Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 351/683/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.
Надіслано для оприлюднення: 08.09.2022. Зареєстровано: 09.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 12.09.2022.
Дата набрання законної сили: 05.09.2022
Номер судового провадження: 11-кп/4808/316/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019090000000541

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 351/683/20 
		Провадження № 11-кп/4808/316/22 
		Категорія ст.116 КК України  
		Головуючий у 1 інстанції  ОСОБА_1  
		Суддя-доповідач  ОСОБА_2  
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
		головуючого судді ОСОБА_3 
		суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5  
		за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 
		прокурора ОСОБА_7 
		обвинуваченого ОСОБА_8 ,
		захисника-адвоката ОСОБА_9 
		потерпілої ОСОБА_10 ,
		представників потерпілих  адвокатів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12019090000000541 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 , потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_10 на вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2022 року, яким 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця АДРЕСА_1 та жителя АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, на утриманні троє неповнолітніх дітей, працюючого оператором на ТОВ "Leoni", раніше не судимого, 
		визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 116 КК України, -
		 
		 в с т а н о в и л а :
		 
		За вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 116 КК України, і призначено йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 постановлено обчислювати з дня набрання вироком законної сили.
		У строк відбування покарання ОСОБА_8 зараховано термін тримання під вартою з 14.10.2019р. по 04.02.2020р.
		Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили не обирався.
		Цивільний позов ОСОБА_10 задоволено частково.
		Стягнуто із ОСОБА_8 у користь ОСОБА_10 50000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень моральної шкоди, завданої злочином. 
		В решті позову відмовлено.
		Цивільний позов ОСОБА_13 задоволено частково.
		Стягнуто із ОСОБА_8 у користь ОСОБА_13 200000,00 (двісті тисяч) гривень моральної шкоди, завданої злочином. 
		В решті позову відмовлено.
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
		Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням з боку потерпілого за наступних обставин.
		Так, 13.10.2019р. обвинувачений ОСОБА_8 , перебуваючи на території свого домогосподарства по АДРЕСА_1 , разом із ОСОБА_14 та іншими гостями святкував день свого народження.
		У ході святкування, обвинувачений ОСОБА_8 та ОСОБА_14 вирішили пограти настільний теніс. Під час гри між ним виник конфлікт, який тривав недовго та після якого вони продовжили частуватися.
		Перебуваючи за столом між ОСОБА_14 та ОСОБА_8 виник черговий конфлікт при якому ОСОБА_14 схопив ОСОБА_8 за верхній одяг, і між ними виникла шарпанина, яка в подальшому переросла у бійку, в ході якої ОСОБА_14 наніс три удари кулаками в обличчя ОСОБА_8 , від яких останній впав на бетонну доріжку та вдарився головою та отримав тілесні ушкодження у вигляді синців в ділянці обох очей, лівій тім`яній ділянці; садна в ділянках верхньої губи, носа, правої вушної раковини; крововилив в слизову оболонку нижньої губи зліва, які відповідно до висновку судово-медичного експерта № 492 відносяться до легких тілесних ушкоджень.
		Після цього присутні гості розборонили ОСОБА_14 та ОСОБА_8 та сказали ОСОБА_14 щоб він йшов додому, останній після цього вийшов з території домогосподарства ОСОБА_8 . Однак, близько 21 год ОСОБА_14 повернувся на територію домогосподарства ОСОБА_8 , при цьому у руках тримав предмет зовні схожий на пістолет, яким почав розмахувати в різні сторони та нецензурно висловлювався та погрожував вбивством, після чого направив пістолет на вагітну дружину підозрюваного, яка перелякавшись зайшла до помешкання. Після чого ОСОБА_14 підійшов до ОСОБА_8 та направив пістолет в область його обличчя.
