Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 274/5622/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.09.2022.
Дата набрання законної сили: 24.08.2022
Номер судового провадження: 61-18418ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 серпня 2022 року
		місто Київ
		 
		справа № 274/5622/16-ц
		провадження № 61-18418св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В., 
		учасники справи:
		за первісним позовом:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
		за об`єднаним позовом:
		позивач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 травня 2021 року, постановлене суддею Слюсар Т. А., та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ФАБУЛА СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_1 
		ОСОБА_1 у листопаді 2016 року звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними: 
		- кредитний договір від 21 вересня 2007 року № 11221185000, укладений між Акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк», банк) та ОСОБА_1 ,
		- договір іпотеки, укладений 21 вересня 2007 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 ,
		- кредитний договір від 15 вересня 2015 року № 11475409000, укладений між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 ,
		- договір іпотеки, укладений 15 вересня 2015 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .
		Стислий виклад позиції позивача АТ «УкрСиббанк»
		АТ «УкрСиббанк» у грудні 2016 року звернулося до суду із позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 15 вересня 2015 року № 11475409000 у розмірі 455 915, 18 грн.
		Банк обґрунтовував вимоги позову тим, що Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту (з Правилами) від 15 вересня 2015 року № 11475409000.
		Підписуючи цей договір, ОСОБА_1 погодився з умовами кредитування, викладеними у Правилах споживчого кредитування, оприлюднених у газеті «Голос України» від 13 травня 2011 року № 85 (5085) (далі - Правила споживчого кредитування, Правила).
		Відповідно до умов кредитного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 366 161, 84 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 зобов`язався повертати кредит та сплачувати проценти шляхом оплати ануїтетного платежу у розмірі 7 331, 36 грн 15-го числа щомісяця та повернути кредит у повному обсязі не пізніше 15 листопада 2037 року.
		За користування кредитними коштами ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 23, 90 % річних (пункт 2.7 кредитного договору).
		Згідно з пунктом 4.1 Правил у випадку порушення термінів погашення будь-яких грошових зобов`язань позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми гривневого еквіваленту суми простроченої заборгованості, розрахованої за кожен день прострочення платежу, починаючи з 32 календарного дня.
		На забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника за згаданим кредитним договором прийнята порука ОСОБА_2 згідно з договорами поруки від 15 вересня 2015 року № 262396 (основний борг) та № 262396 (проценти та інші платежі), за якими він зобов`язався відповідати за виконання позичальником його зобов`язань щодо повернення кредиту в межах суми, що становить 366 161, 84 грн та щодо сплати процентів, пені в межах суми, що становить 183 080, 92 грн. Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною. Причини невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором будь-яким чином не можуть вплинути на виконання поручителем зобов`язань за договором поруки.
		Усупереч умовам кредитного договору ОСОБА_1 не здійснював своєчасних платежів повністю для погашення суми заборгованості за сумою кредиту та процентами протягом тривалого часу, чим істотно порушує взяті на себе договірні зобов`язання.
		Банк направив позичальнику та поручителю вимоги про необхідність усунення порушень договору, проте відповідачі порушення договору не усунули.
		Станом на 28 листопада 2016 року заборгованість за кредитним договором від 15 вересня 2015 року № 11475409000 становить 455 915, 18 грн, з яких: 365 816, 57 грн - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 610, 12 грн за період з 15 січня 2016 року до 28 листопада 2016 року, 80 895, 78 грн - заборгованість за процентами, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 73 599, 09 грн за період з 16 грудня 2015 року до 14 листопада 2016 року, 79, 01 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 16 січня 2016 року до 28 листопада 2016 року, 9 123, 82 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 16 січня 2016 року до 28 листопада 2016 року.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідачі не подавали до суду відзиви на позов банку.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою від 11 червня 2020 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області зазначені позови об`єднав в одне провадження.
