Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/8038/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадського порядку та моральності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.09.2022.
Дата набрання законної сили: 01.09.2022
Номер судового провадження: 51-5070км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018100080010102

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України 
		01 вересня 2022 року
		м. Київ
		справа № 759/8038/19
		провадження № 51-5070 км 21
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого    ОСОБА_1 ,
		суддів     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 , 
		захисників  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Святошинського районного суду м.Києва від 10 лютого 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12жовтня 2021 року, а також касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12жовтня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018100080010120 від 16 грудня 2018 року за обвинуваченням
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
		 
		 
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 до обвинуваченого ОСОБА_8 задоволено частково.
		Ухвалено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 50000 грн на відшкодування моральної шкоди та 63500 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.
		Цим же вироком ухвалено стягнути з ОСОБА_8 в дохід держави 1619,10 грн на відшкодування судових витрат за проведення судово-медичної експертизи.
		Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 15 грудня 2018 року приблизно о 13:20, керуючи автомобілем марки «НІССАН», державний номер НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем марки «ЗАЗ 110308», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , після чого, вважаючи останнього винуватцем цієї дорожньо-транспортної пригоди (даліДТП), ОСОБА_8 , будучи обуреним діями останнього, вийшов зі свого автомобіля та, усвідомлюючи, що знаходиться на проїзній частині поряд із зупинкою громадського транспорту, демонстративно, діставши з тактичної кобури предмет, заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, а саме, пристрій для відстрілу патронів з гумовими кулями марки «Форт-12Р» № НОМЕР_3 , тим самим створивши реальну загрозу для життя і здоров`я потерпілого ОСОБА_10 та інших громадян, наблизився до водійських дверцят автомобіля, в якому знаходились ОСОБА_10 і пасажир ОСОБА_11 , та направив вказаний пристрій в область голови потерпілого, продовжуючи створювати реальну загрозу для його життя та здоров`я, при цьому, використовуючи нецензурну лайку, криками наказав останньому лягти на землю, одночасно наносячи удари лівою рукою в область його голови та обличчя. Коли потерпілий ОСОБА_10 відмовився виконати цю вимогу, ОСОБА_8 почав витягувати останнього з автомобіля, продовжуючи наносити удари в область його голови та обличчя. У цей час на місце конфлікту почали збігатися сторонні громадяни та заспокоювати ОСОБА_8 , який хоча і сховав вказаний пристрій, зовні схожий на пістолет, до тактичної кобури, проте не припинив своїх хуліганських дій і коли ОСОБА_10 перебував біля свого автомобіля, в присутності сторонніх громадян умисно наніс один удар своєю правою рукою в область обличчя ОСОБА_10 . Після цього хуліганські дії ОСОБА_8 були припинені сторонніми особами. Вказаними хуліганськими діями обвинувачений ОСОБА_8 спричинив потерпілому ОСОБА_10 легкі тілесні ушкодження. 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду  без зміни.
		Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що в діях ОСОБА_8 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
		Так, обґрунтовуючи свою касаційну скаргу, захисник посилається на відсутність в діях засудженого кваліфікуючих ознак інкримінованого йому злочину, оскільки диспозиція ч. 4 ст. 296 КК України передбачає саме застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, а тому встановленого судом факту однієї лише погрози застосування вказаних предметів, навіть підкріпленої їх демонстрацією, не достатньо для кваліфікації дій особи за вищенаведеною нормою кримінального закону. При цьому захисник звертає увагу, що місцевим судом не було встановлено факту застосування ОСОБА_8 наявного у нього пістолета. Водночас захисник вказує, що обвинувачений мав відповідний дозвіл на вказаний пристрій та носив його повсякденно, а не лише під час конфлікту з потерпілим, тобто заздалегідь не заготовляв, що також виключає можливість кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 296 КК України.