		В результаті застосованого щодо ОСОБА_8 насильства, образ та знущання з боку ОСОБА_14 , у підозрюваного виникло сильне душевне хвилювання та, перебуваючи у вираженому емоційному стані  стані кумулятивного афекту, ОСОБА_8 умисно, з метою протиправного позбавлення життя ОСОБА_14 , взяв зі стола ніж та наніс ним цілеспрямований удар в життєво важливу ділянку тіла  живіт. 
		Згідно висновку експерта № 202 від 06.12.2019, смерть ОСОБА_14 настала від масивної крововтрати внаслідок колото-різаного поранення живота з ушкодженням шкіри, підшкірного-жирового шару, м`язів, фікцій і правої стегнової вени, що супроводжувалось зовнішньою та внутрішньою кровотечами.
		При цьому ОСОБА_14 спричинено наступні тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення живота з ушкодженням шкіри, підшкірно-жирового шару, м`язів, фасцій, і ушкодженням правої стегнової вени, що супроводжувалось зовнішньою та внутрішньою кровотечою, яке має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як таких, що є небезпечними для життя в момент їх спричинення, які утворилися від ударної дії плоского колючо-ріжучого предмету, яким міг бути клинок ножа, про що свідчать форма рани, рівні краї, гладкі стінки, наявність одного кінця роздвоєного, протилежного гострого, а також переважання глибини рани над їх довжиною, а також садно лівого плеча, яке відноситься до легкого тілесного ушкодження, яке утворилось від ковзної дії гостро-ріжучим предметом або гострим краєм тупого твердого предмета. Всі вище зазначені тілесні ушкодження являються прижиттєвими, на що вказують їх морфологічні ознаки на шкірі, наявність крововиливів в підлягаючі їм м`які тканини.
		Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 30 підозрюваний ОСОБА_8 , в момент інкримінованих дій знаходився в стані кумулятивного афекту (стан сильного душевного хвилювання).
		Не погодившись з вироком суду обвинувачений ОСОБА_8 , потерпілі ОСОБА_13 та ОСОБА_10 подали апеляційні скарги.
		Обвинувачений ОСОБА_8 просить скасувати вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2022 року та ухвалити виправдувальний вирок.
		Вважає, що вирок суду підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення норм кримінального процесуального закону.
		Зокрема посилається на те, що суд правильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення, але надав їм неправильну юридичну оцінку. Так, встановлені судом та наведені у вироку фактичні обставини справи свідчать про те, що з боку ОСОБА_14 існувала реальна загроза заподіяння шкоди життю та здоров`ю його вагітній дружині та йому, а тому він з метою захисту їхніх прав та інтересів від суспільно-небезпечного посягання, заподіяв ОСОБА_14 шкоду, для негайного припинення цього посягання, Тобто в нього виник стан необхідної оборони. У зв`язку із злочинними діями потерпілого ОСОБА_14 , який забіг на територію його домоволодіння та направив пістолет на його вагітну дружину, в нього сталося сильне душевне хвилювання, що підтверджується висновком судово-психіатричного експерта. Перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, він не міг оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту через часткове звуження свідомості, фрагментарність і неповноту сприйняття в цілому, втрату контролю власних дій та їх наслідків з елементами відчуття втрати реальності. За таких обставин, суд повинен був застосувати ч. 4 ст. 36 КК України та звільнити його від кримінальної відповідальності. 
		Стверджує, що під час розгляду провадження в суді першої інстанції було встановлено, що мотивом його дій був захист від суспільно небезпечного посягання на його життя та здоров`я та його дружини, яка перебувала в стані вагітності. Однак, в ухваленому вироку суд мотиву його дій не навів, а також не здійснив порівняльний аналіз та не оцінив наявності акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, що було необхідним для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, а саме, щодо наявності необхідної оборони. Наведене порушення ст. 91 КПК України в частині не встановлення мотиву його дій є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Потерпіла ОСОБА_13 просить вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2022 року скасувати в частині призначеного покарання. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 116 КК України та призначити йому покарання у виді п`яти років позбавлення волі. Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з часу звернення вироку до виконання.
		Вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання не відповідає обставинам кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, а також судом першої інстанції неправильно застосовано закону України про кримінальну відповідальність.
		Зокрема посилається на те, що суд безпідставно відніс до обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_8  щире каяття. Вказує, що обвинувачений з моменту вбивства і по даний час жодного разу не вибачився ні перед нею, ні перед її дітьми, шкода, завдана злочином, не відшкодована навіть частково, що спростовує думку суду щодо наявності в поведінці ОСОБА_8 щирого каяття щодо вчиненого.
		Крім того, суд при призначенні покарання ОСОБА_8 виключно навів, однак фактично не врахував її думку та позицію, як потерпілої, щодо призначення покарання, згідно якої вона просила призначити найсуворіше покарання, оскільки в результаті вчиненого злочину загинув її чоловік, батько її дітей, вона втратила найріднішу для неї людину та підтримку й опору, у зв`язку з чим перенесла дуже важку психологічну травму. Після злочину вимушено змінила місце проживання, оскільки не може жити в одному селі із вбивцею чоловіка і боїться ОСОБА_8 . 
		Вважає, що призначення ОСОБА_8 покарання за ст. 116 КК України у виді п`яти років позбавлення волі буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, а також справедливим щодо досягнення мети покарання. При цьому, є неможливим виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, що підтверджується досудовою доповіддю органу пробації.
		Потерпіла ОСОБА_10 просить вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2022 року скасувати в частині призначеного покарання внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 116 КК України та призначити йому покарання у виді п`яти років позбавлення волі. Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з часу звернення вироку до виконання.
		Вважає, що суд не надав належної оцінки показанням свідків та неправильно встановив фактичні обставини вчиненого правопорушення. 
		Крім того, вважає, що не відповідає дійсності думка суду про наявність в поведінці ОСОБА_8 щирого каяття, як обставини, що пом`якшує покарання, оскільки обвинувачений в період часу з 13.10.2019 року по червень 2022 року по суті не пробував вибачитися за принесене ним горе в її сім`ю, і в дебатах на запитання суду «чи просить він вибачення у потерпілих?» щось пробурмотів собі під ніс, а також завдана шкода обвинуваченим не відшкодована навіть частково. Не враховано судом її думку та позицію, як потерпілої, щодо призначення покарання, оскільки в результаті вчиненого злочину, загинув її брат, вона втратила підтримку та опору, у зв`язку з чим перенесла важку психологічну травму. Вважає, що з врахуванням особи обвинуваченого ОСОБА_8 , тяжкості кримінального правопорушення, обставин вчинення злочину, слід призначити ОСОБА_8 покарання в межах санкції ст. 116 КК України  у виді позбавлення волі строком на п`ять років. При цьому, вважає неможливим виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
		Під час апеляційного розгляду: 
		- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник підтримали вимоги своє апеляційної скарги та заперечили з приводу апеляційної скарги потерпілих;
		- потерпіла ОСОБА_10 , представники потерпілих адвокати ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ,просили задовольнити вимоги їхніх апеляційних скарг;
		- прокурор заперечив проти задоволення апеляційних скарг та просив залишити вирок суду першої інстанції без змін .
		Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. 