		Рішенням від 19 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		Суд частково задовольнив позов АТ «УкрСиббанк». Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 15 вересня 2015 року № 11475409000 у розмірі 365 816, 18 грн. В іншій частині позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
		Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що спірний договір споживчого кредиту від 21 вересня 2007 року № 11221185000 підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, при підписанні договору ОСОБА_1 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності. Позичальник не довів, що його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Він був ознайомлений із умовами кредитування у банку, інформацією щодо сукупної вартості кредиту, порядком погашення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, загальним розміром зазначених сум та розміром сукупних витрат, необхідних для укладення кредитного договору. Договірні умови передбачені зазначеним кредитним договором не створюють дисбаланс прав та обов`язків на користь будь-якої сторони цієї кредитної угоди, а тому ці умови не можна кваліфікувати, як несправедливі та дискримінаційні, що порушують права ОСОБА_1 , як споживача фінансових послуг.
		Також суд зробив висновок, що ОСОБА_1 не довів факт введення його в оману під час укладення із банком кредитного договору від 21 вересня 2007 року № 11221185000. Будь-яких зауважень з приводу встановлених умов договору ОСОБА_1 не зробив, а при укладенні договору прийняв умови кредитного договору, викладені у його тексті. За наведених обставин суд встановив, що немає підстав вважати недійсним договір іпотеки, укладений 21 вересня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .
		Пред`являючи вимогу про визнання недійним кредитного договору № 11475409000, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 15 вересня 2015 року, позивач не навів правових підстав, за яких цей договір може бути визнаний недійним. Позивач зазначив лише про недійсність договору з тих підстав, що договір є похідним від основного кредитного договору від 21 вересня 2007 року № 11221185000, який, на його думку, суперечить закону. Проте, суд зазначив, що кредитний договір № 11475409000, укладений 15 вересня 2015 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , не є похідним від кредитного договору від 21 вересня 2007 року № 11221185000, оскільки не є додатковим договором до основного. Договір від 15 вересня 2015 року № 11475409000 визначає інші умови кредитування щодо розміру кредиту, валюти, процентної ставки тощо. Тому оскільки підстави для визнання недійсним кредитного договору від 15 вересня 2015 року № 11475409000 та договору іпотеки від 15 вересня 2015 року не наведено позивачем у позовній заяві, тому суд у позові в цій частині відмовив за безпідставності позовних вимог.
		Частково задовольняючи позов банку, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що банк довів факт виконання банком умов кредитного договору, укладеного між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 15 вересня 2015 року, у виді зарахування грошових коштів у розмірі 366 161, 84 грн, направлених на погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 21 вересня 2007 року № 11221185001 (№ 11221185000), укладеним між банком та позичальником. ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо внесення щомісячного платежу до 15 числа у розмірі 7 331, 36 грн не виконав у повному обсязі та, починаючи із грудня 2015 року, виникла прострочена заборгованість. Доказів на підтвердження виконання умов кредитного договору відповідач до суду не надав, а тому є підстави для стягнення заборгованості за кредитом, з урахуванням дострокового стягнення, у повному обсязі солідарно із відповідачів, оскільки поручитель ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність за невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.
		Відмовляючи у стягненні процентів та пені, суди зазначили, що відповідач заперечував щодо правильності нарахування процентів та пені, вважаючи долучений банком розрахунок неправильним. Відповідно до розрахунку заборгованості банк нарахував заборгованість за процентами, керуючись погодженою кредитним договором ставкою річних 23, 9 %, а також процентними ставками 4 %, 8 % та 47, 8 % річних. Проте розмір процентів 4 % та 8 % річних не погоджені умовами договору. Незрозумілим є нарахування процентів кілька разів на місяць, зокрема у лютому 2016 року проценти нараховані одночасно за ставками 23, 9 %, 4 %, 8  % та 47, 8 % річних. До позову банк не долучив Графік платежів - додаток 1 до кредитного договору, що не дає можливості суду перевірити правильність нарахованих процентів, зокрема, процентів на прострочену заборгованість за кредитом.
