Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 183/900/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 14.09.2022.
Дата набрання законної сили: 31.08.2022
Номер судового провадження: 61-9101ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала 
		 
		31 серпня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 183/900/17
		провадження № 61-9101св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи за первісним позовом:
		позивач- ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		треті особи: приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Куліш Юрій Олександрович, приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Бака Оксана Василівна, 
		 
		учасники справи за зустрічним позовом:
		позивач - ОСОБА_3 ,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		третя особа - Новомосковська товарна біржа,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2019 року в складі судді Сороки О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 рокув складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Куліш Ю. О., приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Бака О. В., про витребування з чужого незаконного володіння квартири.
		Позов мотивований тим, що 20 березня 2003 року між нею та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений Новомосковською товарною біржею, зареєстрований в бюро технічної інвентаризації за № 1524. 
		Позивач сплатила попередньому власнику квартири певну грошову суму, який передав їй технічну документацію на квартиру та ключі від неї, однак зазначений договір не був нотаріально посвідчений, тому ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права власності. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2016 року в справі № 183/3701/16її позов задоволено, за нею визнано право власності на зазначену квартиру. 
		Однак при здійсненні державної реєстрації права власності Новомосковським відділом з державної реєстрації бізнесу та речового права їй було відмовлено у вчиненні реєстраційної дії, оскільки ОСОБА_6 зареєстрував своє право власності на зазначену квартиру на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2016 року в справі 
		№ 202/5592/16-ц. Нею було подано заяву про перегляд заочного рішення. Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська ухвалою від 23 грудня 2016 року зазначене заочне рішення скасовано, а 29 грудня 2016 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 залишено без розгляду. Між тим, 28 грудня 2016 року ОСОБА_6 здійснив відчуження квартири АДРЕСА_1 , уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Бакою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 3594. 
		Позивач вважає, що ОСОБА_6 , достовірно знаючи про скасування заочного рішення, на підставі якого він набув право власності на нерухоме майно, не повідомив про ці обставини при укладенні договору купівлі-продажу. В той же час позивач безперервно користувалася зазначеною квартирою, сплачувала всі комунальні послуги, тому вважає, що набута нею у власність квартира за біржовим договором, вибула з її володіння поза її волею, а тому на підставі частини першої статі 388 ЦК України вона просить витребувати нерухоме майно у добросовісного набувача - ОСОБА_3 .
		Уточнивши позов, ОСОБА_1 просила:
		витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на її користь квартиру АДРЕСА_1 ; 
		визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Новомосковська товарна біржа, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
		Зустрічний позов обґрунтований тим, що обставини та підстави укладення договору викликають сумнів у його укладенні та посвідченні сторонами взагалі. Уклавши договір ще в 2003 році, ОСОБА_1 протягом тривалого часу не здійснювала державну реєстрацію права власності, зазначений договір є підробленим документом, який прямо зачіпає його права, як власника квартири. Окрім того, недодержано нотаріальну форму указаного договору. 
		ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 20 березня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений Новомосковською товарною біржею, зареєстрований в Новомосковському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 1524.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності. 
		Зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання договору недійснимзадоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 20 березня 
		2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений Новомосковською товарною біржею, зареєстрований в Новомосковському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 1524. 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України). Судом встановлено, що спірна квартира була набута відповідачем ОСОБА_3 на законних підставах, шляхом укладення відповідного правочину, посвідченого нотаріально, що в подальшому пройшов державну реєстрацію. При цьому в поданому позові ОСОБА_1 не заявляє позовних вимог про визнання правочину недійсним.
		Не дивлячись на наявність рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , ретельній оцінці підлягає обраний позивачем ОСОБА_1 спосіб захисту порушеного права та підстави набуття нею права власності на спірну квартиру.
		Відповідно до пункту 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Таким чином, на спірні правовідносини щодо набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру, виходячи з дати укладення біржового договору, поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення, а виходячи з моменту державної реєстрації права власності, спір між сторонами виник в 2016 році, тобто після набрання чинності ЦК України 01 січня 2004 року. Право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбачено статтею 15 Закону України «Про товарну біржу», згідно частини другої якого угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Міністерство юстиції України за № 17-12-44 від 10 квітня 1998 року роз`яснило, що угоди, укладені на біржі не прирівняні до нотаріально посвідчених, а тільки підлягають подальшому нотаріальному посвідченню. Положеннями статті 47 ЦК УРСР передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частини другої статті 48 цього Кодексу. 