		В силу ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		Відповідно до вимог ст.374 КПК України суд першої інстанції в мотивувальній частині обвинувального вироку повинен дати аналіз всім зібраним у справі доказам щодо їх допустимості, достовірності і достатності, викласти формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обґрунтувати свій висновок в частині доведеності вини обвинуваченого конкретними доказами, вказати які саме фактичні дані підтверджують обставини вчиненого злочину і навести мотиви за якими суд не бере до уваги окремі докази.
		Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (Справа "Салов проти України").
		Необхідно звернути увагу на те, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст.368 КПК України, а досягнення правосуддя, в зв`язку з чим суд зобов`язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.
		Зі змісту доводів обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника адвоката ОСОБА_9 вбачається, що в діях обвинуваченого відсутній склад кримінального правопорушення, оскільки він діяв перебуваючи у стані необхідної оборони в умовах коли існувала реальна загроза заподіяння шкоди життю та здоров`ю його вагітній дружині та йому, з метою захисту своїх прав та інтересів від суспільно-небезпечного посягання з боку потерпілого ОСОБА_14 , був змушений заподіяти останньому шкоду, яка була необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення та припинення посягання. 
		Крім того, звертають увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_8 перебував у стані сильного душевного хвилювання та не міг оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. 
		Вважали, що суд першої інстанції повинен був застосувати вимоги ч.4 ст.36 КК України та звільнити обвинуваченого ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності. 
		Перевіряючи вищевказані доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника адвоката ОСОБА_9 , суд першої інстанції обмежився лише формальною вказівкою на те, що вони повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів відповідно до яких судом було встановлено , що ОСОБА_8 заподіяв шкоду ОСОБА_14 не перебуваючи в обстановці захисту. 
		Разом з тим, такі висновку суду першої інстанції носять суперечливий та непослідовний характер, оскільки явно не відповідають встановленим ним фактичним обставинам. 
		Зокрема, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_14 , прийшовши за місцем проживання обвинуваченого, тримаючи в руках предмет зовні схожий на пістолет, розмахував ним в різні сторони, нецензурно висловлювався та погрожував вбивством, після чого направив пістолет на вагітну дружину підозрюваного, яка перелякавшись зайшла до помешкання, а потім підійшов до ОСОБА_8 та направив йому пістолет в обличчя.
		Судом першої інстанціях встановлено, що в результаті застосованого щодо ОСОБА_8 насильства, образ та знущання з боку ОСОБА_14 , у нього виникло сильне душевне хвилювання , знаходячись в якому він умисно, з метою протиправного позбавлення життя ОСОБА_14 , взяв зі стола ніж та наніс ним цілеспрямований удар в життєво важливу ділянку тіла  живіт. 
		Крім того, обґрунтовуючи свої висновки щодо правильності правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 , суд першої інстанції вказав, що він вчинив умисне вбивство, внаслідок сильного душевного хвилювання , яке було викликано жорстоким поводженням з боку потерпілого ОСОБА_14 та його протиправними діями відносно обвинуваченого та його дружини. 
		Вищевказані обставини свідчать про те, що висновки суду першої інстанції стосовно того, що обвинувачений ОСОБА_8 не перебував у стані необхідної оборони повністю суперечать встановленим судом фактичним обставинам, відповідно до яких обвинувачений діяв саме з метою захисту від протиправних дій потерпілого, який, будучи озброєний предметом схожим на пістолет, погрожував вбивством обвинуваченому та його дружині. 
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не навів переконливих мотивів щодо спростування доводів сторони захисту в частині застосування ч.4 ст.36 КК України, не перевірив вищевказані доводи та допустив суперечливі взаємовиключні висновки, які піддають дають підстави сумніватися щодо правильності встановлених судом фактичних обставин та їх правової оцінки.
		 
