Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/12172/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 12.09.2022.
Дата набрання законної сили: 07.09.2022
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		У Х В А Л А 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 вересня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
		 
		головуючого судді   ОСОБА_1 
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю секретаря   ОСОБА_4 
		прокурора   ОСОБА_5 
		захисників  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 
		обвинувачених  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду кримінальне провадження № 22021000000000307 стосовно  ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28 ч.1 ст.111 КК України, за апеляційними скаргами прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року, - 
		 
		 В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18.07.2022 року обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №22021000000000307 від 06.09.2021 стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 111 КК України повернуто прокурору Офісу Генеральної прокуратури ОСОБА_5 .
		Також цією ухвалою продовжено обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 16.09.2022 року включно.
		 
		В обґрунтування прийнятого рішення суд зазначив, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні №22021000000000307 стосовно  ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки зі змісту обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_11 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, відповідальність за який передбачена ч.1 ст. 111 КК України, а саме у державній зраді, тобто діянні, умисно вчинене громадянином України на шкодусуверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України,шляхом надання представникам іноземної організації Федеральної служби безпеки РФ допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, за попередньою змовою групою осіб. Проте, викладене в обвинувальному акті обвинувачення носить загальний характер, виклад фактичних обставин та виклад формулювання обвинувачення не містить конкретних даних про те, в чому полягає шкода для суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України. Не зазначено в чому саме полягала допомога представникам іноземної організації федеральної служби безпеки РФ в проведенні підривної діяльності проти України, які дії вчинялись обвинуваченими, що були розцінені як допомога в підривній діяльності; не вказано який вид інформації передавався спецслужбам іноземної держави, а також не зазначено конкретних даних про відомості, які були надані спецслужбам іноземної держави та яким чином надання даних відомостей може підірвати національну безпеку України. На думку суду, не розкриття змісту цих відомостей, вказує на неконкретність обвинувачення, що також може бути наслідком того, що ці відомості носять відповідний гриф секретності, а отже розгляд такої категорії справ має відбуватись у відповідний спосіб особами, які мають визначені законом доступи до даного виду інформації.
		Таким чином, суд першої інстанції вважає, що при обвинуваченні осіб в особливо тяжкому злочині, за який може бути призначене покарання до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна є неприпустимим спрощений підхід при складанні обвинувального акту, а тому суд дійшов висновку, що даний обвинувальний акт підлягає безумовному поверненню прокурору, оскільки аналіз формулювання обвинувачення свідчить про його неконкретність, а відтак може бути розцінене стороннім спостерігачем як грубе порушення права на захист, що гарантоване кримінальним процесуальним законом.
		 
		Крім того, приймаючи рішення про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд зазначив, що ОСОБА_11 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину  державній зраді, зокрема у співпраці зі спецслужбами держави-агресора, і, хоча, кожен з них має міцні соціальні зв`язки, родину, місце проживання та роботи, є цілком ймовірним існування ризику, що з огляду на тяжкість покарання вони можуть ухилятися від суду та продовжити злочинну діяльність, а тому, враховуючи, що в умовах воєнного стану національні інтереси мають привалювати перед інтересами конкретної особистості, суд дійшов висновку, що клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
		 
