Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 481/877/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 13.09.2022.
Дата набрання законної сили: 05.09.2022
Номер судового провадження: 51-3164км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019150270000048

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		05 вересня 2022 року
		м. Київ
		справа № 481/877/19
		провадження № 51-3164кмо20
		 
		Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
		головуючого    ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 
		ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_8 ,
		прокурора     ОСОБА_9 , 
		 
		розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Новобузького районного суду Миколаївської області від 02 квітня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 23 березня 2021 року щодо ОСОБА_10 , касаційну скаргу представника потерпілого ПАТ «Державний ощадний банк України»  адвоката ОСОБА_11 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019150270000048, за обвинуваченням 
		ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 ст. 362, частинами 24 ст. 358, ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Новобузького районного суду Миколаївської областівід 02 квітня 2020року ОСОБА_10 засуджено: за ч. 1 ст. 362 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 10 200 грн; за ч. 3 ст. 362 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з фінансово-банківською діяльністю, на строк один рік; за ч. 2 ст. 358 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 2550 грн; за ч. 3 ст. 358 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки; за ч. 4 ст. 358 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 680 грн; за ч. 3 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки три місяці.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_10 призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк три роки три місяці з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з фінансово-банківською діяльністю, на строк один рік.
		Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_10 звільнено від відбування основного покарання звипробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік і покладено на неї виконання обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
		Крім того, стягнуто з ОСОБА_10 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» 7691,28 грн на відшкодування матеріальної шкоди, в частині стягнення збитків у сумі 7247,63 грн цивільний позов залишено без розгляду.
		Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 23 березня 2021 року вирокмісцевого суду щодо ОСОБА_10 залишено без змін.
		Згідно з вироком ОСОБА_10 визнано винуватою в тому, що вона, обіймаючи 
		з 23 квітня 2018 року відповідно до наказу начальника філії  Миколаївське обласне управління АТ «Ощадбанк» ОСОБА_12 від 20 квітня 2018року 
		№ 339-к посаду провідного економіста сектору роздрібного бізнесу Територіально відокремленого безбалансового відділення II-А типу № 10014/036 Миколаївського обласного управління АТ «Ощадбанк» та перебуваючи у приміщенні цього банку, розташованого за адресою: пл. Свободи, 31, м. Новий Буг, Миколаївська область, маючи право доступу до інформації, що обробляється автоматизованими банківськими системами АБС БАРС «Millenium» і ПЗ«Card Мanagement», за допомогою електронно-обчислювальних машин, порушуючи нормативно-правові документи АТ «Ощадбанк», маючи у зв`язку з виконанням своїх функціональних обов`язків повну інформацію про клієнтів банку та їх персональні дані,умисно, 
		з корисливих спонукань, з метою заволодіння чужим майном в період з 23 квітня 2018 року по 12 грудня 2018 року несанкціоновано змінила інформацію, яка обробляється в АБС «БАРС Мульті МФО» та «Card Мanagement», шляхом формування електронної заяви про приєднання до договору комплексного обслуговування фізичних осіб, складовою якої є заява на встановлення кредитного ліміту, внесла анкетні дані, дані щодо місця роботи, фінансового/майнового стану та волевиявлення про приєднання до договору комплексного обслуговування фізичних осіб без відома і дозволу клієнтів банку ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та відкрила без їх згоди карткові рахунки, а надалі несанкціоновано змінила інформацію, яка обробляється в цій системі, без відома і згоди вищевказаних клієнтів банку встановила по відкритим рахункам на ім`я останніх кредитний ліміт у сумі 5000 грн.
		Крім того, з метою заволодіння чужим майном 20 серпня 2018 року ОСОБА_10 склала з використанням свого робочого комп`ютера та установленої на ньому АБС «БАРС Мульті МФО» від імені ОСОБА_15 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , завідомо підроблений офіційний електронний документ  заяву про приєднання 
		від 20 серпня 2018 року № 645415/200818 до договору комплексного обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки), яку потім за допомогою комп`ютерної техніки і принтера роздрукувала, та, достовірно знаючи, що 
