Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 591/4336/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 15.09.2022. Зареєстровано: 16.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 20.09.2022.
Дата набрання законної сили: 15.09.2022
Номер судового провадження: 22-ц/816/753/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		 
		15 вересня 2022 року м.Суми
		Справа №591/4336/21 
		Номер провадження № 22-ц/816/752/22,№ 22-ц/816/753/22
		 
		Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),
		суддів -          Криворотенка В. І. ,  Собини О. І. 
		 
		сторони справи: 
		позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк», 
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Універсал Банк» адвоката Клочка Олександра Володимировича на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 лютого 2022 року, в складі судді Северинової А.С., повне судове рішення складено 11.02.2022 року, і додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 травня 2022 року, в складі судді Северинової А.С., повне судове рішення складено 12.05.2022 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 лютого 2022 року, в складі судді Северинової А.С., повне судове рішення складено 11.02.2022 року,  -
		 
		                                                         в с т а н о в и в:
		 
		Звернувшись до суду у червні 2021 року із позовною заявою та остаточно визначивши вимоги, представник ОСОБА_1 адвокат Стадник Семен Валерійович просив суд:
		визнати транзакції неправомірними (нечинними) щодо проведення списання, зняття грошових коштів у розмірі 89 959,72 грн. з кредитної картки за рахунком відкритому в АТ «Універсал Банк» № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 :
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 00 хв. 55 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 10 398,20 грн.;
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 01 хв. 43 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 10 400,00 грн.;
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 02 хв. 33 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 10 400,00 грн.;
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 04 хв. 04 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 6 240,00 грн.;
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 04 хв. 54 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 6 240,00 грн.;
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 05 хв. 38 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 6 240,00 грн.;
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 06 хв. 25 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 6 240,00 грн.;
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 07 хв. 10 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 6 240,00 грн.;
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 07 хв. 56 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 6 240,00 грн.;
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 09 хв. 50 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 1 768,00 грн.;
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 17 хв. 58 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 6 240,00 грн.;
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 18 хв. 47 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 6 240,00 грн.;
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 19 хв. 33 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 6 240,00 грн.;
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 20 хв. 18 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 6 240,00 грн.;
		- транзакцію від 19.05.2021 р. о 00 год. 21 хв. 54 сек. в банкоматі 67627153 зняття коштів у сумі 4 992,00 грн.;
		зобов`язати АТ «Універсал Банк» повернути на картковий рахунок № НОМЕР_1 відкритий на її ім`я ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 89 959,72 грн.; 
		стягнути з АТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.
		Вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 уклала з АТ «Універсал Банк» договір про надання банківських послуг шляхом підписання анкети - заяви до договору про надання банківських послуг від 11.02.2020 року, на підставі якого ОСОБА_1 видана кредитна картка НОМЕР_2 із кредитним лімітом 5 000,00 грн. рахунок НОМЕР_1 . Зазначав, що вказаною карткою ОСОБА_1 користувалася дуже рідко та знімала кошти всього три рази: в лютому, червні та липні 2020 року, а в 2021 році взагалі нею не користувалася. Повідомляв, що при видачі картки кредитний ліміт був первинно встановлений AT «Універсал Банк» в сумі 5 000,00 грн., а в подальшому був збільшений у травні 2020 року до 10 000,00 грн. у вересні 2020 року до 30 000,00 грн. у січні 2021 року до 60 000,00 грн. у травні 2021 року до 90 000,00 грн. Вказував, що до 21.05.2021 року додаток AT «Універсал Банк» Монобанк в телефоні ОСОБА_1 не був встановлений. Також зазначав, що 18.05.2021 року відбулось блокування телефонного номеру ОСОБА_1 та її Google аккаунту, за допомогою котрих здійснено несанкціонований доступ до банківських даних ОСОБА_1 , адже, до мобільного номеру телефону були прив`язані її банківські картки у AT «Універсал Банк» та АТ КБ «Приват Банк». Крім того вказував, що про факт несанкціонованого доступу до своїх банківських даних через блокування телефонного номеру ОСОБА_1 дізналася вранці 19.05.2021 року. Стверджує, що несанкціоноване списання коштів 19.05.2021 року з карткового рахунку ОСОБА_1 здійснено АТ «Універсал Банк» без належного підтвердження особи держателя такого карткового рахунку, при тому що ОСОБА_1 не втрачала картку, а також нікому не повідомляла свій пін-код від кредитної картки, не переказувала нікому CVV код своєї картки, а зняття коштів в сумі 89 959,72 грн. здійснювалось третіми особами, які отримали доступ до її кредитної картки з лімітом 90 000,00 грн. у період з 00 год. 00 хв. до 00 год. 21 хв. 19.05.2021 року.
		Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 07 лютого 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано Акціонерне товариство «Універсал Банк» повернути ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 89 959,72 грн. шляхом їх відновлення на рахунку НОМЕР_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 травня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Стадника С.В. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з АТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 333,00 грн.
		Не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням суду, представник АТ «Універсал Банк» адвоката Клочко О.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення  для  справи, не відповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення. 
		Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував, що 11.02.2020 року позивачка власноруч підписала Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг «Monobank», та погодилася з тим, що ця Анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають Договір про надання банківських послуг (п. 2 Анкети заяви), а також підтвердила і зобов`язувалася виконувати умови Договору. Зазначає, що між позивачкою та банком дійсно був укладений Договір, а тому кожна із його сторін взяли на себе всі обов`язки та права передбачені всіма частинами Договору, в тому числі і Умовами. Вказує, що за умовами Договору позивачка зобов`язана не передавати будь-які відомості, телефон, картку, що дозволять будь-яким особам ідентифікувати себе як Клієнт Банку. Звертає увагу на те, що Клієнт звернулася з вимогою про блокування картки вже після здійснення операції зі зняття готівки в банкоматах, які відбулися 19.05.2021 року в проміжок часу з 00:00:55 по 00:21:54 на загальну суму 100 388,20 грн. Зняти кошти в банкоматі можливо тільки за наявності фізичної картки Monobank з вірним введенням ПІН-коду. Фізична картка Клієнта не перевипускалася. Стверджує, що позивачка передала пластикову (фізичну) картку Monobank, а також ПІН-код третій особі, але Банк чомусь негайно про це не повідомила, а намагалася це приховати, що підтверджується записом телефонної розмови позивачки із співробітником банку (диск з записом додається). Також стверджує, що ОСОБА_1 в порушення Умов і Правил, а саме: п. 4.2.8. та 4.2.9., негайно не повідомила Банк про втрату картки та мобільного пристрою, що внаслідок недбалого ставлення Позивачки до виконання Умов і Правил договору призвело до втрати кредитних (банківських) коштів. Крім того зазначає, що позивачка вводила суд в оману щодо не встановлення мобільного додатку до 21.05.2021 року, оскільки без його наявності неможливо активувати картку. При цьому вказує, що позивачка 25.01.2020 року передала документи шляхом їх фотографування до Банку, а вже 11.02.2020 року була сформована та підписана Анкета-заява, а 28.02.2020 року така Анкета-заява була сфотографована в додаток. Крім того вказує, що твердження позивачки про те, що Банк нібито направляв на її телефон одноразовий ПІН-код, і що Банк мав цей ПІН-код вручати їй тільки в захисному конверті, не відповідає дійсності, оскільки цей ПІН-код особа встановлює самостійно при здійсненні активації картки і ніхто крім цієї особи цього коду не має знати. Зазначає, що наявні та надані стороною відповідача належні та допустимі докази свідчать, що позивачка самостійно виконувала операції 18.05.2021 року, або, в порушення Умов і Правил, передала свій ПІН-код іншій особі, оскільки 18.05.2021 року відбулася заміна пристрою xiaomi redmi 7 на realme rmx2001 і вхід до мобільного додатку шляхом отримання одноразового паролю на мобільний телефон НОМЕР_3 та вірного введення з першої спроби ПІН-коду. Крім того, позивачка жодним чином не заперечує про наявність в неї телефону realme rmx2001 з якого 18.05.2021 року здійснювалися фінансові операції. Стверджує, що позивачка, в порушення п.