Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/1605/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; плати за землю.
Надіслано судом: 31.08.2022. Зареєстровано: 08.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 12.09.2022.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		31 серпня 2022 року                               м. Київ                                        № 640/1605/21
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1 до  проГоловного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.06.2016 №1624281-1305, від 28.04.2017 №2195361-1305, від 02.10.2019 №141126-1305-2615, від 04.03.2019 №26774-1305-2650, від 01.04.2020 №1178062-3313-2615,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		           ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, в якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 30.06.2016 №1624281-1305 на суму 119651,77 грн.; від 28.04.2017 №2195361-1305 на суму 140614,70 грн.; від 02.10.2019 №141126-1305-2615 на суму 152197,05 грн.; від 04.03.2019 №26774-1305-2650 на суму 140614,70 грн.; та від 01.04.2020 №1178062-3313-2615 на суму 152197,05 грн. 
		          В обгрунтування позовних вимог позивач зазначила про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення сформовані незаконно, оскільки позивач не є власником нежитлових приміщень, які підлягають оподаткуванню земельним податком. Позивачем наголошено на тому, що вона ніколи не мала у власності помилкового об`єкту оподаткування, а саме нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площа. 0,0145 кв.м. Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містять жодного підтвердження законних підстав для нарахування земельного податку позивачу Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві. Крім того, позивачем наголошено на тому, що відповідачем під час прийняття податкового повідомлення-рішення від 02.10.2019 №141126-1305-2615 було порушено строк нарахування земельного податку, оскільки вказане податкове повідомлення-рішення було сформоване та направлене пізніше ніж 1 липня поточного року, що є порушенням п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2021 позовну заяву залишено без руху. Позивач у встановлені судом строки усунув недоліки позовної заяви.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/1605/21 та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
		          Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 11.03.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній з позовними вимогами не погоджується, відхиляє їх повному обсязі, оскільки відповідно до даних ІТС "Податковий блок" за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обліковується земельна ділянка, під нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0145 га. У зв`язку із зазначеним Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві відповідно до вимог законодавства було сформовано податкові повідомлення-рішення форми «Ф» від 01.04.2020 №1178062-3313-2615 на суму 152 197,05 грн., від 23.04.2019 №141126-1305-2615 на суму 152 197,05 грн., від 03.04.2018 №26774-1305-2650 на суму 140 614,70 грн., від 28.04.2017 №2195361-1305 на суму 140 614,70 грн. та від 27.04.2016 №1624281-1305 на суму 119 651,77 грн.
		          Щодо посилань позивача на на порушення контролюючим органом строків нарахування земельного податку до податкового повідомлення-рішення від 02.10.2019 №141126-1305-2615 відповідач зазначив про те, що затримка у надсиланні (врученні) контролюючим органом у встановлений п.286.5 ст. 286 ПК України строк оскаржуваного податкового повідомлення-рішення - до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), може свідчити лише про процедуру їх направлення (вручення), яка не змінює суті спірного рішення та не повинна сприйматись як безумовна підстава для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, для його скасування.
		          У своїх поясненнях, які надійшли до суду 17.03.2021, відповідач зауважив, що податкові повідомлення-рішення від 27.04.2016 №1624281-1305, від 28.04.2017 №2195361-1305, від 03.04.2018 №26774-1305-2650, від 23.04.2019 №141126-1305-2615 були направлені рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу позивачу за адресою: АДРЕСА_3 та повернулися на адресу контролюючого органу із відміткою про закінчення встановленого строку зберігання. При цьому, податкове повідомлення - рішення від 01.04.2020 №1178062-3313-2615 було отримано позивачем 18.05.2020. Таким чином, зазначені вище податкові повідомлення-рішення були направлені на адресу позивача контролюючим органом згідно з даних, які містяться в інформаційно-телекомунікаційних системах органів Державної податкової служби.
		          Позивачем 18.03.2021 до суду подано відповідь на відзив, в якій вона вказала про те, підтвердженням протиправності нарахування відповідачем податкового податкового боргу відповідно до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є те, що 22.02.2012 ОСОБА_1 на адресу податкового органу було направлено лист-повідомлення щодо зняття з обліку об`єкту оподаткування, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0145 га, у зв`язку з його продажем ще 08.02.2012. 
		          Відповідно до поданих до суду пояснень, які надійшли 20.10.2021, позивач наголосила на тому, що у справі №640/23566/19, в якій було було прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, питання правомірності нарахування грошових зобов`язань не досліджувалось, у зв`язку з чим наявність чи відсутність об`єкта оподаткування було залишено поза увагою. 
