Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/7798/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: 02.09.2022. Зареєстровано: 03.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.09.2022.

Номер судового провадження: 2/753/2211/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		        ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА         
		справа № 753/7798/18
		провадження № 2/753/2211/21 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"30" серпня 2022 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі: 
		головуючого - судді Коренюк А.М. 
		при секретарі Сердюковій Г.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дашевський Олександр Валерійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погорєлов Броніслав Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герман Олександра Сергіївна, ОСОБА_6 , про визнання довіреності недійсною, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування з державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності, визнання права власності на майно, витребування майна, суд - 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 у травні 2018 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дашевський О.В, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Е.А., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погорєлов Б.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герман О.С., ОСОБА_6 , про визнання довіреності недійсною, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування з державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності, визнання права власності на майно, витребування майна.
		Позов мотивований тим, що йому ( ОСОБА_1 ) на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03.02.2000 року, виданого відділом приватизації комунального житлового фонду Дарницької райдержадміністрації, та його матері ОСОБА_7 , на праві власності в рівних долях належала квартира АДРЕСА_1 . 
		Після смерті матері на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.01.2015 року, виданого Сьомою київської державною нотаріальною конторою, він устадкував належну їй Ѕ частини вказаної квартири, відтак володів всією квартирою з 28.01.2015 року.
		30.01.2015 року приблизно о 16 годині невідомі йому та невстановлені досудовим розслідуванням особи, знаходячись по АДРЕСА_2 , надівши проти його волі на голову шапку, закривши очі, викрали його, та вподальшому незаконно позбавили волі у невстановленому досудовим розслідуванням місці з 30.01.2015 року по 20 год. 08.07.2015 року. Дані особи вилучили у нього паспорт та, застосувавши фізичний примус, змусити його поставити підпис на трьох пустих аркушах паперу.
		Приблизно о 20 год. 08.07.2015 року із зав`язаними очима автомобілем його доставили за межі населеного пункту, де його примусово утримували, залишили біля проїзної частини дороги та сказали зняти пов`язку з очей після того, як він порахує до ста коли автомобіль поїде, він так і зробив. Повернувшись додому, потрапити до квартири він не зміг, дізнався, що в квартирі живуть інші люди, й належна йому на праві власності квартира, перебуває вже у їх власності.
		У провадженні Деснянського УП ГУ НП в м.Києві перебуває кримінальне провадження за № 12015100030008029 від 11.07.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 146 КК України, розпочате за його заявою.
		В матеріалах кримінального провадження міститься договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 14.05.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дашевським О.В., зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 25.02.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., від його ( ОСОБА_1 ) імені продав квартиру ОСОБА_3 .
		Також у вказаним матеріалах кримінального провадження міститься договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04.08.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герман О.С., зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_3 , набувши від нього ( ОСОБА_1 ) квартиру у власність, продав її ОСОБА_6 .
		Як стало відомо йому із інформаційної довідки речових прав на нерухоме майно Єдиного реєстру прав на нерухоме майно, 24.12.2015 року належну йому квартиру вчергове продали, наразі її власниками є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розмірі по Ѕ частці кожен на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С.
		Він не підписував довіреність посвідчену 25 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., й зареєстровану у реєстрі № 617, за якою уповноважив ОСОБА_2 вчиняти дії від його імені щодо відчудження належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 , а тому така довіреність є недійсною в силу ч.ч. 3, 5 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України, адже волевиявлення  учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а невідповідність між внутрішньою волею та волевиявленням є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 215 ЦК України). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 ЦК України). Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (ч.1 ст. 231 ЦК України).
		Оскільки він не підписував довіреність посвідчену 25 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., за якою ніби-то уповноважив ОСОБА_2 вчиняти від його імені правочини щодо відчудження належної йому на праві власності квартири, така довіреність є недійсною, й договір купівлі-продажу квартири, який був укладений на підставі вказаної довіреності 14 травня 2015 року про продаж квартири ОСОБА_3 , також є недійсним, й за правилом п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України належна йому на праві власності квартира має бути витребувана у власників, які наразі нею володіють, якими є  ОСОБА_4  та ОСОБА_5 ,на його користь.
		В судовому засіданні позивач  ОСОБА_1 позовні вимоги у редакції від 17.12.2018 року підтримав та просив їх задовольнити (а.с. 187-189 том 1): визнати недійсноюдовіреність посвідчену 25 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., й зареєстровану у реєстрі № 617, за якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 вчиняти правочини від його імені щодо квартири АДРЕСА_1 , й за наслідком визнання недійсною вказаної довіреності, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 14 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дашевським О.В. Скасувати державну реєстрацію договору купівлі-продажу квартири від 14 травня 2015 року. Визнати за ним право власності на вказану квартиру. Витребувати у ОСОБА_4 , ОСОБА_5 належну йому на праві власності квартиру на його користь. Скасувати державну реєстрацію договору купівлі-продажу від 24 грудня 2015 року, за явим ОСОБА_4 , ОСОБА_5 набули у власність його квартиру.
