Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 902/234/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; підряду.
Надіслано для оприлюднення: 06.09.2022. Зареєстровано: 06.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.09.2022.
Дата набрання законної сили: 06.09.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		06 вересня 2022 року Справа № 902/234/22 
		 
		Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В. 
		розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кардаша Віктора Петровича на рішення Господарського суду Вінницької області від 10.05.2022 р. у справі № 902/234/22 (суддя Матвійчук В.В., повний текст рішення складено 13.05.2022 р.) 
		за позовом Фізичної особи-підприємця Кардаша Віктора Петровича 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОСИСТЕМ УКРАЇНА"
		про стягнення 66 339, 31 грн 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Фізична особа - підприємець Кардаш Віктор Петрович (далі - позивач, ФОП Кардаш В.П.) звернувся до Господарського суду Вінницької області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОСИСТЕМ УКРАЇНА" (далі - відповідач, ТОВ "ЕКОСИСТЕМ УКРАЇНА") 66 339, 31 грн заборгованості, з яких: 21 300 грн - основний борг, 1889 грн - 3 % річних, 38 979 грн - штраф у розмірі 0,5 % від вартості послуг за кожен день та 4 171,31 грн - інфляційні втрати.
		Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 03/19 від 19.03.2019 р. на надання послуг автотранспорту та спецтехніки в частині проведення розрахунків за надані послуги.
		 
		Рішенням Господарського суду Вінницької області від 10.05.2022 р. у справі № 902/234/22 в задоволенні позову відмовлено.
		Судове рішення мотивовано тим, що позивачем не надано достатньо доказів, які у своїй сукупності дали б суду змогу дійти висновку про надання ним послуг екскаватора навантажувача JCB ЗСХ на суму 21 300 грн відповідачу, а наявні у матеріалах справи акт здачі-приймання робіт (надання послуг), податкова накладна та подорожній лист зазначені обставини не підтверджують.
		 
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ФОП Кардаш В.П. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким позов задоволити, здійснити розподіл судових витрат.
		Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
		- судом першої інстанції було помилково визначено правову природу спірного договору, як договору про надання послуг. До спірних правовідносин слід застосовувати норми про договір підряду;
		- місцевий господарський суд зробив висновок, що позивачем не було надано достатньо доказів, які у своїй сукупності дали б суду змогу дійти висновку про надання позивачем відповідачу послуг екскаватора навантажувача на суму 21 300 грн. Однак, суд не зазначив, як узгоджується такий висновок з іншими встановленими ним фактичними обставинами щодо наявності в матеріалах справи, зокрема: підписаного сторонами акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 38 від 19.03.2019 р. на суму 5000 грн; здійснення відповідачем оплати наданих послуг на суму 5 000 грн на підставі рахунку на оплату № 38 від 19.03.2019 р.; підписаного сторонами акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 51 від 03.04.2019 р.; рахунку на оплату № 51 від 03.04.2019 р.; податкової накладної № 51 від 03.04.2019 р.; подорожнього листа № 542219 за період з 20.03.2019 р. по 27.03.2019 р.;
		- суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що фото екрану комп`ютера, з якого нібито направлялися рахунок та акт також не доводять зазначених обставин в силу положень ч. 1 ст. 77 ГПК України. Однак, як вказує апелянт, Верховний Суд у постанові від 27.11.2018 р. по справі № 914/2505/17, зазначив, що обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. При цьому апелянт вказує, що до позовної заяви позивачем було долучено не фото екрану комп`ютеру, як стверджує суд першої інстанції, а фіксацію електронного доказу за допомогою створення його електронної копії у вигляді скріншота;
		- суд першої інстанції необґрунтовано відхилив як неналежний доказ податкову накладну №51 від 03.04.2019 р., обмежившись висновком про те, що самі лише податкові накладні (за відсутності інших доказів реального руху товарів) не є самостійними доказами на підтвердження вчинених господарських операцій, оскільки ці докази не пов`язані з фізичним переміщенням товару, не можуть свідчити про рух товару та виконання обов`язку постачальника з передачі товару покупцю.
		- місцевим господарським судом не було оцінено всі докази в їх сукупності.
		 