		Вирішуючи позов ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири № 48 суд виходив із того, що на підставі біржового договору ОСОБА_1 вважає себе власником квартири та вимагає його витребування і визнання за нею права власності, а ОСОБА_8 являється власником цієї ж квартири на підставі правочину, який не визнаний судом недійсним, то наданими відповідачем ОСОБА_3 доказами підтверджується порушення його права, як власника майна.
		ОСОБА_3 не приймав участь у справі № 183/3701/16, однак визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру рішенням суду від 09 грудня 
		2016 року порушує права власника ОСОБА_3 , який на момент набуття чинності рішення у цій справі, набув право власності на квартиру, на підставі нотаріально посвідченого договору, тому правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду, відповідно до частини сьомої статті 82 ЦПК України.
		У справі була призначена судова технічна експертиза, однак зважаючи на відмову представника позивача від надання суду та експертові оригіналу договору купівлі-продажу квартири 
		АДРЕСА_2 , з урахуванням відсутності такого договору в матеріалах інвентаризаційної справи на квартиру та недоведеності наявності такого договору в установі, яка його посвідчувала - Новомосковській товарній біржі, суд дійшов висновку про визнання факту підробки такого договору щодо періоду його виготовлення.
		Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 , у зв`язку з чим відмовив у задоволенні первісного позову ОСОБА_9 , яка вважаючи себе власником нерухомого майна, не довела суду правомірність набуття права власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 20 березня 2003 року, зареєстрованого на Новомосковській товарній біржі та бюро технічної інвентаризації.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що з метою уникнення сумнівів у достовірності та відсутності ознак підробки документу - договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеного 20 березня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідченого Новомосковською товарною біржею, зареєстрованого в Новомосковському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 1524, судом було призначено експертизу такого документу та запропоновано представникові позивача подати оригінал такого договору до суду. Однак позивачем не було надано оригіналу договору купівлі-продажу квартири. Висновок експерта має суттєве значення для вирішення спору у справі, оскільки встановлює правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 20 березня 2003 року, зареєстрованого на Новомосковській товарній біржі та бюро технічної інвентаризації. Оскільки крім письмових матеріалів та пояснень позивач та її представник інших доказів, зокрема оригіналу договору купівлі-продажу, суду не надали, колегія суддів вважала обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні первинного позову та задоволення зустрічного позову у зв`язку з відсутністю у позивача ОСОБА_1 належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Безпідставними є посилання на те, що документ не був наданий у зв`язку з можливістю його знищення чи пошкодження під час експертизи, оскільки такий документ не був наданий позивачем навіть суду для огляду.
		Посилання апелянта на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2016 року, яким визнано за 
		ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру, також є безпідставними, оскільки постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року вказане рішення скасовано та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
		Аргументи учасників справи
		У травня 2021 року представник  ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову і відмову у задоволенні зустрічного позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2016 року заочне рішення від 08 вересня 2016 року скасовано та призначено справу до судового розгляду у загальному порядку на 29 грудня 2016 року. Ухвалою Індустріального районного суду 
		м. Дніпропетровська від 29 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_5 (колишнього власника спірної квартири) про стягнення боргу (справа № 202/5592/16-ц) залишено без розгляду.
		Однак, під час перегляду заочного рішення Індустріального районного суду 
		м. Дніпропетровська від 08 вересня 2016 року, скориставшись наявністю державної реєстрації права власності на спірну квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 28 грудня 2016 року відчужив квартиру ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, який цього ж дня було посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Бакою О. М. за реєстраційним номером 3594, та проведено його державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зі змісту договору вбачається подання завідомо неправдивої інформації його сторонами нотаріусу про те, що стосовно квартири не ведуться судові спори та те, що покупець оглядав квартиру. Оскільки в спірній квартирі проживає ОСОБА_1 з 2003 року (з часу придбання квартири за договором купівлі-продажу з ОСОБА_5 ), лише вона та її чоловік мають доступ до квартири. Що стосується судових спорів, то ОСОБА_2 відразу після того як дізнався про звернення ОСОБА_1 до суду з заявою про перегляд заочного рішення у цивільній справі № 202/5592/16-ц про стягнення боргу, за якою всупереч позовним вимогам визнано право власності на спірну квартиру за 
		ОСОБА_2 , нібито за уточненим позовом, який відсутній в матеріалах цивільної справи (підтверджується заявою про проведення службової перевірки від 29 березня 2018 року та відповіддю суду від 06 квітня 2018 року), 28 грудня 2016 року здійснив її відчуження на іншу особу, тобто змінив формально титульного власника квартири. Своїми діями недобросовісний набувач квартири намагався всіляко ускладнити документальне оформлення спірного майна на ім`я законного власника, у володінні якого воно перебуває і досі.