		Крім того, захисник також зауважує, що місцевим судом в ході дослідження матеріалів справи не було встановлено в діях засудженого ознак грубого порушення громадського порядку, а тому ухвалений щодо останнього обвинувальний вирок за статтею хуліганство є необґрунтованим та незаконним.
		Разом з тим захисник стверджує, що покладені в основу вироку показання потерпілого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 є неконкретними та суперечать встановленим обставинам справи. При цьому також зазначає, що місцевим судом було неправильно трактовано показання обвинуваченого щодо застосування ним пістолета по відношенню до потерпілого, оскільки ОСОБА_8 в ході допиту лише вказував на наявність у нього пістолета в цілому, а не на його застосування чи демонстрацію. 
		Одночасно захисник звертає увагу на те, що висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності в частині дати вчинення злочину, а саме у вступній та мотивувальній частинах судового рішення вказано про розгляд кримінального провадження № 12018100080010120 від 16грудня 2020 року, що, на думку захисника, є грубим порушенням, оскільки сама подія мала місце 15 грудня 2018 року.
		Також захисник у своїй касаційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції було допущено неповноту судового розгляду, а саме не досліджено обставини, з`ясування яких, на його переконання, може мати істотне значення для ухвалення законного рішення. Зокрема, судом залишено поза увагою той факт, що під час проведення досудового розслідування стороною захисту заявлялось клопотання про виклик та допит свідків-поліцейських ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які прибули на місце події за викликом про вчинення ДТП. При цьому в ході судового розгляду не були допитані й інші свідки, які були очевидцями події, та не досліджено відомості про особу потерпілого. Вищенаведені обставини, на переконання захисника, свідчать про неповноту судового розгляду в суді першої інстанції, що відповідно до положень ст.410 КПК України є підставою для скасування судового рішення. 
		Одночасно захисник зазначає, що визначений місцевим судом розмір відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_10 є надмірно великим та не відповідає заподіяній шкоді.
		Крім того, захисник у своїй касаційній скарзі також вказує, що апеляційним судом було залишено поза увагою надані стороною захисту висновки психофізичного та поліграфічного досліджень щодо ОСОБА_8 , які, як вважає захисник, мають суттєве значення для розгляду кримінального провадження та підтверджують показання обвинуваченого про те, що він не застосовував пістолет по відношенню до потерпілого. 
		Разом з тим захисник стверджує, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 без задоволення, належним чином не аргументував своє рішення та, як наслідок, постановив незаконне, необґрунтоване та невмотивоване рішення, яке суперечить вимогам ст. 419 КПК України. 
		У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Разом з тим вказує, що апеляційний суд, переглядаючи матеріали кримінального провадження в поряду апеляційної процедури, надав неправильну оцінку показанням потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 , які під час допиту в суді першої інстанції зазначали, що ОСОБА_8 наносив потерпілому удари по голові та обличчю не лише рукою, а й пістолетом, що не знайшло свого відображення у судовому рішенні. Таким чином, на переконання прокурора, апеляційний суд залишив поза увагою свідчення потерпілого та свідка про спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень ОСОБА_10 предметом, заздалегідь заготовленим для нанесення тілесних ушкоджень.
		Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисника та прокурора не надходило.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні захисник  ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу у повному обсязі. 
		Захисник ОСОБА_7 підтримав касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 та просив її задовольнити.
		Що стосується касаційної скарги прокурора, то захисники підтримали її частково та, посилаючись на обґрунтованість доводів сторони обвинувачення, просили рішення судів попередніх інстанцій скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення поданих касаційних скарг, просила вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційні скарги захисника та прокурора  без задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги захисника та прокурора не підлягають задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду 
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Як установлено пунктами 13 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Частиною 2 ст.438 КПК України передбачено, що у зв`язку з наявністю підстав, зазначених у ч.1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) чинним законом не передбачено.
		Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про те, що місцевим судом не було досліджено обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного та обґрунтованого рішення не можуть бути предметом касаційного розгляду з огляду на вимоги ч.1 ст.433 КПК України, а тому у касаційному порядку не перевіряються.