п. 8.11., 8.15. Умов і Правил та п. 14.16. Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», повідомила про крадіжку мобільного телефону в якому активовано карту у додатку Monobank та з проханням заблокувати таку картку лише на наступний день. Вказує, що ідентифікація позивачки та зняття готівки в банкоматі відбувалося шляхом введення вірного ПІН-коду. При цьому стверджує, що Банк не має правової чи будь-якої іншої можливості перевіряти втрату Клієнтами їх платіжної картки, фінансових номерів, мобільних телефонів чи будь-якої іншої інформації, яка може бути використана для ідентифікації чи аутентифікації Клієнта. А тому, здійснивши авторизацію відповідно до Умов та Договору з коректним введенням ПІН-коду, у Банку виникає обов`язок надати всі передбачені послуги, оскільки будь-які розпорядження коштами вважалися такими, що надаються Клієнту. Також зазначає, що позивачка жодним чином не доводить належними доказами, що заволодіння платіжною карткою, телефоном відбулось не з її вини, або, що вона своїми діями не сприяла такому заволодінню, якщо припустити, що таке заволодіння дійсно мало місце. Стверджує, що лише вирок суду може бути належним та допустимим доказом протиправних дій про те, що 19.05.2021 року невідома особа отримала доступ до кредитної картки, і що це відбулось не з вини самої позивачки. 
		Щодо оскарження додаткового рішення доводи апелянта мотивовані тим, що докази витрат на правничу допомогу було надано вже після прийняття рішення, що є підставою для відмови в прийнятті додаткового рішення, а також в цьому рішенні не зазначено поважних причин з яких сторона позивача не змогла надати докази, що підтверджують витрати на правничу допомогу. При цьому, ухвалюючи рішення суд першої інстанції вже вирішив питання про судові витрати, оскільки стягнув з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 908,00 грн. Стверджує, що ані стороною позивача, ані судом не було надіслано відповідачу копії заяви про ухвалення додаткового рішення, і з огляду на те, що в матеріалах справи були відсутні докази понесення позивачкою витрат на правничу допомогу, то відповідач не мав можливості подати свої заперечення щодо вказаного розміру судових витрат.
		ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» не подала.
		Також, не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання транзакції неправомірними (нечинними) щодо проведення списання, зняття грошових коштів у розмірі 89 959,72 грн. з кредитної картки за рахунком відкритому в АТ «Універсал Банк» № НОМЕР_1 на її ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в цій частині та ухвалите нове рішення про задоволення цих вимог. 
		Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував, що визнання судом нечинною транзакції (як первісної - основної вимоги) має своїм наслідком задоволення другої (другорядної) вимоги про повернення безпідставно списаних коштів, тому ці позовні вимоги відповідають ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах. Вважає, що не можна задовольняти вимогу про повернення коштів без задоволення вимоги про визнання нечинною транзакції, так як підстава повернення коштів від банку клієнту є на сам перед визнання судом нечинної транзакції.
		АТ «Універсал Банк» подав до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в якому просить в відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
		Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 11.02.2020 року між ОСОБА_1 та АТ «Універсал Банк» укладено анкету-заяву до договору про надання банківських послуг (т. 1, а.с. 19).
		З виписки про рух коштів по картці від 21.05.2021 року вбачається, що 19.05.2021 року з рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 проведена видача коштів через банкомат на загальну суму 89 959,72 грн. (т. 1, а.с. 20).
