляційнихадміністративних судах перебуває значна кількість справ, пов`язаних з визнанням незаконним наказу про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за період відсторонення від роботи, зокрема:
		-                     справа № 580/11349/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання дій протиправними (Шостий апеляційний адміністративний суд);
		-                     справа № 380/5725/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов`язання вчинити певні дії (Восьмий апеляційний адміністративний суд);
		-                     справа № 380/5725/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Радехівської міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання дії та бездіяльності протиправними (Восьмий апеляційний адміністративний суд);
		-                     справа № 280/11802/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління Мінистерства юстиції (м. Дніпро), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Вознесенівський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі           Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення заробітної плати (Третій апеляційний адміністративний суд);
		-                     справа № 560/17774/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту природних ресурсів та екології Хмельницької обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (Сьомий апеляційний адміністративний суд);
		-                     справа № 380/24807/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській областіпро визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії (Восьмий апеляційний адміністративний суд);
		-                     справа № 240/40234/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту регіонального розвитку Житомирської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії (Сьомий апеляційний адміністративний суд);
		-                     справа № 620/17746/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області Слотюк Л.М., Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу (Шостий апеляційний адміністративний суд);
		-                     справа № 620/17662/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (Шостий апеляційний адміністративний суд);
		-                     справа № 340/11192/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної казначейської служби України у Новоархангельському районі Кіровоградської області про визнання протиправними та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (Третій апеляційний адміністративний суд);
		-                     справа № 440/16769/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди (Другий апеляційний адміністративний суд);
		-                     справа № 380/23449/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - первинна професійна спілка «Правозахисники країни» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (Восьмий апеляційний адміністративний суд);
		-                     справа № 320/15403/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови Державної служби статистики України Вернера Ігоря Євгенійовича про визнання протиправним та скасування наказу (Шостий апеляційний адміністративний суд);
		-                     справа № 620/17925/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (Шостий апеляційний адміністративний суд).
		 
		З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що існування низки рішень судів першої та апеляційної інстанцій в аналогічних справах, які містять прямо протилежні висновки при застосуванні одних і тих же норм права; неоднаковий підхід до застосування норм статті 46 КЗпП України, пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», при перегляді справ про відсторонення працівників від роботи з підстав їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19; відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
		 
		При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
		 
		У рішенні Конституційного Суду України № 10-р/2020 акцентовано, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні; встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України.
		 
		Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		 
		Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 8 Конституції України).
		 
		Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).
		 
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		 
		Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частини перша, друга статті 24 Конституції України).
		 
		Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
		 
		Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		 
		Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту (частина перша статті 92 Конституції України).
		 
		Національне законодавство з питань відсторонення від роботи у зв`язку з ухиленням від профілактичних щеплень та запроваджене підзаконними актами регулювання відсторонення від роботи працівників які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 нечітке та взаємосуперечливе:
		            стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлює загальне правило, що у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, але водночас допускає, що профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань;
		            при цьому, відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень працівники відсторонюються від виконання робіт у порядку, встановленому законом;
		            абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкція про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року №66 вимагають наявності подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для того, щоби «усунути» від роботи працівника, який ухиляється від обов`язкового щеплення;
		підпункт 2 пункту 416 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» встановлює, що відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, тобто допускається відсторонення працівника без такого подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби і виключає застосування Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»;
		            відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби» від 29 березня 2017 року № 348 Державну санітарно-епідеміологічну службу ліквідовано, але не всі її повноваження перейшли до Державної установи «Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України», Державної служби України з питань праці чи Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
		 
		Обміркувавши викладене з урахуванням:
		 
		абзацу другого пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020,
		 
		недостатнього рівня якості національного законодавства щодо спірного питання, 
		 
		того, що з моменту запровадження карантину орган законодавчої влади чи Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, який наділений правом законодавчої ініціативи, не вжили заходів щодо прийняття відповідного якісного закону, що передбачав би, в тому числі, підстави та порядок відсторонення працівників у зв`язку з ухиленням від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (що свідчить про відсутність інших механізмів вирішення правової проблеми та неефективність гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментального правана працю, яке гарантоване в статті 43 Конституції України при відстороненні працівників від роботи), 
		 
		неприпустимості в Державі Україна, як правовій державі, протиправного обмеження конституційних прав людини, незалежно від запровадження карантину, воєнного стану чи інших обставин,
		 
		колегія суддів зобов`язана звернутися до використання повноважень Великої Палати Верховного Суду, задля забезпечення сталості та єдності судової практики,щодо вирішення виключної правової проблеми, якаполягає в наступному:
		 
		(1)   чи є правомірним, без прийняття органом законодавчої влади відповідного закону, шляхом прийняття підзаконних актів, встановлення обмежень права на працю в Переліку № 2153 та Постанові № 1236, яке полягає в встановленні обов`язковості профілактичних щеплень проти COVID-19 для певних працівників та запровадженні спеціального порядку відсторонення від роботи працівників, які відмовились або ухилились від профілактичних щеплень проти COVID-19;
		 
		(2)   чи є порушенням вимоги рівності конституційних прав та дискримінаційним встановлення додаткових обмежень в Переліку № 2153, що полягають в обов`язковості профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 працівникам: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, в тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності та встановлення обов`язку в Постанові № 1236 керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій здійснювати відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти       COVID-19 (враховуючи що, наприклад, на працівників юридичних осіб приватного права чи інших працівників такі обмеження не поширюються);
		 
		(3)   чи є національне законодавство (Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Інструкція про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності Перелік № 2153 та Постанова № 1236) з питань відсторонення від роботи працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, таким, що дозволяє особі прогнозувати наслідки своєї її поведінки та яким чином мають застосовуватися норми цих правових актів, з урахуванням того, що в них передбачене різне і всупереч Конституції України правове регулювання.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). 
		 
		Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, від 22 листопада 1995 року). 
		 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).
		 
		У частині третій статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
		 
		Оскільки у переважній більшості випадків справи цієї категорії є малозначними в силу закону, то рішення Великої Палати Верховного Суду за наслідкам вирішення цієї правової проблеми має стати орієнтиром при вирішенні подібних справи судами першої та апеляційної інстанції.
		 
		Тому колегія суддів вважає, що очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у справах про відсторонення працівників від роботи з підстав їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а також задля запобігання судових помилок, які у подальшому не могли б бути виправлені відповідно до процесуального законодавства внаслідок неможливості касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах.
		 
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати справу № 130/3548/21на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            В. І. Крат 
		 
		Судді:                                                                                     Н. О. Антоненко
		 
		                                                                              І. О. Дундар
		 
		                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                              М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...