		За таких обставин через недоведеність позивачем правильності нарахування боргу за процентами та за браком у справі додатку 1 до кредитного договору у задоволенні позову в частині стягнення процентів суд відмовив. Відповідно, із цих же підстав, тобто через недоведеність банком належними та достатніми доказами розміру процентів та розміру простроченої суми кредиту, за браком у справі додатку 1 до кредитного договору, суд відмовив також у стягненні пені за несвоєчасне повернення боргу за кредитом та процентами. За наявними у справі доказами суд не має можливості перевірити правильність нарахування пені.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		АТ «УкрСиббанк» 10 листопада 2021 року звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 травня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в частині відмови у стягненні процентів та пені, ухвалити у цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення вимог банку про стягнення заборгованості за процентами та пені ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:
		- суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 750/4903/14 (провадження № 61-860св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 461/1720/16 (провадження № 61-17907св18), від 18 червня 2021 року у справі № 643/16291/17 (провадження № 61-18453св19), щодо врахування судами правил споживчого кредитування стосовно підвищення відсоткової ставки у випадку користування кредитними коштами понад встановлений договором строк. Суд касаційної інстанції визначив, що такі правила після їх підписання сторонами договору стають його невід`ємною частиною;
		-                  суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відсоткові ставки у розмірі 4 % та 8 % за довідкою-розрахунком заборгованості передбачені у інформаційному листі, який підписав позичальник перед укладенням договору, копія якого знаходиться в матеріалах справи.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою від 19 листопада 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «УкрСиббанк», а ухвалою від 15 серпня 2022 року справу призначив до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Визначаючи межі касаційного перегляду справи, Верховний Суд врахував, що банк оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» про стягнення заборгованості за процентами та пенею, в іншій частині рішення судів сторони не оскаржують, а тому Верховний Суд їх не переглядає.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою відкриття касаційного провадження, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 15 вересня 2015 року ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір про надання споживчого кредиту (з Правилами) № 11475409000. За цим кредитним договором банк надав позивальникові ОСОБА_1 кредит у розмірі 366 161, 84 грн на споживчі цілі - погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 21 вересня 2007 року № 11221185001 (№11221185000), укладеним між банком та позичальником. Кредит надано строком до 15 листопада 2037 року. Позичальник зобов`язаний сплачувати борг в розмірі ануїтетного платежу, що становить 7 331, 36 грн, до 15 числа щомісяця. За користування кредитними коштами позичальник сплачує проценти за ставкою 23, 9 % річних. Пунктом 2.7 договору також передбачено, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у підвищеному розмірі, що визначений Правилами споживчого кредитування.
		Відповідно до виписки за рахунком №  НОМЕР_1 ОСОБА_1 банк видав кредитні кошти на погашення боргу за кредитом від 21 вересня 2007 року № 11221185001.
		Банк до позову долучив Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АТ «УкрСиббанк», опубліковані в газеті «Голос України» від 13 травня 2011 року, за положеннями яких передбачено сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та сплати процентів у подвійному розмірі в разі прострочення виконання зобов`язання.
		Ці Правила є частиною договору, оскільки на зазначені Правила сторони посилаються у кредитному договору, ці Правила опубліковані в газеті «Голос України», а отже не можуть бути змінені банком, позичальник у кредитному договорі підтвердив факт ознайомлення із умовами цих Правил.
		Відповідно до договору поруки від 15 вересня 2015 року (основний борг), укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , останній поручається перед кредитором за виконання зобов`язань боржника перед кредитором, що виникли із основного договору, а саме щодо сплати кредиту у розмірі 366 161, 84 грн. Відповідальність боржника та поручителя є солідарною.
		Згідно з договором поруки від 15 вересня 2015 року (проценти та інші платежі), укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , останній поручається перед кредитором за виконання зобов`язань боржника перед кредитором, що виникли із основного договору, а саме щодо сплати процентів, пені та комісій в розмірі 183 080, 92 грн. 
		ПАТ «УкрСиббанк» 28 вересня 2016 року направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги про дострокове повернення кредиту у розмірі 365 816, 57 грн та процентів у розмірі 66 303, 35 грн.
		Відповідно до розрахунку заборгованості з часу отримання кредиту ОСОБА_1 сплатив лише 345, 27 грн. Сума боргу за неповернутим кредитом склала 365 816, 57 грн.
		Банк також нарахував проценти за ставками 23, 9 %, 47, 9 %, 4 %, 8 % за період із 15 жовтня 2015 року до 15 листопада 2016 року - 109 232, 61 грн, із яких сплачено 28 336, 83 грн та залишок за процентами складає 80 895, 78 грн.