		          Відповідач у своїх поясненнях, які надійшли до суду 27.10.2021, наголосила на відсутності будь-яких доказів існування обставин, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість отримання позивачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. 
		          Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 03.12.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про заміну сторони у справі №640/1605/21 з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ43141267) на правонаступника -    Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44116011).  
		          Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2021 запропоновано позивачу надати свої пояснення стосовно клопотання представника відповідача про заміну сторони у справі №640/1605/21 з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ43141267) на правонаступника -  Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44116011).
		          Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2022 замінено відповідача по справі №640/1605/21 з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на  Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби Україїни (04116, місто Київ, вул.Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).
		          Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
		          Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. 
		          Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. 
		          Розглянувши всі наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив та письмові пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,- 
		                                                    ВСТАНОВИВ:
		          Відповідно до даних ІТС "Податковий блок" за ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка, під нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0145 га. 
		          Так, Головним управління Державної податкової служби у місті Києві було сформовано наступні податкові повідомлення-рішення зі сплати земельного податку: 
		          - від 27.04.2016 №1624281-1305 на суму 119 651,77 грн.; 
		          - від 28.04.2017 №2195361-1305 на суму 140614,70 грн.;
		          - від 03.04.2018 №26774-1305-2650 на суму 140 614,70 грн.;
		          -  від 23.04.2019 №141126-1305-2615 на суму 152 197,05 грн.;  
		          - від 01.04.2020 №1178062-3313-2615 на суму 152197,05 грн. 
		          Позивач, зазначаючи, що не є власником нежитлових приміщень, які підлягають оподаткуванню земельним податком, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернулася з відповідним позовом до суду.
		          Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси за захистом яких позивач звернувся до суду, були порушені з огляду на наступне.
		          Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України      земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
		          Відповідно до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України      землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
		          Пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України      визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
		          Згідно з положеннями пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування земельним податком згідно з положеннями      статті 270 Податкового кодексу України є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
		          Також, слід звернути увагу на положення пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, якою визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
		          Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
		          При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку      (пункт      287.6      статті      287 Податкового кодексу України).
		          Особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування, визначені Земельним кодексом України.
		          Так, згідно з частиною першою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
		          Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України      право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (стаття 124 Земельного кодексу України).
		          Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 Земельного кодексу України). При цьому земельна ділянка має бути індивідуально визначеним об`єктом нерухомого майна, якому властиві такі характеристики, як площа, межі, ідентифікатор у Державному земельному кадастрі тощо.
		          З системного аналізу зазначених норм вбачається, що до нового власника має переходити право власності на земельну ділянку, водночас це право не виникає автоматично з моменту набуття у власність нерухомого майна, розташованого на такій ділянці, а лише після проведення державної реєстрації такого права.
		          Аналогічний висновок викладений також в узагальнюючій податковій консультації щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці права на яку у такої особи не оформлені, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 № 602.
		          Так, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 Податкового кодексу України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок.
		          Як зазначено позивачем, вона ніколи не мала у власності помилкового об`єкту оподаткування, а саме нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площа 0,0145 кв.м.
		          Однак, суд зазначає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру щодо земельної ділянки за іншою адресою.
		          Відповідач у своєму відзиві вказав на те, що відповідно до даних ІТС "Податковий блок" за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обліковується земельна ділянка, під нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0145 га.
		          Водноча, до вказаних доводів відповідача суд ставиться критично, оскільки матеріалами справи не встановлено, що саме вказана земельна ділянка була підставою для нарахування земельного податку, за наслідками якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
		          Крім того, згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
		          Поряд з цим, досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.03.2021 №247311476 право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за адресою   АДРЕСА_2 було припинено на підставі відчуження вказаного нежитлового приміщення, а відповідне рішення було прийнято 20.02.2012. 
		          Відповідно до листа від 22.02.2012 позивач звернулася до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ДФС України, в якому повідомила про те, що 08.02.2012 нею було здійснено відчуження нежитлового приміщення відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна, у зв`язку з чим обчислення земельного пожатку слід здійснювати для нового землекористувача.
		          Матеріалами справи не підтверджено, що відповідачем було вчинено відповідні дії за наслідками розгляду вказаної заяви. 
		          Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2018 року у справі №805/1221/17 висловив правову позицію, згідно якої за статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		          Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 ЦК.
