Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 620/6024/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 07.09.2022. Зареєстровано: 08.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 08.09.2022.
Дата набрання законної сили: 07.09.2022
Номер судового провадження: К/9901/28195/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 вересня 2022 року 
		м. Київ
		справа №620/6024/20
		адміністративне провадження № К/9901/28195/21  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів Стрелець Т.Г., Берназюка Я.О., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи: Комунальне підприємство «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Преторій -Буд», про визнання протиправним рішення та скасування дозволу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у складі судді Житняк Л.О. від 22.03.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Кузьмишиної О.М., Кобаля М.І., Костюк Л.О. від 23.06.2021,
		УСТАНОВИВ:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.          У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі також ТОВ ОСОБА_1., позивачка) звернулася з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі також ДАБІ України, відповідач), треті особи: Комунальне підприємство «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Преторій -Буд», у якому просила визнати протиправним рішення відповідача про видачу дозволу на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 №ІУ113201561654, виданого Комунальному підприємству «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради з будівництва АГЗП по АДРЕСА_1 в місті Чернігові на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118 і скасувати його (далі також спірні, оскаржувані рішення та дозвіл).
		2.          У позовній заяві наводились аргументи про те, що відсутність результатів впливу на довкілля щодо планової діяльності з будівництва АГЗП по АДРЕСА_1 в місті Чернігові і неподання цих результатів замовником будівництва разом із заявою про видачу дозволу на виконання будівельних робіт є підставою для визнання оскаржуваного рішення протиправним і скасування виданого відповідачем дозволу. Також звертала увагу на обов`язковість наявності декларації безпеки, яка підлягає обов`язковій експертизі.
		3.          Крім наведеного наголошувала на невідповідності цільового призначення земельної ділянки намірам забудови та вказувала, що розміщення автозаправних станцій/комплексів здійснюється на землях з цільовим призначенням - землі автомобільного транспорту, тоді як відповідач, під час прийняття рішення про надання дозволу на виконання будівельних робіт, не перевірив та не з`ясував відповідність цільового призначення земельної ділянки намірам забудови.
		4.          Також позивачка зазначала, що оскаржуваний дозвіл видано до завершення проектування детального плану території 2-го мікрорайону «Масани», в межах якого знаходиться земельна ділянка, а розташування автомобільного газозаправного пункту на земельній ділянці не відповідає Генеральному плану міста Чернігова. При цьому наголошувала, що розміщення АГЗП на земельній ділянці не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, державних будівельних норм і санітарних правил, оскільки при розміщенні об`єкта не може бути дотримано 100-метрову санітарно-захисну зону, як це передбачено пунктом 5.33 ДСП 172-96 з урахуванням додатку 4 до цих правил.
		5.          Позивачка вказувала й на те, що надання спірного дозволу на побудову об`єкту (АГЗП), який має значний (високий) рівень можливої небезпеки для здоров`я і життя людей, поряд з будинком позивача, без дотримання вимог державних будівельних норм, санітарно-захисних зон, тощо, безпосередньо порушує права та законні інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		6.          Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.03.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021, у задоволенні позову відмовлено.
		7.          Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що планова діяльність ТОВ «Преторій-Буд» з будівництва та експлуатації АГЗП не відноситься до видів діяльності, визначених у статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», а отже не потребує обов`язкового здійснення оцінки впливу на довкілля
		8.          Суди попередніх інстанцій також установили, що на об`єкт, який будується, було складено необхідну для нього декларацію безпеки та проведено експертизу, що підтверджується декларацією безпеки об`єкта підвищеної небезпеки автомобільного газозаправного пункту в м. Чернігів Чернігівської обл. по АДРЕСА_1 та експертним висновком декларації безпеки №12.3-15-07-0056.19.
		9.          У оскаржуваних судових рішеннях також наведено мотиви й про те, що чинне законодавство не встановлює правил, за якими будівництво автомобільних газозаправних пунктів можливо здійснювати лише на землях автомобільного транспорту, як і не вказано про те, що будівництво та експлуатацію автомобільних газозаправних пунктів можуть здійснювати лише підприємства автомобільного транспорту.
		10.          Судами попередніх інстанцій визнано помилковими посилання позивачки на те, що оскаржуваний у справі дозвіл на виконання будівельних робіт видано до завершення проектування детального плану території 2-го мікрорайону житлового району «Масани», в межах якого знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 74101000000:01:010:0118, який знаходиться на завершальній стадії розроблення.
		11.          З цього приводу в оскаржуваних судових рішеннях звернуто увагу на те, що оскаржуваний дозвіл видано ДАБІ України 04.06.2020, тоді як рішення органу місцевого самоврядування про затвердження детального плану території 2-го мікрорайону житлового району «Масани», до складу якого входила би вказана вище земельна ділянка не існує. При цьому, суди підкреслювали, що з наявної у матеріалах справи копії листа Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 06.08.2020 №01-08/275 вбачається, що Детальний план території третього мікрорайону житлового району «Масани» затверджено рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.01.2014 №1, позаяк земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118 у межі вказаного мікрорайону не входить, що підтверджується листом Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від17.09.2020 №7984/2- 05/2020/вих./Д-6055-1-09, копія якого також знаходиться у матеріалах справи.
		12.          Окрім цього, суди попередніх інстанцій відзначали, що видані замовнику містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва є чинними, а тому відсутні підстави вважати обставини в цій частині, на які посилається позивачка підтвердженими.
		13.          Згідно з наведеними у оскаржуваних судових рішеннях мотивами, фактично існуючі мінімальні відстані від навколо існуючих об`єктів до підземного резервуару АГЗП по АДРЕСА_1 є більшими за мінімально допустимі відстані, встановлені ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання», а тому, на думку судів попередніх інстанцій, будівництво АГЗП у даному випадку є таким, що відповідає приписам наведених норм ДБН. При цьому, як вказано судами, об`єктивних даних про те, що на відстані 40 м від земельної ділянки кадастровий номер 7410100000:01:010:0118 по АДРЕСА_1 існує лісова ділянка, про яку у своєму позові стверджує позивачка, не надано, а з матеріалів справи вбачається, що на цій земельній ділянці місця з масовим перебуванням людей відсутні і їх створення не передбачається, а наявні на даний час відстані до вже існуючих об`єктів (зупинки громадського транспорту, магазину та житлового будинку) є такими, що встановленим у цьому ДБН мінімально допустимим відстаням повністю відповідають.
		14.          Оскаржувані судові рішення також містять мотиви й про те, що спірний дозвіл на виконання будівельних робіт не розрахований на багаторазове застосування, а вичерпує свою дію після завершення будівництва. При цьому, такий документ є актом індивідуальної дії, а тому такий акт породжує права й обов`язки тільки тих суб`єктів, яким його адресовано.