		На вказану ухвалу прокурор Офісу Генерального прокурора  ОСОБА_5 , захисник ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 подали апеляційні скарги.
		В апеляційній скарзі з доповненнями прокурор ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали в частині повернення обвинувального акту прокурору та призначення нового розгляду кримінального провадження №22021000000000307 стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в Шевченківському районному суді м. Києва зі стадії підготовчого судового засідання.
		В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги прокурор зазначає, що рішення суду в частині повернення обвинувального акту прокурору є незаконним та таким, що прийнято з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. 
		При цьому, апелянт вказує, що згідно положень ст. 291, 314 КПК України, підставою для повернення обвинувального акту не може слугувати будь-яка його невідповідність вимогам КПК України, а лише та, яка перешкоджає призначенню судового розгляду, і в кожному конкретному випадку суд має перевірити чи створює перешкоди для судового розгляду певна невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України. Крім того, приймаючи рішення про повернення обвинувального акта прокурору з тих підстав, що обвинувальний акт в частині викладення формулювання обвинувачення не містить в собі конкретних даних про об`єкт посягання та подію злочину, суд першої інстанції фактично вийшов за межі своїх повноважень, визначених ст. 314 КПК України, оскільки вказані питання не вирішуються на даній стадії судового розгляду, на якій суд повинен перевірити обвинувальний акт лише на предмет викладення у ньому відомостей, передбачених п.п. 1-9 ч. 2 ст. 291 КПК України та дотримання слідчим і прокурором вимог ч.ч. 1, 3 ст. 291 КПК України при складанні обвинувального акта. Отже, повернення обвинувального акта прокурору може мати місце виключно в разі порушення вищенаведених вимог.
		Також зазначає, що на виконання вимог п.5 ч.2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті викладені всі фактичні обставини вчинення інкримінованого обвинуваченим кримінального правопорушення з описом конкретних дій обвинувачених, які прокурор вважав встановленими, зазначена правова кваліфікація кримінальних правопорушень з посиланням на положення закону і частину статті Закону про кримінальну відповідальність, а також зазначено дату, час та місце вчинення інкримінованих дій, та відповідно пред`явлене обвинувачення є в тому об`ємі, який є необхідним та достатнім для розуміння його суті, а тому посилання суду на неконкретність сформульованого обвинувачення та відсутність деталізації обставин вчинення кримінального правопорушення є необґрунтованим.
		Апелянт наголошує, що за змістом положень ч.4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, тобто формулювання обвинувачення та правова кваліфікація кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями прокурора, а тому викладається в обвинувальному акті у такому виді, як це вважає за необхідне прокурор і закон не надає суду повноважень до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення обсягу обвинувачення.
		Також апелянт вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про неконкретність обвинувачення з огляду на відсутність в обвинувальному акті інформації щодо грифу секретності, який містили відомості, що передавались обвинуваченими невстановленим представникам ФСБ РФ, оскільки з огляду на побудову диспозиції ч.1 ст. 111 КК України у разі передачі громадянином України відомостей, що становлять державну таємницю, представникам іноземної держави  вчиняється державна зрада у формі шпигунства, однак, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №22021000000000307 не здобуто доказів передачі ОСОБА_12 та ОСОБА_9 представникам ФСБ РФ інформації, що містить державну таємницю, а тому відповідно прокурором у обвинувальному акті, вони обвинувачуються саме у вчиненні державної зради у формі надання допомоги у здійсненні підривної діяльності представникам іноземної організації  ФСБ РФ, а не у вчиненні державної зради у формі шпигунства.
		На переконання апелянта, під час перевірки можливості призначення кримінального провадження до судового розгляду, суд повинен перевірити обвинувальний акт на дотримання при його складанні вимог ст. 291 КПК України, у тому числі шляхом надання правової оцінки відповідності, викладених в обвинувальному акті, встановлених обставин вчинення злочинів та формулювання обвинувачення тільки відносно загальних критеріїв їх відповідності ознакам статей (частин статей) Кримінального кодексу України, кримінальна відповідальність за якими, на думку прокурора, повинна настати відносно обвинувачених, і відповідно до положень ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні не вирішуються питання про доведеність чи відсутність вини обвинуваченого та правильність кваліфікації його дій, оскільки це питання є предметом судового розгляду, а завданням підготовчого судового засідання є лише процесуальне та організаційне забезпечення його проведення. Проте, суд першої інстанції, не здійснюючи судового розгляду у даному кримінальному провадженні та не досліджуючи зібрані у справі докази, вдався до оцінки фактичних обставин кримінального провадження, що є передчасним та неприпустимим.
		 