		20.05.2021 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача та до відділення поліції Сумського районного управління поліції ГУНП в Сумській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо заволодіння невстановленими особами грошовими коштами з належного їй банківського рахунку, яка внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.05.2021 року та розпочате кримінальне провадження за № 12021205520000655, правова кваліфікація - ч. 1 ст. 185 КК України (т. 1, а.с. 24).
		Вирішуючи справу та частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вина банку у знятті коштів з рахунків клієнта виключається лише у разі доведення, що саме клієнт банку своїми діями чи бездіяльністю посприяв у втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, проте, відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин списання коштів з карткового рахунку позивачки, а також не надано жодних доказів, які б безспірно підтверджували, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої особистої інформації, яка б дала змогу ініціювати платіжні операції, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача повернути ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 89 959,72 грн. шляхом їх відновлення на рахунку НОМЕР_1 .
		Разом із цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання транзакції неправомірними (нечинними) щодо проведення списання, зняття грошових коштів у розмірі 89 959,72 грн. з кредитної картки за рахунком відкритому в АТ «Універсал Банк» № НОМЕР_1 на її ім`я ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що задоволення цієї заявленої вимоги не має своїм наслідком повернення безпідставно списаних коштів, тому ці позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах, і відповідно, дійшов висновку про відмову у їх задоволенні.
		Колегія суддів погоджується із ухваленими місцевим судом рішенням та додатковим рішенням, а доводи апеляційних скарг вважає неспроможними, з огляду на таке.
		Частинами 1, 3 ст. 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
		Згідно з ч. 1 ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
		Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		В ч. 1 ст. 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
		Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон) визначаються загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
		Згідно ст.1 у цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні:
		1.14) електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ;
		1.15) ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу;
		1.23) отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.
		Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі;
		1.24) переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
		Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
		Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі….;
		1.27) платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором;
		1.32) платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів.
		Неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів;
		1.37) розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, у тому числі у вигляді електронного документа, укладеного між ними, які пов`язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.
		Відповідно до п. 6.3 ст. 6 Закону порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.
		Статтею 14 Закону, поміж іншим, встановлено наступне, - електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу (п. 14.1).
		Користувачем електронного платіжного засобу може бути юридична або фізична особа. Електронний платіжний засіб, за допомогою якого можна ініціювати переказ з рахунка користувача, має дозволяти ідентифікувати користувача (п. 14.5).
		Електронний платіжний засіб має відповідати вимогам щодо захисту інформації, передбаченим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України (п. 14.6).
		Банк має право передати електронний платіжний засіб у власність користувача або надати йому в користування в порядку, визначеному договором (п. 14.7).
		Користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
		Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.
		Представник користувача має право отримати електронний платіжний засіб за довіреністю, що видана користувачем та посвідчена у встановленому законодавством порядку. У такому разі банк не несе відповідальності за проведення операцій з використанням такого електронного платіжного засобу, виданого представнику за довіреністю (п. 14.12).
		Банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банка.
		Під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов`язаний відобразити дату та час повідомлення.
		У разі невиконання банком обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк  (абз. 1-3 п. 14.14).
		Користувач відповідно до умов договору зобов`язаний надати банку інформацію для здійснення контактів з ним, а банк зобов`язаний зберігати цю інформацію протягом дії договору.
		Обов`язок банку щодо повідомлення користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним: у разі інформування банком користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; у разі відмови користувача від отримання повідомлень банку про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача, про що зазначено в договорі (п. 14.15).
		Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
		Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (п. 14.16).
		Відповідно до п. 37.2 ст. 37 Закону, - у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
		Ініціювання переказу коштів може, в тому числі, здійснюватися шляхом використання держателем електронного платіжного засобу, тобто платіжної картки (ст. 21 Закону).
		За ст. 7, п.п. 38.1, 38.4 ст. 38 Закону режим обслуговування клієнта банків полягає у зберіганні коштів, здійснення розрахункових операцій за допомогою платіжних інструментів та створення системи захисту інформації, яка повинна забезпечувати безперервний захист інформації щодо переказу коштів на усіх етапах її формування, обробки, передачі та зберігання.