		Розмір пені за несвоєчасне погашення боргу за кредитом за період із січня 2016 року до листопада 2016 року складає відповідно до розрахунку 79, 01 грн.
		Пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом із січня 2016 року до листопада 2016 року складає 9 123, 82 грн.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі 
		Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
		За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		За статтею 599 ЦПК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення процентів та пені, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що позивач не довів заборгованість у визначеному ним розмірі.
		Верховний Суд вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.
		У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом, банк обґрунтовував свої вимоги існуванням заборгованості за кредитним договором, що заперечував відповідач у справі.
		Тож саме на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність заборгованості, яка підлягає стягненню з позичальника та поручителя на користь банку, а відповідачі мають довести, що у них немає такого обов`язку за браком заборгованості, яка підлягає стягненню.
		Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
		Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		Розмір платежів, які мав сплачувати позичальник, визначається умовами кредитного договору, зокрема щодо розміру щомісячного платежу, порядку нарахування процентів та пені.
		Відповідно до пункту 2.5 кредитного договору позичальник погашає кредитну заборгованість шляхом сплати ануїтетних платежів. Під ануїтетними платежами розуміються рівні за сумою платежі, що включають в себе частину суми основного боргу та/або проценти. Розмір ануїтетного платежу становить 7 331, 36 грн та зазначений із урахуванням розміру процентної ставки, визначеної у пункті 2.7 кредитного договору для строкової заборгованості.
		За правилами пункту 2.7 кредитного договору за користування кредитними коштами позичальник зобов`язується сплачувати проценти, що нараховуються за процентною ставкою у розмірі 23, 9 % річних, якщо не буде встановлена інша процентна ставка згідно з умовами договору. За користування кредитними коштами понад встановлений договір термін встановлюється процентна ставка у підвищеному розмірі, що визначений Правилами споживчого кредитування. Порядок нарахування та сплати процентів на прострочену суму основного боргу встановлений Правилами споживчого кредитування.
		Згідно з підпунктом 1.3.1 Правил за користування кредитними коштами процентна ставка встановлюється у розмірі, визначеному в договорі. За користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування процентної ставки у подвійному розмірі на прострочену суму основного боргу починається з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня після дня несплати або неповної сплати платежу, встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за встановленою ставкою у подвійному розмірі до моменту погашення такої заборгованості.
		Відповідно до пункту 4.1 Правил за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити пеню та у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривнях.
		Встановлена цим пунктом пеня нараховується у такому порядку:
		-                  пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування;
		-                  пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, і розраховується за методом «факт/365», але в будь-якому випадку такий розмір не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування.
		Банк може використовувати таке право на застосування пені, починаючи з 32 календарного дня від дати порушення позичальником терміну виконання свого грошового зобов`язання, передбаченого договором.
		Звертаючись до суду з позовом, банк просив суд стягнути заборгованість за процентами та пенею, нарахованими кредитором за умовами кредитного договору та Правил, які є складовою цього договору.
		Верховний Суд у постанові від 18 червня 2021 року у справі № 643/16291/17 (провадження № 61-187453св19) зазначив, що умови кредитного договору передбачають нарахування та сплату щомісячних відсотків, тобто розміру відсоткової ставки за користування кредитом у разі, коли терміни внесення платежів не порушено; та підвищених відсотків - розміру підвищеної відсоткової ставки за користування кредитом у разі порушення строків погашення кредиту. При цьому у разі дотримання графіку внесення платежів відсоткова ставка як плата за користування кредитними коштами залишається у погодженому сторонами розмірі. Тобто, нарахування підвищеної відсоткової ставки не є збільшенням розміру плати за користування кредитом, оскільки є мірою відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов`язання, а умови кредитного договору не визначають право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за кредитом, тому не є дискримінаційними стосовно споживача.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що умовами договору, укладеного між сторонами, погоджено, що позичальник сплачує як щомісячні проценти, так і проценти за підвищеною ставкою у разі, якщо допустить прострочення щомісячних обов`язкових до сплати платежів. При цьому за поточними платежами у позичальника не припиняється обов`язок зі сплати щомісячних процентів у разі прострочення попередніх щомісячних платежів, натомість за простроченими платежами виникає додатковий обов`язок зі сплати збільшених процентів, який триває до моменту погашення простроченої заборгованості, що спростовує висновки судів про неможливість одночасного нарахування банком як щомісячних процентів, так і підвищених, оскільки вони нараховуються на різні суми - на поточну заборгованість підлягають нарахуванню та сплаті щомісячні проценти, а на прострочену - збільшені проценти до моменту погашення простроченої заборгованості.