		Вказав, що він є одинокою особою, має стаж роботи понад 35 років, має вищу освіту. Вбачає, що певна особа (циганської національності) могла за певної майнової заінтересованості намовити злочинців по вжиттю заходів по відчудженню його квартири. Розповідає, що його утримували на прив`язку (на цепку), нікуди не відпускали понад шість місяців, в приміщенні, де його утримували, а це хата в сільській місцевості, створювали атмосферу з метою втрати ним пам`яті (розпил диму), погано його кормили, інформували, що люди, які знаходись до нього, померали. Про порушене право він дізнався лише, коли його відпустили, тобто у липні 2015 року. Строк звернення до суду ним не пропущений, в межах трирічного строку. За його клопотанням проведено судово-почеркознавчу експертизу, за висновком якої встановлено, що підпис, поставлений у графі «підпис» на звороті оригіналу довіреності від 25 лютого 2015 року, наданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою він уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатися належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., й зареєстровану в реєстрі за № 617, виконаний не ним, а іншою особою, а також рукопиский запис (написання прізвища ім`я та по батькові навпроти такого підпису « ОСОБА_1 »), виконаий також не ним, а іншою особою. З огляду на висноки експертизи, вважає позов ним вцілому обґрунтований та доведений належними доказами.
		Просить врахувати, що внаслідок злочинніх дій, він позбавлений житла, перебуває тривалий час у скрутному становищі, є соціально незахищеною особою, не має житла, за наслідком протиправного та тривалого позбавлення волі у складних умовах, він сутєво втратив здоров`я, наразі потребує стороннього супроводу, оскільки має погоданий зір.
		Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_8 , діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 22.01.2019 року (а.с.186 том 1), позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні за недоведеністю та необґрунтованістю вимог. Вказали, що позивач не надав жодного доказу незаконного впливу на його вільне волевиявлення щодо підписання ним довіреності, а відповідно й оспорюваного договору купівлі-продажу квартири. Позов подано із пропуском строку позовної давності лише 02.05.2018 року, а тому просять застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності, який відраховується від 25 лютого 2015 року, й відмовити позивачу у задоволенні позову, адже сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відповідно до ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України, для відмови у позові.
		Відповідачем поданий відзив на позов від 25.02.2019 року, який зводяться до аналогічних аргументів - відсутності належних та допустимих доказів про порушене право позивача (а.с. 234-235 том 1).
		Позивачем ОСОБА_1 подана відповідь на відзив від 12.03.2019 року, в якому він не погоджується з тим, що його позов не обґрунтований та недоведений, адже він має намір звертатися до суду із клопотанням про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи, оскільки оспорювану ним довіреність він не підписував, нікого не уповноважував на розпорядження його квартирою ( її відчудження). Й вказана експертиза має надати відповідь, чи підписував він довіреність. Окрім того, доводи відповідача про пропуск ним строку позовної давності вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до ч.2 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Вказує, що ним у позові зазначено, що він був звільнений від неволі лише у липні 2015 року, й одразу звернувся до правоохоронних органів, до суду з позовом - у травні 2018 року, тобто у межах трирічного строку.
		Інші відповідачі та треті особи в судове засідання повторно не з`явились, належним чином повідомлені про час та міяце його проведення - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду), шляхом смс-повідомлення; відзиви на позов ними не подані.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
		Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
		Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - загального позовного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам, третім особам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, третьої особи, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутнсоті вказаних відповідачів та третіх осіб, за погодженням сторін, присутніх в залі суду.
		Справа розглядалась у порядку загального позовного провадження із проведеним підготовчим судовим засідання.
		Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши доводи відзиву на позов, відповіді на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають часковому задоволенню із таких підстав.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
		Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
		Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
		Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
		Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, с обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06.02.2000 року, виданого відділом приватизації комунального житлового фонду Дарницької райдержадміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_7 на праві власності в рівних долях належала квартира АДРЕСА_1 (а.с.29 том 1). 
		Після смерті  ОСОБА_7 , 1932 р.н. (матері позивача) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.01.2015 року, виданого Сьомою київської державною нотаріальною конторою,  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкував належну їй Ѕ частини вказаної квартири, відтак володів вказаною квартирою вцілому з 28.01.2015 року, також встановлене підтверджується Витягом з Державного реєтру речових прав на нерухоме майно (а.с. 30, 31-32 том 1).