		15.          На думку судів попередніх інстанцій, позивачка у справі не має ані статусу замовника будівництва, ані статусу генерального підрядника чи підрядника об`єкта будівництва, на який видано оскаржуваний дозвіл, а є лише мешканкою будинку АДРЕСА_1 , який розташовано у безпосередній близькості до земельної ділянки, на якій розпочато будівництво АГЗП.
		16.          Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржуваний в межах цієї справи дозвіл ДАБІ на виконання будівельних робіт є актом індивідуальної дії, який стосується виключно визначених у ньому суб`єктів, у зв`язку з чим на його підставі у позивачки не виникло жодних прав та обов`язків.
		17.          У зв`язку з відсутністю, на думку судів попередніх інстанцій, у матеріалах справи доказів про те, що оскаржуване рішення стосується безпосередньо прав позивачки і їх ненаданням у ході розгляду справи, суди відхилили доводи ОСОБА_1 відносно недотримання відповідачем законодавчо встановленої процедури при видачі оскаржуваного дозволу на виконання будівельних робіт, а також на порушення її конституційних прав, з огляду на існування потенційної загрози життю і здоров`ю її та інших людей через будівництво на підставі оскаржуваного дозволу об`єкту з класом наслідків СС3.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		18.          Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, позивачка подала касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та задовольнити позов у повному обсязі.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		19.          Судами попередніх інстанцій встановлено, що пунктом 27 рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2017 №24/VII-23 Комунальному підприємству «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради затверджено документацію та надано земельну ділянку площею 0,2400 га (кадастровий номер 7410100000:01:010:0118) в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу).
		20.          Між комунальним підприємством «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Преторій-Буд» 01.03.2018 укладено інвестиційний договір №2018/0118, предметом якого є здійснення практичних інвестицій в об`єкт інвестування, а також виконання подальшої експлуатації створеного в результаті інвестицій об`єкту.
		21.          Згідно з пунктом 2.1. Інвестиційного договору від 01.03.2018 №2018/0118: «Об`єктом інвестування за цим Договором є: будівництво та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу)».
		22.          Відповідно до пункту 2.3. Інвестиційного договору від 01.03.2018 №018/0118: «Об`єкт інвестування розміщується в межах земельної ділянки площею 0,2400 грн, яка належить Підприємству на праві постійного користування: кадастровий номер 7410100000:01:010:0118».
		23.          Підпунктом 1.25. пункту 1 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 04.04.2018 №154 «Про затвердження та надання містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок» вирішено затвердити та надати містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки Комунальному підприємству «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради для будівництва АГЗП по АДРЕСА_1
		24.          Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва від 04.04.2018 №02-01/65 затверджено наказом управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 04.04.2018 №78-М.
		25.          Цільове призначення земельної ділянки, кадастровий номер 7410100000:01:010:0118, 0,2400 га: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; категорія земель землі житлової та громадської забудови; вид використання - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу), що відповідає Генеральному плану м. Чернігова, затвердженому рішенням Чернігівської міської ради від 25.12.2003, Тимчасовому Порядку використання м. Чернігова, затвердженому рішенням Чернігівської міської ради від 28.12.2011.
		26.          Містобудівними умовами та обмеженнями встановлено необхідність виконання вимог, діючих на час надання містобудівних умов та обмежень, ДБН та нормативно-правових актів, зокрема: ДБН 360-92** «Містобудування Планування і забудова міських і сільських поселень», ДБН В.2.5-20-2001 «Газопостачання».
		27.          Надалі КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради подано заяву щодо надання дозволу на виконання будівельних робіт - «Будівництво АГЗП по АДРЕСА_1».
		28.          За наслідками розгляду зазначеної заяви Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 №ІУ113201561654, клас наслідків (відповідальності): значні наслідки (ССЗ) для будівництва АГЗП по АДРЕСА_1 в місті Чернігові на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		29.          Як на підстави касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		30.          Виклад таких підстав позивачка мотивує тим, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права без урахування висновків висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №813/4993/15 та Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №915/47/17.
		31.          У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Преторій-Буд» наполягає на правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушення прав ОСОБА_1 внаслідок прийняття спірного у цій справі рішення та видання оскаржуваного нею дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки такий дозвіл, на переконання третьої особи, є актом індивідуальної дії, який стосується виключно визначених у ньому суб`єктів - замовника будівництва та генерального підрядника (підрядника), тоді як позивачка не має ні статусу замовника будівництва, ні статусу генерального підрядника чи підрядника об`єкта будівництва.
		32.          Такі обставини, на думку Товариства, є окремою і самостійною підставою для відмови у задоволенні заявленого ОСОБА_1 позову.
		33.          Наголошується у відзиві й на необґрунтованості посилання позивачки на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №813/4993/15, оскільки правовідносини, які виникли у справі, яка розглядається, та у вищевказаній справі, розглянутій Великою Палатою Верховного Суду, на переконання Товариства, не є подібними.
		34.          Товариство з обмеженою відповідальністю «Преторій-Буд» вважає недоречним й посилання позивачки у касаційній скарзі на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №915/47/17, оскільки правовідносини у вказаній справі та у справі, яка розглядається, не є подібними як за складом учасників, так і за підставами та предметом позову.
		35.          Зокрема, на думку третьої особи, ключовими відмінностями справи №915/47/17 та справи, що розглядається, є те, що відповідно до обставин зазначеної справи відбувалось будівництво одних і тих самих автозаправної станції та газозаправного пункту на земельній ділянці іншого призначення, яка межує безпосередньо з багатоквартирним будинком, з недотриманням встановлених розривів, тоді як у спірному випадку здійснюється будівництво автомобільного газозаправного пункту на земельній ділянці, яка з багатоквартирними будинками не межує, а усі необхідні відстані до навколишніх об`єктів дотримані.
		36.          Крім того, Товариство звертає увагу, що у вказаних справах органом місцевого самоврядування було розірвано договір оренди землі, укладений із забудовником, та скасовано містобудівні умови та обмеження, позаяк як відповідно до обставин справи, яка розглядається, земельну ділянку в КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради з постійного користування ніхто і ніколи не вилучав та наданих йому містобудівних умов та обмежень не скасовував.
		РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
		37.          Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях виходили з приписів таких правових норм.
		38.          Частина перша статті 2 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до якої планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає: 1) прогнозування розвитку територій; 2) забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій; 3) обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням; 4) взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; 5) визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів; 6) встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності; 7) розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; 8) реконструкцію існуючої забудови та територій; 9) збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об`єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень; 10) створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури; 10-1) створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; 11) проведення моніторингу забудови; 12) ведення містобудівного кадастру; 13) здійснення контролю у сфері містобудування.
