Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 635/5045/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.09.2022.
Дата набрання законної сили: 22.08.2022
Номер судового провадження: 61-11143ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 серпня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 635/5045/16-ц
		провадження № 61-11143св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
		учасники справи:
		позивач (відповідач за позовом третьої особи з самостійними вимогами) - Акціонерне товариство «Кристалбанк»,
		відповідач (відповідач за позовом третьої особи з самостійними вимогами) - ОСОБА_1 ,
		відповідач (третя особа з самостійними вимогами) - ОСОБА_2 ,
		відповідач за позовом третьої особи з самостійними вимогами - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» на рішення Київського районного суду міста Харкова від 18 листопада 2020 року у складі судді Попрас В. О. та постанову Харківського апеляційного суду 01 червня 2021 року у складі колегії суддів Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство «ВіЕйБі Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Кристалбанк» (далі - АТ «Кристалбанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Позов мотивувало тим, що 06 листопада 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк») і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 710, за умовами якого банк надав позичальнику 74 000,00 дол. США у кредит, що еквівалентно за курсом Національного банку України на дату укладення цього кредитного договору 373 700,00 грн, до 06 листопада 2032 року під 13 % річних, а починаючи з 21 листопада 2008 року під 16,5% річних.
		Цільовим використанням кредитних коштів було проведення розрахунків за договором купівлі-продажу нерухомого майна.
		На забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором сторони уклали нотаріально посвідчений договір від 06 листопада 2007 року, за умовами якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . 
		Банк виконав свої зобов`язання в повному обсязі, але відповідач свої зобов`язання порушив, що підтверджується заочним рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2009 у справі № 2-2707/09 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили. 
		Позивач зазначив, що станом на 27 квітня 2016 року загальна сума боргу за кредитним договором становить 4 318 521,97 грн, зокрема 72 765,00 дол. США боргу за кредитом; 94 707,18 дол. США боргу за відсотками; 10 089,90 грн комісії за РО; 71 082,12 грн штраф/пеня за несвоєчасне погашення кредиту.
		В перерахунку в національну грошову одиницю України (курс НБУ 25,301814 за один долар США станом на 27 квітня 2016 року) заборгованість за тілом та відсотками за кредитом становить 4 237 349,95 грн. 
		Позивач з урахуванням уточнення позовних вимог від 19 листопада 2018 року просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ВіЕйБі Банк» за кредитним договором в розмірі 4 318 521,97 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 72 765,00 дол. США; заборгованість за відсотками - 94 707,18 дол. США; заборгованість за щомісячною платою за обслуговування кредиту - 10 089,90 грн; штраф/пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 71 082,12 грн звернути стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки згідно з іпотечним договором від 06 листопада 2007 року - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 », будинок № 41 , що належить ОСОБА_1 , шляхом його продажу на прилюдних торгах у процедурі виконавчого провадження за початковою ціною продажу, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Заочним рішенням від 03 серпня 2016 року Харківський районний суд Харківської області позов задовольнив.
		В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ВіЕйБі Банк» за кредитним договором від 06 листопада 2007 року № 710 в розмірі 4 318 521,97 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 72 765,00 дол. США; заборгованість за відсотками - 94 707,18 дол. США; комісія за РО - 10 089,90 грн; штраф/пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 71 082,12 грн звернув стягнення на належний ОСОБА_1 предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 », будинок № 41 , шляхом його продажу ПАТ «ВіЕйБі Банк» від свого імені будь-якій особі-покупцю за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності під час його реалізації у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», з наданням ПАТ «ВіЕйБі Банк» всіх прав продавця, у тому числі, але не виключно: укладати договір купівлі-продажу, отримувати дублікати правовстановлюючих документів на вказаний предмет іпотеки в органах БТІ, органах нотаріату та інших органах державної влади, місцевого самоврядування та у будь-яких установах незалежно від форми державної власності; отримувати всі необхідні документа та довідки (в тому числі витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності) для продажу вищевказаного предмета іпотеки у виконавчих органах сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, акредитовані суб`єкти та всіх підпорядкованих структурних підрозділах, в органах нотаріату або у інших органах, які будуть здійснювати функції з реєстрації речових прав на нерухоме майно; здійснювати будь-які платежі у якості продавця в процесі укладання договору купівлі-продажу предмету іпотеки; звертатися до суб`єктів оцінювальної діяльності із заявою про проведення експертної оцінки предмету іпотеки, а також ставити підписи від свого імені за одержання експертної оцінки; отримувати довідки та документи, які необхідні укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу; надати приватному нотаріусу право відкрити розділ на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомим майном, загальною площею77, АДРЕСА_5 ; отримувати в органах місцевого самоврядування за місцезнаходженням предмета іпотеки довідки про склад іпотекодавця, копії будинкових книг, технічну документацію.
		Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» 1 378,00 грн сплаченого судового збору.
		Рішення місцевий суд мотивував не виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		На заочне рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, у червні 2017 року подав апеляційну скаргу.
		Постановою від 08 лютого 2018 року Апеляційний суд Харківської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
		Заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 серпня 2016 року скасував. Справу направив на розгляд до Київського районного суду м. Харкова.
		Постанову апеляційний суд мотивував порушенням судом першої інстанції правил виключної підсудності щодо територіальної юрисдикції (підсудності).
		Ухвалою від 02 листопада 2018 року Київський районний суд м. Харкова до участі у справі як третю особу залучив ОСОБА_2 .
		У травні 2019 року третя особа ОСОБА_2 подав до суду позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання недійним іпотечного договору від 06 листопада 2007 року, укладеного між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 , предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .
		Ухвалою від 14 травня 2019 року Київський районний суд м. Харкова позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору прийняв до спільного розгляду в одне провадження з первісним позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славської М. А. до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Ухвалою від 20 серпня 2019 року Київський районний суд м. Харкова від 20 серпня 2019 року залучив до участі у справі АТ «Кристалбанк» як правонаступника позивача.
		Уточнивши позов до ОСОБА_1 , АТ «Кристалбанк», ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» про визнання правочину недійним, третя особа ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним іпотечний договір від 06 листопада 2007 року, укладений між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 , предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . 
		Позов третя особа мотивував тим, що 06 листопада 2007 року ОСОБА_2 незаконно, внаслідок злочинних шахрайських дій з боку ОСОБА_1 , позбавили права власності на квартиру АДРЕСА_6 , що встановлено вироком Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2013 року.
		Після набрання вироком законної сили, ОСОБА_2 для поновлення свого права власності звернувся до суду з позовом про визнання недійним договору купівлі-продажу спірної квартири, залучивши до участі у справі як третю особу ПАТ «ВіЕйБі Банк». 
		У травні 2017 року під час ознайомлення з письмовими поясненнями представника ПАТ «ВіЕйБі Банк» в суді, вперше довідався про наявність іпотечного договору, предметом якого була спірна квартира. 
		Надалі рішенням від 23 липня 2018 року Київський районний суд м. Харкова позов ОСОБА_2 задовольнив та визнав недійним договір купівлі-продажу спірної квартири від 06 листопада 2007 року. Рішення суду набрало законної сили 05 грудня 2018 року. На теперішній час право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру поновлено, до Реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про те, що ОСОБА_2 є власником спірної квартири. 
		Позивач зазначив, що умови іпотечного договору, предметом якого є спірна квартира, суперечать частині першій статті 203 ЦК України, оскільки його предметом є майно (квартира), одержана внаслідок вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. 
		Вважає, що укладення іпотечного договору стало можливо завдяки шахрайським діям ОСОБА_1 , який шляхом обману уклав договір купівлі-продажу спірної квартири, який на теперішній час визнаний недійсним.
		У липні 2020 до суду надійшла заява позивача АТ «Кристалбанк» про заміну неналежного відповідача ОСОБА_1 належним відповідачем ОСОБА_2 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням від 18 листопада 2020 року Київський районний суд м. Харкова у позові АТ «Кристалбанк» відмовив.
		Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив.
		Визнав недійсним іпотечний договір від 06 листопада 2007 року, укладений між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 , предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .
		Стягнув з ОСОБА_1 , АТ «Кристалбанк», ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» з кожного на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 256,13 грн.
		Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що 06 листопада 2007 року під час укладення іпотечного договору з ВАТ «ВіЕйБі Банк», ОСОБА_1 було відомо про те, що предмет іпотеки трикімнатна квартира не була придбана у ОСОБА_2 , грошові кошти за неї власнику квартири ОСОБА_2 не сплачувались. 
		ОСОБА_1 ввів в оману ВАТ «ВіЕйБі Банк» щодо належності спірної квартири іпотекодавцю. 
		Підстави для визнання власника спірної квартири ОСОБА_2 іпотекодавцем та звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні, оскільки він не придбав спірну квартиру, а з 01 березня 2002 року був її власником і залишається ним на теперішній час. 