		За рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосудця від 04 грудня 2017 року № 3898/2дп/15-1 суддя Мороз В. П., який задовольнив позов ОСОБА_2 та визнав за ним право власності на квартиру по борговій розписці ОСОБА_5 в сумі 20 000 доларів США, звільнений з посади судді за вчинення умисних дій під час розгляду справи № 202/5592/16-ц, що призвели до порушення правила виключної підсудності, порушення прав і основоположних свобод ОСОБА_1 як власника спірної квартири, а також унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Як ОСОБА_2 так і ОСОБА_3 було достовірно відомо про наявність іншого користувача та власника придбаної ним формально квартири, про що свідчить також і той факт, що відразу після укладення договору купівлі-продажу нерухомості від 28 грудня 2016 року, 05 січня 2017 року він подав апеляційну скаргу на рішення суду від 09 грудня 2016 року у цивільній справі 
		№ 183/3701/16, навіть не ознайомлюючись з матеріалами справи та не отримавши рішення суду. В свою чергу ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом у цій справі. 
		Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи представника позивача ОСОБА_1 про те, що указаний договір купівлі-продажу укладений ще в 2003 році ніяким чином не можуть зачіпати прав ОСОБА_3 , яких він набув лише 28 грудня 2016 року на підставі оспореного правовстановлюючого документу - завідомо незаконного рішення суду від 08 вересня 2016 року. Тому він не може оспорювати договір, стороною якого не був, а також який є нікчемним з дати його укладання. Окрім того представником позивача ОСОБА_1 було наголошено на тому, що право власності за нею визнано судом першої інстанції виходячи з оцінки судом фактичних обставин, які мали місце в 2003 році на момент підписання договору купівлі-продажу даної нерухомості та виконання всіх домовленостей, що мали місце між продавцем та покупцем. 
		Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 з тих підстав що ОСОБА_1 не довела правомірність набуття права власності на квартиру, суд першої інстанції порушив положення частини четвертої статті 82 ЦПК України та положення частини першої статті 1 і частини третьої статті 12 ЦПК України. На час ухвалення оскаржуваного рішення 03 липня 2019 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		09 грудня 2016 року лише оскаржувалося в суді апеляційної інстанції і встановлені ним факти спростовані не були.
		Окрім того, єдиною підставою для визнання і без того нікчемного договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним, став нібито встановлений факт його підробки, через відмову представника позивача надати суду та експерту оригіналу цього договору. Проте при ухвалені рішення судом не було враховано, що оригінал угоди купівлі-продажу квартири від 20 березня 2003 року не надавався для експертизи через об`єктивні та поважні причини, які полягають у тому, що технічною експертизою призначеною судом бланк угоди буде знищено чи спотворено. До суду надійшло клопотання про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи, а саме: письмового дозволу на вирізання фрагменту з оригіналу договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , в межах передбачених методиками проведення судових експертиз. В процесі експертного дослідження основні елементи угоди, що стосуються її реквізитів буде знищено, проте дана угода при невирішеній справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, являється єдиним правовим документом, який підтверджує права ОСОБА_1 на спірну квартиру. Саме з цих підстав суду були надані письмові заперечення на клопотання експерта щодо надання письмового дозволу на вирізання фрагменту з оригіналу договору купівлі-продажу, але суд, будучи необ`єктивним під час розгляду справи, ці обставини не врахував.
		Окрім того, не відповідають дійсності твердження суду про відмову у наданні оригіналу договору для огляду у судовому засіданні, оскільки таке питання в суді навіть не обговорювалося. Оригінал договору завжди був у представника позивача з собою, і навіть пропонувався останнім до огляду, однак суд повідомив про відсутність необхідності у його огляді. Щодо інших вказаних питань стосовно відсутності договору в матеріалах інвентаризаційної справи та в Новомосковській товарній біржі, то такі висновки судом були зроблені на основі припущення та неперевіреної інформації, оскільки інвентаризаційна справа на квартиру в судовому засіданні не досліджувалась, як і не витребовувалась судом відповідна інформація з Новомосковської товарної біржі. А отже із наведеного можна дійти висновку, що суд свідомо порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства, оскільки не надав оцінку належності та допустимості кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
		Не можна погодитися з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо невірно обраного способу захисту порушеного права ОСОБА_1 шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння через те, що договір купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2016 року, укладений між 
		ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , недійсним не визнавався. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, Верховного Суду від 
		19 лютого 2018 року у справі № 545/696/16-ц (провадження № 61-7878св18), а тому власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. Такі висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-117цс12, Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 344/1079/15-ц (провадження № 61-2820свІ8), від 13 червня 2018 року у справі № 130/2573/16-ц (провадження № 61-10939св18).