		39.          Стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:
		отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
		розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;
		затвердження проектної документації;
		виконання підготовчих та будівельних робіт;
		проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування);
		прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;
		реєстрація права власності на об`єкт містобудування.
		40.          Стаття 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		Замовник має право виконувати будівельні роботи після:
		подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;
		видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».
		Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.
		41.          Стаття 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». 
		Право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля». Підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
		Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
		За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.
		Для отримання дозволу подається заява, до якої додаються:
		копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;
		копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою);
		проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку;
		копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника (співвласників), засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту;
		копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд;
		інформація про інженера-консультанта (у разі його залучення);
		інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати;
		результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».
		Відмова у видачі дозволу на виконання будівельних робіт видається заявнику в письмовому вигляді з відповідним обґрунтуванням у строк, передбачений для видачі дозволу.
		Підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є:
		1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу;
		2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства;
		3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;
		4) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».
		Рішення про видачу або анулювання дозволу на виконання будівельних робіт може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (без права видачі дозволу), або оскаржено до суду.
		Дозвіл на виконання будівельних робіт може бути анульовано органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі:
		1) подання замовником заяви про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт;
		2) наявності відомостей про ліквідацію юридичної особи, що є замовником;
		3) на підставі судового рішення, що набрало законної сили, про скасування містобудівних умов та обмежень та/або припинення права на виконання будівельних робіт.
		Відомості про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт з підстав, визначених пунктами 1 та 2 цієї частини, включаються до Реєстру будівельної діяльності автоматично з присвоєнням реєстраційного номера в цьому реєстрі та оприлюднюються на порталі електронної системи.
		Дозвіл на виконання будівельних робіт вважається анульованим з дати внесення відомостей про анулювання такого дозволу до Реєстру будівельної діяльності.
		42.          Пункт 27 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від13.04.2011 №466. 
		Дозвіл видається на безоплатній основі відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю за формою, наведеною у додатку 9 до цього Порядку.
		Перелік документів, необхідний для отримання дозволу наведено у пункті 28 Порядку, а саме:
		витяг (витяги) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо наявного права власності або землекористування земельною ділянкою (земельними ділянками) (крім випадків, визначених пунктом 7 цього Порядку);
		витяг (витяги) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо будівель і інженерних споруд, які реконструюються, піддаються капітальному ремонту чи реставрації;
		нотаріально завірена згода власника (власників) будівлі (будівель), інженерної споруди на проведення будівельних робіт у разі здійснення не власником будівель і інженерних споруд їх реконструкції, реставрації, капітального ремонту;
		частина проектної документації у складі:
		для нового будівництва, капітального ремонту та реконструкції містобудівних умов та обмежень або листа уповноваженого органу містобудування та архітектури про те, що для проектування даного об`єкта будівництва містобудівні умови та обмеження не надаються; технічних умов щодо теплопостачання або листа розробника проекту про відсутність потреби; технічних умов щодо водопостачання та водовідведення або листа розробника проекту про відсутність потреби; технічних умов щодо електропостачання або листа розробника проекту про відсутність потреби; технічних умов щодо газопостачання або листа розробника проекту про відсутність потреби; розрахунку класу наслідків (відповідальності) та категорії складності; генерального плану на топографічній основі масштабом 1:500 або 1:1000; плану трас зовнішніх інженерних мереж та комунікацій масштабом 1:2000; планів поверхів, фасадів масштабом 1:50, 1:100 або 1:200 (для будівель);
		експертний звіт щодо розгляду проектної документації;
		фотокопія розпорядчого документа (рішення, розпорядження, наказ) замовника про затвердження проектної документації, завірена замовником, або лист фізичної особи - замовника;
		фотокопія договору підряду (генерального підряду) на виконання будівельних робіт, завірена замовником;
		фотокопія розпорядчого документа (рішення, розпорядження, наказ) про призначення осіб, які здійснюють авторський нагляд, завірена замовником;
		фотокопія договору підряду на здійснення технічного нагляду та/або фотокопія розпорядчого документа (рішення, розпорядження, наказ) замовника про призначення осіб, які здійснюють технічний нагляд, завірена замовником;
		оцінка впливу на довкілля (у разі потреби).
		43.          Пункти 29, 30 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт.
		Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви приймає рішення про надання дозволу або відмову у його видачі.
		Під час розгляду заяви орган державного архітектурно-будівельного контролю на основі чек-листа, поданого за формою згідно з додатком 9-3 до цього Порядку (для об`єктів нового будівництва, капітального ремонту та реконструкції) або додатком 9-4 до цього Порядку (для об`єктів реставрації), встановлює:
		відповідність цільового призначення земельної ділянки;
		відсутність зауважень за результатами проведеної експертизи проектної документації;
		відповідність проектних рішень містобудівним умовам і обмеженням, а саме дотримання вимог щодо відсотка забудови земельної ділянки, висотності;
		дотримання вимог щодо збереження охоронних зон (у разі потреби):
		- зони приаеродромної території;
		- зон потенційно небезпечних об`єктів лінійної частини магістральних продуктопроводів;
		- заборонних зон електромереж;
		- санітарно-захисної зони;
		- природоохоронної зони;
		- зон потенційно небезпечних об`єктів 2 класу;
		- зони охорони пам`яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій;
		- історичних ареалів населених місць;
		- охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів;
		забезпеченість об`єктами благоустрою:
		- дитячими майданчиками;
		- зонами відпочинку;
		- паркувальними майданчиками;
		достовірність поданих документів (у тій частині, що об`єктивно може бути документально перевірена):
		- чинність ліцензії/сертифіката відповідального виконавця робіт та її/його відповідність класу наслідків об`єкта будівництва;
		- чинність сертифіката архітектора та його відповідність класу наслідків об`єкта будівництва (СС2 чи СС3) (у разі потреби);
		- чинність сертифіката інженера-проектувальника та його відповідність класу наслідків об`єкта будівництва (СС2 чи СС3) (у разі потреби);
		- чинність сертифіката інженера технічного нагляду та його відповідність класу наслідків об`єкта будівництва (СС2 чи СС3).
		Орган державного архітектурно-будівельного контролю надсилає на адресу електронної пошти замовника будівництва скановану копію виданого дозволу не пізніше одного робочого дня з дати прийняття такого рішення.
		Орган державного архітектурно-будівельного контролю забезпечує архівування та зберігання поданого пакета документів, а територіальні органи Держсервісбуду - зберігання поданого пакета документів до передачі до відповідного територіального органу ДІМ.