		В апеляційній скарзі адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині продовження ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обрати ОСОБА_10 запобіжний захід у виді домашнього арешту. 
		В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги апелянт посилається на недотримання судом першої інстанції вимог ст.ст. 132, 177, 183, 184 КПК України, оскільки обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину не підтверджено матеріалами кримінального провадження і судом не наведено достатніх даних, що вказують на обґрунтованість підозри, як підставу для застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а клопотання прокурора про обрання останньому запобіжного заходу не містить доказів, що підтверджують наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та виклад обставин, що заявлений прокурором ризик не зменшився або з`явились нові ризики, які виправдовують тримання ОСОБА_8 під вартою і прокурором не доведено, що інший більш м`який запобіжний захід аніж тримання під вартою не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 . Крім того, всупереч ч.ч. 3, 4 ст. 183 КПК України, стороною обвинувачення не запропоновано, а відповідно судом у своєму рішенні не визначено альтернативного триманню під вартою розміру застави, для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_12 процесуальних обов`язків, передбачених КПК України.
		Апелянт зазначає, що ОСОБА_11 раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, зареєстрований і проживає у м. Києві, одружений, має на утриманні малолітню дитину та непрацездатну матір, яка має низку хронічних хвороб та потребує постійного медичного нагляду та допомоги в побуті. Також, ОСОБА_11 сам має низку хронічних захворювань, що потребують тривалого системного лікування та медичного спостереження, тобто зазначені обставини у своїй сукупності підтверджують наявність у ОСОБА_8 міцних соціальних зв`язків та можуть слугувати підставою для застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу. Крім того, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні вже закінчено, допитано усіх осіб, показання яких мають значення, а усі зібрані у справі докази перебувають у володінні сторони обвинувачення, що спростовує заявлені прокурором ризики знищення, приховання або спотворення доказів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, впливу ОСОБА_8 на свідків чи інших співучасників кримінального правопорушення, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а ризик вчинення іншого кримінального правопорушення носить занадто ймовірний характер та не підтверджується жодним доказом. Враховуючи наведені обставини, а також те, що ОСОБА_11 вже майже п`ять місяців утримується під вартою, апелянт вважає, що для запобігання наявних у даному кримінальному провадженні ризиків можливо застосувати до ОСОБА_8 більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою з покладенням на нього додаткових обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України. 
		Також апелянт звертає увагу, що оскаржуваною ухвалою обвинуваченому ОСОБА_10 не обрано, а продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, що суперечить вимогам ч.3 ст. 315 КПК України, оскільки продовження строків застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою не передбачено на стадії підготовчого кримінального провадження, що свідчить про порушення судом порядку застосування норм кримінального процесуального права, а відповідно про незаконність прийнятого рішення. 
		 
		В апеляційній скарзі адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 захисник просить змінити оскаржувану ухвалу в частині продовження ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосувати до нього запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, а саме цілодобовий домашній арешт або інший більш м`який запобіжний захід.
		В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги, захисник зазначає, що прокурор у вказаному кримінальному провадженні звернувся з клопотанням про обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, однак суд продовжив дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тобто, на думку апелянта, суд вийшов за межі клопотання прокурора, який просив обрати запобіжний захід, а не продовжити його дію. 
		Також апелянт зазначає, що з матеріалів клопотання прокурора не вбачається існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а тому існує необґрунтованість припущення, що ОСОБА_9 може вчинити дії, які містять ризики, передбачені ст. 177 КПК України. 
		Крім того, приймаючи рішення про продовження ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд не врахував,стан здоров`я останнього, який хворіє на цукровий діабет другого типу та гіпертонію. 
		Захисник вважає, за доцільне обрати ОСОБА_9 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту у квартирі, в якій він проживав до його затримання та яка належить його дружині, за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		30 липня 2022 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про обрання ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, посилаючись на існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що обґрунтовують необхідність обрання стосовно обвинувачених такого запобіжного заходу, оскільки жоден із більш м`яких запобіжних заходів, окрім як тримання під вартою не зможе запобігти заявленим ризикам.
		Обґрунтовуючи клопотання прокурор зазначила, що ОСОБА_11 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України, за який законом передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років, а тому, враховуючи, що останні мають безпосередні зв`язки із спецслужбами Російської Федерації, є всі підстави вважати, що ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , з огляду на характер і тяжкість покарання, яке їм загрожує у разі визнання винуватими, можуть виїхати до тимчасово окупованих територій або до РФ, де будуть переховуватись від суду, продовжуватимуть вчиняти злочини проти основ національної безпеки України або вчиняти інші злочини.
		 
		На вказане клопотання прокурора захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали свої заперечення, в яких, посилаючись на відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, про які зазначає прокурор у своєму клопотанні, процесуальні порушення під час здійснення досудового розслідування та необґрунтованість висунутого ОСОБА_10 та ОСОБА_9 обвинувачення, просять відмовити у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про обрання ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. 
		 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала доводи апеляційної скарги щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині повернення обвинувального акта прокурору, а також доводи клопотання про обрання обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою та заперечувала проти апеляційних скарг захисників обвинувачених; пояснення захисника ОСОБА_7 , який підтримав доводи поданих захисниками апеляційних скарг, щодо апеляційної скарги прокурора поклався на розсуд суду та заперечував проти задоволення клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою; пояснення захисника ОСОБА_6 , який підтримав апеляційні скарги захисників та заперечував проти апеляційної скарги прокурора та клопотання про обрання запобіжного заходу; пояснення обвинувачених, які підтримали позицію своїх захисників; перевіривши матеріали кримінального провадження №22021000000000307, доводи поданих апеляційних скарг та підстави, викладені у клопотанні прокурора про обрання обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 задоволенню не підлягають, апеляційна скарга прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 підлягає задоволенню, а клопотання прокурора про обрання обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.
		 