		Як вбачається з наданих позивачем за первісним позовом доказів, що містяться в матеріалах справи, відчуження зазначеної квартири ОСОБА_2 відбулося на підставі оспореного заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2016 року, призначеного до перегляду на 28 грудня 2016 року з викликом сторін та скасованого ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2016 року. Враховуючи те, що сторони договору свідомо приховали від нотаріуса відомості щодо наявних судових спорів щодо відчужуваного об`єкту нерухомості (вбачається з тексту договору), то набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру відбулося з порушенням вимог чинного законодавства. За вказаних обставин вимога ОСОБА_1 щодо витребування квартири з чужого незаконного володіння є законною та обґрунтованою, а тому підлягала задоволенню.
		Крім того, ця справа не визнавалася малозначною, представник ОСОБА_3 ОСОБА_11 не є адвокатом та/або законним представником відповідача, а тому він не міг бути представником відповідача у справі. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі повноваження ОСОБА_11, а отже і всі докази добуті за його клопотанням у суді та долучені під час розгляду справи є неналежними та недопустимими. Отже задоволення клопотання 
		ОСОБА_11 про призначення судової технічної експертизи у справі є порушенням принципу рівності сторін, а тому подальший розгляд позову 
		ОСОБА_3 не відповідав вимогам справедливого суду в порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Свою оцінку суд апеляційної інстанції наявним порушенням норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, а отже і доказам наявним у справі, не надав, а лише процитував рішення суду першої інстанції та формально послався на те, що доводи апелянта ОСОБА_1 у скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.
		Рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
		В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 
		19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 02 березня 2016 року у справі 
		№ 6-3090цс15, від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-117цс12, у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2018 року у справі № 545/696/16-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 344/1079/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі 
		№ 130/2573/16-ц).
		Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не має спадкоємців, які б у встановленому порядку прийняли спадщину.
		Матеріали справи містять інформацію КП «Новомосковське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради», направлену на адресу суду в справі № 183/3701/16, у відповідності до якого матеріали інвентаризаційної справи станом на 01 січня 2013 року містять інформацію про те, що власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, що було видане 26 грудня 2002 року Новомосковською міською радою, є ОСОБА_5 .
		Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2016 року у справі № 183/3701/16 за позовом ОСОБА_1 до Новомосковської міської ради, третя особа - Новомосковська товарні біржа, частково задоволено позов ОСОБА_1 , визнано за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 та відмовлено у задоволенні позову в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу цієї квартири, що був посвідчений на Новомосковській товарній.
		ОСОБА_3 28 грудня 2016 року набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_2 , що був посвідчений 28 грудня 2016 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Бакою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 3594. Виходячи з договору купівлі-продажу квартири вона на момент її відчуження належала ОСОБА_2 на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, яке набрало чинності 20 вересня 
		2016 року, реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 здійснював приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Куліш Ю. О. 25 жовтня 2016 року.
		Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 
		08 вересня 2016 року за заявою ОСОБА_1 (не сторони у справі) скасоване відповідною ухвалою суду від 29 грудня 2016 року, і в цей же день позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення боргу залишена без розгляду.
		Позиція Верховного Суду
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
		Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 обґрунтовувала мету захисту своїх прав тим, що 20 березня 2003 року між нею та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений Новомосковською товарною біржею, зареєстрований в бюро технічної інвентаризації за № 1524, однак зазначений договір не був нотаріально посвідчений. Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір зазначений купівлі-продажу квартири, оскільки указаний договір нотаріально не посвідчений.
		Оскільки договір було вчинено у 2003 році, то спір про визнання договору недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент вчинення договору від 20 березня 2003 року).
		У статті 44 ЦК УРСР встановлено, що повинні укладатися у письмовій формі: угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР; угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають. 
		Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі (частина перша статті 45 ЦК УРСР).
		Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів (стаття 227 ЦК УРСР).
		Відповідно до статті47 цього Кодексу нотаріальне посвідчення угод  обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. 