		Листом від 20.06.2022 р. Північно-західним апеляційним господарським судом було витребувано матеріали справи № 902/234/22 з Господарського суду Вінницької області.
		30.06.2022 р. до суду надійшли матеріали справи № 902/234/22.
		Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2022 р. відкрито провадження у справі; встановлено сторонам строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив; роз`яснено учасниками справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
		Дана ухвала суду направлена на електронні адреси сторін 14.07.2022 р., що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції по справі № 902/234/22.
		 
		ТОВ "ЕКОСИСТЕМ УКРАЇНА" правом, передбаченим ст. 263 ГПК України, не скористалося, відзиву на апеляційну скаргу не подало.
		 
		Cуд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).
		Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.
		Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги ФОП Кардаша В.П. на рішення Господарського суду Вінницької області від 10.05.2022 р. у справі №902/234/22 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
		 
		Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
		 
		Як встановлено апеляційним господарським судом, 19.03.2019 р. між ТОВ "ЕКОСИСТЕМ УКРАЇНА" (відповідач, замовник) та ФОП Кардашем В.П. (позивач, підрядник) укладено договір про надання послуг автотранспорту та спецтехніки № 03/19, згідно з яким підрядник забезпечує транспортними засобами замовника, відповідно до письмової заяви (надалі - послуги). Замовник зобов`язується надати обсяг роботи, за яким підрядником мають бути надані послуги, передбачені пунктом 1.1 до цього договору, а підрядник зобов`язується надати обумовлені послуги.
		Послуги надаються підрядником на підставі заяв, погоджених із замовником за телефону +380- та мають бути письмово зафіксовано сторонами, що має бути оформлено у вигляді листа. В заявах, що є невід`ємною частиною даного договору обумовлюються, кількість годин, характер послуг, час і місце подачі транспортного засобу, вартість послуг, що надаються за відповідною заявкою (п. 2.1. договору).
		Відповідно до п. 4.1. договору вартість послуг, що надаються підрядником, визначаються на підставі договірних тарифів по письмовому узгодженню сторін.
		Оплата за надані послуги проводяться замовником протягом 5-ти банківських днів з моменту одержання від підрядника рахунку-фактури (п. 4.3. договору).
		За змістом п. 4.4. договору, у випадку якщо з вини замовника виникне затримка у оплаті послуг, замовник зобов`язаний сплатити на користь підрядника штраф у розмірі 0,5 % від вартості послуг за кожен день.
		Договір набуває чинності з дати його укладення і діє до 31.12.2019 р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 5.1. договору).
		 
		Позивач зазначає, що в межах договору на надання послуг автотранспорту та спецтехніки №03/19 від 19.03.2019 р., ним надано відповідачу послуги екскаватора навантажувача JСВ ЗСХ на суму 5 000 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 38 від 19.03.2019 р. На підставі рахунку на оплату № 38 від 19.03.2019 р., відповідач 19.03.2019 р. здійснив оплату наданих послуг на суму 5 000 грн.
		 
		Також позивач стверджує про надання відповідачу послуг екскаватора навантажувача JСВ ЗСХ на суму 21 300 грн. Надання вказаних послуг, за доводами позивача, підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 51 від 03.04.2019 р., рахунком на оплату № 51 від 03.04.2019 р., податковою накладною № 51 від 03.04.2019 р., подорожнім листом № 542219 за період з 20.03.2019 р. по 27.03.2019 р.
		 
		Позивач зазначає, що 17.04.2019 р. на електронну адресу відповідача було направлено рахунок на оплату № 51 від 03.04.2019 р. на суму 21 300 грн та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 51 від 03.04.2019 р. з проханням оплатити рахунок.
		 