		За змістом положень ч.4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до вимог ч.3 ст. 314 КПК України, суд має право зі стадії підготовчого судового розгляду повернути обвинувальний акт прокурору в тому випадку, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, тобто за наявності таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду.
		 
		Пунктами 1-9 частини 2 статті 291 КПК України визначено перелік тих відомостей, які має містити обвинувальний акт. Зокрема, обвинувальний акт обов`язково повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
		 
		Отже, обвинувальний акт може бути повернутий прокурору лише у разі, якщо при його складанні були допущені порушення вимог ч.2 ст. 291 КПК України.
		 
		Приймаючи рішення про повернення прокурору обвинувального акта у кримінальному провадженні №22021000000000307, суд зазначив, що обвинувальний акт стосовно  ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 111 КК України, не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки висунуте останнім обвинувачення щодо надання представникам іноземної організації федеральної служби безпеки РФ допомоги в проведенні підривної діяльності проти Україниє неконкретним та носить загальний характер, так як у ньому не зазначено в чому саме полягала зазначена допомога, які дії вчинялись обвинуваченими, що були розцінені як допомога в підривній діяльності, не вказано який вид інформації передавався спецслужбам іноземної держави, а також обвинувачення не містить конкретних даних про відомості, які були надані спецслужбам іноземної держави та яким чином надання даних відомостей може підірвати національну безпеку України.
		 
		Проте, з таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується, оскільки виходячи із завдань підготовчого судового засідання, на даній стадії встановлюється лише відповідність форми та змісту обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України, а оцінка викладених в обвинувальному акті обставин відноситься до стадії судового розгляду кримінального провадження по суті.
		 
		Як вбачається зі змісту обвинувального акта стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , у ньому зазначені всі обов`язкові відомості, про які йдеться у ч.2 ст. 291 КПК України, тобто цей процесуальний документ за своєю формою та змістом повністю відповідає вимогам вищезазначеної статті Кримінального процесуального кодексу України, в якому міститься виклад фактичних обставин кримінального правопорушення з описом конкретних дій обвинувачених, які прокурор вважав встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, а тому посилання суду на неконкретність сформульованого обвинувачення, відсутність деталізації обставин вчинення кримінального правопорушення та його наслідки, є безпідставними та такими, що порушують, передбачений статтею 26 КПК України, принцип диспозитивності, згідно якого суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, які внесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом, а тому колегія суддів вважає, що повертаючи обвинувальний акт прокурору з вищезазначених підстав, суд вийшов за межі предмету судового розгляду, оскільки відповідно до положень ст. 314 КПК України, суд не вправі давати оцінку деталізації викладу фактичних обставин та формулювання обвинувачення та здійснювати їх аналіз у підготовчому судовому засіданні, оскільки ці обставини підлягають перевірці на стадії судового розгляду.
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного повернення судом першої інстанції обвинувального акта стосовно  ОСОБА_8 та ОСОБА_9 прокурору, а тому ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 18.07.2022 року в цій частині підлягає скасуванню, як така, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а обвинувальний акт у кримінальному провадженні №22021000000000307 по обвинуваченню ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 111 КК України,поверненню в суд першої інстанції для розгляду.
		 
		Переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку ст. 404 КПК України в межах доводів апеляційних скарг захисників в частині продовження ОСОБА_10 та ОСОБА_9 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів погоджується з висновком суду про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які є підставою для застосування найбільш суворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
		 
		На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 іншого більш м`якого запобіжного заходу, про що ставиться питання в поданих захисниками апеляційних скаргах, оскільки ОСОБА_11 та ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 111 КК України, а саме у державній зраді, зокрема у співпраці зі спецслужбами держави-агресора, і хоча кожен з них має міцні соціальні зв`язки, родину, місце проживання та роботи, втім є цілком ймовірним існування ризику, що вони можуть ухилитися від суду, з огляду на тяжкість покарання та продовжити злочинну діяльність. При цьому в умовах воєнного стану національні інтереси мають привалювати перед інтересами конкретної особи.
		 
		Доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та не знайшли свого об`єктивного підтвердження під час апеляційного розгляду.
		 