		Отже, за статтею 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договір купівлі-продажу жилого будинку.
		За змістом статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (у редакції, чинній на момент укладення договору від 20 березня 2003 року) біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам. 
		Отже, Законом України «Про товарну біржу» встановлено імперативну вимогу про те, що угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
		У статті 48 цього Кодексу визначено, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.
		Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив висновок про недійсність оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, укладеного на товарній біржі, з посиланням на недодержання обов`язкової нотаріальної форми, що тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частини другої статті 48 цього Кодексу. 
		Колегія суддів з таким висновком не погоджується, оскільки законодавство чинне на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не передбачало обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, крім жилих будинків у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа(стаття 227 ЦК УРСР).
		Аналогічну правову позицію наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 904/4573/16 та від 04 вересня 2019 року у справі справа № 903/729/16.
		Відповідно до першого абзацу пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними» (зі змінами) з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах; міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб.
		За змістом вказаного роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди:
		- які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання (будинку або його частини - статті 425, 426ЦК УРСР), застави (жилого будинку - стаття 184 ЦК УРСР), купівлі-продажу (жилих будинків - стаття 227 ЦК УРСР), в тому числі при придбанні на біржових торгах;
		- міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини (стаття242, частина третя статті 244 ЦК УРСР); 
		- дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб (частина перша статті 244 ЦК УРСР).
		В той же час в судовій практиці спостерігається неоднаковий підхід при вирішення питання обов`язковості нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу квартир за статтею 227 ЦК УРСР.
		1) Договір купівлі-продажу квартири укладений на біржі в простій письмовій формі повинен бути нотаріально посвідчений, а при недотриманні цієї вимоги - може бути визнаний недійсним. 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в справі № 2-2910/11 (провадження № 61-2266св21) зроблено висновок, що «колегія суддів вважає неправильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з укладенням оспорюваного договору на біржі та без нотаріального посвідчення правочину. При цьому посилання ОСОБА_1 на положення статті 227 ЦК УРСР та частини першої статті 47 ЦК УРСР, як на підставу визнання оспорюваного договору недійсним, є обґрунтованими з огляду на таке.Згідно зі статтею 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору стаття 47 цього Кодексу.
		Відповідно до абзацу 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» зазначено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах) міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб і валютних цінностей на суму понад 50 крб. Загальний порядок укладення договорів учасниками цивільних відносин визначено у главі 3 ЦК УРСР «Угоди».До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.Верховний Суд вважає, що договір купівлі-продажу 
		№ 3365 від 12 вересня 1997 року, укладений на Товарній біржі «Центральна Одеська біржа» між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено без дотримання форми, тобто без нотаріального посвідчення. Оскільки сторони не дотрималися порядку укладення договору купівлі-продажу, то оспорюваний договір є недійсним».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 у справі № 754/1466/15-ц зроблено висновок, що у період укладання спірного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК УРСР 1963 року договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу», чинному на час виникнення спірних правовідносин, біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню. За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (частина перша статті 128 ЦК УРСР 1963 року), а відповідно до статті 153 ЦК УРСР 1963 року договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Отже, положення статті 227 ЦК УРСР 1963 року спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу», чинному на час виникнення спірних правовідносин, закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. Таким чином положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу», чинному на час виникнення спірних правовідносин, по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний. Отже, договір купівлі-продажу (міни) житлового будинку (квартири), укладений на біржі в простій письмовій формі, може бути визнаний недійсним. 
		Схожий висновок про те, що виходячи з аналізу статей 224, 227 ЦК УРСР та статті 15 Закону України «Про товарну біржу» договір купівлі-продажу (міни) житлового будинку (квартири), укладений на біржі в простій письмовій формі, може бути визнаний недійсним, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 
		26 листопада 2018 року у справі № 205/8493/16-ц (провадження 
		№ 61-40951св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 2-3453/04 (провадження 
		№ 61-27412св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 754/1466/15-ц (провадження № 61-11804св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суд від 21 липня 2021 року у справі № 640/3509/19 (провадження 61-10287св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 521/6465/18 (провадження № 61-6111св21).