		Підставою для відмови у видачі дозволу є:
		невідповідність цільового призначення земельної ділянки;
		наявність у поданих документах порушень містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, зокрема дотримання вимог висотності (блакитна лінія), щільності населення, планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони), дотримання охоронних зон об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури та об`єктів підвищеної небезпеки (червоні та жовті лінії), а також зелених насаджень (зелена лінія).
		44.          Частина перша статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».
		Здійснення оцінки впливу на довкілля є обов`язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті. Така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності.
		45.          Пункт 4 частини третьої статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».
		46.          Друга категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля, включає енергетичну промисловість, а саме: зберігання та переробка вуглеводневої сировини (газу природного, газу сланцевих товщ, газу, розчиненого у нафті, газу центрально- басейнового типу, газу (метану) вугільних родовищ, конденсату, нафти, бітуму нафтового, скрапленого газу) поверхневе та підземне зберігання викопного палива чи продуктів їх переробки на площі 500 квадратних метрів і більше або об`ємом (для рідких або газоподібних) 15 кубічних метрів і більше.
		47.          Пункт 3 Порядку декларування безпеки об`єктів підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 №956.
		Суб`єкт господарювання, у власності або користуванні якого є хоча б один об`єкт підвищеної небезпеки, організовує розроблення і складання декларації безпеки об`єкта підвищеної небезпеки (далі - декларація безпеки) відповідно до вимог цього Порядку.
		48.          Пункт 4 Порядку декларування безпеки об`єктів підвищеної небезпеки.
		Декларування безпеки об`єктів підвищеної небезпеки, для об`єктів підвищеної небезпеки, що експлуатуються, декларація безпеки складається як самостійний документ, а для об`єктів підвищеної небезпеки, що будуються (реконструюються, ліквідуються), - як складова частина відповідної проектної документації.
		49.          Пункт 7 Порядку декларування безпеки об`єктів підвищеної небезпеки.
		Суб`єкт господарювання проводить відповідно до вимог Законів України «Про екологічну експертизу», «Про наукову та науково-технічну експертизу» і пунктів 19-27 цього Порядку експертизу повноти дослідження ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику, а також обґрунтованості та достатності прийнятих щодо зменшення рівня ризику, готовності до дій з локалізації і ліквідації наслідків аварій рішень (далі - експертиза).
		50.          Стаття 67 Земельного кодексу України.
		До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту.
		51.          Частина перша статті 71 Земельного кодексу України.
		До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно- експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.
		52.          Пункт 5.28 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від19.06.1996 №173.
		Станції технічного обслуговування і ремонту автомобілів, автозаправочні станції (АЗС) слід розміщувати в промислових і комунально-складських зонах, на магістральних вулицях і дорогах за межами житлового району.
		53.          Пункту 5.32 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів.
		Відстань від автозаправочних станцій з підземними резервуарами для зберігання рідкого палива до меж ділянок дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, лікувально-профілактичних закладів, до стін житлових та інших громадських будівель і споруд, дитячих ігрових майданчиків і місць відпочинку населення слід приймати за розрахунком забруднення атмосферного повітря шкідливими викидами АЗС, але не менше 50 м.
		54.          Пункт 5.33 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів.
		Автомобільні газонаповнювальні компресорні станції слід розміщувати в промислових та комунально-складських зонах за межами житлової забудови з дотриманням санітарно-захисної зони відповідно до додатка 4.
		55.          Санітарна класифікація підприємств, виробництв та споруд і розміри санітарно-захисних зон для них, які є додатком №4 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів.
		Для автогазонаповлювальних компресорних станцій санітарно-захисна зона становить 100 м.
		56.          Пункт 3.1 ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання».
		Автомобільна газозаправна станція СВГ (АГЗС) це комплекс, призначений для заправки газобалонних автомобілів СВГ, до складу якого входять споруди та обладнання допоміжного призначення (будинки та приміщення для сервісного обслуговування автомобілів, водіїв та пасажирів та інші допоміжні будинки).
		57.          Пункт 3.2 ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання» автомобільний газозаправний пункт СВГ (АГЗП) є комплексом, призначеним для заправки газобалонних автомобілів СВГ, в складі якого не передбачаються будинки та приміщення для обслуговування автомобілів, водіїв та пасажирів та інші допоміжні будинки.
		58.          Пункт 11.149 ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання».
		У складі АГЗП передбачаються:
		резервуари для СВГ місткістю до 10 м. куб, що установлюються надземно (без обвалування); резервуари для СВГ місткістю до 20 м. куб, що установлюються підземно; приймальні та заправні колонки; обладнання для перекачування газу; операторну, туалет; засоби пожежогасіння; навіс із негорючих матеріалів над технологічним обладнанням; систему електропостачання та захист від блискавки.
		59.          Пункт 11.140 ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання».
		АГЗС та АГЗП призначені для прийому, зберігання СВГ та заправки газобалонних автомобілів.
		60.          Пункт 11.141 ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання».
		Мінімальні відстані від межі території АГЗС та АГЗП до лісових масивів хвойних порід - 50 м, листяних порід - 20 м.
		61.          Пункт 11.150 ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання».
		Відстані від резервуарів та обладнання АГЗС (АГЗП) до об`єктів, розташованих поза територією АГЗС (АГЗП) приймають за таблицею 22.
		62.          Таблиця 22 ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання».
		63.          Якщо резервуар є підземним, а його об`єм складає до 20 м. куб, мінімальні відстані від резервуарів СВГ, є такими :
		громадські та житлові будинки : 30 м;
		місця масового перебування людей від 100 осіб: 60 м;
		виробничі, адміністративні та побутові будинки підприємств I,II і III ступеня вогнестійкості: 30 м.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
		64.          Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		65.          Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази
		66.          Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
		67.          Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
		68.          Такі виключні випадки визначені у частині четвертій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		69.          Колегія суддів підкреслює, що виникнення підстав для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, на який у касаційній скарзі посилається відповідач, обумовлюється наявністю саме подібних правовідносин, які виникли у справі, у якій ухвалені судові рішення, щодо оскарження яких порушується питання, та у справах, розглянутих Верховним Судом, на які здійснюється посилання на підтвердження застосування норми права без урахування висновку цього Суду.
		70.          Отже, законодавець чітко визначив які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.
		71.          Відповідно до положень цих норм процесуального права касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:
		-          суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду;
		-          спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		72.          Визначаючи зміст поняття «подібність правовідносин», Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, пункті 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7 та пункті 40 постанов від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. 
		73.          Висновки аналогічного змісту містяться й у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.
		74.          Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
		75.          Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України презюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах.
		76.          Так, предмет спору у справі №813/4993/15, за наслідками розгляду якої у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову від 19.06.2019, на яку посилається позивачка у своїй касаційній скарзі, стосувався визнання протиправною і скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, здійснену органом державного архітектурно-будівельного контролю.