		          Верховний Суд також зазначив, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника у різні періоди часу був пов`язаний з різними подіями, а саме, до 01 січня 2015 року обов`язок виникав з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці, а після 01 січня 2015 року - з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
		          Враховуючи, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані Державного земельного кадастру, відповідачем не надано доказів на підтвердження права власності чи землекористування позивачем земельною ділянкою, на які розташване нежитлове приміщення за адресою   АДРЕСА_2 , а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
		          Таким чином,  не є платником земельного податку, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог та протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.
		          Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		          Натомість, відповідачем жодної інформації щодо правомірності нарахування земельного податку відповідно до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не надано. Крім того, інформація щодо об`єкту оподаткування належними та допустими доказами у розуміні статей 72, 73 Кодексу адміністративного судочинства України не підтверджена. 
		          Разом з тим, судом встановлено, що відповдно до позовних вимог позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення 
		          - від 30.06.2016 №1624281-1305 на суму 119651,77 грн.; 
		          - від 28.04.2017 №2195361-1305 на суму 140614,70 грн.; 
		          - від 02.10.2019 №141126-1305-2615 на суму 152197,05 грн.; 
		          - від 04.03.2019 №26774-1305-2650 на суму 140614,70 грн.; 
		          - від 01.04.2020 №1178062-3313-2615 на суму 152197,05 грн. 
		          Проте, досліджуючи матеріали справи, вбачається, що відповідачем відносно позивача було прийнято податкові повідомлення-рішення:
		          - від 27.04.2016 №1624281-1305 на суму 119 651,77 грн.; 
		          - від 28.04.2017 №2195361-1305 на суму 140614,70 грн.;
		          - від 03.04.2018 №26774-1305-2650 на суму 140 614,70 грн.;
		          -  від 23.04.2019 №141126-1305-2615 на суму 152 197,05 грн.;  
		          - від 01.04.2020 №1178062-3313-2615 на суму 152197,05 грн.
		          З аналізу наведеного вбачається, що позивачем вказано інші дати податкових повідомлень-рішень, однак номера податкових повідомлень-рішень та сума, яку нараховано в якості боргу, є ідентичними, а зазначене ніяким чином не спростовує протиправність прийнятих відповідачем податкових повідомлень рішень від 30.06.2016 №1624281-1305 на суму 119651,77 грн., від 28.04.2017 №2195361-1305 на суму 140614,70 грн., від 02.10.2019 №141126-1305-2615 на суму 152197,05 грн., від 04.03.2019 №26774-1305-2650 на суму 140614,70 грн., від 01.04.2020 №1178062-3313-2615 на суму 152197,05 грн., які контролюючим органом долучено до відзиву.  
		          Згідно з частиною другою      статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені      Конституцією      та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		          Беручи до уваги вищевикладене, оскаржувані в межах розгляду даної справи рішення не можуть вважатись такими, що прийняті з урахуванням критеріїв, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Згідно з положеннями статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
		1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
		2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
		Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених      статтею 78 цього Кодексу. Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваного рішення.
		          Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		          Щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
		          Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		          Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу
		          Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України                передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		          За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		          Для цілей розподілу судових витрат:
		           1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		           2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		          Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		          Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		          Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		          За змістом частин сьомої, дев`ятої татті 139 Кодексу адміністративного судочинства України озмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		          При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
		           1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
		           2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
		           3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
		           4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до                закону осудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		          За положеннями сатті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI онорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		          Аналіз вищенаведених положень процесуального Закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		          При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
		          При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
		          Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		          Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
		          Враховуючи те, що позивачем не подано жодного документа на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги при розгляді даної адміністративної справи в суді на користь позивача.
		          Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього    Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		          Відповідно до квитанцій, які містяться в матеріалах справи, позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 7052,75 грн.
		          Оскільки позов задоволено, судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягнення на користь позивача у повному обсязі. 
		          Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		                                                                ВИРІШИВ:
		           1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
		          2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від - від 27.04.2016 №1624281-1305, від 28.04.2017 №2195361-1305, від 03.04.2018 №26774-1305-2650 на суму 140 614,70 грн., від 23.04.2019 №141126-1305-2615 та від 01.04.2020 №1178062-3313-2615.
		           3. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби України у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код за ЄДРПОУ ВП: 44116011) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у сумі 7052,75 грн. (сім тисяч п`ятдесят дві гривні сімдесят п`ять копійок).
		          
		          Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.                                                                                                                                    
		          
		          Суддя                                                                                                                            Іщук І.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...