		У касаційній скарзі захисник вказує на незаконність та необґрунтованість вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що ці рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
		За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
		Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, зроблено з додержанням ст.23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
		Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , які судом визнано достовірними, послідовними та такими, що не суперечать один одному та узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.
		Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_8 фактичні дані, що містяться: у протоколі огляду від 18 грудня 2018року з додатками у виді фототаблиць та відеозаписів з відеореєстратора автомобіля потерпілого, в ході дослідження якого судом встановлено обставини події та протиправну поведінку ОСОБА_8 ; у довідках Київської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги від 15грудня 2018року № 13369 та Київської міської клінічної лікарні №12 від 15 грудня 2018року № 1475, відповідно до яких встановлено факт наявності у потерпілого ОСОБА_10 тілесних ушкоджень; у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11 січня 2019року за участю свідка ОСОБА_12 , згідно якого вказаний свідок ідентифікував ОСОБА_8 як іншого учасника конфлікту; у протоколі проведення слідчого експерименту від 25 січня 2019 року за участю свідка ОСОБА_13 з додатками у виді відеозапису, відповідно до якого свідок надав пояснення щодо обставин події, очевидцем якої він був, та протиправної поведінки обвинуваченого; у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29 січня 2019 року за участю свідка ОСОБА_13 , згідно якого вказаний свідок ідентифікував ОСОБА_8 як іншого учасника конфлікту; у висновку судово-медичної експертизи від 29 січня 2019 року №042-130-2019, відповідно до якого судом встановлено факт наявності у потерпілого легких тілесних ушкоджень. 
		Крім того, судом було досліджено надані свідком ОСОБА_12 фотографії з місця події, на яких зображений ОСОБА_8 та інші сторонні громадяни, які намагалися заспокоїти останнього, а також надані потерпілим ОСОБА_10 фотоматеріали, які підтверджують факт наявності в останнього тілесних ушкоджень та інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку і у своїй сукупності переконливо спростовують доводи сторони захисту про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_8 складу інкримінованого йому злочину.
		Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. Зізмісту вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, і з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, їх наслідки. 
		Доводи касаційної скарги захисника про відсутність в діях засудженого ознак грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства (хуліганства), на переконання колегії суддів, є необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке. 
		Стаття 296 КК України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення хуліганства, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
		Основним безпосереднім об`єктом хуліганства є громадський порядок.
		Об`єктивна сторона хуліганства характеризується вчиненням діяння, яке полягає у грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. При цьому грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли дії винної особи пов`язані з посяганням на правоохоронні цінності, для збереження яких підтримується громадський порядок. Водночас хуліганство з-поміж іншого може полягати і у застосуванні насильства (побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих.
		Суб`єктивна сторона злочину характеризується мотивом явної неповаги до суспільства. 
		Неповага до суспільства  це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил та норм поведінки у суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. При цьому вказана неповага має бути явною, як для особи, яка вчиняє хуліганські дії, так і для очевидців його дій.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом встановлено, що ОСОБА_8 після ДТП, учасником якої був він, та вважаючи потерпілого ОСОБА_10 винуватцем ДТП, будучи обуреним його діями, вийшов зі свого автомобіля та, усвідомлюючи, що знаходиться на проїзній частині поряд із зупинкою громадського транспорту, демонстративно діставши з тактичної кобури предмет, заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, а саме, пристрій для відстрілу патронів з гумовими кулями, тим самим створивши реальну загрозу для життя і здоров`я потерпілого ОСОБА_10 та інших громадян, наблизився до водійських дверцят автомобіля, в якому знаходились ОСОБА_10 і пасажир ОСОБА_11 , та направив вказаний пристрій в область голови потерпілого, продовжуючи створювати реальну загрозу для його життя та здоров`я, і використовуючи при цьому нецензурну лайку, криками наказав останньому лягти на землю, одночасно наносячи удари лівою рукою в область його голови та обличчя. Коли потерпілий ОСОБА_10 відмовився виконати цю вимогу, ОСОБА_8 почав витягувати останнього з автомобіля, продовжуючи наносити удари в область його голови та обличчя. У цей час на місце конфлікту почали збігатися сторонні громадяни та заспокоювати ОСОБА_8 , який хоча і сховав вказаний пристрій, зовні схожий на пістолет, проте не припинив своїх протиправних дій, і коли ОСОБА_10 перебував біля свого автомобіля, в присутності сторонніх громадян умисно наніс один удар своєю правою рукою в область обличчя ОСОБА_10 . Після цього хуліганські дії ОСОБА_8 були припинені сторонніми особами.