		Так, відповідно до ст.27 Конституції України, кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань, а згідно з ч. 1 ст.36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони, а перевищенням меж необхідної оборони відповідно до ч. 3 ст. 36 КК України визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
		Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
		Колегія суддів вважає, що встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчиненого правопорушення безумовно свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_8 перебував у стані необхідної оборони та мав право на захист своїх інтересів від неправомірного посягання з боку потерпілого. 
		Разом з тим, зі змісту доводів потерпілої ОСОБА_10 вбачається, що вона вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини правопорушення та прийшов до безпідставного висновку про те, що дії потерпілого ОСОБА_14 щодо погрози вчинити вбивство за допомогою пневматичного пістолета могли викликати у обвинуваченого сильне душевне хвилювання, оскільки останній знав, що пістолет не є вогнепальною зброєю і не становить небезпеки потерпілому. Крім того, неправомірні дії потерпілого ОСОБА_14 , ще до нанесення удару ножем обвинуваченим, були припинені свідками, які утримували його за руки. Вважає, що вищевказані обставини свідчать про те, що дії обвинуваченого ОСОБА_8 не були пов`язані із сильним душевним хвилюванням та намаганням захиститися від неправомірного посягання. 
		Вищевказані доводи потерпілої ОСОБА_10 не були перевірені судом першої інстанції, хоча мають істотне значення для вирішення питання щодо перебування обвинуваченого у стані необхідної оборони, рівню небезпеки та меж можливого захисту. 
		Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
		Разом з тим, суд першої інстанції, встановивши, що потерпілим ОСОБА_14 було застосовано суспільно небезпечне посягання до обвинуваченого ОСОБА_8 та його вагітної дружини, не проаналізував сукупність досліджених доказів щодо встановлення факту перебування обвинуваченого у стані необхідної оборони та безпідставно вказав на те, що останній не потребував захисту своїх інтересів. 
		За таких обставин, суд першої інстанції повинен був встановити чи перебував ОСОБА_8 у стані необхідної оборони та чи відповідали його дії вимогам закону. 
		Перебування обвинуваченого у сильному душевному хвилюванні не унеможливлює існування стану необхідної оборони під час якої обвинувачений має право захищати свої інтереси шляхом заподіяння шкоди. Разом з тим, наявність сильного душевного хвилювання дійсно може вплинути на здатність об`єктивно оцінити ситуацію щодо реального існування посягання. 
		Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна (постанова Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 342/538/14-к).
		Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції належним чином не перевірено обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, необхідних для правової оцінки дій обвинуваченого ОСОБА_8 та які, відповідно до ст. 91 КПК України, входять до предмету доказування, відтак допущені такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Статтею 409 КПК України встановлено, що однією із підстав для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, якими за змістом ч. 1 ст. 412 КПК України є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкоджали чи могли перешкодити суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційний суд не повинен підміняти собою суд першої інстанції, оскільки повне скасування судового рішення та необхідність проведення нового судового розгляду іншим неупередженим складом суду свідчить саме про необхідність призначення нового розгляду у суді першої інстанції. 
		Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Васильєв проти України» (заява № 11370/02) від 21 червня 2007 року «повноваження судів вищої інстанції переглядати справи повинне використовуватись для виправлення судових помилок та неправильності у здійсненні правосуддя, а не для проведення нового розгляду справи.
		Зокрема, безпосередній розгляд кримінального провадження апеляційним судом, як судом першої інстанції, фактично позбавляє учасників судового процесу реалізувати своє право на апеляційне оскарження судового рішення, яке передбачено ст.129 Конституції України. 
		Колегія суддів вважає, що призначення нового судового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції зможе найбільш повно та ефективно забезпечити змагальність процесу, реалізацію сторонами їх прав та виконання обов`язків, дозволить повно та всебічно дослідити обставини, які мають істотне значення та перевірити доводи сторін. 
		Таким чином, колегія суддів вважає, що під час судового розгляду та постановленні вироку суд, припустився неповноти та однобічності дослідження доказів, а приймаючи рішення проігнорував доводи сторін та припустився суперечливих висновків, які викликають сумнів в обґрунтованості та законності обвинувального вироку. 
		Обов`язковою умовою прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення є неухильне дотримання вимог кримінального процесуального законодавства в процесі судового розгляду. Порушення, які перешкоджають суду всебічно і повно з`ясувати обставини кримінального провадження та постановити судове рішення, яке відповідає вимогам, встановленим КПК України, визнаються істотними і тягнуть за собою його скасування.
		Відповідно до ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. 
		Колегія суддів вважає, що допущені судом першої інстанції порушення, є істотними та перешкодили суду ухвалити законне, обґрунтоване судове рішення.
		Зазначені порушення є підставами для скасування судового рішення і оскільки вони не можуть бути усунуті під час апеляційного розгляду в межах ст. 404 КПК України, є підставою призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
		Під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону, перевірити доводи сторін щодо невинуватості обвинуваченого та справедливості призначеного йому покарання і ухвалити законне, обґрунтоване, вмотивоване рішення у відповідності до приписів, передбачених ст.ст. 370, 374 КПК України.
		Виходячи з вимог ст.ст. 407, 409, 415 КПК України, при скасуванні судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність чи недостовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими, застосування судом того чи іншого закону та покарання.
		На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, скасувати вирок суду першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. 
		 
		Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,409,412,415,418,419 КПК України, колегія суддів,-
		 
		 п о с т а н о в и л а :
		 
		Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_10 задовольнити частково.
		Вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2022 року щодо ОСОБА_8 скасувати, призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
		 
		Головуючий суддя ОСОБА_3 
		 
		 Судді: ОСОБА_4 
		 
		 ОСОБА_5

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...