		ОСОБА_15 не могла виявити бажання на відкриття поточного рахунку 
		в АТ «Ощадбанк» і встановлення (відновлення) кредитного ліміту, виконала у вказаній заяві у графі «Підпис клієнта» підпис від імені ОСОБА_15 , а також завірила її своїм підписом. Далі, маючи доступ до юридичних справ колишніх клієнтів банку, які зберігалися в службовому кабінеті у приміщенні відділення, виявила фотокопію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера невстановленої особи та з метою подальшого її використання стерла дані цієї особи, внесла шляхом виконання написів кульковою ручкою на фотокопії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера недостовірну інформацію щодо власника документа, власноручно виправивши на: ОСОБА_15 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 . З цих документів вона сформувала кредитну справу клієнта ОСОБА_15 для подальшого використання під час відкриття рахунку та надання (встановлення) кредиту, 
		а також засобами електронного зв`язку відправила ці документи до Центрального апарату АТ «Ощадбанк» для погодження особою, уповноваженою приймати рішення щодо надання (встановлення) кредиту.
		Тим же способом 23 жовтня 2018 року ОСОБА_10 повторно склала від імені ОСОБА_21 та без її дозволу завідомо підроблений офіційний електронний документ  заяву про приєднання від 23 жовтня 2018 року № 362189415/23102018 до договору комплексного обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронно-платіжного засобу, після чого за допомогою комп`ютерної техніки роздрукувала цю заяву, знаючи, що ОСОБА_21 не виявляла бажання на відкриття поточного рахунку в АТ «Ощадбанк» та встановлення (відновлення) кредитного ліміту, виконала у вказаній заяві у графі «Підпис клієнта» підпис від імені ОСОБА_21 , а також завірила її своїм підписом. Згодом, маючи доступ до юридичних справ колишніх клієнтів банку, які зберігалися в службовому кабінеті у приміщенні відділення, виявила фотокопії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера і паспорта громадянки України на ім`я ОСОБА_24 та повторно внесла шляхом виконання написів кульковою ручкою до фотокопії такої довідки недостовірну інформацію щодо власника цього документа, затерши дані ОСОБА_24 і власноручно виправивши на такі дані: ОСОБА_21 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . Після цього у фотокопію паспорта громадянки України на ім`я ОСОБА_24 в графу «Ім`я, по батькові, дата народження, місце народження» внесла недостовірну інформацію стосовно власника документа, затерши дані ОСОБА_24 та власноручно виправивши їх: « ОСОБА_25 », дата народження  ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження  с. Князівка. Ці копії документів вона власноручно засвідчила від імені ОСОБА_21 та завірила своїм підписом, сформувала з них кредитну справу клієнта для подальшого використання під час відкриття рахунку і надання (встановлення) кредиту, а також засобами електронного зв`язку відправила документи до Центрального апарату АТ «Ощадбанк» для погодження особою, уповноваженою приймати рішення щодо надання (встановлення) кредиту.
		Також ОСОБА_10 , використовуючи робочий комп`ютер і програмне забезпечення, встановлене на ньому, без згоди та відома клієнтів відкривала на їх ім`я карткові рахунки, отримувала в касі відділення банківську платіжну картку, якою користувалась, у результаті чого нею було проведено з рахунків клієнтів такі операції:
		 з рахунку ОСОБА_14 знято грошові кошти в розмірі 25308,34 грн, поповнено рахунок на суму 20 900 грн, залишок несплаченої суми становив 4408,34 грн;
		 з рахунку ОСОБА_13 знято грошові кошти в розмірі 18825,20 грн, поповнено рахунок на суму 14620 грн, залишок несплаченої суми  4205,20 грн;
		 з рахунку ОСОБА_15 знято грошові кошти в розмірі 5092,40 грн, поповнено рахунок на суму 460 грн, залишок несплаченої суми  4632,40грн; 
		 з рахунку ОСОБА_16 знято грошові кошти в розмірі 5394,29 грн, поповнено рахунок на суму 420 грн, залишок несплаченої суми  4974,29 грн;
		 з рахунку ОСОБА_26 знятогрошові кошти в розмірі 4915,94 грн, поповнено рахунок на 10 грн, залишок несплаченої суми  4905,94грн;
		 з рахунку ОСОБА_18 знято грошові кошти в розмірі 4871 грн, які не сплачено 
		в повному обсязі;
		 з рахунку ОСОБА_19 знято грошові кошти в розмірі 4952,66 грн, поповнено рахунок на 10 грн, залишок несплаченої суми  4942,66 грн; 
		 з рахунку ОСОБА_20 знято грошові кошти в розмірі 4945 грн, поповнено рахунок на 10 грн, залишок несплаченої суми  4935 грн; 
		 з рахунку ОСОБА_21 знято грошові кошти в розмірі 4835,13 грн, які не сплачено в повному обсязі;
		 з рахунку ОСОБА_22 знято грошові кошти в розмірі 5581,32 грн, поповнено рахунок на суму 600 грн, залишок несплаченої суми  4981,32 грн; 
		 з рахунку ОСОБА_23 знято грошові кошти в розмірі 5000 грн, поповнено рахунок на таку ж суму.
		 
		Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема статей 128, 129 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК), просить скасувати судові рішення в частині вирішення цивільного позову щодо ОСОБА_10 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. 
		У касаційній скарзі представник потерпілого ПАТ «Державний ощадний банк України»  адвокат ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з рішенням місцевого суду про залишення без розгляду цивільного позову в частині стягнення збитків (банківських відсотків та комісії за операціями, які банк міг реально одержати за звичайних обставин) у сумі 7247,63 грн. Також зазначає, що всупереч вимогам ст. 419 КПК апеляційний суд належно не перевірив доводів апеляційної скарги представника потерпілого щодо неправильного вирішення цивільного позову і не навів мотивів на спростування цих доводів.
		Засуджена ОСОБА_10 та її захисник ОСОБА_27 подали заяви про здійснення касаційного провадження за їх відсутності, просили касаційну скаргу представника потерпілого залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду  без зміни. 
		Від представника потерпілого ПАТ «Державний ощадний банк України» адвоката ОСОБА_11 надійшла заява, у якій вона висловила прохання здійснювати касаційний розгляд без її участі, просила задовольнити подану нею касаційну скаргу.
		 
		Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
		Перша судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалою від 21 лютого 2022 рокукримінальне провадження щодо  ОСОБА_10 на підставі ч. 2 ст. 4341 КПК передала на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі  об`єднана палата).
		Таке рішення Перша судова палата мотивуваланеобхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року (справа №442/3929/18).
		Відповідно до цієї постанови розглянуто касаційну скаргу прокурора на вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_28 , яку визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК, та виправдано у зв`язку з недоведенням, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення, а також відмовлено 
		в задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_29 .
		Зазначену касаційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 березня 2021 року щодо ОСОБА_28 у частині вирішення цивільного позову скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
		Перша судова палата вказала, що правовідносини в цьому кримінальному провадженні та у справі № 442/3929/18 є подібними, оскільки стосуються нормативного регулювання права прокурора на подання касаційної скарги 
		в частині розв`язання цивільного позову, заявленого цивільним позивачем. 
		При цьому, на переконання суддів Першої судової палати, на відміну від вищевказаного правового підходу аналіз вимог ст. 1311 Конституції України, статей2, 22, пунктів 3, 5 ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 3, 36, 425 КПК не дає підстав для висновку про наявність у прокурора права на подання касаційної скарги в частині розв`язання цивільного позову, заявленого цивільним позивачем.
		Обґрунтовуючи свою позиціюв ухвалі від 21 лютого 2022 року,касаційний суд послався на те, що подання прокурором касаційної скарги щодо розв`язання цивільного позову, за відсутності умов для реалізації функції представництва інтересів громадянина або держави в суді відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», виходить за межі повноважень прокурора, безумовною функцією якого в судовому провадженні є лише підтримання публічного (державного) обвинувачення. 
		Зважаючи на наведене, Перша судова палата дійшла висновку про наявність підстав для передачі кримінального провадження щодо  ОСОБА_10 на розгляд об`єднаної палати.
		Виходячи зі змісту рішення Верховного Суду, від висновку якого Перша судова палата вважала за необхідне відступити, об`єднаною палатою в цьому кримінальному провадженні підлягає вирішенню питання, чи має право прокурор звертатися з касаційною скаргою на судові рішення в частині вирішення цивільного позову, якого він не заявляв.
		 
