Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/5301/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг.
Надіслано для оприлюднення: 02.09.2022. Зареєстровано: 04.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.09.2022.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		02.09.2022Справа № 910/5301/22
		Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
		розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тідіком ЛТД", м.Київ
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер", м. Київ
		про стягнення 543 097,76 грн
		 
		Без повідомлення (виклику) учасників справи
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Тідіком ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер" про стягнення основного боргу в сумі 455 789,65 грн, 3% річних в сумі 4121 грн, пені в розмірі 34652,50 грн та інфляційних втрат в сумі 48 534,61 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору поставки товару №28/01-6 від 28.01.2021 в частині оплати поставленого товару.
		Ухвалою суду від 04.07.2022 відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
		Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що 05.07.2022 заборгованість з оплати поставленого товару на суму 455 789,65 грн було погашено, внаслідок чого в цій частині провадження по справі підлягає закриттю. Одночасно, позовні вимоги про стягнення пені та нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, підлягають залишенню без задоволення, оскільки порушення строків оплати стало наслідком військової агресії Російської Федерації, тобто, настання форс-мажорних обставин, які є підставою для звільнення від відповідальності.
		Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача надав заперечення посилаючись на те, що останнім не доведено суду обставин порушення своїх грошових зобов`язань саме внаслідок настання обставин непереборної сили. До того ж, покупцем не було дотримано визначеного умовами договору порядку повідомлена продавця про настання форс-мажору. 
		Відповідачем було подано пояснення до відзиву, в яких вказано, що несвоєчасне виконання грошового зобов`язання зумовлено саме обставинами, що не залежали від волі Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер".
		З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
		Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		28.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тідіком ЛТД" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер" (покупець) було укладено договір поставки товару №28/01-6, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується протягом усього терміну дії даного договору поставляти та передавати у власність покупця визначений у розділі 2 товар, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати на умовах даного договору.
		Згідно п.2.1 договору №28/01-6 від 28.01.2021 товаром є продукти харчування в асортименті, за номенклатурою, у кількості та за ціною, що визначається видатковою накладною на кожну окрему партію товару. Видаткові накладні формуються за заявками покупця, які узгоджуються у будь-якому зручному для сторін форматі, у тому числі електронною поштою або за телефоном. 
		Відповідно до п.4.1 договору №28/01-6 від 28.01.2021 покупець оплачує поставлений постачальником товар шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом двадцяти календарних днів з дня підписання видаткової накладної. 
		Пунктом 5.1 договору №28/01-6 від 28.01.2021 унормовано, що приймання-передача товару оформлюється видатковою накладною в момент передачі товару покупцю, яка підписується уповноваженими представниками сторін в 2-х оригінальних примірниках: 1 примірник  покупцю, 1 примірник  постачальнику. 
		У п.6.6 укладеного між сторонами правочину зазначено, що за порушення зобов`язання щодо розрахунку за товар покупець сплачує пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення, від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		У п.7.1 договору №28/01-6 від 28.01.2021 сторони погодили, що звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань, якщо це сталось внаслідок обставин непереборної сили, таких як: пожежа, повінь, землетрус, війна, воєнні дії, блокади, заборона експорту або імпорту чи інших непередбачених обставин, які не залежать від волі сторін, за умови, що дані обставини безпосередньо вплинули на виконання умов цього договору та їх неможливо було передбачити на момент його укладання.
		Згідно п.7.2 договору №28/01-6 від 28.01.2021 сторона, яка через зазначені обставини не може в повному обсязі виконувати свої зобов`язання по даному договору, повинна в строк не більш 7 днів письмово повідомити про це іншу сторону, а в термін 10 днів надати відповідні підтверджуючі документи. Несвоєчасне повідомлення (пізніше 7 днів) про існування обставин форс-мажору позбавляє відповідну сторону права посилатись на них для виправдання. 
		Сторони домовились, що достатнім доказом існування обставин форс-мажору будуть довідки компетентних органів влади або Торгово-промислової палати України (п.7.3 договору №28/01-6 від 28.01.2021).
		Цей договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представника сторін і діє до 31.12.2021, однак в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним (п.9.1 договору №28/01-6 від 28.01.2021).
		Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.
		Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
		Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.
		Слід зауважити, що на теперішній час договір №28/01-6 від 28.01.2021 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять. 
		Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №28/01-6 від 28.01.2021 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.
		Як свідчать представлені до матеріалів справи документи, у період з 06.01.2022 по 10.02.2022 на виконання умов договору №28/01-6 від 28.01.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Тідіком ЛТД" було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер" прийнято товар на загальну суму 1 066 610,70 грн. 
		Проте, станом на 23.02.2022 відповідачем було лише частково оплачено поставлений товар, а саме переховано грошові кошти на загальну суму 610 821,05 грн.
		Зі змісту позову вбачається, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків з оплати поставленого товару за договором №28/01-6 від 28.01.2021, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер" утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Тідіком ЛТД" в розмірі 455 789,65 грн, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.
		Як вказувалось вище, відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що 05.07.2022 згідно платіжного доручення №50518 заборгованість з оплати поставленого товару на суму 455 789,65 грн було погашено.
		Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
		Суд зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		З представлених суду документів вбачається, що після відкриття провадження у справі, а саме 05.07.2022 відповідачем було сплачено на рахунок позивача грошові кошти за поставлений згідно договору №28/01-6 від 28.01.2021 товар, а саме на суму 455 789,65 грн. 
		Отже, з огляду на вказані обставини, суд дійшов висновку, що провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тідіком ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер" в частині стягнення основного боргу на суму 455 789,65 грн підлягає закриттю.
		Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 4121 грн, пені в розмірі 34652,50 грн та інфляційних втрат в сумі 48 534,61 грн. При цьому, суд виходив з такого. 
		Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.
		Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
		Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
		Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
		У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
		Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
		У п.6.6 укладеного між сторонами правочину зазначено, що за порушення зобов`язання щодо розрахунку за товар покупець сплачує пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення, від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 
		Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
		У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
		Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
		Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
		З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
		Нарахування на суму боргу 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
		З огляду на порушення відповідачем строків оплати товару за договором, позивачем за період з 03.03.2022 по 21.06.2022 було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 4121 грн, пеню в розмірі 34652,50 грн та інфляційні втрати в сумі 48 534,61 грн.
		Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним.
		Одночасно, наведений позивачем розрахунок пені є помилковим, оскільки у період з 03.03.2022 - 02.06.2022 розмір облікової ставки Національного банку України становив 10,00, а у період з 03.06.2022 - 21.06.2022  25, 00. 
		Здійснивши перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим за період з 03.03.2022 по 21.06.2022 є нарахування пені на суму 17 419,92 грн.
		Щодо посилань відповідача на наявність підстав для звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер" від відповідальності за порушення строків оплати товару, зокрема, те, що відповідні обставини стали наслідком військової агресії Російської Федерації, яка стала підставою для введення Указом Президента України військового стану з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 військового стану, суд зазначає таке.
		Частиною першою статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
		Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.
		Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
		Звідси Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
		Судом вказувалось, що у п.7.1 договору №28/01-6 від 28.01.2021 сторони погодили, що звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов`язань, якщо це сталось внаслідок обставин непереборної сили, таких як: пожежа, повінь, землетрус, війна, воєнні дії, блокади, заборона експорту або імпорту чи інших непередбачених обставин, які не залежать від волі сторін, за умови, що дані обставини безпосередньо вплинули на виконання умов цього договору та їх неможливо було передбачити на момент його укладання.
		Згідно п.7.2 договору №28/01-6 від 28.01.2021 сторона, яка через зазначені обставини не може в повному обсязі виконувати свої зобов`язання по даному договору, повинна в строк не більш 7 днів письмово повідомити про це іншу сторону, а в термін 10 днів надати відповідні підтверджуючі документи. Несвоєчасне повідомлення (пізніше 7 днів) про існування обставин форс-мажору позбавляє відповідну сторону права посилатись на них для виправдання. 
		Сторони домовились, що достатнім доказом існування обставин форс-мажору будуть довідки компетентних органів влади або Торгово-промислової палати України (п.7.3 договору №28/01-6 від 28.01.2021).
		Отже, з наведеного полягає, що контрагентами досягнуто згоди щодо алгоритму дій сторони у разі настання обставин непереборної сили, які мають наслідком неможливість належного виконання договору.
		суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
		Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
		Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
		Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
		До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
		Принцип рівності сторін у процесі  у розумінні «справедливого балансу» між сторонами  вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»). 
		У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін  один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду  передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
		В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Дійсно, Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
		Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем не надано доказів дотримання порядку повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість своєчасної оплати товару у строк 7 днів з моменту початку збройної агресії Російської Федерації. 
		Суд зауважує, що відповідачем також не надано належних доказів того, що саме введення військового стало причиною неможливості проведення покупцем своєчасного розрахунку за поставлений згідно договору №28/01-6 від 28.01.2021 товар. 
		За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової необгрунтованості посилань відповідача на наявність підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення строків оплати товару.
		Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тідіком ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер" підлягають задоволенню в частині стягнення пені на суму 17 419,92 грн, 3% річних на суму 4121 грн та інфляційних втрат в розмірі 48 534,61 грн.
		Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, 
		вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 
		27 вересня 2001 року).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
		З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо наявності достатніх підстав для часткового задоволення позовних вимог. 
		Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, в частині вимог, провадження за якими підлягає закриттю, покладається на відповідача. В іншій частині судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
		Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Закрити провадження у справі №910/5301/22 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Тідіком ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер" про стягнення основного боргу на суму 455 789,65 грн.
		2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тідіком ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер" про стягнення 3% річних в сумі 4121 грн, пені в розмірі 34652,50 грн та інфляційних втрат в сумі 48 534,61 грн  задовольнити частково.
		3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер" (04116, місто Київ, вул.Маршала Рибалка, будинок 10/8, ЄДРПОУ 40887542) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тідіком ЛТД" (02094, місто Київ, вул.Пожарського, будинок 6, ЄДРПОУ 43555832) пеню в сумі 17419 (сімнадцять тисяч чотириста дев`ятнадцять) грн 92 коп., 3% річних в сумі 4121 (чотири тисячі сто двадцять одна) грн, інфляційні втрати в сумі 48 534 (сорок вісім тисяч п`ятсот тридцять чотири) грн 61 коп. та судовий збір в сумі 7887 (сім тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн 98 коп.
		4. Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення пені на суму 17 232,58 грн.
		5. Судовий збір в сумі 258,50 грн залишити за позивачем. 
		6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
		 
		Повний текст складено 02.09.2022.
		 
		 
		 
		Суддя В.В. Князьков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...