Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 511/875/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 15.09.2022.
Дата набрання законної сили: 08.09.2022
Номер судового провадження: 51-1037км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019160390000823

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ОКРЕМА ДУМКА
		Судді Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду ОСОБА_1 у провадженні № 51-1037км22.
		 
		Більшістю голосів колегії суддів у справі прийнято рішення про задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 , скасування вироку Роздільнянського районного суду Одеської області від 23 листопада 2020 року та ухвали Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (постанова від 08 вересня 2022 року). 
		Вважаю таке рішення неправильним і таким, що суперечить вимогам закону виходячи із наступного.
		Вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 23 листопада 2020 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2021року, ОСОБА_2 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження та засуджено за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі  КК) до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_2 від відбування призначеного основного покарання з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ч. 1ст. 76 КК.
		Судами встановлено, що ОСОБА_2 03 листопада 2019 року приблизно о 02:30 керуючи автомобілем «ВАЗ 2106» та рухаючись по пров. Одеському в с. Степанівка Роздільнянського району Одеської області, зупинився на вимогу потерпілого ОСОБА_3 , який після повної зупинки автомобіля сів на капот обличчям уперед. Діючи в порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху   ОСОБА_2 , при об`єктивній можливості бачити обстановку навколо, не впевнився в тому, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху та, маючи технічну можливість запобігти настанню дорожньо-транспортної пригоди, на вказаному автомобілі почав рух вперед із сидячим на капоті ОСОБА_3 , який під час руху автомобіля не втримався та впав на проїжджу частину дороги, внаслідок чого отримав тяжкі тілесні ушкодження.
		Скасовуючи зазначені судові рішення та закриваючи кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, більшість колегії суддів обґрунтувала своє рішення тим, що ОСОБА_2 знав потерпілого ОСОБА_3 як конфліктну людину, який неодноразово брав участь у конфліктних ситуаціях із різного роду наслідками, та за обставин, що склалися на місці пригоди, у засудженого ОСОБА_2 небезпідставно сформувався страх за своє життя та здоров`я, а також за життя і здоров`я пасажира автомобіля ОСОБА_4 , оскільки у нічну пору доби з компанії людей, які, на думку ОСОБА_2 , перебували в стані алкогольного сп`яніння, потерпілий ОСОБА_3 різко вийшов на проїжджу частину дороги, різким жестом спинив автомобіль, потім виліз на капот автомобіля. В цей час компанія, в якій перебував ОСОБА_3 , знаходилась поруч. 
		З огляду на ці обставини, на думку більшості колегії, є підстави вважати, що ОСОБА_2 перебував у стані необхідної оборони, оскільки саме потерпілий ОСОБА_3 своїми діями створив перешкоду для руху керованого ОСОБА_2 автомобіля і обстановка, в якій ці дії відбулася ( 2:30 година ночі, місце  проїжджа частина дороги, компанія, яка стояла поруч, відсутність інших сторонніх людей) давала йому та пасажиру автомобіля підстави побоюватися за своє здоров`я та/або життя. 
		Однак із такою позицією колег не погоджуюсь та вважаю, що таке рішення прийнято колегією без належного та всебічного врахування всіх обставин справи. 
		Так, згідно з положеннями ч. 2 ст. 27 Конституції України та ст. 36 КК кожен має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. 
		Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 квітня 2002 року "Про судову практику у справах про необхідну оборону", при розгляді справ даної категорії судам слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. 
		Як передбачено п. 3 Постанови, правомірним слід вважати застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від того, якої тяжкості заподіяна шкода тому, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу, зокрема, групи осіб. 
		Отже, до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
		Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
		З матеріалів провадження вбачається, що потерпілий  ОСОБА_3 зупинив автомобіль під керуванням ОСОБА_2 та створив перешкоду для його руху, а саме виліз на капот автомобіля, і при цьому не вчиняв будь-яких інших дій, які б загрожували життю та здоров`ю водія та пасажира автомобіля. Судами першої та апеляційної інстанцій у справі не встановлено обставин, які би вказували на те, що у вказаній ситуації сам потерпілий, а також інші особи, які перебували біля автомобіля, погрожували ОСОБА_2 чи пасажиру автомобіля, мали при собі якісь знаряддя чи предмети здатні заподіяти тілесні ушкодження, або вчиняли будь-які агресивні дії, що давало останнім обґрунтовані підстави сприймати таку поведінку, як загрозу їхньому життю та здоров`ю. 
		Обстановка в якій відбувалися події, нічний час та група людей, які знаходились біля автомобіля та поводили себе спокійно по відношенню до водія та пасажира, нічим не погрожували і не проявляли агресії, не може вважатися такою, що створювала небезпеку для життя та здоров`я останніх.
		Не давала таких підстав і поведінка потерпілого ОСОБА_3 , який будучи у стані алкогольного сп`яніння стрибнув на капот автомобіля і знаходився там, нічим не погрожуючи водію та пасажиру.
		Обстановка та обставини події вказують на те, що протиправного посягання з боку потерпілого та компанії людей, що знаходилась біля автомобіля не було. Сам лише страх ОСОБА_2 через нічний час та групу людей на дорозі біля автомобіля не дають обґрунтованих підстав вважати, що він знаходився у стані необхідної оборони.
		Тому підстав вважати, що у вказаній ситуації ОСОБА_2 перебував у стані необхідної оборони, немає. 
		Перебування потерпілого ОСОБА_3 на капоті автомобіля створювало перешкоду для руху водію автомобіля ОСОБА_2 . За вказаних обставин він, як водій транспортного засобу, повинен був не рухатись і вжити заходів для того, щоб ОСОБА_3 зліз з капоту (попередити останнього про небезпеку, щоб він зліз з капоту, або попросили людей, які знаходились біля автомобіля, щоб його зняли), та продовжити рух лише після усунення перешкоди. Інакше, рух автомобіля з людиною на капоті створював умови для загрози її життю і здоров`ю, що і сталося внаслідок недотримання ОСОБА_2 вказаних вимог Правил дорожнього руху.
		З огляду на зазначене вважаю, що рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі є законними та обґрунтованими і підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 з урахуванням обставин справи не вбачається.
		 
		08 вересня 2022 року
		 
		Суддя  ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...