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_9 підтримав касаційну скаргу прокурора, а касаційну скаргу представника потерпілого підтримав частково, просив судові рішеннящодо ОСОБА_10 скасувати в частині вирішення цивільного позову і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. 
		 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора ОСОБА_9 , перевіривши матеріали кримінального провадження та викладені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів об`єднаної палати дійшла таких висновків.
		 
		Щодо права прокурора на звернення з касаційною скаргою на судові рішення 
		в частині вирішення цивільного позову, якого він не заявляв 
		Як убачається зі змісту рішення Верховного Суду в справі № 442/3929/18, в касаційній скарзі прокурор ставив питання про перегляд судових рішень із підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. 
		Касаційний суд, погодившись із твердженням прокурора про порушення місцевим судом вимог ч. 3 ст. 129 КПК і неправильне вирішення питання щодо цивільного позову, визнав це істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке позбавляє позивача можливості добиватися відшкодування завданої йому шкоди в порядку цивільного судочинства. 
		Водночас аналогічні доводи про істотні порушення вимог КПК під час розв`язання цивільного позову наведено прокурором і в касаційній скарзі у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_10 .
		Мотивуючи свою позицію щодо відсутності права прокурора на звернення зкасаційною скаргою на судові рішення в частині вирішення цивільного позову, якого прокурор не заявляв, Перша судова палата в ухвалі від 21 лютого 2022 року зробила посилання на такі нормативні положення: 
		«27. У кримінальному провадженні прокурор виконує декілька функцій, зокрема, 
		у ст. 1311Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		28. Остання функція у частині оскарження судових рішень конкретизується у п. 3 ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», де зазначається, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи. Разом з тим, реалізація прокурором цього права у межах функції представництва інтересів громадянина або держави у суді можлива лише при умовах, визначених ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», змістом якої закріплено, що прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, азаконні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. До того ж наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у суді відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
		29. Аналогічні умови щодо подання прокурором цивільного позову в інтересах громадян передбачені у ч. 3 ст. 128 КПК».
		З огляду на вказані положення ст. 1311Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 3 ст. 128 КПК, а також визначення процесуальної функції «підтримання публічного (державного) обвинувачення», колегія суддів Першої судової палати дійшла висновків про таке:
		- реалізація функції публічного (державного) обвинувачення не може охоплювати повноваження прокурора ініціювати касаційне оскарження в частині розв`язання цивільного позову, заявленого цивільним позивачем, який має самостійне право на подання касаційної скарги в частині вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні (пункти 7, 8 ч. 1 ст. 425 КПК) (п. 31 ухвали 
		від 21 лютого 2022 року); 
		- за відсутності умов для реалізації функції представництва інтересів громадянина або держави в суді, що закріплені ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», подання прокурором касаційної скарги щодо розв`язання цивільного позову виходить за межі повноважень прокурора, безумовною функцією якого в судовому провадженні є лише підтримання публічного (державного) обвинувачення (п. 32 ухвали від 21 лютого 2022 року). 
		Аналіз мотивів, зазначених в ухвалі від 21 лютого 2022року про передачу кримінального провадження стосовно ОСОБА_10 на розгляд об`єднаної палати, вказує на те, що в основу висновку щодо відсутності права прокурора на звернення з касаційною скаргою на судові рішення в частині вирішення цивільного позову, якого прокурор не заявляв, покладено невідповідність положень КПК, які не встановлюють меж права на касаційне оскарження судових рішень прокурором, змісту функції підтримання публічного (державного) обвинувачення в суді та функції представництва інтересів громадянина або держави в суді за умов, визначених ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
		Однак колегія суддів об`єднаної палати не може погодитися з таким підходом з огляду на нижченаведене.
		Так, стверджуючи про наявність такої невідповідності, колегія суддів Першої судової палати виходить із тих функцій прокуратури в суді, які закріплені вЗаконі України «Про прокуратуру»: підтримання державного обвинувачення в суді (п. 1 ч. 1 ст. 2); представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (п. 2 ч. 1 ст. 2). 