		Позивач вказує, що 30 січня 2015 року був позбавлений волі невідомими особами, які його утримували проти його волі у невідомому місці та у незадолільних умовах на прив`язку (з цепком на шиї), під час чого під примусом невідомі особи зобов`язали його підписувати чисті аркуші папери, а 08 липня 2015 року, коли його відпустили, й він пішки прийшов додому, дізнався, що належна йому на праві власності квартира, вибула з його володіння.
		У провадженні Деснянського УП ГУ НП в м.Києві перебуває кримінальне провадження за № 12015100030008029 від 11.07.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 146 КК України, розпочате за заявою ОСОБА_1 (а.с. 34 том 1).
		Відповідно до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 14.05.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дашевським О.В., вбачається, що ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 25.02.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., від імені ОСОБА_1 продав квартиру ОСОБА_3 (а.с.36, 37).
		Відповідно до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04.08.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герман О.С., вбачається, що ОСОБА_3 , набувши від ОСОБА_1 квартиру у власність, продав її ОСОБА_6 (а.с.38-41, 42-43 том 1).
		Відповідно до інформаційної довідки речових прав на нерухоме майно Єдиного реєстру прав на нерухоме майно від 11.12.2018 року, 24.12.2015 року належну ОСОБА_1 квартиру вчергове продали, наразі її власниками є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розмірі по Ѕ частці кожен на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2015 року, посвідченого приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С. (а.с. 204-205 том 1).
		Позивач вказує, що він не підписував довіреність посвідчену 25 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., й зареєстровану у реєстрі № 617, за якою уповноважив ОСОБА_2 вчиняти дії від свого імені щодо відчудження належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 , а тому така довіреність є недійсною в силу ч.ч. 3, 5 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України. Й оскільки така довіреність є недійсною, то й договір купівлі-продажу квартири, який був укладений на підставі вказаної довіреності 14.05.2015 року про продаж квартири ОСОБА_3 , також є недійсним, й за правилом п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України належна йому на праві власності квартира має бути витребувана у власників, які наразі нею володіють, якими є  ОСОБА_4  та ОСОБА_5 ,на його користь.
		Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 29.07.2020 року за клопотанням позивача по даній справі призначено почеркознавчу експертизу, й на вирішення експерта поставлено питання: "Чи належить підпис поставлений у графі «підпис:» на звороті оригіналу довіреності від 25 лютого 2015 року, наданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою він уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатися належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., й зареєстрованої в реєстрі за № 617, ОСОБА_1 , та чи виконано цей підпис, а також написання прізвища ім`я та по батькові навпроти такого підпису « ОСОБА_1 » самим  ОСОБА_1 чи іншою особою ?" (а.с.127-128 том 2).
		Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз із попередженням експертів про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Також надано в розпорядження експертів матеріали даної цивільної справи, а також оригінал оспорюваної довіреності й вільні зразки підпису ОСОБА_1 , відібрані у нього в залі судового засідання.
		Також, попередньо, ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 07.07.2020 року за клопотанням позивача витребувано у слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100030008029 від 11 липня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 146 КК України, оригінал вказаної довіреності.
		Відповідно до Висновку експертів за результатами проведеної почеркознавчої експертизи від 23.12.2021 року за № 28052/28053/21-32, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 , який міститься у довіреності від 25 лютого 2015 року, складений від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., й зареєстрованої в реєстрі за № 617, виконаний не  ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукопиский запис « ОСОБА_1 », який міститься у рядку «Підпис» у довіреності від 25 лютого 2015 року, складений від імені ОСОБА_1  на ім`я  ОСОБА_2 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., й зареєстрованої в реєстрі за № 617,виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.231-237, 236-247 том 2).
		Зважаючи на вказаний Висновок судової почеркознавчої експертизи, суд вставив, що позивач ОСОБА_1 не підписував довіреність посвідчену 25 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., й зареєстровану у реєстрі № 617, за якою уповноважив ОСОБА_2 вчиняти дії від імені ОСОБА_1 щодо відчудження належної ОСОБА_1 на праві власності квартири АДРЕСА_1 (а.с. 118-119 том 2), а тому така довіреність є недійсною в силу ч.ч. 3, 5 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України, адже волевиявлення  учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а невідповідність між внутрішньою волею та волевиявленням є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 215 ЦК України). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 ЦК України). 