		В період укладання іпотечного договору право власності незаконно, внаслідок злочинних шахрайських дій було зареєстровано за ОСОБА_3 , що встановлено судами під час розгляду кримінальної справи № 2018/8287/2012 та цивільної справи № 635/3012/16 за позовом ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		На рішення суду першої інстанції, АТ «Кристалбанк» у грудні 2020 року подало апеляційну скаргу.
		У грудні 2020 року з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» (далі - ТОВ «Аналітик Фінанс»), яке не брало участі у справі.
		Ухвалою від 01 червня 2021 року Харківський апеляційний суд залучив ТОВ «Аналітик Фінанс» як сингулярного процесуального правонаступника АТ «Кристалбанк» поряд з ним.
		Постановою від 01 червня 2021 року Харківський апеляційний суд апеляційні скарги ТОВ «Аналітик Фінанс», АТ «Кристалбанк» залишив без задоволення.
		Рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2020 року залишив без змін.
		Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що відповідач ОСОБА_1 не набув право власності на спірну квартиру, а тому на час укладення оспореного іпотечного договору не мав повноважень іпотекодавця щодо предмета іпотеки.
		Укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, не створив юридичних наслідків, право власності на квартиру у передбачений законом спосіб ОСОБА_3 не переходило, отже власник квартири ОСОБА_2 не змінився та положення статті 23 Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовуються.
		ОСОБА_2 звернувся із самостійними позовними вимогами після спливу встановленого вищезазначеними нормами процесуального строку, однак під час розгляду справи судом першої інстанції заперечень щодо прийняття позовної заяви ОСОБА_2 з боку АТ «Кристалбанк» не надходило. Враховуючи ту обставину, що прийняття судом позовної заяви ОСОБА_2 з порушенням процесуального строку не вплинуло на правильність вирішення справи, відсутні підстави для скасування чи зміни судового рішення.
		Договір купівлі-продажу належної ОСОБА_2 квартири визнаний недійсним судовим рішенням 23 липня 2018 року, ОСОБА_2 не був стороною оспорюваного іпотечного договору, із позовними вимогами про визнання недійсним іпотечного договору звернувся 14 травня 2019 року.
		Під час прийняття зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 заперечень з боку правопопередника - АТ «Кристалбанк» не надходило.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ТОВ «Аналітик Фінанс», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову АТ «Кристалбанк» і про відмову у позові ОСОБА_2 .
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Підставою касаційного оскарження ТОВ «Аналітик Фінанс» зазначає неврахування висновку щодо застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 201/16014/13-ц (провадження № 61-9098сво20), статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 466/2732/13-ц (провадження № 61-21055св18), статті 260 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц (провадження № 61-4313св19).
		ТОВ «Аналітик Фінанс» касаційну скаргу мотивувало тим, що під час вирішення питання про застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку» слід виходити з самого факту наявності власника майна та його зміни, а не з того, яким саме чином відбулася зміна власника майна;
		стаття 230 ЦК України не є підставою для визнання недійсним договору іпотеки у спірних правовідносинах, оскільки ОСОБА_1 не вводив банк в оману щодо наміру взяти кредит та укласти на його забезпечення договір іпотеки, а тому не можна ототожнювати такі поняття як вчинення під впливом обману та невиконання взятих на себе зобов`язань; суди під час застосування положень статті 230 ЦК України повинні були взяти до уваги всі обставини, встановлені вироком суду, щодо наявності кредиту у дружини ОСОБА_2 та його погашення; сторонами договору іпотеки дотримано основних вимог, передбачених законом для цих правовідносин;
		починаючи з 2013 року ОСОБА_2 мав проявити належну обачність та мав усі можливості дізнатися про перебування з 2007 року належного йому майна в іпотеці, однак впродовж 2013-2018 років він не цікавився своєю квартирою, яка вибула з його власності та не проявив розумної обачності щоб дізнатися про порушення своїх прав; 
		у справі відсутні ухвали суду першої інстанції щодо залучення АТ «Кристалбанк» як правонаступника ПАТ «ВіЕйБі Банк» саме за позовом третьої особи, а також ухвали про прийняття уточнення ОСОБА_2 до позовної заяви, що позбавило АТ «Кристалбанк» скористатися процесуальними правами та надати заперечення щодо прийняття позовної заяви третьої особи, яка подана з порушенням норм процесуального права та надати заяву про застосування строку позовної давності.
		У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшли відзив та пояснення на касаційну скаргу, у яких ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди установили, що 06 листопада 2007 року ВАТ «ВіЕйБі Банк», правонаступником якого є АТ «Кристалбанк», та ОСОБА_1 (позичальник) укладений кредитний договір № 710.