		Таким чином, відповідно до вироку, під грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства в діях ОСОБА_8 суд першої інстанції визначив: зухвале порушення чітко регламентованого та відомого як водію порядку дій після ДТП, якого повинні дотримуватися всі водії, що до неї причетні; порушення громадського порядку через намагання криками, образами, нецензурною лайкою, залякуванням, демонстрацією пістолету для відстрілу гумових куль, направлення його в бік потерпілого, побиття та вчинення самосуду над потерпілим навпроти зупинки громадського транспорту, яка є громадським місцем; створення своїми діями реальної загрози для життя і здоров`я потерпілого та інших громадян; явну неповагу до суспільства, представники якого стали вимушеними спостерігачами за поведінкою обвинуваченого, яка викликала у них порушення спокою, страх, обурення та поклик втрутитися в ситуацію для припинення протиправних дій ОСОБА_8 , які за своїм ступенем були грубими, а за характером особливо зухвалими.
		При цьому суд також встановив, що на зневажливе ставлення до громадського порядку з боку ОСОБА_8 вказує і те, що останній деякий час ігнорував дії сторонніх громадян, направлених на припинення вчинення обвинуваченим хуліганства, продовжуючи свої намагання вчинити самосуд над потерпілим, прагнув в активній формі через використання незначного (нікчемного) приводу  ДТП з незначними наслідками  самоутвердитися за рахунок приниження останнього.
		Крім того, місцевий суд зазначив, що на ознаку особливої зухвалості в діях ОСОБА_8 вказує застосоване з його боку насильство із заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, тимчасове обмеження руху транспорту, який вимушений був об`їжджати не тільки транспортні засоби учасників ДТП, а й учасників конфлікту, які хаотично через агресивні дії ОСОБА_8 переміщалися навколо, а також те, що вказане порушення громадського порядку ОСОБА_8 тривалий час уперто не припиняв, не зважаючи на крики громадян, що перебували поруч на зупинці громадського транспорту, та дії окремих громадян, які безпосередньо намагалися заспокоїти ОСОБА_8 та змусити його припинити порушення громадського порядку. 
		Твердження захисника про безпідставність кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 4 ст.296 КК України, на переконання Суду, є безпідставними та необґрунтованими.
		Так, у своїй касаційній скарзі захисник вказує на відсутність в діях ОСОБА_8 ознаки застосування предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, посилаючись на те, що сама лише погроза застосування цього предмета не свідчить про можливість кваліфікації дій особи за ч. 4 ст. 296 КК України. При цьому захисник зауважує, що обвинувачений мав відповідний дозвіл на вказаний пристрій та носив його повсякденно, а не лише під час конфлікту з потерпілим, тобто заздалегідь не заготовляв, що також виключає можливість кваліфікації дій ОСОБА_8 за вищенаведеною нормою кримінального закону.
		Однак з такими доводами сторони захисту колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
		Диспозиція ч. 4 ст. 296 КК України передбачає кримінальну відповідальність за хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
		Системний аналіз норм кримінального закону та судової практики Верховного Суду у кримінальних провадженнях про хуліганство свідчить про те, що під час вирішення питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування іншого предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, слід враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою такого предмета заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цього предмета під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров`я громадян.