		Із положень п. 39.2 ст. 39 Закону вбачається, що при проведенні переказу його суб`єкти мають здійснювати в межах своїх повноважень захист відповідної інформації від несанкціонованого доступу до інформації; несанкціонованих змін інформації; несанкціонованих операцій з компонентами платіжних систем.
		Пунктом 39.4. ст. 39 Закону встановлено, що працівники суб`єктів переказу повинні виконувати вимоги щодо захисту інформації при здійсненні переказів, зберігати банківську таємницю та підтримувати конфіденційність інформації, що використовується в системі захисту цієї інформації.
		Згідно з п. 2 Розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 року № 705 (далі - Положення № 705), емітент зобов`язаний надавати ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу, лише держателю електронного платіжного засобу.
		Емітент під час видачі електронного платіжного засобу зобов`язаний проінформувати держателя про можливість або неможливість зміни ПІНу. Перша зміна ПІНу здійснюється безкоштовно.
		Емітент має право передати електронний платіжний засіб держателю або представнику користувача через агента.
		Відповідно до п. 3 розділу VI Положення № 705 банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
		Згідно з п. 5 розділу VI Положення № 705 користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.
		Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
		Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення № 705).
		Згідно з п.п. 7, 8 розділу VI Положення № 705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
		Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
		Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
		Відповідно до п. 9 розділу VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
		Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню    ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
		Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03.07.2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629 св 18), від 24.07.2019 року у справі № 753/16954/16-ц (провадження № 61-24323 св 18), від 01.07.2020 року у справі № 712/9107/18 (провадження № 61-9877 св 19), від 21.04.2021 року у справі № 751/6050/18 (провадження № 61-18544 св 19), від 07.07.2021 року у справі № 370/476/16-ц (провадження № 61-10242 св 20), від 17.12.2021 року у справі № 263/3704/19 (провадження № 61-1799 св 21), від 13.06.2022 року у справі № 587/586/21 (провадження № 61-19319 св 21).
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
		Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
		Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Ураховуючи викладене колегія суддів вважає, що місцевий суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що АТ «Універсал Банк» належними та допустимими доказами не підтверджено того, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо зняття грошових кредитних коштів з її рахунку 19.05.2021 року.
		Місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що АТ «Універсал Банк»  не було вчинено дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин списання коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 та не спростував доводів останньої щодо вчинення щодо неї шахрайських дій, а також не довів, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню особистої інформації, яка дає змогу від її імені розпоряджатися фінансовими ресурсами та вчиняти правочини.
		Посилання апеляційної скарги на те, що ОСОБА_1 сприяла незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка давала змогу ініціювати платіжні операції, оскільки в порушення Умов і Правил негайно не повідомила Банк про втрату картки та мобільного пристрою, що призвело до втрати кредитних (банківських) коштів, на увагу не заслуговують, так як ОСОБА_1 одразу після виявлення блокування її номеру телефону, який був зазначений як фінансовий, звернулася до АТ «Універсал Банк» з вимогою про блокування платіжної карти, а також до правоохоронних органів з приводу вчинення 19.05.2021 року неустановленими особами шахрайських дій, внаслідок яких з її банківського рахунку були зняті грошові кошти. 
		Посилання на те, що не встановлено вини банку в проведенні операцій щодо зняття грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 , оскільки Банк не має правової чи будь-якої іншої можливості перевіряти втрату Клієнтами їх платіжної картки, фінансових номерів, мобільних телефонів чи будь-якої іншої інформації, яка може бути використана для ідентифікації чи аутентифікації Клієнта, є безпідставним, позаяк саме на банківську установу покладено обов`язок забезпечення безпечного збереження грошових коштів клієнта та забезпечення безпечного проведення транзакцій, що не було в даному випадку виконано відповідачем.