		ВАТ «ВіЕйБі Банк» надав позичальнику грошові кошти у сумі 74 000,00 дол. США, що еквівалентно за курсом Національного банку України на дату укладення цього кредитного договору 373 700,00 грн.
		Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору, цільове використання: проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, укладеним між позичальником та ОСОБА_2 , згідно з яким позичальник придбає у власність нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
		Заочним рішенням від 23 квітня 2009 року Дзержинський районний суд м. Харкова у справі № 2-2707/09 стягнув з ОСОБА_1 на користь ВАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 623 776,44 грн. Рішення набрало законної сили.
		Відповідно до пунктів 1.4.2 та 1.4.3 кредитного договору, на забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів за його користування, інших платежів передбачених цим договором, а також можливих штрафних санкцій позичальник укладає з банком у день укладення цього договору Іпотечний договір - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
		06 листопада 2007 року ВАТ «ВіЕйБі Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) уклали іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Семенюк М. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1522.
		Відповідно до пункту 2.1 іпотечного договору, іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з кредитного договору від 06 листопада 2007 року № 710 передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_7 .
		Право власності на зазначену квартиру АДРЕСА_6 , було зареєстроване за іпотекодавцем ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеному 06 листопада 2007 року з попереднім власником ОСОБА_2 , посвідченому приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Семенюк М. М., зареєстрованому в реєстрі за № 1518.
		Договір купівлі-продажу, який ОСОБА_1 зазначив як підставу набуття права власності на предмет іпотеки, рішенням від 23 липня 2018 року Київський районний суд м. Харкова у цивільній справі № 635/3012/16 визнав недійсним. Суд встановив, що ОСОБА_2 втратив право власності на спірну квартиру проти його волі внаслідок злочинних шахрайських дій ОСОБА_1 .
		Вироком від 07 жовтня 2013 року Київський районний суд м. Харкова засудив ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у справі № 2018/8287/2012 за скоєння злочинів, передбачених частинами другою, третьою, четвертою статті 190 КК України, 
		ОСОБА_2 у цьому кримінальному провадженні визнаний потерпілим від злочину, вчиненого цими особами задля незаконного заволодіння квартирою АДРЕСА_6 , яка належала ОСОБА_2 .
		Згідно з вироком суду, який набрав законної сили, на початку листопада 2007 року ОСОБА_5 вступив у злочинну змову з лідером тоталітарної секти особою, матеріали справи щодо якої виділені в окреме провадження, та її активними членами ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , спрямовану на заволодіння майном шляхом шахрайства. 
		Ці особи запропонували ОСОБА_2 та його дружині, які перебували у тоталітарній секті, зробити обмін належної їм квартири, шляхом оформлення договору купівлі-продажу, заздалегідь не маючи наміру виконувати взяті на себе зобов`язання, а маючи намір обернути майно, яке належало подружжю ОСОБА_6 на свою користь.
		Наявність у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, що є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 ЦК України, встановлена у зазначеному вироці. 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Межі розгляду справи судом 
		Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Частина третя статті 3 ЦПК України визначила, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відмовляючи у позові АТ «Кристалбанк», місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності підстав для визнання власника спірної квартири ОСОБА_2 іпотекодавцем та звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 ввів в оману ВАТ «ВіЕйБі Банк» щодо належності спірної квартири іпотекодавцю. Відповідач ОСОБА_1 не набув право власності на спірну квартиру, а тому на час укладення оспорюваного іпотечного договору не мав повноважень іпотекодавця щодо предмета іпотеки.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
		Підставою для відкриття касаційного провадження ТОВ «Аналітик Фінанс» зазначає неврахування висновку щодо застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 201/16014/13-ц (провадження № 61-9098сво20).
		У постанові від 01 березня 2021 року у справі № 201/16014/13-ц (провадження № 61-9098сво20) Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформації про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця.
		Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно.
		Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2026цс16.
		Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
		У справі, що переглядається, на відміну від цієї справи, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, не створив юридичних наслідків, право власності на квартиру у передбачений законом спосіб ОСОБА_3 не переходило, а тому власник квартири ОСОБА_2 не змінився та положення статті 23 Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовується.
		У постанові Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 466/2732/13-ц (провадження № 61-21055св18), на яку посилався заявник, як на приклад неоднакового застосування статті 230 ЦК України, зазначено, що відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		Вирішуючи даний спір суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що посилання позивача на те, що кредитний договір вчинений під впливом обману з боку відповідачі, які не є сторонами оспорюваного кредитного договору, не є підставою звільнення від виконання зобов`язань або відповідальності за їх порушення, оскільки позивач сама уклала спірний кредитний договір з ПАТ «Універсал Банк» на підставі вільного волевиявлення, підписуючи, погодилась з його умовами. 