		Апеляційні твердження апелянтів про наявність у обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 місця проживання та міцних соціальних зв`язків колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані доводи в цілому не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про необхідність застосування до обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених в умовах воєнного стану, з огляду на характер і тяжкість інкримінованого їм злочину, судом першої інстанції не встановлено і стороною захисту не доведено, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту для запобігання наявним ризикам, аніж тримання під вартою.
		 
		Посилання апелянтів на незадовільний стан здоров`я обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки стороною захисту не надано достатніх належних медичних документів з приводу того, що обвинувачені зверталися з відповідними заявами до медичної установи Київського слідчого ізолятора про надання їй медичної допомоги, однак не можуть отримувати належне лікування в умовах тримання під вартою, вільно обирати лікаря чи бути направленими на лікування дообраного закладу охорони здоров`я в передбаченому законом порядку. Крім того, наведені захисниками обставини не можуть бути безумовною підставою для зміни обвинуваченому запобіжного заходу.
		 
		Апеляційні доводи захисника ОСОБА_6 про те, що оскаржуваною ухвалою обвинуваченому ОСОБА_10 не обрано, а продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, що суперечить вимогам ч.3 ст. 315 КПК України, оскільки продовження строків застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою не передбачено на стадії підготовчого кримінального провадження, а також посилання захисника ОСОБА_7 про те, що суд продовжив ОСОБА_9 дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в той час, як у клопотанні прокурора ставилось питання про обрання запобіжного заходу, апеляційний суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.
		 
		Відповідно до положень ч.3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу, яким передбачено, в тому числі і порядок подачі, розгляду клопотань про застосування та продовження запобіжних заходів.
		Виходячи зі змісту диспозицій статей 177, 178, 194, 196, 199 КПК України терміни «обрання запобіжного заходу» та «продовження запобіжного заходу» використовуються як синонімічні, за своїм правовим значенням. Крім того, обрання  є первинним при застосуванні запобіжного заходу, який обирається на певний строк, а продовження  вторинна стадія, яка наступає, за певних умов, коли строк тримання під вартою закінчується (Постанова Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №459/3502/19).
		 
		Вирішуючи клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про обрання обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, колегія суддів дійшла наступного.
		 
		Відповідно до вимог ч.2 ст. 331 КПК України, вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. 
		 
		За приписами ч.2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів,які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідка, іншого обвинуваченого у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
		 
		Згідно положень ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров`я обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місті його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців, а також інші обставини зазначені в законі.
		 
		Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
		За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв`язку з вимогамист. 331 КПК Українипідставами для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
		 
		З матеріалів провадження вбачається, що при постановленні ухвалиШевченківського районного суду м. Києва від 18.07.2022 року було задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою до16.09.2022 року включно.
		 
		Як вбачається зі змісту обвинувального акта стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , останні обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 111 КК України, яке віднесено до категорії особливо тяжких злочинів, за що передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, а тому прокурор обґрунтовано, посилаючись на високий рівень суспільної небезпечності вказаного кримінального правопорушення та наявність ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачені ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , які обвинувачуються у державній зраді, можуть залишити місце постійного проживання та виїхати до тимчасово окупованих територій або до РФ, де будуть переховуватись від суду, продовжуватимуть вчиняти злочини проти основ національної безпеки України та можуть вчиняти інші злочини, просить обрати обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів.
		 
		Отже, хоча обвинувачені ОСОБА_11 та ОСОБА_9 мають міцні соціальні зв`язки, родину та місце проживання, враховуючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також приймаючи до уваги обставини, які відповідно до положень ст. 178 цього Кодексу, повинні враховуватися при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів, з метою забезпечення виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків та запобігання передбачених законом ризикам, враховуючи стадію судового провадження (підготовче судове засідання), вважає необхідним продовжити обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 30 (тридцять) днів, тобто до 06 жовтня 2022 року включно.
		 
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 183, 331, 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
		 
		У Х В А Л И Л А:
		 
		Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9  залишити без задоволення. 
		 
		Апеляційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5  задовольнити. 
		 
		Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 18 липня 2022 року в частині повернення прокурору обвинувального акта у кримінальному провадженні №22021000000000307 по обвинуваченню ОСОБА_8 та ОСОБА_9  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 111 КК України  скасувати та призначити новий розгляд обвинувального акта стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у суді першої інстанції.
		 
		В решті ухвалу суду залишити без зміни.
		 
		Клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про обрання обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою  задовольнити частково. 
		 
		Продовжити ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 30 (тридцять) днів, кожному, тобто до 06 жовтня 2022 року включно.
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Судді: ________________ ________________ ________________
		  ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...