		77.          Згідно з обставинами вищезгаданої справи, відповідачем було зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта - влаштування новоутвореної квартири АДРЕСА_2 з розширенням за рахунок площі горища, влаштуванням балконів та надбудови.
		78.          Підставами вказаного позову зазначались, що позивач є співвласником квартири, розташованої у тому ж самому будинку, де здійснювались будівельні роботи і стосовно якого було зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта.
		79.          Позивач вважав такі дії незаконними, оскільки орган державного архітектурно-будівельного контролю не перевірив повноти даних, зазначених у декларації, та не провів перевірки з метою визначення відповідності об`єкта будівництва проектній документації, вимогам державних будівельних норм, стандартів і правил. 
		80.          Позивач також стверджував, що будинок, у якому виконувались будівельні роботи, включений до переліку пам`яток містобудування і архітектури місцевого значення Львівської області, знаходиться в межах історичного ареалу м. Львова, тому будівництво, на його думку, відноситься до об`єктів IV категорії складності та мало бути погоджене Міністерством культури України. 
		81.          З цих підстав позивач наполягав на тому, що відповідач порушив порядок прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.
		82.          Розглядаючи справу №813/4993/15 у касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 визнала правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення цього позову, оскільки внаслідок оскаржуваних дій відповідача створювалась загроза втрати об`єкта культурної спадщини місцевого значення, а введення цього об`єкта будівництва в експлуатацію мало здійснюватися на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а не на підставі реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
		83.          Отже, як убачається з вищевикладеного, звернення до суду позивач обґрунтовував порушенням своїх культурних прав як члена громади міста, а предметом спору охоплювалась перевірка законності дій суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання його владних управлінських функцій. При цьому, як визначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові, судовий розгляд спору позивач ініціював з метою захисту своїх прав у сфері публічно-правових відносин, а не у зв`язку з потребою відстоювання своїх майнових чи інших приватних прав у відносинах з третьою особою чи відповідачем.
		84.          У справі №813/4993/15 не ставилось під сумнів те, що дії відповідача стосовно реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта впливають на права позивача і такі дії можуть бути ним оскаржені. Спірним було питання про природу цього спору і характер спірних правовідносин, у яких він виник, а саме у приватно чи публічно - правових відносинах. Розглядаючи у касаційному порядку вказану справу Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 аналізувалось питання юрисдикції цього спору і висловлена позиція про те, що такий є публічно - правовим і повинен розглядатись за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.
		85.          У справі ж, яка розглядається, позивачка звернулася до суду з цим позовом, вважаючи, що внаслідок прийняття рішення про видачу третій особі дозволу на будівництво АЗГП у безпосередній близькості від будинку, у якому вона проживає, порушується її права, передбачені статтею 50 Конституції України та статтею 293 Цивільного кодексу України (на безпечне для життя і здоров`я довкілля), а також порушується один із принципів, закріплених у статті 3 Закону України від 25.06.1991 №1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища», який полягає у гарантуванні екологічно безпечного середовища для життя і здоров`я людей.
		86.          Суди попередніх інстанцій, розглядаючи цю справу, зазначали про відсутність впливу оскаржуваного рішення ДАБІ України на права позивачки, оскільки такий є актом індивідуальної дії і, згідно з висновками судів, стосується прав та інтересів лише тих осіб, яким він адресований. З цих підстав суди першої та апеляційної інстанцій констатували відсутність у позивачки права на оскарження такого рішення, оскільки вона не є безпосереднім учасником правовідносин, у яких це рішення прийнято, і не є суб`єктом, якому цей акт індивідуальної дії адресовано.
		87.          Вищевикладене не дає підстав вважати, що правовідносини у справі, яка розглядається, та у справі №813/4993/15, на яку посилається позивачка у своїй касаційній скарзі, є подібними за предметом спору і підставами позову, обставинами справ, умовами застосування правових норм та матеріально - правового регулювання відносин.
		88.          Це виключає можливість касаційного перегляду оскаржуваних у цій справі судових рішень з вищенаведених підстав і не дає можливості стверджувати, що суд апеляційної інстанції здійснив апеляційний перегляд справи без врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №813/4993/15.
		89.          Разом з тим, колегія суддів підкреслює, що у розумінні частини другої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є лише таке судове рішення, яке ухвалене судом, зокрема, при дотриманні норм процесуального права.
		90.          Частина п`ята цієї ж статті містить імперативний припис про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 
		91.          Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом у постанові від 25.06.2020 у справі №826/11374/15 аналізувалось питання стосовно права особи на звернення до суду з позовом, предмет спору у якому стосується оскарження виданого уповноваженим органом державного архітектурно - будівельного контролю (також ДАБІ України) дозволу на будівництво з підстав порушення цим органом вимог законодавства і екологічних прав позивача.
		92.          У вищевказаній постанові Верховного Суду наведено такі мотиви.
		93.          Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		94.          Частиною першою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		95.          Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» визначено, що Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.
		96.          Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		97.          Згідно статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
		98.          Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
		99.          Орхуська конвенція ратифікована Законом України від 06.07.1999 №832-ХІV, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.
		100.          Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
		101.          Водночас відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості у процесі ухвалення рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні [(згідно із Настановами щодо впровадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)]. Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
		102.          Приписи нормативно-правових актів усіх рівнів щодо принципів, правил, вимог, обов`язків різноманітних суб`єктів, що стосуються утримання диких тварин, на усіх правових титулах (в усіх формах власності чи користування), в неволі чи в напіввільних умовах, є «національним законодавством, що стосується навколишнього середовища» у значенні пункту 3 статті 9 Орхуської конвенції. Порушення приписів цих нормативно-правових актів може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.
		103.          З огляду на важливість реального захисту довкілля, неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки.
		104.          Право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).
		105.          Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 у справі №826/3820/18.
		106.          Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10.05.2011 у справі «Дубецька та інші проти України» (заява № 30499/03) дійшов висновку, що «п. 105. Посилаючись на свою судову практику, Суд зазначає, що ні стаття 8, ні будь-які інші положення Конвенції не гарантують права на охорону природного екологічного середовища як такого (див. рішення у справі «Кіртатос проти Греції», заява №41666/98, пункт 52, ECHR 2003-VI). Також жодного питання не виникне, якщо оскаржувана шкода є незначною у порівнянні з небезпекою навколишнього середовища, притаманною життю в кожному сучасному місті. Однак може мати місце небезпідставна скарга за статтею 8 там, де екологічна небезпека досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїм житлом, мати приватне чи сімейне життя. Оцінка такого мінімального рівня є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та тривалість шкідливого впливу та його фізичний чи психологічний вплив на здоров`я або якість життя особи.».