		Використання при вчиненні хуліганства спеціальних засобів (до яких віднесено, зокрема, пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії) є підставою для кваліфікації дій винної особи за ч. 4 ст. 296 КК України не тільки в тих випадках, коли вона заподіює ними тілесні ушкодження, а й тоді, коли ця особа за допомогою зазначених предметів створює реальну загрозу для життя чи здоров`я громадян.
		Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 749/1092/16-к (провадження № 51-9530 км 18).
		Як убачається з матеріалів провадження, місцевим судом встановлено, що на застосування предмету, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, в діях ОСОБА_8 вказує те, що він задовго до початку конфлікту свідомо мав при собі пристрій для відстрілу патронів з гумовими кулями, який призначений для нанесення тілесних ушкоджень, перед початком діалогу з потерпілим підготував цей предмет для нанесення тілесних ушкоджень (вийняв з кобури та почав демонструвати), направляв його на потерпілого, демонструючи серйозність своїх вимог до нього вчинити певні дії. При цьому відповідно до вироку суд, за наслідком допиту потерпілого та свідків, також зазначив, що учасники конфлікту під час інциденту вважали, що за допомогою вказаного предмету ОСОБА_8 під час учинення хуліганських дій, використовуючи пістолет, створював реальну загрозу для життя чи здоров`я громадян. Вказані обставини, відповідно до вироку, повною мірою підтверджуються показаннями потерпілого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
		Апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника, в якій він заперечував щодо доведеності винуватості обвинуваченого у скоєнні інкримінованого злочину, перевіривши матеріали кримінального провадження і не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу і дати правильну юридичну оцінку вчиненому, спростував доводи сторони захисту про відсутність в діях обвинуваченого кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України. 
		Тобто, на думку колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог процесуального закону дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам в частині наявності в діях обвинуваченого складу інкримінованого йому злочину, ретельно їх перевірив, надав їм вичерпну відповідь та повною мірою обґрунтував своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких таку апеляційну скаргу залишено без задоволення.
		Таким чином, на переконання Суду, з урахуванням обсягу доказів, оцінених та перевірених судами першої та апеляційної інстанцій, дії засудженого ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 296 КК України кваліфіковано правильно.
		Також колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України. Таке покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про ненадання місцевим судом належної правової оцінки показанням обвинуваченого ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , а також твердження прокурора про залишення апеляційним судом поза увагою свідчень свідка ОСОБА_11 та потерпілого ОСОБА_10 щодо спричинення останньому тілесних ушкоджень предметом, заздалегідь заготовленим для нанесення тілесних ушкоджень, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
		У ході касаційного розгляду Судом встановлено, що здобуті у кримінальному провадженні докази, показання обвинуваченого, потерпілого та свідків були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях. При цьому судами було встановлено, що показання зазначених осіб є достовірними, послідовними та такими, що не суперечать один одному і узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.
		Так, як убачається з вироку, місцевий суд з метою встановлення всіх обставин вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, з-поміж інших допитав свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які підтвердили факт вчинення ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення та пояснили, що останній після ДТП, учасником якої був він та потерпілий ОСОБА_10 , вийшов зі свого автомобіля, та тримаючи в руках предмет, зовні схожий на пістолет, наблизився до водійських дверцят автомобіля потерпілого і направив вказаний пристрій в бік останнього, при цьому вів себе агресивно, емоційно, висловлювався нецензурною лайкою та наніс потерпілому тілесні ушкодження. 