		Проте відповідач протягом 5-ти банківських днів, тобто до 23.04.2019 р. не повернув другий примірник рахунку та акту виконаних робіт, а також не провів із позивачем оплату робіт (послуг).
		 
		Вказані обставини стали підставою звернення до суду із позовом ФОП Кардаш В.П. про стягнення з ТОВ "ЕКОСИСТЕМ УКРАЇНА" заборгованості за надані послуги згідно акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 51 від 03.04.2019 р., який складений на виконання умов договору № 03/19 від 19.03.2019 р.
		 
		Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		 
		Позивач доводить суду надання ним відповідачу послуг екскаватора навантажувача JСВ ЗСХ на суму 21 300 грн, що вбачається із акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 51 від 03.04.2019 р., який був ним складений на виконання умов договору № 03/19 від 19.03.2019 р.
		 
		З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що спірні правовідносини між сторонами мають ознаки, визначені договором про надання послуг, а не договором підряду, як вказує відповідач, оскільки наслідком надання послуг екскаватора відбуваються дії, які призводять до результату, тобто процес, і такий результат є нематеріальний, а вказана послуга споживається в процесі надання.
		 
		Встановивши вказані обставини, суд зазначає, що відповідно до ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		В силу ч. 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
		Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
		 
		Як вказувалося судом вище, предметом спору у справі є стягнення 21 300 грн боргу на підставі акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 51 від 03.04.2019 р., який складений позивачем на виконання умов договору № 03/19 від 19.03.2019 р. та підписаний лише ним.
		 
		Надаючи правову оцінку вказаному акту здачі-приймання робіт (надання послуг), колегія суддів зазначає, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
		Згідно з абзацом 11 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
		Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		У пункті 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 вказано, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
		Відповідно до пункту 2.4. Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		 
		Колегія суддів зазначає, що у разі не підписання відповідачем акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 51 від 03.04.2019 р., позивач зобов`язаний надати інші належні та допустимі докази на підтвердження замовлення відповідачем послуг, надання позивачем послуг, прийняття відповідачем послуг та погодження з відповідачем вартості таких послуг.
		 
		Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами у справі, у акті здачі-приймання робіт (надання послуг) № 51 від 03.04.2019 р. взагалі не вказано про відмову від підписання акту зі сторони відповідача. Вказаний акт не містить посилань на договір № 03/19 від 19.03.2019 р., на виконання якого, як вказує позивач, він був складений.
		 
		Позивач посилається на те, що 17.04.2019 р. на електронну адресу відповідача ним був направлений рахунок на оплату № 51 від 03.04.2019 р. на суму 21 300 грн та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 51 від 03.04.2019 р. з проханням оплатити рахунок. В підтвердження чого до позовної заяви долучено скріншот сторінки з електронної пошти про направлення листа (а. с. 21).
		 
		Однак, наданий позивачем скріншот (знімки з екрану комп`ютера) є паперовими копіями електронних доказів, в розумінні положень ст. 96 ГПК України, яка визначає, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини справи та подаються в оригіналі або в електронній копії.
		Процесуальні норми дозволяють подання таких доказів у паперових копіях, засвідчених у передбачений законодавством спосіб, проте обов`язком сторони, яка подає ці докази у паперовому вигляді, є доведення існування цих доказів в електронній формі.
		Законодавством України передбачені спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють листування електронною поштою, а саме Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закон України "Про електронний цифровий підпис".
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
		У той же час, за ч. 1 ст. 5 названого Закону електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.
		Обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили (ст. 1 Закону).
		Законом України "Про електронний цифровий підпис" визначено правовий статус електронного цифрового підпису (ЕЦП) та врегульовано відносини, що виникають при використанні ЕЦП.
		 
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами не було домовленості про ведення ділової переписки з питань по договору електронною поштою, договір не містить електронних адрес для офіційного листування.
		 
		Стаття 11 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлено, що електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу.
		Якщо попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.
		У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.
		 
		Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідач підтверджував отримання будь-яких електронних листів від позивача.
		 