		При цьому, покликаючись на закріплені в КПК повноваження прокурора у кримінальному провадженні, колегія суддів Першої судової палати фактично переносить його процесуальні можливості при здійснення функції представництва інтересів громадянина або держави в суді на реалізацію функції підтримання державного обвинувачення.
		Водночас чинний КПК визначає термін «прокурор» як особу, яка обіймає посаду, передбачену ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», та діє в межах своїх повноважень. А положеннями ч. 4 ст. 36 КПК закріплено право на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами не лише за прокурором у кримінальному провадженні, але й за прокурорами вищого рівня незалежно від їх участі в судовому провадженні, а також їх право доповнювати, змінювати або відмовлятись від цих скарг, заяв, які внесені ними, керівниками, першими заступниками чи заступниками керівників або прокурорами прокуратур нижчого рівня.
		При цьому звертає на себе увагу узагальнюючий характер повноважень прокурора, визначених ст. 36 КПК, оскільки детально повноваження й обов`язки прокурора у кримінальному провадженні конкретизуються в нормах розділів та глав цього Кодексу, які регулюють відповідні стадії кримінального процесу і процесуально-правові інститути. 
		Разом з тим, аналіз конструкції ч. 1 ст. 425 КПК, яка регламентує право на касаційне оскарження учасників кримінального провадження, вказує на те, що ця норма не лише визначає коло суб`єктів такого оскарження, але й встановлює для більшості з них межі касаційного оскарження. 
		Але для прокурора ця норма не встановлює меж касаційного оскарження.
		Крім того,згідно з ч. 2 ст. 1 КПК кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
		Однак за винятком правил щодо пріоритетності норм Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та необхідності урахування практики Європейського суду з прав людини, будь-яка невідповідність положень КПК й інших законів чи підзаконних нормативно-правових актів України має вирішуватись відповідно до правила, яке є важливою складовою засади законності кримінального провадження та закріплено в ч. 3 ст. 9 КПК, а саме: «закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу».
		Зазначене правило вказує на таку особливу ознаку кримінального процесуального права, як його фундаментальність  пріоритетний характер кримінальних процесуальних норм під час здійснення кримінального провадження в разі розбіжності правил галузевих режимів регулювання (за винятками, прямо передбаченими Конституцією України та самим КПК).
		А тому будь-яке звуження закріплених у КПК повноважень прокурора щодо оскарження судових рішень у кримінальному провадженні через констатацію їх невідповідності закріпленим у Законі України «Про прокуратуру» функціям прокуратури в суді буде суперечити засадничим вимогам, що містяться вположеннях ч. 3 ст. 9 КПК.
		До того ж відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури визначаються виключно законами України.
		Таку виключну компетенцію Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні продубльовано й у ст. 1 КПК: порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1); кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ч. 2); зміни до кримінального процесуального законодавства України можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до законодавства про кримінальну відповідальність, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч. 3).
		З огляду на зазначене, звуження закріплених в КПК повноважень прокурора у кримінальному провадженні, утому числі й шляхом встановлення меж його права на касаційне оскарження судових рішень, можливо лише шляхом внесення змін до норм цього Кодексу.
		І нарешті, колегія суддів об`єднаної палати звертає увагу, що встановлення виду 
		і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у багатьох випадках може впливати й на обсяг кримінальної відповідальності особи (кваліфікацію діяння, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й, відповідно, вирішення питання про призначення покарання чи можливість звільнення від його відбування).
		Разом з тим, державне обвинувачення і є процесуальною діяльністю прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (п.3 ч. 1 ст. 3 КПК).
		Відповідно ж до п. 3 ч. 1 ст.91 КПК вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, входять до обставин, які підлягають доказуванню укримінальному провадженні.
		А обов`язок доказування цих обставин за загальним правилом (ч. 1 ст. 92 КПК) покладається саме на слідчого, прокурора (за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.92 КПК, та установлених цим Кодексом випадків, коли такий обов`язок покладається на потерпілого).
		Ураховуючи все вищезазначене та виходячи з особливостей поставленого питання у межах конкретного кримінального провадження, колегія суддів об`єднаної палати доходить висновку, що положення п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК слід вважати такими, що передбачають право прокурора на касаційне оскарження судових рішеньу частині вирішення цивільного позову, якого він не заявляв.
		 
