Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 128/3569/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; спори щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 13.09.2022.
Дата набрання законної сили: 31.08.2022
Номер судового провадження: 61-4160ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		31 серпня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 128/3569/20
		провадження № 61-4160св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
		суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку письмового  провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_2 , подану адвокатом - Павенським Борисом Володимировичем, на рішення Немирівського районного суду Вінницької області в складі судді Царапори О. П. від                        22 грудня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду в складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Ковальчука О. В. від 07 квітня 2022 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору емфітевзису.
		Свої вимоги позивач мотивував тим, що 05 лютого 2018 року між ним та відповідачем  було укладено договір про надання права користування земельною ділянкою  для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) згідно якого ОСОБА_1 передав відповідачеві у користування земельну ділянку площею 3,8292 га, кадастровий номер 0523087800:04:001:0064, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Сокілецька сільська рада Немирівського району Вінницької області та належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія                 ЯБ № 397764, виданого 11 серпня 2006 року, термін дії договору 99 років.
		Відповідно до пункту 4.3.6 даного договору землекористувач зобов`язаний сплачувати до відповідного бюджету земельний податок відповідно до вимог чинного законодавства та інші платежі, які відповідно до законодавства зобов`язаний сплачувати власник земельної ділянки. Проте в порушення цієї домовленості впродовж всього часу дії договору відповідач не сплачує земельний податок, тому позивач змушений сплачувати його самостійно: в 2018 році сплачено земельний податок в розмірі 1 083,01 грн; в 2019 році - 1 083,01 грн, в 2020 році - 1 083,01 грн.
		Оскільки таке невиконання зобов`язань за договором є істотним, позивач не отримує те, на що розраховував, він висунув вимогу про дострокове розірвання договору.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2021 року позов задоволено. Розірвано договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 05 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у користування земельну ділянку площею 3,8292 га, кадастровий номер 0523087800:04:001:0064, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Сокілецька сільська рада Немирівського району Вінницької області та належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на 4земельну ділянку серія ЯБ № 397764, виданого 11 серпня 2006 року, термін дії договору 99 років. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн та судовий збір в розмірі 840,80 грн.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що  факт невиконання умов договору з боку відповідача щодо сплати земельного податку доведений належними та допустимими доказами. Таке порушення є істотним, позивач значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні договору, а тому є підстави для дострокового розірвання договору емфітевзису.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2021 року залишено без змін.
		Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду про задоволення позову, зазначив про те, що суд першої інстанції встановивши, що позивач ОСОБА_1 самостійно сплачував земельний податок за 2018 - 2020 року, дійшов вірного висновку, про доведеність того факту, що відповідач ОСОБА_2 , всупереч досягнутої в договорі емфітевзису домовленості (пункти 4.3.6 договору), не сплачував впродовж цих років земельний податок, що свідчить про  систематичність такого порушення.
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
		У травні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Павенський Б. В. звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від                 22 грудня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від                     07 квітня 2022 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах,  викладеного в постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі № 183/262/17, від 07 серпня 2018 року в справі                            № 910/22259/17, від 14 серпня 2018 року в справі № 910/22454/17, від                    28 серпня 2018 року в справі № 910/20932/17, від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/21033/17, від 16 жовтня 2018 року в справі № 910/3568/18, від 19 лютого 2019 року в справі № 910/4427/18, від 03 грудня 2019 року в справі № 910/5001/19, від 10 грудня 2019 року в справі № 926/1557/18, від 29 січня 2020 року в справі № 920/221/19, від 28 серпня  2019 року в справі № 910/5381/18, від 22 січня 2019 року в справі № 927/877/17, від 29 жовтня 2019 року в справі № 911/2755/18 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
		У червні 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить в задоволенні зазначеної касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, немає.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 128/3569/20 з Немирівського районного суду Вінницької області.
		Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року зазначену справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Суд установив, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 397764 вбачається, що власником земельної ділянки площею 3,8292 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Сокілецької селищної ради Немирівського району Вінницької області є ОСОБА_1 .