		107.          Принципи, які застосовуються до оцінки відповідальності держави за статтею 8 Конвенції в екологічних справах, загалом схожі незалежно від того, чи розглядається справа з точки зору прямого втручання, чи позитивного обов`язку регулювати приватну діяльність (див. рішення у справі «Хеттон та інші проти Сполученого Королівства» (Hatton and Others v. the United Kingdom) [ВП], заява №36022/97, пункт 98, ECHR 2003VIII, та рішення у справі «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia); пункти 89 та 94).
		108.          Європейський суд з прав людини звертає увагу, що у справах, що стосуються екологічних питань, державі мають надаватися широкі межі розсуду та можливість вибору між різними способами та засобами дотримання своїх зобов`язань. Основне питання Суду полягає в тому, чи вдалось державі дотримати справедливого балансу між конкуруючими інтересами осіб, що зазнали впливу, та суспільства в цілому (див. рішення у справі «Хеттон та інші проти Сполученого Королівства» (Hatton and Others v. the United Kingdom), пп. 100, 119 та 123).
		109.          Відповідно до статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічні права громадян забезпечуються: б) обов`язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об`єктів економіки; д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
		110.          Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 25.06.2020 у справі №826/11374/15 дійшов висновку, що позивач має право на звернення до суду з даним позовом за захистом своїх екологічних прав та інтересів.
		111.          Розглядаючи цю справу, колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
		112.          Проте, вирішуючи цей спір, суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, а саме - приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, такий висновок Верховного Суду не врахував. При цьому, апеляційний суд на такі процесуальні порушення уваги не звернув і їх не усунув.
		113.          За наведеного, колегія суддів вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані у цій справі рішення про видання дозволу на будівництво АЗГП третій особі і сам дозвіл прав позивачки не зачіпає і не породжує для неї права на оскарження такого адміністративного акту, не може порушувати її прав та охоронюваних законом інтересів. На переконання колегії суддів такий висновок судів не ґрунтується на дотриманні норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення не можливо визнати законними у вищевказаній частині.
		114.          Вказуючи на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і заперечуючи викладені у оскаржуваних судових рішеннях висновки по суті спору, позивачка посилається на те, що такі висновки не узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, наведених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №521/4789/17.
		115.          Так, у вищевказаній постанові Верховного Суду колегія суддів проаналізувавши положення пунктів 7.55, 7.61 Державних будівельних норм України «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 №44, які були чинні станом на момент виникнення спірних у тій справі правовідносин, пунктів 5.28, 5.32 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, дійшла висновку про те, що розташування автозаправної станції та автомобільного газозаправного пункту з недотриманням встановлених розривів та відстаней від багатоквартирного будинку є порушенням державних будівельних норм.
		116.          Одним із ключових питань, які постають у справі, яка розглядається, також є визначення того, чи дотримано вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, при розміщенні об`єкта, на будівництво якого спірним рішенням відповідача видано дозвіл.
		117.          Це дає підстави стверджувати, що під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій мали б врахувати висновки Верховного Суду щодо застосування норм права з вищевказаного питання.
		118.          Позивачка у судах попередніх інстанцій наголошувала, що розміщення АГЗП, на будівництво якої спірним рішенням видано дозвіл третій особі, не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, державних будівельних норм і санітарних правил, оскільки при розміщенні об`єкта не може бути дотримано 100-метрову санітарно-захисну зону, як це передбачено пунктом 5.33 ДСП 172-96 з урахуванням додатку 4 до цих Правил.
		119.          Так, визначення терміну «автозаправна станція» (далі - АЗС) міститься у пункті 3.2 Державних будівельних норм України ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» згідно з яким це комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту).
		120.          У пункті 3.3 цих же ДБН наведено визначення поняття «автомобільна газонаповнювальна компресорна станція» (далі - АГНКС), а саме - автозаправна станція, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки стисненим природним газом (СПГ).
		121.          Пунктом 15.2.11 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» визначено, що мінімальні протипожежні відстані від технологічного обладнання, будинків та споруд АГНКС та БП АЗС до об`єктів, розташованих поза їх територією, наведено в таблиці 15.7.
		122.          Згідно з таблицею 15.7 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» мінімальна протипожежна відстань, м, від технологічного обладнання, будинку або споруди АГНКС, БП АЗС з наявністю СПГ до житлового або громадського будинку встановлено 35 м.
		123.          Розміщення автотранспортних споруд (пасажирських автостанцій, автобусних зупинок з павільйонами) та об`єктів автосервісу (АЗС, СТО, пункти мийки, готелі, кемпінги, тимчасові автостоянки тощо) на автодорогах загального користування на під`їздах до найкрупніших, крупних і великих міст має здійснюватися згідно з вимогами ДБН В.2.3-4. У межах населених пунктів АЗК, АЗС, АГЗП, АГЗС, АГНКС мають розміщуватися у місцях, визначених у відповідних схемах, що розробляються з урахуванням інтенсивності руху транспортних засобів, протипожежних вимог та вимог безпеки дорожнього руху (пункт 10.1.13 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»).
		124.          Вимоги проектування при новому будівництві, реконструкції, капітальному ремонті та технічному переоснащенні нових систем газопостачання, що забезпечують споживачів природним газом із надлишковим тиском не більше 1.2 МПа, а також скрапленими вуглеводневими газами (далі - СВГ) із надлишковим тиском не більше 1.6 МПа встановлюють Державні будівельні норми України ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання».
		125.          Відповідно до наведеного у пункті 3.2 вищевказаних ДБН визначення, автомобільний газозаправний пункт СВГ (АГЗП) це комплекс, призначений для заправки газобалонних автомобілів СВГ, в складі якого не передбачаються будинки та приміщення для обслуговування автомобілів, водіїв та пасажирів та інші допоміжні будинки.
		126.          Згідно з пунктом 5.28 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів станції технічного обслуговування і ремонту автомобілів, автозаправочні станції (АЗС) слід розміщувати в промислових і комунально-складських зонах, на магістральних вулицях і дорогах за межами житлового району.
		127.          За нормами пункту 5.32 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів відстань від автозаправочних станцій з підземними резервуарами для зберігання рідкого палива до меж ділянок дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, лікувально-профілактичних закладів, до стін житлових та інших громадських будівель і споруд, дитячих ігрових майданчиків і місць відпочинку населення слід приймати за розрахунком забруднення атмосферного повітря шкідливими викидами АЗС, але не менше 50 м.
		128.          Пунктом 5.33 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів встановлено, що автомобільні газонаповнювальні компресорні станції слід розміщувати в промислових та комунально-складських зонах за межами житлової забудови з дотриманням санітарно-захисної зони відповідно до додатка 4, яким визначена санітарна класифікація підприємств, виробництв та споруд і розміри санітарно-захисних зон для них, а саме - для автогазонаповлювальних компресорних станцій санітарно-захисна зона становить 100 м.