		Щодо доводів касаційних скарг прокурора та представника потерпілого
		Згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		У пункті1 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412414 цього Кодексу.
		А згідно із ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Відповідно до ст. 370 і ч. 2 ст. 418 КПК ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст.419 КПК.
		Згідно з положеннями ч. 2 ст. 419 КПКпри залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Однак указаних вимог закону в ході розгляду цього кримінального провадження апеляційний суд не дотримався.
		Так, положенням ч. 1 ст. 129 КПК визначено, що суд, зокрема, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому. 
		Згідно з ч. 3 ст. 129 КПК у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
		Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції залишив без розгляду цивільний позовПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення з ОСОБА_10 збитків на суму 7247,63 грн, зазначивши, що комісія та банківські відсотки не можуть вважатися упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи, і позови з цими вимогами, що не стосуються суті обвинувачення, в кримінальному провадженні розгляду не підлягають.
		Не погоджуючись із цим вироком, представник потерпілогоПАТ «Державний ощадний банк України» подав апеляційну скаргу, у якій з посиланням на приписи ст. 129 КПК просив суд у частині вирішення цивільного позову скасувати вирок щодо  ОСОБА_30  та ухвалити новий вирок, задовольнивши в повному обсязі цивільний позов.
		Переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції об`єктивно не перевірив доводів апеляційної скарги представника потерпілого, який вказував про порушення місцевим судом положень ст. 129, ч. 4 ст.374 КПК та вважав незаконним рішення про залишення цивільного позову без розгляду, вичерпних відповідей на них не надав, не навів належних мотивів, з яких виходив під час постановлення ухвали, та підстав, з яких апеляційну скаргу залишив без задоволення. 
		При цьому апеляційний суд залишив поза увагою, що ч. 3 ст. 129 КПК передбачено можливість залишення позову без розгляду лише у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 КПК.
		Отже, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, анаведені порушення є істотними і такими, що могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Зважаючи на те, що апеляційний розгляд здійснювався за апеляційною скаргою представника потерпілого, в якій ставились питання про скасуванняу частині вирішення цивільного позову вироку щодо ОСОБА_30 , ухвалення нового рішення та задоволення в повному обсязі цивільного позову, об`єднана палатавважає, що допущені порушення можливо виправити при новому апеляційному розгляді.
		А тому ухвала суду апеляційної інстанції на підставі п. 1 ч. 1 ст.438 КПК підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати зазначене в цій постанові, перевірити всі доводи апеляційної скарги представника потерпілого та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення. 
		Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, яка передбачає право прокурора на касаційне оскарження судових рішень у частині вирішення цивільного позову, якого він не заявляв, та із застосуванням якої не погодилася Перша судова палата, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.
		 
		Висновок щодо застосування положень п. 6 ч. 1 ст. 425 КПК:
		З огляду на те, що ст. 425 КПК прокурора не віднесено до учасників кримінального провадження, щодо яких встановлюються межі касаційного оскарження, положення п. 6 ч. 1 вказаної статті слід вважати такими, що передбачають право прокурора на касаційне оскарження судових рішень у частині вирішення цивільного позову, якого прокурор не заявляв.
		 
		Керуючись статтями 434, 4342, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		у х в а л и в:
		Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково, а касаційну скаргу представника потерпілого ПАТ «Державний ощадний банк України»  адвоката ОСОБА_11 задовольнити.
		Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 23 березня 2021 року щодо ОСОБА_10 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		С у д д і:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2   ОСОБА_3 
		 
		 
		 
		ОСОБА_4  ОСОБА_5   ОСОБА_6 
		 
		 
		 
		ОСОБА_7

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...