		Відповідно до договору від 05 лютого 2018 року, укладеного між                     ОСОБА_1 (власник), та ОСОБА_2 (землекористувач, емфітевт) про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), власник надає землекористувачу право використовувати земельну ділянку площею 3,8292 га, кадастровий номер 0523087800:04:001:0064, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Сокілецька сільська рада Немирівського району Вінницької області та належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 397764, виданого 11 серпня                2006 року, термін дії договору 99 років.
		Відповідно до пункту 4.3.6. вище вказаного договору, землекористувач зобов`язаний  сплачувати до відповідного бюджету земельний податок відповідно до вимог чинного законодавства та інші платежі, які відповідно до законодавства зобов`язаний сплачувати  власник земельної ділянки.
		2.Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня                      2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою,        третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частин першої-другої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
		Згідно зі статтею 410 ЦК України землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору. Землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом та ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.
		Підстави припинення емфітевзису визначені в статті 412 ЦК України та частині шостій статті 120-1 ЗК України.
		Так, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняються у разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; спливу строку, на який було надано право користування; викупу земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
		Отже, перелік підстав для припинення емфітевзису, є невичерпним, оскільки закон може передбачати інші підстави припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Такими є загальні підстави припинення речових прав, які можуть застосовуватись до емфітевзису, зокрема: загибель об`єкта емфітевтичного права фактичного характеру; визнання недійсним або розірвання договору; відмова від договору або його припинення за взаємною згодою сторін; конфіскація земельної ділянки.
		Підставою для дострокового розірвання договору емфітевзису позивач зазначив невиконання відповідачем  умов договору щодо сплати ним земельного податку (пункт 4.3.6. договору), що призвело до покладення цього тягаря на власника землі позивача ОСОБА_1 .
		Відповідно до статті 16 ЦК України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі.
		За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		За правилами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання  настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або  законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
		Отже, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку  істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати в реальних збитках і (або) упущеній вигоді; її розмірі, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати. 
		Відповідно до частин першої-другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Водночас частина друга статті 13 ЦК України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушується істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.
		Із вказаного вбачається, що для встановлення можливості розірвання спірного договору необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності), а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року в справі № 911/2755/18.
		Цивільний кодекс України не встановлює істотних умов для договору емфітевзису, тому при укладенні цього договору треба виходити з загальноприйнятих істотних умов для договорів - предмет, ціна та строк дії (стаття 638 ЦК України). 
		Убачається, що спірний договір емфітевзису містить істотні умови договору про його предмет, ціну та строк дії, які відповідачем порушено не було.
		Ураховуючи вказані вище критерії застосування частини 2 статті 651 ЦК України, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що несплата відповідачем земельного податку (сплату якого чинним законодавством покладено на власника земельної ділянки) не свідчить про істотні порушення умов такого договору, оскільки зазначене порушення не призвело до того, що позивач позбавився того, на що розраховував при укладенні договору емфітевзису, оскільки своєчасно отримав плату за користування земельною ділянкою. 
		Інших підстав для припинення договору емфітевзису у відповідності із вимогами статей 412 ЦК України та 120-1 ЗК України позивачем не зазначено та судом не встановлено. 
		Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тридцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України в постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу  судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
		Витрати ОСОБА_2 , пов`язані з розглядом справи, становлять: судовий збір у розмірі 1 261,20 грн за подання апеляційної скарги та 1 681,60 грн за подання касаційної скарги.
		У зв`язку з ухваленням нового рішення зазначені витрати покладаються на позивача.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом - Павенським Борисом Володимировичем, задовольнити.
		Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від                        22 грудня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від                     07 квітня 2022 року скасувати.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору емфітевзису - відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 261,20 грн за подання апеляційної скарги та 1 681,60 грн за подання касаційної скарги.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:С. Ю. Бурлаков   А. Ю. Зайцев   В. М. Коротун   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...