		129.          Згідно ж з вимогами пункту 11.149 ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання» у складі АГЗП передбачаються: резервуари для СВГ місткістю до 10 м. куб, що установлюються надземно (без обвалування); резервуари для СВГ місткістю до 20 м. куб, що установлюються підземно; приймальні та заправні колонки; обладнання для перекачування газу; операторну, туалет; засоби пожежогасіння; навіс із негорючих матеріалів над технологічним обладнанням; систему електропостачання та захист від блискавки.
		130.          Відповідно до пункту 11.140 ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання» АГЗС та АГЗП призначені для прийому, зберігання СВГ та заправки газобалонних автомобілів.
		131.          Пунктом 11.141 ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання» встановлено мінімальні відстані від межі території АГЗС та АГЗП до лісових масивів хвойних порід - 50 м, листяних порід - 20 м, а пунктом 11.150 цих же ДБН визначені відстані від резервуарів та обладнання АГЗС (АГЗП) до об`єктів, розташованих поза територією АГЗС (АГЗП), які приймають за таблицею 22.
		132.          Таблиця 22 ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання» передбачає, що якщо резервуар є підземним, а його об`єм складає до 20 м. куб, мінімальні відстані від резервуарів СВГ, є такими: громадські та житлові будинки: 30 м; місця масового перебування людей від 100 осіб: 60 м; виробничі, адміністративні та побутові будинки підприємств I, II і III ступеня вогнестійкості: 30 м.
		133.          Аналіз вищевикладених правових норм дає колегії суддів підстави для висновку, що автомобільний газозаправний пункт (АГЗП) скрапленими вуглеводневими газами (СВП) та автомобільна газонаповнювальна компресорна станція (АГНКС), технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки стисненим природним газом (СПГ) є різними об`єктами для розміщення яких встановлюються різні нормативи, у тому числі різні відстані до громадських та житлових будинків.
		134.          Зокрема, для АГЗП СВП у складі якої передбачено підземний резервуар об`ємом до 20 м. куб, така відстань складає 30 м.
		135.          У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що спірним рішенням відповідача видано дозвіл на виконання будівельних робіт щодо будівництва автомобільного газозаправного пункту (АГЗП) скрапленими вуглеводневими газами (СВП) (пропан - бутан) у складі якої передбачається підземний резервуар об`ємом до 20 м. куб (14,85 м. куб).
		136.          За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що положення пункту 5.33 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів з урахуванням додатку 4 до цих Правил, який на думку позивачка, порушено, на спірні правовідносини не поширюються.
		137.          До того ж, судами попередніх інстанцій установлено, що у спірному випадку фактично існуючі мінімальні відстані від підземного резервуару, який входить до складу АГЗП по АДРЕСА_1, до навколо існуючих об`єктів значно перевищують зазначені вище мінімальні показники.
		138.          У оскаржуваних судових рішеннях підкреслено, що доказом, який підтверджує наведені обставини, є креслення розпланування М1:500, погоджене головним архітектором м. Чернігова 28.02.2020, яке входить до складу проекту «Будівництво АГЗП по АДРЕСА_1», на якому фактично існуючі мінімальні відстані від підземного резервуару АГЗП до наявних навколо об`єктів детально відображені.
		139.          Судами попередніх інстанцій також встановлено й обставини справи про те, що на земельній ділянці (кадастровий номер 7410100000:01:010:0118) по АДРЕСА_1 місця з масовим перебуванням людей відсутні і їх створення не передбачається, а наявні на даний час відстані до вже існуючих об`єктів (зупинки громадського транспорту, магазину та житлового будинку) є такими, що встановленим у цьому ДБН мінімально допустимим відстаням повністю відповідають, й ця земельна ділянка не входить, як у межі території третього мікрорайону житлового району «Масани», детальний план якого затверджено рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від20.01.2014 №1, що підтверджується листом Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від17.09.2020 №7984/2-05/2020/вих./Д-6055-1-09, так і не входить до території 2-го мікрорайону житлового району «Масани», детальний план якого ще досі не затверджено.
		140.          Окрім цього, судовим розглядом справи установлена відсутність об`єктивних даних і доказів про те, що на відстані 40 м від земельної ділянки кадастровий номер 7410100000:01:010:0118 по АДРЕСА_1 існує лісова ділянка, про яку у своєму позові стверджує позивач.
		141.          У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскільки фактично існуючі мінімальні відстані від навколо існуючих об`єктів до підземного резервуару АГЗП по АДРЕСА_1 є більшими за мінімально допустимі відстані, встановлені в ДБН В.2.5-20:2018 «Газопостачання», то будівництво АГЗП у даному випадку є таким, що приписам наведених норм ДБН відповідає.
		142.          Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №521/4789/17 та від 04.02.2020 у справі №915/47/17, колегія суддів виходить з такого.
		143.          Неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду, позивачка пов`язує з аргументами, які наводились нею у судах попередніх інстанцій як підстави цього позову, а саме  щодо невідповідності цільового призначення земельної ділянки намірам забудови, оскільки, на її переконання, розміщення автозаправних станцій/комплексів здійснюється на землях з цільовим призначенням - землі автомобільного транспорту, тоді як відповідач, під час прийняття оскаржуваного рішення про надання дозволу на виконання будівельних робіт, не перевірив та не з`ясував відповідність цільового призначення земельної ділянки намірам забудови.
		144.          Неврахування правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №521/4789/17 та від 04.02.2020 у справі №915/47/17, на думку позивачки, призвело до неправильної оцінки вищевикладених аргументів (підстав позову) і зумовило ухвалення незаконних судових рішень, неправильного вирішення цього спору.
		145.          З цього приводу колегія суддів наголошує, що у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №521/4789/17 колегія суддів, проаналізувавши норми Земельного кодексу України, зокрема, статті 71 цього Кодексу, констатувала, що розміщення автозаправних станцій здійснюється на землях з цільовим призначенням - землі автомобільного транспорту.
		146.          У пунктах 42-49, 56-60 постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №915/47/17, на яку посилається скаржниця як на приклад неоднакового правозастосування, наведено такі мотиви і висновки.
		147.          Згідно з абзацом 15 статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
		148.          За змістом частини першої статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
		149.          а) землі сільськогосподарського призначення;
		150.          б) землі житлової та громадської забудови;
		151.          в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
		152.          г) землі оздоровчого призначення;
		153.          ґ) землі рекреаційного призначення;
		154.          д) землі історико-культурного призначення;
		155.          е) землі лісогосподарського призначення;
		156.          є) землі водного фонду;
		157.          ж) землі транспорту, промисловості, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		158.          Відповідно до частин першої, другої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		159.          Згідно з частиною п`ятою статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
		160.          Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №458 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (далі - Класифікація).