		Так, під час укладення оспорюваного договору сторони в порядку статті 638 ЦК України узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними.
		Позичальник погодилась на отримання кредиту та була ознайомлена з умовами, що запропоновані банком. Сторони застережень до договору не висловлювали, підписи позичальника в договорі свідчать про його згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені. Своїми підписами на кожній сторінці договору, додатків до нього, позичальник підтвердила свою згоду на отримання кредиту, ознайомлення з умовами кредитування, зокрема і з умовами взаєморозрахунків.
		Отже, матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанції обставини не дають підстав вважати, що дії банку, як сторони кредитного договору при його укладанні суперечили волевиявленню позичальника, а також про наявність у таких діях умислу з боку банку, який був спрямований на введення споживача в оману.
		Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину, зокрема не спростовано, що під час укладення кредитного договору позичальник діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилась з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови.
		У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що ОСОБА_2 позбавлений права власності на спірну квартиру проти його волі, внаслідок злочинних шахрайських дій ОСОБА_1 , який незаконного заволодів спірною квартирою.
		Вирок суду, що набрав законної сили, встановив наявність у недобросовісної сторони умислу ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, що є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 ЦК України.
		При вчиненні правочину під впливом обману відбувається деформація волі особи внаслідок впливу інших осіб на таку особу.
		При цьому обман є навмисним цілеспрямованим діянням сторонньої особи щодо введення особи, яка вчиняє правочин, в оману щодо обставин, які мають істотне значення для вчинення такого правочину, що також має бути підтверджено належними та допустимими доказами.
		Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
		Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. 
		На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. 
		Під час укладення іпотечного договору з ВАТ «ВіЕйБі Банк», ОСОБА_1 було відомо про те, що предмет іпотеки трикімнатна квартира не була придбана у ОСОБА_2 , грошові кошти за неї власнику квартири ОСОБА_2 не сплачені. 
		ОСОБА_1 ввів в оману ВАТ «ВіЕйБі Банк» щодо належності спірної квартири іпотекодавцю.
		Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц (провадження № 61-4313св19), на яку також послався заявник, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції виходив з того, що Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
		Порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17.
		Суди відмовили у позові за безпідставністю, між тим позов є обґрунтованим, а тому необхідно перевірити, чи мала позивачка об`єктивну можливість дізнатися про відчуження спільної квартири чоловіком без її згоди у межах строку позовної давності, чи можливо було їй встановити відсутність спільного майна з огляду на презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі не доведення протилежного.
		Оскільки момент, з якого позивачка дізналася про порушення своїх прав, у справі не встановлено, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази у справі, судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		На відміну від цієї справи, у справі, що переглядається суди встановили момент, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав.
		При цьому, доводи скарги про те, що позивач впродовж 2013-2018 років не цікавився своєю квартирою, яка вибула з його власності та не проявив розумної обачності щоб дізнатися про порушення своїх прав, є неприйнятними, оскільки ОСОБА_2 не був стороною оспорюваного іпотечного договору та з позовом про визнання його недійсним звернувся до суду менше ніж через рік після визнання за рішенням суду договору купівлі-продажу належної ОСОБА_2 квартири недійсним.
		Отже, що доводи касаційної скарги ТОВ «Аналітик Фінанс» про неврахування висновків щодо застосування статі 23 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 201/16014/13-ц (провадження № 61-9098сво20), статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 466/2732/13-ц (провадження № 61-21055св18), статті 260 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц (провадження № 61-4313св19), не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.
		Порушення суду першої інстанції норм процесуального права, які позбавили АТ «Кристалбанк» права скористатися процесуальними правами щодо подачі відзиву та заяви про застосування строку позовної давності не вплинули на результат вирішення справ, а тому не є підставою для скасування правильних по суті судових рішень.
		При цьому, АТ «Кристалбанк» є позивачем у справі за первісним позовом, до спільного розгляду в одному провадженні з яким прийнято позов третьої особи. А тому не був позбавлений можливості вчасної подачі відзиву та звернення з відповідними заявами, зокрема про застосування позовної давності.
		Решта доводів касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» залишити без задоволення.
		Рішення Київського районного суду міста Харкова від 18 листопада 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду 01 червня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:  С. Ю. Мартєв     В. В. Сердюк     І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...