		Заперечуючи проти розрахунку заборгованості, здійсненого банком, позичальник не спростував його, не надав доказів своєчасного погашення заборгованості за кредитом, що виключало б виникнення обов`язку зі сплати підвищених відсотків за користування кредитом, а тому такі заперечення не можуть бути враховані судом, оскільки за правилами частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій мали надати оцінку розрахунку заборгованості, наданому до суду банком, із урахуванням умов кредитування, підстав та порядку нарахування щомісячних та підвищених процентів. Ненадання банком до суду графіка погашення платежів не може бути самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки умовами договору визначений розмір щомісячного ануїтетного платежу. Суди не обґрунтували, яким чином брак у матеріалах справи графіка платежів позбавляє суд можливості перевірити правильність розрахунку заборгованості за кредитним договором, зокрема правильність нарахування процентів.
		Наданий банком розрахунок заборгованості за кредитом містить відомості про: дату сплати згідно з графіком платежів, максимальний залишок заборгованості згідно з графіком погашення, дату фактичного погашення заборгованості за наданим кредитом, суму фактичного погашення за наданим кредитом, залишок строкової заборгованості за наданим кредитом, залишок простроченої заборгованості за кредитом, загальний залишок заборгованості.
		Розрахунок заборгованості за процентами відтворює дату здійснення банком операцій, суму заборгованості, на яку нараховано проценти, розмір процентної ставки, період, за який нараховані проценти, розмір нарахованих процентів, залишок строкової заборгованості за процентами, залишок простроченої заборгованості за процентами, загальний залишок заборгованості за процентами.
		Довідки-розрахунки пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентами включають період, залишок простроченої заборгованості за кредитом та процентами, ставку пені, суму пені за прострочення погашення кредиту та процентів.
		Додатково Верховний Суд врахував, що суди дійшли висновку про стягнення суми кредиту, проте не зазначили, з яких підстав не підлягає стягненню пеня на прострочену суму кредиту.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Оцінюючи зазначені доводи касаційної скарги та заперечення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів та пені за кредитним договором із направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд. Як рішення суду першої інстанції, так і постанова апеляційного суду не містять висновків щодо дослідження й оцінки усіх наявних доказів у справі, не наведено висновків щодо перевірки та оцінки розрахунку заборгованості на відповідність умовам кредитного договору щодо порядку та підстав нарахування процентів та пені, що дає підстави встановити порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права із неправильним застосуванням норм матеріального права, які призвели до передчасних висновків про відмову у задоволенні позову банку у частині вимог про стягнення заборгованості за процентами та пенею за кредитним договором.
		Підсумовуючи, Суд наголошує на тому, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 червня 2021 року у справі № 643/16291/17 (провадження № 61-187453св19),підтвердилися, оскільки за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час ухвалення оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, усупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України, не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, зокрема, про можливість нарахування кредитором щомісячних процентів та підвищених відсотків за прострочення платежів.
		Водночас Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 750/4903/14 (провадження 
		№ 61-860св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 461/1720/16 (провадження № 61-17907св18), оскільки у зазначених постановах Верховний Суд не формував правових висновків щодо застосування тих чи інших норм права.
		Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про недослідження судами першої та апеляційної інстанцій інформаційного листа, відповідно до якого банк нараховував 4 % та 8 %, оскільки такий лист не міститься у матеріалах справи.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1частини другої статті 389 ЦПК України, то існують правові підстави для направлення справи на новий судовий розгляд у зв`язку з нездійсненням дослідження доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.
		Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 травня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення процентів та пені за кредитним договором скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                               О. В. Ступак
		 
		 
		Судді                                                                                                            І. Ю. Гулейков
		 
		 
		                                                                                                                      А. С. Олійник
		 
		 
		С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                                      В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...