		161.          Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 цієї Класифікації код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у Державному земельному кадастрі.
		162.          Підпунктом 10 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, визначено, що до Державного земельного кадастру вносяться відомості про земельні ділянки, зокрема про цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), що включає такі складові: категорія земель згідно з підпунктом 6 пункту 22 цього Порядку; цільове призначення згідно з документацією із землеустрою; вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель згідно з частиною п`ятою статті 20 Земельного кодексу України.
		163.          Обставини, встановлені у справі №915/47/17, є схожими до обставин у справі, що розглядається.
		164.          Зокрема, у справі №915/47/17 підтверджено віднесення спірної земельної ділянки за цільовим призначенням до категорії В.03.15, що згідно з Класифікацією до секції В вказує на її належність до земель житлової та громадської забудови, код 03.15 - землі громадської забудови, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.
		165.          На земельній ділянці про яку йшла мова у справі №915/47/17, як і у справі, яка розглядається, здійснювалось будівництво, зокрема, автомобільного газозаправного пункту (АГЗП)
		166.          При цьому, як установлено у справі, що розглядається, земельна ділянка, відведена під забудову третій особі, також за цільовим призначенням належала до земель громадської забудови. 
		167.          Колегія суддів враховує, що вид її використання був іншим, а саме - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), однак це не є суттєвою відмінністю порівняно з обставинами у справі №915/47/17, оскільки питанням, яке мало ключове значення для правильного вирішення спору як у вищевказаній справі, так і у справі, що розглядається, є питання того, чи дозволяється законодавством будівництво автомобільного газозаправного пункту на землях, які за цільовим призначенням належать до земель житлової та громадської забудови.
		168.          Так, Верховний Суд, розглядаючи у касаційному порядку справу №915/47/17 у постанові від 04.02.2020 зазначав, що правовий режим земель громадської та житлової забудови визначено у статті 38 Земельного кодексу України, згідно з якою до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктах, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об`єктів загального користування.
		169.          Порядок використання зазначеної категорії земель регламентовано статтею 39 Земельного кодексу України, відповідно до якої використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
		170.          За висновком Верховного Суду, поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.
		171.          Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України.
		172.          Колегія суддів Верховного Суду у справі №915/47/17 погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що особливості побудованих забудовником об`єктів та специфіка послуг, які надаються за їх допомогою на орендованій земельній ділянці (зокрема, як і справі, що розглядається, АГЗП, призначений для заправки газобалонних автомобілів), потребують застосування положень земельного законодавства, відмінного від того, що регулює сферу використання земель житлової та громадської забудови.
		173.          У свою чергу, Верховний Суд відзначив, що згідно з частиною статті 67 Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту.
		174.          До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, АЗС, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту (частина перша статті 71 Земельного кодексу України).
		175.          Провівши системний аналіз наведених вище правових норм, Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі №915/47/17 дійшов висновку, що розміщення АЗС та автомобільних газозаправних пунктів може здійснюватися лише на земельних ділянках із цільовим призначенням «землі автомобільного транспорту».
		176.          Вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не були враховані судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду цієї справи, оскільки як вбачається з встановлених у ній обставин, земельна ділянка, на якій згідно з виданим Комунальному підприємству «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради дозволом на виконання будівельних робіт передбачається будівництво АГЗП, за цільовим призначенням належить до земель громадської забудови, однак зведення такого об`єкту на цій категорії земель законодавством не передбачено.
		177.          За змістом пункту 29 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт під час розгляду заяви про отримання дозволу на виконання будівельних робіт орган державного архітектурно-будівельного контролю на основі чек-листа, поданого за формою згідно з додатком 9-3 до цього Порядку (для об`єктів нового будівництва, капітального ремонту та реконструкції) або додатком 9-4 до цього Порядку (для об`єктів реставрації), встановлює, окрім іншого, відповідність цільового призначення земельної ділянки.
		178.          Однією з підстав для відмови у видачі дозволу пункт 30 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт визначає невідповідність цільового призначення земельної ділянки, що кореспондується з передбаченою у частині четвертій статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт, а саме - невідповідність поданих документів вимогам законодавства.
		179.          Ця підстава є самостійною підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт.
		180.          Будучи органом державного архітектурно - будівельного контролю, уповноваженим на видання дозволів на виконання будівельних робіт, і перебуваючи у статусі суб`єкта владних повноважень, відповідач повинен був діяти відповідно до критеріїв, передбачених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, зокрема, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
		181.          Враховуючи, що як вбачається з обставин цієї справи цільове призначення земельної ділянки, на якій планувалось виконувати будівельні роботи, не відповідало об`єкту будівництва, який замовник мав намір розмістити на цій земельній ділянці, і це можливо було встановити з поданих заявником документів, які за таких обставин не відповідали вимогам законодавства, ДАБІ України, у разі дотримання вимог вищевказаних правових норм та критеріїв, повинна була відмовити у видачі спірного дозволу з підстав, передбачених пунктом 30 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт і частиною четвертою статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		182.          Проте, ДАБІ України, всупереч вимог закону та без здійснення належної перевірки поданих заявником документів, які як підтверджується обставинами цієї справи не відповідали вимогам законодавства, протиправно прийняло оскаржуване рішення й видало Комунальному підприємству «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва АГЗП по АДРЕСА_1 в місті Чернігові на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118, фактично дозволивши на ній будівництво з порушенням її цільового призначення.
		183.          За наведеного, колегія суддів, розглянувши цю справу в касаційному порядку у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшла висновку про те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір, неправильно застосували норми матеріального та допустили порушення норм процесуального права, а також не врахували наявну правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену в постановах від 25.06.2020 у справі №826/11374/15, від 08.05.2018 у справі №521/4789/17 та від 04.02.2020 у справі №915/47/17, що зумовило ухвалення судових рішень, які не відповідають критеріям законності та обґрунтованості.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		184.          За правилами частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		185.          Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також відповідно до повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.
		186.          Керуючись статтями 340, 341, 343, 349, 351, 355, 356, Кодексу адміністративного судочинства України, Суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021скасувати.
		Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи: Комунальне підприємство «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Преторій -Буд», про визнання протиправним рішення та скасування дозволу - задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України про видачу дозволу на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 №ІУ113201561654, виданого Комунальному підприємству «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради з будівництва АГЗП по АДРЕСА_1 в місті Чернігові на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                                      Н.В. Коваленко
		 
		Судді:                                                                                                              Т.Г. Стрелець
		 
		                                                                                          Я.О. Берназюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...