Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 990/46/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.09.2022.
Дата набрання законної сили: 01.09.2022
Номер судового провадження: 11-69заі22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		1 вересня 2022 року          
		м. Київ           
		 
		Справа № 990/46/22                 
		Провадження № 11-69заі22       
		      
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Прокопенка О. Б., 
		суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., 
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 червня 2022 року  ( Гончарова І. А. , Бившева Л. І. , Олендер І. Я. , Ханова Р. Ф. , Юрченко В. П. ) у справі № 990/46/22 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
		УСТАНОВИЛА:
		У лютому 2022 року    ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому з урахуванням позовної заяви у новій редакції просив:
		- визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо неприйняття рішення про надання до Верховної Ради України пропозиції щодо розгляду нею питання про відповідальність Кабінету Міністрів України з підстав допущення протиправної бездіяльності, яка полягає в незабезпеченні без поважних причин виконання Угоди про позику (Програма «Прискорення приватних інвестицій у сільське господарство») між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 27 серпня 2019 року № 8973-UA;
		- зобов`язати відповідача прийняти рішення про надання до Верховної Ради України пропозиції щодо розгляду нею питання про відповідальність Кабінету Міністрів України з підстав допущення протиправної бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні без поважних причин виконання Угоди про позику (Програма «Прискорення приватних інвестицій у сільське господарство») між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 27 серпня 2019 року 
		№ 8973-UA.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 8 червня 2022 року відмовив у задоволенні позову.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) критеріям, не втручається в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не в забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
		Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, його ключовим завданням є здійснення правосуддя. Суд, обираючи спосіб захисту прав у сфері публічно-правових відносин, не може у своєму рішенні використовувати повноваження суб`єкта владних повноважень, оскільки адміністративний суд у виборі способу захисту прав у сфері публічно-правових відносин обмежується конституційними засадами.
		За встановлених у цій справі обставин чинне законодавство не визначає безальтернативного обов`язку відповідача прийняти рішення про внесення до Верховної Ради України пропозиції щодо розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України.
		Повноваження Президента України є дискреційними та належать до виключної компетенції його як глави держави.
		Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою до Великої Палати Верховного Суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 червня 2022 року та прийняти нове рішення про задоволення позову.
		На переконання ОСОБА_1 , суд першої інстанції при розгляді справи не надав оцінки п`яти аргументам позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, внаслідок чого всупереч пункту 3 частини четвертої статті 246 КАС у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду не зазначено мотивувальної оцінки цих аргументів позивача.
		Крім того, на думку скаржника, суд дійшов неправильного висновку про те, що чинне законодавство не визначає безальтернативного обов`язку відповідача прийняти рішення про внесення до Верховної Ради України пропозиції щодо розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України.
		Відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
		Велика Палата Верховного Суду, дослідивши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити рішення про задоволення позову, з огляду на таке.
		Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, 6 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з листом № 06/01 про необхідність внесення Президентом України до Верховної Ради України пропозиції щодо розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України з підстави блокування з його вини перебігу реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні.
		Обґрунтовуючи своє звернення, позивач зазначив, що Кабінетом Міністрів України не забезпечено ефективної реалізації положень Закону України від 17 червня 2020 року № 711-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» (далі - Закон № 711-IX) та спільної з Міжнародним банком реконструкції та розвитку програми «Прискорення приватних інвестицій у сільське господарство».
		Листом від 10 лютого 2022 року № 22/002443-18К Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України повідомив позивача, що його звернення надіслано до Кабінету Міністрів України для детального опрацювання порушених питань та інформування ОСОБА_1 , а також Офісу Президента України про результати.
		Вважаючи бездіяльність Президента України стосовно неприйняття рішення про надання до Верховної Ради України пропозиції щодо розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАСзавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАСадміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		Положеннями пункту 1 частини першої статті 19 КАСвизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України  встановлені статтею 266 КАС. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої цієї статті її правила поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності Президента України.
		Велика Палата звертає увагу на те, що положення частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19та частини першої статті 266 КАС слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Президента України,  які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких глава держави реалізує свої владні (управлінські) функції.
		Отже, підставою для звернення до суду з позовом є порушення прав, свобод та інтересів позивача рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. У свою чергу, законодавством визначено вичерпний перелік форм захисту прав позивача.
		У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
		Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
		Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. 
		Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
		Щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
		Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Суд звертає увагу на те, що порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Відповідно до частин першої та другої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені.
		Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
		Конституційний Суд України неодноразово вказував у своїх актах на те, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України (рішення від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, від 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, від 02 жовтня 2008 року № 19-рп/2008).
		Повноваження Президента України визначені статтею 106 Конституцій України.
		Згідно із частиною першою вказаної статті Конституції України Президент України:
		1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
		2) звертається з посланнями до народу та зі щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
		3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
		4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
		5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
		6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
		7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
		8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;
		9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем`єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п`ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;
		10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;
		11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора;
		12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
		13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
		14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;
		15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
		16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
		17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
		18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;
		19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та в разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
		20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
		21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
		22) призначає на посади третину складу Конституційного Суду України;
		24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
		25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
		26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
		27) здійснює помилування;
		28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
		29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
		30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України;
		31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
		Частиною першою статті 87 Конституції України передбачено, що Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
		Також слід звернути увагу на те, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
		Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.
		Водночас відповідно до змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду,  тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень.
		Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
		Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, згідно з положеннями Конституції України та КАС щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
		Суд не втручається та не може втручатися у конституційну дискрецію (вільний розсуд) відповідача, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України.
		У порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Президента України, які прийнято (вчинено) у правовідносинах, у яких Президент України реалізовує свої владні (управлінські) функції.
		З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені вище повноваження Президента України є дискреційними та належать до виключної компетенції його як глави держави.
		Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року, 15 вересня, 15 грудня 2021 року, 16 лютого 2022 року в справах № 9901/600/19, 640/33771/20, 9901/383/21 (провадження № 11-108заі20, 11-215заі21, 11-466заі21,
		11-477заі21) відповідно.
		Міркування і твердження позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позову, не допустив неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права, а наведені скаржником доводи не 
		 
		 
		спростовують викладених у судовому рішенні висновків, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 червня 2022 року - без змін.
		Керуючись статтями 266, 292, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 червня 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О. Б. ПрокопенкоСудді: В. В. Британчук Л. Й. Катеринчук  Ю. Л. Власов Г. Р. Крет  І. В. Григор`єва  Л. М. Лобойко  М. І. Гриців К. М. Пільков  Д. А. Гудима О. М. Ситнік  Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко  І. В. Желєзний І. В. Ткач  О. С. Золотніков О. С. Ткачук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...