		2) ЦК УРСР не вимагав нотаріального посвідчення договору відчуження квартири у разі укладання такого договору на товарній біржі. 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі №522/50/16-ц (провадження № 61-656св18) досліджувалося питання недійсності договору купівлі-продажу квартири від 03 вересня 2001 року, укладеного на товарній біржі. Верховний суд вказав, що відповідно до статті 15 Закону України «Про товарну біржу (у редакції на час укладення вказаного договору) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Отже, законодавець на час виникнення спірних правовідносин не вимагав нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомості у разі укладання такого договору на товарній біржі. Суди при розгляді цієї справи установили, що при вчиненні договору купівлі-продажу квартири дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу квартири. Отже, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення. […] Тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що доводи апеляційної скарги про не укладення договору, є безпідставними.
		Аналогічний висновок Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив у постанові від 12 вересня 2018 року в справі № 522/50/16-ц (провадження № 61-656св18).
		3) Угода купівлі-продажу нерухомого майна, укладена на товарній біржі, яка не посвідчена нотаріально, відповідно до статті 47 ЦК УРСР є нікчемною, і не потребує визнання її недійсною. 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 488/1937/17 (провадження № 61-4994св19) вказано, що згідно з частиною другою статті 15 Закону України від 10 грудня 1991 року № 1956-ХІІ «Про товарну біржу» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Водночас, відповідно до статті 227 ЦК Української РСР, нотаріальна форма договору купівлі-продажу нерухомого майна є обов`язковою. […] За ступенем недійсності правочини поділяються на нікчемні та оспорювані. Нікчемні - абсолютно недійсні правочини за законом. Оспорювані - такі, що можуть бути недійсними лише за певних умов. Для визнання правочинів (або їх частин) дійсними або недійсними кожна особа може звернутися до суду. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. У ЦК Української РСР нікчемні та оспорювані угоди виражені через формулу відповідно: «недійсною є угода», «угода може бути визнана судом недійсною». Угода, укладена на товарній біржі, яка не посвідчена нотаріально, відповідно до статті 47 ЦК Української РСР є недійсною, тобто нікчемною, і не потребує визнання її недійсною. […] На вказане суд апеляційної інстанції уваги не звернув та не виклав мотиви щодо правильного застосування норми матеріального права, які регулюють вказані правовідносини, а саме щодо недійсності договору купівлі-продажу спірного будинку від 11 червня 2002 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та зареєстрованого товарній біржі. З огляду на викладене Верховний Суд не може погодитися з висновками судів про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11 червня 2002 року, оскільки він є недійсним (нікчемним) відповідно до закону.
		Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що така проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема.
		З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: 1) відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); 2) відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
		Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Ураховуючи виняткове значення порушеної проблематики, необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо кваліфікації договорів купівлі-продажу нерухомого майна, укладених на товарних біржах у письмовій формі, чисельність спорів про визнання їх недійсними (дійсними) або визнання права власності на підставі таких договорів, враховуючи, що ЦК УРСР не встановлював інституту нікчемності правочину, який запровадили у ЦК України, що набрав чинності 01 січня 2004 року, а єдиним механізмом підтвердження недійсності угоди, що існував до появи вказаного інституту, було визнання такої недійсності за рішенням суду, колегія суддів вважає, що справа, яка переглядається, містить виключну правову проблему.
		Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
		Тому колегія суддів вважає, що для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у справах щодо дійсності/недійсності/нікчемності договорів купівлі-продажу квартир, укладених за правилами ЦК УРСР в письмовій формі та зареєстрованих на товарній біржі.
		З огляду на викладену проблему застосування норм матеріального права у подібних справах, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду також вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року у справі № 420/2445/19 (провадження 
		№ К/9901/31519/19), в якій зазначено, що «суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений в 1996 році та зареєстрований на Одеській товарній біржі є належним чином зареєстрований у встановленому на той час законодавством порядку. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до вимог частини другої статті 15 Закону України «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам, а згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму ВСУ від 28 квітня 1978 року № 3 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 25 грудня 1992 року за № 13, від 25 травня 1998 року за № 15, з підстав неодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідають до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі - продажу, в тому числі при придбанні на біржових договорах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини. Такого правового висновку також дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 лютого 
		2010 року N 10/14. Судами попередніх інстанцій не враховано вищенаведених висновків».
		Тобто в наведеній постанові зроблено загальний висновок, що договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) чи його (її) частини, укладений в 1996 році та зареєстрований на товарній біржі, підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню та з підстав неодержання нотаріальної форми визнається недійсним. 
		Колегія суддів уважає, що такий висновок не враховує зміст статті 227 ЦК УРСР, згідно якої обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу була передбачена лише щодо житлового будинку у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа. 
		Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 183/900/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                             В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                       І. О. Дундар
		 
		                                                                                                В. М. Коротун 
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...