		Й оскільки ОСОБА_1 не підписував вказану довіреність, яка є недійсною, то й договір купівлі-продажу квартири, який був укладений на підставі вказаної довіреності 14 травня 2015 року про продаж квартири ОСОБА_3 (а.с. 109-110, 111 том 1), також є недійсним, й за правилом п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України належна позивачу на праві власності квартира має бути витребувана у власників, якими є  ОСОБА_4  та ОСОБА_5 ,на користь ОСОБА_1 на таких правових підставах.
		Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч.1 ст. 216 ЦК України).
		Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (п.2 ч.5 ст. 216 ЦК України).
		Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України).
		Відповідно до пп.1-4  п.10 постанови Плунуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК (435-15)) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.
		Норма частини першої статті 216 ЦК (435-15) не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
		У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК ( 435-15 ).
		Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК (435-15) добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
		За встановлених обставин, порушеного права позивача, вказаних норм, вимоги позову підлягають задоволенню в частині визнання довіреності від 25 лютого 2015 року недійсною та за наслідком визнання недійсною якої, й визнання договору від 14 травня 2015 року купівлі-продажу квартири недійсним, та витребування майна.
		Вимога позову про визнання за позивачем права власності на квартиру задоволенню не підлягає, оскільки за наслідком ухваленого судом рішення, позивач володіє вказаним майном, й постанолювати рішення щодо такого не узгоджується із правилами захисту порушеного права.
		Також вимоги позову про скасування з державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності, задоволеню не підлягають з огляду на положення ст. 16 ЦК України та ухваленого судового рішення у цій справі в частині задоволення позову, яке уцілому відновить порушене право позивача, й за наслідком його виконання такі записи будуть державним реєстратом скасовані, зважаючи на компетенцію державного реєстратора та обов`язковість виконання рішення суду.
		Так, відповідно до пп.5 п.10 постанови Плунуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").
		Заява відповідача про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, задоволенню не підлягає, оскільки позивач довів, що ним такий строк не пропущений, й про порошене право він дізнався в липні 2015 року (час, коли його звільнили від неволі), звернувся до суду із цим позовом у травні 2018 року, тобто в межах строку позовної давності.
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(ч.1 ст. 262 ЦК України).
		Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства (ч.2 ст. 262 ЦК України).
		Враховуючи наведене, за таких правових підстав, наданих позивачем доказів, а також доказів, наданих відповідачем на спростування позовних вимоги позивача, суд вважає, що вимогипозивача доведені, обставини, викладені в позовній заяві підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, відтак наявні законні підстави для часкового задоволення позову.
		Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
		Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
		Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві на позов, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
		Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6
		Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
		Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.ч.1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України, й судові витрати (судовий збір), від сплати якого позивач звільнений за вимоги немайного характеру у сумі 704 грн. 80 коп. за ставками судового збору станом на 01.01.2018 року та за вимогу майнового характеру в сумі 8 810 грн. 00 коп. (1762 х 5 = сумі 8 810), стягнути з відповідачів згідно частки відповідальності та пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь держави (704 грн. 80 коп. + 8 810 грн. 00 коп. = 9 514 грн. 80 коп./2 = 4 757 грн. 40 коп.). 
		Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України).
		На підставі вищевикладеного, з урахуванням постанови Плунуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», керуючись ст.ст. 203, 215, 216, п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України, п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 262, 263, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд - 
		ВИРІШИВ:
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дашевський Олександр Валерійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погорєлов Броніслав Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герман Олександра Сергіївна, ОСОБА_6 , про визнання довіреності недійсною, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування з державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності, визнання права власності на майно, витребування майна, - задовольнити частково.
		Визнати довіреність посвідчену 25 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Есталіною Анатоліївною, й зареєстровану у реєстрі № 617, за якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 вчиняти дії від його імені щодо квартири АДРЕСА_1 , недійсною.
		Визнати договір купівлі-продажу квартири від 14 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дашевським Олександром Валерійовичем, недійсним. 
		Витребувати у ОСОБА_4 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_1 , та ОСОБА_5 , відомості про ідентифікаційний код платника податків - відсутні, квартиру АДРЕСА_1 , на користь  ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_2 .
		В решті вимог - відмовити.
		Стягнути з  ОСОБА_4 , ідентифікаційний код платника податків - НОМЕР_1 , на користь держави 4 754 (чотири тисячі сімсот п`ятдесят чотири) грн. 40 (сорок) коп. - судового збору.
		Стягнути з ОСОБА_5 , відомості про ідентифікаційний код платника податків - відсутні, на користь держави, 4 754 (чотири тисячі сімсот п`ятдесят чотири) грн. 40 (сорок) коп.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
		Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
		Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
		Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
		Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
		Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.
		 
		СУДДЯ:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...