		Правові висновки, на які посилався АТ «Універсал Банк» в своїй апеляційній скарзі, викладені в постанові Верховного Суду від 12.07.2021 року у справі № 756/14468/19-ц (провадження № 61-10375 ск 21) сформульовано Верховним Судом за інших встановлених фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи. Тому доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення зазначеного правового висновку Верховного Суду, не заслуговують на увагу.
		Доводи про те, що записом телефонної розмови позивачки із співробітником банку  зафіксовано те, що позивачка передала пластикову (фізичну) картку Monobank, а також ПІН-код третій особі, але Банк негайно про це не повідомила, а намагалася це приховати, не можуть бути прийнятими до уваги в силу вимог ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, оскільки цей аудіо запис до місцевим судом першої не досліджувався, при цьому відповідач не надав апеляційному суду докази неможливості його подання до суду першої інстанції, що об`єктивно не залежали від нього.
		Інші доводи АТ «Універсал Банк» про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 року у справі № 910/3907/18.
		Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
		Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні її вимог в частині визнання транзакції неправомірними (нечинними) щодо проведення списання, зняття грошових коштів з кредитної картки позивачки, оскільки колегія суддів цілком згодна із висновком місцевого суду про те, що заявлені вимоги не відповідають ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах, позаяк їх задоволення не має своїм наслідком повернення безпідставно списаних коштів.
		Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням від 07.02.2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, - із заявлених трьох позовних вимог суд задовольнив одну вимогу, тобто позов задоволено на 33,33 %, і тому дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки понесені нею і документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 3 333,00 грн., виходячи з розрахунку 10 000,00 грн. * 33,33 % = 3 333,00 грн., з яким погоджується колегія суддів, а доводи апеляційної скарги про те, що докази понесення витрат на правничу допомогу подані після прийняття рішення, без їх направлення відповідачу, у зв`язку із чим,  відсутні підстави для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, вважає неспроможними, з огляду на таке.
		Згідно вимог п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
		Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		В ч. 8 ст. 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
		Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
		Колегія суддів зауважує, що з системного аналізу вищезазначених норм процесуального права вбачається, що у разі якщо суд ухвалюючи рішення по суті спору не вирішив питання розподілу витрат на правничу допомогу, і подальше його вирішення можливе шляхом ухвалення додаткового рішення з власної ініціативи суду чи за заявою учасників справи, в тому числі за умови виконання учасником справи вимог абз. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України. 
		При цьому, стороною позивача на виконання приписів абз. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України 07.02.2022 року в судовому засіданні зроблено усну заяву, а 09.02.2022 року подано клопотання про долучення доказів, документів щодо підтвердження суми витрат (т. 1 а.с. 207-214), тобто подано докази понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Ствердження щодо  недотримання стороною позивача порядку надіслання відповідачу копії заяви про ухвалення додаткового рішення, і з огляду на те, що в матеріалах справи були відсутні докази понесення позивачкою витрат на правничу допомогу,  а тому відповідач не мав можливості подати свої заперечення щодо вказаного розміру судових витрат, не  належать до порушень процесуального закону, що є обов`язковою підставою для скасування або зміні  судового рішення.
		Колегія суддів констатує, що всі аргументи апеляційних скарг на рішення та додаткове рішення суду фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, вірно визначив характер спірних правовідносин, надавши правильно правову оцінку фактичним обставинам справи.
		Отже, за встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та заяви про розподіл судових витрат. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни ухвалених судових рішень.
		Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
		Відповідно до п.п. б, в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат.
		Оскільки апеляційні скарги залишаються без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
		Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційні скарги представника Акціонерного товариства «Універсал Банк» адвоката Клочка Олександра Володимировича та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
		 
		Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 лютого 2022 року і додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 травня 2022 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.
		 
		 
		 
		Головуючий -                                                                              С.С. Ткачук
		 
		Судді:                                                                                           О.І. Собина
		 
		                                                                                                    В.І. Криворотенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...