		Отже, надана позивачем роздруківка екрану (скріншот) з електронної пошти не містить обов`язкових реквізитів електронних документів та не відповідає ст. 11 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тому не може бути визнана належним та допустимим доказом і врахована судом при прийнятті судового рішення.
		 
		З огляду на що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту направлення ним відповідачу для підписання та оплати рахунку № 51 від 03.04.2019 р. та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 51 від 03.04.2019 р.
		 
		Суд першої інстанції правомірно визнав недоведеними обставини надсилання позивачем відповідачу акту здачі-приймання робіт (надання послуг) засобами електронного зв`язку, оскільки в матеріалах справи відсутні докази домовленості сторін про здійснення листування за договором в електронній формі, належності електронної адреси відповідачу, отримання акту електронною поштою уповноваженим представником відповідача.
		Посилання позивача на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 р. по справі № 914/2505/17, суд вважає безпідставними, з огляду на встановлені обставини у справі.
		 
		Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 51 від 03.04.2019 р., який не підписаний відповідачем, а також недоведеність позивачем факту його направлення для підписання відповідачу, не може бути підставою для задоволення позову про стягнення 21 300 грн боргу за надані послуги, оскільки є належним і допустимим доказом, який би підтверджував надання таких послуг позивачем, будь-яких інших доказів на підтвердження факту надання відповідних послуг позивачем суду не надано.
		 
		При цьому суд вказує, що наданий позивачем подорожній лист вантажного автомобіля №542219 не є підставою для оплати означених позивачем послуг в розумінні укладеного між сторонами правочину, оскільки розділ 4 договору передбачає, що обов`язок замовника з оплати наданих послуг виникає саме після отримання рахунку-фактури.
		 
		Доводи позивача про реєстрацію ним податкової накладної за господарською операцією 03.04.2019 р., судом відхиляються, оскільки відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
		Самі лише податкові накладні (за відсутності інших доказів реального руху товарів) не є самостійними доказами на підтвердження вчинених господарських операцій, оскільки ці докази не пов`язані з фізичним переміщенням товару, не можуть свідчити про рух товару та виконання обов`язку постачальника з передачі товару покупцю, визначеного у ст. 664 ЦК України, підтверджують лише факт здійснення оподаткування певної господарської операції, який сам по собі не свідчить про вчинення такої господарської операції, про її реальність. 
		Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 21.05.2021 у справі 910/8861/20, від 10.12.2020 у справі №910/14900/19.
		 
		Також суд зважає, що п. 2.1. договору сторони погодили про надання послуг підрядником на підставі заяв, погоджених із замовником, які мають бути письмово зафіксовані сторонами та оформлені у вигляді листа. В заявах обмовлюються кількість годин, характер послуг, час і місце подачі транспортного засобу, вартість послуг, що надаються за відповідною заявкою. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про здійснення замовлення послуг відповідачем за договором. 
		 
		Колегія суддів наголошує, що Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
		Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
		Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
		 
		Отже, саме невиконання позивачем покладеного на нього приписами статей 13, 74 ГПК України процесуального обов`язку з доведення належними та допустимими доказами підстав позову і спричинило процесуальний наслідок у вигляді відмови в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.
		 
		Поряд з цим, враховуючи, що вимоги про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та штрафу є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, у задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції також правомірно відмовив.
		 
		Колегія суддів зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
		ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		 
		Суд вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин у справі.
		 
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 10.05.2022 р. у справі № 902/234/22 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП Кардаша Віктора Петровича - без задоволення.
		 
		Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.
		 
		Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кардаша Віктора Петровича на рішення Господарського суду Вінницької області від 10.05.2022 р. у справі № 902/234/22 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		 
		2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строк оскарження до Верховного Суду встановлений статтями 286-291 ГПК України.
		 
		3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.
		 
		 
		Головуючий суддя Олексюк Г.Є. 
		 
		Суддя Гудак А.В. 
		 
		Суддя Мельник О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...