		Одночасно місцевим судом було враховано і показання обвинуваченого ОСОБА_8 щодо наявності у нього на момент інциденту пістолета марки «Форт-12Р» для відстрілу гумовими кулями, які судом визнано достовірними та такими, що підтверджуються іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження. Так, відповідно до вироку обвинувачений пояснив, що дійсно мав при собі вищевказаний пристрій, який знаходився у тактичній кобурі, але він його не діставав та не погрожував ним потерпілому. Однак суд до показань ОСОБА_8 щодо незастосування пістолета поставився критично, посилаючись на те, що вони в цій частині повністю спростовуються показаннями потерпілого та свідків. 
		Крім того, судом першої інстанції також було оцінено і показання потерпілого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 щодо обставин вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 хуліганських дій із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. При цьому суд відхилив як сумнівні показання вказаних осіб в частині того, що ОСОБА_8 наявним у його руці пістолетом безпосередньо наносив удари по голові потерпілого, оскільки доказів на підтвердження цих обставин надано не було, більш того такі дії останнього не охоплюються межами висунутого обвинувачення.
		Апеляційний суд, перевіривши вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, погодився з його висновками про те, що показання вищезазначених осіб є достовірними, послідовними та такими, що не суперечать один одному та узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження. 
		Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що допит обвинуваченого, потерпілого та свідків проведено з дотриманням положень статей 351353 КПК України.
		За таких обставин колегія суддів вважає неспроможними доводи касаційних скарг захисника та прокурора в цій частині, оскільки в ході касаційного розгляду процесуальних порушень порядку дослідження місцевим судом доказів (показань) встановлено не було, а вирішення питання достовірності того чи іншого доказу або здійснення переоцінки доказів, здобутих судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 433 КПК України до компетенції суду касаційної інстанції не входить. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними даними, які встановлено судами попередніх інстанцій.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності в частині дати вчинення злочину, а саме у вступній та мотивувальній частинах судового рішення вказано про розгляд кримінального провадження № 12018100080010120 від 16грудня 2020 року, що, на думку сторони захисту, є грубим порушенням, оскільки сама подія мала місце 15грудня 2018 року, то вказане, на думку колегії суддів, жодним чином не впливає на суть і зміст прийнятого судом рішення та є опискою, яка може бути виправлена в порядку ст. 379 КПК України.
		Доводи захисника про неправильне вирішення цивільного позову, оскільки визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди потерпілому є надмірно великим, на переконання Суду, є голослівними та безпідставними з огляду на таке.
		Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, із застосуванням норм ЦПК України.
		Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		В ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що під час перевірки доводів позовних вимог потерпілого суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про можливість задоволення цивільного позову лише частково та стягнення із засудженого на користь потерпілого 50000 грн на відшкодування моральної шкоди. На переконання колегії суддів, така позиція судів попередніх інстанцій є обґрунтованою та повною мірою відповідає вимогам ст. 1167 ЦК України, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також задоволенню не підлягають.
		Твердження захисника про те, що апеляційним судом було залишено поза увагою надані стороною захисту висновки психофізичного та поліграфічного дослідження щодо ОСОБА_8 , колегія суддів вважає надуманими, оскільки вказані документи були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції, який належним чином їх дослідив та відхилив, посилаючись на те, що зазначені висновки досліджень в силу ст. 84 КПК України не є процесуальним джерелом доказів. 
		Що стосується доводів касаційних скарг захисника та прокурора щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, то колегія суддів вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне. 
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.
		Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення  це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості  це рішення, яке досягає правильного результату,  наскільки це дозволяють надані судді матеріали  у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.
		Ухвала апеляційного суду  це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
		Законність ухвали апеляційного суду  це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.
		Положеннями статей 370, 419 КПК України передбачено, що ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
		Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
		У ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_7 доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив таку апеляційну скаргу без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, про що захисник вказував у своїй апеляційній скарзі, апеляційний суд не встановив.
		За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції в ході касаційного розгляду не встановлено.
		Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень норм кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то касаційні скарги захисника та прокурора слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду  без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 та касаційну скаргу прокурора ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м.Києва від 10 лютого 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12жовтня 2021 року щодо ОСОБА_8  без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1     ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...